55. Охарактеризуйте ринкові інструменти грошово-кредитної політики

Інструменти опосередкованої дії — це регулятивні заходи впливу центрального банку на грошовий ринок шляхом формування на ринку відповідних умов, які визначають подальшу поведінку суб’єктів ринку. Інструменти опосередкованої дії ще називають ринковими, оскільки, застосовуючи їх, центральні банки проводять операції за ринковими цінами і на добровільних засадах. Застосування ринкових інструментів передбачає певний рівень їх регулювання. Так, у разі проведення операцій з цінними паперами на відкритому ринку центральний банк висуває певні вимоги і до учасників операцій і до цінних паперів, при рефінансуванні банків центральний банк визначає форми і методи рефінансування, зокрема порядок проведення кредитних тендерів.

Інструменти опосередкованої дії відрізняються більшою гнучкістю порівняно з інструментами прямої дії, вони більшою мірою притаманні ринковій економіці, але результати їх застосування не завжди адекватні визначеній меті.

Інструменти опосередкованого регулювання, які застосовуються центральними банками, поділяються на нормативні та коригувальні. Нормативні інструменти — це встановлення центральним банком для комерційних банків норми обов’язкових резервів та нормативів, що регламентують капітальну базу банків, ліквідність та ризики в діяльності банків. Вони є обов’язковими для виконання, тому деякі економісти вважають нормативні інструменти інструментами прямої дії. Нормативні інструменти періодично переглядаються з метою збільшення або зменшення їхніх параметрів. До коригувальних інструментів грошово-кредитної політики, тобто інструментів, застосування яких змінює обсяг банківських резервів та ціну грошей, належать операції на відкритому ринку, політика рефінансування, процентна політика центрального банку.

У країнах з розвиненою економікою перевага віддається інструментам опосередкованої дії, тобто ринковим інструментам грошово-кредитної політики. У країнах з перехідною економікою, де значну роль відіграє державний сектор, а ринкові відносини та інститути ще недостатньо розвинуті, доцільно поєднувати опосередковані (ринкові) та прямі (адміністративні) інстру­менти грошово-кредитної політики.

55. Охарактеризуйте адміністративні інструменти грошово-кредитної політики

За формою інструменти грошово-кредитного регулювання поділяються на адміністративні (прямі) та ринкові (опосередковані).

Адміністративними є інструменти, що мають форму директив, інструкцій центрального банку й спрямовані на обмеження сфери діяльності кредитного інституту.

Інструменти прямої дії — це регулятивні заходи центрального банку, що мають форму обмежень, лімітів, директив. Вони спрямовані на обмеження сфери діяльності комерційних банків, зокрема визначають або обмежують ціни (процентні ставки) чи обсяги (кредитів). Яскравим прикладом застосування інструментів прямої дії є встановлення центральним банком для комерційних банків «кредитних стель», тобто обмежень на обсяг кредитних вкладень.

До найважливіших адміністративних інструментів можна віднести:

механізм готівкової емісії;

-встановлення "стелі" кредиту центрального банку, що надається урядові та банківським установам;;

-пряме регулювання позичкових операцій банків, визначення маржі, межі вартості кредитних ресурсів, що виділяються згідно з пріоритетами макроекономічної політики для фінансування окремих галузей економіки;

-обмеження споживчого кредиту;

-обмеження на відкриття філій та відділень;

-селективна кредитна політика.

Застосування адміністративних інструментів є доцільним у тому випадку, якщо ринкові методи регулювання не приносять бажаних результатів у той чи інший проміжок часу. Адміністративні інструменти займають певне місце у практиці центральних банків розвинутих країн, а також отримали широке застосування у країнах, що розвиваються.

Адміністративне регулювання процентних ставок передбачає обмеження урядом чи центральним банком розміру верхніх меж процентних ставок за кредитами. Це призводить до збільшення попиту на кредитні ресурси банків, внаслідок чого процентна політика сприяє адміністративному розподілу фінансових ресурсів. Низькі процентні ставки стимулюють інвестиції та сприяють підвищенню ділової активності.

"кредитні стелі", тобто граничні суми кредитування. У результаті комерційні банки вимушені зберігати певну частину депозитів у вигляді непрацюючих резервів, що для них невигідно. Метою застосування цього інструменту є стримування надмірної кредитної експансії.

Важливе місце в адміністративному регулюванні спрямованості кредитів займає селективна кредитна політика, яка активно використовується у країнах, що розвиваються (у деяких з них від до 80% банківських кредитів спрямовується на фінансування певних галузей економіки). Як правило, селективна кредитна політика застосовується у країнах, фінансовий ринок яких розвинений недостатньо, що не дозволяє забезпечити ефективний розподіл грошових коштів та економічний розвиток у цілому.

Застосування методів прямого регулювання обсягів і структури грошового обігу найбільш поширене у країнах з перехідною економікою, де механізми опосередкованого впливу на способи реалізації монетарної політики ще не набули достатнього розвитку. Вони дають необхідний ефект при їх використанні в комплексі із заходами опосередкованого впливу на систему грошового обігу. Хоча у цьому випадку йдеться про інтенсивне застосування інструментів прямого впливу лише в обмежені проміжки часу. При тривалому застосуванні їх дієвість знижується.