20. Зміст основних концепцій політичної влади.

Влада - це вплив однієї частини суспільства (індивіда, групи, організації тощо) на поведінку іншої у бажаному для себе напрямі. Влада є відношенням, отже, передбачає наявність двох сторін. Основною особливістю владного відношення є переважний вплив однієї його сторони на іншу. Тому сторону з переважним впливом доцільно називати суб'єктом, а сторону, яка цього впливу зазнає - об'єктом владного відношення.

Основні концепції влади наступні:

• телеологічна (здатність досягнення поставлених цілей, одержання намічених результатів);

• реляціоністська (відношення між двома партнерами, коли один із них - суб'єкт - справляє визначальний вплив на іншого - об'єкт);

• системна (з'єднує всі елементи політичної системи таким чином, щоб це сприяло збалансованому стану як самої системи, так і суспільства в цілому);

• біхевіористська (владу - особливий тип поведінки, за якої одні люди командують, а інші підкоряються, прагнення до влади проголошується домінуючою рисою природи людини);

• психологічна (людина вона підсвідоме віддає перевагу рабству перед свободою заради уникнення відповідальності).

Причини владних відносин

• Біологічний підхід визнає владу притаманною біологічній природі людини. А оскільки біологічна природа людини і тварин є спільною, то визнається наявність владних відносин не тільки в суспільстві, а й у тваринному світі. Витоки біологічного підходу до розуміння влади кореняться ще в античній філософії. Але між відносинами в суспільстві та у тваринному світі існує принципова відмінність, бо відносини в суспільстві мають свідомий характер, тоді як у тваринному світі вони зумовлюються інстинктами і рефлексами.

• Антропологічний підхід пов'язує поняття політичної влади з суспільною природою людини і поширює його на всі соціальні, в тому числі й докласові, утворення. Прихильники цього підходу доводять наявність політичної влади на всіх етапах розвитку суспільства.

• Політологічний підхід до розуміння влади грунтується на органічному зв'язку влади й політики і пов'язує їх існування лише з певними етапами суспільного розвитку, для яких характерною є наявність спеціальних суспільних інститутів здійснення влади, насамперед держави.

21. Політичні режими: суть та типи.

Політичний режим: поняття і ознаки

Політичний режим — це система методів, способів і засобів|коштів| здійснення політичної влади. Всякі|усякі| зміни, держави даного типа|типу|, що відбуваються|походять| по суті, перш за все|передусім| відбиваються на його режимі, а він впливає на форму правління і форму державного пристрою|устрою|.

Згідно з|згідно| однією точкою зору поняття “Політичний режим” і “державний режим” можна розцінювати як тотожні.

Згідно з|згідно| іншою точкою зору поняття “Політичний режим” ширше, ніж поняття “Державний режим”, бо включає не лише|не тільки| методи і прийоми здійснення політичної влади з боку держави, але і з боку політичних партій і рухів, суспільних|громадських| об'єднань, організацій і тому подібне|тощо|

Політичний режим — це динамічна, функціональна характеристика політичної системи. Категорії “політичний режим” і “політична система” тісно зв'язані між собою. Якщо перша показує весь комплекс інститутів, що беруть участь в політичному житті суспільства|товариства| і в здійсненні політичної влади, то друга — як ця влада здійснюється, як діють дані інститути (демократично або недемократично|).

Поняття політичного режиму є ключовим|джерельним| для формування уявлень про основні системи влади. Виходячи з політичного режиму судять про справжню картину принципів організації політичного устрою суспільства|товариства|. Політичний режим характеризує певний політичний клімат, що існує|наявний| в тій або іншій країні в конкретний період її історичного розвитку.

Ознаки політичного режиму:

1. міра|ступінь| участі народу в механізмах формування політичної влади, а також самі способи такого формування;

2. співвідношення прав і свобод людини і громадянина з|із| правами держави;

3. гарантованість прав і свобод особи|особистості|;

4. характеристика реальних механізмів здійснення влади в суспільстві|товаристві|;

5. міра|ступінь| реалізації політичної влади безпосередньо народом;

6. положення|становище| засобів масової інформації, міра|ступінь| гласності в суспільстві|товаристві| і прозорості державного апарату;

7. місце і роль недержавних| структур в політичній системі суспільства|товариства|;

8. співвідношення між законодавчою і старанною|виконавчою| гілками влади;

9. характер правового регулювання (стимулюючий, обмежуючий) відносно громадян і посадових осіб;

10. тип політичної поведінки;

11. характер політичного лідерства;

