5. Принцип двобічної симетрії.

Будь-яка сенсорна система побудована за принципом двосторонньої (білатеральної) симетрії. Рецепторні апарати, відповідні їм центральні провідники і центральні мозкові структури – парні, і одна половина дзеркально повторює іншу. Однак цей принцип проявляється у відносному ступені, тому що навіть первинний сенсорний шлях може бути пов'язаний з обома симетричними мозковими півкулями. Зв'язок з протилежною півкулею виражається сильніше завдяки більшому числу сенсорних волокон, що до неї направляються. Між симетричними відділами сенсорних систем встановлюються горизонтальні з’єднувальні зв’язки, які забезпечують їх взаємодію.

Основним механізмом парної діяльності сенсорної системи є механізм функціональної асиметрії під час дії різним чином локалізованих у просторі об’єктів. Парна діяльність полягає у порівняні просторової моделі стимулу, що діяв раніше з новою просторовою локалізацією того ж стимулу. Між півкулева асиметрія у межах однієї сенсорної системи функціонує як саморегулююча система зі зворотнім гальмівним зв’язком.

Система зв’язків між асоціативними полями забезпечує тісну єдність обох половин асоціативної системи і створює високу надійність її функціонування.

6. Принцип структурно – функціональних кореляцій.

Будь-яка психофізіологічна функція залежить від одночасної роботи кількох сенсорних систем, тобто є полі сенсорною і тому не може бути локалізованою в обмежених ділянках мозку. Сама ж сенсорна система виступає як певна локалізована анатомічна система, яка виконує спеціалізовану функцію виявлення і перетворення інформації у нервовий код, в якому вміщена сукупність опису ознак об’єкту чи явища, що сприймається.

Різна ступінь кортикалізації сенсорних систем і найбільший розвиток глибоких структур слухової системи (порівняно з зоровою) свідчать про те, що зорова сигналізація у людини володіє найбільшою фізіологічною силою, і ступінь кортикалізації зорової системи на стільки висока, що будь-яке ураження кори перш за все торкається вад зорового сприйняття, і в меншому ступені торкається слухового сприйняття.

У таких тварин як дельфіни, кажани, слухова система виконує більш важливу роль в просторовій орієнтації, ніж зорова, що відображається відповідними структурно-функціональними кореляціями.

Загальні властивості відчуттів.

Не залежно від того, якими подразниками зумовлюються відчуття, їм притаманні наступні властивості: якість відчуття, інтенсивність, тривалість та просторова локалізація.

Якість – це основна властивість відчуття, що відрізняє його від інших відчуттів. Якісно відрізняються відчуття одного виду від іншого, а також різні відчуття у межах одного й того ж виду. Прикладами якостей відчуття є різні кольорові тони та відтінки, звуки різної висоти, запахи, смаки тощо. Якість відчуття визначається як властивостями об’єкта, що його викликає так і від здатності суб’єкта його оцінити (особливостей діяльності його аналізаторів).

Тривалість відчуття залежить від часу, протягом якого сенсорний образ не змінює своєї якості. При цьому відчуття виникають не відразу після початку дії подразника, а через деякий період, який називається латентним (від латинського «latentis» – прихований). Він залежить, насамперед, від спеціалізації аналізатора. Так, відповідь на світловий подразник центральної частини сітківки настає через 0,16 – 0,18 с; на слуховий – через 0,14 – 0,16 с; на шкірний електроподразник – через 0,1 – 0,12 с; на тепловий контактний – через 0.5 – 0,8 с; на нюховий - через 0,9 – 1 с. Такі відмінності в часі пояснюються, очевидно, особливостями будови та діяльності рецептора та відповідної аналізаторної системи, зокрема швидкістю проходження збудження аферентними та еферентними нервами.

Після припинення дії подразника нервова система, в силу притаманної їй інерційності, протягом певного часу зберігає слід від збудження. Тому відчуття не тільки не виникають, але й не зникають раптово. У зоровому аналізаторі це явище виступає у формі послідовного образу, який може бути позитивним або негативним. Позитивний за силою світла та кольоровим тлом відповідає сенсорному образу, негативний же змінює свої характеристики. Якщо подивитися на засвічену електричну лампочку, а потім заплющити очі, виникає відчуття світла, як приклад позитивного образу. Якщо після цього розплющити очі й подивитися на білу стіну, то можна побачити на ї тлі білу пляму – це негативний послідовний образ. При дії кольорових подразників він формується шляхом переходу основного кольору у додатковий. Послідовні образи присутні в роботі й інших аналізаторів, але не виявляються так очевидно, як у зоровому.

Просторова локалізація відчуттів – це відтворення у відчуттях місця знаходження подразника. В основі цього явища лежить психофізіологічний парадокс: властивість, дана у відчуттях, належить до предмета сприймання, а не до рецептора. Відбувається це завдяки рухам, які відтворюють просторово-часові характеристики подразників і будують сенсорний образ властивостей предмета там, де цей предмет дійсно розташований. Тому локалізація, наприклад, дистантних відчуттів вказує місце подразника у просторі, контактних – місце його безпосередньої дії на певну ділянку шкіри.

Таким чином, відчуття мають предметну віднесеність, їх джерело бачиться людині в середовищі (у тому числі й в середовищі організму), а не в органах відчуття.

Інтенсивність відчуттів – кількісне характеристика ступеня яскравості, виразності відображення людиною властивостей предметів і явищ. Вона залежить від сили подразника, що діє; стану аналізатора, його місця в сенсорній організації людини. Цей бік відчуттів досліджує психофізика, за даними якої можна кількісно описати закономірності виникнення, розвитку і функціонування відчуттів.