56. Політична участь: суть, види, форми реалізації

Важлива роль у функціонуванні політичного життя належить особі, без чого неможлива соціально-політична діяльність. Йдеться про політичну участь.

Політична участь — залучення людей до процесу політико-владних відносин, здійснення ними певних актів, заходів, що виражають інтереси, потреби, уподобання, думки, погляди та настрої; вплив на органи влади з метою реалізації соціальних інтересів.

Культура політичної участі визначається рівнем володіння соціальними суб'єктами процедур і регламентів здійснення політичних акцій і заходів, настановами на погодженість існування різноманітних соціальних груп.

Мотивами політичної участі є:

• підвищений інтерес до політики, спрямований на пізнання сутності політичних подій, їх значення для життя суспільства;

• прагнення до соціального єднання, до конформізму, наслідування;

• кар'єра, задоволення честолюбних намірів.

Політичну пасивність, різке зниження політичної участі людей зумовлюють нестатки, життєві клопоти й труднощі, злидні, безнадійність спроб змінити життя на краще.

Розрізняють типи політичної участі:

• індивідуальний;

• колективний;

• добровільний;

• примусовий;

• активний;

• пасивний;

• традиційний;

• новаторський;

• законний;

• нелегальний.

Конкретними формами політичної участі є:

• вибори;

• референдуми;

• участь у діяльності політичних партій, зборів підписів;

• мітинги;

• демонстрації;

• страйки тощо.

Особливою формою політичної участі є вибори, які формують центральні органи влади (президент, віце-президент, парламент) та органи місцевого самоврядування різних рівнів. Вони стимулюють політичну активність населення. У центрі передвиборчої боротьби здебільшого перебувають питання внутрішньої та зовнішньої політики, а результати голосування громадян визначають курс майбутнього уряду всередині країни та на міжнародній арені. Вибори супроводжуються зіткненням політичних сил, боротьбою не лише осіб, а й політичних платформ, політичних курсів, часом діаметрально протилежних.

57. Теорія груп інтересів. Групи інтересів та групи тиску: ознаки, типи, функції у політ. Процесі

Групами інтересів називають “добровільні об’єднання людей з формальною основною структурою, в яких особисті вимоги поєднуються з матеріальною, духовною, суспільною користю і котрі виражають себе всередині своєї організації або за допомогою співробітництва і впливу висловлюються стосовно інших груп і політичних інститутів”

Як відомо, основною метою будь-якої групи інтересу є забезпечення реалізації інтересу. І в процесі реалізації даного завдання, головним для неї є визначити той елемент, який максимально міг би сприяти досягненню поставленої мети. Ось тут і постає основна відмінність у функціонуванні груп інтересу у демократичній і недемократичній системах. Адже, на думку більшости дослідників недемократичних типів суспільства, у таких системах єдиним і основним елементом є держава, котра домінує у всіх сферах суспільного життя. Громадянське ж суспільство у такій ситуації або відсутнє взагалі, або є настільки малорозвинутим, що присутність його перетворюється у формальність. В такій ситуації природним є те, що основним і єдиним об’єктом зацікавлення для груп інтересів є держава та її інститути. У варіанті ж демократичного суспільства інтереси можуть задовольнятись на рівні громад.

Для відображення спеціальних інтересів створюються відповідні зацікавлені групи — «групи тиску». Це професійні спілки, асоціації підприємців, пацифістські та патріотичні організації, релігійні, спортивні та культурні об'єднання. Кожна «група тиску» діє у власних інтересах, а не керується загальною метою. Для задоволення інтересів соціальних страт, яких вони представляють, «групи тиску» беруть участь у політичному житті, використовують загальне виборче право, право на об'єднання в політичні партії та суспільно-політичні організації, прагнуть одержати доступ до засобів масової інформації з метою формування громадської думки.