1. Розкрийте об’єкт, предмет, методи історії економіки та економічної думки.

Спільним об'єктом економічних наук є господарська сфера (підсистема) суспільства. їсторико-економічна наука досліджує еволюцію господарської сфери суспільства, основні етапи ЇЇ ста-мовлення і розвитку. Історичні явища і факти господарського життя суспільства виступають об'єктом історико-економічної науки. Відбір та опис історичних явищ і фактів науковими засобами є однією з найскладніших проблем історико-економічних дослі­джень. Методологічною базою такого відбору є панівна парадиг­ма економічної теорії, яка науково відбиває реально існуючу гос­подарську систему суспільства. На основі системи наукових знань про економічну сферу суспільства здійснюється оцінюван­ня процесу її історичного поступу, установлюються факти та явища, що мали історичне значення. Задача істор.ек. науки полягає у виявленні взаємозвязку між цими факторами та пошук причинїх виникнення.. В історії роз-ку сусп.госп-ва ключову роль відіграють історич. форми гос-ва(господадські одиниці) та способи їх взаємодії між собою і сус-вом вцілому. Іншою важливою його складовою є глибина та адекватність пізнання людьми господарських процесів і віддзеркалення 'їх в економічних поглядах, думках, теоріях.Історико-економічна наука повинна не тільки аналі­зувати історичні форми господарств та способи їх взаємодії, а й розглядати економічні думки, учення та теорії, які з різною глибиною та науковою довершеністю їх теоретично відобра­жали. При цьому в економічних теоріях необхідно виділяти по­зитивний та нормативний аспекти, на які звернув увагу ще Адам Сміт. Позитивний підхід в економічній думці покликаний розкри­ти реальний зміст явища чи процесу.Нормативний аспект економічної науки орієнтує нас на по­шук відповіді на питання «як має бути?», щоб суспільство якнай­повніше реалізувало свої цілі в господарській сфері. Науки включає до себе історичні форми гос-ва і способи їх взаємодії та відображеня їх в економічній функції.

Під предметом історії економічних учень маємо на увазі виникнення і розвиток економічних ідей, течій та шкіл, формування системи економічних знань. При цьому поза увагою залишалося врахування одночасного існування кількох систем економічних знань, які передбачали свої підходи до історії ек.думки. Отже, предмет історико-економічної науки включає в себе історичні форми господарств і способи їх взаємодії та віддзеркалення їх в ек.думці. Тобто, історія ек.думки тісно пов’язана з реальними змінами в ек.системі і відбиває етапи її розвитку – від виникнення і до сучасної системи знань ек.теорії.

Метод- це шлях пізнання, спосіб та інструмент дослідження, наукова значимість та пізнавальна цінність якого визначається насамперед його здатністю збагатити науку новими знаннями. Складниками сучасного методу історії ек. й ек.думки є : системний підхід; методологічні засади сучасної філософії; загальнонаукові методи; загальноекономічні методологічні положення сучасної ек.теорії; методи ек.історії та їх еволюція; історико-генетичний, історико-типологічний, статистичні методи, метод компаративістики(порівняльний), а також методи соціологічних досліджень. До методологічних засад сучасної філософії належеть: нова загальнонаукова парадигма пізнання та сучасна картина світу, об’єктивність дослідження, поєднання історичного та логічного, аналізу і синтезу. Загальнонаукові методи: статистичні, математичні та методи моделювання, факторний, кореляційний аналіз. Методи історії економіки: поняття ек.сис-ми та її структури, перехід від загальної описовості розвитку господарських систем і процесів до поглиблибленого історико-економічного аналізу, статистичні методи, побудова та використання гіпотетичних дедуктивних моделей для пояснення минулого, використання принципу «за інших незмінних обставин». Методи іст.ек.думки: історичний метод, хронологічний, проблемно-тематичний, міждисциплінарний підходи, метод зіставлення, аналітичний, казуальний функціональний методи. Поряд із переліченими методами чільне місце посідають системний аналіз та генезис. Системний аналіз передбачає розгляд кожного об’єкта як цілісного утворення, що має складну внутрішню будову. Генезис – поєднання історичного та теоретичного аспектів дослідження фактів господарського життя суспільства.

2. Розкрийте предмет історії економіки та економічної думки і еволюцію господарських одиниць: фактори розвитку, історичні типи.

Під предметом історії економічних учень маємо на увазі виникнення і розвиток економічних ідей, течій та шкіл, формування системи економічних знань. При цьому поза увагою залишалося врахування одночасного існування кількох систем економічних знань, які передбачали свої підходи до історії ек.думки. Отже, предмет історико-економічної науки включає в себе історичні форми господарств і способи їх взаємодії та віддзеркалення їх в ек.думці. Тобто, історія ек.думки тісно пов’язана з реальними змінами в ек.системі і відбиває етапи її розвитку – від виникнення і до сучасної системи знань ек.теорії.

Розвиток господарської системи суспільства здійснюється під впливом еволюції суспільного поділу праці та форм власності па засоби виробництва. Поділ праці дозволяє більш ефективно здій­снювати виробництво матеріальних благ і послуг внаслідок спе­ціалізації виконання окремих виробничих операцій та викори­стання нової техніки та технології, які виникають під тиском змінподілу праці. Власність на засоби виробництва відбиває характер суспільної залежності людей, особливість впливу суспільства на їхню активність у процесі виробництва.

Суспільний поділ праці та історичні форми власності на засоби виробництва характе­ризують рівень функціональної та соціальної (структурної) ди­ференціації господарської системи суспільства.Тому вони утво­рюють найміцніші підвалини її історичного розвитку, систему координат, у рамках якої формуються господарські одиниці, що у своїй єдності і взаємодії репрезентують господарську систему су­спільстваТому вони утво­рюють найміцніші підвалини її історичного розвитку, систему координат, у рамках якої формуються господарські одиниці, що у своїй єдності і взаємодії репрезентують господарську систему су­спільства.

Рівень розвитку поділу праці та власності на засоби вироб­ництва обумовлюють не тільки певні історичні типи господар­ських одиниць (форми господарств), а й роблять їх залежними як одна від одної, так і від суспільства в цілому. Унаслідок цього виникає потреба їхньою взаємодії між собою та суспіль­ством як цілим (державою). Вона здійснюється у формі взає-мообміну благами і послугами, що історично мав різний харак­тер (нееквівалентний та еквівалентний), різний спосіб реалі­зації (реципрокність, редистрибуція тощо) та різні форми (на­туральну, товарну, товарно-грошову). Обмін є засобом Інтег­рації господарств, чисельність і різновиди яких постійно зро­стають завдяки диференціації господарської сфери суспіль­ства. Взаємодія між окремими господарськими одини­цями та державою здійснюється на основі встановлених правил і норм. Сукупність суспільних норм та механізмів їх додержання в господарській сфері утворює суспільне середовище господарської діяльності, яке є важливою складовою господарства суспільства. Його формування здійснює держава, яка реалізує вплив з боку цілісності суспільства на окремі господарські одиниці способом формування економічних інститутів, проведення економічної по­літики, здійснення економічних реформ.. Господарство сус-ва — це сукупність господарських одиниць (історичних форм госпо­дарств), що взаємодіють, створюють та обмінюють матеріальні блага та послуги в рамках установленого інституційного середовища. І лише в єдності всіх складових суспільного господарства можна пізнати природу економічних процесів певної господарсь­кої системи.

3. Охарактеризуйте господарську систему: фактори розвитку, історичні типи.

Господарство суспільства – це сукупність господарських одиниць(історичних форм господарств), що взаємодіють, створюють та обмінюють матеріальні блага та послуги в рамках установленого інституційного середовища.В історичному розвитку господарської системи насамперед відображено еволюцію державного устрою суспільства і притаманний тому характер влади. Кожне суспільство в своєму розвитку пройшло такий шлях від держав общинного типу, держав у фомі територіальних і централізованих імперій до національних держав, основою яких є солідарність і демократична організація.

Розпад первісного суспільства, формування територіальної общини привело до появи першої форми власності на засоби виробництва. Вона дістала назву общинної власності відповідно до організації суспільства в державуобщинного типу. Її ознакою є те, що вона відображала особисту залежністькожного індивіда від територіальної общини, від влади, що її організовувалата уособлювала, тому для індивіда ця форма власності була особистою.

Виникнення ранньофеодальних держав (територіальних імперій) спричини-ло суттєві зміни у власності на засоби виробництва. В умовах феодальної роз-дробленості суспільств, постійних міжусобних війн гостро постала проблема

військового захисту господарської діяльності і самого життя людей. Виникланова форма особистої залежності від покровителя та захисника — сеньйораль-но-васальна — відносини покровительства і служіння між представниками

влади, рицарями, селянами. Сформувалася система залежності, яка в господар-ській сфері спиралася передусім на умовне володіння основним ресурсом того-часного господарства — землею.

Сукупність прав на землю залежала від місця індивідів (селян, рицарів,феодалів) в ієрархії особистої залежності, яка набувала різноманітнихформ прояву. Так, наприклад, земельні ділянки — об’єкти власності —виступають у формі алоду тоді, коли всі права на цей об’єкт належать се-лянському домогосподарству чи феодалу; форми бенефіцію — коли вста-новлюється право на тимчасове володіння земельною ділянкою васаломпевного феодала; лена (феода) — за наявності права на спадкове земле-користування нащадками феодала тощо. Їх спільною ознакою є особистазалежність кожного, хто знаходиться на сходинках феодальної ієрархії, атому ці форми власності на землю можуть бути об’єднані одним понят-тям феодальної власності.З утворенням централізованих монархій королівська влада поступовоусувала феодалів з організації суспільного життя і перейшла до прямогоздійснення владних функцій — через створення адміністративних органівуправління та судочинства тощо. Феодали в цих умовах поступово набувалирис аристократії, що за родовими та майновими ознаками мали пільги тапривілеї. У містах, де особиста залежність проявлялася лише у підданствікоролю та було самоврядування, формувалася спільна (муніципальна) влас-ність, а окремих громадян — приватна власність1.Поява національних держав і демократичні революції докорінно змі-нили характер відносин між владою (державою) та людьми. Скасуванняпривілеїв аристократії та повинностей селян, проголошення вільними тарівними в правах усіх людей, зняття будь-яких форм особистої залежнос-ті сприяло докорінним змінам у власності. Демократичний устрій держав-ної влади та заміна відносин володарювання-підпорядкування на відно-сини солідарності та забезпечення природних прав індивідів відкрилошлях до утвердження приватної власності на засоби виробництва. Їїокремі елементи формувалися ще в попередні епохи, але реалізуватисявони змогли лише за зміни характеру взаємозв’язків між суспільством(державою) та його членами. Не випадково в суспільствах, де не відбули-ся демократичні зміни, до цього часу приватна власність має формальнийхарактер і не стала основою господарського життя, побудованого на заса-дах особистої свободи.Приватна власність несе з собою зміну характеру і способу реалізації су-спільної залежності відносно відокремлених індивідів. Особиста незалеж-ність від феодалів і короля, свобода та рівність індивідів зумовили перехідвід особистої до майнової (економічної) залежності, яка стає однією з най-більш глибоких ознак приватної власності. Сукупність матеріальних об’єктів (багатства), необхідних для життя і господарської діяльності людей,лежить в основі нової форми суспільної залежності індивідів, яка передбачаєзміну примусу з боку феодалів на власний економічний інтерес індивідів.Реалізація майнової (економічної) форми суспільної залежності здійсню-ється через досягнення кожним індивідом власної вигоди.

В історичному розвитку господарської системи насамперед відображено еволюцію державного устрою суспільства і притаманний тому характер влади. Кожне суспільство в своєму розвитку пройшло такий шлях від держав общинного типу, держав у фомі територіальних і централізованих імперій до національних держав, основою яких є солідарність і демократична організація. Розрізнять такі види господарської системи: натурального виробництва-це система в якій діяльність здійснюють самостійно функціонуючі домогосподарства задля забезпечення власних потреб його членів, що не пов’язана постійними господарськими зв’язками з іншими;товарного господарства –це господарство, в якому потреби людей забезпечуються через створення матеріальних благ і послуг у різних та самостійних господарських одиницях з наступним їх обміном. Товарно грошового(капіталістичного) господарства – господарська система, зв’язки якої опосередковані рухом різноманітних форм грошей.історично вона утвердилась появою національних держав, завоюванням людьми особистої свободи та домінування приватної васності на засоби виробництва.

4. Порівняйте історичні типи господарських систем за критеріями: назва типу, рівень розвитку, мета виробництва господарських одиниць, суспільний поділ праці, історична форма власності.

Господарську систему, в якій діяльність здійснюють самостійно функціонуючі домогосподарства (господарські одиниці) задля забезпечення власнихпотреб його членів, що не пов’язана постійними господарськими зв’язками зіншими домогосподарствами, зазвичай називають господарською системою натурального виробництва. Важливо підкреслити, що система натурального виробництва характеризує зв’язки між відокремленими господарськими одиницями й істотно відрізняється від господарської системи соціально нероздробленої первісної общини, яку безпідставно також часто називають нату-ральним виробництвом.Господарство, в якому потреби людей забезпечуються через створення матеріальних благ і послуг у різних (як зазвичай спеціалізованих) та са-мостійних (відокремлених) господарських одиницях з наступним їх обміном,дістало назву системи товарного господарства.

У вивченні господарської системи товарного виробництва важливу рольвідіграє історичний розвиток суспільного поділу праці та форм обміну про-дуктами праці. Як правило, перший великий суспільний поділ праці пов’язують зі спеціалізацією домогосподарств у землеробстві та тваринництві, другий — з утвердженням як самостійної сфери господарської діяльності ремесла, а третій — торгівлі1. У літературі суспільний поділ праці часто класифікують як загальний (формування таких родів виробництва, як землеробство, промисловість), частковий, коли окремі роди діляться на види та підвиди, й одиничний, що має місце в господарській одиниці. Такий підхід відображає структуру існуючої господарської системи

Поділ праці в межах господарств впливає на історичні форми господарськиходиниць, на особливості взаємодії індивідів у їх рамках. Цей тип поділу працібезпосередньо пов’язаний з розвитком техніки та технології, організацією ви-робничого процесу. Тому дослідження обох зазначених типів поділу праці ста-ють важливими складниками історико-економічного дослідження господарсь-ких систем суспільств.

В епоху пізнього середньовіччя та бурхливого розвитку місь-кого господарства чисельність товарних господарських одиниць постійнозростала і почала переважати над домогосподарствами з натуральним ви-робництвом. Господарські одиниці, втрачаючи форму замкнутих натуральних домогосподарств, перетворювалися на ремісничі, торговельні, зем-леробські та інші спеціалізовані господарства. Разом із тим, господарськадіяльність тут ще підпорядковувалась особистому споживанню, мало місце просте товарне виробництво.

Третій етап історичного розвитку господарської системи суспільства характеризується утвердженням нової мети виробництва — отримання прибутку. Це досягається перетворенням матеріального багатства у гроші, як зага-льну форму багатства, та спрямуванням їх на виробничі цілі. Відбуваєтьсякапіталізація засобів виробництва, живої праці, результатів виробництва, якінабувають форми капіталу. Це дало змогу перевести багатство з пасивногостану, з його підпорядкування споживанню, в активну форму, направити угосподарську діяльність людини, розширення її масштабів. Із салонів та зам-ків аристократії елементи матеріального багатства перейшли на фабрики ізаводи, у банки та фінансові компанії.

Гроші стали втіленням багатства, знаряддям капіталізації усіх його склад-ників, засобом нагромадження капіталу. Вони лежать в основі усіх госпо-дарських зв’язків та уособлюють мету функціонування господарської системи, виступають загальною формою благ, необхідних для задоволення мате-ріальних і духовних потреб. Господарська система, зв’язки якої опосередковані рухом різноманітних форм грошей, виступає як система товарно-

На сучасному етапі свого розвитку товарно-грошова господарська систе-ма набула нових якостей, зумовлених утвердженням грошово-кредитнихвідносин, що надають небаченого динамізму економічним процесам. Гро-

шово-кредитний сектор товарно-грошової господарської системи вирішаль-ним чином впливає на так званий реальний її сектор, на господарські одини-ці, що створюють матеріальні блага та послуги.

Отже, на різних етапах історичного розвитку господарська система кож-ного суспільства характеризується різними рівнями своєї цілісності. Спочатку господарські одиниці об’єднуються за допомогою зовнішніх засобів, коливиникає господарська система натурального виробництва. Згодом, у резуль-таті розвитку суспільного поділу праці та обміну, формується господарськасистема товарного виробництва, в якій об’єднання господарських одиницьзабезпечує взаємний інтерес. У своєму розвиткові система товарного господарства проходить етапи простого товарного, товарно-грошового (капіталіс-тичного) господарства та грошово-кредитного господарства.

5. Розкрийте суть та значення системно-синергетичного підходу у дослідженні суспільства. Охарактеризуйте положення цивілізаційної парадигми.

Системно-синергетичний аналіз передбачає розглядати кожне суспільство як цілісне утворення, що має структурну будову, яка постійно ускладнюється, кожним елементом якої виконуються певні функції.

Цивілізаційна парадигма передбачає розглядати людство в цілому, яке утворюють світові цивілізації. Як одиниця історичного розвитку людства виступає конкретне суспільство, що належить до певної цивілізації і характеризується власними етапами розвитку. Цивілізаційний аналіз суспільства вимагає в центрі всіх суспільних процесів розглядати людину, її взаємодію з іншими людьми та суспільством загалом. Сам термін «цивілізація» походить від лат. слова «civilis» що означало наявність у людини таких суспільних рис, як доброзичливість, гідність, привітність тощо. Системно-синергетичний підхід передбачає відображення в економічних процесах цілісності суспільства, дій усх цивілізаційних факторів.

Системно-синергетична парадигма принципово змінює ха¬рактер і значимість істор досліджень суспільних проце¬сів. Окрім традиційного опису істор фактів та подій вона передбачає аналіз внутрішніх зв'язків між ними; в їх центрі перебуває розвиток людини. При цьому аналіз виконується з позиції цілісності суспільства, єдності істор витоків розвитку людства і цивілізаційних особливостей кожного суспільства.

Системно-синергетична парадигма дослідження екон сфери суспільства передбачає надання переваги синтезу перед аналізом, розгляд будь-яких процесів з позиції цілісності

Основні положенні цивілізаційної парадигми :

-одиницею дослідженні є суспільство, що має власні, лише йому притаманні ознаки, яке розглядається як цілісне утворення, що входить до більш широких систем( сх. або зх. цивілізації).

-Сутісними характеристиками є взаємозалежність суспільного індивіда і суспільства та емерджентні властивості суспільства ( якість цілого, яка не дорівнює сумі якостей складових).

-Суспільство, як і кожне системне утворення, має власну структуру із політичної, економічною, соціальною, та духовно-культурною підсистемами. Вони пов’язані між собою та впливають одна на одну.

Головна мета суспільства- збереження його від розпаду як передумови існування суспільних індивідівдосягається його організацією.Принцип людино центризму-посідає центральне місце людина, свідома діяльність якої виступає рушійною силою розвитку суспільства.Використання положень цивілізаційної парадигми для дослідження господарської сфери суспільства стає центральним завданням економічних наук. Так, досліджують її генезис, розвиток господарської системи

6. Порівняйте положення формаційної та цивілізаційної парадигм у дослідженні суспільства.

Формаційна парадигма базується на принципах класичної загальнонаукової парадигми Декарта-Ньютона; реалізується гносеологічний підхід, а людина є суб’єктом пізнання об’єктивних процесів;суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами, революційна зміна виробничих відносин і політико-юридичної надбудови; держава є надбудовою над економічним базисом, має класову природу та виступає знаряддям панівного класу; суспільство складається з базису і надбудови. Базис – сукупність домінантних виробничих відносин, які вирішальним чином впливають на структуру політико-юридичної та ідеологічної надбудови; розв’язання антагоністичної суперечності між новими продуктивними силами і застарілими виробничими відносинами, між базисом і надбудовою через соціальну революцію; проходження кожним суспільством історичних етапів: первіснообщинної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної, комуністичної суспільно-економічних формацій.

Цивілізаційна парадигма в свою чергу базується на принципах системно-синергетичного аналізу; в ній реалізується онтологічний підхід, де людина є суб’єктом пізнання та предметно-перетворювальної діяльності; суперечність між відносно самостійними індивідами та суспільством. Цивілізаціина парадигма передбачає розглядати людство як ціле, що утворює світові цивілізації. Одиницею істор розвитку людства виступає конкретне суспільство, що нале­жить до певної цивілізації і характер власними етапа­ми розвитку. Самобутність кожної цивілізації та особливості сусп-ва, що входить до неї, взаємодія між цивілізаціями та сусп-вами є фундаментальною характеристикою їхнього істор розвитку. Форми такої взаємодії постійн зміню­валися від війн до співіснуваня, формуваня інтеграційних утворень.

Цивілізац. аналіз суспільства в центр усіх сусп процесів ставить людину, її взаємодію з іншими людьми та су­сп-вом загалом. Основні риси з точки зору цивілізац. парадигми: 1)Самобутність-від-носно відокремлене самостійне існування. 2)Внутріш структурність 3)Самоорганізованість

4)Наявність внутріш джерел саморозвитку 5)Особливі духовно-культур. цінності, що відображ. цілісність сус-ва.

Історично утвердилися два типи цивілізацій, які характери­зують східну і західну гілки розвитку людства. До першої нале­жать такі світові цивілізації, як китайська, індійська, близько­східна (мусульманська), до другої— східноєвроп., за­хідноєвроп., латиноамериканська. Істор розвиток кожного суспільства обумовлений особливостями цивілізації, до якої воно належить. Цивілізаційні фактори представлені спе­цифікою дух-культурних цінностей, формами і способами здійснення влади, організації життя суспільства та іншими ознаками, що відіграють вирішальну роль у будь-якій сфері су­спільства.

7. Охарактеризуйте суспільний поділ праці як фактор розвитку господарської системи: суть, етапи, функціональна диференціація суспільства.

Як складова суспільства, господарська сфера покликана за­безпечити розв'язання однієї з ключових задач — створення ма­теріальних благ і послуг для забезпечення невпинно зростаючих потреб окремої людини і суспільства загалом. Ця функція охоп­лює існування відносно відокремленої структури суспільства — його господарства, що самостійно функціонує як цілісне утво­рення та підсистема суспільства.

Розвиток господарської системи суспільства здійснюється під впливом еволюції суспільного поділу праці та форм власності па засоби виробництва. Поділ праці дозволяє більш ефективно здій­снювати виробництво матеріальних благ і послуг внаслідок спе­ціалізації виконання окремих виробничих операцій та викори­стання нової техніки та технології, які виникають під тиском змінподілу праці. Власність на засоби виробництва відбиває характер суспільної залежності людей, особливість впливу суспільства на їхню активність у процесі виробництва. Суспільний поділ праці та історичні форми власності на засоби виробництва характе­ризують рівень функціональної та соціальної (структурної) ди­ференціації господарської системи суспільства.Тому вони утво­рюють найміцніші підвалини її історичного розвитку, систему координат, у рамках якої формуються господарські одиниці, що у своїй єдності і взаємодії репрезентують господарську систему су­спільстваТому вони утво­рюють найміцніші підвалини її історичного розвитку, систему координат, у рамках якої формуються господарські одиниці, що у своїй єдності і взаємодії репрезентують господарську систему су­спільства.

Рівень розвитку поділу праці та власності на засоби вироб­ництва обумовлюють не тільки певні історичні типи господар­ських одиниць (форми господарств), а й роблять їх залежними як одна від одної, так і від суспільства в цілому. Унаслідок цього виникає потреба їхньою взаємодії між собою та суспіль­ством як цілим (державою). Вона здійснюється у формі взає-мообміну благами і послугами, що історично мав різний харак­тер (нееквівалентний та еквівалентний), різний спосіб реалі­зації (реципрокність, редистрибуція тощо) та різні форми (на­туральну, товарну, товарно-грошову). Обмін є засобом Інтег­рації господарств, чисельність і різновиди яких постійно зро­стають завдяки диференціації господарської сфери суспіль­ства. Взаємодія між окремими господарськими одини­цями та державою здійснюється на основі встановлених правил і норм. Сукупність суспільних норм та механізмів їх додержання в господарській сфері утворює суспільне середовище господарської діяльності, яке є важливою складовою господарства суспільства. Його формування здійснює держава, яка реалізує вплив з боку цілісності суспільства на окремі господарські одиниці способом формування економічних інститутів, проведення економічної по­літики, здійснення економічних реформ.. Господарство сус-ва — це сукупність господарських одиниць (історичних форм госпо­дарств), що взаємодіють, створюють та обмінюють матеріальні блага та послуги в рамках установленого інституційного середовища. І лише в єдності всіх складових суспільного господарства можна пізнати природу економічних процесів певної господарсь­кої системи.

Господарська система є об'єктом різних економічних наук, кожна з яких має власний погляд на складні та багатоаспектні процеси господарського життя. Історія економіки та економіч­ної думки досліджує генезис господарської сфери суспільств певних світових цивілізацій. У своєму розвитку історико-еко-номічна наука пройшла тернистий шлях від простого збирапня та опису історичних фактів до формування власного предмета дослідження, установлення наукової періодизації історичного розвитку господарства.

8. Охарактеризуйте власність на ресурси як фактор розвитку господарської системи: суть, етапи, соціальна диференціація суспільства.

Важливу роль в історичному розвитку господарства відіграє власність на засоби виробництва. З нею пов’язано процес соціальної диференціації суспільства, що є одним із чинників історичного розвитку. Тому часто власність визначають як загальносоціологічне поняття , простежують її вплив на усі аспекти суспільного життя. Повязуючи власність з головним зв’язком економічної системи, важливо розкрити його природу

В первісному суспільстві власність на засоби виробництва не могла виникнути, оскільки створення необхідних благ кровноспоріднена община здійснювала як природне і нероздільне ціле. Взаємодія між членами общини здійснювалась на засадах – кожен вносив до спільного здобутку стільки, скільки міг, а отримував необхідних благ стільки, скільки припадало на кожну особу. Перші уявлення про власність з’являються на завершальному етапі розвитку первісного суспільства і пов’язані з феноменом влади-власності. Зосередження особливо важливих функцій для існування общини в руках вождів, визнання їх права здійснювати ці функції на засадах здобутого авторитету, поступове відокремлення надобщинних органів, привело до формування влади як суспільного феномену.

Розпад первісного суспільства, формування територіальної общини привели до появи першої форми власності на засоби виробництва. Вона дістала назву общинної власності відповідно до організації суспільства в державу общинного типу. Її ознакою є те, що вона відображала особисту залежність кожного індивіда від територіальної общини, від влади.

В умовах феодальної роздробленості суспільств, постійних міжусобних війн гостро постала проблема військового захисту господарської діяльності і самого життя людей. сукупність прав на землю залежала від місця індивідів в ієрархії особистої залежності, яка набувала різноманітних форм прояву:алод – всі права на цей об’єкт належать селянському домогосподарству чи феодалу;бенефіцій – коли встановлюється право на тимчасове володіння земельною ділянкою васалом певного феодала;феод – за наявності права на спадкове землекористування нащадками феодала

Демократичний устрій державної влади та заміна відносин володарювання-підпорядкування на відносини солідарності та забезпечення природних прав індивідів відкрило шлях до утвердження приватної власності на засоби виробництва. Особиста незалежність від феодалів і короля, свобода і рівність індивідів зумовили перехід від особистої до майнової залежності. Реалізація майнової форми суспільної залежності здійснюється через досягнення кожним індивідом власної вигоди. Максимізація вигоди приватними власниками приводить не лише до максимізації багатства, а й до зміни прав приватної власності на об’єкт власності.

9. Розкрийте методи аналізу наукового рівня економічних знань дослідження історичного розвитку господарської системи.

Історико-економічне дослідження господарської системи має дві взаємозв’язані сторони — пізнання історичних фактів та подій, що характеризують її стан і розвиток, та відображення цих знань в економічнійдумці, теоріях і теоретичних системах.

Формування наукового об’єкта та наукового предмета історії економічноїдумки зумовили завдання, структуру та логіку даного напряму історико-економічного пізнання.

В історії економічних вчень нині виділяють кілька основних теоретичнихсистем економічних знань, що відображають функціонування і розвиток товарно-грошової (ринкової) економічної системи на різних етапах її зрілості.

До них належать класична економічна теорія, марксистська економічна теорія, неокласична економічна теорія, кейнсіанська економічна теорія та еволюційна (інституціональна) економічна теорія, яка перебуває на етапі свогостановлення. Кожен із цих напрямів набув якостей теоретичної системиекономічних знань, оскільки спирається на певну сукупність методологічнихпринципів досліджень, на фундаментальні теоретичні положення, що використовуються як аксіоми аналізу, на власне обґрунтування науковогооб’єкта та предмета, на власні методи досліджень та розвивається групоювчених, об’єднаних вищеназваними підходами.

На нинішньому етапі розвитку економічної науки з’явились економічнізнання, що не входять до жодної з перелічених теоретичних систем знань.Економічні ідеї, погляди, наукові розвідки та теорії, що не відповідають вимогам системності знань, розглядаються як часткові (фрагментарні) еконо-мічні знання, як специфічні економічні теорії. Їх кількість постійно зростає,а відсутність адекватної методологічної бази для їх об’єднання в системустає однією з найважливіших проблем розвитку економічної науки на сучасному етапі.

Оцінювання економічних знань, що утворюють теоретичні системи тавідображають функціонування і розвиток товарно-грошової (ринкової)економічної системи, здійснюється за такими критеріями:

• якою мірою економічні знання спираються на основні положення наукової парадигми, що лежить в основі даної теоретичної системи;

• яка роль економічних знань у розвитку теоретичної системи, яке зна-чення вони мають у набутті такою системою стану довершеності;

• рівень прогресивності економічної думки, якою мірою вона сприяє по-доланню хаосу в господарській системі, слугує знаряддям свідомої організа-ції людьми господарських процесів2;

• рівень адекватності відображення економічними знаннями реальногостану господарської системи, здатність теоретичної системи знань відобра-зити нові факти та явища, що з’являються в господарському житті.

Порівняння різних підходів та тлумачень окремих їхположень дає змогу виявити важливі сторони (аспекти) економічних знань, у різних текстах виявити оригінальну трактовку чи непомічений раніше зміст.

Метод – це шлях пізнання, спосіб та інструмент дослідження, наукова значущість та пізнавальна цінність якого визначаються насамперед його евристичним потенціалом, здатністю збагатити науку новими знаннями.

Узагальнюючи досвід теоретичної діяльності економістів різних шкіл і напрямів, слід виділити такі методи дослідження: метод спостереження економічних явищ, історико-генетичний, системно-структур-ний, проблемно-логічний, компаративний економічний аналіз, статистичний аналіз, експеримент.

Наприклад, застосування методу спостереження такого економічного явища, як банкрутство середнього класу внаслідок інфляції, що спричинило в свою чергу зростання соціального неспокою (безро-біття), дозволило Дж. Кейнсу обґрунтувати теорію державного втручання в економіку.

10. Порівняйте критерії та етапи періодизації історичного розвитку господарської системи, розроблені С. Десницьким, Ф. Лістом, Б. Гільдебрантом, Д. Беллом, Е. Тоффлером.

Проблема періодизації - одна з найважливіших проблем нашої науки. Кожний варіант періодизації носить умовний відносний характер, тому що в основу будь-якого підходу кладеться кілька ознак, за якими класифікується історичний період. Вибір періоду перідоизації залежить від мети дослідження та регіону який є об’єктом уваги. Підходи: 1)Формаційний (лінійний) - грунтується на моделі Маркса, в основі підходу покладено принцип економіч.детермінізму, тобто, економіч.явища і процеси вважають первісними стосовно інших яващ людського життя. Основа моделі- спосіб виробництва як сукупність виробнич.відносин та продиктивних сил. Політична, юридична та ідеологічна надбудова- це суспільно-економічна формація. 2) Основний цивілізаційний (нелінійний) – підхід в якому істор.економ.розгляжається як сходженя від нижчого ло вищого рівня її роз-ку. В їх основі лежить концепція прогресу. Представники: Десницький, Ліст, Мечников, . Гільдебранд, Бгохер, Маркс, Поланьї, . Ростоу, Белл, Турен, Тоффлер, Іноземцев.

Десницький вирізняв чотири стадії економіч­ного розвитку: 1) первісний, або мисливський (у т.ч. збиральниц­тво); 2)скотарство; 3)рільництво; 4)комерцію.

Ліст виділив п 'ять стадій, взявши за критерій періодизації найбільш поширений вид господарської діяльності людей. 1)стадія дикунства. Господар­ство в цей період мало привласнювальний характер( мисливство, збиральництво, ри­бальство). 2)скотарська (пастуша); 3)рільницька. 4)рільницько-мануфактурна (сільське господарство і ремесло). Організація суспільства — станово-державна. 5)рільницько-мануфактурно-комерційна (рільництво, ремесло (промисловість), торгівля). Орга­нізація суспільства—станово-державна.

Б. Гільдебранд), К. Бюхер В. Левицький П. Маслов запропонували свої варіанти періодизації, в ос-нові яких лежить рівень диференціації господарської системи та особливостізв’язку (обміну) між різними її складниками. Вони виходили з того, що структура господарської системи постійно ускладнюється, формуються нові рівнігосподарювання та посилюється цілісність господарської системи.

Б. Гільдебранд визначав три стадії сходження господарської системи до вищого рівня цілісності: натуральне господарство, грошове господарство, кредитне господарство.

Д. Белл Е. Тоффлер запропонували власні варіанти періодизації історичного розвитку суспільств та їх господарських систем, що спиралися нарізні критерії розвитку людства в ХХ ст. Серед таких критеріїв називались:розвиток технологічного способу виробництва, провідний ресурс (чинник)виробництва, рівень споживання (забезпечення суспільних потреб), характер зв’язку між виробниками та споживачами (розподільчих відносин).Особлива роль відводилася масовому поширенню та використанню сучас-них технологій виробництва, які надавали змогу різко збільшити обсягистворення благ і послуг. Так, спираючись на критерій технологічного стану господарства, Д. Белл обґрунтував стадії доіндустріального, індустріального та постіндустріального розвитку суспільства. Е. Тоффлер називав такістадії: аграрна, індустріальна та суперіндустріальна.

Підсумовуючи викладене, варто зауважити, що кожен із запропонованихваріантів періодизації містить раціональне зерно і дає змогу відобразитиособливості окремих періодів історико-економічного розвитку суспільств.Разом із тим, вони мають ряд недоліків, зокрема, відсутність критеріїв, щоохоплювали б усі періоди історичного розвитку, не всі критерії орієнтуютьна розкриття ролі центральної постаті суспільних процесів — людини.

11. Охарактеризуйте особливості привласнювального та виробничо-відтворювального типів господарств.

Історія господарства та господарської діяльності людини нерозривно пов'язана з еволюцією первісного суспільства. Перша стадія розвитку первісного суспільства характеризується пануванням привласнюючого господарства, яке включало мисливсько-збиральницьку та певною мірою рибальську діяльність первісних людей. Лише природне середовище було джерелом задоволення матеріальних потреб людини (їжа, житло, одяг). Зовнішні (природні), не створені людиною засоби матеріального існування бу¬ли основою привласнюючого господарства.

Населення первісного сус-ва поступово зростало.У процесі розширення господарського простору в мисливсько-збиральпицьких бщинах виникають нові форми господарського опанування природного середовища. Серед них велике значення мало зародження осілого способу господарського життя. На відміну від кочового способу ведення господарства осіле характеризується поглибленням спеціалізації мисливства, рибальства та збиральництва, а також виникненням виробничої господарської діяльності ранніх землеробів і скотарів. Відбувається переорієнтауія від споживання благ(господар. Привласнення) до їх власного вир-ва(господарство відтворення або виробниче). Причини перехду: нестабільність господарства пивласнення; Можливість людини первісного сус-ва накопичувати і вдосконалювати господар. Досвід, вміння створювати та використовувати певні знаряддя праці та елементи організації гос-ва, а тому- поява землеробства і приручення тварин.

Основні рисидо вироб-го гос-ва: перхід від кочового до осілого гос-ва; перехід від мисливства до тваринництва; перехід від збиральництва до землеробства. Англійський учений Г. Чайлд називав «неолітичну революцію» аграрним переворотом. .

Відмінності:Формами привласнювального гос-ва є мисливсько-збиральницька і рибальська діяльність людей, а виробниче гос-во характеризується поглибленням спеціалізації мисливства, збиральництва та рибальства та виникненням господарської діяльності. Для привласнювального гос-ва характерні їжа і одяг природного походження (дари природи, які людина навчилась спрямовувати на власні потреби). За виробничого гос-ва людина переходить від використання дарів природи до вирощування. Привласнювальне гос-во ― рання стадія розвитку сус-ва, виробниче ― більш пізня. Привласнювальне гос-во передбачає рухливий, мобільний, кочовий спосіб господарського життя, а виробниче ― осілий. Перехід від привласню вального гос-ва до виробничого називається неолітичною революцією.

12. Розкрийте зміст «неолітичної революції». Визначте її вплив на розвиток первісного суспільства.

Стадія роз-ку людства періоду неоліту,за якої відбувається перехід від привласнюючого до виробничого гос-ва називається „неолітичною революцією”. Неолітична революція та перехід до регулярного виробництва матеріальних благ сприяли перевищенню мінімально-необхід­ного рівня споживання і зростанню надлишкового продукту.

На сьогодні «неолітична революція» вважається однією з трьох головних революційних змін в історії економіки поряд із промисловою і науково-технічною революцією. Майже після трьох млн. років нестійкого існування за рахунок привласнювального господарства людина первісного суспільства починає освоювати якісно новий ― виробничий тип господарства.

Поняття «неолітична революція» ввів видатний археолог Вір Гордон Чайлд. Він вважав головним змістом неолітичної революції перехід від привласнювального господарства з його спеціалізованими формами (мисливство, збиральництво, рибальство) до виробничого типу господарства з принципово новими формами спеціалізації господарської діяльності людини (землеробство і скотарство). Цей перехід потребує відповіді на питання про причини переорієнтації госп. діяльності від збирання до в-ва благ. Мисливсько-збиральницьке гос-во за своєю природою характеризується як нестабільне. Внаслідок різких змін клімату, екологічних катастроф відбувається руйнування господарського простору рослинного світу, зменшення чисельності стад тварин. Привласнювальне гос-во втрачає засади свого існування, а общини первісних людей зазнають смертельного впливу голоду. Ця обставина була досить сильним стимулом пошуку нових джерел їжі і переходу до виробничого гос-ва. Обсяг і характер знань людини первісного суспільства, її діяльно-творчий потенціал у поєднанні зі сприятливими природніми умовами (наявність багатих рибою водойм, а також видів рослин і тварин, придатних до доместифікації (одомашнення)) заклали основу переходу до більш складних, зокрема і виробничих форм життєзабезпечення, ніж мисливство і збиральництво. Зерно і худоба виявились такими матеріальними благами, які в результаті власної господарської діяльності людина могла тривалий час зберігати, накопичувати, обмінювати і тим самим забезпечувати потенціал подальшого розвитку первісного суспільства. Виробничий тип господарства є відносно надійним і стійким, а також забезпечує не тільки прожитковий мінімум, а й надлишковий продукт.

Отже, вплив неолітичної революції на історичний розвиток господарської сфери первісного суспільства полягав у такому:

-зародження осілого способу господарського життя;

- відбувається перехід до виробничого типу господарства та розвиток його спеціалізованих форм у вигляді землеробства і скотарства, ранніх форм ремесла і обміну;

-зростання обсягу і характеру знань людини як суб’єкта господарсько-історичного процесу;

- створюються умови для збереження матеріальних запасів (надлишкового продукту);

-формуються нові види суспільної діяльності, пов’язані з господарсько-культурним середовищем людини (система вірувань, норм, традицій,мистецтво та ін.).

