2. Оцінка ризиків. Статистичні методи виміру ризику.

Існують такі методи аналізу ризику: 1.Якісний аналіз. 2. Кількісний аналіз: - економіко-статистичні методи, - розрахунково-аналітичні, - експертні, - аналогові методи.

Кількісний аналіз полягає у визначенні конкретного обсягу грошових збитків від окремих видів фінансових ризиків. Для цього можна використовувати економіко-статистичні методи, розрахунково-аналітичні, експерт­ні, аналогові. Більш детально розглянемо зміст цих методів.

Економіко-статистичні методи оцінки ризику передбачають вивчення статистики втрат і прибутків на цьому або аналогічному підприємстві за попередні періоди. На базі масиву зібраного стати­стичного матеріалу визначають величину і частоту отримання ви­годи та виникнення фінансових втрат. При цьому активно викори­стовують такі інструменти статистичного методу як: дисперсія, стандартне (середньоквадратичне) відхилення, коефіцієнт варіації.

Дисперсія — це середньозважена величина з квадрата відхи­лень дійсних фінансових результатів від середніх, визначається формулою

де о²—дисперсія;

^{хі — значення можливого фінансового результату;}

х — середнє значення можливого фінансового результату;

Р— імовірність виникнення можливого фінансового резуль­тату.

Середньоквадратичне (стандартне) відхилення (а) визначаєть­ся за формулою

Економічний зміст середньоквадратичного відхилення з погля­ду теорії ризиків полягає в характеристиці максимально можли­вого коливання досліджуваного параметра від його середнього очікуваного значення.

Чим більша величина дисперсії і середньоквадратично­го відхилення, тим ризикованіше управлінське рішення.

Коефіцієнт варіації (V) — це відносна величина і розраховуєть­ся як відношення середньоквадратичного відхилення до середньо­го фінансового результату (математичного очікування):

V=σ / x_ср.

Оскільки коефіцієнт варіації є відносною величиною, з його допомогою можна порівнювати рівень коливань окремих пара­метрів, виражених різними одиницями вимірювання. Коефіцієнт варіації може змінюватися від 0 до 100 %.

Чим менше значення коефіцієнта варіації, тим більша стабільність прогнозної ситуації і, відповідно, менший ступінь ризику.

Розрахунково-аналітичні методи застосовуються для оцінки окремих видів ризиків і полягають у виборі ключових показників, від яких залежить ступень ризику, та порівнянні їх фактичних значень з критичними для певного підприємства.

Так, ризик втрати фінансової стійкості може оцінюватися на підставі коефіцієнта автономії, ризик неплатоспроможності — шляхом порівняння фактичних коефіцієнтів ліквідності з їх нор­мативними значеннями.

У світовій практиці інвестиційного ризик-менеджменту ши­рокого поширення набув такий показник ступеня ризику, як бета-коефіцієнт р (або коефіцієнт чутливості). Він використо­вується для оцінки систематичного (недиверсифікованого) ри­зику, пов'язаного зі зміною ринкових цін і рівня дохідності цінних паперів.

Якщо β = 0 - ризику немає 0 < β < 1 - Ризик менший від середньо ринкового.Β=1- Ризик перебуває на рівні середньо-ринкового для такого виду вкладень. 1 < β< 2 - Ризик вищий за середній

Як правило, у високорозвинених країнах з ринковою еконо­мікою існують спеціалізовані компанії, що займаються розрахун­ками дохідності β-коефіцієнта акцій провідних компаній, а та­кож середньоринкової дохідності за окремими фінансовими інструментами. Така інформація регулярно друкується у засобах масової інформації і є базою для прийняття інвестиційних рішень в умовах ризику.

β -коефіцієнт має велике практичне значення. Його можна за­стосовувати, щоб визначити, який рівень очікуваної дохідності окремих інвестиційних об'єктів повністю компенсує ризикова­ність цих вкладень. Для обґрунтування рівня очікуваної дохід­ності цінних паперів з урахуванням ризику може використовува­тися така формула:

Di = А + (R - А)β,

де Д — очікувана ставка дохідності з урахуванням ризику;

А — рівень доходу за безризиковими інвестиціями (як прави­ло, за стабільного фондового ринку береться ставка доходу за об­лігаціями державної позики);

R — середній рівень доходу на інвестиційному ринку;

Р — бета-коефіцієнт.

Друга частина цієї формули (R - А)β характеризує величину премії за ризик. Чим вищий рівень ризику і більше значення коефіцієнта чутливості р, тим більшим має бути величина премії за ризик для компенсації можливих фінансових втрат.

