34.Регіональні проблеми розвитку і розміщення легкої промисловості України.

Текстильна промисловість України почала розвиватися ще до пер­шої світової війни, проте більшість підприємств тоді були невеликими. Деяке пожвавлення її розвитку почалося в радянський період. Реконструйовано і збільшено потужності Чернівецького текстильного комбінату, Дунаєвецької (Хме­льницька область) і Богуславської (Київська область) суконних фабрик.

На бавовняну промисловість у текстильній промисловості припа­дає 62,2°/о всіх вироблених тканин. Для неї характерне віддалення від сировинної бази і навіть споживачів. У її структурі є прядильне, ткацьке й фарбувальнообробне виробництва. Бавовна є ос­новною сировиною для виробництва деяких видів тканин з домішкою синтетичних і штучних волокон. Бавовняні комбінати розміщені в Херсоні й Тернополі; бавовняно-прядильний комбінат - у Донецьку; бавовняна фабрика - в Нововолинську, прядильна фабрика - в Полтаві, ватноткацька - в Києві; ткацькі фабрики - в Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві та Радомишлі; ниткова фабрика - в Нікополі та ін. [7, с.204]

Вовняна промисловість - одна з найстаріших підгалузей текстиль­ної промисловості - виробляє 7,7% усіх тканин України. Тут здійснюється первинна обробка вовни, виготовляються пряжа і тканини та вироби з неї. Чисте вовняне виробництво майже не збереглося. Як домішки вико­ристовують хімічні й синтетичні волокна, бавовну. Сучасні фабрики діють у Харкові, Одесі. Сумах, Дунаївцях (Хмельницька область), Богуславі, Кременчуці, Донецьку, Лубнах; у Луганську - тонкосуконна, Кривому Розі - вовнопрядильна фабрика. Чернігові - камвольно-суконний комбінат.

Шовкова промисловість - вона виробляє 8,0% усіх тканин в Україні. Зосереджена переважно в Києві, де виробля­ють крепдешин і крепжоржет з натурального шовку. У Києві і Черкасах випускають тканини із штучного та синтетичного волокон, у Луганську - меланжеві шовкові тканини. Спеціалізовані фабрики Києва і Лисичан-ська виготовляють шовкові тканини технічного призначення.

Лляна промисловість розвинулася в Україні за радянський період. Вона випускає 11,1% тканин країни і зосереджена переважно на Рівненсь­кому й Житомирському льонокомбінатах, Коростенській і Марчихіно-Будській (Житомирська область) фабриках. Підприємства повністю забезпечені власним льоноволокном. Частина льоноволокна вивозиться за межі країни.

Конопляно-джутова промисловість, крім привізного джуту і влас­ної сировини (волокна конопель), використовує коротке волокно льону, бавовняну пряжу, хімічні волокна. Майже всю продукцію цієї підгалузі випускають Одеська джутова фабрика і Харківський канатний завод, повністю задовольняючи потреби в ній України. Частина продукції екс­портується.

Швейна промисловість

Швейна промисловість розміщена здебільшого у великих населе­них пунктах. Тут функціонують такі відомі формування, як Київське виробниче об'єднання швейної промисловості «Україна», львівська фір­ма «Маяк», Харківська швейна фабрика ім. Ю. Д. Тинякова та ін. Швейна промисловість донедавна на 90% задовольняла попит населення України на готовий одяг, білизну та іншу продукцію.

У швейній промисловості налічується біля 600 підприємств. Більше 100 підприємств країни працюють на давальницькій сировині. Попит на швейну продукцію значно зменшився, що пов'язано з низькою купівельною спроможністю населення, зростанням цін на про­дукцію, конкуренцією іноземних товарів.

Шкіряно-взуттяєва промисловість

Розвитку взуттєвого виробництва сприяють високий рівень меха­нізації виробничих процесів. Підприємства галузі виробляють жорсткі й м'які шкіряні товари, взуття з натуральної і штучної шкіри.

Шкіряна промисловість - стара галузь виробництва в Україні. Шкіряні підприємства є в Харкові, Києві, Львові, Василькові (Київська область), Бердичеві. Миколаєві. Штучну шкіру виготовляють у Києві, Тернополі, Запоріжжі, Луцьку, шкірзамінники - в Одесі.

Сучасна взуттєва промисловість України перетворилася на вели­ку механізовану галузь. Старі взуттєві фабрики в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Миколаєві, Херсоні реконструйовано; в Луганську, Києві, Львові, Одесі, Василькові, Запоріжжі й Мукачеві збудовано нові великі підприємства. Всього в країні діє 56 шкіряних і 104 взуттєвих виро­бничих об'єднання та підприємства.

Хутрова промисловість

Хутрова підгалузь обробляє хутра лисиць, куниці, видри, норки, шкурки кролів, ховрахів, хом'яків та водяних щурів, овечі шкурки й шту­чне хутро та виготовляє з них хутрові та шубні вироби. У минулому вона мала переважно кустарний і сезонний характер. Тепер в Україні збудова­ні і працюють хутрові підприємства в Харкові, Балті (Одеська область), Красиограді (Харківська область), Тисмениці (Івано-Франківська об­ласть), Львові, Одесі, Жмеринці. Галузь має значні потенційні можливості, проте використовують­ся вони недостатньо.

Пріоритетні завдання легкої промисловості - формування і розмі­щення державних замовлень та державних контрактів, координування діяльності підприємств, пов'язане з виконанням цього завдання, розроб­ка цільових програм перспективного розвитку нових видів сировини, збалансованого розвитку підгалузей.

1.Проблеми, які були породжені промисловими структурами, які Україна отримала в спадок від СРСР: Проблема міжгалузевого обміну, Оптової дистриб”юції товарів, Сировинна проблема (зокрема, проблема давальницької сировини), Проблема відносно великих виробничих витрат. Спаду виробництва протягом 1991-1999

2. Проблеми економіки перехідного періоду: Це проблеми, пов’язані з недосконалістю українського законодавства: Проблема захисту українського виробника, Недосконале оподаткування підприємств.

3. Економічно-соціальні проблеми, які cформувалися протягом переходу до ринкової економіки : Проблема великих масштабів тіньового сектору виробництва, імпорту продукції, Великий сегмент споживачів з низькими доходами (70% від усього населення), Нестача кваліфікованих управлінців .