4. Контроль за мовленнєвою системою.

Для оцінки успішності виконання будь-якої моторної програми, у тому числі і мовлення, необхідний контроль за її реалізацією як у процесі виконання, так і за кінцевим результатом. Таку оцінку здійснює мозок завдяки системі зі зворотними зв’язками. У людини існують три канали отримання інформації про успішність мовленнєвого процесу: слуховий, зоровий і пропріоцептивний.

Точність сприйняття мовлення, тобто відповідність акустичної форми мовленнєвого сигналу його акустичному образу, сформованому в процесі навчання, контролює слуховий зворотній зв'язок. Він починається в слуховій скроневій зоні і проходить у відцентровому напрямку паралельно шляхам і центрам аферентної слухової системи до волоскових клітин Кортієвого органу.

Точність відтворення мовлення контролюється також оцінкою аферентації від кінестетичних і пропріорецепторів, розташованих у м’язах та суглобах органів, що беруть участь у мовотворенні. Отримана інформація порівнюється з образом правильного мовленнєвого акту, що зберігається в пам’яті, і відбувається оцінка його відповідності.

В механізмах пропріоцептивного контролю за мовленням бере участь кора третьої лобної звивини лівої півкулі, пре моторна і нижня моторна кора обох півкуль.

Контроль кінцевого результату впливу експресивного мовлення на слухача реалізується по зоровому і слуховому каналам аферентації.

Зорове сприйняття забезпечує людині оцінку реакції слухача на вимовлені звуки.

Слуховий аналіз дозволяє оцінити результат впливу мовлення людини, що говорить по мовленнєвій відповіді слухача.

Ці види контролю потребують участі багатьох структур мозку.

Мовленнєві структури мозку, що розташовані у його задніх відділах, пов’язані з лобною, пре моторною і моторною корою за допомогою довгих асоціативних зв’язків і через ядра таламусу. Ці шляхи реалізують подвійний контроль за вимовою.

Підкірковий шлях бере участь у автоматизованих мовленнєвих процесах, які не потребують обдумування.

Кірковий шлях бере участь у свідомому контролі за мовленням.

У багатьох випадках ці два шляхи діють одночасно і паралельно.

Мозочок також бере участь у контролі за мовленням і при його порушеннях виникає мозочкові дизартрія.

Окремий контроль виконання (якість мовленнєвої продукції) і кінцевого результату (осмисленого змісту виразу) дає можливість людині виявити причини невдалого мовлення як засобу комунікації. Подвійний контроль за допомогою зворотних зв’язків дозволяє відділити погану реалізацію мовлення як рухового процесу і акустичного явища від неадекватності мовлення за змістом і метою (наприклад, неможливість змінити поведінку партнера або отримати відповідь на питання).

Людина, що говорить, та її слухач у процесі генерації і сприйнятті мовлення складають єдину систему і виконують ряд спільних функцій: аналіз акустичних властивостей мовлення, виділення мовленнєвого повідомлення з шуму, розуміння сенсу сказаного і його емоційно-афективного змісту.

Під час діалогу той, що говорить, виконує одночасно дві, а слухач – одну функцію. Той, що говорить, реалізує семантичну програму мовлення у певній граматичній і акустичній формі. Паралельно він здійснює подвійний контроль якості мовленнєвої продукції: зворотній зв'язок, пропріоцептивний і зоровий контроль одночасно.

Для слухача головним завданням є розуміння змісту мовлення. Аналогічне розділення існує і в письмовому діалозі.

Одним з поширених різновидів мовленнєвої комунікації є мова жестів.

Мова жестів – це формальне мовлення, яке використовує зорово-просторові можливості мозку, зі складним словником і граматичною структурою. Кожний знак являє собою «літеру», «склад» або «слово» - у залежності від типу жестової мови.

Клінічні дослідження доводять, що у людей з нормальним слухом і мовленням, які користуються мовою жестів, при ураженні лівої півкулі у ділянках, що відповідають за звукове мовлення, зникає здатність розуміти і активно користуватися мовою жестів.

У глухонімих, які з дитинства почали користуватися мовою жестів, ліва півкуля домінує і під час вирішення зорово-просторових завдань. Отже, мовленнєві функції реалізуються однаковими механізмами, не залежно від того, у якій формі – звуковій, письмовій або жестовій – використовується мовлення.

Крім названих способів спілкування, існує також «мова рухів тіла» , яка використовується не стільки для комунікації, як для встановлення невербальних відносин між особистостями (супутні мовленню рухи, пози, погляди).

Більшість жестів, поз, мімічних рухів є вродженими. Їх зв'язок з мовленням зумовлений тісною взаємодією структур мозку, що беруть участь в управлінні рухами, - не тільки мовленням, але й локомоцією, позою. Оскільки мовленнєва функція лівої півкулі пов’язана з руховою активністю ведучої правої руки, можливо, що спеціалізація лівої півкулі у відношенні до мовлення пов’язана з розвитком рухових навичок руки, тонкими маніпуляціями і виразними жестами. У той же час можливо, що асиметрія півкуль складає частину генетичної програми людини.

Білатеральна (пів кульова) організація мозку – це ще один анатомічний аспект, необхідний для розуміння того, як організовані мовні функції.

Обидві півкулі виконують різні функції, але забезпечують цілеспрямовану поведінку. Права півкуля контролює і регулює сенсо-моторні і рухові функції лівої половини тіла, а ліве – правої.

Такі відмінності функцій були виявлені під час клінічних досліджень у людей з розщепленим мозком після пересікання мозолистого тіла внаслідок травми або хірургічного втручання (при важких формах епілепсії). Ці дослідження також виявили, що кожна півкуля наділена власним відчуттям, сприйняттям, мисленням та ідеями, характеризується різною емоційною оцінкою аналогічних подій, має власний ланцюг спогадів та засвоєння знань, що не доступні іншій півкулі.

У певних відношеннях кожна півкуля має окреме, особливе мислення:

ліва – мовленнєве, права – зорово-просторове. Ліва півкуля обробляє інформацію логічно і послідовно, права – одночасно і цілісно. Кожна півкуля вносить свій унікальний внесок у процеси мовлення та мислення.

Хоча ліва півкуля відповідає за мовлення і мову, а права управляє навичками та розумінням, які пов’язані з просторовим та зоровим сприйняттям, вона має здатність розуміти мову, але не здатна її програмувати.

Таким чином, кожна півкуля має рівну здатність розпізнавати зовнішні стимули, але користуються при цьому різними способами і стратегіями та мають різні можливості у вираженні результатів рішення: мовну – для лівої півкулі і просторово-зорову для правої.

Злагоджена дія обох півкуль забезпечує людині високу здатність до пристосування у оточуючому середовищі, пластичність її поведінки, цілісне сприйняття світу та себе самого.