2. Вікові особливості шкіри та причини її ураження.

В дітей першого року життя шкіра тонка, ніжна та вразлива до переохолодження й інфекції. Згодом роговий шар ущільнюється й стає менш уразливим. В дітей дуже повільно розвивається потовиділення та судинні реакції на температурні зміни. Тільки після 3-5 років розвивається специфічна реакція на тепло та холод, як у дорослих.

Пошкодження шкіри в дітей відбуваються частіше та мають більш тяжкий перебіг, ніж у дорослих. Причинами ушкоджень можуть бути різні впливи: механічні (поріз, забій тощо), хімічні (кислоти, луги), температурні (переохолодження, опіки), променеві (перегрівання), біологічні (мікроби, грибки, піт та ін..)

В дітей з ураженням аналізаторних систем (особливо слухового та зорового), шкірний аналізатор є домінуючим і забезпечує зв'язок з іншими аналізаторами. Тому важливо не допускати в них уражень шкіри рук, оскільки різноманітні пошкодження та запалення, які супроводжуються больовою реакцією, знижують шкірну чутливість та інші функції шкіри.

4. Фізіологія шкіри. Функції шкірного аналізатору.

Шкіра, як поверхневий орган, регулює взаємовідносини організму із зовнішнім середовищем, виконуючи такі функції:

1. Захисна, або бар’єрна – захищає організм від шкідливих зовнішніх чинників: мікробів, деяких хімічних речовин. Порушується при ушкодженнях шкірних покривів. Не ефективна для речовин, що проникають через неушкоджену шкіру (наприклад, зарин).

2. Виконує функцію органа чуття (сприймає температурні впливи, дотик та тиск).

3. Видільна функція – виведення через шкірні пори продуктів обміну речовин в організмі.

4. Бере участь в процесах терморегуляції організму, що здійснюється шляхом розширення або звуження її судин та зміни інтенсивності потовиділення.

5. Дихальна функція – шкірне дихання становить 1% загального газообміну.

Крім того, в шкірі відбувається депонування жирів, а за певних умов – води, мінеральних солей, вітамінів (особливо холекальцеферолу, який тут утворюється) та інших речовин.

Шкірні відчуття.

Дія на шкіру різних подразників викликає різноманітні відчуття: тактильні, температурні, вібраційні, больові. Виникають вони (окрім вібраційних) завдяки наявності у шкірі специфічних рецепторів. Інтенсивність таких відчуттів залежить від щільності розташування рецепторів у шкірі.

На шкірі є ділянки з вибірковою чутливістю до дотику, тепла, холоду і болі. Під час впливів на ці ділянки, виникають відчуття різної модальності. Завдяки взаємозв’язку рецепторів, під час впливу подразників підвищеної сили, може виникнути замість первинного відчуття тепла, наприклад, відчуття болю.

Тактильні відчуття.

Найближче до поверхні в епідермісі розташовані нервові закінчення, що сприймають дотик. Подразнення тактильних рецепторів дає два види відчуття – дотику і тиску. Вони виникають у тому випадку, коли відбувається деформація шкіри. Тактильні рецептори розкидані в шкірі мозаїчно з різною щільністю. Чим більше їх на одиницю площі, тим більша гострота відчуттів. Найбільша тактильна чутливість у ділянках кінчика язика, долонь, носу та шиї, менша – на кінчиках пальців рук, долонях. Низькою чутливістю до дотику характеризується шкіра спини, стоп та живота.

Внаслідок взаємодії тактильного подразника з рецептором, у мозку людини виникає відчуття дотику, яке відображає різноманітність властивостей і ознак предметів: щільність, гладкість або шорсткість, пружність, форму тощо.

Абсолютний поріг тактильної чутливості характеризується мінімальним тиском предмета на поверхню шкіри, який викликає ледь помітне відчуття дотику. Він може мати не однакове значення для різних частин тіла:

• на кінчиках пальців рук – 3 г/мм²;

• на зворотному боці пальця – 5 г/мм²;

• на шкірі живота – 26 г/мм²;

• на п’ятці – 250 г/мм².

