4. Відчуття кольору.

5. Бінокулярний або просторовий зір.

6. Окорухові механізми зору та їх порушення.

7. Оптичні механізми зору та їх порушення.

1. Анатомічна будова органу зору.

Зоровий аналізатор є складною нервово-рецепторною системою. Він складається з рецепторної частини (сітківки), провідних шляхів (зорових нервів, хіазми, зорових трактів), зорових центрів (підкіркових і кіркових).

Периферійна частина зорового аналізатору – це очне яблуко з захисним (орбіти, повіки) і допоміжним (слізні органи, очні м’язи, кон’юнктива) апаратом ока.

Очне яблуко.

Очне яблуко являє собою шароподібне тіло. В ньому виділяють три оболонки: зовнішню, середню та внутрішню.

Зовнішня ділиться на дві частини: білочну, або склеру і прозору рогову. Місце переходу склери в рогову оболонку називається лімбом. Склера не прозора і являє собою основну частину фіброзної оболонки, що вкриває око. Склера пронизана багатьма отворами, через які в око входять волокна зорового нерва, і судини. Роговиця являє собою передній відділ зовнішньої оболонки. В нормі роговиця прозора, має блискучу дзеркальну поверхню, не має кровоносних судин, але має багато нервових закінчень.

Середня оболонка утворена судинним трактом, який поділяється на : райдужку, війчасте тіло і власне судинну oболонку.

Райдужна оболонка є передньою частиною судинного тракту. В її центрі знаходиться отвір, позаду якого знаходиться кришталик, який являє собою пружне, прозоре, випукле з обох боків тіло. Завдяки на тяжінню пружних волокон, які прикріпляються до кришталика, він здавлений і сплющений в своїй сумці. Війчасті м’язи послаблюють на тяжіння зв'язок. Райдужна оболонка регулює доступ світла і діє як діафрагма фотоапарата шляхом звуження або розширення зіниці. На внутрішній поверхні райдужки знаходиться шар пігменту, який належить до сітківки і не пропускає світло інакше як через зіницю. В самій сітківці є зерна пігменту. які обумовлюють колір очей людини. У альбіносів пігмент відсутній, тому їх очі здаються червоними від просвічування судин. Відсутність пігменту затрудняє ясність зору.

Внутрішньою оболонкою є сітківка, яка має п’ять шарів. Найважливішим із них є шар паличок та колбочок, - це фоторецептори. У людини 130млн паличок і 7млн колбочок. Місце входження у сітківку зорового нерва не містить рецепторів і називається сліпою плямою.

У паличках і колбочках розрізняють зовнішній сегмент, який збирає сонячні промені, і внутрішній, який переломлює промені. На кінці зорової осі є ямка, на яку потрапляє зображення предмету і яка за свій колір отримала назву жовтої плями. Предмети, що не потрапляють на жовту пляму, здаються нам розпливчастими. У зоні ямки всі шари сітківки дуже витончені, що сприяє максимальному проходженню світла. Колбочки більше пристосовані до бачення при яскравому світлі, а палички – під час сутінок. Кожний з рецепторів сприймає окрему ділянку предмету під час огляду. Пучок променів, які падають на зовнішній сегмент фоторецептора, не розсіюються на сусідні елементи, а проникають У глибші частини клітин і викликають фотохімічну реакцію.

Головним елементом сітківки є нервові клітини, які розташовані в три шари і тісно взаємодіють між собою.

Складні фотохімічні реакції в фоторецепторах сприяють трансформації світлової енергії у нервове збудження, яке передається по провідним шляхам від сітківки через ядра таламусу і гіпоталамусу у кору головного мозку, де відбувається аналіз і синтез зорового відчуття і здійснюються асоціативні зв’язки органу зору з іншими аналізаторними системами.

2. Основні зорові функції ока та їх порушення.

Зорова функція здійснюються зоровим аналізатором і забезпечує здатність орієнтуватися у просторі, сприймати форму і колір предметів, бачити їх на різній відстані, при яскравому світлі і в сутінках.