Експертні методи оцінки ризику базуються на суб'єктивній оцінні розмірів можливих фінансових результатів окремими екс­пертами (консультантами, спеціалістами з окремих питань). Застосовується цей метод у випадку, коли отримати необхідний ма­сив статистичної інформації з якихось причин неможливо або якщо аналогів такого розвитку подій ще не було. Особливістю методу експертних оцінок ризику є відсутність математичного підтвердження оптимальності рішень.

У процесі традиційних експертних процедур вирішується таке коло завдань: прогнозув можливого розвитку подій, виявл причин і джерел ризику,оцінювання імовірності настання ризикової події, аналіз рез-тів досліджень інших експертів, розробка сценаріїв дій з нейтралізації ризику.

Всі експертні методи базуються на бальній оцінці факторів ризику.

Аналогові методи баз. полягають у використанні інформації про розвиток аналогічних напрямків діяльності у минулому. Але при цьому не можна не враховувати ризик екстраполяції минулих тенденцій на майб фін-госп процеси. Користуватись цим методом можна із великим застереженням.

Дополнительно!!!

Аналіз чутливості дає точну оцінку того, наскільки зміниться ефективність проекту при зміні деяких параметрів проекту. Чим більша ця залежність, тим більший ризик реалізації проекту, тобто навіть незначне відхилення від вихідного замислу буде мати суттєвий вплив на успіх всього проекту.

Аналіз чутливості використовується в наступних випадках випадках:

= для визначення факторів, які в найбільшій мірі впливають на результати проекту;

= для порівняльного аналізу окремих проектів.

Алгоритм проведення аналізу чутливості:

1) задається взаємозв’язок між вихідним та результуючим показниками у вигляді математичного рівняння;

2) визначаються найбільш вірогідні значення для вихідних показників і можливі діапазони їх змін;

3) шляхом послідовних змін значень вихідних показників досліджується їх вплив на кінцевий результат (NPV).

4) порівнюється чутливість проекту до зміни кожного фактору і визначаються найбільш впливові з них.

Визначення найбільш суттєвих факторів дозволить своєчасно вжити заходів щодо запобігання їх небажаних змін.

Аналіз сценаріїв - це техніка аналізу інвестиційного ризику, що дає змогу врахувати як чутливість NPV до зміни вхідних змінних, так і інтервал, в якому перебувають їх імовірні значення.

Для проведення сценарного аналізу аналітик має одержати інформацію про кількісні характеристики „негативної” множини станів (низький рівень продажів, низькі ціни збуту, високі змінні витрати тощо) та „позитивної” множини станів. Для цих значень змінних розраховується NPV, а відтак порівнюється з очікуваним базовим значенням NPV. Тобто, проводиться розрахунок NPV за песимістичним, оптимістичним та базовим сценаріями.

Метод Монте-Карло найбільш повно відображає всю міру невизначеності, з якою може зіткнутися реальний проект, і в той же час через задані обмеження враховує усю інформацію, яка є у аналітиків проекту. Ще одна перевага методу полягає в тому, що він дає змогу одержання „інтервальних” характеристик показників ефективності проекту.

На практиці метод реалізується тільки з використанням комп’ютерних програм, які дозволяють описувати прогнозні моделі і розраховувати велику кількість випадкових сценаріїв.

Алгоритм методу Монте-Карло:

1) формується прогнозна модель (як модель розглядаються математичні залежності, які одержані при розрахунку показників економічної ефективності проекту, наприклад - NPV);

2) визначаються ключові фактори, які виступають як змінні і які в значній мірі впливають на результати проекту (на цьому етапі використовуються результати аналізу чутливості) і мають значну імовірність настання;

3) обирається діапазон коливання змінних: встановлюються мінімальні та максимальні значення, котрі на думку аналітиків можуть приймати ключові фактори, встановлюється вид і параметри розподілу імовірності у середині заданих меж;

4) визначаються кореляційні залежності між змінними (повинні бути визначені всі залежні змінні і за допомогою коефіцієнтів кореляції описано ступінь цих залежностей);

5) генерується множина випадкових сценаріїв, які засновані на заданих обмеженнях;

6) здійснюється статистичний аналіз результатів імітаційного моделювання.

Основним критерієм прийняття рішення є наступний: треба вибирати проект з таким розподілом імовірності NPV, який найкращим чином відповідає відношенню до ризику конкретного інвестора.