13. Охарактеризуйте общину, як історичну форму господарських одиниць та її соціально-економічну роль в первісному суспільстві.

Центром соціальної і господарської організації первісного сус-ва була община ― універсальна форма соціальної організації, яка пройшла кілька етапів у процесі своєї еволюції. В общині були сконцентровані основні соціально-господарські, культурно-релігійні, сімейно-побутові та багато інших проблем розвитку суспільства. Община характеризує особливі спільноти людей, зокрема родові, територіальні, господарчі, релігійні, етнічні. Община розглядається як форма соціальної організації, що виникає на основі кровноспоріднених зв’язків людей або спільного територіального проживання чи ведення гос-ва. Виділяють 3 стадії розвитку історичних типів общин: протообщина (первісне людське стадо), ранньопервісна (заснована на кровоспоріднених зв’язках), пізньопервісна (заснована на територіальних чи сусідських зв’язках). Для ранньопервісної общини центром об’єднання є вже не людське стадо, а якісно нове утворення первісного сус-ва ― рід. Рід являв собою групу родичів, об’єднаних спільним походженням по материнській або батьківській лінії, мовою, ритуалами. На основі роду і формуються кровноспоріднені общини. Визначальним чинником об’єднання в територіальній общині є територія, що господарсько освоєна і підпорядкована життєзабезпеченню общини. Для ранніх землеробських общин основною одиницею економічної і соціальної організації було село. Організація господарської діяльності общини первісного сус-ва була об’єднанням індивідів в одне ціле для спільної діяльності. Характерною особливістю господарської організації общини була її колективна і кооперативна форми. Важливим чинником, що характеризував господарську діяльність общини , став процес формування основ господарської спеціалізації общини ― певної зосередженості на тому чи іншому виді робіт і засобі адаптації общини до умов гос-ва. Ще одним важливим чинником є процес суспільного поділу праці ― диференціації і спеціалізації трудової діяльності, а також виділення в суспільстві особливих господарських функцій.

14. Охарактеризуйте фактори розвитку та вкажіть причини занепаду господарства суспільства трипільської культури.

Це вже було не первісне суспільство, а суспільство з атрибутами цивілізації. Трипільська цивілізація - це, перш за все, землеробська економіка. Саме в Трипіллі відбулася повна і остаточна перемога відтворюючої економіки, що було проявом тріумфу неолітичної рево-люції. Впровадження землеробства у всій Трипільській ойкумені стало фундаментом цивілізації. Високою культурою землеробства людство зобов'язане Трипіль-ській культурі. За всю історію ніщо не мало такого суттєвого впливу на життя людини, як перехід до рільництва. Без свідомого вирощування рослин з допомогою достатньо ефективних знарядь праці, яке забезпечувало створення надлишків продуктів харчування, була б неможливою поява цивілізації. Здійснивши перехід до відтворюючих технологій ведення господарства, трипільці поєднали землеробство з тваринництвом. Вони вирощували пшеницю, ячмінь і овес, розводили велику рогату худобу, свиней, овець і кіз, а биків і коней використовували як тяглову силу.

Трипільці першими в історії вирішили продовольчу проблему, першими почали будувати справжні будинки, як правило, двоповерхові, в яких вперше з'явилися двері й горище, стіл, табуретки й стільці.

Носії трипільської культури виготовляли мальовану кераміку, неперевершені шедеври якої мовою символів та знаків промовляють до нас з глибини тисячоліть, зачаровуючи своєю могутньою первісною магією.

У трипільців були каменярні, гончарні майстерні, плавильні печі та горни. Вони постійно вдосконалювали технології обробки кременю. Високого рівня у трипільців досягли металургія і металообробка. Для виготовлення інструментів і прикрас з міді використовували досконалі методи кування і лиття.

Гончарство у трипільців виділилося в окрему галузь, ними було винайдено повільне гончарне коло, постійно вдосконалювалася технологія виготовлення посуду.

Ще одне нововведення трипільців ткацтво. У трипільців з'явився перший ткацький верстат. Одяг трипіль-ців був красивим і різноманітним. Чоловіки носили ткану сорочку, пов'язку на стегнах, багато прикрашений па-сок, а жінки - сукні з тканини, прикрашені вишивкою, кістяними і мідними бляшками. Взуття - від сандалів до чобіт - трипільці шили з відмінно виготовленої шкіри.

Різке зростання господарської активності, нагромад-ження багатства і необхідність захисту від зовнішньої небезпеки призвели до концентрації розрізнених сімей-них господарств у селища-велети з кількістю населення до 10 тисяч жителів, а в Тальянках - до 20-30 тис. жителів. І тут трипільці були першими. Започаткований ними радіальний метод забудови і дотепер використо-вується у містобудуванні. Характерною для трипільських міст є наявність вулиць та тротуарів. По суті, трипільці здійснили "міську революцію". Укріплене поселення із складною суспільною ієрархією - це вже місто.

Отже, у трипільців були всі три необхідні умови, що роблять людину відносно незалежною від природи, а отже, формують основи цивілізації - це поява нових видів ефективних знарядь праці, отримання надлишків продуктів харчування і будівництво осілих поселень.

госп. сфера трипільців розривалася на основі екстенсивного землеробства, яка призводить до виснаження земельних ланів; обмеження розвитку хліборобства було наслідком і знищенні лісів, і зміни кліматичних умов

15. Дайте характеристику господарській сфері суспільства Месопотамської цивілізації. Окресліть закони Хаммурапі про явища і процеси господарського життя.

Довготривалий процес переходу людського сус-ва до цивілізаційного устрою життя розпочався на території, яку давні греки називали Месопотамією (Межиріччям). Формування найдавнішої протоцивілізації на території Межиріччя відбувалося в умовах, сприятливих для розвитку землеробства, скотарства та ремесел. Месопотамію заселяли представники різних народів, але провідну роль серед них відігравали шумери. Шумерське сус-во виникає в IV-III тис. до н.е. у південній частині Месопотамії на території сучасного Іраку. Характерні ознаки: висока концентрація населення; розвиток землеробства і агрокультури, ремесел, торгівлі, поява першої в історії людства писемності; досягнення в розвитку знаряд праці та способів в-ва, зокрема: винайдення колеса, колісниці, плуга, виплавка бронзи. Добробут шумерського сус-ва залежав від головної галузі його госп. сфери ― землеробства. Священнослужителі були керівниками, ініціаторами і координаторами госп. діяльності в общинах. Жерці здійснювали розподіл землі, що належала богові, керувала роботою землеробських бригад. За це жерці розраховували зміну сезонів, планували канали і вели розрахунки. Найвищим станом розвитку цивілізації в Месопотамії вважається час правління царя Хаммурапі. У Вавилонському царстві було подолано міжусобні конфлікти. Виникає цілісна могутня Вавилонська імперія зі столицею Вавилон. Під час правління Хаммурапі значно посилюється процес політичної централізації сус-ва: поява чиновництва та професійної армії; вдосконалення методів адміністративного управління; розширення торгівлі між містами та регіонами та виникнення самостійного класу торговців. Видання Хаммурапі зводу законів було важливим політичним заходом, спрямованим на консолідацію країни. В основній частині містився перелік статей з кримінального права, судочинства, прав власності та прав воїнів. Розвиток госп. сфери вавилонського сус-ва спирався на подальший розвиток зрошувального землеробства, садівництва, тваринництва, різноманітних ремесел, зовнішньої та внутрішньої торгівлі. Провідною формою землеволодіння було царське землеволодіння. Цар вважав всі землі в країні власними та мав право на їх відчуження від общин. Вавилонські царі часто наділяли землею своїх військовослужбовців. Найнижчий соціальний рівень у вавилонському сус-ві займали раби. Сприятливою умовою для розвитку торгівлі було об’єднання в межах єдиної Вавилонської держави усієї території Месопотамії і зосередження усіх внутрішніх і зовнішніх торговельних шляхів на її території. Експортувалося зерно, фініки, вовна, ремісничі вироби. Предметами імпорту були метал, будівельне каміння і деревина, раби, ювелірні вироби.

16. Господарська сфера суспільства Давнього Єгипту. Особливості пам’яток економічної думки.

За Один із найдавніших осередків цивілізації знаходився в пн-сх частині Африки, де з пд на пн протікає ріка Один із найдавніших осередків цивілізації знаходився в пн-сх частині Африки, де з пд на пн протікає ріка Ніл. Геродот називав Єгипет «даром Нілу». Родюча єгипетська земля була основою багатства та процвітання Єгипетської цивілізації. Найдавніші поселення землеробів з’являються у долині Нілу в V тис. до н.е. Господарська діяльність у цей період полягала у вирощуванні зернових культур (пшениця, ячмінь), розведенні дрібної рогатої худоби та виготовленні глиняного посуду. Жили родовими общинами. Жили родовими общинами. Землеробство, в якому використовується штучне зрошування, досягає значних успіхів. Змінюється характер і масштаб торгівлі. Вона стає систематичною і набуває міжнародного характеру. Соціальна структура сус-ва змінюється, в общинах спостерігається майнова нерівність. Розвивається скотарство ― галузь, в якій інтенсивно накопичувався додатковий продукт. Виникає інститут рабства. В давньоєгипетському сус-ві ранні держави виникають у межах невеликих районів (номів), які включали в себе декілька поселень, об’єднаних навколо міського центру. В період становлення ранніх держав Єгипет складався з двох частин ― верхнього Єгипту (22 номи) та Нижнього (20 номів). У господарській сфері першого переважало землеробство, а другого ― скотарство, втноградарство та садівництво. З часом вони об’єднались в одну давньоєгипетську державу. Державний апарат управління в Єгипті складався з трьох основних ланок: центрального, номового та місцевого. Очолював центральне управління країною цар (фараон). Він був наділений безмежною владою, в його руках зосереджувалась законодавча, виконавча та судова влада. Основною соціальною одиницею була сільська община. З середини ІІІ тис. до н.е. відбувається децентралізація країни, вона поступово розпадається на окремі незалежні номи. У період Середнього царства відбувається відновлення державної єдності під впливом давньосхідної деспотії. Важливою соціальною зміною було формування верстви дрібних власників, яких називали маленькими (неджес). Перші пам’ятки екон. думки ― повчання і пророцтва. Повчання поділялись на 2 види: повчання фараонів, в яких містилися поради щодо управління країною, інформація про внутрішнє та зовнішнє становище, та повчання окремих приватних осіб, їх досвід та погляди на життя. До інших пам’яток ек. думки сус-ва Середнього царства належать адміністративно-господарські документи (переписи населення, земельні кадастри, документи госп. звітності), а також юридичні акти, якими оформлялись різні госп. операції (купівля-продаж, боргові зобов’язання). У період Нового царства (ХVI-XII ст. до н.е.) в єгипетському сус-ві була створена найбільша за територією єгипетська держава, а давньоєгипетська цивілізація досягла найвищого рівня розвитку. Відбувається вдосконалення знарядь праці та способів їх використання, широко застосовуються знаряддя праці з бронзи. Вдосконалюється с/г техніка. Упорядковуються іригаційні сис-ми і збільшуються посівні площі.

17. Порівняйте характерні риси господарств Месопотамської та Кріто-Мікенської цивілізацій.

Месопотамія. Шумерське суспільство виникає в 4 – 3 тис. до н. е. на території сучасного Іраку. Його характерними ознаками були: висока концентрація населення, поява великих поселень, які перетворювались в протоміста, монументальна архітектура, розвиток землеробства та агрокультури, ремесел, торгівлі, поява першої в історії людства писемності, виникнення систематизації знань, законів, деспотичної системи управління суспільством. Добробут шумерського суспільства залежав від головної галузі його господарської сфери – землеробства. Зрошувані землі належали богові, але ними розпоряджалися жерці. У храмовій громаді було створено психологічні стимули для виробництва надлишку продукції на утримання частини населення, що не працювала в с\г. найвищим станом розвитку цивілізації вважається час правління царя Хаммурапі (1792-1750 рр. до н. е.), який видав однойменні закони. Цар вважав всі землі в країні власними та мав право на їх відчуження від общини. Утворилися два господарські сектори: державний і общинний, який поступово підпорядковується державі як верховному власнику землі. Розвинуте ремесло. Землі оброблялись за допомогою рабської праці та орендарів. Також існувало сімейне землеволодіння. Тамкар – торговий агент.

Крито-мікенська цивілізація. Крит (3 -2 тис. до н. е.) та місто Мікени (15-13 ст. до н. е.) в басейні Егейського моря. Розвиток землеробства та агрокультури, осілий спосіб життя, виникнення писемності, формування міст як адміністративно-владних центрів суспільства, а також політичних форм управління, високий рівень розвитку матеріальної культури та мистецтва. Провідними галузями були рибальство та землеробство. На основі збільшення виробництва мат благ відбувається зростання кількості населення, виникають нові поселення у вигляді критських палаців. Міст у сучасному розумінні на Криті не було. Палац являв собою велику кількість будівель, в яких проживали володар та члени його сім’ї, жерці, знать, прислуга, ремісники. Решта населення проживала в невеликих селах навколо палаців. Господарські відносини на принципі ре дистрибуції. Найбільший розвиток за правління царя Міноса. Палац виступає верховним землевласником землі усіх категорій населення. Важливу роль відігравали господарські функції владних осіб.

18. Порівняйте особливості суспільств Східної і Західної цивілізацій та їх підсистем в осьовий час.

До Сх. цивілізації відносять: Стародавній Єгипет, Індія, Китай і Месопотамія. Існувала держава родового типу. Політична організація життя суспільств сх. цивілізацій дістала назву сх. деспотій, найбільш характерною ознакою яких було абсолютне переважання держави над суспільством. При цьому страх перед владою поєднувався з безмежною вірою в її носіїв. За умов сх. деспотизму жодна особа не мала господарської свободи, над господарством встановлювався адміністративно-бюрократичний контроль. Верхівка зосереджує у своїх руках не лише владу, а й власність на основний виробничий ресурс – землю. Основою економіки було землеробство. Східне суспільство мало складну ієрархічну соціальну структуру. Основним виробником (і найбільшою верствою населення) були землероби. Вони перебували у цілковитій залежності від держави, сплачували податки й регулярно залучалися до громадських робіт. Над виробниками здіймалася піраміда державної бюрократії – збирачі податків, наглядачі, писарі, жерці тощо. Завершувала цю піраміду постать царя-деспота. Східне суспільство було суспільством суцільного рабства. Господарська система суспільств Сх. цивілізації характеризувалася певною формою фінансово-економічних взаємин між власником основних засобів в-ва (державою) та її користувачами: всі виплати, що здійснював землекористувач зосереджувалися у царській скарбниці. Ще однією рисою господарства суспільств Сх. цивілізації було існування на низовому рівні автономних і переважно самоврядних колективів. Такими виступали не лише сільські громади (общини), а й ремісничі об’єднання, а також секти,варни,касти та ін. об’єднання переважно релігійно-ремісничого характеру.

До Зх. цивілізації відносять: Стародавню Грецію і Рим. Існував тоталітарний тип держави. Основою економіки було землеробство. Поряд з цим розвивалось тваринництво, ремесло, торгівля (в містах). Економічні зв’язки за умов панування натурального господарства було досить вузьким, господарське життя в основному зосереджувалося в окремих родинах, в їх домашньому господарстві. Право на землеволодіння визначало участь у державному управлінні поліса. Право власності охоронялося законами. Встановлювалася юридична рівність громадян. Головною продуктивною силою були раби; водночас зберегалась селянська община, ремесло розвивалось у містах. Основу суспільного розвитку становило натуральне господарство, водночас значного розвитку досягло просте товарне виробництво і ринкові відносини, особливо зовнішня торгівля.

19. Дайте характеристику основних проблем розвитку господарства Афін та спробам їх розв’язання в реформах Солона.

Афінський політик, реформатор і законодавець, , один із «семи мудреців». Заклав основи Афінської демократії

Реформи Солона вирішували питання привілейованого стану земле-власників, закріпивши за ними права повного громадянства. Всі вони булиподілені на чотири класи відповідно до доходу, який давала земля, що обчи-слювався не у грошовому виразі, а у натуральних продуктах (певній кілько-сті хліба, олії, вина). До останнього, четвертого класу фетів відносилися всіті, хто землі не мав, а отже, не мав і прав громадянства, гроші ж, якими б небули великими, значення не мали. З першого класу обирали архонтів, першітри класи надавали державі воїнів, доходами з їх землі покривалися держа-вні видатки на ведення війни. До перших класів належали всі землевласни-ки, незалежно від розмірів їх володінь.

Реформи Солона знищили також боргову кабалу, боргове рабство булоскасоване, а рабами могли бути лише іноземці, рабство одноплемінників бу-ло заборонене: «Одних повернув з чужини, — писав сам Солон у своїх по-етичних творах, — а іншим, що в рабстві на місці були, дав свободу...» Булитакож анульовані всі борги під заставу земель. Знищувалися боргові зобов’язання не лише щодо приватних осіб, а й стосовно держави (сейсахрія,тобто полегшення). Відносно цього він писав: «З землі повсюди зняв поставлені границі, і вільна стала та земля, що в рабстві скніла». Такимчином, реформи захистили інтереси землевласників і, певною мірою, старого ойкісного господарства.

Разом із тим, Солон бачив необхідність у зростанні ремесел та торгівлі вАфінах, і всупереч поширеному серед громадян Афін презирливому став-ленню до ремісничої праці, Солон видає закон, за яким афінський громадя-нин може відмовити в утриманні своєму перестарілому батькові, якщо тойне подбав про навчання свого сина будь-якому ремеслу. В тому ж напрямі діяло розпорядження законодавця щодо надання прав громадян тим реміс-никам, які переселялися до Афін з інших міст. Отже статус ремісників істотно підвищується, відкриваються можливості залучення до занять ремеслоне лише рабів або метеків, а й громадян Афін. При цьому і ремісники діставали можливість стати користувачами — власниками землі, адже їм забезпечувалося право на громадянство.Для підняття рівня забезпеченості Аттики продовольством Солон заборо-нив експорт усіх сільськогосподарських продуктів, окрім олії, якої виробля-ли значно більше за потреби суспільства. Цей захід стимулював керамічневиробництво, адже олію експортували у глиняних амфорах.

Важливу роль відіграла також монетна реформа, за якою в Афінах відмовилися від панівної досі егінської монети на користь евбейської, що була поширена в більшості полісів не лише узбережжя Егейського моря, а й у колоніях і багатьох регіонах Середземномор’я. Срібна монета Егіни була важчою за евбейську (егінський талант важив 37 кг срібла, а евбейський — 29 кг,а 73 егінські драхми = 100 евбейським), тому перехід до цієї монетної сис-теми зрівняв ціни на афінському ринку із загальногрецькими та полегшивтоварообіг Афін з іншими грецькими полісами.

У сфері політичній реформи Солона встановлювали юридичну рівністьгромадян, закони, рівні для всіх громадян, незалежно від їх маєткового стану. Реформував він і спадкове право, надавши можливість тим, хто не мавдітей, передавати своє майно у спадок на свій розсуд, тоді як раніше такемайно мало переходити громаді. Тим самим він завдав досить вагомогоудару по родовому праву та родовій аристократії, вніс істотні зміни в іс-нуючу політичну, господарську систему та соціальний устрій афінського суспільства.

Отже, реформи Солона, хоч і були в деякому аспекті дещо консервативни-ми, заклали основи нового суспільно-економічного та політичного устрою вАфінах, відкрили шлях до посилення економічної та політичної могутності.Як наслідок, зростає роль ремісничого виробництва, торгівлі, яка поширюєть-ся від Кавказу до Гібралтару

20. Охарактеризуйте основні форми господарств Давньої Греції та їх відображення в економічній думці.

З господарського погляду в історії Давньої Греції можна виділити два етапи – патріархальний, що характеризувався пануванням натурального господарства, та торгівельно-ремічничий. Суспільне життя античної Греції зосереджувалося у полісах – містах-державах, розташованих по берегах та островах Егейського та Іонічного моря. Кожне місто-поліс жило власним життям , було незалежною та самостійною політичною одиницею. Проте поєднувала їх спільність релігійних вірувань і тяжіння до певних релігійних центрів. Економічні зв’язки за умов панування натурального господарства були досить вузькими, господарське життя в основному зосереджувалося в окремих родинах, в їх домашньому господарстві.

На чолі такої патріархальної родини стояв родоначальник або домовласник, який у господарському відношенні виступав як управитель та землевласник. Саме право на землеволодіння визначало участь у державному управлінні, а клієнти, які знаходилися під захистом та заступництвом патріархальної родини, таких прав не мали. У містах-полісах крім повноправних громадян існували й інші категорії населення, зокрема метки (іноземці), які прав на землю не мали і вимушені були займатися ремеслом та торгівлею. Така патріархальна родина була самодостатньою і не потребувала господарських зв'язків з іншими, подібними до неї, адже забезпечувала власні потреби за рахунок власного ж господарства. Лише деякі блага, передусім предмети розкошу, здобувалися шляхом обміну на власну продукцію. Діяльність їх зосереджувалася в сільському господарстві, землеробство ставало головним джерелом існування патріархальної родини. Виникає ремесло, але виключно для забезпечення власних родинних потреб. Поділ праці у патріархальній родині ще не визначав суспільного поділу праці, хоча й породжував появу нових форм господарської діяльності як складових домашнього господарства. Вже з VII ст натуральне господарство починає витіснятися за рахунок розвитку ремесла та торгівлі. Найбільшим центром стають Афіни. В Афінах, як і в більшості грецьких міст-полісів, існувала демократична форма правління, а влада вже з VIII ст. належала аристократії. Основа цієї влади визначалася низкою причин, серед яких найважливіше місце належало великому землеволодінню, яке дозволяло господарям підкоряти собі як орендарів, так і масу дрібних землевласників-співгромадян, більшість з яких була боржниками великих власників.Право власності охоронялося законодавчо. Позики надавалися під заставу землі, а на ділянках боржників встановлювалися так звані боргові (іпотечні) стовпи, на яких записувалися імена боржників, кількість боргу та строк виплати. Проценти були дуже високими, борги росли швидко.Такі явища були підтвердженням розкладу домашнього господарства.

Ксенофонт – афінський аристократ, філософ, автор трактатів «Економікос» («Домобудівництво») та «Кіропедія», в яких він виступав як прихильник і захисник натурального господарства. Особливо звеличував він сільське господарство, намагаючись показати у своїх творах, що добробут країни залежить лише від землеробства, саме воно виступає у нього як головна сфера господарської системи. Економічні праці Ксенофонта свідчать про значні досягнення у землеробстві Давньої Греції, адже в них ідеться про використання органічних добрив, розкривається значення якісної оранки та інші досягнення й вдосконалення процесу землеробства. Він засуджував ремісництво і торгівлю. У той же час він високо ставить заняття ремеслом у домашньому господарстві для задоволення власних потреб, коли воно поєднується із землеробством. Визнавав він і важливість та корисність для держави праці ремісників, за умови,що ремеслом займаються раби.

Платон (427 – 347 рр. до н.е.) – за його словами держава розпалася на дві половини – багатих і бідних, які жили разом, але були ворожими один до одного. Його праці: «Держава» та «Закони», в яких він не лише намагається пояснити явища політичного і економічного життя, а й пропонує програму соціальної реформи, особливо у «Державі»,- докорінне реформування родини, держави та економічного ладу. Зображуючи ідеальну державу, Платон ділить її населення на три класи, перші два з яких (філософи і воїни) мають забезпечувати суспільні інтереси і не повинні мати власності та займатися господарською діяльністю; матеріально їх має забезпечувати суспільство. Третій клас (простолюд) має забезпечувати потреби перших двох та власні. До них, за Платоном, належать землероби, ремісники і купці, що єдині мають власність.

Економічна думка Стародавньої Греції досягла своєї вершини у творах Арістотеля (384—322 до н.е.) — найвидатнішого мислителя давнини. Арістотель вбачає центр господарського життя у домашньому господарстві, яке має забезпечувати себе майже всім необхідним,а те, що не вистачило, можна отримати через обмін з сусідами. сВою науку про господарство він ділить на дві частини – економіка та хрематистика. Економіка – це природна господарська діяльність, спрямована на отримання необхідних для життя продуктів. Вона включає обмін, але лише для задоволення власних потреб. Хрематистика – це мистецтво наживати багатство. Він сформулював поняття «справедливої ціни», стверджуючи, шо справедливою є та ціна, яка встановлюється за добровільною угодою учасників обміну, які не є монополістами. Важливе місце уАрістотеля займає вчення про власність. Виступав проти суспільної власності Платона. Услід за Платоном він намагається зобразити «ідеальну державу», таку, яка б примирила суперечності між класами.

21. Дайте характеристику розвитку господарства та економічної думки Китаю в осьовий час.

Осьовий час для Китаю К. Ясперс пов’язує з іменами Конфуція, Лаоцзи, Моцзи та ін., які жили у VI—IV ст. до н. е. Ці автори вважаються засновникамитрьох основних напрямів філософської та суспіль-но-економічної думки в Китаї — конфуціанства,моїзму та даосизму, в основі господарської системи лежали певні принципи, які були спільними для всіх. Так, соціальна структура базувалася на традиційній клановій системі, в основі якої були сімейно-родові колективи зіспільним предком по батьківській лінії.

• ван — найпрестижніший ранг, який надавався лише цареві;

• чжухоу — знать, наділена князівськими титулами; їх володіння булинапівнезалежними, вони присягали на вірність ванові і виконували йогорозпорядження;

• дафу — середній прошарок китайської знаті, керівники кланів, які немали родових маєтків і годувалися з військової служби (давньокитайськілицарі, як їх іноді називають);

• ші — дрібна китайська знать, голови патрірхальних родин, з якихскладалися клани;

• шужень — основна маса населення, рядові члени патріархальнихродин. Саме вони були основними виробниками, залежними відпредставників вищих рангів.

Основу такої системи становив ієрархічний характер користування землею.

Рабство також мало місце, але раби перебували поза межами ранговоїсистеми. Рабами ставали військовополонені, а також злочинці, при цьому нарабів обертали не лише самого правопорушника, а й членів його родини.

У середині І тис. до н. е. в господарській системі Китаю відбуваються значнізміни, пов’язані з широким застосуванням залізних знарядь праці. Завдяки їмбуло залучено до обробітку значні земельні масиви, проведено осушувальні роботи в долині ріки Хуанхе, розпочато значні іригаційні роботи. Істотно зростають обсяги виробництва сіль-ськогосподарської продукції, росте кількість населення.

Відбуваються зміни й в умовах землекористування. У деяких царствахприпиняються традиційні перерозподіли общинної землі, яка ставала спад-ковою умовною власністю. Починаючи з VI ст. до н. е. запроваджується поземельний податок, який іноді досягав 2/3 врожаю. Все це зумовлювало поглиблення соціального розшарування, зубожіння частини селян, а також відтік частини населення в інші сфери, насамперед у торгівлю. Але общинатяк суспільний інститут встояла і змогла захистити свої автономні права, зокрема самоврядування. Общинні органи самоврядування могли чинити суд, вести міжнародні переговори, втручатись у боротьбу за царський трон.

Напрями ек думки

Конфуцій: Конфуцій висунув таку концепцію: вдосконалення окремої людини веде до вдосконалення суспільства, що своєю чергою веде до вдосконалення держави. Ці ідеї були спрямовані на посилення держави; дбаючи про її благо, Конфуцій закликав скоротити розміри податків, налагодити облік та контрольземлеробських робіт, залучити трудове населення до виконання своїх обов’язків. Він вважав, що освічений правитель, будучи «батьком народу», єздатним реально вплинути на рівномірнийрозподіл багатства суспільства;що у народу буде добробут тоді, коли господарювання буде вмілим,

Певні зрушення в економічному житті Китаю спостерігаються у V—ІІІ ст. до н. е. В цей період зростає роль міст, соціальна диференціаціянаселення, посилюється роль торговельно-ремісничих верств, з’являютьсягроші. Посилюється суспільний поділ праці.. Зростає спеціалізація та професіоналізм ремісників.

У ІІІ ст. до н. е. відбувається об’єднання семи царств у єдину імперію, щоозначало не лише політичне об’єднання. Перший імператор Цинь Шихуанді,або Цинь Шихуан (246—210 рр. до н. е.), провів низку реформ, зокрема відмовився від передачі землі в умовну власність, як це було раніше, і ліквідував приві-леї аристократії. За наказом імператора 120 тис. аристократичних родин було переселено у столицю і відірвано від їх земельних володінь, а система спадкових володінь була замінена на систему намісництв. Такі дії забезпечили досягнення в Китаї державної форми власності на землю.Адміністративна реформа дала імператору можливість стати повновладним володарем країни. Відповідно до неї всю імперію було поділено на 36округів на чолі з губернаторами, які своєю чергою поділялися на повіти з пові-товим начальством, а вони — на волості, кожна з яких складалася з десятківсільських громад. Соціальною реформою стало запровадження «Табеля про ранги», за якимперші сім рангів могли мати простолюдини, а з восьмого рангу їх надаваличиновникам за службу.

Законодавча реформа впровадила єдине досить жорстке законодавство,особливо кримінальне. Прості люди мали виступати заручниками, й у випа-дку злочину крім злочинця каралася вся його родина. Особливо жорстококарали тих, хто висловлював невдоволення політикою Цинь Шихуана: зни-щували не лише зухвальця, а й населення цілої округи, до якої той належав.

Реформи імператора У Ді (140—87 рр. до н. е.), який в китайській історіо-графії вважається одним із творців могутньої Китайської держави.Господарська система, що базувалася на умовній земельній власностіверхівки-ванів, у результаті цих реформ дещо трансформується в бік поси-лення ролі імператора. У Ді запровадив особливу систему добору чиновницьких кадрів, яка полягала у тому, що претендент на чиновницьку посаду мав заручитися рекомендаціями місцевого начальства і скласти конкурсний іспит

У Ді було прокладання шляху, який зв’язав Китай з Середньою, а також Передньою Азією, аж до східних прові-нцій Римської імперії. Згодом він дістав назвуВеликого Шовкового шляху,яким китайці постачали на Захід шовк, залізо, нікель, дорогоцінні метали,ремісничі вироби і ввозили до себе коней, вовняні вироби, скло, істотнорозширивши економічні зв’язки зі світом.Важливим виявився вплив реформ У Ді на культурно-релігійну сферу сус-пільного життя. Ним запроваджено державну релігію — неоконфуціанство,основою якого стали морально-етичні принципи.

22. Охарактеризуйте давньоримські рабовласницькі господарські форми та окресліть їх суть за працями римських мислителів.

Основною формою організації сільськогосподарського виробництва стає рабовласницька вілла (до 250 га), яка складалася з декількох маєтків, де вирощували різні продукти. Зазвичай такі господарські одиниці спеціалізувалися на вирощуванні якогось одного продукту, який орієнтувався на продаж, але при цьому в господарстві виробляли продукцію для власного споживання. Господарський устрій такої вілли представлений у праці КатонаСтаршого (234—149 рр. до н. е.) «Землеробство», де він змальовує зразковена його погляд господарство, що функціонує за принципом: «Продавай яко-мога більше, купуй якомога менше», тобто поєднує риси натурального і то-варного господарства.

Катон описує зразкове на його погляд господарство, в якому вирощуютьоливи, виноград, зернові, утримують худобу. Пропагуючи принцип самозабезпечення

Також слід не допускати, щоб раб залишався без роботи, і навіть у свята примушувати його працювати, на відміну від худоби, яка має відпочивати.Необхідно, щоб рабів було небагато, а у жнива краще найняти робітників,що буде дешевше, ніж утримувати зайвих рабів упродовж року. Отже, вілла Катона — це поєднання натурального господарства(забезпечує потреби маєтку) та спеціалізованого, орієнтованого на реалі-зацію основної частини виробленої продукції.

Зовсім інакше було організовано виробництво у великих господарствах(більше 250 га, іноді й більше 1000 га) — латифундіях-сальтусах, які набу-ли поширення на півдні Апеннінського півострова, а також у Північній Аф-риці та Галлії. Зазвичай такі господарства або займалися скотарством, або жземлі в них віддавалися в оренду вільним орендарям — колонам. Плата заземлю мала натуральний характер (1/3 від врожаю тих чи інших культур),а господарі звільнювалися від витрат на придбання рабів, їх утримання таорганізацію нагляду. Така система організації господарства дістала назвуколонату.

Поява колонату тісно пов’язана зі зміною ситуації в рабовласницькомугосподарстві. Із завершенням переможних війн та зменшенням притоку ра-бів ціни на них зростають; їх вже не можна заставити працювати методамипростого примусу. В таких умовах раба слід берегти, зацікавити у підви-щенні продуктивності його праці. Так, КатонСтарший ще не каже про економічне стимулювання праці рабів, для ньогораб — це знаряддя праці, що розмовляє. Мало того, він радив жорстко табезжально ставитися до рабів, «виснажувати їх працею, люто карати за най-меншу провину, ставитися до них набагато гірше, ніж до робочих тварин...Хворих тварин слід лікувати, а старих і хворих рабів — продавати, звільня-ючись від них, як від непотрібного старого воза» [

.Але вже у Марка Теренція Варрона (116—27 рр. до н. е.) у трактаті «Просільське господарство» йдеться про застосування методів стимулюванняпраці рабів. Так, він пропонує дозволити рабам одружуватися, мати власність. Слід, казав він, створити умови, за яких раб може щось нагромадити,тоді він буде краще працювати. Він зазначає, що раби краще працюють, як-що «господар щедріше наділяє їх харчами, не скупиться на одяг, дозволяєвідпочити і дає деякі пільги, наприклад, дозволяє у маєтку випасати своюхудобу тощо» [Там само]. Пропонував він також на великих сільськогоспо-дарських роботах використовувати найманих робітників.

Найбільш поширеним способом стимулювання праці рабів стало надання їмпекуліїв, тобто таких господарств, які раб веде самостійно, віддаючи частинувиробленого продукту власникові. Пекулій полегшував перехід до нового ста-тусу — вільновідпущеника (лібертіна), адже пекуліст мав більше можливостейдля нагромадження коштів, необхідних длявикупу.

.До середини ІІ ст. н. е. головними фігурами у сільському господарстві ста-ють великий землевласник та колон. Колон, як і пекуліст, віддає власникові ча-стину врожаю та виконує деякі трудові повинності. Поступово колонів прикрі-плюють до землі; їх, так само як і пекулістів, не можна було продати без землі. Власне, колонат поступово перетворюється у систему відносин, які набува-ють рис особистої залежності.

23. Охарактеризуйте еволюцію поглядів римських мислителів (Катона, Варрона, Колумелли) на організацію сільськогосподарського виробництва Давнього Риму.

Центральне місце серед соціально-економічних проблем Давнього Риму посідали питання організації і ведення рабовласницького господарства у сільськогосподарських маєтках, взаємовідносин між великими та дрібними землевласниками щодо розподілу земельних ресурсів, а також проблеми взаємовідносин рабів та рабовласників.

У трактаті "Землеробство", написаному великим землевласником, письменником і політичним діячем Стародавнього Риму Марком Катоном, знайшли яскраве відображення економічні проблеми рабовласницьких господарств у період розширення виробничої діяльності великих землевласників. У творі узагальнюється досвід натурального рабовласницького господарства Стародавнього Риму та містяться практичні рекомендації щодо підвищення його дохідності. У цій праці Катон визначав землеробство найбільш достойним, почесним та благородним заняттям, ідеалізував натуральне господарство, спрямоване на задоволення власних потреб. На думку мислителя, із землеробів "виходять найвідданіші громадяни і найстійкіші солдати. І дохід цей найчистіший, найвірніший і зовсім не викликає заздрощів". Водночас він припускав часткову ринкову орієнтацію рабовласницьких маєтків: 1) збут частини надлишкової продукції та купівлю лише найнеобхіднішого, того, що не вироблялося власними силами. 2) визначальну роль у справі організації зразкового господарства відводив власнику маєтку, який повинен добре знати календар сільськогосподарських робіт, необхідні агротехнічні засоби, строго регламентувати виробництво та збут продукції; 3) зараховував рабів до знарядь праці, виступав за жорстоку дисципліну, зазначаючи, що раби повинні бути "завжди в роботі".

Подальшого розвитку економічна думка Стародавнього Риму набула у працях Варрона та Колумелли.

Трактат "Про сільське господарство" видатного римського ученого, агронома та історика Марка Теренція Варрона відобразив раціоналізацію та інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва, подальшу еволюцію та поглиблення суперечностей рабовласницького господарства. У своєму творі Варрон висловив серйозну тривогу за долю великих рабовласницьких латифундій, нарікаючи на землевласників, які проживають у містах, усунувшись від безпосереднього господарювання та переклавши всі турботи на управителів. Автор шукав шляхи зміцнення економіки рабовласницьких маєтків, обґрунтовуючи необхідність інтенсивної агрокультури, раціонального поєднання землеробства з тваринництвом, вдосконалення методів експлуатації рабів. Дохідність рабовласницького господарства мислитель пов´язував також з якістю землі та агрокультурою. Особливого значення він надавав посиленню експлуатації рабів, яких зараховував до одного з видів сільськогосподарських знарядь.

Однак на противагу Катону, під впливом повстання Спартака Варрон виступав за гнучкі методи примусу рабів до праці. На його думку, матеріальне та моральне заохочення рабів сприятиме створенню умов, за яких у останніх буде "охота до роботи". Економічні проблемиСтародавнього Риму в період кризи рабовласницького маєтку знайшли відображення у творах Колумелли, автора 12 книг "Про сільське господарство".

Пропонуючи раціональні методи господарювання, Колумелла, як і його попередники, прагнув відновити сільське господарство. Він наголошував на тому, що занепад рабовласницьких латифундій зумовлений не стільки зниженням родючості земель, скільки недоліками господарювання, небажанням землевласників особисто хазяйнувати в маєтках.

Колумелла першим у античній економічній думці поставив питання про інтенсифікацію розвитку рабовласницьких господарств на основі і проведення агротехнічних заходів та реорганізації праці рабів. Він писав про те, що величезне поле, яке погано обробляється, принесе менший дохід, ніж маленька, але старанно оброблена ділянка.

З метою підвищення продуктивності рабської праці він радив купувати досвідчених та кваліфікованих рабів, запроваджувати поділ праці між невільниками, заохочувати змагання між рабами, використовуючи матеріальні та моральні стимули.

24. Порівняйте риси господарської системи суспільств Західної цивілізації доби середньовіччя на першому (V – XI ст.) та другому (XI – XV ст.) етапах.

У феодальному маєтку (сеньйорія у франків, манор в Англії або марка у Німеччині), який можна назвати відповідною господарською формою, комплексом феодальної земельної власності та прав феодала на залежних селян, земля ділилася на дві частини: домен — панська земля, що використовується виключно на задоволення потреб феодала-власника

Друга частина маєтку складалася із селянських надільних земель, які були у користуванні селян («держання»), за що селяни й несли відповідні повинності. Такий наділ разом із господарством селянина (садиба з господарськимибудівлями, город, сад тощо) також мав різні назви — манс у франків, вірга-та в Англії, гуф у Німеччині.

Отже, селянин ставав утримувачем землі, отримував від феодала земельнийнаділ (вже згадуваний прекарій), з якого він і діставав необхідний для утриманнявласної родини продукт. За це користування (держання) він ніс певні повинностіна користь земельного власника. Основною формою таких повинностей була феодальна рента, яка мала три основні форми: відробіткова (панщина) — найбільш архаїчна та найменш ефективна форма, що засновувалася на перероз-поділі живої праці й передбачала високий ступінь особистої залежності селянина від власника землі; продуктова, заснована на перерозподілі натурального продукту; грошова (чинш) — найбільш прогресивна форма, що передбачала відносно слабку особисту залежність, заснована на перерозподілі доходу.

