3. Мовлення як функція мозку.

Управління мовленнєвими функціями здійснюється вищими відділами мозку людини – корою великих півкуль, значні ділянки якої спеціалізовані до сприйняття, інтерпретації, запам’ятовування та здійснення мовлення.

У мовленнєвих функціях беруть участь також підкіркові утворення мозку, що пов’язані з емоціями та пам’яттю.

Кора великих півкуль містить три найважливіших для мовлення сенсорних поля:

1) зорове – потиличні долі, поле 17 за Бродманом;

2) слухове – поперечна звивина Гешля, поле 41 за Бродманом;

3) сомато-сенсорне – у задній центральній звивині правої і лівої півкулі, 1-3 поле за Бродманом.

У передній центральній звивині обох півкуль ( 4 і 6 поля) розташовано первинне моторне поле, яке управляє м’язами обличчя, кінцівок і тулубу. Воно визначає довільну рухову активність людини, суттєвою частиною якої є мовлення і письмо.

Окрім первинних, існують також вторинні сенсорні, асоціативні та моторні поля, розташовані у безпосередній близькості від первинних.

У першу чергу, це перша скронева звивина – ділянка Верніке, що відповідає за розуміння мови, а також важлива інтегративна частина мозку – лобна доля, яка регулює програмне забезпечення мовлення, зосереджене у зоні Брока (третя лобна звивина) та перед фронтальній корі.

Взаємодія цих зон здійснюється за рахунок між кіркових асоціативних зв’язків, а також кірково-таламічних та таламо-кіркових зв’язків.

Мовлення, як функція мозку, глибоко асиметричне. Лінгвістичні здібності людини визначаються переважно лівою півкулею.

Взаємопов’язані мовленнєві зони, розташовані у задній скроневій ділянці

(зоні Верніке), нижній лобній звивині (зона Брока), пре моторній ділянці лівої півкулі та у додатковій моторній корі разом з руховою корою обох півкуль, що управляє координованою діяльністю артикуляційного апарату, діють як єдиний мовленнєвий механізм.

Після того, як інформація, яку несе слово, обробляється у слуховій системі (або у зоровій корі під час читання), повинна відбутися її смислова ідентифікація (упізнання). Однак, для розуміння людиною сенсу мовлення і виробки програми мовленнєвої відповіді, необхідна подальша обробка первинної слухової та зорової інформації. Розуміння сенсу отриманої словесної інформації здійснюється у зоні Верніке.

Якщо сприймається письмова інформація, то на початку вмикається первинна зорова кора. Після цього інформація про прочитане слово поступає у кутову звивину, яка пов’язує зорову форму даного слова з його акустичним аналогом у центрі Верніке.

Для того, щоб вимовити слово, необхідна активація його представництва у зоні Брока, що забезпечується групою волокон, які називаються дугоподібним пучком. У зоні Брока інформація з зони Верніке призводить до виникнення детальної програми артикуляції. Реалізація цієї програми здійснюється через активацію лицьової проекції моторної кори, що управляє рухами мовленнєвої мускулатури і пов’язана із центром Брока короткими волокнами.

Шлях, що призводить до виникнення мовленнєвої реакції під час зорового сприйняття письмового мовлення, такий же, як і під час акустичного сприйняття. Аналогічний шлях сприйняття письмової та жестової мови існує й в глухих людей.

За ураження різних ділянок кори лівої півкулі та нервових шляхів, які з’єднують ці ділянки, виникають порушення мовлення – афазії.

Форми та прояви афазій різні: це порушення артикуляції звуків, нездатність побудови осмисленого мовлення та розуміння усного мовлення.

Симптоми мовленнєвих порушень при ураженні різних зон мозку:

Афазія Брока – виникає при ураженні третьої лобної звивини, зони Брока. Симптоми: утруднення вимови слів. Розуміння мовлення, читання та письмо не порушені.

Динамічна афазія – наслідок ураження нижніх відділів пре моторної зони. Симптоми: втрата здатності формулювати висловлювання, переводити думку у розгорнуте мовлення. Збережене автоматичне мовлення, здатність читати і писати під диктовку.

Афазія Верніке (сенсорна афазія) – виникає при ураженні першої скроневої звивини – зони Верніке. Симптоми: труднощі у вимові звуків і слів відсутні, мовлення швидке, але позбавлене сенсу; містить слова, що не існують. Порушене розуміння мовлення, читання та письмо. Людина не усвідомлює свого дефекту.

Провідникова афазія буває при ураженні нервових волокон, що з’єднують зони Верніке і Брока. Симптоми: мовлення швидке і позбавлене сенсу, повторення фрази дається важко. Збережена деяка здатність до розуміння мовлення та читання.

Словесна глухота виникає при ураженні ділянки між первинною слуховою корою і центром Верніке. Симптоми: порушено розуміння усного мовлення, а письмового – збережено. Письмо і усне мовлення не порушені.