12. облік|урахування| інтересів меншості|меншини| при ухваленні політичних рішень;

13. домінування певних методів (переконання, примуси|примушення| і тому подібне|тощо|) при здійсненні політичної влади;

14. міра|ступінь| верховенства закону у всіх сферах суспільного|громадського| життя;

15. принципи взаємовідношення суспільства|товариства| і влади;

16. політичне і юридичне положення|становище| і роль в товаристві “силових” структур держави (армії, поліції, органів державної безпеки і так далі);

17. міра політичного плюралізму, у тому числі багатопартійності;

18. існування реальних механізмів притягнення до політичної і юридичної відповідальності посадових осіб, включаючи самих вищих.

Такі елементи, що в сукупності становлять вміст|зміст| категорії “політичний режим”.

Демократичний режим

Залежно від особливостей набору методів і засобів|коштів| державного владарювання розрізняють два полярні режими — демократичний і антидемократичний|.

Поняття “демократія” означає, як відомо, народовладдя, влада народу. Проте|однак| ситуація, при якій весь народ здійснював би політичне владарювання доки|поки| ніде не реалізована. Це швидше|скоріше| ідеал, то, до чого потрібно всім прагнути. Тим часом є ряд|низка| держав, які зробили в цьому напрямі|направленні| більше інших (Німеччина|Германія|, Франція, Швеція, США, Швейцарія, Англія) і на яких частенько|часто| орієнтуються інші держави. Ознаки демократичного режиму:

1. населення бере участь у формуванні і здійсненні державної влади за допомогою прямої (референдум) і показної|представницької| демократії (через вибирані їм показні|представницькі| органи);

2. рішення|вирішення| приймаються більшістю з врахуванням|з урахуванням| інтересів меншості|меншини|;

3. існування цивільного|громадянського| суспільства|товариства| з|із| його розвиненою структурою;

4. реальне здійснення правової держави;

5. виборність і змінюваність центральних і місцевих органів державної влади, їх підзвітність виборцям;

6. легітимність державної влади;

7. “силові” структури (озброєні сили, поліція, органи безпеки і тому подібне|тощо|) знаходяться|перебувають| під демократичним контролем суспільства|товариства|, використовуються лише|тільки| по прямому призначенню, їх діяльність регламентується законами;

8. домінують методи переконання, узгодження, компромісу, звужені методи насильства, примусу|примушення|, припинення;

9. у всіх сферах суспільного|громадського| життя панує закон;

10. проголошуються і реально забезпечуються права і свободи людини і громадянина;

11. відносно господарюючих суб'єктів і громадян діє принцип “дозволено все, що не заборонене законом”;

12. політичний плюралізм, у тому числі багатопартійність, змагання політичних партій, існування на законних підставах політичної опозиції як в парламенті, так і поза|зовні| ним (опозиція висуває альтернативну програму, критикує владу за досконалі|довершені| помилки, контролює її через діяльність своїх фракцій і блоків в парламенті, в своєму друці|печатці|);

13. гласність, засоби масової інформації вільні від цензури;

14. реальне здійснення принципу розділення|поділу| властей на законодавчу (покликану ухвалювати закони, формувати стратегію розвитку суспільства|товариства|), старанну|виконавчу| (покликану здійснювати ухвалені закони, втілювати їх в життя, проводити повсякденну політику держави) і судову (покликану виступати|вирушати| арбітром у випадках конфліктів, різного роду правопорушень).

Такі істотні|суттєві| межі|риси| демократичного політичного режиму, що відрізняють його від авторитарного і тоталітарного режимів. Знання вищеперелічених ознак має важливе|поважне| значення, допомагаючи чітко орієнтуватися в кваліфікації системи методів, прийомів і засобів|коштів| здійснення політичної влади.

Авторитарний режим

Авторитарний режим можна розглядати|розглядувати| як свого роду “компроміс” між тоталітарним і демократичним політичними режимами. Він, з одного боку, м'якше, ліберальніше, ніж тоталітаризм, але|та|, з іншого боку, жорсткіше, антинародніше|, чим демократичний.

Авторитарний режим — державно-політичний| механізмсуспільства|товариства|, в якому політична влада здійснюється конкретною особою|лицем| (класом, партією, елітною групою і так далі) при мінімальній участі народу. Головну|чільну| характеристику даного режиму складає авторитаризм як метод владарювання і управління

як різновид суспільних|громадських| стосунків (наприклад, Іспанія періоду правління Франком, Чилі|Чілі| за часів влади Піночета).