Особиста залеж ність безпосередніх виробників оформлювалася законодавчо. В капітуляріях (указах) Карла Великого прямо зазначалося, що кожна вільна людина має шукати для себе покровителів і заступників. Надзвичайно важливим документом цієї епохи, пам’яткою економічної думки є «Капітулярій провілли», датований кінцем VІІІ ст. Він являє собою указ або інструкцію дляуправителів маєтків, що були у віданні королівського двору та слугували для задоволення потреб королівського дому, і містить докладні вказівки щодо ведення господарства у маєтках. Зміст капітулярію свідчить про натуральний характер господарства королівських маєтків, адже навіть для короля вони булиосновним джерелом доходу, і він був зацікавлений у взірцевому провадженнігосподарської діяльності. Крім того, за цим указом більшість прав, особливопов’язаних із землею, належить власникам маєтків, а безпосередні виробники мали нести певні повинності виключно у натуральній формі

Отже, господарська система цього часу характеризується пануваннямзамкнених, натуральних господарств, як селянських, так і панських. Такі гос-подарства не виключали певних відносин обміну, але це були лише одиничні,незначні обмінні операції, що не поширювалися за межі дрібних місцевих ринків.

Другий етап розвитку господарської системи середньовіччя припадає на ХІ—XV ст. і його характеризує значний прогрес у господарському житті Європи.Цей прогрес проявляється передусім у розширенніземлеробства «ушир», коли до господарських процесів починають залучати землі, досі незаймані, вкриті лісами або болотами. Ці процеси були найтісніше пов’язані з певними демографічними зрушеннями.

Зростання потреби у сільськогосподарській продукції зумовило й кардинальні зміни в системі землеробства. Тодішня перелогова система, що прийшла на зміну підсічній, не могла забезпечити задоволення цих потреб, адже длянеї бракувало вільних земель, та й надто великі площі і на значний термін ви-лучалися з господарського процесу. За цих умов дедалі більшого поширеннянабирає трипільна система, яка надовго, в деяких країнах до кінця ХІХ ст.,стала основою європейського землеробства. Трипільна система передбачалаподіл ріллі на три ділянки, на одній сіяли озимі, на другій — ярові культури, а третю залишали «під паром». Така система давала можливість збільшити посі-

вні площі (адже «під паром» залишали лише третину ріллі), і валові збори зер- нових істотно зросли. Змінився й склад зернових, на зміну полбі приходить пшениця, істотне місце займає жито, а поширення кінського тягла сприяло зро-

станню посівів вівса. В цей же час починають угноювати паровий клин, вносити у землю також мергель і торф. Завдяки всьому цьому врожайність зросла у два — два з половиною рази.

Використання у землеробстві органічних добрив підвищило роль тваринництва, тож дедалі більшого значення набувають луки та пасовища. Отже,відбувається певна модернізація структури сільськогосподарського вироб-ництва, яка виявляється також у порайонній його спеціалізації. Так, у Фран-ції в центральних районах переважно вирощують зернові культури, в північних — технічні (льон, коноплі тощо), а в південних поширюється садівництво та виноградарство. Такі самі зміни відбуваються й в інших країнах.

Якісні зміни відбуваються й у технічному оснащенні сільськогосподарського виробництва. Набір знарядь праці стає різноманітнішим, пристосованим до місцевихумов, а отже й більш продуктивним. Значного поширення набуває вдоскона-лене водяне колесо, яке застосовується не лише у сільськомугосподарстві, а й у багатьох інших господарських галузях. Але у сільськомугосподарстві його роль була особливою і збереглася до ХІХ ст. Тут воно стало основним двигуном у процесах переробки сировини (виноробстві, сироварінні, борошномельному виробництві тощо).

Усі ці зміни зачіпали насамперед селянське господарство, збільшували зайня-тість селянина на власному наділі та негативно впливали на ефективність йогопраці у панському господарстві. Та й дедалі більші грошові потреби земельноїаристократії, зумовлені цілою низкою причин, зокрема формуванням абсолютистських держав, зростанням у цих умовах «престижного» споживання потребували грошей, а не натуральної та відробіткової ренти. Тож остання поступово витісняється рентою грошовою, відбувається процес так званої комутації ренти.

Така грошова рента у Франції називалася цензивою, а селянин, який поступововикуповував свою особисту свободу, — цензитарієм. Вже у ХІІІ ст. особистазалежність у Франції фактично повністю була витіснена поземельною.

25. Дайте характеристику основним формам феодального землеволодіння в Західній Європі та українських землях.

У країнах Зх. Європи формування феодальної власності на землю відбувалось 2 шляхами. Перший — через селянську громаду. Наділ землі, яким володіла селянська родина, переходив у спадок від батька до сина (а з VІ ст. — і до дочки) і був їх власністю. Так поступово формувався аллод — земельна власність, що вільно відчужується. Аллод прискорив майнове розшарування серед вільних селян: землі почали концентруватися в руках громадської верхівки, яка вже виступає як частина класу феодалів.

За Салідчою правдою вже з другої половини VI ст. у Франкській державі аллод фіксується як особиста земельна власність.

Другий шлях формування феодальної земельної власності і, отже, усієї феодальної системи — практика земельних пожалувань королем або іншими великими землевласниками-феодалами своїм наближеним. Спочатку ділянка землі (бенефіций) надавався васалу лише за умови несення служби та на час його служби, а сеньйор зберігав верховне право на бенефіций. Поступово права васалів на землі, що були пожалувані, розширювалися, адже сини багатьох васалів продовжували служити сеньйору свого батька. Крім того, важливими були й чисто психологічні причини: характер стосунків, що склались між васалом та сеньйором. Як свідчать сучасники, васали, як правило, були вірними та відданими свому сеньйору.

Аллод — повністю незалежне спадкове землеволодіння; земля, що вільно відчужується.

Бенефіций — умовна, неспадкова форма землеволодіння, що передбачає несення певної служби, найчастіше військової;

Феод — умовна, спадкова форма землеволодіння, що передбачає прийняття васальної присяги сюзерену — феодалу, який надав землю. Присяга зобов’язувала васала воювати під командою сюзерена та за необхідності викупати останнього з полону.

Головною формою землеволодіння в цей період стає бенефіцій, адже надання землі у повну власність (у вигляді аллоду) значно послаблювали королівську владу і створювали прошарок землевласників, які вже відмовлялися служити. Бенефіції, тобто передача землі в умовну не спадкову власність, що перед¬бачала несення певної служби, найчастіше військової.

З часом (ЇХ—X ст.) виникає спадкова форма феодального землеволодіння — феод (або лєн), що також передбачала несен¬ня служби, але й земля, й посада передавалися у спадок. Протя¬гом цього часу панівною формою стає теза «немає землі без сеньйора». Але феод, як і бенефіций, залишався умовною формою землеволодіння і передбачав обов’язкове несення служби відносно сюзерена. Отже, можна дати такі визначення форм феодального землеволодіння, що сформувалися в Західній Європі: Аллод — повністю незалежне спадкове землеволодіння; земля, що вільно відчужується.Бенефіций — умовна, неспадкова форма землеволодіння, що передбачає несення певної служби, найчастіше військової;Феод — умовна, спадкова форма землеволодіння, що передбачає прийняття васальної присяги сюзерену — феодалу, який надав землю. Присяга зобов’язувала васала воювати під командою сюзерена та за необхідності викупати останнього з полону.

26. Окресліть умови виникнення середньовічних міст Західної Європи та охарактеризуйте особливості їх господарського устрою

Спочатку середньовічні міста (крім старих римських центрів) були власністю феодалів, які надавали міським жителям деякі права, виконували певні обов’язки. У XI-XII ст. міста Європи доягли значного економічного розвитку, зріс добробут їхніх жителів, майже повністю зникла зовнішня загроза.

Починаючи з Х—ХІ ст. відбуваються процеси відокремлення ремесла від сільського господарства та зростання ролі міських поселень, зумовлені цілою низкою причин. Так, істотним чинником стає комутація ренти, яка відкрила шлях міграції населення, чим і скористалися передусім сільські ремісники Досить помітна вже у ХІ—ХІV ст. інтенсифікація сільськогосподарського виробництва,, загальне піднесення продуктивності сільськогосподарського виробництва створювали умови для розширення ремісничої діяльності, їїспеціалізації, зростання обміну. Проте ці процеси стримувалися, адже сільський ринок збуту ремісничих виробів був вузьким, а влада феодала позбавляла ремісників самостійності. Отже, відхід ремісників з села, переселення їх до більш значних ринкових осередків, заснування міст як їх центрів стає важливою рисою господарської системи розглядуваного періоду.

У цей період у країнах Західної Європи відбулися комунальні революції, внаслідок яких міста добилися незалежності та самоврядування. Утворилися міста-комуни або міста- держави, які мали повну свободу, власні органи управління. Міста стали осередками ремесла.

Важливою ознакою міського побуту було збереження зв’язків із сільським господарством. Міщани обробляли городи, які розміщувалися поза та всередині міських стін, тримали худобу, а міськими вулицями ходили стада корів,

кіз, свиней. Але асамперед основним заняттям міщан стає ремесло і торгівля.

.Характерною рисою середньовічного ремесла була його цехова організація – об’єднання ремісників однієї чи ряду професій в межах міста у спілки – цехи. Ремісничі цехи та купецькі гільдії були основними корпоративними формами організації господарської діяльності у середньовічному місті. середньовічних ремісничих цехах не існувало внутріцехового поділу праці, кожний майстер виготовляв виріб від початку до кінця.місто економічно протиставляється селу тим, що в ньому не лише виробляється багато різноманітної продукції, а й тим, що ця продукція виробляється руками ремісників-професіоналів.

міське господарство незрівнянно більше ніж сільське було орієнтованим на грошовий обмін, адже із самого моменту виникнення міст вони були найтісніше пов’язані з виробництвом продукції на продаж, а господарські взаємини між міщанами ніколи не носили натурального характеру. Місто здійснювало економічне управління селом, адже саме в місті встановлювалися ціни, за якими відбувався товарообмін

27. Охарактеризуйте господарський розвиток Київської Русі – як складової Європейської цивілізації.

Київська Русь була-типовою, ранньофеодальною держ.авою, в якій завершується становлення феодальних відносин, закладаються основи мiцнoї системи взаємин між державою, феодалами та основним населенням з приводу виробництва продукції, зби-рання податків, військової служби

Провідне місце в економіці Київської держави посідало сільське господарство, яке розвивалося відповідно до природних умов. У лісостеповій зоні Київської Русі застосовувалась вогнево-підсічна система обробки землі, а у степовій перелогова. Землероби використовували досконалі знаряддя праці: плуг, борони. заступи, коси, серпи; вони сіяли злакові й технічні культури. Значного розвитку досягло скотарство. Зберігали своє значення мисливство, рибальство, бортництво.

Спочатку в Давньоруській державі переважало землеволодіння вільних общинників, а з XI ст. поступово формується і посилюється феодальне землеволодіння - вотчина, яка виступала й як форма феодального землеволодіння, — спадкова феодальна власність на землю, що зазвичай виникала в результаті жалування князем землі боярам і визначалась як безумовне володіння землею за необмеженого розпорядження нею.

Важливе місце у господарстві Київської Русі займало ремесло. Цього часу було відомо понад 60 видів ремісничих спеціальностей. Через Давньоруську державу пролягали торговельні шляхи: наприклад, «із варяг в греки», що з'єднували Русь із Скандинавією і країнами чорноморського басейну. У Київській Русі було розпочато карбування монет - срібників і злотників. У Руській державі зростала кількість міст - від 20 (ІХ-Х ст.), 32 (XI ст.) до 300 (XIII ст.). Міста Київської Русі були як центрами ремесла і торгівлі, так і адміністративно-воєнними.

Політична й адміністративна система Київської Русі базувалася на князівсько-дружинному устрої за тривалого збереження органів самоврядування міських і сільських громад. Громади об'єднувалися у волості - адміністративно-територіальні одиниці, до яких входили міста та сільські округи навколо них. Групи волостей об'єднувалися в землі. Київська Русь сформувалася як одноосібна монархія.

Отже господарському розвитку Київської Русі простежуються певні тенденції, які на той час були характерними для Європи. Європі. У свою чергу Київська Русь була однією з могутніх держав свого часу, що значно вплинула на розвиток європейської цивілізації, иївська Русь піднесла авторитет східних слов'ян у Європі; міжнародне значення Київської. Русі полягає в тому, що вона впливала на політичні події та міжнародні відносини в Європі й Азії, на Близькому Сході; руські князі підтримували політичні, економічні, династичні зв'язки з Францією, Швецією, Англією, Польщею, Угорщиною, Норвегією, Візантією; Київська Русь виступала східним форпостом європейського християнського світу; вона стримала просування орд степових кочівників, послабила їхній натиск на Візантію та країни Центральної Європи.

28. Дайте характеристику основним господарським формам в українських землях доби середньовіччя.

Київська Русь була-типовою, ранньофеодальною держ.авою, в якій завершується становлення феодальних відносин, закладаються основи мiцнoї системи взаємин між державою, феодалами та основним населенням з приводу виробництва продукції, зби-рання податків, військової служби.

Основою феод землеволодіння є повна власність феодала на землю та неповна на залежного (покріпаченого) селянина. Проте слід зазначити, що феодальні відносини у Київській Русі ще не були визначальними і ще тривалий час збе¬рігалася міцна патріархальна сусідська громада (община), що можна пояснити багатьма причинами, зокрема й наявністю віль¬них земель, куди мали можливість перейти селяни.

Головною формою господарства в Київський Русі була вотчина, яка виступала й як форма феодального землеволодіння, — спадкова феодальна власність на землю, що зазвичай виникала в результаті жалування князем землі боярам і визначалась як безумовне володіння землею за необмеженого розпорядження нею, про що дає уявлення «Руська правда» в цілій низці статей. Як і західноєвропейська сеньйорія, вотчина ділилася на панське господарство і селянське держання, рілля також ділилася на панську та селянську.

У дрібне господарство смерд(селяна)а входили наділ землі, хата, худоба, птиця. Селянин платив феодалу оброк, обробляв своїм знаряддям та тяглом панське поле, тобто ніс феодальні повинності.Включала вотчина й угіддя.

Князь у своїй вотчині виступає як феодал-землевласник, що має певні

права відносно залежного населення.

Найголовнішою пам’яткою права Київської Русі є Руська Правда. В ній є певні згадки про правове становище селян-хліборобів, а також встановлювалося право власності на землю.

Основними верствами населення Київської Русі були:

«мужі» - знать, бояри на чолі з Великим князем

«люди» - - міська знать

«молодші люди» — мешканці міст

«чернь» — найбідніші прошарки міста;

селяни (смерди) — основна маса населення.

29. Порівняйте основні риси господарської системи середньовічних міст Західної Європи та Київської Русі.

Міста Київської Русі були як центрами ремесла і торгівлі, так і адміністративно-військовими. Як і західноєвропейські міста, вони виникали на торгівельних перехрестях та водних транспортних шляхах. Як і в зх.європ. містах, у місах К.Р. було дуже розвинуте ремесло. У містах виробляли речі найрізноманітнішого призначення. Диференціація ремесел, посилення обміну сприяють розвиткові внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Але не зважаючи на це, у містах було розвинуте с.г. Більшість населення займалася землеробством й різними промислами.

Для зх.європейських міст Характерною рисою ремесла була його цехова організація – об’єднання ремісників однієї чи ряду професій в межах міста у спілки – цехи. Ремісничі цехи та купецькі гільдії були основними корпоративними формами організації господарської діяльності у середньовічному місті. середньовічних ремісничих цехах не існувало внутріцехового поділу праці, кожний майстер виготовляв виріб від початку до кінця.місто економічно протиставляється селу тим, що в ньому не лише виробляється багато різноманітної продукції, а й тим, що ця продукція виробляється руками ремісників-професіоналів.

На відміну від Західної Європи, в давньоруських містах ши-роко використовується залежна праця ремісників (ремісники княжі, монастирські, боярські), але поруч з ними працювали й вільні ремісники, місцем проживання яких стають посади. Вільне посадське ремесло стає важливою складовою господарського життя давньоруських міст.

Ремісники, як і на Заході у цехи, почали об'єднуватися у «дру-жини» (як, наприклад, вишгородські ремісники «древоділи»),_ але нони не перетворилися на справжні ремісничі цехи, тотожні за¬хідноєвропейським, через низку причин, серед яких варто назва¬ти відсутність конкуренції з боку сільських ремісників і відсут¬ність феодалів— власників міст, а отже й необхідності захисту під їхньої сваволі.

У країнах Західної Європи відбулися комунальні революції, внаслідок яких міста добилися незалежності та самоврядування. Утворилися міста-комуни або міста- держави, які мали повну свободу, власні органи управління.

А міського самоврядування у давньоруських містах не існувало, розвиткові його перешкоджало те, що міста були резиденціями князів і бояр, а міське управління зосереджувалося в руках їх управителів, що «не залишало місця для розвитку самоврядування».

30. Охарактеризуйте зародження інститутів ринкової економіки в країнах Західної Європи (кінець ХV-ХVІ ст.).

Кінець 16-поч 17. Століття – це період трансформації феодальних відносин у капіталістичні Він характеризувався розвитком елементів ринкової системи. Цьому сприяло дедалі більше запровадження грошової ренти, що замінила характерні для часів раннього феодалізму відробіткову та продуктову форми. Отже, із розвитком ринкових відносин феодальні відносини неухильно трансформуються у капіталістичні. Грошова рента починає все більше переважати, феодальна залежність селянства зменшується, а через викуп — зникає. У більшості країн Західної Європи господарства капіталістичного типу на цьому етапі стають переважними.

В країнах Зх. Європи відбувається процес первісного нагромадження капіталу.Цей факт засвідчив набуття робочою силою форми товару, який міг вільно вийти на ринок. Виникає так званий найм. Примусове позбавлення дрібних товаровиробників засобів виробництва і їх перетворення у бідних продавців своєї робочої сили було важливим кроком до створення умов для товарно-грошового (капіталістичного) виробництва.

Принципово важливо звернути увагу на те, що сутнісною ознакою перетворення грошей на капітал було формування приватної форми власності. Саме зі становленням товарного виробництва, з його подальшою еволюцією пов’язане утвердження приватної власності. Всі форми, через які відбувався процес розвитку товарного виробництва, привели до утвердження приватної власності як його наслідку.

Зміни в господарських формах привели до змін в характері обміну між ними. Це виявилося у зростанні значення торгівлі і фінансово-банківських інститутів, які набирають якісно нових рис.

Торгівля, набуваючи прогресу з розвитком товарного виробництва, змінює свої форми й охоплює дедалі віддаленіші регіони. Поступово набуваючи потужності, розвиток торгівлі виступає важливим джерелом первісного нагромадження грошових засобів у руках купців та лихварів й утворення грошового ринку.

Зі зростанням світового ринку, й передусім обсягів зовнішньої торгівлі відбувається зосередження багатства як у окремих осіб, так і в окремих державах. Торговельний капітал відіграв особливу роль у розвитку капіталістичного виробництва.

Із розвитком кредиту трансформується грошова система (виникає та поширюється торгівля цінними паперами), створюються товарні та фондові біржі, розвивається купецький та лихварський капітал.

Отже, в цей період Відбулися інституційні перетворення, B ході яких була ство­рена система економічних інститутів ринкової економіки: банки, біржі, приватна власність тощо.

31. Розкрийте вплив цивілізаційних факторів на становлення ринкового господарства в країнах Західної Європи (ХVІ – перша пол. ХVІІ ст.).

Процеси, які відбувалися в економічній сфері, сучасна наука досліджує у рамках цивілізаційної та системно-синергетичної парадигми із урахуванням чинників, характерних для політичної, соціальної та духовно-культурної сфери, що оцінюються як загальноцивілізаційні.

У другій половині 17-першій 19 ст. у країнах Європейської цивілізації відбулися суттєві зміни у всіх сферах суспільного життя: політичній, духовно-культурній, господарській та соціальній. Найповніше вони проявились у процесі демократичних,промислових і освітніх революцій. Серцевиною цих змін стало утвердження приватної власності,що спричинило виникнення нових відносин у суспільстві, привело до глобальних модифікацій в системах країн Євр. цив. та формування ринкового господарства.

Ідеологічною основою перетворень для цих країн було Просвітництво (окрім Німеччини де основою став романтизм) з його зверненням до розуму як єдиного критерію пізнання людини і суспільства, ідеєю прогресу. Серед ідеологів слід згадати Вольтера,Дідро,Декарта,Тюрго..

Демократичні революції, що були направлені на формування громадянського суспільства,створення незалежних гілок влади, подолання феодальних пережитків і будь-яких привілеїв.

На підґрунті Просвітництва і за умов значної механізації виробництва необхідними змінами були освітні. Потреби ринкової економіки зумовили необхідність у кваліфі­кованих працівниках, у розвитку науки й техніки, у поєднанні науки 3 виробництвом. Це могла здійснити освітня революція. її суть полягала в переході від майже суцільної безграмотності до масової початкової освіти населення й розвитку спеціальної про­фесійної освіти. Така політика в галузі освіти змінила культуру взаємовідносин держави (державних органів) і суспільства, дала поштовх до стрімкого розвитку науки, запровадження нової тех­ніки і технологій, підвищення рівня культури управління позасї-мейними господарствами, формування більш досконалого інсти-туційного середовища та стала однієї з причин виникнення середнього класу. Рівень поширення освіти в державі залежав від ступеня i'i активності в цій сфері.

32. Розкрийте передумови та сутність Великих географічних відкриттів та розкрийте значення їх наслідків у становленні ринкового господарства суспільств Європейської цивілізації

Епоху Великих відкриттів поділяють на два періоди:

-перший — іспано-португальський, який включав: відкриття Америки; португальські плавання до Індії та бере­гів Східної Азії, починаючи з експедиції Васко да Гама; іспанські тихоокеанські експедиції XVI ст, від першого навколосвіт­нього плавання Магеллана до експедиції Вільяловоса

- другий — період російських і голландських відкриттів - До них належать: відкриття росі­янами всієї Північної Азії ; англійські та французькі відкриття у Північній Америці; голландські тихоокеанські експедиції і від­криття Австралії. Основними економічними передумовами Великих географіч­них відкриттів є зрушення у розвитку продуктивних сил Західної Європи, початок розкладу феодальної та зародження у її надрах нової, капіталістичної системи, які наприкінці XV ст. дістали прояв в уже констатованих нами істотних змінах у сфері матеріаль­ного виробництва, стані та характері продуктивних сил, зростан­ні сфери товарно-грошових відносин і розширенні ринку. Серед економічних передумов вирізнялися: бурхливий розвиток промисловості, потреби в нових рин­ках збуту; вимагало більшої кількості дорогоцінних металів як за­собів обігу; криза середземноморської торгівлі. До політичних передумов географічних відкриттів можна від­нести: розвиток абсолютизму в Західній Європі; завершення державного об'єднання низки країн Західної Євро­пи, що супроводжувалося закінченням тривалих виснажливих воєн. Науково-технічними передумовами великих географічних відкриттів були досягнення в науці та техніці європейців, які забезпечили саму можливість тривалих подорожей.

Великі географічні відкриття мали надзвичайно важливе значення не лише для європейської, а й для світової економіки. У результаті їх здійснення розширилася територіальна сфера обігу.

Великі географічні відкриття мають надзвичайно важливе значення для характеристики етапу переходу до товарності господарства. У результаті їх здійснення розширилася територіальна сфера обігу. За рахунок таких нових товарів, як тютюн, какао, кава, картопля, томати тощо розширився торговельний асортимент. Різко збільшився обсяг торгівлі вже відомими, але ще рідкісними рисом, цукром, прянощами.

Зростання товарної маси диктувало зміни в механізмі торгівлі. У XVI ст. виникають спеціальні місця для огляду зразків і укладання угод — торговельні біржі. Це своєю чергою викликає потребу в кредитах для кредитування торгівлі і сприяє заснуванню великих банків.

Завдяки сміливим експедиціям мореплавців багатьох країн світу Європу, Африку, Америку і Австралію зв’язали між собою торговельні шляхи, в результаті чого почали складатись окремі сегменти світового ринку. Це також

стало ще одним потужним поштовхом до становлення і подальшого розвитку ринкових відносин у Західній Європі. Новий світ став ринком збуту для мануфактур Європи, а монопольне володіння ним забезпечило швидке нагромадження капіталу в країнах Західної Європи

Великі географічні відкриття створили основу для виникнення міжнародного поділу праці та світового господарства.

33. Первісне нагромадження капіталу: сутність, джерела та значення для становлення ринкового господарства.

Процес первісного нагромадження капіталу забезпечив усі необхідні умови для переходу від переважно натурального, дрібнотоварного господарства до ринкового товарного виробни¬цтва:

•звільнення основної маси робітників від особистої, феодаль-ної залежності і станових, цехових обмежень; відокремлення ро-бітників від засобів виробництва, з метою створення для них не-обхідності пошуку роботи за грошову плату;

•концентрація капіталу, переважно в грошовій формі, у рукахтих, хто спроможний організувати й управляти великомасштабним товарним виробництвом (у підприємців);

•наявність ринків постійного збуту продукції.

Примусове позбавлення дрібних товаровиробників засобів ви-робництва і їх перетворення у бідних продавців своєї робочої сили було важливим кроком до створення умов для капіталістичного виробництва.

Другим важливим кроком на шляху організації капіталістич¬ного виробництва був процес нагромадження великих грошових запасів у руках цехових майстрів, фермерів, але головним чи¬ном — у купців і лихварів.

Основними джерелами нагромадження капіталів стали:

•зовнішня торгівля, особливо колоніальними товарами — пер¬цем, прянощами, пахощами, тютюном

•система протекціонізму, державні позики, податки;

•пряме пограбування колоніальних володінь і залежних зе-мель, колоніальні війни, торгівля рабами, піратство;

•організація в колоніях (в Америці) рабовласницького, план-таторського господарства; жорстокі методи поневолення та по-грабування корінного населення Африки, Азії, Північної і Пів-денної Америки;

•нещадна експлуатація позбавлених засобів виробництва і за-собів існування пауперів у майстернях і робочих будинках, де робота виконувалася з перервами лише на сон і харчування.

Отже, процес первісного нагромадження капіталу це історичний процес відокремлення виробника від засобів виробництва, процес примусового позбавлення їх приватної власності й перетворення в бідних продавців своєї ро¬бочої сили, що передував власне капіталістичному нагромаджен¬ню. Його головною відмітною ознакою були розвиток товарно-грошових відносин, становлення ринкової економіки. Виходячи з того, що капітал — це цінність, що зростає, його нагромаджен¬ня починалося там, де цінність працювала на своє збільшення.

Сутнісною ознакою пере-творення грошей на капітал було формування приватної форми власності.Саме зі становленням товарного виробництва, з його подальшою еволюцієюпов’язане утвердження приватної власності. Всі форми, через які відбувавсяпроцес розвитку товарного виробництва, привели до утвердження приватної власності як його наслідку.

Первісне нагромадження капіталу стало вихідною точкою в становленні господарського устрою, елементи якого почали складатися з ХVI ст. в Європі, що дістав назву капіталізм.

Період трансформації феодальних відносин у капіталістичні характеризувався розвитком елементів ринкової системи. Цьому сприяло дедалі більше запровадження грошової ренти, що замінила характерні для часів раннього феодалізму відробіткову та продуктову форми.

34. Проаналізуйте особливості форм господарств на етапі утвердження мануфактурного виробництва в країнах Західної Європи та українських землях.

Еволюція ринкового господарства в країнах Європи та українських землях пов'язана з мануфактурним виробниц­твом як більш прогресивною й адекватною досягнутому рів­ню розвитку продуктивних сил формою організації вироб­ництва

Із сере­довища заможних майстрів, купців і дрібних фінансистів форму­ється прошарок мануфактурників — власників великих майсте­рень, не зайнятих фізичною працею, які є капіталістами. А дрібні ремісники поступово втрачають незалежність і право власності спочатку на вироби, а потім і на саме господарство та знаряддя виробництва. Паломництво, або «розсіяна» мануфактура, одер­жало особливо бурхливий розвиток там, де були слабкі цехові об­меження. А цехові майстри, збільшуючи масштаби свого вироб­ництва і ступінь поділу праці, створювали централізовані ману­фактури. Особливо ефективні мануфактури були в галузях із до­рогими, складними засобами виробництва і стійкого масового збу­ту: видобувній, збройній, суднобудівній, друкарській, ткацькій.

Мануфактурне виробництво в Україні мало свої особ­ливості. Основними видами мануфактур, що існували в українсь­ких землях, були кріпосна та капіталістична мануфактури. До кріпосної мануфактури належать:

• вотчинна мануфактура (підприємство, базоване на приму­совій праці, що виникає з XVII ст. у великих маєтках-вотчин Російської імперії; в основному займається переробкою сирови­ни, що виробляється в маєтку); в Україні до вотчинної мануфак­тури відносять суконну та цукрову мануфактури;

• посесійна мануфактура (виникає у XVIII ст., в період прав­ління Петра І; передбачає умовне володіння, використовує при­мусову працю приписних робітників); найбільшого поширення набула в галузях важкої індустрії.

До капіталістичної мануфактури належали:

—купецька мануфактура (виникає в України в XVII ст., базу­ється на вільнонайманій праці, як правило, належить представни­кам III стану — купцям);

- селянська мануфактура (підприємство, засноване заможним селянством); виростає, як правило, із селянських кустарних промислів, використовує вільнонайману працю.

Розвиток ремесла, його подальша спеціалізація, поява ману­фактур посилювали територіальний поділ праці, що в свою чергу стимулювало розширення внутрішнього ринку. Збільшилася кіль­кість торгів та ярмарків. Міцніли й економічні зв'язки України із зовнішнім світом: з Західною Європою, Росією, Сходом. Проте умови для торгівлі були дуже важкими. Економічна політика польського уряду захищала передусім інтереси шляхти і завдава­ла великої шкоди розвиткові української вітчизняної промисло­вості, затримувала загальний економічний розвиток

35. Розкрийте суть ринкової системи вільної конкуренції та концепцію лібералізму А. Сміта.

Уперше цілісну систему уявлень про ринкову економіку створив Адам Сміт (1723—1790) в книзі «Дослідження про природу та причини багатства народів» (1776 р.). Відповідно до теорії А. Сміта, ринок саморегулюється завдяки вільній конкуренції підприємців і через їх приватні інтереси. Так ринкова економіка найефективніше вирішуватиме всі суспільні завдання й приведе до гармонійного розвитку суспільства з максимально можливою вигодою для всіх і кожного. Основу цього процесу, на думку А. Сміта, становить принцип «невидимої руки», який регулює ринкові відносини та непомітно для суспільства виводить ринок з усіх труднощів і перепон.

А. Сміт стверджував, що в будь-якому цивілізованому суспільстві діють всесильні і невідворотні економічні закони, основою яких є вільна конкуренція. Механізм дії конкуренції та забезпечення індивідуальних інтересів в умовах ринку забезпечує, на думку А. Сміта, еквівалентний обмін, в основі якого лежить вартість товару.

Це проявилося в існуванні трьох наступних визначень даної категорії.

1. Визначення вартості затратами живої праці.

2. Визначення вартості працею, яка купується. В умовах капіталістичного виробництва при існуванні поділу праці, вказував А. Сміт, людина є багатою або бідною залежно від тієї праці, якою вона може розпоряджатися або яку вона може купити.

3. Визначення вартості доходами. А. Сміт звернув увагу на ту обставину, що при застосуванні найманої праці результат виробничої діяльності після обміну набуває форми доходу, який розподіляється між учасниками виробництва товарів і іншими особами, які не брали безпосередньої участі у виробництві. Звідси він робить висновок, що за наявності найманої праці вартість складається з трьох видів доходів: заробітної плати, прибутку і ренти.

Таким чином, відповідно до теорії А. Сміта, ринок саморегулюється через вільну конкуренцію і приватні інтереси підприємців, які реалізуються через закон вартості. А це можливо, на думку вченого, тільки тоді, коли держава не втручатиметься в економічне життя країни. Тобто А. Сміт був прихильником економічного лібералізму та вільної гри господарських сил. Разом з тим він визнає роль держави у виконанні нею таких функцій, як оборона країни, правосуддя, народна освіта, утримання громадських установ тощо. Таке трактування ролі та функцій держави знайшло відображення в його твердженні: «держава — нічний сторож».

36. Охарактеризуйте фізіократизм: передумови виникнення, суть та внесок в розвиток економічної теорії. «Економічна таблиця» Ф. Кене

Фізіократизм (від природа і влада) – економ концепц франц науков школи фізіократів XVIIІ ст, що прийшла на зміну меркантилізму. Його представн — франц Франсуа Кене, Анн Тюрго та ін. Її сутність: основне джерело багатства нації – с/г, а не торгівля. Фізіократи оголо с/г єдин галуззю, що створює багатство країни. Промисл вважали непродукт галуззю, через те що там лише перетвор форма продукту, даного природою. Пов'язували походження багатства не зі сферою обігу, а зі сферою вироб-ва. Обмеженість їх поглядів вияв в тому, що тільки хліборобство вони цінув як продуктивну сферу, оскільки лише земля, на їх думку створює додану вартість, а промисловість вважали «безплідною» галуззю. Фізіократи визнавали, що об'єктивні закони діють не лише у природі, а й у сусп-ві, підтрим політику невтруч держави в економіку (відображ в їх гаслі «laisez faire»), обстоювали розвиток економіки на основі вільої конкуренц, стихійн гри ринков цін. Отже, їх учення було першою концепц капіталіст вироб-ва.

«ЕкономічнаТаблиця» Ф.Кене стала вищим проявом утвердження відносин товарності в сільському господарстві. Вона є одним з важливих теоретичних надбань, що являло собою першу спробу побудови макроекономічної моделі цілісного госодарства.Дослідження Ф. Кене французького сільського господарства було спрямоване на обґрунтування необхідності проведення політики йогодержавної підтримки, переходу до прогресивних форм господарювання.Ф. Кене розвивав ідею про землеробство як єдину виробничу сферу гос-подарства, що створює засади суспільного розвитку.

Клас фермерів, що виник й набував розвитку, на переконання Кене, мав забезпечувати прогрес сільського господарства, який ним справедливо вважався основою здорового економічного та політичного розвитку суспільствав цілому. Хоча Кене і перебільшував роль сільського господарства як єдиної продуктивної галузі, але пояснюється це, напевне, його переконанням, щолише воно могло бути основою суспільного руху вперед.

Він був першим із дослідників, хто намагався встановити найбільш важливі закономірності процесу суспільного відтворення. Найбільшим внеском цього мислителя в розвиток економічної науки була ідея кругообігу суспільних продуктів та зустрічного кругового потоку доходів, що рухаються без участі держави.Ф. Кене першим в історії економічної думки намагався обґрунтувати положення про капітал, пояснюючи, що гроші самі по собі є безплідним багатством яке нічого не виробляє.

Будучи першою моделлю цілісного господарства країни, в якій виявлено взаємозв’язок певних народногосподарських пропорцій у структурі економіки, «Економічна таблиця» Ф. Кене є тим етапом в історії економічної науки, на якому уперше розглядалися у зв’язку суспільство і процес відтворення суспіль- ного продукту, цілісний процес безперервного зростання багатства нації. «Економічна Таблиця» стала першою спробою макроекономічного дослідження, в якому центральне місце посідало поняття про сукупний суспільний продукт.Закладені тут ідеї стали зародками майбутніх економічних теорій.

Ґрунтуючись на своїх теоретичних уявленнях про класову структуру суспільства, Ф. Кене розкрив процес виробництва і заміщення відповідних витрат, що здійснюються у суспільстві, на базі продуктивності землеробства. Він проаналізував рух щорічних багатств трьох суспільних класів і описав їх обіг. Результатом цього стала перша в історії економічної думки спроба зображення всього процесу виробництва як процесу відтворення в одній таблиці.

37. Дайте характеристику меркантилізму: передумови виникнення, суть та особливості на різних етапах його розвитку

Першою спробою суті й прискорення процесу первісного нагромадження капіталу стала економічна концепція меркантилізм. Головною умовою її виникнення стали розпад феодальних і зародження паростків ринкових відносин в умовах централізованого феодального устрою західноєвропейських суспільств.

У своїх творах меркантилісти основну увагу приділяють проблемам торгівлі і грошей, протиставляючи їх проблемам феодальної економіки та натуральному господарству.Сам термін «меркантилізм» виник у другій половині ХVIII ст. від італійського «мерканте» — купець, але вперше його застосували критики меркантилістської доктрини Ф. Кене і А. Сміт.

Однією з заслуг представників меркантилізму є постановка проблеми,якою і має, на їх думку, займатися економічна наука: що таке багатство, якійого джерела?

У розвитку меркантилізму можна виділити два етапи.

Етап раннього меркантилізму (його ще називають монетарним) виник ще до великих географічних відкриттів і був першою формою, що відображала зосередження зусиль політики на залученні грошей до країни.. Ранні меркантилісти на перше місце ставили роль уряду. Урядом запроваджувався суворий контроль за зовнішньою торгівлею, здійснювалося сприяння ввезенню в країну золота й срібних грошей. Саме тому для раннього меркантилізму є характерною проблема грошового балансу, яка ставила два завдання: зберегти гроші в певній країні й залучити якомога більше грошей із-а кордону. За цим стояло прагнення менше витрачати і більше нагромаджувати грошей. Така політика стримувала розвиток зовнішньоторговельних зв’язків, розширеннязовнішньої торгівлі й зростання товарності. Найвизначнішим з прихильників таких заходів був англієць У. Стаффорд .

Етап пізнього меркантилізму (або ще його називають мануфактурним)охоплює період початку ХVII — середини ХVIII ст. Його основними представниками були Т. Мен, Дж. Ло, Дж. Стюарт, Ж. Б. Кольбер, А. Монкретьєн, А. Серра. На цьому етапі під впливом заохочення до розвитку наці-ональної промисловості й торгівлі стають більш розвиненими торговельнізв’язки між країнами.В основі цього етапу якої були ідеї активного торгового балансу. Вона ґрунтувалася на таких основних положеннях: джерелом національного багатства є дохід від зовнішньої торгівлі; держава збагачується тим більше, чим більше експорт товарів переважатиме над імпортом. Заборони вивезення грошей за кордон і обмеження імпорту іноземних товарів визнаються недо-цільними.

Томас Мен один із великих і найбільш типових представників пізнього меркантилізму. Спростовує доктрина грошового балансу й систематизовано доводяться докази зрілого меркантилізму, побудовані на ідеї активного торгового балансу.

Характерною ознакою економічної політики мерка-нтилізму був яскраво виражений протекціонізм. Це така економічна політика держави, що спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції через уведення великих розмірів мита на товари, які ввозяться до країни, а також низки деяких інших заходів.

Роблячи акцент на активному торговому балансі, що породжує вимогу проведення протекціоністської політики, пізні меркантилісти ставили питання не тільки про нагромадження грошей, а й про їх залучення в обіг для збільшення грошового капіталу.

Яскравий представник пізнього меркантилізму Джон Ло прихильник кількісної теорії грошей, виходив у своїх теоретичних побудовах з ідеї про вирішальність грошей в економічному процвітанні держави.Тому, на його думку, у забезпеченні зростання багатства нації відіграє рольне тільки підтримка активного торгового балансу, а й розвиток банківськоїсправи. На відміну від класичних меркантилістів, він пропонував не металеві, а кредитні гроші, які мають створюватися банками для господарських потреб. Створивши першу в історії відкриту акціонерну компанію, Джон Ло практично втілив ще тоді ідею фінансової піраміди, яка зазнала краху і мала катастрофічні наслідки, але відіграла позитивну роль у переосмисленні ролігрошей і торгівлі та подальшому розвиткові економічної науки.

Доктрину меркантилізму наполегливо впроваджував у життя Жан Батист Кольбер , який, будучи міністром фінансів у другій половині ХVII ст., активно впроваджував політику державного втручання в економіку, що увійшла в історію під назвою кольберизму.

