40.Сутність, значення та галузева структура паливно-енергетичного комплексу світу. Паливно-енергетичний баланс та його регіональні особливості.

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) — складна міжгалузева система видобутку й виробництва палива та енергії , їх транспортування, розподілу й використання. До його складу входять паливна промисловість (нафтова, газова, вугільна, сланцева, торф'яна) та електроенергетика, а також тісно пов'язані з ними обслуговуючі підприємства. Характерна наявність розвиненої виробничої інфраструктури у вигляді магістральних високовольтних ліній і трубопроводів (для транспортування сирої нафти, нафтопродуктів і природного газу), що утворюють єдині мережі.

Від розвитку ПЕК значною мірою залежать динаміка, масштаби і техніко — економічні показники суспільного виробництва, насамперед промисловості. Водночас наближення до джерел палива та енергії — одна з вимог територіальної організації промисловості. Наявні паливно-енергетичні ресурси виступають основою формування різних ТВК, у тому числі промислових комплексів, визначаючи їх спеціалізацію на енергомістких виробництвах.

На сучасному етапі економічного розвитку найважливіша — паливно-енергетична проблема. Успішне її розв'язання визначає можливості, темпи й напрями економічного та соціального розвитку. Значення палива для економіки будь-якої держави величезне: без нього неможливий виробничий процес.

Основними первинними джерелами енергії у сучасному світі є нафта, вугілля, природний газ, гідроенергія; швидко зростає значення атомної енергії. Частка решти джерел (дрова, торф, енергія Сонця, вітру, геотермальна енергія тощо) в загальному енергоспоживанні становить лише кілька відсотків.

Паливно-енергетичний баланс — співвідношення видобутку різних видів палива і виробленої енергії (прибуток) та їх використання в господарстві (витрати). Особливості його структури залежать від запасів паливно-енергетичних ресурсів, їх калорійності, можливостей використання, затрат на добування, які змінюються з розвитком техніки. Паливні ресурси — частина паливно-енергетичних ресурсів, що використовуються тільки як паливо. Найважливішими паливними ресурсами є вугілля, нафта і газ, уран, торф. Найбільш економічні нафта і газ, бо їх добування, транспортування трубопроводами обходиться дешево. Ресурси енергетичні — сонячна енергія, космічна енергія, енергія морських припливів і відпливів, геотермальна енергія, гравітаційна енергія, енергія тиску, атмосферна електрика, земний магнетизм, біопаливо, нафта, природний газ, вугілля, горючі сланці, торф, атомна та ядерна енергія. Запаси енергії рік і водойм, що лежать вище рівня моря, називають гідроресурсами.

Загальний обсяг паливно-енергетичного балансу світу (сумарне річне виробництво первинних енергоресурсів, що дорівнює сумарному споживанню енергії) у 80-х pp., — 9 млрд. т умовного палива. Для порівняння різних видів палива його переводять в умовне, теплота згоряння 1 кг. якого дорівнює 7 тис. ккал, а тепловий коефіцієнт — одиниці. Для цього дані окремих видів палива множать на відповідний тепловий коефіцієнт. На вугілля припадає близько 30%, на нафту — 43, на газ — 17, на гідроенергію — 7, на ядерну енергію — 2,5%. Питоме споживання енергії на душу населення в середньому в світі дещо перевищує 2 т. умовного палива за рік. В індустріально розвинених країнах цей показник значно вищий (США — 12, Німеччина — 6), у країнах, що розвиваються, набагато нижчий (0,3—1,0 т.). Розміщення енергоносіїв помітно відрізняється від розміщення споживання енергії: з одного боку, країни зі збитковими джерелами енергії, які експортують нафту, газ або вугілля, з іншого — країни, залежні від імпорту енергоносіїв. До них належать, насамперед, багато країн Західної Європи, Японія і значною мірою СЩА.



41. Буд-комплекс України.

Базовою ланкою будівельного комплексу є промисловість будівельних матеріалів. В Україні виробництво будівельних матеріалів отримало високий розвиток завдяки значній сировинній базі та давньому господарському освоєнню території. Серед країн СНД та країн Центральної Европи, Україна є одним з найбільших виробників та експортерів різноманітних будматеріалів, які виробляються з природної сировини (вогнетривкі глини, каоліни, кварцити, будівельний камінь, кам’яні облицювальні матеріали тощо) та хімічним способом (пластмаси, смоли, клейкі речовини, лінолеум, покрівельні

матеріали, полістиролові й кумаринові плити та ін.). Промисловість будівельних матеріалів розвивається під впливом трьох факторів – сировинного, споживчого і транспортного, тому розміщення її залежить від переважання хоча б одного з них. Найбільші центри промисловості будівельних матеріалів – Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Кривий Ріг, Маріуполь, Донецьк.

На території України утворились п’ять великих зон виробництва цементу: південно-східна (Донецька обл.), західна (Рівненська, Івано-Франківська, Львівська і Хмельницька області) та південна (Миколаївська обл.).

Перспективи розвитку будівельного комплексу пов’язані з вирішенням таких проблем: активного впровадження різних форм власності; – застосування сучасних будівельних технологій; – підвищення технічного рівня на підприємствах усіх ланок комплексу; – збільшення потужності будівельної ланки та підвищення її конкурентоспроможності для закріплення на вітчизняному ринку будівельних послуг; – активного розширення сировинної бази комплексу за рахунок використання величезних обсягів відходів промислового виробництва; – більш ефективного узгодження військового будівництва зі схемами розвитку і розміщення продуктивних сил та районної планіровки відповідних територій; – зниження техногенного навантаження на природне середовище та забруднення його компонентів. Промисловість будівельних матеріалів досить рівномірно розміщена на території України. У перспективі розвиток галузей промис-ловості будівельних матеріалів пов’язаний із реконструкцією технічної бази, подальшим впровадженням механізації та автоматизації технологічних процесів, розширенням випуску нових будівельних матеріалів, ефективних збірних будівельних елементів, легких та економічних великомірних конструкцій і виробів поліпшеної якості. Важливим напрямом є комплексне використання сировини.