Ознаки авторитарного політичного режиму:

1. у центрі і на місцях відбувається|походить| концентрація влади в руках одного або декількох тісно взаємозв'язаних органів при одночасному відчуженні народу від реальних важелів державної влади;

2. ігнорується принцип розділення|поділу| властей на законодавчу, старанну|виконавчу| і судову (частенько|часто| президент, виконавчо-розпорядчі органи підпорядковують|підкоряють| собі всі останні органи, наділяються законодавчими і судовими повноваженнями);

3. роль показних|представницьких| органів влади обмежена владним суб'єктом, хоча вони і можуть існувати;

4. суд виступає|вирушає| по суті допоміжним органом, разом з яким можуть використовуватися і позасудові органи;

5. звужена або зведена нанівець сфера дії принципів виборності державних органів і посадових осіб, підзвітності і підконтрольності їх населенню;

6. як методи державного управління домінують командні, адміністративні, в той же час відсутній терор, практично не застосовуються масові репресії, жорсткі насильницькі прийоми здійснення політичної влади;

7. зберігається часткова цензура, існує свого роду “напівгласність|”;

8. відсутність єдиної ідеології (на відміну від тоталітаризму тут не виправдовують свої вчинки прагненням до високих цілей);

9. відмова від повного|цілковитого| тотального контролю над всіма сферами суспільного|громадського| життя, як це спостерігається в тоталітарному політичному режимі;

10. існує частковий плюралізм, опозиція не допускається, може існувати лише імітація багатопартійності, бо все наявні партії повинні орієнтуватися на лінію, вироблену правлячою партією, інакше вони розганяються|розгонять|;

11. права і свободи людини і громадянина головним чином проголошуються, але|та| реально не забезпечуються у всій своїй облиште (перш за все|передусім| в політичній сфері);

12. особа|особистість| позбавлена гарантій безпеки у взаєминах з|із| владою;

13. “силові” структури суспільству|товариству| практично не підконтрольні і використовуються часом і в суто політичних цілях;

14. роль лідера висока, але|та| на відміну від тоталітаризму лідер не харизматичний.

Тоталітарний режим

Поняття “тоталітаризм” в буквальному розумінні слова|буквально| означає “весь”, “цілий”, “повний|цілковитий|”. У кожній з країн, де виникав і розвивався політичний тоталітарний режим, він мав свою специфіку. В той же час|разом з тим| є загальні|спільні| межі|риси|, властиві всім формам тоталітаризму і що відображають|відбивають| його суть. Тоталітарний режим характеризується абсолютним контролем держави над всіма сферами суспільного|громадського| життя, повним|цілковитим| підпорядкуванням|підкоренням| людини політичній владі і пануючій ідеології.

Ознаки тоталітарного політичного режиму:

1. держава прагне до глобального панування над всіма сферами суспільного|громадського| життя, до всеосяжної влади;

2. суспільство|товариство| практично повністю|цілком| відчужене від політичної влади, але|та| воно не усвідомлює цього, бо в політичній свідомості формується уявлення про “єдність”, “злиття” влади і народу;

3. монопольний державний контроль над економікою, засобами масової інформації, культурою, релігією і так далі аж до особистого|особового| життя, до мотивів вчинків людей;

4. абсолютна “правова”, а точніше антиправова|, регламентація суспільних|громадських| стосунків, яка базується на принципі “дозволено лише|тільки| те, що прямо дозволене законом”;

5. державна влада формується бюрократичним способом, по закритих|зачиняти| від суспільства|товариства| каналах, оточена “ореолом таємниці” і недоступна| для контролю з боку народу;

6. домінуючим методом управління стає насильство, примус|примушення|, терор;

7. панування однієї партії, фактичне зрощення її професійного апарату з|із| державою, заборона опозиційно налагоджених|настроєних| сил;

8. права і свободи людини і громадянина носять декларативний, формальний характер, відсутні чіткі гарантії їх реалізації;

9. економічною основою виступає|вирушає| крупна власність: общинна|, монополістична, державна;

10. наявність однієї офіційної ідеології, фактично усувається плюралізм;

11. централізація державної влади на чолі з диктатором і його оточенням;

12. безконтрольність репресивних державних органів з боку суспільства|товариства|;

13. відсутність правової державності і цивільного|громадянського| суспільства|товариства|;

14. державна влада здійснюється на свій розсуд, свавіллю|сваволі|, без врахування думки більшості, в протиріччі|суперечності| з|із| демократичними механізмами, нормами і інститутами.