Але Політика меркантиліз-му підривала економіку сільського господарства. Воно деградувало в умовах штучного утримування цін на низькому рівні, заборони на вивіз зерна. Тому виникає нова течія – фізіократизм.Фізіократи, гостро критикуючи меркантилізм за ігнорування ролі вироб-ничої сфери, виходили з визначальної ролі землі, природних факторів та аграрної сфери у житті суспільства та створенні багатства.

Розвиток мануфактурн вироб-ва, що наби¬рав потужн, та бурхлив капіталізація госпо¬д-ва Англії, посил її зовнішньоеконом експансії у XVII ст. сприяли виникн нових процесів та явищ, які виходили за межі меркантил доктрини, але по¬требув свого теорет обґрунтув.

Так, видат англ екон-ст сер Вільям Петті вперше за¬стос метод науков абстракції. Він був яскрав представником економ науки періоду подол меркантил догм, який одним із перших вийшов за межі меркантил і започаткув новий напрям економ науки — класичну політ економію. У 60—80-х роках XVII ст., висловл відмінну від позиц мерканти¬л думку щодо багатства, яке утвор не тільки дорогоцін метали а й землі, будівлі, товари, В. Петті розкрив суть капіталізації. Він висловив перекон, що праця є батьком і активн принципом багатства, а земля — його матір'ю. В. Петті увійшов в історію економ думки як перший дослідник прос¬того товарн вироб-ва. Вій показав, що вартість і обмін еквівалентів є умовою рівності суб'єктів господ-ня.

\

38. Охарактеризуйте особливості господарського розвитку українських земель у ХVІ-ХVІІ ст.у ХVІ-ХVІІ ст.

Особливістю, що визначала господарський розвиток укр.. земель стало те, що з 1569 р. більша частина українських земель відійшла під владу Польщі. Це було результатом Люблінської унії, за якою було створено єдину польсько-литовську державу — Річ Посполиту. Найважливішим наслідком цього стало стрімке зростання великого феодального землеволодіння,

3’явилися величезні магнатські латифундії з сотнями сіл, міст, містечок, тисячами господарств селян та міщан.

Розвиток товарно-грошових відносин, бажання феодалів збільшити прибутковість господарств привели до певного прогресу в сільськогосподарському виробництві. Панівною системою в землеробстві було трипілля, ширше стали застосовувати угноєння, удосконалювалися знаряддя праці.

Зі зростанням фільваркової системи, поширенням панщини відбуваються істотні зміни у соціальному стані селян. Протягом ХVІ ст польські сейми видали ряд законів, що суворо забороняли селянам без дозволу феодала покидати свій наділ, і, нарешті, третій Литовський статут 1588 р. остаточно закріпачив селян..

Під впливом зростання торгівлі в товарно-грошові відносини поступово втягувалися і селянські господарства, як наслідок, розпочинається процес соціального розшарування селянства, з’являється значна кількість малоземельних та безземельних селян.

Основною формою козацьких господарств стає хутір — індивідуальне господарство, засноване на власній праці або із залученням праці найманої, орієнтоване на виробництво продукції, що здебільшого йшла на продаж. Власне, це було господарство типу фермерського.

На межі XVI—XVII ст. набувають подальшого розвитку ремесло і торгівля, що супроводжується розвитком старих та виникненням нових міст і містечок.

Проте цехове ремесло, як і в Західній Європі, було обмежене жорсткою регламентацією. У зв’язку з цим в українських містах існувала велика кількість позацехових майстрів — так званих партачів . Але позбавлені прав реалізовувати свою продукцію в містах вони мусили звертатися до посередників — купців-скупників. Поступово партачі опинялися в залежності від скупників, Зі зростанням поділу праці вони перетворювалися у робітників так званих розсіяних мануфактур. Централізовані ж мануфактури часто виникали на базі цехових майстерень,Тобто можна зробити висновок, що на межі XV—XVII ст. в Україні починає поширюватися мануфактурне виробництво.

Розвиток ремесла, його подальша спеціалізація, поява мануфактур посилювали суспільний поділ праці, що, у свою чергу, стимулювало розширення внутрішнього ринку.

Зміцнювалися й економічні зв’язки України із зовнішнім світом. Але великий вплив на торгівлю мала шляхта, яка домагалася певних митних пільг (і не раз отримувала їх) на вивіз власної продукції та на промислову продукцію, що ввозилася. Економічна політика польського уряду передусім захищала інтереси шляхти і завдавала великої шкоди розвиткові місцевих ремесел та промислів, затримувала загальний економічний розвиток краю.

39. Охарактеризуйте економічні погляди В. Петті та П. Буагільбера.

Уільям Петті— основоположник класичної політичної економії в Англії. Його погляди формувалися в умовах швидкого розвитку капіталістичних відносин, розширення торгівлі та грошового обігу. За своїми економічними поглядами є одним з представників руху проти теорії меркантилізму. Не володіючи цілісною системою економічних знань, В. Петті проте зробив глибокі теоретичні узагальнення з багатьох питань політекономії. Основні ідеї вчення В. Петті — концепція багатства і грошей та теорія вартості. Петті є першим автором трудової теорії вартості. Він розрізняв внутрішню вартість, яку називав “природною ціною”, і ринкову ціну. Вважав, що утворення багатства відбувається у сфері матеріального виробництва завдяки праці. Стверджував, що торгівля не є джерелом створення національного багатства.

У своїх працях, особливо ранніх, Петті віддає данину меркантилізму. Обгрунтовуючи економічну політику держави, він розвиває теорію торгового балансу, виступає за нагромадження в країні багатства, за втручання держави в економічне життя.Водночас Петті далеко виходить за межі питань, що їх звичайно розглядають меркантилісти. Він пише про гроші, позичковий процент, вексельний курс, податки, земельну ренту, монополії та інше.

В. Петті проголосив, що багатство, всупереч думці меркантилістів, створюється насамперед працею і її результатами, заперечуючи тим самим «особливу» роль грошей у господарському житті. Розвиваючи цю тезу, В. Петті виступав проти заборони вивезення грошей, виявляючи свою прихильність до кількісної теорії грошей.В. Петті намагався виявити природу походження вартості товарів і причин, що впливають на рівень їх цінності на ринку

Буагільбер- представник економічної думки періоду виникнення ринкового господарства, що став родоначальником політичної економії у Франції. Самостійно дійшов до ідей природного порядку, невтручання держави в господарськудіяльність, природної ціни й ринкового саморегулювання. У декількох книгах він виклав «систему» реформ буржуазно-демократичного характеру, які пропонувалися як шляхи подолання негативних явищ в економіці. Проголошуючи себе «адвокатом сільського господарства», із цих позицій він розглядав економічні проблеми, пов’язані із вирішальним значенням фермерського укладу сільськогосподарського виробництва у со-

ціально-економічному розвиткові суспільства. Справедливо засуджуючи меркантилізм, П. Буагільбер, разом із тим, умисно абсолютизував роль сільського господарства в економічному розвиткові країни, недооцінюючи роль грошей як товару, заперечував їх реальне значення у примноженні майнового багатства. Незалежно від інших дійшовши до розуміння того, що багатство країни полягає не у фізичній масі грошей, а у всій багатоманітності та різноманітності благ і речей, Буагільбер виступав з ідеєю економічного лібералізму, невтручання держави у сферу економічної діяльності.

Саме його твори стали теоретико-методологічною базою розвінчання меркантилістських ідей і формування специфічних традицій «французької школи» наукової політекономії. Ідеї П. Буагільбера були розвинуті фізіократами.

40. З’ясуйте суть і значення демократичної та освітньої революції для ринкових перетворень в країнах Європейської цивілізації

Демократичні (буржуазно-демократичні) революції докорінно змінили політичну та соціальну системисуспільства. Як правило, ініціювала і очолювала революції буржуазія, яка не мала можливості в умовах ієрархічного суспільства (політика якого була побудована на користь короля і дворян) здійснювати свою підприємницьку діяльність.

Демократичні революції були направлені на зміну існуючої системи вла-ди. Вони передбачали:

-участь народу у політичній системі суспільства,

- створення незалежних гілок влади — законодавчої, виконавчої та судової.

- формування громадянського суспільства

-створення умов для господарської діяльності незалежних індивідів.

Під впливом демократичних революцій, які проголосили в країнах Європейської цивілізації свободу і рівність громадян, докорінно змінюється соціальний статус індивідів. На відміну від феодального суспільства, в якому він залежав від походження, місця в ієрархії васальної залежності, в буржуазному суспільстві визначальну роль відіграє майновий статус.

Нова соціальна структура суспільства та нові принципи побудови влади, взаємовідносини між громадянами і державою стали однією з основнихумов становлення та подальшого розвитку ринкової економіки.

Промислова революція (промисловий переворот) стала наступною складовою масштабних змін, щовідбулися в суспільствах Європейської цивілізації другої половини ХVІІІ—ХІХ ст. Суть її полягає у переході від ручної праці до великого машинного виробництва, від мануфактури до фабрики. Машинне виробництво передбачає виготовлення товарів за допомогою техніки — робочої

Машинне виробництво стало основою нової господарської форми — фабрики.Фабрика — форма господарства з машинним виробництвом та кооперацією найманих робітників.

Під час промислової революції буржуазія отримала значний економічний та політичний вплив на розвиток суспільства. Вона сприяла утвердженню індустріального суспільства, лібералізації (лат. libera — свобода) економіки— звільненню економіки від впливу держави, переходу від політики протекціонізму до фритредерства.

41. Промислова революція: передумови, суть та значення для розвитку ринкового господарства в країнах Європейської цивілізації

Промислова революція (промисловий переворот) стала наступною складовою масштабних змін, щовідбулися в суспільствах Європейської цивілізації другої половини ХVІІІ—ХІХ ст. Суть її полягає у переході від ручної праці до великого машинного виробництва, від мануфактури до фабрики. Машинне виробництво передбачає виготовлення товарів за допомогою техніки — робочої

Машинне виробництво стало основою нової господарської форми — фабрики.Фабрика — форма господарства з машинним виробництвом та кооперацією найманих робітників.

Під час промислової революції буржуазія отримала значний економічний та політичний вплив на розвиток суспільства. Вона сприяла утвердженню індустріального суспільства, лібералізації (лат. libera — свобода) економіки— звільненню економіки від впливу держави, переходу від політики протекціонізму до фритредерства.

42. Порівняйте риси промислового перевороту в Англії та Німеччині (передумови, періоди, особливості та наслідки)

Промисловий переворот — перехід від ручного, ремісничого — мануфактурного до великого машинного виробництва; від мануфактури до фабрики.

Для промислового перевороту в усіх країнах було характерне:

- впровадження нових машин і механізмів, котрі замінили працю людей

- впровадження та масове використання парових двигунів

- створення окремої машинобудівної галузі

- виготовлення масових, стандартизованих товарів повсякденного вжитку, посуду,одягу, взуття.

Отже промисловий переворот це великий стрибок в розвитку людства. Винайдення парового двигуна та впровадження його в виробництво дозволило значно полегшити процес виробництва, зробити його менш трудомістким та суттєво зменшити фінансові витрати на виробництво.

Батьківщиною промислового перевороту стала Англія, Промисловий переворот в Англії відбувався приблизно з останньої третини XVIII ст. до першої чверті XIX ст.

Англія мала всі передумови для здійснення промисл. перевороту:

-_буржуазно-демократична революція, яка привела до влади буржуазію(1640-1649рр_-головна політ. передумова

-_обезземельнення селянства

-_патентна система, що сприяла створенню винаходів

-_попит у світі на англійські товари соц.економ передумова

-_існування ринку капіталів

-_сприятливе географічне розташування.

Основ­ними етапами промислового перевороту були винайдення та застосування машин у тексти­льній промисловості (спочатку у бавовняній), удосконалення ме­талургійного процесу, винайдення та активне впровадження па­рового двигуна і, нарешті, створення галузі, що виробляє маши­ни, — машинобудування. Бавовняна промисловість була новою галуззю, її ма­нуфактурні підприємства будувалися вже з урахуванням досягнень технічного прогресу, значно більшими за розмірами, що створю­вало сприятливіші умови для запровадження машин..

У результаті завершення промислового перевороту (перша чверть XIX ст.) в Англії пануючим стає фабричне виробництво, країна з аграрної перетворюється в індустріальну. Це проявляєть­ся в значному піднесенні промислового виробництва, передусім виробництва бавовняних тканин (споживання бавовни за 130 ро­ків зросло в 1000 разів); прискорився розвиток металургійної, ма­шинобудівної промисловості. Значного розвитку досягло заліз­ничне будівництво.

Промисловий переворот мав важливі соціальні наслідки. В Анг­лії складається структура капіталістичного індустріального суспіль­ства, різко підвищується питома вага міського населення (в 1811 р. частка сільського населення скоротилася до 35%).Значно зростає роль колоній як ринків сировини та збуту для англійської промисловості. Англія перетворюється в економічно­го лідера доби домонополістичного капіталізму — провідну тор­говельну країну, найбільшу колоніальну державу, «майстерню світу», яка постачала свої товари у більшість країн. У цьому не­абияку роль відіграв перехід до вільної торгівлі — фрітредерства. До політики фрітредерства Англія перехо­дить у 1853 р. Ця політика означала скасування митних зборів на сировину та напівфабрикати й зниження їх на готову продукцію, яка завозилася в країну.

Німеччина: пізніше, ніж Англія та Франція. лише в др. пол.. XIX ст. Найважливішою причиною такого відставання була наявність феод. середньовічних порядків в сілгоспі, збереження цехів у промисловості та політична роздрібненість країни.. Запізнення промислового перевороту було зумовлене ізольованістю країни від світових торговельних шляхів, відсутністю власного флоту. Політичне роздрібнені німецькі держави будували свою власну економічну політику.. Промисловий переворот прискорюється у 50-60-их роках, коли німецька промисловість переходить від мануфактурної стадії до фабрично-заводської.

ПЕРЕДУМОВИ

1. Часткова ліквідація феодального режиму на селі.

2. Буржуазно-демократична революція 1848 р. обєднання Німеччини навколо Прусії

3. Скасування феодальних привілеїв.

4. Ліквідація економічної роздробленості.

5. Митний закон 1818р.

6. Зростання мануфактурної промисловості.

7.Посилення процесів первісного нагромадження капіталу.

8. Можливість використання іноземної техніки

Впродовж 60-их років різко збільшується загальна потужність парових двигунів. Особливо високими темпами розвивається важка промиловість.Особливістю запізнілого промислового перевороту в Німеччині було те, що він базувався на основі вітчизняного машинобудування, на власних інженерно-технічних досягненнях.Винайдено барвники, внаслідок чого почала успішно розвиватися хімічна промисловість.Прискореними темпами розвивалася воєнно-промислова база, залізничне будівництво, яке набуло загальнонаціонального характеру, ліквідувало економічну розрізненість країни, сприяло консолідації внутрішнього ринку.

43. Порівняйте риси промислового перевороту в Англії і США (передумови, періоди, особливості та наслідки)

Промисловий переворот — перехід від ручного, ремісничого — мануфактурного до великого машинного виробництва; від мануфактури до фабрики.

Для промислового перевороту в усіх країнах було характерне:

- впровадження нових машин і механізмів, котрі замінили працю людей

- впровадження та масове використання парових двигунів

- створення окремої машинобудівної галузі

- виготовлення масових, стандартизованих товарів повсякденного вжитку, посуду,одягу, взуття.

Отже промисловий переворот це великий стрибок в розвитку людства. Винайдення парового двигуна та впровадження його в виробництво дозволило значно полегшити процес виробництва, зробити його менш трудомістким та суттєво зменшити фінансові витрати на виробництво.

Батьківщиною промислового перевороту стала Англія, Промисловий переворот в Англії відбувався приблизно з останньої третини XVIII ст. до першої чверті XIX ст.

Англія мала всі передумови для здійснення промисл. перевороту:

-_буржуазно-демократична революція, яка привела до влади буржуазію(1640-1649рр_-головна політ. передумова

-_обезземельнення селянства

-_патентна система, що сприяла створенню винаходів

-_попит у світі на англійські товари соц.економ передумова

-_існування ринку капіталів

-_сприятливе географічне розташування.

Основ­ними етапами промислового перевороту були винайдення та застосування машин у тексти­льній промисловості (спочатку у бавовняній), удосконалення ме­талургійного процесу, винайдення та активне впровадження па­рового двигуна і, нарешті, створення галузі, що виробляє маши­ни, — машинобудування. Бавовняна промисловість була новою галуззю, її ма­нуфактурні підприємства будувалися вже з урахуванням досягнень технічного прогресу, значно більшими за розмірами, що створю­вало сприятливіші умови для запровадження машин..

У результаті завершення промислового перевороту (перша чверть XIX ст.) в Англії пануючим стає фабричне виробництво, країна з аграрної перетворюється в індустріальну. Це проявляєть­ся в значному піднесенні промислового виробництва, передусім виробництва бавовняних тканин (споживання бавовни за 130 ро­ків зросло в 1000 разів); прискорився розвиток металургійної, ма­шинобудівної промисловості. Значного розвитку досягло заліз­ничне будівництво.

Промисловий переворот мав важливі соціальні наслідки. В Анг­лії складається структура капіталістичного індустріального суспіль­ства, різко підвищується питома вага міського населення (в 1811 р. частка сільського населення скоротилася до 35%).Значно зростає роль колоній як ринків сировини та збуту для англійської промисловості. Англія перетворюється в економічно­го лідера доби домонополістичного капіталізму — провідну тор­говельну країну, найбільшу колоніальну державу, «майстерню світу», яка постачала свої товари у більшість країн. У цьому не­абияку роль відіграв перехід до вільної торгівлі — фрітредерства. До політики фрітредерства Англія перехо­дить у 1853 р. Ця політика означала скасування митних зборів на сировину та напівфабрикати й зниження їх на готову продукцію, яка завозилася в країну.

США:Поява у Пн Америці сильної самост. держави створила сприятливі умови для екон. зростання. Пром.переворот розпочався у пн. штатах.

Передумови

1. Сприятливе географічне розташування та сприятливі кліматичні умови,завдяки яким розвивалися різноманітні галузі народного господарства.

2. Значні запаси природних ресурсів.

3. Приріст та урбанізація населення кваліфіковані працівники-іммігранти.

4. Відсутність феодальних пережитків.

5. Створення патентної системи і потужного ринку капіталів.

6. Технічні винаходи та інновації.

7. Суперечності між північними і південними штатами викликали Громадянську війну в США (1861-1865 рр.), яка водночас була буржуазною революцією. Війна закінчилася перемогою Півночі. Важливими її наслідками було скасування рабства, ліквідація політичної та економічної роз'єднаності США.

Пром. переворот у США відбувався за рахунок європейської робочої сили, інтелекту і капіталів. Найбільших успіхів США досягли у будівництві залізниць та використанні паровозів. За два десятиліття (1830-1850) довжина залізниць зросла у 300 разів.Розвиток залізничного будівництва сприяв прискореному росту металургії, добувної та машинобудівної галузей промисловості. Виробництво чавуну у 1830-1850 рр. зростає у три рази.Серед найвидатніших винаходів того часу були швейна машина Зінгера, ротаційна типографська машина, телеграф Морзе..

Вже в першій половині XIX ст. американське промислове виробництво було найбільш механізованим у світі. Високі темпи промислового розвитку вивели США до 1860 р на четверте місце у світі за загальними обсягами промислового виробництва, чому сприяли:

- відсутність пережитків феодальних відносин

- масова імміграція з Європи

- протекціоністська політика.

44. Охарактеризуйте закономірності та особливості формування ринкової господарської системи в провідних країнах Європейської цивілізації (друга половина ХVІІ – 60-ті роки ХІХ ст.).

Внаслідок демократичних, промислових та освітніх революцій відбувся

перехід від простого товарного виробництва до нового етапу розвитку гос-подарської системи — системи товарно-грошового (ринкового) виробництв.

Фундаментом ринкового господарства стає приватна власність, що виникла внаслідок одержання економічними суб’єктами особистої свободи та рів-ності в суспільстві.

Забезпеченням свободи та рівності, раціональних дій заради власних інтересів, що не суперечать колективним і суспільним інтересам, стала конкуренція.Конкуренція є серцевиною ринкової системи господарства, формою прояву взаємодії економічних суб’єктів на принципах свободи дій та рівності.

Конкурентні відносини в своєму розвитку проходять декілька етапів. Від початку ХІХ ст. і до кінця 70-х років ХІХ ст. у країнах Західної цивілізації домінувала вільна (досконала) конкуренція. Умовами її існування були:

-досить велика кількість продавців та покупців, що забезпечує свободу входження на ринок і виходу з нього;

-однорідність (гомогенність) товарної маси, коли покупцеві байдуже, у кого купувати товар.

-Відсутність тиску виробника, реклами чи інших чинників на вибір покупця, для якого єдиним критерієм є рівень ціни;

-відсутність як дискримінації одних, так і надання привілеїв іншим учасникам ринку;

-наявність у кожного виробника можливості швидко реагувати на збільшення платоспроможного попиту населення;

-однакова поінформованість учасників ринку про його стан або можливі зміни на ньому, що запобігає ажіотажним чи панічним діям;

-виробництво на ринок є єдиним джерелом доходів економічних

Утворюється національний ринок, який характеризується но­вими формами зв'язку між виробництвом і споживанням: крім ,особистого споживання сім'ї (родини) виникає промислове (по­пит фабрик). Останній включає в себе ринок засобів виробництва та робочої сили, ринок капіталів, ринок цінних паперів і ринок предметів споживання, який масштабно розширює свій асорти­мент і обсяги за рахунок масового виробництва.

Промисловий переворот обумовив зміни B структурі наррдно-го господарства. Вони проявились у домінуванні підприємств, пов'язаних 3 промисловим виробництвом; автоматизації визначаль­них галузей; інтенсифікації праці; появі масового товарного ви­робництва і, як наслідок, масового споживання; збільшення про­дуктивності праці і частки населення, зайнятого в промисловості,. _ Усе це призвело дй здешевлення вироблених матеріальних благ, що й стало основою національного ринку.

Відбулися інституційні перетворення, B ході яких була ство­рена система економічних інститутів ринкової економіки: банки, біржі, приватна власність тощо.

Ще однією характерною рисою розвитку ринкової економічної системи стали кризи надвиробництва. Вільна конкуренція не могла забезпечити необхідною мірою регулювання обсягів виробництва, що призводило до величезних нераціональних витрат ресурсів, банкрутств і дестабілізації всієї господарської системи. Лише починаючи з кінця ХІХ ст. поступове охоплення через елементи свідомого регулювання взаємодії господарських суб’єктів дозволило пом’якшити й певним чином поставити під контроль стихію вільної конкуренції та її наслідки — економічні кризи

45. Порівняйте риси меркантилізму і класичної школи політичної економії (історичні умови виникнення, суть, представники та трактування ними основних економічних категорій)

Ідеологію меркантилізму розкривають такі головні положення.

-багатством є лише те, що може бути реалізованим і справді реалізується у грошах; тобто нагромадження грошей.

-виробництво створює потрібні передумови для утворення багатства, а тому потребує постійного заохочення й розвитку.

-безпосереднім джерелом багатства е сфера обігу.

-Джерелом багатства е лише зовнішня торгівля.

- треба менше купувати в іноземців і більше їм продавати .

Теорія меркантилізму пройшли два етапи у своєму розвитку. Це ранній меркантилізм (монетарний) і розвинутий меркантилізм (мануфактурний) . Ранній меркантилізм грунтувався на теорії грошового балансу. Ця теорія мала два завдання: по-перше, залучити в країну якомога більше грошей з-за кордону; по-друге — зберегти гроші в самій цій країні. (політика протекціонізму). Найвизначнішим з прихильників таких заходів був англієць У. Стаффорд (1554—1612).

У другій половині ХУІ ст. виникає пізній меркантилізм. ст. Його основними представниками були Т. Мен, Дж. Ло, Дж. Стюарт, Ж. Б. Кольбер, А. Монкретьєн, А. Серра.. Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. в основі- якої ідеї активного торгового балансу. Вона ґрунтувалася на таких основних положеннях: джерелом національного багатства є дохід від зовнішньої торгівлі; держава збагачується тим більше, чим більше експорт товарів переважатиме над імпортом.

Характерною ознакою економічної політики меркантилізму був яскраво виражений протекціонізм. Це така економічна політика держави, що спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції через уведення великих розмірів мита на товари, які ввозяться до країни, а також низки деяких інших заходів.

Класична політична економія зародилася в Англії в кінці ХVII ст. та у Франції на початку ХVIIІ ст., прийшовши на зміну меркантилізму.Економічні положення меркантилістів, інші протекціоністські настрої, які гальмували розвиток виробництва, зумовили необхідність виникнення нової економічної концепції – концепції економічного лібералізму,

Якщо меркантилісти в своєму аналізі виходили з досить поверхового розуміння процесу обігу і тому бачили лише зовнішній бік його явищ, то класики за предмет дослідження взяли сферу виробництва й поклали початок науковому аналізу цієї сфери. Тим самим відбулася зміна, глибоке зрушення в самому предметі політичної економії

Класики проголосили ідею природного порядку, дію об’єктив­них економічних законів. А це змінило напрям досліджень від системи регламентуючих правил до економічної свободи,

Класична школа, на відміну від меркантилістів — прихильників державного втручання в економічне життя, проголосила принцип економічної свободи, економічного лібералізму. Класики були противниками протекціонізму

П'єр Буагільбер (1646—1714) — фундатор класичної школи економічної думки у Франції. Джерелом багатства він вважав сферу виробництва, а сфері обміну відводив роль умови для розвитку економіки. Виступав проти однобокого заохочення промисловості, за­хищаючи розвиток сільськогосподарського виробництва, в якому бачив основу економічного зростання Франції. До поняття "багатство" включав не тільки гроші, а й усю різно­манітність благ і речей.

Уільям Петті— основоположник класичної політичної економії в Англії. Петті є першим автором трудової теорії вартості. Він розрізняв внутрішню вартість, яку називав “природною ціною”, і ринкову ціну. Вважав, що утворення багатства відбувається у сфері матеріального виробництва завдяки праці. Стверджував, що торгівля не є джерелом створення національного багатства.У своїх працях, особливо ранніх, Петті віддає данину меркантилізму. Обгрунтовуючи економічну політику держави, він розвиває теорію торгового балансу, виступає за нагромадження в країні багатства, за втручання держави в економічне життя.Водночас Петті далеко виходить за межі питань, що їх звичайно розглядають меркантилісти. Він пише про гроші, позичковий процент, вексельний курс, податки, земельну ренту, монополії та інше. Постановка і вирішення цих питань відрізняють його від меркантилістів.У меркантилістів економічне пізнання — лише засіб для вирішення конкретних питань, у Петті — розвиток самої економічної теорії, яка може застосовуватись на практиці.

Уперше цілісну систему уявлень про ринкову економіку створив Адам Сміт. Відповідно до теорії А. Сміта, ринок саморегулюється завдяки вільній конкуренції підприємців і через їх приватні інтереси. Разом з тим він визнає роль держави у виконанні нею таких функцій, як оборона країни, правосуддя, народна освіта, утримання громадських установ тощо. Таке трактування ролі та функцій держави знайшло відображення в його твердженні: «держава — нічний сторож».

Економістом епохи промислової революції є Давид Рікардо Головне завдання політичної економії Рікардо бачив у визначенні законів, що керують розподілом продукту між класами.

46. Порівняйте методологічні засади класичної політичної економії і національної політичної економії.

Класична політична економія сформувала базові погляди на ринкове господарство.

o предмет дослідження - багатство та шляхи його зростання для задоволення суспільних потреб; природа, джерела та об'єктивні закони економічного життя. Багатство - це сукупність матеріальних цінностей, пріоритетна сфера його створення - матеріальне виробництво, джерело - продуктивна праця; отже, економічна наука має вивчати виробництво;

o методологічний потенціал охоплював принцип "природності" законів економіки, які ототожнювались із законами; причинно-наслідковий (каузальний) і абстрактно-дедуктивний методи та системний підхід.

o системоутворювальною вихідною теорією була теорія вартості, що була засадничою для теорій ціни, грошей, доходів тощо;

o ринкова економіка є саморегульованою, прагне до природного рівня випуску продукції, що визначається виробничими факторами, останні зумовлюють межу виробничих можливостей. Внутрішній механізм саморегулювання, складовими якого є попит, пропозиція, гнучкість цін на ресурси та готову продукцію, автоматично забезпечує рівновагу сукупного попиту та сукупної пропозиції;

o використання доктрини економічного лібералізму (economic liberalism), що захищає конкурентну економіку приватної власності, свободу підприємництва та вільну торгівлю, теорії та політики невтручання держави в економіку, політики фритредерства (вільної торгівлі без обмежень). Ринок є головним регулятором економічного розвитку;

o дослідження об'єктивних факторів життєдіяльності "економічної людини",

o трактування економічних відносин як відносин між класами;

o обґрунтування концепції економічного зростання та підвищення національного добробуту шляхом нагромадження капіталу, збільшення кількості зайнятих у сфері матеріального виробництва та підвищення продуктивності праці.

Політична економія в Україні розвивалася під впливом ідей західноєвропейських шкіл . Т. Степанов –засновник політ. школи в Україні. трактував політичну економію як науку про закони фізичного (тобто природноекономічного) життя держави, нагромадження, споживання та розподіл багатства. Відмежовував її від політики, яка висвітлює рівень морального життя держави, та галузевих економічних наук. Пропагував ідеї економічного лібералізму, проголошені класичною політичною економією, але на відміну від Смітті і Рікардо вказував на доцільність їх критичного аналізу..

Наголошував, що основним джерелом є праця, яка приводить у рух інші фактори виробництва. Багатство - це користування речами, їх властивість задовольняти людські потреби, тому кожний товар має мінову та споживну вартість. Вчений підкреслював, що всі соціальні групи людей (класи) мають рівне право на користування багатством, що суперечить положенням класової теорії класичної політ. економії.

Не менш яскравим представником національної класичної політичної Іван Вернадський. Завданням політичної економії І. Вернадський вважав дослідження природи і механізму дії економічних законів, які він трактував як природні, універсальні, вічні та незмінні; не підвладні сваволі влади

Господарство розумів як систему економічної діяльності, рушієм якої є конкуренція. В історії економічної думки вчений виокремлював два етапи: до А. Сміта і після А. Сміта. І. Вернадський проповідував доктрину економічного лібералізму. Вважав, що будь-яке втручання держави в приватну ініціативу суперечить об'єктивній дії економічних законів.В цих аспектах Вернадський був цілком солідарний з положеннями класичної школи. ек. теорії. Але на відміну від класиків ек теорії, єдиними факторами виробництва - працю і капітал. Відмінним є і трактування праці. Праця, на його думку, визначає ставлення людини до речового багатства і людини до людини

47. Охарактеризуйте ринкове господарство в Англії у другій пол. ХVІІ – 60-тих роках ХІХ ст.: виникнення, становлення нових форм господарства. Теорії А. Сміта та Д. Рікардо про ці процеси.

У цей період в Англії відбувся промисловий переворот, де в сере­дині XVIII ст. склався комплекс економічних та політичних пе­редумов його успішного здійснення. Головною ж політичною передумовою стає Англійська буржуазна револю­ція (1640—1649 рр.), що скасувала феодальні привілеї та відкри­ла шлях для капіталістичного розвитку.

Інші передумови:

-_обезземельнення селянства

-_патентна система, що сприяла створенню винаходів

-_попит у світі на англійські товари соц.економ передумова

-_існування ринку капіталів

-_сприятливе географічне розташування.

Промисловий переворот в Англії відбувався приблизно з останньої третини XVIII ст. до першої чверті XIX ст. Його основ­ними етапами були винайдення та застосування машин у тексти­льній промисловості (спочатку у бавовняній), удосконалення ме­талургійного процесу, винайдення та активне впровадження па­рового двигуна і, нарешті, створення галузі, що виробляє маши­ни, — машинобудування

По-перше, бавовняна промисловість була новою галуззю, її ма­нуфактурні підприємства будувалися вже з урахуванням досягнень технічного прогресу, значно більшими за розмірами, що створю­вало сприятливіші умови для запровадження машин.

У результаті завершення промислового перевороту (перша чверть XIX ст.) в Англії пануючим стає фабричне виробництво, країна з аграрної перетворюється в індустріальну. Це проявляєть­ся в значному піднесенні промислового виробництва, передусім виробництва бавовняних тканин (споживання бавовни за 130 ро­ків зросло в 1000 разів); прискорився розвиток металургійної, ма­шинобудівної промисловості. Значного розвитку досягло заліз­ничне будівництво.

Промисловий переворот мав важливі соціальні наслідки. В Анг­лії складається структура капіталістичного індустріального суспіль­ства, різко підвищується питома вага міського населення (в 1811 р. частка сільського населення скоротилася до 35%).Значно зростає роль колоній як ринків сировини та збуту для англійської промисловості. Англія перетворюється в економічно­го лідера доби домонополістичного капіталізму — провідну тор­говельну країну, найбільшу колоніальну державу, «майстерню світу», яка постачала свої товари у більшість країн. У цьому не­абияку роль відіграв перехід до вільної торгівлі — фрітредерства. До політики фрітредерства Англія перехо­дить у 1853 р. Ця політика означала скасування митних зборів на сировину та напівфабрикати й зниження їх на готову продукцію, яка завозилася в країну.

Ринкову ек. Систему. А. Смітт в розглядав як єдину гігантську мануфактуру, де поділ праці був загальною формою співробітництва людей. Проте Сміт не бачив істотної відмінності між поділом праці всередині мануфактури і між підприємствами та галузями в суспільстві. Економічну систему капіталізму вчений розглядав як єдину гігантську мануфактуру, де поділ праці був загальною формою співробітництва людей. Проте Сміт не бачив істотної відмінності між поділом праці всередині мануфактури і між підприємствами та галузями в суспільстві.

Загалом А. Сміт розкрив економічну систему капіталізму мануфактурного періоду, в якій держава відігравала пасивну роль верховного арбітра при дотриманні правил вільної конкуренції, захисту приватної власності, як вважав він. Держава повинна виконувати лише ті функції, які окрема людина не може забезпечити або зробить це економічно неефективно, а саме: організація громадського порядку, державної служби, національної оборони, будівництво деяких громадських споруд (доріг, мостів) та їх утримання в робочому стані, забезпечення грошового обігу. Усі інші завдання ефективніше вирішать окремі підприємці. Цей етап названий вільною ринковою економікою, в якій здійснюється вільне ціноутворення, вільна конкуренція, вільне стихійне переливання капіталу між галузями та ін. Такий механізм отримав назву "невидима рука", завдяки йому діють стихійні об'єктивні, а отже, невідворотні економічні закони

Д. Рікардо стверджував, що капіталізму властива тенденція руху норми прибутку до зниження, зумовлена зростанням вартості сільськогосподарської продукції у зв'язку з переходом до обробітку земель гіршої якості, що призводить до збільшення вартості сільськогосподарської продукції, а отже, і величини ренти. Протилежна тенденція притаманна рухові прибутку. Це, в свою чергу, послаблює внутрішній стимул розвитку капіталізму, загострює суперечності між класами. Позитивною на той час була його ідея, що розвитку економіки капіталізму сприяє золотий стандарт, поєднаний з розміном банкнот на золото. Великою заслугою Д. Рікардо є обґрунтування принципу порівняльної переваги у сфері міжнародної торгівлі.

48. Особливості розвитку ринкового господарства у Франції та виникнення (становлення) нових форм господарювання (друга пол. ХVІІ – 60-ті роки ХІХ ст.). Висвітлення цих процесів у теоріях Ж.Б. Сея та Ф. Бастіа.

У цей період в Франції відбувся промисловий переворот Революція 1789 р. була тією вирішальною подією, яка визначила у Франції початок промислового перевороту і роз­чистила дорогу для розвитку капіталістичної економіки. Промис­ловий переворот в країні тривав майже все XIX ст. Він розпочав­ся в 1810—1820 рр. і прискорився лише в 1850—1860 рр., які можна вважати також роками завершення промислового перево­роту. Революція 1789 р. була тією вирішальною подією, яка визначила у Франції початок промислового перевороту і відкрила шлях для розвитку капіталістичної економіки. У 50—60-ті роки значних темпів розвитку набувала важка Промисловість. Використання бесемерівського методу виплавки сталі призвело до підвищення якості продукції І зростання виробництва у вісім разів.

Промисловий переворот було завершено в кінці 60-х років. Франція стала аграрно-індустріальною державою. Загальний об­ом промислової продукції порівняно з початком перевороту зріс у шість разів. Відбувся процес концентрації виробництва, особ-піиіо в легкій промисловості та металургії. Зросло міське насе­лення. Та більша частина національного доходу припадала усе ж І аграрний сектор. У сільській місцевості проживало 56 % меш­канців країни, а в сільському господарстві було зайнято 40 % на-Селення.Вже на етапі промислового перевороту у Франції сформувалися фінансова буржуазія, яка відігравала значну роль в державі,але опікувалася розвитком промисловості. Вона збагачувалася за рахунок лихварства, фінансових та біржових спекуляцій. Грошовий капітал зростав швидше, ніж промисловий. Перевага дрібних селянських господарств стримувала капіталістичний розвиток французького села. Державна митна політика, яка більше сприяла аграріям, ніж підприємцям, стримувала розвиток промисловості

Успішно розвивалася кредитна справа, біржа, банки і акціонерні товариства.

Економічна теорія у Франції мала свою специфіку: вона хоч і успадкувала класичні традиції, але не поставилася ортодоксально до цієї інколи надто абстрактної теорії, а з прагматичних позицій вирішувала проблеми розви-

тку буржуазного суспільства, що складалося у країні. Жан Батист Сей (1767—1832) — родоначальник і головний представник французької економічної думки цього періоду

Відповідно до теорії Ж. Б. Сея виробництво створює не певну матерію, а корисність, яка надає речам цінність. Саму кориснісь він розглядає як послугу. Так За Ж. Б. Сеєм, вартість визначається не працею, як у А. Сміта, а корисністю речі, її споживною вартістю, в створенні якої беруть участь три фактори виробництва: праця, капітал і земля. Ця теорія одержала назву — «Теорія трьох факторів». Кожний з перелічених чинників надає свою послугу і відповідно робить свій внесок у створення цінності. Розмір заробітної плати характеризує те, що створено працею, процент — створено капіталом, а земельна рента — землею.

Важливе значення у суспільстві Ж. Б. Сей надає підприємцю. Саме підприємці комбінують виробничі послуги заради задоволення споживчого попиту. Прибуток, на думку Ж. Б. Сея, розпадається на процент і підприємницький дохід. Останній він відносить до заробітної плати. Одне з центральних місць у вченні Ж. Б. Сея посідає теорія ринку («закон Сея»).

Ринок — це обмін товарів на товари, а гроші виконують лише роль посередника в цьому обміні. Розвиваючи дану думку, Ж. Б. Сей формулює чотири закони ринку:

1. Чим більше виробників та екстенсивніший ринок, тим більше споживачів і тим прибутковіший цей ринок для виробників, оскільки ціна зростає з підвищенням попиту.

2. Кожен виробник заінтересований в успішній діяльності інших, оскільки така діяльність формує ринок попиту. Успіх однієї галузі сприяє успіхові інших, стимулює загальний розвиток. Розквіт промисловості супроводжується піднесенням сільського господарства і т. д.

3. Імпорт сприятливо впливає на розвиток обміну, адже іноземні товари можна отримати, лише продавши свої.

4. Ті прошарки суспільства, які лише споживають і нічого не виробляють, не примножують багатство країни, а розорюють її.