Аномічна афазія. «Аномія» – нездатність згадати слово і дати назву предметам та явищам. Виникає при ураженні кутової звивини – місця з’єднання скроневої, тіменної і потиличної долів лівої півкулі. Симптоми: нездатність назвати предмет, ім’я людини – порушення пам’яті на слова, пов’язані з предметами.

Глобальна афазія виникає за значних розмірах ураження лівої півкулі. Симптоми: порушення усіх мовленнєвих функцій.

Виділяють дві групи структур мозку, які реалізують різні форми мовленнєвої активності. Їх ураження викликає дві категорії афазій: синтагматичні і парадигматичні.

Перші виникають при локалізації порушень у передніх відділах лівої півкулі і призводять до труднощів у динамічній організації мовлення.

Другі виникають при локалізації порушення у задніх відділах лівої півкулі і призводять до труднощів фонемної, артикуляційної, семантичної побудови мовлення.

Кіркові відділи лівої півкулі грають специфічну роль у сприйнятті, запам’ятовуванні і відтворенні мовлення. Саме ці зони необхідні для повноцінного здійснення мовленнєвої функції, як єдиного сенсорного, мисленого та моторного процесу. Зони, що розташовані з переду, особливо важливі для здійснення експресивного (виразного) мовлення; ті, що розташовані з заду – для сприйняття розуміння мовлення.

З розвитком різних технік дослідження мозку розширяються і уточнюються знання про мозкове забезпечення мовлення. Так, є підстави вважати, що функція називання об’єктів виконується різними ділянками мозку за принципом належності їх до певного класу за функціональним призначенням. Припускають, що деякі ділянки кори є посередниками, які пов’язують поняття і слова. Наприклад, функція називання для загальних понять локалізована у задніх лівих скроневих ділянках, а для спеціалізованих, конкретних понять – у передніх лівих скроневих ділянках.

Існування схеми мовленнєвих кіркових полів лівої та правої півкуль є наслідком аналізу різних мовленнєвих розладів при вогнищевих ураженнях мозку. Окрім того, вони побудовані на основі даних локального електричного подразнення кори мозку під час нейрохірургічних операцій.

Карти мовленнєвих зон, побудовані для правої і лівої півкуль, суттєво відмінні. Симетричними є лише зони іннервації мовленнєвої (лицьової) мускулатури.

Взаємодія мовленнєвих кіркових зон здійснюється не тільки за горизонталлю за допомогою кірково-кіркових зв’язків, але й за вертикаллю, через ядра зорового бугра (стріапалідарна система та огорожа мозку).

Стриарна система, або неостриатум (хвостате ядро і шкаралупа) є одним з місць конвергенції усіх сенсорних систем, тобто здійснює інтегративні і асоціативні функції. Чорна речовина синтезує медіатор дофамін, який надходить до синапсів хвостатого ядра і регулює механізм взаємодії між нео- і палідостріатумом (блідим шаром).

У випадках порушення їх взаємодії виникають рухові порушення (регуляції переходу від одного руху до іншого), у тому числі і координації мовлення як моторного процесу.

Дисфункція палідарного відділу, або палеостриатуму (блідого шару) крім загальних гіподинамічних порушень призводить до монотонного мовлення, позбавленого інтонації.

При ураженні огорожі лівої півкулі теж спостерігається різні розлади мовлення.

Регуляція голосу здійснюється за участю лімбічної системи мозку. Вона впливає на вокалізацію, інтонаційні характеристики мовлення, його емоційність. Шляхи реалізації цих впливів ідуть від лімбічної кори через таламо-гіпоталамічні ядра, центральну сіру речовину і подвійне ядро довгастого мозку, яке управляє функцією голосових зв’язок.

Є також більш прямий шлях: лімбічна кора – центральна сіра речовина – подвійне ядро – гортанний нерв.

Таким чином, мовленнєва функція пов’язана з різними підкірковими утвореннями мозку. Яким чином здійснюється зв'язок підкіркових утворень з класичними мовленнєвими зонами, на сьогоднішній день не відомо. Карта мовленнєвих полів мозку розширюється і доповнюється.

Асиметрія півкуль мозку у зв’язку з мовленням схематично здійснюється таким чином. Тональний слух однаковий для обох півкуль. Участь лівої півкулі необхідна для виявлення і упізнавання артикульованих звуків мови, а правого – для сприйняття інтонацій, транспортних і побутових шумів. музичних мелодій. Права півкуля не здатна реалізувати відтворення мовлення, але вона забезпечує розуміння усного і письмового мовлення. Це розуміння у більшому ступені відноситься до іменників і в меншій – до дієслів. Права півкуля також забезпечує розуміння емоційного змісту інтонацій, упізнавання по голосу, бере участь у модуляції частот голосу.