Диференційний поріг (поріг розрізнення) тактильної чутливості складає приблизно 0,07 початкової величини тиску. Оскільки тактильні рецептори найбільш численні на кінчиках пальців та язика, то диференційні пороги на цих ділянках будуть нижчими. Якщо на спині дві крапки дотику сприймаються роздільно лише на відстані 5 см, то на кінчику пальців і язика – на відстані 1мм.

Особливістю тактильного аналізатора є швидка адаптація. Зниження відчуття дотику або тиску залежить від сили подразника і для різних частин тіла знаходиться в межах від 2 до 20 с.

Біологічна значимість тактильних відчуттів полягає у тому, що вони сигналізують про присутність того чи іншого подразника, який стискається з поверхнею тіла.

Особливо зростає життєва роль тактильних відчуттів у людей з вадами зору. За допомогою дотику вони розпізнають форму, розміри та інші властивості предметів, оволодівають шрифтом Брайля тощо.

Больові відчуття .

Відчуття болю викликається механічними, температурними і хімічними впливами, що досягають інтенсивності, здатної до руйнівних впливів на організм людини. Біль оповіщає організм про шкідливі впливи й патологічні стани його органів та тканин. Больові реакції супроводжуються зсувами на рівні клітини, органів, систем та організму.

Сенсорні сигнали про травматичні впливі, що призводять до больових відчуттів, називаються ноцицептивними («ноци» - означає шкідливий, або той, що ушкоджує).

Больовими рецепторами є вільні закінчення, локалізовані переважно у шкірі. Вони пов’язані з невеликими мієлінізованими А-δ волокнами і найбільш чутливі до сильних подразників. Ці волокна передають відчуття гострого болю. Інші вільні закінчення – полімодальні ноцицептори, передають інформацію по тонким немієлізованим С-волокнам (швидкість проведення 1м\с). З їх активацією пов'язаний пекучий біль.

Полімодальні ноцицептори розташовані у глибоких шарах шкіри та у інших тканинах, окрім нервової. Вони мають невеликі рецептивні поля і реагують на температурні, хімічні та механічні пошкодження.

Больові імпульси поступають у ЦНС по тонким мієлінізованим волокнам (А-δ), які проводять «швидкий» біль, або по не мієлізованим С-волокнам, що проводять «повільний» біль. Ці волокна утворюють провідні шляхи двох незалежних ноцицептивних систем, які проводять різні за якістю види болю.

Пучок волокон, що несуть інформацію про біль, йдуть у спинний мозок, де відбувається первинний аналіз ноцицептивної інформації, виникає рухова реакція на біль і формуються висхідні шляхи больової чутливості.

До ЦНС больова інформація передається за п’ятьма основними провідними шляхами:

• до зорового бугра,

• до ретикулярної формації,

• до проміжного мозку,

• до бічного шийного ядра,

• до ядер довгастого мозку.

Волокна «швидкого» шляху мають мінімальну кількість розгалужень та перемикань і закінчуються у таламусі. Ця система дозволяє точно розрізняти де знаходиться пошкодження, на скільки воно небезпечно для організму і в який час відбулося.

Інша (дифузна) система, що формує «повільний» шлях, є мультисинаптичною, під час її збудження виникає поширений ниючий біль.

У таламусі обидва шляхи перемикаються у різних ядрах і йдуть до кори головного мозку.

Волокна «швидкого» шляху закінчуються у пост центральній звивині, тіменній і скроневій долі кори головного мозку. У пост центральній звивині відбувається визначення локалізації болю, оцінка його типу та вірогідної причини його виникнення.

Тіменна доля забезпечує мнемонічний аналіз (залучення механізмів пам’яті) для визначення: чи є цей біль новим, або повторенням попереднього больового відчуття за подібних обставин.

Волокна повільного шляху закінчуються у лімбічній системі та лобних долях кори головного мозку. Центром лімбічної системи є гіпоталамус, пов'язаний з регуляцією вегетативних функцій та емоційно-мотиваційної поведінки.