Другим представником французької політичної економії розглядуваного періоду був Фредерік Бастіа. Ф. Бастіа, як і А. Сміт, пов’язував прогрес суспільства з реалізацією вільної ініціативи кожної людини. Він відстоював теорію природного порядку та заперечував існування соціальних антагонізмів. Ф. Бастіа визначав ринкову

економіку як царство волі та гармонії, економічної свободи і взаємовигідного співробітництва різних класів. Джерело економічних гармоній Ф. Бастіа вбачав у вільній конкуренції та Обміні

Вивів закон про визначальну роль споживача щодо виробника. На його думку, виробник дбає про власні інтереси, намагаючись отримати якомога більший прибуток. Але все, що він намагається здійснити для досягнення даної мети, приводить до зниження цін, створення корисних речей у достатній кількості, до збільшення суспільного продукту й повного задоволення потреб споживача. На думку Ф. Бастіа,основним має стати питання не про закони виробництва, про заінтересованість виробника, а про основні закономірності процесу споживання, оскільки саме воно зумовлює напрями розвитку виробництва.

49. Охарактеризуйте риси становлення ринкового господарства в США та виникнення (становлення) нових форм господарювання. Роль ліберальної економічної теорії Г.Ч. Кері в розвитку капіталістичних відносин у країні.

Поява у Пн Америці сильної самост. держави створила сприятливі умови для екон. зростання. Пром.переворот розпочався у пн. штатах. Його особливість полягає у відсутності тих докапіталістичних пережитків, які мали місце у країнах Західної Європи, цехових порядків зокрема. Здійсненню промислового перевороту сприяло вигідне терит.-географ. розташ.країни. Створення незалежної держави дозволяло американцям відмежуватися від боротьби Англії та Франції за гегемонію у Європі. Важливу роль у здійсненні промислового перевороту відіграє демографічний фактор.На початковому етапі машини використ.слабо. Більшість текстильних фабрик працювали на енергії води. Пром. переворот у США відбувався за рахунок європейської робочої сили, інтелекту і капіталів. Найбільших успіхів США досягли у будівництві залізниць та використанні паровозів. За два десятиліття (1830-1850) довжина залізниць зросла у 300 разів.Розвиток залізничного будівництва сприяв прискореному росту металургії, добувної та машинобудівної галузей промисловості. У 40-их роках широко застосовуються пудлінгові печі. Виробництво чавуну у 1830-1850 рр. зростає у три рази.Серед найвидатніших винаходів того часу були швейна машина Зінгера, ротаційна типографська машина, телеграф Морзе, револьверний, шліфувальний, фрезерний верстати, косарка Мак-Корміка, комбінована молотилка-віялка Хейрема та багато інших.Суперечності між північними і південними штатами викликали Громадянську війну в США (1861-1865 рр.), яка водночас була буржуазною революцією. Війна закінчилася перемогою Півночі. Важливими її наслідками було скасування рабства, ліквідація політичної та економічної роз'єднаності США.

На даному етапі промисловий прогрес дозволив значно збільшити виробництво, запровадив нові способи виготовлення продукції та сировини для промисловості. Промисловий переворот приніс новий етап в економічних відносинах та нову еру в науці і техніці.

Своєрідність становлення та розвитку США, зокрема капіталізму, наклала відбиток на їхню економічну думку. Вчений ототожнив дію соціальних законів з природними законами. Предметом політичної економії, за Г. Ч. Кері, є людина та її поведінка, що спрямована на поліпшення свого добробуту. На його думку, всі економічні категорії виражають відношення людини до природи, а не відносини між людьми. Центральне місце в теоретичних побудовах Г. Ч. Кері посідає теорія «гармонії інтересів». Він сформулював універсальний закон, згідно з яким у капіталістичному суспільстві існує «найповніша гармонія всіх істинних і справжніх інтересів», а тому немає підстав для соціальних суперечностей. Вихідною умовою в теоретичній побудові Г. Ч. Кері була ідея про справедливий розподіл, який нібито притаманний капіталізмові. Наприкінці 40-х років ХІХ ст. Г. Ч. Кері підтримував політику фритредерства, яку проводив уряд США. Та вже у 50-х роках він стає поборником політики протекціонізму. Основний аргумент ученого — це можливість зберегти для виробника внутрішній ринок за рахунок автономізації економіки. А основою міжнародних відносин він вважає досягнення всесвітньої гармонії націй завдяки всебічному індивідуальному розвитку.

Що ж до міжнародного поділу праці, то на думку Г. Ч. Кері, невтручання держави в міжнародні відносини під гаслом міжнародного поділу праці може призвести національну економіку (йдеться, перш за все, про США) до промислової залежності, перетворення країни на постачальника сировини для розквіту іншої нації. Звідси видно, що основною метою теорії Г. Ч. Кері був захист американської економіки, до послуг якої були безмежні природні багатства, але яка перебувала тоді лише в стадії становлення.

Таким чином, економічна позиція Г. Ч. Кері слугувала теоретичним та ідеологічним підґрунтям становлення і розвитку капіталістичних відносин на всій території США.

50. Порівняйте погляди представників «старої» та «нової» історичних шкіл.

У середині ХІХ ст. надзвичайно загострилася класова боротьба у Німеччині. Так, у ХІХ ст. в Нім. як реакція на марксизм і класичну школу виникає так звана історична школа.

Засновниками були В.Рошер, Б.Гільдебранд, К.Кніс. Всіх їх поєднувало намагання простежити тенденції суспільного розвитку з урахуванням впливу на них позаекономічних чинників та акцентування уваги на тому, що за певних умов цивілізаційні складові можуть визначати економічний розвиток більшою мірою,ніж досліджувані класичною школою індивідуалістичні економічні інтереси.

Представники Іст Школи заперечували загальні закони суспільно-економічного розвитку. Основоположником І.Ш. був професор В.Рошер стверджує, що немає загальних законів соціальної економії, а є тільки закони розвитку екон факторів. Р. ставить перед собою завдання доповнити і розвинути загальновизнану теорію класичної школи.

Кніс. вважає, що рівень екон мудрості суспільства і теоретичні концепцїї, які відображають стан цього суспільства, є результатом певної передісторії розвитку. Рівень, якого досягло воно на даний момент, є перехідною фазою його подальшого прогресу.

Б.Гільдебранд . рішуче критикує класичну політекономіюмію: не визнає об’єктивності дії економічнихх законів, принципу індивідуалізму

У нових історичних умовах кінця ХІХ — початку ХХ ст. під впливом значних економічних зрушень

у Німеччині зародилася нова історична школа та соціальний напрям економічної думки. Як уже говорилося вище, це було пов’язано з особливим періодом розвитку німецького суспільства — монополізацією економіки, яка спричинила різку поляризацію доходів населення і, як наслідок, загостреннякласових суперечностей. Відомими представниками соціального напряму в політичній економії були Рудольф Штольцман (1852—1930), Рудольф Штаммлер (1856—1938), Отмар Шпанн (1858—1950), Франц Оппенгеймер (1864—1943) та інші.

На відміну від старої історичної школи, молода історична школа не була однорідною і розпалась з самого початку на дві течії:

— консервативну, яку очолив Г. Шмоллер — прихильник традиційних підвалин німецького суспільства, монархії та націоналізму;

— буржуазно ліберальну, яку очолив Л. Брентано — прихильник поступового реформування буржуазного суспільства на шляху розвитку профспілкового руху та досягнення "класового миру".

Р. Штольцман у працях «Соціальні категорії» (1896), «Мета в народному господарстві» (1907) обґрунтував тезу, згідно з якою виробництво є виключно технологічним явищем, яке знаходить свій вияв у суспільному поділі праці і є нейтральним у соціальному аспекті. Стверджуючи, що економіка підпорядковується моральним ідеалам, учений трактував капіталістичне виробництво як засіб реалізації моральних цілей та досягнення життєвого достатку всіх членів суспільства.

Філософські та методологічні принципи соціального напряму були оґрунтовані Р. Штаммлером у праці «Господарство та право з погляду матеріалістичного розуміння історії». Підкреслюючи об’єктивність історичних процесів, учений заперечував будь-яку активність людей, зокрема політичну боротьбу.

Один із напрямів соціальної школи розвивав Ф. Оппенгеймер, автор теорії «ліберального соціалізму». «Ліберальний соціалізм» він ототожнював з вільним від експлуатації суспільним ладом, заснованим на приватній власності та ринковому обміні.

Один із варіантів соціального напряму розвивали австрійські економісти — О. Шпанн, Я. Бакс, Ф. Оттель, Х. Ріль та інші. Їхні ідеї знайшли відображення у праці відомого соціолога та економіста Отмара Шпанна «Фундамент народного господарства» (1918). Він висунув оригінальну концепцію «універсалізму». З допомогою цієї концепції Шпанн прагнув обгрунтувати необхідність посилення державного регулювання економіч-

них процесів.

Таким чином, найважливішим висновком, якого можна дійти після ознайомлення з ідеями історичної школи та соціального напряму, є той, що ці ідеї мають яскраво виражений інституціональний характер, тобто визначають примат суспільної психології над індивідуальною, визначальну роль су- спільних інститутів (права, моралі, ідеології, менталітету тощо) порівняно з економічними..

51. Економічна теорія К. Маркса і сучасність

У 40-х роках19 ст. виник марксизм як напрям економічної думки, що претендував на глибокий аналіз капіталістичної системи господарства та його суперечностей. Засновниками його стали Маркс та Енгельс. Виступи робітничого класу поставили питання про необхідність ідеології, яка б обґрунтувала б і сформулювала інтереси робітничого класу. У своєму аналізі економічного суспільства вони обґрунтували принцип матеріалістичного розуміння історії і дали його економічну інтерпретацію з урахуванням діалектичного взаємозв’язку продуктивних сил та виробничих відносин, розробили вчення про базис і надбудову та створили лінійну модель розвитку суспільства, аналізуючи його еволюцію як закономірну зміну соціально-економічних формацій.

Однак їх ідеї потребували подальшого розвитку.Маркс розпочинає працю над своєю фундаментальною роботою у 4 томах «Капітал».

Наріжним каменем економічної теорії Маркса є вчення про вартість і додаткову вартість. Свою концепцію вартості він створює на основі трудової концепції вартості. Проаналізувавши властивості товару він виділив споживну і мінову вартості. Існування додаткової вартості Маркс обґрунтовує відмінністю між працею і робочою силою. Предметом продажу є не праця, а робоча сила. У кількісному виразі додаткова вартість – це різниця між вартістю виробленого товару і вартістю спожитих засобів виробництва і робочої сили. На цій основі він розкрив експлуатаційний характер буржуазії щодо робітника. Він вивів основне протиріччя капіталістичного способу виробництва – між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення його результатів. В цілому ця теорія була підпорядкована ідеї обґрунтування неминучої загибелі капіталізму в силу притаманних йому внутрішніх суперечностей.

Та капіталізм не загинув. Майбутнє виявилося за ринковою системою економіки, яка виявила здатність до внутрішньої трансформації . Але теорії Маркса і Енгельса мали істотний вплив на подальший розвиток економічної думки в цілому.

52. Охарактеризуйте господарський розвиток українських земель в ХV – першій половині ХVI ст. як передумови Визвольної війни українського народу (1648-1676).

На землях що перебували під польською владою на цей час були поширені великі феодальні землеволодіння . Зі зростанням фільваркової системи, поширенням панщини відбуваються істотні зміни у соціальному стані селян. Польський сейм видав низку указів і законів за якими селянам було заборонено покидати свої наділи, виступати у суді. Селян було остаточно закріпачено. Такі умови призвели до масових втеч селян, які згодом сформували Запорізьку Січ.

Під впливом зростання торгівлі в товарно-грошові відносини поступово втягувалися і селянські господарства, і як наслідок розпочинається процес соціального розшарування селянства, поява малоземельних та безземельних селян. У козацькому середовищі процес розшарування відбувався значно швидше. Основною формою господарства у них був хутір – індивідуальне господарство засноване на власній праці або із залученням праці найманої, орієнтоване на виробництво продукції, що здебільшого йшла на продаж. Тобто це було господарство фермерського типу.

Подальшого розвитку набувають ремесло і торгівля, що супроводжуються розвитком старих і виникненням міст і містечок. Проте цехове ремесло було жорстоко обмежене регламентацією. Партачі(позацехові майстри) і купці-скупники посередники) згодом сформували так звані розсіяні мануфактури. Розвиток ремесла, його подальша спеціалізація, поява мануфактур посилила суспільний поділ праці, що стимулювало розширення внутрішнього ринку.

Але політика польського уряду передусім захищала інтереси шляхти й завдавала великої шкоди розвиткові місцевих ремесел та промислів, затримувала загальний економічний розвиток краю. Розвиток соціально-економічного життя, надзвичайне поширення магнатського господарства у вигляді фільварків, яке супроводжувалось постійним поширенням кріпосного гніту селянства, викликали неминуче протистояння основної маси населення, намагання знищити цей гніт. Наслідком стала війна 1648-1676рр

53. Охарактеризуйте економічну політику Б. Хмельницького та її основні напрями. Визначте її меркантилістські засади.

Головним завданням Визвольної війни стало визволення українського народу від гноблення з боку Польщі, що насамперед означало ліквідацію великої земельної власності магнатів та особистої залежності безпосередніх виробників. Саме на це й була спрямована аграрна політика Б. Хмельницького, у результаті якої відбуваються глибокі зміни у відносинах земельної власності та землекористування. Було фактично ліквідовано вищий класс старого суспільства, частина польських магнатів і шляхти загинула, інші втекли до Польщі; частина ж шляхти розчинилася у козацькому середовищі.

У результаті цих змін головним привілейованим станом українського суспільства стає козацтво, за яким через численні гетьманські універсали було закріплено право власності на землю, звільнення від податків, особлива юрисдикція, необмежена участь у політичному житті і т. д. Практично всі суспільно-політичні та економічні акції гетьмана підпорядковувалися інтересам козацтва.

Антифеодальна боротьба та аграрна політика Б. Хмельницького викликали значні зміни у структурі земельної власності. На зміну великому землеволодінню прийшло дрібне землеволодіння козаків, міщан, вільних селян. І хоча процес знищення великого феодального землеволодіння завершеним не був, аграрні перетворення відбувалися переважно за рахунок руйнування магнатського господарства, яке ґрунтувалося на фільварковій системі, й основною формою організації господарства стало індивідуальне селянське або козацьке господарство, яке базувалося на власній і частково на вільнонайманій праці. Але, на жаль, права власності на землю не були юридично захищені, не виник правовий інститут приватної власності на землюВодночас аналіз аграрної політики Б. Хмельницького дає змогу зробити висновок, що, незважаючи на певні внутрішні суперечності, вона в цілому відзначалася гнучкістю і цілеспрямованістю, відповідала економічним реаліям і мала прогресивний характер. Гетьман домігся зміцнення державної і козацької власності на землю; розуміючи необхідність союзу з селянством, він визнавав за ним право на особисту свободу, спадкове користування землею і вступ до козацтва. Міста були й головними центрами торгівлі, у них проживала значна частка купецтва, серед яких існувала певна спеціалізація.

Гетьманські універсали захищали купецтво, надавали їм певні права та привілеї, обмежували і навіть звільняли їх товари від внутрішніх мит. Усе це благодійно впливало на розвиток торгівлі та формування національного ринку. Дуже важливим фактором цих процесів було надання права торгівлі усьому населенню, без обмежень.

Приділялася увага й зовнішній торгівлі, зміцненню зовнішньоекономічних зв’язків, що свідчить про її меркантильні засади.З метою залучення в Україну іноземних купців Б. Хмельницький звільняв їх від ввізного та вивізного мита. Великої уваги надавалося питанням фінансової політики. Для цього вона протягом тривалого часу вишукувала постійні джерела фінансових надходжень, намагалася забезпечити перевищення доходів над видатками, а обіг — повноцінними грошима. Доходи державного скарбу забезпечувалися за рахунок «податних станів» — селян, міщан, частково козаків. Козацька старшина, православне духовенство, українська шляхта податками не обкладалися.

Отже, застосування Б. Хмельницьким принципу активного втручання державної влади у господарське життя, заохочення вивозу товарів і обмеження водночас вивезення коштовностей, встановлення захисних мит, пільги місцевим підприємцям і купцям свідчили про наявність елементів меркантилізму в його економічній політиці. Здійснення цієї економічної політики закладало тенденції до формування нової економічної структури з вільними товаровиробниками-власниками, конкуренцією, розгалуженим внутрішнім ринком і міжнародними торгівельними зв’язками, а в кінцевому підсумку до зростання ролі України у міжнародному поділі праці.

54. Охарактеризуйте економічну політику Петра І та її вплив на господарство України.

Особливо важливим етапом у формуванні відповідної структури господарства Гетьманської України стали роки правління Петра І. Його політика була спрямована на посилення економічної та політичної могутності Росії і мала яскраво виражений меркантилістський характерекономічна політика Петра І стосовно України передбачала посилення колонізації та ліквідацію і тих залишків автономного устрою, що ще залишалися. Дбаючи про розвиток мануфактурного виробництва, торгівельних зв’язків Росії, Петро І спрямовував свою політику щодо України на перетворення її у ринок збуту та сировинний придаток Росії. Проволив політику «насадження мануфактур». Водночас він накладав певні заборони на розвиток їх в Україні, створюючи умови насамперед для підприємців-росіян та іноземців3’являється кріпосна мануфактура з великою кількістю «приписних» робітників.

Великої шкоди петровська політика завдала українській торгівлі — як зовнішній, так і внутрішній. Прямими заборонами були перекриті можливості для українського купецтва в уже налагодженій міжнародній торгівлі через прибалтійські порти — куди заборонялося вивозити українські товари, а спрямовували їх до далекого Архангельська — на той час єдиного морського порту Росії.

З метою забезпечення ринків збуту для російської мануфактурної промисловості різко обмежувався й український імпорт: заборонялося завозити до України ряд іноземних товарів, таких як панчохи, полотно, сукно, голки. Усі ці дії призвели до значного падіння цін на українському ринку на ряд товарів, що давало можливість російським купцям та уряду за безцінь скуповувати продукцію, яка не лише споживалася в Росії, а й вивозилася російськими купцями за кордон.

Дуже дошкульною для українського купецтва була й митна політика уряду Петра І. До традиційного мита, яке платили українські купці на ко- ристь державного скарбу Гетьманату, додавалося обов’язкове мито на користь російської казни, що сплачувалося при перетині російського кордону з Україною, та ще раз в російських портах.

Усі ці обмеження надзвичайно негативно відбивалися на економіці України, активно сприяючи перетворенню її на російську колонію, ринок сировини та збуту для російської промисловості.

55. Охарактеризуйте господарську систему Західної України та особливості її еволюції під впливом реформ Йосипа ІІ.

Унаслідок трьох поділів Польщі (1772, 1793 та 1795 рр.) Правобережна Україна увійшла до складу Російської імперії, а більшість західноукраїнських земель — Галичина, Північна Буковина, Закарпаття — опинилися під владою Австрії. В останній третині ХVІІІ ст. в Австрії йосипом Другим було проведено ряд реформ, якими передбачалося внести зміни у феодально-кріпосницьку систему й цим сприяти розвиткові сільського господарства.

Перші реформи були здійснені у Закарпатті, яке входило до складу Угорщини. Тут проводиться так звана урбаріальна регуляція (1766 р.), за якою поміщики повинні були забезпечити селян землею у достатній кількості для ведення господарства). Але земля залишалася власністю феодала, і за користування нею за селянами закріплювалися повинності, зокрема панщина, яка обмежувалася.

Дещо обмежив владу панів над селянами указ від 1783 р., за яким поміщикам заборонялося

втручатися у родинні стосунки селян, відбирати у них садиби, примушувати виконувати повинності, не передбачені законом. Ще один указ (1785 р.) звільняв селян Закарпаття від особистої залежності, надавав право на вільне пересування по країні, на передавання майна у спадщину та ін. Але ці реформи мало в чому поліпшили життя закарпатського селянства, адже збережено було повинності

У Галичині реформи розпочинаються у 1775 р., коли відповідний указ цісаря (австрійського імператора) заборонив притягати селян до виконання повинностей, не передбачених в спеціальних документа

до панщини в неділю та святкові дні; заборонявся примусовий продаж панові зерна та інших продуктів. Обмежувалося також право панів карати селян. 80-х роках приймається ряд законів, які досить істотно вплинули на становище галицьких селян. Так, указ від 5 квітня 1782 р. розширив цивільні права селян та дещо обмежив їх кріпосну залежність: селяни отримали право одружуватися без відома пана, віддавати дітей на навчання до міста, а також безземельним селянам вільно залишати село.

Указ від16 червня 1786 р. обмежував панщину до трьох днів на тиждень для селян з наділом, а для халупників та комірників, тобто тих, хто не мав орної землі, вона не повинна була становити більше 12 днів на рік. Визначалася й тривалість робочого дня — 12 годин улітку та 8 годин взимку. Нарешті, указом від 1787 р. рустикальні (селянські надільні) землі були відділені від домініальних (поміщицьких). Селянин отримував право на передавання наділу у спадщину, але не мав права продати або розподілити його.

Останній указ Йосипа ІІ скасовував панщину, а єдиною повинністю встановлював чинш, розмір якого залежав від доходів селянського господарства.

Деякі реформи були поширені й на Буковину.Однак усі ці реформи залишили незмінним велике землеволодіння

. Рівень сільськогосподарського виробництва, особливо селянського, залишався надзвичайно низьким. Головними його напрямами були хліборобство та вирощування технічних культур. Втягування поміщицьких господарств у товарно-грошові відносини призводило до зростання панщини,

Селяни за користування землею повинні були нести повинності, відпрацьовувати панщину, а також сплачувати частину свого доходу державі та духовенству. Важким тягарем для галицьких селян був обов’язок купувати певну кількість горілки у своїх феодалів (так зване право пропінації, тобто монопольне право феодалів на виробництво та реалізацію горілки, яке в Галичині було скасоване лише 1875 р.)., відбувалося скорочення селянських наділів.

з початком промислового перевороту в інших провінціях Австрії галицькі ремесло та мануфактурне виробництво занепадають, за винятком хіба що гуральництва та сірчаної промисловості. Закарпаття під владою Австро-Угорщини було відсталим аграрним краєм. У першій половині XIX ст. і тут розвиваються товарно-грошові відносини.

56. Охарактеризуйте зародження елементів ринкового господарства в господарській системі України наприкінці XVIII — початку ХІХ ст.

Остання третина XVIII ст. позначилася значними соціально-економічними змінами в Україні. Дедалі більшого розвитку набирають товарно-грошові відносини, поширюється запровадження вільно-

найманої праці в окремих регіонах і галузях, зокрема в Степовій Україні, де вже не існувало Запорозької Січі. Розпочалася активна колонізація причорноморських та приазовських степів і Криму. Поселенцям надавалася земля і допомога: грошові позики, звільнення на деякий час від податків, право продажу горілки і солі, безмитної торгівлі із закордоном тощо.

Така політика дала свої наслідки. У Південній Україні посилився розвиток хліборобства, скотарства, будувалися підприємства, виникали міста. Господарства відразу ж набирали товарних рис, їх продукція в основному йшла на експорт, особливо це стосується збіжжя. Здебільшого господарська система, що сформу-

валася у Південній Україні, відразу ж формувалася як капіталістична. мануфактурне виробництво, що виникло в українських землях у XVI—XVII ст., у XVIII ст. досягло значних успіхів. Тут створюються мануфактури, що використовують примусову працю, — вотчинні а також посесійні, до яких приписували значну кількість робітників.

З’являються й мануфактури суто капіталістичного типу, на яких використовується вільнонаймана праця і які належать купцям (купецька) або селянам (селянська). Капіталістичний характер мають мануфактури, що виникають на Півдні. Для другої половини XVIII ст. характерним було збільшення питомої ваги мануфактур, що використовували вільнонайману працю. З розвитком торгівлі відбувався процесс формування фінансово-грошової системи. Протягом ХVІІІ ст. російські гроші поширювалися на Україну і поступово витісняли з обігу польсько-литовські. У ХVІІІ ст. поглиблюються зв’язки з ринком шляхетських господарств Правобережної України. Наслідком цього було зростання селянських повинностей

та кріпосного гніту.

Але поряд з примусовою працею починають використовувати й вільнонайману, Усі ці зміни у господарському розвитку українських земель, безумовно, означали поступове формування тут певних елементів ринкової системи господарства. І хоча це відбувалося в умовах зростання феодальних утисків, посилення особистої залежності та експлуатації селянства, ці зміни означали, що господарська система краю ставала на новий шлях ринкових перетворень.

57. Дайте характеристику кризи кріпосної системи та її відображення у працях українських економістів першої половини ХІХ ст. (В. Каразіна, М. Балудянського, І. Вернадського).

У Російській імперії перша половина XIX ст. характеризується подальшим розкладом феодально-кріпосницького ладу і розвитком капіталістичних відносин. Розширення внутрішнього і зовнішнього ринків дедалі більше втягує поміщиків у товарно-грошові відносини, що змушує їх збільшувати товарне виробництво сільськогосподарської продукції.

збереження кріпацтва та примусової праці в умовах зростання товарного виробництва змушує поміщиків для збільшення виробництва товарної продукції розширювати власну ріллю, в основному за рахунок селянських земель, збільшувати кількість днів панщини. Дедалі більшого поширення набирає місячина, коли селян зовсім позбавляли земельних наділів, а їхні потреби забезпечувалися наданням їм продовольства. збереження кріпацтва та примусової праці в умовах зростання товарного виробництва змушує поміщиків для збільшення виробництва товарної продукції розширювати власну ріллю, в основному за рахунок селянських земель, збільшувати кількість днів панщини. Дедалі більшого поширення набирає місячина, коли селян зовсім позбавляли земельних наділів, а їхні потреби забезпечувалися наданням їм продовольства. Усе це призводить до того, що панські маєтки стають все частіше збитковими, і поміщики починають віддавати їх у заставу, іноді і не один раз.

стані, про що свідчить зниження його натурального характеру. Господарство дедалі більше підпорядковується ринковим вимогам. Поміщики не лише примушували селян відпрацьовувати панщину, а й платити чинш, тобто грошову ренту, і цим, по суті, виганяли і їх на ринок.

Про кризу свідчило й збезземелення селян.

Повільно відбувалося нагромадження капіталу, вузьким був ринок робочої сили, оскільки майже 60 % селян були кріпаками, вузькими були також внутрішній і сировинний ринки країни. Основним гальмом у їх розвитку було панування феодально-кріпосницької системи. Назріло питання відміни кріпацтва.

Криза кріпосної системи господарства, подальше зростання ринкових відносин потребували наукового обґрунтування економічних процесів в економічній думці. Саме в цей період у соціально-економічній думці дедалі більше уваги приділяється ідеям економічного лібералізму.

Каразін:його найбільше турбувало селянське питання, він не лише висував певні ідеї обмеження поміщицького свавілля щодо селян, а й робив відповідні практичні кроки, спрямовані на поліпшення становища селян і підвищення продуктивності їх праці. Водночас В. Каразін залишався прихильником збереження залежності селян, але розглядав її як певну підпорядкованість селян від землевласника, який повинен дбати про селян, виступаючи певним спадковим управителем, «посередником» між ними та «вищим урядом».

Погляди В. Каразіна базувалися на ідеях фізіократів. Він розробляв проекти господарського розвитку країни, пропагував необхідність інтенсифікації землеробства, удосконалення способів обробітку землі, сільськогосподарської техніки тощо. Відстоював він також інтереси промисловості та торгівлі, у недостатньому розвитку яких він вбачав причини економічної відсталості країни.

Важливе місце серед економістів класичного напряму посідає М. Балудянський. Він визначає державне господарство як поєднання трьох систем:

1) меркантилізму (виражає багатство народів у грошах);

2) фізіократів (виражає багатство у не перероблених продуктах землі);

3) теорії Адама Сміта, заснованої на праці та обміні. Він визначає джерела походження багатства: «Праця і обмін

— суть головна причина народного багатства. Перша виробляє, останній розподіляє вироблене між верствами суспільства.

З позицій класичної школи процеси генезису ринкового господарства вивчав І. В. Вернадський. що феодальні відносини треба усувати як неефективні, як такі, що заважають становленню нових ринкових відносин.Учений запропонував вельми ліберальний варіант скасування кріпацтва в Росії. Зокрема, він відстоював вимогу про ліквідацію особистої залежності селян від поміщиків; повну приватну власність, у тому числі й селянську, в аграрному секторі економіки. порівнював економічну ефективність общинної та приватної форм власності, висловлюючись на користь останньої. Учений обґрунтував також більш високу ефективність економіки, заснованої на відносинах ринкового обміну.

58. Охарактеризуйте вплив нових цивілізаційних чинників на господарський розвиток держав Європи (70-ті роки ХІХ ст. – початок ХХ ст.)

У 70-х роках ХІХ ст. у країнах Європейської цивілізації завершився тривалий процес переходу до простого товарного, а згодом — до товарногрошового (ринкового) господарства. Політичний устрій держав Західної цивілізації був неоднорідним. Вони також відрізнялися духовно-культурним, соціальним рівнем розвитку освіти, науки і техніки. Але з погляду економіки всіх їх об’єднувала ринкова економічна система.

Що стосується духовно-культурної сторони, то вона набула помітного розвитку, адже це був один із визначних періодів у житті людства, коли художня література, живопис, архітектура, видання журналів і газет набули значного поширення.

Релігія в країнах Західної цивілізації продовжує мати значний вплив на ментальність людей, хоча в окремих країнах, зокрема в Англії та Франції, авторитет церкви поступово зменшується. На духовно-культурну сторону життя починає впливати таке джерело масової інформації, як радіо, набував поширення кінематограф.

Під впливом цих факторів змінюється менталітет нації у бік більшого пристосування до ринкової системи та зв’язків з нею. Швидкими темпами продовжується освітня революція, яка розпочалася ще в середині XIX ст. У кінці XIX ст. країни ввели обов’язкову початкову освіту та зробили особливий наголос на розвиток середньої спеціальної, уні- верситетської та вищої технічної освіти, а в університетах більшу увагу стали приділяти вивченню природничих дисциплін.

Суттєвий вплив на всі сторони життя Європейської цивілізації мала світова економічна криза 1873 р., яка була наслідком перевиробництва товарів. Криза поклала початок другій науково-технічній революції (70-ті роки XIX ст. 1918 р. XX ст.), яка мала істотний вплив на всі сторони життя людства, зумовила розвиток науки і техніки, привела до переходу від вільної конкуренції до виникнення монополій, які стали відігравати провідне місцу роль економіці країн.

Криза перевиробництва 1873 р. поставила питання про існування товаровиробників на ринку чи їх розорення, зруйнувала систему вільної конкуренції. Науково-технічна революція на відміну від першої промислової революції (переходу від мануфактури до фабрики) відбувалася на принципово новій

технічній базі. Саме в цей час на зміну енергії пару прийшла електрична енергія,

З’являються перші спроби автоматизації виробничих процесів, відбувається масове поточне виробництво різних товарів, упроваджуються науково обґрунтовані технології поточного виробництва, які дали можливість інтенсифікувати працю, підвищити її продуктивність, одержати більші прибутки. Застосування нової техніки та технологій на виробництві не могло не вплинути на швидке зростання обсягів промисловості, на суттєві структурні зрушення в економіці. Так, з 1870 до 1900 р. обсяг світової промислової продукції збільшився втричі, У сільському господарстві подальшого розвитку набуває фермерство, як американський шлях розвитку.

Отже, за таких умов науково-технічна революція не могла не привести до нових змін у ринковій системі. Вона створила принципово нове матеріальне виробництво, засноване на новій техніці і технологіях, яке кардинально відрізнялося від періоду промислової революції та вільної конкуренції. Таким чином, на зміну вільної конкуренції приходить монополія, яка була наслідком концентрації та централізації виробництва і капіталу на великих підприємствах. На процес монополізації активно впливали також досяг-

нення другої науково-технічної революції. У ринковій системі монополії виступають у вигляді картелів, синдикатів, трестів та концернів як нових форм господарювання щодо виробництва, збуту продукції, керівництва підприємствами. Зазначені вище господарські форми активно впливають на укріплення національних ринків. Отже, цілий ряд цивілізаційних факторів, розвиток науки і техніки, криза

1873-1874створили умови переходу від вільної конкуренції до монополістичної.

59. Дайте характеристику причинам та змісту промислового зростання Німеччини наприкінці ХІХ ст. Розкрийте ознаки соціального напрямку політичної економії як передумови ґенези інституціоналізму.

Після франко-прусської війни 1870—1871 рр. і політичного об'єднання країни в єдину Німецьку державу 1871 р., ліквідації феод пережитків були створені сприятливі умови для за­вершення промислового перевороту та подальшого швидкого розвитку економіки. Перш за все, уряд Німеччини багато зробив для розвитку освіти та науки. Освіта стала гордістю країни, кіль­кість студентів в університетах і вищих технічних закладах зроста­ла особливо швидко. Великими були державні видатки.

Середня та вища освіта стала міцним підґрунтям для розвит­ку науки й розповсюдження її досягнень в економіці. Внаслі­док розвитку освіти в кінці XIX ст. Німеччина стала батьків­щиною багатьох світових наукових відкриттів, які мали величезний вплив не тільки на економічний розвиток Німеччини, але й усього людства.

Демографічна ситуація в країні була досить стабільною. Цьо­му сприяла політика держави, церкви та загальне піднесення Життєвого рівня.

З розвитком промисловості особливо швидко зростає міське населення. Якщо в містах у 1871 р. мешкало 36,1 %, то в 1910 р. — 60 % населення країни.

У 70—80 роки XIX ст. процес економічного розвитку країни прискорюється. Відбувається перетворення Німеччини з аграр­но-індустріальної на індустріальну-аграрну державу і завершу-і її.ся промисловий переворот. Німеччина широко використала науковий і технічний досвід інших держав і зосередила увагу на розвитку галузей важкої промисловості, особливо виплавки чавуну та сталі, машинобудуванні, зокрема, верстатобудуванні.

Велика увага в Німеччині надавалась розвитку хімічної про­мисловості. На початку XX ст. Німеччина вже випереджає Англію за виробництвом сірчаної кислоти, фарби, синтетичних барв­інків, Швидко розвивається фармацевтична промисловість.

Прискорені темпи розвитку підприємств важкої промисловості призвели до концентрації виробництва та утворення монополій. Останні виникали, в основному, у формі картелів і синдика тів. Особливо велика роль належала картелям.

Картель, як форма монополії, передбачав об'єднання кількох господарюючих суб'єктів однієї галузі, які домовлялися про част­ку кожного в загальному виробництві, ціни на товари, ринки збуту, обмінювалися новими технологіями. Утворення картелів у Німеччині призводило до підвищення цін на товари та послуги.

Для Німеччини характерна велика роль банків у стимулю­ванні розвитку промисловості та швидкий процес концентрації банківського капіталу.

У 70—80-х роках XIX ст. Німеччина активно переходить до політики протекціонізму в торгівлі, захищаючи свого національ­ного виробника, водночас, сприяючи вивезенню товарів і капіта­лу за кордон.

Розвиток економіки Німеччини відбувався настільки швидко, ти ча ЗО років з 1870 по 1900 рр. обсяг промислового виробницт­во зріс у 3,1 рази А це зумовило потребу у великій кіль­кості сировини та ринків збуту товарів.

Отже, ряд зазначених факторів позитивно вплинув на еконо­мічний розвиток Німеччини в кінці XIX ст., дав їй можливість і гати другою промисловою державою світу й завдяки швидкій індустріалізації випередити Францію та Англію.

Така ситуація була зумовлена активним втручанням держави у Всі сфери економічного, політичного, культурного та духовного життя. Фактично після об'єднання Німеччини тут формується державний капіталізм, а уряд перетворюється на координаційний літр всієї господарської системи— контролює економіку і сприяє її розвитку.

У нових історичних умовах кінця XIX— початку XX ст. ш і впливом значних економічних зрушень у Німеччині зародилась нова історична школа та соціальний напрям економічної думці Необхідно зазначити, що соціальний напрям у політичній економії не являв собою цілісного економічного вчення і був спрямований насамперед на вирішення таких практичних проблем:

􀂾 соціальний підхід до аналізу господарських явищ, дослідження економіки як частини соціальної системи, підвищена увага до проблем соціальної справедливості;

􀂾 заперечення об’єктивних економічних законів та об’єктивно зумовленої соціальної поведінки людей;

􀂾 визначення примату неекономічних факторів соціально-економічного розвитку, насамперед правових чинників, підпорядкованих морально-етичним нормам;

􀂾 активний захист приватної власності, заперечення експлуатації найманої праці та визнання можливості соціально-економічного прогресу ринкової економіки за допомогою соціальних реформ та державно-правового регулювання.

Відомими представниками соціального напряму в політичній економії були Рудольф Штольцман , Рудольф Штаммлер , Отмар Шпанн , Франц Оппенгеймер та інші.

Р. Штольцман обґрунтував тезу, згідно з якою виробництво є виключно технологічним явищем, яке знаходить свій вияв у суспільному поділі праці і є нейтральним у соціальному аспекті. Стверджуючи, що економіка підпорядковується моральним ідеалам, учений трактував капіталістичне виробництво як засіб реалізації моральних цілей та досягнення життєвого достатку всіх членів суспільства. Штаммлер заперечував будь-яку активність людей, зокрема політичну боротьбу. Один із напрямів соціальної школи розвивав Ф. Оппенгеймер, автор теорії «ліберального соціалізму». «Ліберальний соціалізм» він ототожнював з вільним від експлуатації суспільним ладом, заснованим на приватній власності та ринковому обміні.

60. Охарактеризуйте фактори лідерства економіки США кінця ХІХ – початку ХХ ст. Теоретичні досягнення американської школи маржиналізму.

Особливо швидко наприкінці XIX – на початку XX ст. роз­вивалася економіка такої порівняно молодої країни, як США, що утворилася в 1776 р. у результаті війни за незалежність англійсь­ких Північноамериканських колоній. Надзвичайно важливою по­дією, яка позитивно вплинула на розвиток економіки США, була Громадянська війна (1861—1865 рр.), головним економічним на­слідком якої було скасування рабства для 4 млн. негрів, що дало дешеву робочу силу, а також сприяло розширенню внутрішнього ринку. Крім того, результатом війни, як уже зазначалося, було вирішення аграрного питання на користь фермерів за рахунок прийняття в травні 1862 р. Гомстед-акта, за яким кожний грома­дянин США за 10 дол. міг отримати ділянку землі площею 160 акрів (близько 65 га). Якщо протягом п'яти років ця земля проду­ктивно використовувалася, вона переходила у власність фермера. Завдяки цьому закону було створено велику кількість фермерсь­ких господарств, які використовували вільнонайману працю, що сприяло подальшому розширенню внутрішнього ринку та збільшенню виробництва сільськогосподарської продукції, створенню місткого ринку для виробництва сільськогосподарських машин, добрив тощо.

Позитивно на народногосподарський розвиток США впливало природно-географічне положення: наявність великої кількості природних ресурсів: лісу, річок, озер, родючих ґрунтів, сприят­ливі кліматичні умови. Крім того, велике океанське узбережжя та близькість слаборозвинутих південно - та центральноамериканських держав сприяли розвитку міжнародної торгівлі та забезпе­чували місткий зовнішній ринок.

США активно впроваджували в економіку, особливо у проми­словість останні досягнення в галузі науки та техніки, були піо­нерами впровадження масового виробництва, стандартизації, різ­них методів інтенсифікації праці, що було насамперед обумовле­но слабкою заселеністю території США та високим рівнем заро­бітної плати через нестачу кваліфікованої робочої сили. Цей са­мий чинник обумовив активну імміграцію в-країну кваліфікова­них спеціалістів з Європи, що позитивно впливало на місткість внутрішнього ринку. За XIX ст. населення США зросло в 14 ра­зів, тоді як у Європі тільки вдвічі.

Сприяло піднесенню промисловості США, особливо важкої, й прискорене залізничне будівництво. За 1870—1913 рр. довжина за­лізничної колії збільшилася у 8 разів, залізниці з'єднували всі райо­ни країни. Це позитивно впливало на розвиток таких галузей, як ме­талургійна, машинобудівна, вугільна. Наприкінці XIX ст. у США швидко завершується процес індустріалізації, що, у свою чергу, ве­де до прискореної концентрації промислового капіталу та монополі­зації промисловості, в основному у вигляді трестів.