Функції ока включають: 1) центральний зір; 2) периферійний зір; 3) відчуття світла; 4) відчуття кольору; 5) бінокулярний зір.

Центральний зір є основною функцією ока і забезпечує розрізнення форми дрібних деталей і впізнання предметів.

Зниження гостроти зору негативно впливає на впізнавання предметів і зображень а також швидкість зорового сприйняття. Обмеженість і фрагментарність сприйняття затрудняє формування предметних і просторових уявлень, розвиток образного мислення, регуляцію рухів, їх точність та координацію.

Гостротою зору називають здатність ока розрізняти окремо дві крапки за мінімальної відстані між ними.

Нормальною вважають гостроту зору, за якої око може розрізняти дві крапки, кутова відстань між якими дорівнює 1 хвилині, що відповідає одиниці.

Зображення на сітківці деталей предметів або чорних крапок на світлому фоні викликає збудження фоторецепторів, відмінне від збудження, що виникає через фон, що їх оточує. Таким чином, гострота зору залежить від стану сітківки і віддаленості предметів ввід ока.

Дослідження гостроти зору здійснюється за різними методиками: табличними, проекційними, комп’ютерними, телевізійними, предметними.

Найбільш поширеними є таблиці Д.А. Сивцевої, Б.П.Поляка, Е.М.Орлової. Для визначення стану зору за цими таблицями дітям пропонують назвати тест-фігуру( положення розриву в кільцях Ландольфа, малюнків або літер алфавіту). Розмір тест-фігури, що знаходиться на межі розрізнення, є критерієм гостроти зору. Якщо з відстані 5м дитина розрізняє усі фігури третього знизу рядка таблиці, гострота зору вважається нормальною. Розрізнення тільки верхнього рядку характеризує гостроту зору як 0,1.

Існує спрощений метод оцінки гостроти зору. Якщо гострота зору дитини становить менше 0,1 , використовують лічбу пальців. Якщо дитина може порахувати розсунуті пальці руки на відстані 5м, гострота її зору дорівнює 0,09; на відстані 2м - 0,04 ; 0,5м - 0,01; 30см - 0,005. Якщо дитина не бачить пальців, а розрізняє тільки світло, то її гострота зору дорівнює відчуттю світла. При такому стані зору важливо встановити, чи здатна дитина визначити, з якого боку на очі падає світло. Якщо напрямок вказується правильно, то її гострота зору дорівнює відчуттю світла з правильною проекцією світла. Якщо дитина не відрізняє світла від темряви, гострота її зору дорівнює 0.

Гострота зору під час визначення за різними методами може виявитися неоднозначною. Вона залежить від інтенсивності освітлення об’єкту, стану адаптації, тривалості подразнення і якості подразника, а також від стану здоров’я дитини.

Слід зазначити, що центральний зір формується у дітей поступово. Так, у трирічних дітей гострота зору =1 зустрічається у 5-10% , у семи-восьмирічних у 45-55% чотирнадцятирічних – у 90%.

Гострота зору – величина не стала. Під впливом негативних чинників (хвороба, втома, погане освітлення), вона може знижуватись.

Периферійний зір - це здатність органу зору охоплювати зоровим сприйняттям достатньо великий сегмент із оточуючого світу.

Периферійний зір слугує для орієнтації людини у просторі та пошуку предметів. При порушенні периферійного зору людина втрачає здатність вільно пересуватися в просторі( буде наштовхуватись на предмети), не зможе охопити поглядом великі предмети, робоче місце.

Розлади периферійного зору спостерігаються при глаукомі. дистрофії сітківки, враженнях зорового нерву, а також нервової системи(травми, інсульт).

Стан периферійного зору визначається полем зору.

Поле зору – це простір, який сприймається одним оком за нерухомого його положення. Поле зору кожного ока має певні межі: назовні – 90˚, у середину – 60˚, до низу – 70˚, до верху – 60˚. Звуження поля зору затрудняє цілісність, одночасність і динамічність сприймання. При звуженні поля зору цілісний (симультанний) характер сприймання замінюються послідовним (сукцесивним) впізнаванням.