Однією з характерних особливостей лімбічної кори є її зв'язок з перед лобною і око-лобною корою. Ці зв’язки забезпечують участь лімбічної системи у актах емоційного забарвлення зовнішніх стимулів і ситуацій у цілому, які в людини мають свідомий характер регуляції.

Не зважаючи на принципові розбіжності, обидві ноцицептивні системи функціонують як одне ціле і виконують інтегруючу дію.

Різновиди болю.

Місцевий (локальний) біль – відповідає локалізації патологічного процесу, здійснюється по шляхам швидкого болю.

Проекційний біль виникає на периферії від місця ураження корінця або нерва і локалізується у ділянці шкіри, яка ним інервується. Він пов’язаний з не специфічним подразненням больових волокон.

Біль, що ірадіює передає сигнали про патологічний процес від однієї з гілок нерва на гілки, що не пов’язані з місцем ураження.

Відображений (рефлекторний) біль сприймається як периферійний біль за наявності патологічних процесів у внутрішніх органах, що проекуються у сегменти спинного мозку завдяки конвергенції аферентних волокон шкіри та внутрішніх органів на один і той же спинномозковий нейрон.

Реактивні болі виникають у відповідь на стискання або натягнення нерву (або його корінця), що локалізується за ходом корінця або нерву, а також у зоні шкіри, якій він іннервує.

Фантомні болі виникають в людей, що перенесли ампутацію кінцівки або її частини. Подразнення нервів у кульші викликає відчуття болю у відсутній кінцівці.

Поряд з ноцицептивними системами існує анти ноцицептивна система, яка зменшує відчуття болю. Вона пов’язана з додатковими гальмівними нейронами, які вставлені між аферентними волокнами великого діаметру (А-α. А-β) та клітинами, які утворюють висхідні шляхи. Їх збудження викликає пресинаптичне гальмування у закінченнях аксонів перших чутливих нейронів, які є початком висхідних больових шляхів і закриває ворота больовій чутливості.

У свою чергу, аферентні волокна малого діаметру (А-δ і С) розгальмовують проміжні гальмівні нейрони і відкривають «ворота» для больової чутливості, збільшуючи сприйняття болю.

Діяльність різних відділів антиноцицептивної системи здійснюється за різними нейрохімічними механізмами. Провідну роль серед них відіграє опіоїдна регуляція больової чутливості. На усіх рівнях ноцицептивної системи існують опіатні рецептори, які сприймають знеболюючі речовини як зовнішнього походження (морфіни), так і ті, що виробляє у гіпофіз (ендорфіни та енкефаліни).

Поріг больової чутливості та його функціональні коливання формуються у результаті постійної взаємодії ноцицептивної та анти ноцицептивної систем. Антиноцицептивна система має постійний тонічний гальмівний вплив на ноцицептивну і поріг больової чутливості визначається рівнем активності обох систем.

Температурні відчуття.

З тепловою та холодовою чутливістю пов’язано виникнення відчуттів на тепловий та холодовий вплив. Теплові та холодові рецептори функціонально специфічні. Тепло сприймають циліндричні закінчення Руфіні, а розташовані на різній глибині у шкірі колби Краузе є холодовими рецепторами. Крім того, у сприйманні температурних впливів беруть участь вільні нервові закінчення.

Холодові рецептори є рецепторами, що адаптуються повільно. У відповідь на різку зміну температури вони дають високочастотний розряд, який переходить у розріджену активність, інтенсивність якої корелюється з температурою оточуючого середовища. Якщо температура повітря досить низька, поодинокі імпульси продовжуються не визначено довго.

Від температурних рецепторів збудження проводиться за тонкими волокнам А-δ.

У холодових рецепторів сумарний оптимум чутливості лежить у діапазоні 27-37°С, а у теплових – у діапазоні 37-47ºС . До того ж, в кожного волокна є свій вузько налаштований оптимум чутливості.