Велику роль в економічному житті країни відігравали банки, активно відбувається процес зрощування банківського капіталу з промисловим. Створюються дві найпотужніші фінансові гру­пи — Моргана та Рокфеллера, вплив яких був надзвичайно висо­ким. Вони володіли залізницями, нафтовими, металургійними, машинобудівними, автомобільними та іншими компаніями, роз­поряджалися підприємствами видобувної промисловості, трима­ли під контролем річкові та морські перевезення.

Позитивну роль в економічному піднесенні США та перетво­ренні їх у провідну індустріальну державу світу відіграла також протекціоністська політика уряду, яка захищала власних підпри­ємців від конкурентів установленням високих митних зборів на готову продукцію та сприяла притоку в країну іноземного капіта­лу (передусім англійського та французького).

Інституціоналізм почав формуватися наприкінці XIX ст. Його ідейні основи було закладено американським економістом і соці­ологом Т. Вебленом. Назва напряму походить від латинського слова іnstitytіоп (звичай, настанова) і близького до нього слова інститут (зовнішнє втілення інституції), закріплення їх у вигляді законів, установ тощо). Дуже часто ці терміни вживаються як синоніми.

Прихильники цього напряму, як уже зазначалось, вирішальну роль у суспільному розвитку надають позаекономічним факто­рам — соціальним інститутам (держава, конкуренція, монополія, Звичаї і т. ін.). Інституціоналізм виник і набув поширення в США за умов монополістичного капіталізму.

У рамках раннього інституціоналізму сформувались три ос­новні напрями; соціально-психологічний (його було започаткова­но працею Т. Веблена «Теорія бездіяльного класу»); соціально-правовий (основний представник Д. Р. Коммонс): емпіричний (кон'юнктурно-статистичний) — засновник В. Мітчелл.

Інституціоналізм передбачав аналіз економічних проблем у контексті з іншими соціальними, політичними, етичними, право­вими тощо. Він виник як суто американське явище, але пізніше його місце в науці змінилося. Інституціоналізм отримав поши­рення і в інших країнах.

61. Охарактеризуйте загальні риси господарської системи Англії в період монополістичної конкуренції. Теоретичні досягнення кембриджської школи.

З переходом до монополістичного капіталізму Англія втра¬чає свою промислову першість на світових ринках, якою вона кори-стувалася в середині XIX ст. як країна, в якій уперше виникло фаб¬ричне виробництво. Починаючи з 70-х років XIX ст. темпи зростан¬ня промислового виробництва в Англії значно уповільнюються.

Це явище обумовлюється насамперед тим, що Англія першою у світі здійснила промисловий переворот і в період, який розгля¬дається, її промислове обладнання було вже як морально, так і фізично застаріле. Крім того, маючи величезну кількість колоній, які в 100 разів перевищували за площею метрополію, англійські підприємці надавали перевагу вивозу капіталу туди, що значно зменшувало розміри капіталовкладень у самій Англії, гальмувало оновлення основного капіталу, стримувало запровадження досяг¬нень науки та техніки. Також досить велику роль відігравала й політика протекціонізму, яка проводилася провідними державами у поєднанні з їх експансією на світові ринки.

Становище англійської економіки ускладнила світова аграрна криза, викликана надходженням на європейський ринок дешево¬го американського хліба. Вона розпочалася у 1874 р. та тривала 20 років. У результаті кризи Англія втратила свою аграрну базу й все більше залежала від імпорту хліба,

Зростаючий вивіз капіталу обумовив його нестачу у власній еко¬номіці, тому великого значення набуває мобілізація грошових кош-тів та капіталів з допомогою акціонерних компаній, причому для за¬лучення заощаджень трудящих та дрібної буржуазії в Англії дозво¬ляється випускати акції номіналом до 1 ф. ст. Уже на початку XX ст. акціонерний капітал стає домінуючим у всіх галузях промислового виробництва. Таким чином створюються передумови монополіза-ції промисловості, насамперед у нових галузях (трубопрокатне ви¬робництво, хімічна промисловість), а також у воєнно-промисловому комплексі. Водночас у старих, традиційних галузях англійської про¬мисловості цей процес відбувається надзвичайно повільно.

Повільний процес монополізації англійської промисловості обумовлений низкою причин, серед яких:

 можливість для підприємців отримати надприбутки без знищення конкуренції, вивозячи капітал у колонії;

 відносний занепад виробництва у старих галузях, передусім у видобувній, а саме з цих галузей і розпочинається монополізація;

 англійська економіка традиційно орієнтована на експорт, а експортні галузі погано піддаються монополізації.

Разом з тим банківський капітал за темпами монополізації та централізації значно випереджав промисловий, п'ять великих банків (Big five, Велика п'ятірка) мали 40% загальної суми всіх бан¬ківських капіталів країни.

У результаті частка Англії у світовому промисловому вироб¬ництві впала, вона втратила свою світову промислову першість. Проте слід зауважити, що втрата світової гегемонії відбувалася повільно, а доходи всіх верств населення продовжували зростати. Національний дохід Англії в останній чверті XIX ст. виріс втричі, а доходи підприємців від зарубіжних капіталовкладень збільши-лися в дев'ять разів. Залишався найпотужнішим у світі її воєнний флот, на який витрачалося близько половини всіх видатків дер¬жавного бюджету.

У 90-х роках XIX ст. в Англії сформувалася так звана кембріджська економічна школа, засновником якої був досить відомий економіст кінця минулого і початку нинішнього століття Альфред Маршалл (1842—1924). Ця школа започаткувала новий напрям в економічній теорії, так званий неокласичний.У своїх працях, особливо у відомій книжці «Принципи політичної економії» (1890), він намагався розробити універсальну економічну концепцію, об'єднавши різні економічні теорії. А. Маршалл запропонував замість поняття «політична економія» поняття «економікс» У центрі наукових пошуків Маршалла — ціна продукту, яку він розглядав як найважливіший елемент ринкової економіки. Середню ціну (вартість) Маршалл трактує як результат ціноутворення, коли перетинаються на ринку ціна попиту і пропозиції Фактори виробництва, на думку Маршалла, — земля, праця, капітал і організаторські здібності — визначають ціну пропозиції. Ринок Маршалл розглядав як високоорганізовану інституцію, де взаємодіють попит і пропозиція і встановлюються ціни..

А. Маршалл розрізняв дію трьох періодів часу. Протягом короткого періоду пропозиція товару обмежується його запасом. Ціна визначається цим запасом і не відбувається змін у обсязі виробництва.Протягом триваліших проміжків часу пропозиція залежатиме від витрат на виробництво товару. У дуже тривалих часових масштабах ціна залежатиме від витрат на підготовку робочої сили і виготовлення обладнання, необхідного для виробництва цього товару».

Поряд з теорією ціни економічне вчення А. Маршалла суттєвого значення надає теорії розподілу. Головні її моменти: кожний із факторів виробництва — земля, праця, капітал і підприємницька діяльність — також підлягають дії попиту і пропозиції Рушійною силою економіки Маршалл вважав свободу й конкуренцію. Великого значення він надавав також грошам. Важливим чинником організації та ефективного управління економікою, за Маршаллом, є людський капітал. Маршалл дотримувався думки, що здібності людини є так само важливі, як засоби виробництва, як і будь-який інший вид капіталу. Отже, Маршалл диференційовано підходив до аналізу динаміки капіталу.

62. Економічний розвиток Франції в кінці ХІХ – на початку ХХст. Математична школа маржиналізму.

У середині XIX ст. Франція за рівнем промислового розвитку посідала друге (після Англії) місце у світі, але наприкінці XIX ст. вона відстала від США та Німеччини і перейшла на четверте місце.

Важливою причиною уповільнення темпів економічного розвит­ку Франції була традиційна структура її промисловості, в якій пере­важали підприємства, що виробляли предмети розкоші (модний одяг, парфумерію, ювелірні вироби тощо). Це зумовлювало існу­вання дрібних підприємств та стримувало концентрацію промисло­вого капіталу; ця сама причина певною мірою пояснює вузькість внутрішнього ринку країни. Пе­реважало сільське населення, господарство якого здебільшого мало парцелярний характер, і це унеможливлювало розвиток його товар­ності та сприяло збереженню напівнатуральних рис.

Промисловість країни завжди відчувала нестачу сировини та палива, особливо вугілля; привізна сировина значно підвищувала собівартість французьких товарів, знижувала конкурентоспро­можність їх на світовому ринку. Си­туація значно погіршилася у зв'язку з поразкою Франції у Франко-Пруській війні, в якій вона зазнала значних матеріальних та територіальних збитків. Німеччина анексувала два найбільші промислове розвинуті департаменти Франції – Ельзас та Лота­рингію, де розташований найбільший в Західній Європі залізору­дний басейн.

Відчутними були й інші втрати: воєнні видатки становили близько 16 млрд. фр., Франція повинна була у короткий термін сплатити 5 млрд. фр. контрибуції. Війна забрала життя 1,5млн французів, або 3,5% населення, що також негативно вплинуло на внутрішній ринок країни, а отже й на обсяги виробництва. Все це певною мірою стримувало концентрацію промислового капіталу та утворення монополій. Проте у зв'язку з мілітаризацією економіки, викликаною протистоянням провідних країн світу та ство­ренням воєнно-політичних блоків, на початку XX ст. відбувають­ся значні зміни в розвитку важкої промисловості, країна досягає певних успіхів у розвитку автомобілебудування, авіабудування, суднобудування. Так, за рівнем розвитку автомобілебудування Франція займає друге місце у світі (після США). Зростають на початку сторіччя й обсяги виробництва чавуну та сталі, видобут­ку вугілля, але загалом темпи економічного розвитку країни за­лишаються низькими.

Досить інтенсивно у Франції формується фінансовий капітал, але для отримання вищих прибутків, французькі банкіри все в бі­льших масштабах вивозять капітал за межі країни, переважно у вигляді позичок, під високий банківський відсоток. Так, у 1908 р. у французьку промисловість було вкладено 9,5 млрд. фр., а в об­лігації та закордонні цінності – 104 млрд. фр., що негативно вплинуло на економічну ситуацію

Будучи третьою колоніальною державою світу, Франція не використовувала свої колонії як сировинні бази та ринки збуту, вони, навпаки, були значним об'єктом видатків державного бю­джету, вимагаючи значних коштів на утримання чиновників та значних воєнних сил.

Курно є засновником математичного маржиналізму. Курно належить заслуга відкриття закону попиту, який стверджує, що попит є функцією ціни: А. Курно розробив різноманітні моделі поведінки фірми, фундаментом яких була крива попиту. Найбільш відомими є монопольна та дуопольна

моделі. Аналізуючи чисту монополію, Він вважав, що дохід є максимальним, коли МС = МК, де МС граничні витрати, а МК — граничний дохід. Курно стверджував, що розширення виробництва буде припинене виробником, коли збільшення витрат буде перевищувати збільшення прибутку Учений розробив також концепцію дуополії, яка стала фундаментом таких важливих в економіці ідей, як модель недосконалої конкуренції та теорії ігор. Теорія дуополії (два продавці) виходить з того, що покупці оголошують ціни, а продавці пристосовують свій обсяг випуску продукції до цих цін.

Інший представник - Госсен. Перший закон Госсена — закон насиченості потреб, який стверджує, що із задоволенням потреб у якихось благах їх цінність падає або від збільшення кількості товару його корисність падає. Другий закон Госсена — закон вирівнювання граничних корисностей. Згідно з цим законом, кожний учасник обміну прагне досягти максимуму вигоди, розподіляючи свої кошти між різними покупками.

Л. Вальрас Принципова заслуга Вальраса полягає у створенні замкненої математичної моделі загальної економічної рівноваги.

Основні закони, дотримання яких, на думку Вальраса, забезпечує рівновагу:1) товари одного класу на ринку повинні мати тільки одну ціну; 2) ціна товару зрівнює кількість запропоновану і кількість споживану; 3) ціна має забезпечувати максимальне задоволення обом — і покупцеві, і продавцю

Парето Парето розвинув теорію добробуту або, як її інакше називають, теорію економічного оптимуму, суть якої полягає в оптимальному розподілі економічних ресурсів і благ, що виробляються.

63. Розкрийте історичні умови виникнення, сутність, етапи та основні риси маржиналізму.

Маржиналізм — сформована в 1870-ті роки економічна течія, відповідно до якої мінова вартість будь-якого блага визначається корисністю останньої наявної одиниці цього блага (граничною корисністю). Виникнення теорії, що бере за основу цінності не витрати праці, а корисність, трактується як «маржинальна революція».

Маржиналізм (від marginal — граничний), відомий під назвою теорій граничної корисності, перетворився на самостійну течію економічної науки в другій половині ХІХ ст.

􀂾В історії економічних учень виділяють два етапи маржинальної революції. Перший етап (70—80-ті рр. ХІХ ст.) — започаткування «суб’єктивного напряму» в політичній економії та теорії граничної корисності як основи цінності. Хронологічно цей етап пов’язаний із виходом у світ трьох книг: «Теорія політичної економії» В. С. Джевонса (1871), «Основи учення про народне господарство» К. Менгера (1871), «Елементи чистої політичної економії» Л. Вальраса (1874). Даний етап характеризувався суб’єктивним напрямом у політичній економії.

􀂾Другий етап (90-ті роки XIX ст.) — започаткування неокласичного напряму економічної думки на основі відмови від суб’єктивно- психологічного підходу та поєднання маржиналізму з функціональним мік-

роекономічним аналізом. Основні ідеї цього етапу маржинальної революції знайшли відображення у творах А. Маршалла (1842—1924), Д. Б. Кларка (1847—1938), В. Парето (1848—1923) та ін.

Виникнення маржиналізму було зумовлено глибокими якісними змінами на мікро- та макрорівнях, які сталися в останній третині XIX ст. в суспільно-економічному житті розвинутих країн Заходу, а саме: все більшою монополізацією економіки, формуванням складні¬ших форм господарювання та взаємовідносин між виробником і споживачем, інтенсивним процесом інтернаціоналізації ринків та ін. Значною мірою його поява стала наслідком величезного про¬гресу науки, особливо її природничих і гуманітарних галузей. За-сновниками маржиналізму вважаються австрієць К. Менгер англієць В. С. Джевонс (1835—1882) і француз Л. Вальрас .

Основна ідея маржиналізму — це до-слідження граничних економічних величин як взаємозв'язаних явищ економічної системи на рівні фірми, галузі (мікроекономіка) та національної економіки (макроекономіка). З погляду мето¬дології головними принципами маржиналізму є: 1) ідеологічна нейтральність аналізу, тобто звільнення його від впливу ідеології та відокремлення від конкретно-економічних дисциплін для

2) перегляд предмета дослідження: провідною стає проблема раціонального розподілу обмежених ресурсів

; 3) ме-тодологічний індивідуалізм, тобто пояснення економічних явищ поведінкою окремих індивідів, розгляд суспільства як сукупностіатомістичних індивідів, економіки як системи взаємозалежних суб'єктів господарювання,

4) статичний підхід,

5) рівноважний підхід; 6) економічна раціональність, яка означає максимізацію суб'єкта¬ми господарювання своїх цільових функцій (корисності для спо¬живачів і прибутку для виробників); 7) граничний аналіз; 8) ма¬тематизація,

Знання основної ідеї та методологічних принципів маржиналі-зму необхідне для розуміння, чому перехід в останній третині XIX ст. від цінностей класичної школи (загального бачення, ме¬тоду і навіть предмета) до теоретико-методологічних цінностей маржиналізму було визнано «маржинальною революцією» в еко¬номічній теорії.

64. Охарактеризуйте внесок А. Маршалла в економічну науку та вплив його праць на формування сучасної економічної теорії.

У 90-х роках XIX ст. в Англії сформувалася так звана кембріджська економічна школа, засновником якої був досить відомий економіст кінця минулого і початку нинішнього століття Альфред Маршалл (1842—1924). Ця школа започаткувала новий напрям в економічній теорії, так званий неокласичний.У своїх працях, особливо у відомій книжці «Принципи політичної економії» (1890), він намагався розробити універсальну економічну концепцію, об'єднавши різні економічні теорії. А. Маршалл запропонував замість поняття «політична економія» поняття «економікс»

У центрі наукових пошуків Маршалла — ціна продукту, яку він розглядав як найважливіший елемент ринкової економіки. Середню ціну (вартість) Маршалл трактує як результат ціноутворення, коли перетинаються на ринку ціна попиту і пропозиції Фактори виробництва, на думку Маршалла, — земля, праця, капітал і організаторські здібності — визначають ціну пропозиції. Ринок Маршалл розглядав як високоорганізовану інституцію, де взаємодіють попит і пропозиція і встановлюються ціни..

А. Маршалл розрізняв дію трьох періодів часу. Протягом короткого періоду пропозиція товару обмежується його запасом. Ціна визначається цим запасом і не відбувається змін у обсязі виробництва.Протягом триваліших проміжків часу пропозиція залежатиме від витрат на виробництво товару. У дуже тривалих часових масштабах ціна залежатиме від витрат на підготовку робочої сили і виготовлення обладнання, необхідного для виробництва цього товару».

Далі автор звертається до добре відомого закону заміщення, який полягає в тім, що виробники завжди, коли це можливо, замінятимуть дорогі фактори й методи виробництва дешевшими. Тому міра можливого заміщення фактора визначає його еластичність. Поряд з теорією ціни економічне вчення А. Маршалла суттєвого значення надає теорії розподілу. Головні її моменти: кожний із факторів виробництва — земля, праця, капітал і підприємницька діяльність — також підлягають дії попиту і пропозиції Рушійною силою економіки Маршалл вважав свободу й конкуренцію.

Великого значення він надавав також грошам. Важливим чинником організації та ефективного управління економікою, за Маршаллом, є людський капітал. Маршалл дотримувався думки, що здібності людини є так само важливі, як засоби виробництва, як і будь-який інший вид капіталу. Отже, Маршалл диференційовано підходив до аналізу динаміки капіталу.

65. Друга науково-технічна революція (остання чверть ХІХ – початок ХХст.): суть та значення для розвитку господарств провідних країн світу. Ґенеза маржиналізму.

Наприкінці ХІХ ст. в країнах Західної Європи, США, Росії та Україні спостерігався бурхливий розвиток наукової та технічної думки. Наукові відкриття та винаходи даного періоду отримали назву другої науково-технічної революції. Вона вплинула на господарський розвиток більшості країн світу та обумовила появу низки нових тенденцій: концентрації виробництва і капіталу; монополізації економіч-них систем; формування світового ринку.

У даний період були винайдені нові технології отримання, передачі та приймання електроенергії; використання електричної енергії спричинило нововведення в металургії, машинобудуванні та хімії; були винайдені двигуни, що працювали на основі енергії спалювання

вуглеводневого палива;

. Друга науково-технічна революція змінила технологічну базу усіх галузей промисловості та стала основою для виникнення і швидкого розвитку нових галузей. У результаті таких змін значно збільшився

світовий промисловий потенціал та зросли темпи економічного розвитку промислово розвинутих країн.

Нові тенденції в розвитку техніки і технологій змінили структуру виробництва: почала формуватись нова галузева структура, а такожзмінилась питома вага окремих галузей. У даний період з’являються

нові галузі, такі як виробництво електроенергії, електротехнічна, хімі-

чна, нафтодобувна, нафтопереробна, автомобіле- та літакобудування,

залізничний транспорт, які мали високі темпи розвитку.

Наслідком революційних змін у техніці і технології стали процеси концентрації виробництва. Концентрація виробництва – це зосередження значної частини виробничих потужностей та робочої сили

на одному промисловому підприємстві. Даний процес вимагав залучення великих капіталів, що й зумовило

процес концентрації капіталу. Централізація відбувалась шляхом утворення великих банків та інвестування банками промислового виробництва. У результаті утворювались фінансово-промислові групи та відбувалось формування фінансового капіталу. Іншим способом централізації капіталу стало акціонування підприємств, в результаті чого виникла акціонерна форма власності. Провідною формою організації бізнесу стають корпорації. Процеси концентрації і централізації виробництва і капіталу стали основою створення монополій.

Протягом 30 останніх років ХІХ ст. класичну політичну економію остаточно змінила маржинальна економічна концепція, яка стала основою неокласичної економічної теорії. Значною мірою ця зміна була наслідком величезного прогресу як в економіці, так і в науці.

Основна ідея маржиналізму – дослідження граничних економічних величин як взаємопов’язаних явищ економічної системи на рівні окремої фірми чи галузі, якщо йдеться про неокласичну економічну теорію.

З часом маржиналізм перетворився на метод економічних досліджень, який полягає в застосуванні й аналізі граничних величин.

Основні положення маржиналізму такі:

-використання граничних величин як інструментів для аналізу змін економічних явищ;

-основа вивчення – поведінка окремих фірм і поняття “потреби споживача”;

-дослідження раціонального розподілу ресурсів і знаходження оптимального використання цих коштів;

-предмет аналізу – досягнення економікою стійкого стану не лише на макро-, а й на мікрорівні;

-широке застосування математичних методів для оптимального розв’язку статистичних задач;

Перший етап маржинальної революції (70-80-ті роки ХХ ст.) отримав назву “суб’єктивного напряму” в політичній економії внаслідок застосування теорії граничної корисності товару як умови визна-

чення цінності товару. Останнє трактувалося з позиції конкретного споживача на психологічному рівні. Представниками даного напряму економічної думки є Джевонс – фундатор

математичної школи, Карл Менгер – фундатор австрійської школи, Вальрас – фундатор Лозаннської школи. На другому етапі маржинальної революції (90-ті рр. ХІХ ст.) відбулось формування неокласичної теорії на ґрунті маржиналізму. На пер ший план вийшли теорії англійця А. Маршалла, американця Дж.Б. Кла-

рка та італійця В. Парето.

66. Порівняйте господарські системи країн Західної Європи та США в 70-ті роки ХІХ – початку ХХ ст.

Перша промисл революція підготувала ек передумови для здійснення другої технічної революції (1870-1918) в нових істор умовах,які позначились подальшим розвитком ринк госп в період монолістичної конкуренції.

У 1873р відбулася світова ек криза,яка була наслідком циклічності розвитку капіталіст ек в умовах вільної конкуренції.Криза співпала з початком розгортання другої НТР,що позначилась значними відкриттями в галузі науки та техніки. Наука перетворилася на рушійну силу техн. Прогресу,почала активно впливати на розвиток продуктивних сил сусп..

Кінець 19 – поч. 20ст познач новими технолог процесами одержання чорної і кольорової металургії, крекінгом нафти,одерж штучних барвників,створ тепловоз,електровоз та інші.

У 70-х рр. 19ст у країнах Європ цивілізації триває процес переходу до простого товарного, а згодом до товарно-грошового госп.

В ост чверті 19 ст відбулися революційні зміни в ринк системі перехід від вільної конкуренції до монополістної, виникнення нових форм власносі та госп-ння.

Відбулося утоварнення монополій, виникли великі підприємництва, у фін сфері - потужні банки.Виникли нові елементи ринкової інфраструктури – торг палати,біржі,контори аудиту та лізингу,довірчі товариства,різні фонди.

Промисловість на кінець 19ст – поява нової техніки,технології загострення конкурентної боротьби між підприємцями вимагало великих коштів – виникла колективна акціонерна форма приватної власності(накопич кошти,посилюють концентрацію капіталу)

Так у Німеччиніу 70х рр. було 400 акц товариств,а на поч. 20ст майже 2,5тис , гроші від яких вклад на розшир в-цтва. Акц форма в-сті стала відігр осн роль у розв ек. Формування в 60-70х рр. 19ст нової течії ЕД – маржиналізму відповідно до якої мінова вартість і блага визнач корисн останньої наявної одиниці цього блага)

Німеччина

Швидке зростання населення – масовий попит на різні товари та послуги. Розвиток тов. та послуг – виготовлення зброї для армії. Зростання розвитку промисловості, створ акц. Товариств на базі колективної власності з поділом праці та використанням інновацій.Освоєно нові досягнення – електромотор,двигун внутр. згорання,парова турбіна,металургія – томасівський та мартенівський методи. Зрост електротехн,хімічної,алюмінієвої,швидко розв машино буд,верстатобудування.

Монополія виникала у формі картелів (обєднання підпр,що виробл однотипну продукцію з метою проведеня ек політ)

США

Відбув процес процес індустріалізації,зрост важкої промисловості – швидкий технічний прогрес,упровадження досягнень НТР. Поява нових галузей промисловості - автомоб,алюмінієвої,гумової,нафтової,електричної,верстатобудівної. Розвиток початкової,середньої, вищої освіти,захист нац. Товаровиробника.

Зміцнення інфраструктури – прокладання трамвайних ліній. Поширена форма господарювання – трест(обєдн підпр,фірм в якому його учасники втрач виробн.-торг сам ост . Відбув швидкий процес монополізації у промисловості та концентрації банківського капіталу.

Висновки: у 1870-1900рр обсяги продукції збільш в три раза,загостр конкур боротьби між моноп,між структурами за ринки збуту товарів і сировини. У провідних країнах Зх. Євр та США посил вплив держави на економіку та утвор держ-монополіст капіталу – роль уряду в політиці посилюється з мето. Її ефект функт та забезпеч прибутку підпр.Наприкінці 19 ст США перетвор на лідера світової ек,посівши перше місце в світі за обсягом промисл і с/г в-цтва.

67. Охарактеризуйте зміст та значимість реформ: 1848 р. (в межах Австро-Угорщини) та 1861 р. (в межах Російської імперії) для утвердження ринкових форм господарювання в Україні.

Реформи 1848 р. в Австро-Угорщині та 1861 рв Рос. імперії в цілому створили умови для генезису підприємницьких відносин, здійснення промис перевороту та підвищення ефективності аграрної галузі, істотної розбудови залізничної ме­режі та розширення ринків збуту для капітал виробництва. Разом з тим методи запровадження зазначених реформ, екон життя обох країн обумовлювали довготривале існування пережитків патріархального ладу.

Щодо зах територій України, що входили до складу Ав­стро-Угорщини, то законамиУгорського сейму та Віденського парламенту (1848 р.) було скасовано панщину та кріпосні повин­ності селянства Закарпаття, Буковини та Галичини. Селяни сталії вільними громадянами, власниками земельних наділів, було роз­ширено їхні політичні права та врегульовано взаємини з поміщи­ками.

Вирішення земельного питання в ході реформи було здійсне­но па користь поміщиків, зберігши їхню власність у попередніх розмірах і навіть збільшивши її. Але, незважаючи на це, пореформений розвиток с/г західних земель України супроводжувався поступовою товари-зацією його основних галу­зей та орієнтацією на ринкові методи господарювання. Про­гресивні зрушення виявилися, зокрема, у підвищенні врожайності аграрних культур, розвиткові тваринництва, зростанні товар­ності с/г виробництва (особливо технічних культур), яке ставало базою для переробної промисловості. Ви­сокі темпи розвитку були притаманні також ряду промис галузей, зокрема деревообробній, видобувній (буре вугілля, сіль), нафтовій промисловості тощо.

Стосовно Селянської реформи 1861 р. в Росії слід зазначити, що вона також помітно прискорилапроцес трансформації суспіль­ства в бік його капіталістичної диференціації. Реформа стала переломним моментом в історії розвитку країни. Протягом кіль­кох пореформених десятиріч у Росії, а в її складі— і в Україні, виникли та утвердилися нові, ринкові відносини.

Особливістю Маніфесту 1861 р. було те, що він став першим кроком до поетапних, хоча часто непослідовних, змін у суспіль­стві, які відбувалися протягом другої половини XIX — початку XX ст. Економічні зрушення (скасування панщини та позаеконо­мічних форм примусу, перетворення землі на об'єкт купівлі продажу, наділення селян землею) доповнювалися змінами в по­літичному (особиста незалежність селян від поміщиків) й адміністративному (селянське самоврядування, просвітницька діяль­ність земств) механізмах, соціальному житті суспільства.

Адміністративні перетворення після селянської реформи 1861 р. стали важливими віхами на шляху капіталістичної модер­нізації суспільства. Протягом 60-х рр. XIX ст. були проведені та­кож земська і судова реформи, запроваджено селянське самовря­дування. Завдяки військовій реформі (1874 р.) відбулися перетво­рення у військовій справі: були відмінені рекрутські набори ско­рочено строк служби, розроблена система заходів щодо технічно­го переозброєння армії.

Підготовлені та проведені, в основному представниками кон­сервативних кіл дворянства, реформи мали серйозні вади: чис­ленні пережитки феодально-кріпосницької системи, майже недо­торкане поміщицьке землеволодіння, обтяжливий фінансовий тягар для селян у вигляді викупних платежів тощо. А умови, за яких відбулося скасування кріпосного права, визначили особли­вості аграрної еволюції країни: повільний та болючий перехід від замкненого феодального господарства до капіталістичних мето­дів ведення останнього

Таким чином, з огляду на основні риси модернізації господар­ства України після_ 1861 р., можна говорити про наздоганяючу модель економіки. її характерними ознаками є: по-перше, утілен­ня в життя прогресивних явищ та процесів не завдяки еволюції «знизу», а силовій модернізації— «революції згори»; по-друге, вибіркове, а не системне, запозичення та використання світових досягнень у галузі техніки, технології та організації виробництва; по-третє, пріоритетність окремих галузей, яка в перспективі веде до деформації структури економіки; по-четверте, збереження протягом тривалого часу багатоукладності, паралельного існу­вання нового та попередніх устроїв, а також порушення однорід­ності економічного простору, ускладнення соціальних та полі­тичних проблем, зростання соціальної напруженості в суспільстві.

68. Розкрийте сутність та дайте оцінку результатам столипінської аграрної реформи.

9 листопада 1906 року цар підписав підготовлений Столипіним указ, за яким кожен домохазяїн, що володів землею на общинному праві, міг в будь який час зажадати закріплення за собою в особисту власність належної йому частини землі. Домохазяїн, що закріпив у приватну власність землю, мав право вимагати від сільської громади звести її в одну ділянку – “відруб”, а якщо селянин переносив на неї хату й переселявся туди, то така ділянка називалася “хутором”.

Нова аграрна політика передб. здіснення 3 груп законів:

- Зруйнування общин й закріплення за селянами землю у приватну власність.

- Насадження на селі хутірського і відрубного господарства.

- Переселення селян.

На закріплених в особисту власність землях вести господарство могли в основному лише заможні селяни – куркулі. Малоземельні, бідні селяни змушені були продавати свої наділи й перетворюватися на безземельних пролетарів. Її скуповували, часто за безцінь, куркулі. Селянський поземельний банк скуповував поміщицькі землі, а потім за більш високими цінами розпродавав їх окремими ділянками селянам. Якщо бідняки й купували в банку землі, то не маючи змоги виплачувати щорічні внески й проценти, зовсім розорялися, а земля поверталася в банк.

Проводячи аграрну реформу, царський уряд широко розгорнув переселення селян на окраїни – до Сибіру, Середньої Азії, на Кавказ. Цим він намагався послабити земельну тісноту в центральних районах і “розрідити” атмосферу в Росії, постаратися збути якомога більше неспокійних селян у Сибір. Найбільше переселенців до Сибіру дала Україна.

Важливою рисою селянського землеволодіння була майже повна відсутність общини та перевага подвірної форми, яка в роки реформи полегшувала селянам процес закріплення землі в особисту власність.

Посиливши процеси подальшого розвитку капіталізму, аграрна реформа 1906 р. сприяла перерозподілу певних пропорцій у розвитку окремих галузей, відкриваючи шлях більш ефективним методам ведення господарства та спрямовуючи зусилля селян на можливість покращання свого економічного становища, на пристосування їх до запитів ринку в цьому русі. Підвищення урожайності в селянських господарствах нового типу, заведення нових поліпшених порід свійських тварин, сприяли закріпленню позитивного досвіду і відкривали перспективи дальшої товаризації сільського господарства та посилення його впливу на розвиток інших галузей народного господарства.

Значну роль у процесі забезпечення сировиною українських заводів і фабрик, що переробляли продукцію аграрного сектору економіки, відігравали новоутворені селянські господарства відрубно-хутірського типу.

Iндивiдуалiзацiя селянського землеволодiння на теренах України, прагнення енергiйних сiльськогосподарських працiвникiв поліпшити землеробську культуру стимулювали виробництво продукцiї сiльгоспмашинобудування..

Відбувалося значне збільшення обсягів виробництва у тих галузях, які мали прямий або опосередкований зв’язок з аграрними перетвореннями; подальша монополізація цих галузей, акціонування підприємств, втягування промисловості у забезпечення в першу чергу зростаючих потреб внутрішнього ринку та у зв’язку з цим стабільність та перспективи його подальшого розвитку…

69. Розкрийте внесок Є.Є. Слуцького у розвиток світової економічної науки.

Найвизначнішим українським представником “математичного” напряму економічних досліджень став учений зі світовим ім’ям Євген Слуцький (1880-1948). Він був фундатором маржиналістської мате-матичної теорії споживання. Розпочалося дослідження цієї проблеми з публікації у 1915 р. в одному з італійських часописів статті Є. Слуцького “До теорії балансу бюджету споживача”. Саме ідеї та методологія цієї статті започаткували якісно новий етап у розвитку теорії попиту, визначили принципово нові підходи до проблеми взаємозв’язку ціни, попиту та функції корисності.

До цього в середовищі маржиналістів і неокласиків панувала кардиналістська концепція оцінки поведінки споживача, яку започаткували учені австрійської школи. Вона виходила з можливості суб’єктивної оцінки споживачем абсолютного значення величини граничної ко-

рисності блага. Відштовхуючись від відомих розробок Л. Вальраса, Ф. Еджворта, В. Парето, український маржиналіст тісно пов’язав функцію корисності, яка визначала надання переваг споживачем певній корисності благ, з динамікою ціни та грошових доходів споживача. Застосувавши складний математичний апарат, Є. Слуцький виявив умови, за яких функція корисності досягає свого максимуму, та запропонував

способи обчислення її параметрів. Він розробив математичні методи, які дають змогу досліджувати величини функції корисності та функції попиту залежно від руху цін і зміни доходів споживача.

Ідеї Є. Слуцького, викладені в невеликій публікації 1915 р., стали основоположними в розвитку сучасної ординалістської версії, спо-живацької поведінки та сучасної теорії попиту.

70. Розкрийте суть та значення Київської психологічної школи в українській економічній думці.

Київська психологічна школа- напрям другій половині ХІХ стка переважно сповідувала ідеї маржиналізму, виступала за розвиток вільного ринку, позитивно оцінюючи роль конкуренції і приватної власності у становленні капіталістичних відносин та критично сприймаючи економічну теорію марксизму (М. Х. Бунге, А. Я. Антонович, Д. І. Піхно, О. Д. Білимович);

Послідовним прибічником ліквідації економічних основ кріпосництва та підготовки умов для ринкової еволюції суспільства був також один із провідних економістів другої половини ХІХ ст., засновник Київської психологічної школи, М. Х. Бунге

Шлях капітального розвитку вважав необхідним і природним явищем. Розробив теорію цінності на основі психологічної школи, «цінність = корисність». Розробив податкову реформу, організував селянський банк. Виступав за приватну власність на ініціативу. Визначав процес акціонерного формування власності. Вважав концентрацію виробництва І банківську справу позитивним. Виступав за існування конкурентного середовища.

Виступав за економічно обґрунтоване втручання держави. Виступав за можливість створення робітничих асоціацій і участі робітників у прибутку підприємства. Виступав за втручання уряду у перебіг соціальних процесів для вирішення соціально-економічних проблем.Як і інші українські економісти, М. Х. Бунге у своїх дослідженнях аналізував також негативні риси капіталістичної системи господарства: протилеж-

ність інтересів робітників і підприємців, занепад дрібних підприємств, відсталість сільського господарства тощо. Але при цьому в ринковому господарстві він убачав і великий потенціал, завдяки якому, на думку вченого,можна вирішити назрілі економічні та політичні питання.

Піхно:Виходячи з характерної ще для класиків позиції про досконалу конкуренцію, Піхно аналізував ціну, що складається на ринку, досліджуючи функціональні залежності таких чинників, як ціна, попит і пропонування. Розглядав умови формування та сутність монопольних цін, передумови та характер конкуренції, що впливають на ці ціни. Проте і в першому, і в другому випадку ринкова ціна характеризувалася ними як головний елемент формування господарських пропорцій та узгодження економічних інтересів суб’єктів господарської діяльності. Оскільки «монополія обмежує постачання», то ціна предметів монополізованого ринку завжди перевищує витрати їх виробництва, і це перевищення змушений сплачувати споживач.

Білимович :О.Білимович, зокрема, не поділяючи взглядів К. Маркса ствер­джував, що затрати праці — це не єдина умова товарного обмі­ну. Ha думку вченого, якщо товар позбавлений корисності, він не може бути предметом купівлі-продажу на ринку, а отже і не має мінової цінності. У своїх дослідженнях ринкової ціни Білимович наголошував на необхідності поєднання об'єк­тивних факторів у вигляді затрат праці та рідкісності благ, суб'єктивних — у вигляді потреб та їхньої корисності, а також чинників неекономічного порядку (соціальних, культурних, по­літичних тощо). Тільки з таких позицій можна пояснити меха­нізм попиту й пропонування, а також зрозуміти сутність обміну та ринкової ціни.

71. Охарактеризуйте розвиток промисловості України в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. та покажіть її місце в господарстві Російської імперії.

У промисловості становлення капіталістичних відносин порівняно з аграр-ним сектором економіки проходило набагато інтенсивніше. Протягом 60-80-х років ХІХ ст. в основному завершився промисловий переворот, унаслідок якого відбувся перехід від заснованої на ручній праці мануфактури довеликого машинного виробництва.

Промисловість України, яка в пореформений період почала динамічно розвиватися, формувалася як система взаємозв’язаних галузей важкої індустрії, передусім металургійної, вугільної, залізорудної та залізничного транспорту.

Закінчилося будівництво головних залізничних магістралей. Розвиток залізничної мережі зумовив значне збільшення обсягів виробництва у кам’яновугільній промисловості. Питома вага Донецького басейну в загальноросійському видобутку вугілля невпинно зростала. Тобто на тлі відсталої економіки Російської імперії Донбас помітно виділявся як передовий осередок швидкого і потужного розвитку промислового виробництва.

Залізорудна та металургійна галузі промисловості також розвивалися високими темпами, особливо в період промислового піднесення 90-х років Виплавка чавуну на українських заводах зросла з 1270 тис. пудів 1880 р. до 91 550 тис. Пудів 1900 р., випередивши Урал майже вдвічі.

Важливою рисою промислового розвитку України був високий рівень концентрації виробництва. Майже повна відсутність тут кріпосницьких пережитків створила умови для швидшого процесу концентрації промисловості, ніж на Уралі. Потреба для розвитку промисловості великих капіталовкладень зумовила появу акціонерних товариств — організаційно-правової форми господарювання, найбільш властивої ринковій економіці. В Україні вони діяли ще до 1861 р. Зокрема в Одесі 1836 р. було зосереджено 25 % усіх акціонерних товариств Росії,

Важливою особливістю української промисловості була її значна залежність від іноземного капіталу. У залізорудній, металургійній, вугільній галузях домінували англійські, бельгійські та французькі капітали, у хімічній промисловості та залізничному будівництві — німецькі. Залізничне будівництво, як уже зазначено, стало важливим елементом ринкової інфраструктури, суттєвим чинником піднесення промисловості загалом. Створюючи попит на товари важкої індустрії, залізничне будівництво не тільки сприяло її розвитку, а й зумовлювало появу нових галузей.