Зміна поля зору може мати різний характер: рівномірне звуження, або звуження у певній ділянці. Концентричне звуження може бути невеликим, а може бути досить значним і приводити до, так званого, трубочного зору. Це у значній мірі ускладнює не тільки світосприйняття, але й робить таку дитину зовсім безпорадною.

Зустрічаються часткові випадіння поля зору у центрі або на периферії сітківки (скотоми). Їх наявність спричиняє появу тіней, плям та кіл, що затрудняють зорове сприйняття. Наявність великих скотом у центрі й на периферії робить іноді неможливим читання й письмо. Якщо спостерігається значне звуження поля зору і великі скотоми, зорове сприйняття дитини стає фрагментарним, що ускладнює формування цілісного образу.

Поле погляду – це простір, який може сприймати око під час руху у фіксованому положенні голови. Воно визначається об’ємом рухів очей за їх максимального відведення у різні боки. Внутрішня і зовнішня границі складають 45-50°, верхня - 40º, нижня - 50 º

Звуження поля погляду більше ніж на 5º вважається патологічною і спостерігається при парезі або паралічі м’язів очного яблука внаслідок ураження окорухових нервів.

3.Світло та його сприйняття.

Електромагнітне вилучення у діапазоні від 400 до750 нм сприймається людиною як світло. Важливим його джерелом для нас служить сонце. Розглядаючи райдугу, ми бачимо її складові – спектр різних довжин хвиль. У межах видимого спектру монохроматичним світлом називається електромагнітне вилучення з вузьким діапазоном хвиль. Якщо спектральна відбивна здатність об’єкту розподілена у видимому діапазоні хвиль не рівномірно, то ми сприймаємо його поверхню як різнокольорову.

Відчуття світла – це здатність зору сприймати світло і розрізняти його яскравість. Воно пов’язано з роботою колбочкового апарату сітківки.

Палички подразнюються вночі, коли кількість світлової енергії мізерна, тобто є апаратом нічного зору. Колбочки не беруть участі в нічному баченні, вони подразнюються денним світлом. На користь теорії подвійності зору, яка основана на тому, що палички і колбочки є двома самостійними апаратами ока, говорить той факт, що в сітківці денних птахів (курей, голубів) переважають колбочки, а у нічних тварин (кажанів, сов) – палички.

Одною з особливостей світлової чутливості є світлова і сутінкова адаптація. Зір базується перед усім на сприйнятті контрастів світлого і темного, або на сприйнятті кольорових контрастів. Зорова система сприймає цей великий діапазон світла за допомогою адаптаційних процесів.

Світлова адаптація – це пристосування органу зору до високого рівня освітлення, воно відбувається досить швидко (50-60с). Наприклад, якщо людина виходить з темної кімнати в яскраво освітлену, виникає тимчасове засліплення, яке швидко проходить. Люди з порушеною світловою адаптацією в сутінках бачать краще, ніж вдень.

Cсутінкова адаптація – це пристосування органу зору до умов зниженого освітлення і відбувається під час переходу зі світлого приміщення у темне. За таких умов предмети починають розрізнятися через деякий час. У процесі адаптації зір «перемикається» з колбочкової системи на паличкову.

У тварин, що адаптовані до нічного життя, чутливість сітківки збільшується в 5-20 разів за рахунок шару пігментних відбиваючих клітин – він відбиває фотони світла і вертає їх на рецептори. Цей пігмент жовтувато-зеленого кольору, тому очі котів і собак світяться таким світлом.

Розлади сутінкової адаптації приводять до втрати орієнтації в умовах зниженого (сутінкового) освітлення. Цей стан називається гемералопією, або «курячою сліпотою».

Дослідження світлової чутливості має велике значення при професійному відборі осіб, які працюють в умовах сутінкового освітлення.