Діапазон оптимуму чутливості кожного окремого волокна охоплює 5°С, і зміна температури на 1º викликає зміну частоти на 2 імп/с, тобто на 20% від максимальної частоти. Розкиданість оптимумів чутливості у різних рецепторних волокон дає можливість організму досить точно реагувати на зміни температури.

Усі предмети оточуючого світу можуть мати за певних умов певну температуру. Шкіра має диференціальну чутливість до різних температур предметів. Диференційна чутливість, наприклад, пальців рук за адаптаційної температурі 24ºС для теплового подразнення може скласти 0.1 – 0.2ºС. Поріг диференційної чутливості до підвищення температури більший, ніж до її зниження. Відповідно, час реакції на підвищення температури більший, ніж на її зниження. Однак, стан початкового відчуття може змінюватись завдяки адаптації до нової температури, що треба враховувати під час дослідження температурної чутливості. Відчуття шкірою тепла й холоду має якісну характеристику, яка залежить як від адаптації, так і від сили температурного впливу.

Латентний період температурного відчуття складає приблизно 250 мс. Просторовий поріг температурної чутливості при контактному впливові складає 1 мм², при променистому -700 мм² . Абсолютний поріг температурної чутливості, який визначається за мінімальною зміною температури ділянок тіла відносно власної температури даної ділянки тіла для теплових рецепторів – 0.2 ºС , для холодових – 0.4 ºС.

Розподілення теплових та холодових рецепторів на поверхні шкіри нерівномірне, тому чутливість різних ділянок тіла до температурних впливів відміна. Наприклад, до холоду і болю найбільш чутлива шкіра спини і шиї, а до гарячого – кінчики пальців та язика. Окрім того, різні ділянки тіла мають власну температуру, відмінну від загальної температури тіла:

• чоло – 34 -35 ºС;

• обличчя – 20 – 25 ºС;

• живіт – 34 ºС;

• ноги -25 – 27 ºС.

Середня температура ділянок шкіри, які не вкриті одягом – 30 – 32 ºС

Власна температура даної ділянки шкіри є «фізіологічним нулем». Відчуття тепла чи холоду виникає у залежності від співвідношення температурного впливу з постійною температурою даної ділянки шкіри.

Цікавим є факт парадоксального відчуття холоду за умов нагрівання шкіри вище 45°С – температури, що є надмежовою для діапазону чутливості температурних рецепторів. Оскільки розподілені у товщі шкіри закінчення холодових волокон з колбами Краузе вимірюють різницю між зовнішньою та внутрішньою температурою шкіри, то в умовах ненормально високої зовнішньої температури виникає ілюзія холоду, а за подальшого підвищення температури з’являються больові відчуття.

Інформація про температурну чутливість передається за спиноталамічними та спиноретикулярними шляхами, тобто за тими ж, що й больова чутливість.

Біологічна значимість температурного відчуття полягає у тому, що воно дає відомості про термічні властивості предметів і явищ, сигналізує про зміни температури середовища, про небезпеку переохолодження тіла чи його перегрівання, активізуючи тим самим механізми терморегуляції організму.

Шкірно-оптичне відчуття – це здатність шкіри реагувати на вплив світла та кольору. Ще наприкінці ХVІІІ ст. В.М. Бєхтерєв спостерігав пацієнтку, яка за допомогою шкірного відчуття розрізняла кольори та прості графічні зображення. Наявність шкірного «зору» встановлено в людей з нормальним та зі зниженим зором, а також в сліпих. Згідно дослідженням, розрізнення кольорів відбувається завдяки різним якостям відчуття кольору. Учасники дослідження поділяли кольори на:

1) «гладенькі», або «слизькі» – блакитний та жовтий кольори;

2) «в’язкі» або «ті, що притягують» – червоний, зелений та синій;

3) «шорсткі» або «ті, що гальмують рух» – помаранчовий та фіолетовий.

Самим «гладеньким» відчувається білий колір, а «таким, гальмує» – чорний.

Різноманітність оцінки відчуттів говорить про участь різних рецепторів в утворенні шкірно-оптичного відчуття.

Тема № 3: РУХОВИЙ АНАЛІЗАТОР.

План лекції.