5.Соціально-економічне районування: мета, завдання, функції, види

Соціально - економічне районування – науково обґрунтований поділ країни на соціально-економічні райони для кращої територіальної організації виробництва та підвищення соціальних умов життя населення.

Чинники, що впливають на виділення районів:

– характер виробничих відносин, способів виробництва;

– геополітичне положення;

– територіальний поділ праці і спеціалізацію господарської діяльності;

– природні умови і ресурси;

– населення з його трудовими навиками, комунікаційними, етнічними, національними особливостями, відмінностями у способі життя;

– характер виробничо-технологічної взаємо-пов’язаності, інтегрованості виробництва;

– систему розселення і територіальної організації виробничої та соціальної інфраструктури та ін.

Основні риси економічного району: 1) характеризується певним ЕГП.; 2)має певний масштаб (мікрорайони, макрорайони або селикі соціально-економічні райони чи зони; 3)має історію формування.; 4)Володіє відповідним правовим статусом.; 5)Має специфічну структуру; 6)Має чітку зовнішню спеціалізацію; 6)володіє специфічним потенціалом.; 7)має певні проблеми і перспективи розвитку.

Основні цілі (мета) районування

- Науково-пізнавальні – виявлення реально існуючих геопросторових відмін у різних сферах життєдіяльності суспільства.

- Управлінсько-регулятивні – розроблення регіональної політики та її реалізація.

- Дидактичні (освітні) – у процесі викладання економічних та географічних дисциплін представляти господарство України як систему територіальних утворень.

Функції:

- політична – сприяти укріпленню стійкості держави

- Господарсько-соціальна – створювати найкращі умови для формування в країні раціональних територіальних пропорцій і розвинених ефективних регіональних комплексів господарства

- організаційна – забезпечувати керованість територіями.

Види районування:

- галузеве (районування окремих виробництв)

- комплексно галузеве (промислове, сільськогосподарське)

- міжгалузеве (металургійне, агропромислове, хімічне)

- комплексне:

- внутрішньорайонне,

- інтегральне

Галузеве економічне районування поділяє територію країни на окремі райони, виходячи з однієї певної ознаки – однієї галузі виробництва.

Інтегральне районування відображає просторову взаємодію всіх компонентів суспільно-географічних комплексів на певній території. Це районування передбачає розчленування території як цілісного природничо-соціо-економічного явища. Загальне районування охоплює природу й усе народне господарство певної країни з усіма його галузями та зв’язками.

Інтегральне районування здійснюється на двох рівнях:

– макрорівень (для України це виділення трьох економічних макрорайонів);

– мезорівень (від 5-ти до 10-ти мезорайонів).

6.Регіональні особливості розвитку рекреаційного комплексу України.

Станом на 01.01.2006 в Україні функціонувало 10189 оздоровчих закладів, у тому числі 729 санаторіїв, 164 будинки відпочинку, 2585 баз відпочинку, 246 пансіонатів, 33 кемпінги, 114 турбаз, 6318 таборів. Серед них 26,6% оздоровчих закладів мають пляжі, зокрема 17,7% морські пляжі. Близько 66% оздоровчих закладів з пляжами і 100% з морськими пляжами припадає на південний регіон України — АР Крим, Донецьку, Запорізьку, Одеську, Херсонську і Миколаївську області.

До рекреаційних ресурсів відносяться компоненти природного середовища: клімат, ландшафт, поверхневі і підземні води, у тому числі мінеральні, рослинність і т.п., використовувані для задоволення рекреаційних потреб - лікувально-оздоровчих, пізнавальних, спортивних.

Майже в усіх областях України є рекреаційні ресурси, серед яких домінують санаторно-курортні. Відомий на весь світ своїми санаторно-курортними умовами Південь України (Одеська, Херсонська, Миколаївська, Донецька області і Автономна Республіка Крим). Треба відзначити, що крім кліматичних ресурсів, Південний берег Криму багатий на ресурси грязей для організації лікувальних закладів.

Ще один за важливістю рекреаційних ресурсів є район Карпат, що вирізняється добрими умовами для організації як літнього, так і зимового відпочинку. Широко відомі своїми цілющими мінеральними водами Прикарпаття та Полтавська область.

Сьогодні структура рекреаційного комплексу Карпат складається із санаторно-курортного лікування (39%), туризму (38%) і оздоровчого відпочинку (23%). З огляду на нерівномірність природно-ресурсних баз, у регіоні можна виділити три райони: Передкарпатський і Закарпатський курортно-оздоровчі райони і Гірничо-Карпатський туристсько-оздоровчий район.

По сьогоднішнім даним у регіоні існує 62 санаторію, 17 лікувальних пансіонатів, у яких нараховується близько 25 тис. місць. Курорти ефективно використовуються для лікування захворювань кровообігу, легенів, опорно-рухової системи і нервової системи.

Найвідомішими курортами є Трускавець, Буковель, Свалява, Яремче.