Державні доходи

Централізовані

Децентралізовані

Державні позики

БЮДЖЕТ

Цільові державні фонди

Пряме вилучення доходів

Податки та інші обов’язкові платежі

Надходження від державного майна, послуг, ресурсів

Рис. 14 Система державних доходів

Існують різні фінансові методи мобілізації державних доходів: податковий, позиковий, емісійний (рис. 15).

МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФІНАНСОВІ ІНСТИТУТИ

Податки та обов’язкові платежі

Примусове вилучення частини національного доходу на користь держави

Формування бюджетних та позабюджетних фондів

Державні позики

Внутрішні та зовнішні

Покриття дефіциту державного бюджету (місцевих бюджетів)

Емісійний доход

Паперово-грошова або кредитна емісія

Можливість прискорення інфляційних процесів у державі

Рис. 15. Методи мобілізації державних доходів

Податки – це економічні відносини, які виникають між державою та юридичними й фізичними особами з приводу примусового відчуження нею частини новоствореної вартості в грошовій формі, її вилучення і перерозподілу для фінансу­вання державних видатків.

Державний кредит (позики) – це сукупність економіч­них відносин, що виникають між державою як позичальни­ком і кредиторами – фізичними або юридичними особами (приватними особами, фінансово-кредитними установами, кор­пораціями, іноземними урядами та міжнародними фінансови­ми організаціями) у процесі формування загальнодержавного фонду грошових ресурсів.

Емісійний дохід – це грошові відносини між державою та фізичними і юридичними особами, у процесі функціонування яких держава отримує дохід від емісії в обіг надлишків гро­шей, що призводить до їхнього наступного знецінення і скоро­чення реальних доходів населення. Надмірний випуск грошей в обіг є найгіршою формою примусової позики, що призводить до зниження їхньої купівельної сили. У результаті відбуваєть­ся інфляція – переповнення каналів грошового обігу над­мірною масою знецінених грошей, зростання цін.

Зовнішні джерела залучаються двома методами: у формі кредиту та безоплатно, тобто без оплати грошового еквівалента залучених ресурсів. Основним методом залучення зовнішніх джерел є зовнішні державні позики.

5.3. Економічна суть і класифікація державних видатків

Державні видатки – це грошові відносини, які складаються між державою та юридичними й фізичними особами в процесі розподілу й споживання частини вартості сукупного суспільного продукту, використання фондів фінансових ресурсів. Соціально-економічну суть державних видатків визначають природа і функції держави (політичні, економічні, соціальні).

Відповідно до рівня розміщення державних видатків їх також поділяють на централізовані (з бюджету та фондів призначення) і децентралізовані (рис. 16).

За роллю у суспільному виробництві та з урахуванням впливу державних видатків на рух суспільного продукту і процес розширеного відтворення їх поділяють на дві основні групи: поточні видатки та видатки розвитку. Це закріплюється в офіційному поділі бюджету на дві частини: поточний і капітальний бюджети.

Поточні видатки – це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, не передбачених у видатках розвитку.

Видатки розвитку – це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови народного господарства; субвенції та інші видатки, що пов'язані з розширеним відтворенням.