Українська промисловість мала кращу технічну базу та вищі темпи розвитку, ніж обплутана феодальними пережитками промисловість Російської імперії. В Україні виникають промислові центри загальноросійського значення: Криворізький залізорудний, Нікопольський марганцевий, Донбас набуває провідної ролі у кам’яновугільній та металургійній галузях

Отже, Україна у своєму індустріальному розвитку в останній третині ХІХ ст. зробила значний крок уперед.

72. Проаналізуйте основні напрями української економічної думки в пореформений період (друга половина ХІХ ст.)

Українська економічна думка була представлена різними напрямами та науковими школами, серед яких можна виокремити:

• класичний напрям політичної економії, прихильники якого (І. В. Вернадський, К. К. Гаттенбергер, Т. Ф. Степанов, В. Ф. Левитський, М. Вольський) стояли на позиціях трудової теорії цінності А. Сміта, виступали за

економічну свободу та заперечували державне втручання в економіку;

З позицій класичної школи на захист підприємницьких відносин, що за-роджувалися, виступив після селянської реформи І. В. Вернадський (1821—1884). Вчений виступав за вільний ринок, відкидаючи будь-яке втручання держави в економічні процеси, обґрунтовував переваги великого виробництва і капіталу, вважаючи, що великий капітал сприяє поділові праці та застосуванню в господарстві машин, які, своєю чергою, підвищують ефективність праці та суспільного виробництва загалом. І. В. Вернадський, взагалі, бачив

у машинному виробництві потужний засіб зростання промисловості, подолання феодальних пережитків та відсталості країни, важливу передумову розвитку ринкових відносин в цілому. М. І. Зібер вивчав теоретико-методологічні проблеми політичної економії, закономірності розвитку світової економіки, питання кооперації. М. І. Зібер наголошував на прогресивності капіталістичного виробництва, аналізував його основні інститути: приватну власність, конкуренцію, різні форми кооперації, розкриваючи разом з тим його основні суперечності.

• маржиналізм, провідні ідеї якого, зокрема методологічний індивідуалізм, вивчення проблем раціонального розподілу обмежених ресурсів, граничний аналіз, математизація досліджень тощо, відображено в наукових працях О. Д. Білимовича, Р. М. Орженцького, Є. Є. Слуцького, Т. Рильського та ін.;

• народництво, яке відображало інтереси селянської демократії, критикуючи водночас пережитки феодалізму і глибокі соціальні суперечності капіталістичної системи та розробляючи утопічні проекти некапіталістичного розвитку (М. В. Левицький, Т. І. Осадчий, О. О. Русов, П. Чубинський);

• марксизм і соціалістичні вчення, особливо популярні у 90-ті роки ХІХ ст., через захоплення ідеями яких пройшло багато українських учених (М. І. Зібер, І. Я. Франко, М. І. Туган-Барановський)

• Київська психологічна школа, яка переважно сповідувала ідеї маржиналізму, виступала за розвиток вільного ринку, позитивно оцінюючи роль конкуренції і приватної власності у становленні капіталістичних відносин та критично сприймаючи економічну теорію марксизму (М. Х. Бунге, А. Я. Антонович, Д. І. Піхно, О. Д. Білимович);

• соціальний напрям економічної думки, що сформувався в кінці ХІХ ст. Його представники (В. Я. Желєзнов, М. І. Туган-Барановський та ін.) наголошували на важливості дослідження соціально-політичних та правових чинників суспільного розвитку.

Головна увага представників різних шкіл української економічної думки пореформеного періоду була зосереджена на питаннях розвитку ринкового господарства, зокрема долі капіталізму в країні, становленні нових господарських форм (капіталістичної фабрики, акціонерних товариств, синдикатів, трестів, різних форм кооперації тощо), проблемах індустріалізації виробництва та ролі іноземного капіталу в розвитку національної промисловості, подолання відставання в соціально-економічному розвиткові від країн Західної Європи. Особливо гостро стояло аграрне питання, зокрема про «прусський» чи «американський» тип капіталістичного розвитку. У цьому контексті в економічній літературі аналізувалися проблеми концепційних засад вирішення аграрного питання, проблеми селянського і поміщицького земле- володіння, досліджувалися податки та повинності селян, велике і дрібне господарство, розвиток інституту приватної власності, форми господарства в аграрній галузі тощо.

Укр думка в кін 19ст поч 20ст:

1) ідея держ регулювання

2) ідея протекціоніської політики

3) різні підхди щодо дослідж проблем ринку та ринкових відносин відповідно до шкіл та напрямків, до яких відносяться вчені (вище названі)

4) вплив монополізму на процеси ціноутворення (Туган-Барановський,Піхно,Желєзнов)

5) проблеми новх госп реформ кооперації (Левицький,Щербина,Мартос)

6) проблема монополізації госп системи (Воблий)

73. Охарактеризуйте внесок представників української економічної думки (М. Туган-Барановський, Є. Слуцький, С. Подолинський) в розвиток економічної теорії (кінець ХІХ – початок ХХ ст.).

Характеризуючи еволюцію поглядів М. Тугана-Барановського на проблему ринку, слід зазначити, що у своєму дослідженні він піднявся від мікрорівневого аналізу ринку як пункту продажу товару до макроекономічних узагальнень щодо функціонування ринкової системи. Учений дійшов висновку, що ринок 19ст. є центральною си­лою, яка керує всім капіталіст господарством і відіграє ви­рішальну роль у його розвиткові.

Туган-Барановський, користуючись методом схематич­ної побудови суспільного виробництва як цілого, висловлює дум­ку про те, що розміри ринку не визначаються обсягами народ­ного споживання, оскільки суспільний продукт включає ще й за­соби виробництва.

Акцентуючи увагу на визначальній ролі сфери обміну в су­часному йому суспільстві Т-Б був певен, що з'ясувати характер проблеми ринку можливо тільки на основі системного аналізу, охопивши «в одній картині усе суспільне гос-подарство в сукупності".

3 позицій такого бачення Т-Б уважав, що вирішення проблеми ринку залежить від цілого спектра проб­лем, зокрема власності, конкуренції, державного регулювального впливу на ринкові процеси й зазначеної вище проблеми пропор­ційного розподілу суспільного виробництва. Тільки комплексне їх розв'язання сприяло б вирішенню проблеми ринку, оскільки ж воно утруднене, то економіка періодично зазнає порушення макроекономічної рівноваги у вигляді криз надвиробництва, депресій.

Він критично проаналізував сучасні йому теорії ринку та криз і високо оцінив теоретичні засади “теорії реалізації” Сея , яка стверджувала, що пропозиція порджує попит. Він підкреслював правильність думки Рікардо і Сея про те , що межа вир-тва визн. прод. силами людства .

У «Теорії граничної корисності» (1910) видатного українського економіс-та-математика Є. Є. Слуцького з позицій маржиналізму проаналізовано сутність ринкового обміну. Учений вважає, що теорія обміну — центральна проблема теоретичної політичної економії, оскільки вона охоплює теорію ціни, теорію виробництва, теорію податків, тарифів, заробітної плати, ренти й капіталу. Він доводить важливість впливу на характер обміну соціальних чинників, аналізує умови встановлення ринкової рівноваги та відхилення від неї. Учений розвинув також теорію попиту і пропонування, витрат виробництва, обґрунтував необхідність динамічного аналізу ринкових процесів, впливу психологічних факторів на поведінку споживача та на формування цін.

Засновник української школи фізичної економії С. А. Подолинський Учений виходив з того, що економічний розвиток України відбувається в контексті розвитку країн Західної Європи, а отже, повторює етапи їхньої еволюції. С. А. Подолинський аналізував три стадії розвитку капіталістичних відносин у промисловості: «ремесло, мануфактуру і великий фабричний здобуток».

С. А. Подолинський вважав капіталізм прогресивним ладом порівняно з замкнутим феодальним господарством. Разом з тим, у його працях не залишилися поза увагою глибокі суперечності нового устрою. Учений писав про процеси розшарування українського села, жахливі умови життя робітників, високий рівень їх експлуатації на цукрових заводах України.

74. Розкрийте проблеми ринкового розвитку у науковій спадщині М. Тугана-Барановського.

Характеризуючи еволюцію поглядів М. І. Тугана-Барановського на проблему ринку, слід зазначити, що у своєму дослідженні він піднявся від мік-рорівневого аналізу ринку до макроекономічних узагальнень щодо функціонування ринкової системи загалом. З огляду на зрослу роль ринкових взаємозв’язків у суспільстві кінця ХІХ ст. учений дійшов висновку, що ринок є центральною силою, яка керує всім капіталістичним господарством і відіграє вирішальну роль у господарському розвиткові.

Критично проаналізувавши теорії С. Сісмонді та П. Ж. Прудона, М. І. Туган-Барановський висловлює думку про те, що розміри ринку не визначаються розмірами народного споживання, оскільки суспільний продукт охоплює не тільки предмети споживання, а й засоби виробництва. Тому проблема реалізації обмежується тільки пропорційністю розподілу між галузями суспільного виробництва. Проблеми ж так званих третіх осіб і необхідності зовнішніх ринків, на думку вченого, немає, бо капіталістичне виробництво спроможне створити для себе достатній ринок самостійно.

Акцентуючи увагу на визначальній ролі сфери обміну, ринку в сучасному йому суспільстві, М. І. Туган-Барановський був певен, що з’ясувати проблему ринку можливо тільки на основі системного аналізу, охопивши «в одній картині все суспільне господарство в сукупності». З позицій такого бачення вчений вважав, що вирішення проблеми ринку залежить від цілого спектра проблем, зокрема власності, конкуренції, державного регулюючого впливу на ринкові процеси і зазначеної вище проблеми пропорційного розподілу суспільного виробництва. Тільки комплексне їх розв’язання сприяло б вирішенню проблеми ринку, оскільки ж воно утруднене, то економіка періодично переживає порушення макроекономічної рівноваги у вигляді криз надвиробництва, депресій.

75. Охарактеризуйте особливості господарського розвитку України в пореформений період та їх відображення в українській економічній думці.

Вкінці ХІХ — на початку ХХ ст. розвиток господарства України, як і більшості держав Європейської цивілізації, відбувався на ринкових засадах, в умовах індустріальної регульованої економіки. Разом з тим, господарська еволюція України характеризувалася низкою специфічних рис, зокрема відсутністю державності українських земель і, як наслідок, залежністю Сходу й Півдня України від Росії, а західноукраїнських земель — від Австро-Угорської держави.

Українська промисловість мала кращу технічну базу та вищі темпи розвитку, ніж обплутана феодальними пережитками промисловість Російської імперії. В Україні виникають промислові центри загальноросійського значення: Криворізький залізорудний, Нікопольський марганцевий, Донбас набуває провідної ролі у кам’яновугільній та металургійній галузях. В українській промисловості, особливо гірничовидобувній, високою булла частка іноземних інвестицій.

Розвиток економіки на зламі ХІХ—ХХ ст., високий ступінь концентрації виробництва зумовили посилення монополістичних тенденцій та утворення монополій переважно у формі синдикату — монополістичного об’єднання, яке здійснює свою комерційну діяльність, зберігаючи виробничу та юридичну самостійність підприємств, що входять до його складу («Продамет», «Синдикат цукрозаводчиків» тощо).

Зазначені особливості господарського розвитку України в кінці ХІХ — на початку ХХ ст. відображали специфіку національного ринкового поступу, а вітчизняні дослідники, аналізуючи зазначені процеси, акцентували увагу на проблемах темпів економічного зростання, формуванні фінансового капіталу, зародженні державно-монополістичних тенденцій в економіці, на відносинах власності, динаміці процесів усуспільнення виробництва та поділу праці, коливаннях економічної кон’юнктури тощо. Відзначалося, що країна поступово входила у систему світового капіталістичного ринку.

У сільському господарстві важливою складовою ринкової перебудови стала Столипінська аграрна реформа (1906—1916 рр.), яка

• скасувала викупні платежі селян за землю. Селян проголосили власниками надільної землі;

• наділила селянські господарства правом виходу з громади;

• передбачала ліквідацію черезсмужжя та виділення земельних ділянок — відрубів та хуторів — для ведення хутірського господарства;

• забезпечила через Селянський земельний банк кредитну допомогу селянам для збільшення землеволодіння.

Упровадження Столипінської реформи дало позитивні результати: прискорення індустріалізації аграрної галузі та зростання товарності селянських господарств, розвиток ринку землі, формування хутірського господарства та збільшення купівельної спроможності селянства, зростання внутрішнього ринку. Формувався ринок праці.

Дослідження українських учених свідчать про переважне використанн ними теоретичних надбань німецької історичної школи. Ідею державного регулювання економічних процесів, яка мала на меті послаблення соціальної напруженості в суспільстві, підтримку національної промисловості (у вигляді протекціоністської політики, податкових пільг, казенних замовлень), також плідно використано у працях українських учених. Дещо меншою мірою позначився на їхніх розробках вплив марксистської економічної теорії, за винятком хіба що М. І. Зібера.

Железньов Учений справедливо зауважує про становлення ринкової системи, в основі якої лежить відокремлення промисловості від сільського господарства, спеціалізація промислової діяльності, швидкий розвиток обробної промисловості порівняно з сільськогосподарською галуззю, що потребує розширення територій обміну. Важливими аспектами дослідження ринкового господарства В. Я. Желєзновим були також питання взаємозв’язку функціонування ринкового механізму з кризовими коливаннями економіки, проблеми ринкового ціноутворення та рівноваги,

Характеризуючи еволюцію поглядів М. І. Тугана-Барановського на проблему ринку, слід зазначити, що у своєму дослідженні він піднявся від мікрорівневого аналізу ринку до макроекономічних узагальнень щодо функціонування ринкової системи загалом.учений дійшов висновку, що ринок є центральною силою, яка керує всім капіталістичним господарством і відіграє вирішальну роль у господарському розвиткові

76. Розкрийте зміст Версальської угоди та її вплив на розвиток економік провідних європейських країн.

Версальський договір, підписаний 28 червня 1919 р. Згідно з цим документом територія Німеччини скоротилася порівняно з 1914 р. на 1/8, а населення – на 1/10. Умови угоди передбачали повернення Німеччиною провінцій Ельзасу та Лотарингії Франції, округів Мальмеді та Ейпен – Бельгії; ..Як компенсація за зруйновані вугільні копальні Північної Франції та в рахунок репарацій Франції передається у користування Саарський вугільний басейн терміном на 15 років. До того ж демілітаризації підлягала Рейнська область Німеччини. Німеччина втратила також усі свої колонії загальною площею

За Версальською угодою Німеччина позбавлялася військово-морського флоту, армія обмежувалася 100 тис. чол. з 4-тисячним офіцерським корпусом. Відповідно до Версальської угоди Німеччина повинна була також відшкодувати збитки, яких зазнали країни-переможниці, у вигляді репарацій. Система репарацій, економічні та фінансові зобов’язання включали виплати в золоті та товарах, поставки різного обладнання, вугілля, худоби, будівельних та хімічних матеріалів, утримання окупаційних військ, встановлення найбільш сприятливого режиму для судноплавства та торгівлі з країнами союзних держав.

Отже, умови Версальської угоди об’єктивно звужували сировинну базу Німеччини та погіршували умови розвитку галузей важкої індустрії Кейнс зазначив, що репарації щодо Німеччини були не чувано великі, що унеможливлювало їх виплату.

Версальська система містила в собі безліч важко розв’язуваних суперечностей. Насамперед — це суперечності між проголошеним правом націй на самовизначення і реальним національно-територіальним устроєм повоєнної Європи. певні умови Версальської угоди надзвичайно сприятливо вплинули на економіку Франції, на посилен- ня її економічного потенціалу, сировинної бази та матеріального потенціалу важкої індустрії, що дозволило Франції, першій серед країн, що воювали, подолати наслідки війни та вийти на довоєнний рівень

77. Охарактеризуйте причини та зміст світової економічної кризи 1929-1933 рр. у США та шляхи виходу з неї.

Світова економічна криза 1929—1933 рр., відома в історії економіки як Велика депресія, охопила всі капіталістичні країни і відкинула їхню економіку на кілька десятиліть назад, до рівня кінця XIX—початку ХХ ст. Виникнення у 20-ті роки в США диспропорції між темпами зростання прибутків підприємств і темпами зростання виробництва свідчило, що приріст виробництва не супроводжувався відповідним зниженням цін на товари і зростанням заробітної плати. Це створювало відставання купівельного попиту від зростання обсягів виробленої продукції, що наприкінці 1920-х років підвело економіку США впритул до надвиробництва.

Криза розпочалася в жовтня 1929 р. з краху на Нью-Йоркській біржі. До 1933 р. промислове виробництво в США скоротилося порівняно з 1929 р. на 46 %, Збанкрутіли тисячі промислових підприємств, більше 5 тис. банків, близько 1 млн. фермерських господарств. Різко знизилася заробітна плата, за рівнем економічного розвитку країну було відкинуто до рівня 1911 р.

Ефект перевиробництва (вироблена продукція не знаходила збуту через низьку платоспроможність) викликав дефляцію, тобто зниження цін. Особливо сильно дефляція зачепила продукцію аграрного сектора: ціни на сільськогосподарську продукцію зменшилися у 2,5 раза. Виробники, неспроможні збути свою продукцію хоч за відносно прийнятними цінами, почали знищувати її (молоко виливали в море, зерно спалювали в топках, картоплю заливали гасом тощо). Найстрашнішим наслідком кризи стало всезростаюче безробіття: у пік кризи без роботи залишилась четверта частина працездатного населення.

Дж. М. Кейнс, спираючись на свою концепцію сукупного доходу, розкриває причини Великої депресії 1929 р. У попередні п’ять років до 1929 р., на його думку, мали місце нагромадження фондів погашення та амортизаційних відрахувань, призначених для заводів, які не мали потреби

поновлювати устаткування. Другою причиною Великої депресії можна назвати нерозв’язані проблеми розвитку фермерських господарств. Збільшення господарств тривало в умовах інтенсифікації виробництва, тоді як обсяги внутрішнього ринку не зростали, що спричинило надвиробництво сільськогосподарської продукції.

Найбільш яскравою антикризовою політикою стала програма “нового курсу” президента Ф.Д. Рузвельта в США. Теоретичною базою його реформ було вчення англійця Дж.М. Кейнса про необхідність втручання держави в економіку з метою стимулювання інвестицій та пом’якшення криз.

Сутність політики «Нового курсу» Ф. Рузвельта полягала в активізації ролі держави, включення її до процесів регулювання економічного життя. Лінія «Нового курсу» передбачала жорстку боротьбу і являла собою певну рівнодіючу багатьох сил: велико­го бізнесу, банківських кіл, дрібних підприємців, фермерів, профспілок, широких мас працюючих і велику кількість безробіт­них. За умов банківської кризи, що вибухнула (банки банкрутували один за одним), президент оголосив загальні «банківські канікули» до 9 березня й запропонував Конгресу США «Надзвичайний закон про банки». Закон передбачав такі заходи:

1. надання Федеральною резервного системою (ФРС) позик банкам;

2. наділення міністра фінансів повноваженнями, до яких вхо­дило право запобігати масовому вилученню внесків;

3)заборону на експорт золота;

4) продаж банкам ФРС облігацій державної позики.

Завдяки введенню таких заходів банки змогли отримати від держави позики під заставу цінних паперів і державних облігацій.

Припинився обмін банкнот на золото, яке зрештою остаточно вилучили з обі­гу.

У 1933—1934 роках, незважаючи на критику з боку діло­вих кіл, було прийнято кілька законів, які регулювали випуск цінних паперів, у результаті чого було:

1) встановлено контроль над випуском акцій (у разі випуску компанією акцій усі її директори несли персональну відповідаль­ність за випуск);

2. передано контроль над ринком цінних паперів до спеціаль­но створеної комісії, членів якої призначав Президент;

3. обмежувалося використання банківського кредиту в опера­ціях на біржі;

4. заборонялися будь-які маніпуляції з цінними паперами;

78. Порівняйте економічні програми та дії урядів щодо виходу з Великої депресії в США та Німеччини.

1930-ті роки позначилися активнм розвитком системи держ регулювання економіки, яка охопила фін ринки, трудові відносини, вир-цтво, ціни зарплату. Посилення державного регулювання впливу в США (Новий курс Рузвельта) і в Німеччині («новий порядок») мало принципово різне походження. Для США державне регулювання економіки було реакцією на зміну економічних процесів: зміна характеру ринку; зростання ролі корпорацій; нездатність традиційної фінансової системи забезпечити саморегуляції економіки. У Німеччині державне регулювання та структурна перебудова економіки використовувалися для її мілітаризації. Фактично була зроблена спроба не з економічних, а з військово-політичних пріоритетів імплантувати бюрократично централізовану модель національній економіці. І якщо американській індивідуалізм істотно обмежив розміри і форми централізованого регулювання, слугуючи противагою адміністративним методам управління економікою; то в Німеччині традиційний авторитет держави разом з імперськими амбіціями еліти і колективіськими цінностями нації створили підґрунтя для політизації та ідеологізації німецького суспільства. Слід зазначити, що успіхи Німеччини в подоланні кризи були дуже примарними, тому що не усували народногосподарської диспропорції. Економ політика фашистів була відкрито спрямована на війну.

79. Дайте характеристику наслідкам Першої світової війни для провідних країн світу – Англії, Франції, Німеччини, США.

Наслідки Першої світової війни були суперечлеві. З одного боку, у результаті перемоги деякі колоні повертаються до Англії, а з іншого – скорочення міжн. ек зв’язків і ослаблення сітової позиції. На ринках колоніальних і залежних країн збільшувалася к-сть американських продуктів. Англія в роки війни втратила близько 750 тис. чол. вбитих та 1,7 млн. чол. поранених, а також близько третини національного багатства. Була знищена більша частина військового флоту та 40 % торговельного, випуск промислової продукції зменшився на 20 %. Різко погіршився стан зовнішньої торгівлі, надзвичайно зріс дефіцит торговельного балансу

Внутрішній борг Англії зріс більше ніж у 10 разів, а зовнішній – майже в 1,4 раза, з яких більше 70 % припадало на США. Таким чином, Англія з кредитора перетворилася на боржника американських банків і за втратою промислової монополії почали втрачати й свою фінансову перевагу, поступаючись США.

Франція була серед переможниць, але її економіка тільки погіршилась, бо зазнала великих матеріальних втрат: обсяг пром. виробництва скоротився на 40 %; обсяг вир-цтва с/г скоротився на 1/3; обсяг експорту зменш на 50 %; ціни зросли у 5-7 разів. Загальний борг Франції іншим країнам був 7 млрд. в. У той же час певні умови Версальської угоди надзвичайно сприятливо вплинули на економіку Франції, на посилення її економічного потенціалу, сировинної бази та матеріального потенціалу важкої індустрії, що дозволило Франції, першій серед країн, що воювали, подолати наслідки війни та вийти на довоєнний рівень

США було нейтралітетом і тому ств попит на озброєння, обмундирування, продовольство. Змінюється й фінансовий статус США: вони перетворюються на основного кредитора європейських держав, а Нью-Йорк

стає світовим фінансовим центром. Війна дозволила США захопити основні світові ринки збуту та джерела сировини. Вона прискорила процес концентрації промислового капіталу: до початку 20-х років більше половини індустріальних робітників і більше 2/3 промислового виробництва було сконцентровано в руках найбільших монополій. Таким чином, найважливішим підсумком розвитку США в 1914-1919 рр.

було подальше збільшення їх економічної потужності, посилення позицій у світовій економіці, закріплення за ними становища наймогутнішої держави світу

Долю Німеччини по завершенні війни вирішив Версальський мирний договір, підписаний 28 червня 1919 р. Кейнс зазначив, що репарації щодо Німеччини були не чувано великі, що унеможливлювало їх виплату. Німеччина втратила: 70 тис. км² території; 75 % видобутку залізної руди, 25 % кам'яного вугілля; 35 % виплавки сталі. Німеччина була позбавлена колоній площею 3 млн. км² із населенням 13 мли осіб.

80. Дайте порівняльну характеристику: Версальської угоди, плану Дауеса, плану Юнга.

Версальський договір, підписаний 28 червня 1919 р. Згідно з цим документом територія Німеччини скоротилася порівняно з 1914 р. на 1/8, а населення – на 1/10. Умови угоди передбачали повернення Німеччиною провінцій Ельзасу та Лотарингії Франції, округів Мальмеді та Ейпен – Бельгії; ..Як компенсація за зруйновані вугільні копальні Північної Франції та в рахунок репарацій Франції передається у користування Саарський вугільний басейн терміном на 15 років. Німеччина втратила також усі свої колонії загальною площею

За Версальською угодою Німеччина позбавлялася військово-морського флоту, армія обмежувалася 100 тис. чол. з 4-тисячним офіцерським корпусом. Відповідно до Версальської угоди Німеччина повинна була також відшкодувати збитки, яких зазнали країни-переможниці, у вигляді репарацій. Система репарацій, економічні та фінансові зобов’язання включали виплати в золоті та товарах, поставки різного обладнання, вугілля, худоби, будівельних та хімічних матеріалів, утримання окупаційних військ, встановлення найбільш сприятливого режиму для судноплавства та торгівлі з країнами союзних держав.

Відродження господарства Німеччини та необхідність виконання рішень Версальської угоди вимагали серйозного реформування економіки країни.

Найважливішу роль у відбудові німецької промисловості й народного господарства в цілому відіграв так званий план Дауеса.

У серпні 1924 р. на Лондонській конференції країн-переможниць була прийнята програма послаблення умов сплати репарацій, розроблена Ч. Дауесом. Згідно з планом, який набрав чинності 1 вересня 1924 р., репараційні платежі встановлювалися у розмірі від 1 до 1,75 млрд. зол. марок на рік протягом перших п’яти років дії плану, та по 2,5 млрд. зол. марок на рік у наступні роки. Джерелом виплат повинен був стати спеціальний репараційний фонд, який мав формуватися за рахунок митних зборів ,збільшення непрямих податків та спеціального репараційного податку, що встановлювався на прибутки промисловості, торгівлі та

транспорту (6 %). Передбачалася й допомога з боку країн-переможниць, насамперед США (уряду Німеччини було надано 800 млн. марок кредиту, що дозволило зміцнити державний бюджет), а також відкривалися

широкі можливості для іноземних інвестицій у німецьку промисловість. Над економікою Німеччини встановлювався контроль Ліги Націй.Завдяки плану Дауеса економіка Німеччини вже наприкінці 1927 р. вийшла на довоєнний рівень, а в 1928 р. на 13 % перевищила його.

Наприкінці 1928 р. Німеччина ставить питання про перегляд умов сплати репарацій та відміну деяких обмежень, що передбачалися планом Дауеса. У червні 1929 р. цей план замінено новим – планом Юнга.

План Юнга визначав остаточну суму репарацій – 113,9 млрд. марок та граничний термін її сплати – 57 років, по 2 млрд. марок на рік. Крім того, змінювався й порядок вилучення репарацій: скасовувався репараційний податок, єдиним джерелом платежів були державний бюджет та прибутки залізниць; відмінявся контроль над німецькою економікою. Проте розгортання світової економічної кризи 1929-1933 рр. фактично відмінило новий репараційний план.

81. Визначте економічні причини та наслідки світової економічної кризи 1929-1933 рр.

Світова економічна криза 1929—1933 рр., відома в історії економіки як Велика депресія, охопила всі капіталістичні країни і відкинула їхню економіку на кілька десятиліть назад, до рівня кінця XIX—початку ХХ ст. Виникнення у 20-ті роки в США диспропорції між темпами зростання прибутків підприємств і темпами зростання виробництва свідчило, що приріст виробництва не супроводжувався відповідним зниженням цін на товари і зростанням заробітної плати. Це створювало відставання купівельного попиту від зростання обсягів виробленої продукції, що наприкінці 1920-х років підвело економіку США впритул до надвиробництва.

Криза розпочалася наприкінці жовтня 1929 р. з краху на Нью-Йоркській біржі. До 1933 р. промислове виробництво в США скоротилося порівняно з 1929 р. на 46 %, при цьому виробництво сталі зменшилося на 76 %, автомобілів – на 81 %; криза боляче вдарила й по аграрному сектору. Збанкрутіли десятки тисяч промислових підприємств, більше 5 тис. банків, близько 1 млн. фермерських господарств. Різко знизилася заробітна плата, за рівнем економічного розвитку країну було відкинуто до рівня 1911 р.

Ефект перевиробництвавикликав дефляцію, тобто зниження цін. Особливо сильно дефляція зачепила продукцію аграрного сектора: ціни на сільськогосподарську продукцію зменшилися у 2,5 раза. Виробники, неспроможні збути свою продукцію хоч за відносно прийнятними цінами, почали знищувати її (молоко виливали в море, зерно спалювали в топках, картоплю заливали гасом тощо). Найстрашнішим наслідком кризи стало всезростаюче безробіття: у пік кризи без роботи залишилась четверта частина працездатного населення.

Дж. М. Кейнс, спираючись на свою концепцію сукупного доходу, розкриває причини Великої депресії 1929 р. У попередні п’ять років до 1929 р., на його думку, мали місце нагромадження фондів погашення та амортизаційних відрахувань, призначених для заводів, які не мали потреби

поновлювати устаткування. Другою причиною Великої депресії можна назвати нерозв’язані проблеми розвитку фермерських господарств. Збільшення господарств тривало в умовах інтенсифікації виробництва, тоді як обсяги внутрішнього ринку не зростали, що спричинило надвиробництво сільськогосподарської продукції.

Криза у США мала негативні наслідки для Європи, крім усього іншого, й через анулювання всіх американських кредитів. Величезна заборгованість Британії перед США, яка виникла внаслідок першої світової війни, призвела до небезпечної фінансової та політичної нестабільності. Без американських кредитів різко погіршилося становище Німеччини.

Відбулося падіння промислового виробництва, розоренні та банкрутстві промислових торгових фінансових підприємств і фірм. Різко впав рівень заробітної плати, ефект перевиробництва викликав дефляцію, тобто відбулося зниження цін. Виробники, неспроможні збути свою продукцію за хоч відносно прийнятними цінами, почали знищувати її. Найстрашнішим наслідком стало зростання безробіття. у пік кризи без роботи залишилась четверта частина працезда-

тного населення.

82. Порівняйте шляхи виходу з «Великої депресії» США та Німеччини.

1930-ті роки позначилися активнм розвитком системи держ регулювання економіки, яка охопила фін ринки, трудові відносини, вир-цтво, ціни зарплату. Посилення державного регулювання впливу в США (Новий курс Рузвельта) і в Німеччині («новий порядок») мало принципово різне походження. Для США державне регулювання економіки було реакцією на зміну економічних процесів: зміна характеру ринку; зростання ролі корпорацій; нездатність традиційної фінансової системи забезпечити саморегуляції економіки. У Німеччині державне регулювання та структурна перебудова економіки використовувалися для її мілітаризації. Фактично була зроблена спроба не з економічних, а з військово-політичних пріоритетів імплантувати бюрократично централізовану модель національній економіці. І якщо американській індивідуалізм істотно обмежив розміри і форми централізованого регулювання, слугуючи противагою адміністративним методам управління економікою; то в Німеччині традиційний авторитет держави разом з імперськими амбіціями еліти і колективіськими цінностями нації створили підґрунтя для політизації та ідеологізації німецького суспільства. Слід зазначити, що успіхи Німеччини в подоланні кризи були дуже примарними, тому що не усували народногосподарської диспропорції. Економ політика фашистів була відкрито спрямована на війну.

83. Розкрийте особливості методології раннього інституціоналізму та вкажіть на відмінності від методології класичної політичної економії.

Як альтернатива неокласичному напряму досліджень ринкових процесів на початку ХХ ст. фор-

мується інституціональний напрям економічної думки. Характерною його особливістю стали дослідження всієї сукупності соціально-економічних та політичних чинників, що розглядають у взаємозв’язку та взаємообумовленості, а також ідея необхідності соціального контролю суспільства над економікою. Отже, виникнення інституціоналізму було зумовлено такими чинниками:

• монополізацією та корпоративізацією економіки;

• посиленням циклічних коливань ринкової економіки;

• поглибленням соціальних суперечностей;

• зростанням впливу робітничого, профспілкового та інших рухів на розвиток суспільства;

• необхідністю суспільного контролю над ринковим механізмом;

• кризою неокласичної доктрини щодо автоматичного регулювання економічних процесів.

Методологія інституціоналістів передбачала:

-широке використання описово-статистичного методу;

-застосування історико-генетичного методу;

-вихідними та основоположними категоріями інституту вони вважали сукупність правових норм, звичаїв, традицій.

Інституціоналізм, таким чином, є якісно новим напрямом економічної думки. Він увібрав у себе кращі теоретико-методологічні дослідження кон'юнктури ринку попередніх шкіл економічної теорії, а також методологічний інструментарій історичної думки Німеччини (для дослідження проблем "соціальної психології" суспільства).

Класична школа політичної економії базувалася на таких засадничих принципах:

— життя суспільства в цілому й економіка зокрема підкорюються дії певних «природних законів», які відображають наявність у світі загального порядку і не залежать від волі, бажань, поінформованості людей. Втручання держави в ці процеси недоцільне й небажане. Вона повинна лише підтриму-

вати порядок і гарантувати економічну свободу. Класики обґрунтували принцип економічної свободи «laissez faire» («не заважайте робити», «дозвольте робити»);

— дія економічних законів реалізується через переслідування кожним індивідуумом своїх особистих інтересів. Зіткнення цих інтересів у процесі конкуренції веде до вироблення оптимальних рішень. Особистий егоїзм стає фундаментом загального добробуту. Така модель поведінки одержала назву

«економічної людини» (homo economicus);

— умовою ефективного функціонування ринкового механізму є забезпе чення максимуму економічної свободи, гарантією якої є приватна власність і повнота інформації, якою володіють суб’єкти господарювання.

Вказані принципи характеризують класичну школу на всіх

84. Розкрийте сутність раннього інституціоналізму: причини виникнення, основні напрями, спільні риси і відмінності.

Як альтернатива неокласичному напряму досліджень ринкових процесів на початку ХХ ст. фор-

мується інституціональний напрям економічної думки. Характерною його особливістю стали дослідження всієї сукупності соціально-економічних та політичних чинників, що розглядають у взаємозв’язку та взаємообумовленості, а також ідея необхідності соціального контролю суспільства над економікою Отже, виникнення інституціоналізму було зумовлено такими чинниками:

• монополізацією та корпоративізацією економіки;

• посиленням циклічних коливань ринкової економіки;

• поглибленням соціальних суперечностей;

• зростанням впливу робітничого, профспілкового та інших рухів на розвиток суспільства;

• необхідністю суспільного контролю над ринковим механізмом;

• кризою неокласичної доктрини щодо автоматичного регулювання економічних процесів.

Виникнення інституціоналізму Інституціоналізм виник у трьох напрямах: соціально-психологічний, соціально-правовий та кон’юнктурно-статистичний або емпірічний інститу-

ціоналізм. Засновником соціально-психологічного інституціоналізму, який справив визначальний вплив на всі його течії, був Торстейн Веблен. висунутий Т. Вебленом еволюційний підхід до вивчення суспільних явищ. Економічні явища Т. Веблен виводив із суспільної психології, інстинктів та навичок людей, а розвиток суспільства вбачав у здійсненні реформ на основі науково-технічних перетворень та дедалі більшої ролі інженерно-технічної інтелігенції.

Соціально-правовий інституціоналізм пов’язаний з іменем Дж. Р. Коммонса. Розглядаючи позаекономічні фак-тори суспільного розвитку, Дж. Р. Коммонс на перший план виводив аналіз правових інститутів. Ідея правового регулювання соціальних відносин та можливості за будь-яких умов досягти компромісних рішень пронизує його теорію угод, дослідження етапів розвитку капіталізму, стосунків між працею і капіталом, великим і малим бізнесом.

Кон’юнктурно-статистичний напрям інституціоналізму очолював учень Т. Веблена У. К. Мітчел. На основі широкого статистичного матеріалу він вивчав проблеми циклічності та їх соціальні наслідки (праця

«Ділові цикли» (1913)), роль грошового обігу та кредитно-фінансових інститутів у тогочасній економіці, розробляв теорію державного регулювання.

Отже, інституціоналізм не був цілісною економічною теорією. Проте всі три напрями були єдиними у критиці основних положень неокласичної школи, їх поєднує так званий міждисциплінарний підхід — намагання інтегрувати економічну науку з іншими соціальними науками: соціологією, правом,

історією тощо. Через усі концепції інституціоналізму проходить ідея необхідності соціального контролю над економікою.

85. Визначте відмінності у розумінні ролі держави в теоретичних розробках представників німецького ордолібералізму та кейнсіанства.

Представники ордо лібералізму намагалися визначити принципи свідомої побудови суспільного ладу через поєднання традицій класичного лібералізму, ідеї природного економічного порядку та керівної ролі держави. Економічна політика держави має гарантувати свободу, під якою слід розуміти суворий порядок в економічній діяльності, що забезпечується через ринок та вільну конкуренцію.

засуджували "фіскальний соціалізм" Дж.М. Кейнса, в якому, як вони вважали, громадяни віддалені від доленосних рішень, тобто від держави. На їхню думку, людина є метою економіки, а не засобом.

нейтралізує негативний вплив ринкових сил за допомогою державних заходів із нормалізації цінового механізму. Економічна політика держави має гарантувати свободу - суворий порядок в економічній діяльності, що забезпечується за допомогою ринку і вільної конкуренції.

У генезисі німецького неолібералізму виразно проявилася тенденція до створення єдиної, спільної теорії трансформації тоталітарного ладу з центрально-керованою економікою в демократичний лад на основі вільного ринкового господарства з подальшою його орієнтацією на вирішення соціальних завдань. Було розроблено прагматичну й ідеологічно привабливу концепцію соціального ринкового господарства, позбавленого хиб класичної ліберальної моделі й наділеного надійними соціальними й антимонопольними стабілізаторами.

імецький неолібералізм вбачав економічні функції держави в постійному стимулюванні конкуренції, розширенні конкурентного простору в умовах певної структури виробництва, кон'юнктури ринку, соціальних пріоритетів, які постійно змінюються.

Кейнс вважав необхідність державного регулювання ринкової економіки зумовлена і тим, що ринковий механізм саморегулювання економіки на певному етапі її розвитку не може забезпечити повну зайнятість і стабільний рівень цін.

Представники ордо лібералізму засуджували "фіскальний соціалізм" Дж.М. Кейнса, в якому, як вони вважали, громадяни віддалені від доленосних рішень, тобто від держави. На їхню думку, людина є метою економіки, а не засобом.

86. Порівняйте концепції ринку недосконалої, монополістичної та ефективної конкуренції Дж.В. Робінсон, Е. Чемберліна, Й. Шумпетера.

Дж. Робінсон у праці «Економічна теорія недосконалої конкуренції» (1933) спростовує існування вільної (досконалої) конкуренції як механізму, що забезпечує економічну рівновагу. Вона пропонує концепцію недосконалої конкуренції, аналізуючи такі її види: 1) монополіст-продавець — багато покупців;

2) монополіст-покупець — багато продавців

Одним із найважливіших питань ринкової політики монополістичних компаній Дж. Робінсон вважає можливість використання ціни як інструменту впливу на попит і регулювання збуту через «дискримінацію в цінах», тобто сегментування ринку з огляду на різну еластичність попиту за ціною в різ-

них категоріях споживачів.

У цьому її позиція принципово відрізняється від позиції Е. Чемберліна, який уважав, що сааме механізм монополістичної конкуренції найліпше за-безпечує інтереси економічного добробуту підприємців, фірми та держави.Учений у своїй головній праці «Теорія монополістичної конкуренції» аналізував структуру ринку, в якій поєднано елементи конкуренції з елементами монополії

На відміну від позиції Дж. Робінсон, яка аналізувала процес становлення монополій на основі високого рівня концентрації виробництва і капіталу, Е.Чемберлін серед причин виникнення монополій називав позавиробничі чинники, зокрема: 1) унікальні особливості підприємства; 2) репутацію фірми; 3) виготовлення товарів-субститутів; 4) рекламу тощо. Учений визнавав, що утворення монополій супроводжується підвищенням цін, безробіттям, зменшенням випуску товарів та незавантаженими виробничими потужностями, але при цьому не вважав, що монополісти мають нести відповідальність за таку економічну ситуацію.

