Мозочок.

Робота мозочка забезпечує точність, цілеспрямованість рухів, регуляцію координованої дії м’язів-антагоністів, які корегують траєкторію руху.

Наприклад, ми натискаємо на кнопку дзвінка. На початку руху рука піднімається – рух має орієнтовний характер (так само піднімається рука до зачіски). Далі рух стає більш цілеспрямованим і направлений до кнопки дзвінка. Зовні рух іде за прямою траєкторією, без різких її згинів т, але ця зовнішня рівність потребує постійного розподілу уваги центральних регуляторних апаратів з однієї групи м’язів на іншу.

Чим ближче кінцева мета руху, тим потрібна більша точність злагодженої дії м’язів-антагоністів. Координуючий апарат контролює рівновагу тіла, стабілізує центр ваги, регулює роботу м’язів-антагоністів, забезпечує згинання та розгинання. Це потребує безперервної зворотної еферентації, що інформує про положення м’язів, суглобів; про навантаження на них, про хід виконання траєкторії рухів.

Центром координації рухів є мозочок. Звичайно, крім нього це забезпечують також кіркові центри, уся екстрапірамідна система, аферентні та еферентні шляхи.

Мозочок має три пари ніжок, які утворені аферентними та еферентними мозочковими шляхами.

Парне ядро намету черв’яка мозочку є колектором імпульсів, які поступають за різними аферентними каналами. Інформацію з різних джерел ядро посилає до клітин Пуркіньє на переробку та кодування, потім імпульси йдуть у зубчасте ядро, яке розподіляє ці імпульси у відповідні еферентні апарати.

Координація руху потребує різнобічної інформації: аферентні імпульси поступають у парне ядро від пропріорецепторів м’язів, вестибулярного апарату, ретикулярної формації та інших відділів мозку.

Із ядер Голя (тонкого) та Бурдаха (клиноподібного) сигнали ідуть через нижні ніжки мозочка.

Власно мозочкова пропріорецепція проводиться по шляхам Флексіга і Говерса (задній та передній спинно-мозочковий шлях).

Імпульси від пропріорецепторів, які сигналізують про положення тіла у просторі, йдуть до спинномозкових вузлів, де лежать перші неврони, аксони яких надходять через задні корінці у спинний мозок.

ІІ-гі неврони лежать в основі задніх рогів спинного мозку і у середній частині його сірої речовини. Від них починаються спинно-мозочкові шляхи:

Шлях Флексіга – проходить у задній частині бокового канатика, не перехрещуючись, до довгастого мозку і у складі нижніх ніжок досягає черв’яка мозочку.

Шлях Говерса – після переходу на протилежний бік йде у складі бокових канатиків, проходить спинний та довгастий мозок і в області мосту повертає догори, уходячи до складу верхніх ніжок, йде у черв’як мозку. Шлях утворює два перехрести: у спинному мозку і у передньому мозковому вітрилі.

Шляхи від вестибулярного ядра Бєхтєрєва та ядер ретикулярної формації підходять до ядра намету свого боку по нижнім ніжкам.

Нижні оливи довгастого мозку функціонально найбільш тісно пов’язані з мозочком і тому, оливо-мозочкові шляхи, які проходять у нижніх ніжках, надходять безпосередньо у кору мозочка, обминаючи ядро намету.

Таким чином:

• головні аферентні шляхи проходять до мозочка, не роблячи перехресту, або роблять його двічі, завдяки чому кожна півкуля мозочку отримує інформацію від своєї половини тіла;

• головний канал надходження аферентних сигналів – нижні ніжки мозочка ( вийняток – шлях Говерла: по верхній ніжці);

• головний приймальний пункт аферентних сигналів – ядро намету.

Особливими аферентними шляхами є шляхи, які спускаються з кори великих півкуль і перериваються у власних ядрах мосту: від лобної долі – лобно-мозочкові, від потиличної та скроневої – потилично-скронево-мозочкові.

Сигнали з кори головного мозку мають корекційний, направляючий характер. Вони поступають після переробки у корі усієї аферентної інформації про положення тіла у просторі та від органів чуття. Кірково-мозочкові шляхи входять у мозочок через середні ніжки, минаючи ядро намету .

Кірково-мозочкові шляхи двохневронні:

І-й неврон – кірково-мозочковий шлях, – від верхнього відділу лобної долі (лобно-мостовий шлях), або із нижнього відділу скроневої та потиличної долі (потилично-скронево-мозковий шлях).

Лобно-мозковий шлях – йде через передню ніжку внутрішньої капсули, основу ніжок, і закінчується у власних ядрах мосту своєї сторони.

Потилично-скронево-мозочковий шлях йде через задній відділ задньої ніжки внутрішньої капсули у зовнішню частину основи ніжок і закінчується також у власних ядрах мосту своєї сторони.

ІІ-й неврон починається від власних ядер мозку, аксони клітин ядер мосту перехрещуються та йдуть через середні ніжки до кори мозочку. Таким чином, півкулі мозку пов’язані з протилежними півкулями мозочку.

Еферентні імпульси від мозочку йдуть через верхні ніжки по зубчасто-червоноядерно-спинномозковому шляху до α-малих нейронів переднього рогу спинного мозку, утворюючи два перехрести. Червоні ядра віддають також волокна до зорового бугра, звідти – у стриапалідарну систему та кору великих півкуль мозку. Зворотні еферентні сигнали від стриапалідарної системи йдуть до м’язів через червоно-ядерно-спинномозковий, присінково-спинномозковий, покривково-спинномозковий, ретикуло-спинномозковий шлях до м’зів ока. Мозочок має й власні зв’язки з вестибулярною системою та ретикулярною формацією.

Функція мозочку у єдиній екстрапірамідній системі відбувається завдяки безперервній циркуляції нервових імпульсів за кільцевими каналами:

• сегментарна пропріорецепція – шляхи Флексіга, Говерса, Голя, Бурдах

• мозочок ( ядро намету – кора мозочка – зубчасте ядро),

• - мозочково-червоноядернно-спинномозковий шлях;

• мозочко-оливо-спинно мозковий шлях;

• сегментарний мотонейрон та м’яз.

Такі ж кільцеві зв’язки (прості або складні) існують зі стриапалідарною системою (мозочок – червоне ядро – чорна речовина – ретикулярна формація – мозочок), корою великих півкуль ( мозочок – червоне ядро – зоровий бугор – кора – міст – мозочок) та вестибулярним апаратом.