Й. А. Шумпетер . повязував вивчення монополії і конкуренції з розвитком науково-технічних досягнень в економіці та суб’єктивною діяльністю підприємця-новатора, зацікавленого у запровадженні інновацій у виробничий процес.

Й. Шумпетер використав поняття «ефективної конкуренції» та «ефективної монополії», вважаючи що ці поняття, по-перше, характеризують динамічну ринкову економіку, основану на нововведеннях і прогресивних зрушеннях, а по-друге, відображають ситуацію, коли конкуренція, мотивована бажанням отримати надприбуток, активізує процеси нововведень і зумовлює створення монополії нового типу. З такою монополією несумісні застій і загнивання, вона має тимчасовий характер і зникає в результаті новаторства і нововведень підприємців-суперників. Отже, неперервний процес нововведень виступає стрижнем нових конкурентних відносин і поступального розвитку економіки загалом.

87. Визначте причини виникнення теоретичних концепцій імперіалізму. Порівняйте теорії імперіалізму Дж. Гобсона і Й. Шумпетера.

Імперіалі́зм (від лат. imperare — правити) — державна політика, спрямована на завоювання територій, колоній, або встановлення політичного й економічного контролю над іншими державами. На межі XIX—XX ст. в економічній літературі для характеристики змін, що відбувалися, дедалі частіше вживали термін «імперіалізм», переважно в значенні експансіоністської зовнішньополітичної діяльності капіталістичних

держав. На початку століття з’являються перші теорії імперіалізму як нової стадії розвитку суспільства. Найбільш поширеними з основних підходів аналізу імперіалізму є економічний та політичний.

Засновником економічної інтерпретації імперіалізму вважають англійського ліберального економіста. Дж. А. Гобсона він висловив думку, що в основі новітніх тенденцій розвитку суспільства лежать фінансові інтереси класу капіталістів, що є «керуючим імперського двигуна». Створюється сталий надлишок капіталу у виробництві, який не можна реалізувати у країні через вузькість внутрішнього ринку та труднощі, що виникають під час розподілу капіталу, а також інвестиційні ускладнення. Це обмежує можливості великих фірм. Це спонукає фінансову буржуазію шукати нові інвестиційні можливості за межами своїх країн. Однак там монополії стикаються з іншими конкурентами, для усунення яких фінансова олігархія використовує власні держави, підштовхуючи їх на імперіалістичні авантюри і

створюючи загрозу війни. Це був економічний стрижень імперіалізму.

Але без ризику, агресії, виявів расизму, націоналізму, на думку Дж. Гобсона, імперіалізм був би неможливий. Він уважав, що імперіалізм створює надто великі перепони для економічного розвитку, що надалі призводить до війни. Й. А. Шумпетер «Соціологія імперіалізму» (1919). Учений з позицій соціал-дарвінізму обстоював думку, що саме природа людини (а не суспільство) призводить до неминучості виникнення війни — і в цьому Й. Шумпетер убачав «нормальність» розвитку суспільних подій. По-перше, він доводив, що клас воїнів є традиційною структурою суспільства. По-друге, монополії — це викривлення природи капіталізму По-третє, імперіалізм виникає на підгрунті егоїзму фінансової олігархії. Тобто імперіалізм, на його думку, не є необхідним етапом в еволюції капіталістичних відносин, а являє собою результат випадкового поєднання мілітаризму, монополії і фінансової олігархії.

88. Порівняйте провідні напрями економічної думки (50-80-ті роки ХХ ст.).

Розвиток економічної думки у 1950—1980-х роках умовно можна роз-

межовувати на два періоди:

• середина 1940-х — середина 1970-х років (домінування кейнсіанства (неокейнсіанства);

• середина 1970-х — 1980-ті роки (неокласичне відродження (неоконсерватизм) та посилення впливу неоінституціоналізму).

перший період пов’язаний з проблематикою економічного зростання Насамперед це стосується неокейнсіанства, яке стає продовженням ортодоксального кейнсіанства — теоретичного підґрунтя державно-

го регулювання ринкової економіки. Після Другої світової війни послідовники Кейнса — Р. Харрод (1900—1978), О. Домар (1914—1997), Е. Хансен (1887—1975) запропонували теорію антициклічного регулювання

економіки з урахуванням фактору динаміки. Головне завдання неокейнсіанці вбачали у створенні моделі стабільного економічного зростання.

Досягнення економічного зростання за рахунок активного державного стимулювання приватних інвестицій, а також дотримання ідеї державного контролю заради повної зайнятості У дослідженнях умов і факторів економічного зростання в межах неокласичного напряму відбувається перехід від застосування статичного підходу до динамічного. Британець Дж. Мід (1907—1995) робить важливий висновок стосовно того, що стале зростання буде досягнуто, якщо темп зростання капіталу дорівнюватиме зростанню національного доходу.

Неокласична модель зростання американця Р. Солоу (р.н. 1924) доводила, що вища норма заощаджень забезпечує вищу капіталоозброєність працівника, а отже, і вищий темп збалансованого зростання. При цьому зазначалося, що зростання не має бути самоціллю, оскільки збільшення норми заощадження

обмежує споживання. Упродовж другого періоду розвитку економічної думки (середина 1970-х

— 1980-ті роки) відбувається перегрупування основних її напрямів: втрата

кейнсіанством перших позицій і актуалізація неокласики у вигляді економі-

чного неоконсерватизму.

Серцевиною неоконсерватизму стає монетаризм, який акцентує увагу на регулюванні економіки через сферу грошово-кредитного обігу. Теорія економіки пропозиції, а також теорія раціональних очікувань доповнюють структурну цілісність неоконсервативного напряму. неоінституціоналізмом активно використовуються такі

провідні елементи неокласичної моделі ринкової поведінки, як раціональний вибір та прагматизм, методологічний індивідуалізм, концепція «економічної людини», максимізація корисності тощо

Подальший розвиток інституту власності у цей період позначився на актуалізації проблеми специфікації прав власності, поглибленні поділу праці, що сприяло виникненню нових форм господарства — особливої категорії

фірм, діяльність яких пов’язується із наданням трансакційних послуг.

89. Розкрийте суть впливу плану Маршалла, Бреттон-Вудської та Ямайської систем на трансформацію фінансово-торговельної системи у повоєнний період (50-80-ті роки ХХ ст.).

Стабілізувати фінансово-грошову сферу національних економік Європейської цивілізації, її інвестиційну складову був покликаний план Маршалла, ініційований США. Ця країна прагнула брати активну участь в перебудові міжнародних економічних відносин і реалізувати мрію «Пакс Америка»: ліберальний устрій світу під американським захистом.

План передбачав виділення позик і кредитів 16 країнам які 12 липня 1947 р. на зустрічі в Парижі уклали конвенцію про створення спеціальної Організації європейського економічного співробітництва . Крім виділення позик і кредитів Конгресом США було ухвалено Закон про зарубіжну допомогу, який затверджував Програму відновлення Європи.Загалом до початку 1952 р. США виділили близько 13 млрд дол. економічної допомоги у формі позик та безкоштовних трансфертів. Допомога витрачалася на закупівлю товарів у країнах доларової зони, а також на відновлення там промисловості. Назагал план Маршалла виправдав сподівання американського уряду.

Серед найвагоміших наслідків його реалізації слід назвати такі:

􀂾 відновлення економік країн Західної Європи та погашення ними

боргів;

􀂾 оптимізація внутрішньоєвропейських розрахунків;

􀂾 відкриття європейського ринку збуту для США і Канади та розширен-

ня меж світової торгівлі;

􀂾 відновлення і зміцнення європейського середнього класу — гаранту

політичної стабільності й сталого розвитку;

􀂾 усунення загрози соціалізму-комунізму для Західної Європи.

БРЕТТОН-ВУДСЬКА І ЯМАЙСЬКА ВАЛЮТНІ СИСТЕМИспрямована на виконання побудови нової світової фінансової системи на засадах нових принципів системи валютних курсів.

Ініціаторами створення нової міжнародної грошової системи стали Велика Британія і США (розробником англійського плану був Дж. М. Кейнс, американського — Г. Д. Вайт). В результаті було створено Міжнародний валютний фонд 4 квітня 1944 р. Метою діяльності МВФ стає сприяння розвитку міжнародної торгівлі і валютної співпраці через управління структурою обмінних курсів різних світових валют, а також фінансування короткотермінових дисбалансів у міжнародних платіжних відносинах. Тим самим при підписанні Бреттон-Вудської угоди було затверджено створення стабілізаційного фонду в ме-

жах МВФ, головним завданням якого стає кредитування країн із дефіцитним балансом.

Тоді ж було ухвалено рішення щодо заснування міжнародної інвестиційної організації, яка дістала назву «Міжнародний банк реконструкції і розвитку» (МБРР), або Світовий банк, метою діяльності якого стало надання довготермінових позик для реконструкції зруйнованих війною економік, а в подальшому — сприяння розвитку найбідніших країн світу.

Умови

􀂾 Кожна країна (член МВФ): установлювала номінальний золотий вміст власних грошей, тобто валютний курс; зобов’язувалася дотримуватися незмінного курсу своєї валюти щодо валют інших країн-членів.

􀂾 Країни-члени втрачали: право необмежених девальвацій (мета: уникнути конкурентних девальвацій валют між країнами);

􀂾 Американський долар стає основною резервною валютою світу

􀂾 Встановлювалася ціна золота в доларах — 35 дол. за тройську унцію

Вагомим проявом нестабільності фінансової сфери стає всесвітнє поширення інфляції у 1970-х роках.Тому започатковано нову систему валютних курсів — «ямайську». У новій системі курси валют більшості країн вільно коливаються, або «плавають», на світових валютних ринках відповідно до зміни попиту і пропозиції. За необхідності центральні банки країн здійсню- ють грошові інтервенції, щоб стабілізувати або змінити курси валют. Порівнюючи нову систему із попередньою, слід зазначити, що фіксовані валютні курси були покликані стримувати інфляцію, змушуючи країни зі слабкою валютою проводити інтервенції і, тим самим, уповільнювати темпи зростан-ня їхньої грошової маси. Однак послабшання інфляції у провідних промислових країнах спостерігається вже із початком 1980-х років.

90. Охарактеризуйте нові тенденції у господарському розвитку країн Європейської цивілізації в 1970 – 80-х роках та формування теорії монетаризму.

Новими екон явищами, що характеризували функці­он світового господарства у 70-х на початку 80-х рр. XX ст., були: подальше розгортання НТР, посилення інтелектуа­лізації й віртуалізації екон відносин; вступ виробництва на основі переходу до наукомістких і ресурсозбережувальних технологій у фазу глобальної технолог модернізації; вичерп­ність традиційних екстенсивних факторів екон зростан­ня; загострення проблеми дефіцитності енергетичних ресурсів у вигляді глобальної енергетичної (нафто-газової) кризи розвине­них країн. Також у цей період посилювалася роль екологічної складової екон прогресу перед загрозою тотального руйнування навколишнього природного середовища. Зростання інтернац-іоналізації господарських зв язків та панування транс­національних корпорацій надавали кризовим явищам характеру глобальності. Характерним було також поєднання глобальних проблем із поглибленням екон суперечностей та виявів макроекономічної нестабільності економік провідних країн Заходу.

Від 1970-х років сталися значні зміни в характері конкуренції, яка набуває рис глобальної конкуренції, за якої найбільші ТНК конкуруютьміж собою на глобальному ринку, а не на окремих національних ринках

Отже, Із середини ХХ століття, у повоєнний період і до 1980-х роківмвизначається наступний етап розвитку світової економіки, зумовлений інтеграційними процесами в межах Європейської цивілізації, пролонгацією фази розвитку системи державного регулювання економіки, паралельним застосуванням неоліберального режиму рикових відносин та системи свідомої координації; бурхливим економічним зростанням, з наявністю короткотермінових проявів рецесії.

Набуває подальшого розвитку система товарно-грошового (капіталістичного) господарства, в якій об’єднання господарських одиниць забезпечує рух різних форм капіталу. Утвердження та домінування

грошово-кредитних відносин змінюють суть грошей, надають небаченого динамізму економічним процесам. В економічній теорії набуває поширення монетаризм та ідеї його фундатора — М. Фрідмена. Основний принцип монетаризму, на думку М. Фрідмена, полягає в тому, що альтернативи ринковому механізму не існує, а державне втручання в економіку має обмежуватися жорсткою грошовою політикою, тобто в

недопущенні коливань грошової маси та підтримці стабільного темпу її приросту. М. Фрідмен та його послідовники Р. Кейган, Д. Фенд, Р. Селден висувають ідею забезпечення стабільності економіки. Безпосередньо М. Фрідмен, спираючись на базу даних з економічної історії США, доводить, що циклічність економічного розвитку має грошову природу, а саме зростання грошової маси в обігу провокує інфляцію. Саме тому грошова сфера, пропозиція грошей мають бути основними об’єктами державного контролю.

Він звертається й до питання фіскальної політики, наголошуючи, що держава намагається вирі-

шити проблеми, які сама і створює, за рахунок прогресивного оподаткування, перекладаючи їх на плечі високорентабельних підприємств, підриваючи основи економіки. Таким чином, основні рекомендації Фрідмена випливають з його постулату, що подолати інфляцію можна лише за допомогою політики стримування — «реструктивної політики». Зменшення державних витрат сприятиме скороченню дефіциту бюджету, обмежить приріст грошової маси, уповільнить темпи інфляції. Це призведе до звуження попиту, отже, зросте безробіття. Однак постійне затухання темпів інфляції зменшить інфляційні очікування, пожвавить ділову активність, і рівень безробіття почне знижувати

91. Охарактеризуйте НТР та її вплив на розвиток національних економік у 50-80-ті роки ХХ ст.. Порівняйте основні концепції НТР.

У другій половині ХХ ст. людство вступило в епоху сучасної науково-технічної революції. Характерними ознаками НТР у 50—80-х роках ХХ ст. слід вважати:

􀂾 революційні зміни в науці (передусім у фундаментальних науках: фізиці, математиці, біології, хімії). Зрушення в цих науках відкрили перспективи розв’язання проблем, що вимагали мультидисциплінарного підходу, тобто комплексне вирішення економічних, соціальних, екологічних, політичних

тощо проблем;

􀂾 розвиток прикладних наук та значення їх у доведенні успіхів НТР до ринку. 􀂾 виникнення нового напряму науково-технічного прогресу — автоматизації (часткова або повна заміна участі людини в отриманні, перетворенні та використанні енергії, матеріалів й інформації автоматизованими засобами виробництва);

􀂾 запровадження гнучких автоматизованих систем (ГАС) і автоматизованих систем управління (АСУ) — верстати з числовим програмним управлінням, роботи і комп’ютеризація, проектування тощо.

Вплив НТР на розвиток національних економік визначався низкоюструктурних зрушень у господарських комплексах, а саме:

• домінуванням обробної промисловості над видобувною (• позиціонуванням нафтохімії як провідної галузі промислового виробництва (основна продукція: штучні синтетичні волокна, пластмаси, штучні добрива);

• нововведеннями в енергетиці (створення атомної промисловості, будівництво атомних електростанцій);

• виникненням космології

НТР запровадила нові пропорції між сферою матеріального виробництва та невиробничою сферою — інфраструктурою, галузями, що обслуговують матеріальне виробництво, — торгівлею, банківською справою, освітою, сферою побутових послуг. Чисельність зайнятих в інфраструктурі зростала швидше, ніж у матеріальному виробництві (у США вже у 1960-ті роки вона випередила матеріальне виробництво в абсолютних розмірах).

Концепції -американська теорія НТР, сформована переважно завдяки ідеям послідовного представника системного підходу П. Друкера. Став автором концепції управління за цілями. Ідея Друкера стосувалася того, що управління має розпочинатися з вироблення цілей та вже потім переходити до визначення функцій, системи взаємодії та процесу, тоді як до цього увагу менеджерів було сконцентровано на функціях і процесах.-теорія «кібернетичної революції» Р. Тібольда, увага акцентується на важливості великих корпорацій у забезпеченні зростаючої маси різних товарів, головним фактором чого є автоматичні лінії, котрі управляються кібернетикою. Для оптимізації цього процесу виникає потреба в значних вкладеннях у техніку та скорочення чисельності працемістких виробництв зі значною кількістю найманих працівників.- фабрично-заводська концепція НТР(європейська концепція) За позицією С. Малле і А. Турена прогрес розглядався як природний перехід від низькомеханізованого виробництва з універсальними машинами до суцільної механізації (та до автоматизованого виробництва (фаза С).

Головним фактором такого розвитку є накопичення капіталу. Унаслідок цього НТР становить безпосереднє продовження та розвиток великого і капіталомісткого машинного, фабрично-заводського виробництва, визначальною рисою якого є розвиток матеріально-технічної бази.

92. Охарактеризуйте причини, зміст та наслідки економічного зростання провідних господарств світу. Проаналізуйте позитивні зрушення соціального характеру.

Збільшення світового промислового виробництва із 1948 до 1971 р. в середньому на 6,5 % на рік стає

безпрецедентним явищем у світовій історії.

З’ясування причин та пояснення феномену економічного зростання у повоєнний період становило вагому частку в економічних дослідженнях. Так, за гіпотезою «здобуття втраченого», яку висловлювали Е. Лундберг (1907—1987) і Ф. Яношши, передбачалося, що тривала стагнація, спричинена депресією і світовою війною, відкрила нові можливості зростання з боку як пропозиції, так і попиту. І справді, потенціал зростання попиту в Західній Європі, як і в Японії, був значним. Тривалий період рівень споживання в їхніх економіках був нижчим, ніж у США, і лише після 1950 р. ситуація вирівнюється.

Стосовно пропозиції, то стагнація 1930-х років, а також наслідки двох світових воєн утримували непропорційно високу чисельність робочої сили у збиткових галузях економіки. Резерв робочої сили стає одним із факторів, який підтримує економічне зростання цього періоду.

Засоби для подолання відставання надавала і технологія. Інновації як продукт НТР було інтегровано в загальний процес економічного розвитку, а також технічні зрушення заклали підґрунтя для майбутнього технологічного прогресу.

Процес динамічного зростання поряд з іншими факторами зумовила й змішана економіка, базована на кейнсіанських принципах. Головними цілями урядів виступали забезпечення повної зайнятості, скорочення нерівності заробітної плати і загальне підвищення добробуту людей. Відповідно було задіяно трансфертні механізми перерозподілу, збільшено державні видатки, що веде до глобального збільшення попиту. В плані економічної кон’юнктури було розроблено антициклічні методи фіскального і монетар-

ного порядку, покликані стимулювати або стримувати попит залежно від ситуації на ринках.

Таким чином, основними тенденціями успішного розвитку суспільств Західної цивілізації у 1950—1960-х роках стали:

􀂾 значне розширення споживання та створення інституціонального середовища, здатного підтримати такий розвиток

􀂾 кооперація з метою розвитку світової торгівлі

􀂾 розширення системи соціального захисту

􀂾 збільшення частки державних видатків у загальній сукупності внутрішніх видатків

􀂾 комплекс заходів держави щодо забезпечення повної зайнятості

􀂾 дискретне застосування урядами антициклічних заходів кейнсіанської політики

93. Визначте основні цілі та структурний зміст змішаних економічних систем 1950 – 70-х років. Розкрийте сутність концепції соціального ринкового господарства.

Визначаючи суть змішаної економіки, слід наголосити, що як система вона базується на поєднанні різних форм власності, а також на співіснування різних суб’єктів управління підприємств (власників, менеджерів, профспілок тощо). Ще одним аспектом змішаної економіки виступає суміщення спонтанних ринково-приватних і свідомих (колективних) методів регулювання на макрорівні. Статична ефективність

доповнюється динамічним виміром, що виражається у можливості для держави регулювати довгострокові інвестиції й застосовувати стратегію планування для оптимізації економічного зростання. Держава в системах змішаної економіки 1950—1970-х років становить центр, що оптимізуює суспільства Західної цивілізації. Модифікація ринкової системи в напрямі імплементації

Змішана економіка, сформована у 1950— 19670-х роках в усіх розвинених країнах, була представлена як приватним, так і державним секторами економіки. У відмінностях моделей змішаної економіки залежно від країни та групи країн прос-те жувалися певні особливості.

Так, у групі, до якої входила біль­шість країн Зах Європи, переважав неоетатистський варіант змішаної економіки. Його характерними рисами були націоналізація як головний шлях утворення дер­жавного сектора, система впливів держави на приватне під­приємництво з метою пришвидшення його науково-технічної перебудови, а також комплекс соціальних завдань, що їх мала вирішувати держава. Найяскравіше цей варіант був реалізова­ний у Франції.

Тенденція до конвергенції, тобто вибудовування змішаних си­стем, поступово згладжує рівні розвитку країн західного світу й відкриває шлях до тривалого зростання і матеріального процві­тання. При цьому важливими елементами екон досягнень європ цивілізації стають фактори технологічного, науко­вого, політичного і соціального характеру. Найважливішими се­ред них вважали: використання запозичених американських ме­тодів управління і технологій; прогрес екон науки та її сприяння створенню ефективної стратегії екон зростан­ня; політичні й інституціональні фактори, й насамперед прагнен­ня політичних керманичів відтворити світову систему вільного обміну і монетарної стабільності, створення системи змішаної економіки, за якої ринкова економіка поєднувалася з політикою екон управління, інтенсифікацію процесу економ та політичної інтеграції.

Концепція "соціального ринкового господарства", основу розробив В.Ойкен, "Соціальне ринкове господарство" ґрунтується на чотирьох основних принципах, сформульованих В. Ойкеном у праці "Основи національної економіки";

1) забезпечення відкритості ринку, вільної конкуренції без монополістичних обмежень;

2) свобода всіх господарських угод, тобто право підприємців продавати товари і купувати виробничі ресурси без будь-яких обмежень;

3) приватна власність як основа вільної конкуренції і свободи угод;

4) повна відповідальність підприємців за результати своєї діяльності.

Головною рушійною силою "соціального ринкового господарства" його фундатори вважали приватну підприємницьку ініціативу і вільну конкуренцію. Ерхард Людвіг: У своїй практичній діяльності і працях з економічних питань виступав за розвиток соціального ринкового господарства. Реформи, проведені Л. Ерхардом у повоєнний період у Німеччині, спричинили «економічне диво» цієї країни.

94. Порівняйте нові типи та форми корпоративних організацій та визначте їх роль у процесі глобалізації світового господарства (друга половина ХХ ст.).

Корпорація — це система організації бізнесу, Грунтована на пайовій участі в капіталі об'єднання, в якому власники є відособленими від оперативного управління економічними процесами, переданого в руки професійних менеджерів. Корпоративна форма організації підприємництва сформувалася наприкінці XIX ст. і була зумовлена якісними зрушеннями у продуктивних силах суспільства.

У другій половині XX ст. проходять етап видозміни і структуризації різні типи корпоративних об'єднань. Найпоширенішими з них залишаються акціонерні товариства, що мобілізують капітал випуском цінних паперів: акцій та облігацій Разом із цим виникають так звані S-корпорації, для яких характерним є поєднання рис корпорації та партнерства. Надпотужнішими утвореннями стають холдинги — власники акцій інших корпорацій, форма регулювання всього корпоративного співтовариства.

До кінця ХХ ст. утворилося три найпоширеніші типи холдингових структур: інтегровані промислові компанії, конгломерати і банківські холдинги. Особливість їх полягає в участі державного капіталу.

Функціонування холдингових систем на ринку має низку переваг порівняно з іншими компаніями:

􀂾 можливість утворення замкнених технологічних ланцюжків від видобування сировини до випуску готової продукції та доведення її до споживача;

􀂾 економія на торгових, маркетингових та інших послугах;

􀂾 використання переваг диверсифікації виробництва;

􀂾 єдина податкова і кредитно-фінансова політика.

Від середини ХХ ст. подальшого розвитку набули консорціуми. Якщо раніше Ця форма об’єднання являла собою угоду між банками для здійснення фінансових операцій переважно на національному та міжнародному ринках, то вже у середині ХХ ст. вони поширюються у сфері промисловості й слугують цілям реалізації великих промислових, науково-технічних, будівельних та інших проектів.

У 1960-х роках новою формою монополістичних об’єднань стає конгломерат. Конгломерат — організаційна форма об’єднання підприємств, що виникає в результаті злиття різних фірм незалежно від їхніх горизонтальних або вертикальних зв’язків. Поширення така організаційна форма набуває у вигляді інтеграції підприємств різних галузей, які не мають виробничої спільної основи. Виникнення конгломератів зумовлене періодом посилення загальноекономічних тенденцій щодо диверсифікації виробництва, зростання концентрації й централізації капіталу найбільших фірм. Конгломератам властива значна децентралізація управління.

Такі організаційні форми об’єднань, як синдикат і трест у другій половині ХХ ст. втрачають своє значення, поступаючись місцем складнішим та гнучкішим конгломератам, корпораціям та іншим формам.

Упродовж ХХ ст. у межах світової цивілізації було сформовано три основні моделі корпорації: американська, європейська (континентальна) та японська. В американській моделі лише акціонери корпорації мають право впливу на прийняття стратегічних рішень і політику організації, тобто інтереси корпорації ототожнюються з інтересами її акціонерів як організованої групи. В Європі формується модель, для якої характерним є включення в корпорацію всіх основних зацікавлених груп: акціонерів, фінансових струк-

тур, організованих працівників, держави. Соціальне партнерство уряду, праці і капіталу історично закріплюється в самих структурах управління корпораціями і в законах, що регулюють господарську діяльність. Корпорації Японії - це самодостатні, універсальні багатогалузеві економічні комплекси, до структури яких входять фінансові установи (банки, страхові, трастові компанії), торговельні фірми, а також виробничі підприємства, що складають повний спектр галузей господарства. Широке використання корпораціями залучених коштів - одна з причин японських економічних досягнень.

95. Порівняйте загальні риси неокейнсіанської (Р. Харрод, О. Домар), неокласичної (Р. Солоу, Дж. Мід) та неоінституціональної (С. Кузнець) теорій економічного зростання.

Від середини ХХ ст. теорії зростання сформували особливий напрям економічної науки. Першість у цьому напрямі належала неокейнсіанцям. в центрі їхніх розроблень вже була не концепція зайнятості, а проблеми сталого економічного зростання на

тривалу перспективу. В цьому плані на особливу увагу заслуговують розроблення англійського вченого Р. Харрода та американського економіста О. Домара. Близькість їхніх теоретичних розроблень дали підстави для розгляду єдиної моделі зростання Харрода—Домара.

основні риси моделі:

􀂾 визнання досягнення усталених темпів економічного зростання вирішальною умовою динамічної рівноваги ринкової економіки;

􀂾 динамічна рівновага й усталені темпи економічного зростання досягаються не автоматично, а є результатом активного державного регулювання економіки;

􀂾 визнання вирішальної ролі інвестицій у забезпеченні зростання доходу, що сприяє розширенню зайнятості і, своєю чергою, запобігає виникненню недовантаження підприємств і безробіття;

Отже, випереджальне зростання інвестицій є причиною інфляції, а заощаджень — причиною неповної зайнятості. Таким чином, лише рівність інвестицій і заощаджень забезпечує економічну рівновагу без інфляції та за ситуації повної зайнятості.

Неоінституціональна(Кузнець)Серед факторів, які справляють основний вплив на динаміку національ-ного доходу, С. Кузнець називав такі: рух і чисельність населення; зміни його розподілу за віком, родом занять, професійним рівнем; структурні зру-

шення у промисловості; технічний прогрес; зміни структури і якості капіталу; зміни в соціальній сфері; інституціональні та політичні зміни, які безпосередньо стосуються ринкових відносин; розвиток міжнародної торгівлі; процеси міграції капіталів.

Кузнець дійшов висновку, що за сучасних умов економічне зростання залежить від внесків у «людський капітал» куди більшою мірою, ніж від інвестицій в уречевлений капітал.

Серед неокласичних теорій економічного зростання, розроблення яких розпочалася у 50—60-ті роки ХХ ст. у відповідь на появу неокейнсіанських розробок, слід назвати моделі Р. Солоу та Дж. Міда.

Р. Солоу виступив із критикою неокейнсіанської моделі Харрода—Домара в середині 1950-х років. Головним недоліком моделі Харрода—Домара, на думку вченого, є ігнорування можливих змін співвідношення капітальних благ і праці. Відповідно до принципів неокласичної теорії пропорції між капіталом і працею мають бути змінними і визначатися виробниками, які мінімізують витрати, залежно від цін на фактори виробництва

Основний висновок, до якого схиляється Р. Солоу, зводиться до того, що зниження трудомісткості сприятиме зниженню залежності зростання виробництва від зростання пропозиції праці. Саме тому вирішальним фактором економічного зростання у довготривалий період є зростання як втілення технічного прогресу, а не зростання капіталовкладень. Можливість існування сталої динамічної рівноваги доведено у праці Дж. Міда «Неокласична теорія економічного зростання» Припускаючи, що темпи зростання праці і технічного прогресу незмінні, Дж. Мід робить висновок, що стале зростання буде досягнуто, якщо темп зростання капіталу дорівнюватиме темпу зростання національного доходу. За ситуації, коли збільшення капіталу перевищує темпи зростання

доходу, відбувається зниження його нагромадження, а якщо темпи зростання праці перевищують темпи нагромадження капіталу, тоді внаслідок зниження граничної продуктивності праці відбудеться заміщення цього фактора

(праці) капіталом

96. Розкрийте теоретичний зміст та порівняйте специфіку реалізації реформ у досягненні «економічного дива» в Німеччини та Японії.

Однією з найуспішніших економік повоєнного періоду, еко­номічне зростання в якій набуло вражаючих темпів, стала еконо­міка Німеччини. Прискорений економічний розвиток цієї країни та вихід ЇЇ на 2-ге місце в світі у 1950-х роках назвали «еко­номічним дивом».

Основними чинниками реформування економіки слід вважати такі:

—по-перше,відбувається поновлення основного капіталу за участі держави та мінімальних видатків на ВПК. Держава використала кошти від прибутків великих корпорацій, податок па прибуток яких у перші повоєнні роки становив 90—94 %, а на військові потреби витрачалося всього 5—6 % державного бюджету; -по-друге, виникає можливість розвитку невоєнних галузей

по-третє, Німеччина отримувала гуманітарну допомогу від США, насамперед у вигляді споживчих товарів на суму 2,5 млрд дол.

Основою «економічного дива» послугувала реформа Людвіга Ерхарда Сутність реформи зводилася до перетворення Західної Німеч­чини з країни із жорстко регулятивною економікою на країну розвиненого ринкового господарства.

Завдання реформи — створення умов для розвитку вільної, конкурентоспроможної економіки та підвищення життєвого рів­ня населення. Сам процес модернізації було розпочато з грошової реформи 1948 року, основним завданням у руслі якої стало вилучення з ринку знеціненої грошової маси. Починаючи від 1949 року в Німеччині було проведено рефор­ми щодо сприяння розвитку виробничої сфери.

Успішний приклад економічного поступу та зростання демон­струвала у повоєнний період і Японія, стрімко перетворюючись на екон лідера Південно-Східної Азії.

Ця країна, подібно до країн Західної Європи, переживала не­втішні наслідки Другої світової війни: скорочення випуску про­мислової продукції у 3 рази; руйнування міст і більшості промислових об'єктів, моральне и фізичне зношування обладнання; загострення продовольчої кризи; дефіцит бюджету та інфляційні явища. Крім того, в Япо­нії гостро постала проблема браку природних ресурсів для від­новлення економіки та неможливості придбання їх.

Найважливішими аспектами повоєнного відновлення еконо­міки Японії було проведення реформ, успіх яких зумовив ще од­не (поряд із німецьким) економічне диво.

Першою реформою була декартелізація методом реорганізації дзайбацу (форма монополії )— закон про ліквідацію дзайбацу ухвалили 1945 року.

Екон зростанню Яп сприяли й такі чинники:

- низькі (за умовами капітуляції) воєнні видатки (вони не мали перевищувати 1 % націон доходу);

- низький рівень (порівняно зі США та Зах Євр) зароб плати у промисловості (у 5,6 раза нижче, ніж у США). Отже, японському «економічному диву» передовсім сприяла модернізація інституці-онального середовища. Визначаючи особливості «японського дива», слід звернути увагу на особливі форми відносин праці та високий рівень капі­таловкладень у націон доході. Японія інвестувала в гос­подарство близько третини валового національного продукту.

97. Охарактеризуйте кризи світової економіки та кейнсіанства у 1970-80-ті роки. Розкрийте зміст феномену стагфляції.

Новими економічними явищами, що характеризували функціонування світового господарства у 70-х – на початку 80-х рр. XX ст., булитакі: подальше розгортання НТР, посилення інтелектуалізації й віртуалізації економічних відносин; вступ виробництва на основі переходу до наукомістких і ресурсозбережувальних технологій у фазу глобальної технологічної модернізації; вичерпність традиційних екстенсивних факторів економічного зростання; загострення проблеми дефіцитності енергетичних ресурсів у вигляді глобальної нафтогазової кризи розвинутих країн. Також у цей період посилювалася роль екологічної складової економічного прогресу перед загрозою тотального руйнування навколишнього природного середовища. Зростання інтернаціоналізації господарських зв’язків та панування транснаціональних корпорацій надавали кризовим явищам характеру глобальності. Характерним було також поєднання глобальних проблем із поглибленням економічних суперечностей та виявів макроекономічної нестабільності економік провідних країн Заходу, про що свідчать світові економічні кризи 1974-1975 та 1980-1982 рр. Надзвичайної гостроти їм надавало поєднання циклічних спадів із низкою структурних криз – енергетичною, валютно-фінансовою, екологічною, що зумовило небачені раніше за глибиною й раптовістю шоки пропозиції.

Стрімке зростання світових цін на нафту спричинило подорожчання паливно-сировинних ресурсів. Ціни на сировину та паливо впродовж 1972-1973 рр. перевищили зростання їх за період від кінця Другої світової війни до 1972 року, що завдало нищівного удару по пропозиції; зумовило спад у країнах із розвинутою ринковою економікою за одночасного зростання цін. Суттєвою відмінністю від попередніх циклічних спадів стало таке нове економічне явище, як стагфляція –одночасний спад зі зростанням безробіття, та інфляція.

Економісти, які аналізували феномен стагфляції 1970-х років, не були одностайними. Існувало принаймні дві визначальні точки зору на пояснення цього явища. Одна група вчених розглядала його як невід’ємну частину розвитку повоєнних циклів кон’юнктури, інші побачили в цьому прояв кризи, що мала глибокий структурний характер.

98. Визначте причини виникнення та охарактеризуйте зміст і основні теорії економічного неоконсерватизму.

Неоконсервати́зм — сучасна політична течія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства і визначає урядову політику та політичний курс провідних країн Заходу останніх десятиліть (наприклад: «рейганоміка», «тетчеризм»).

Неоконсерватизм сформувався після Першої світової війни як відповідь на революційні потрясіння в Європі, крах фашизму, націонал-соціалізму, розпад колоніальної системи у світі, поступовий перехід від індустріального суспільства до постіндустріального. Третій етап неоконсерватизму розпочався з переходом до інформаційного суспільства в деяких державах Європи, Америки, Азії, кризою соціалізму як світової системи, кризою неолібералізму. Течії неоконсерватизму В більшості національних варіантів сучасного консерватизму можна виокремити неоконсерваторів, нових правих, традиціоналістів чи патерналістів, прихильників елітарної демократії, елітарного авангардизму, контрвлади тощо. Характерно, що розмежовувати представників цих течій надзвичайно важко. Наприклад, Р. Рейгана, М. Тетчер і Г. Коля одні політологи називають неоконсерваторами, інші — новими правими і т. ін.

Загалом же частина неоконсерваторів є за своїм походженням лібералами або навіть соціал-демократами. Ідейно-політичні орієнтації нових правих сформувалися на перетині правого консерватизму, традиціоналістського консерватизму та неоконсерватизму. Розбіжності ж полягають не стільки у площині основних принципів, скільки в концентрації уваги на певних їх аспектах. Історично консерватизм завжди був вторинним стосовно лібералізму, реформізму, лівого радикалізму, виступаючи за поступові зміни, збереження всього позитивного і позбавлення негативного. Отже, з ідеологічного погляду консерватизм завжди характеризувався еклектизмом і прагматизмом.

Але у XX ст., на останні десятиліття якого припав консервативний Ренесанс, консерватизм виступив ініціатором змін, що стали лейтмотивом більшості передвиборних програм консервативних партій світу. Із супротивників науково-технічного прогресу протягом 70-80-х років консерватори перетворилися на його активних прихильників.

Отже, слід констатувати, що в оцінці науково-технічного прогресу та сцієнтизму консерватизм і лібералізм (лівий лібералізм), а також ліві помінялися місцями. Але в соціокультурному та релігійному аспектах сучасний консерватизм лишився в межах традиційної парадигми консерватизму.

У питаннях державного будівництва консерватори вважають, що без міцної держави суспільство може опинитись у полоні анархії, а якщо треба зробити вибір між індивідом і суспільством, більшість консерваторів на перше місце висувають суспільство (як, до речі, і комуністи).

99. Визначте причини та охарактеризуйте заходи неоконсервативних реформи: «тетчеризму» та «рейганоміки».

Новий курс здійснювала республіканська адміністрація прези¬дента Р. Рейгана (1981—1988 рр.). Так звана «рейганоміка» була одним із варіантів неоконсервативної політики. «Рейганоміка» передбачала низку заходів, зокрема: скорочен¬ня податків на корпорації та доходи громадян, скорочення уря¬дових витрат шляхом скорочення соціальних програм, дерегулювання підприємницької діяльності, проведення жорсткої кре¬дитно-грошової політики, спрямованої на подолання інфляції. Уряд відпустив ставки процента у вільне плавання і дозволив їм через ринковий механізм шукати рівновагу самостійно. Ще однією складовою економічної політики Р. Рейгана було скорочення податків. Також у межах політики Р. Рейгана було знято обмеження на ведення інвестиційного бізнесу комерційними банками США, які діяли від 1930-х рр. і суттєво обмежували конкуренцію на фінан¬совому ринку. Економічна стратегія «рейганоміки» грунтується на доктрині фритредерства і спрямована на розширення вільного підприєм¬ництва. Політика виходу британської економіки з кризи за допомогою впровадження неоконсервативної моделі державного регулюван¬ня, реалізована урядом консерваторів на чолі із М. Теттчер (на¬род, у 1925 році), увійшла в історію під назвою «тетчеризм». . Тетчер відкинула жорстке державне регулювання економіки й запропонувала нову економічну програму, яка грунтувалася на концепції економічного лібералізму та його сучасній модифіка¬ції— монетаризміУ сфері грошового обігу, фінансів та банківської справи уряд М. Тетчер керувався монетаристською концепцією, яка пропону¬вала жорстке обмеження грошової маси в обігу.

Уряд консерваторів здійснював політику переважного стиму¬лювання приватного бізнесу та одночасного обмеження держав¬ного підприємництва. Важливого значення уряд М. Тетчер приділяв приватизації житла.

Одним із найважливіших напрямів діяльності уряду М. Тетчер була боротьба з інфляцією. Суворо контролювалися темпи зростан¬ня грошової маси в обігу, були скорочені позики, що надавалися державою приватному секторуРеформаторська діяльність уряду М. Тетчер дала плідні резуль¬тати. Було не лише зупинено спад виробництва у промисловості, але вже у 1982 році було очевидне його зростання, а на середину 1980-х років Велика Британія мала середні темпи економічного зростання, характерні для розвинених країн. Різко скорочено рі¬вень інфляції, зміцнено позиції Лондона як одного з фінансових центрів світу