4. Відчуття кольору.

Відчуття кольору, або колірний зір відіграє велику роль у процесі сприйняття усього різноманіття кольорів у природі та мистецтві.

Спостереження за електричними реакціями кори головного мозку дозволили встановити, що мозок немовляти реагує не тільки на світло. але і на колір. Розрізнення кольорів стає все більш досконалим по мірі встановлення нових умовних зв’язків.

Відчуття кольору, як і відчуття світла, виникає під час дії на фоторецептори ока електромагнітних коливань, що знаходяться у видимій частині спектру. По відношенню до ролі колбочок у природі кольорового бачення існує кілька теорій.

Згідно однокомпонентній теорії, усі рецептори збуджуються на весь світловий спектр. Трьохкомпонентна теорія завбачає наявність рецепторів, що реагують на червоний, зелений та синій кольори спектру.

Все різноманіття кольорів може бути отримана завдяки змішуванню цих кольорів. Якщо швидко обертати диск, складений з цих кольорів, він буде здаватися білим. Апарат, що забезпечує відчуття світла, складається з трьох видів колбочок: одні переважно чутливі до червоних променів, другі - до зелених, треті – до синіх. Від співвідношення сили збудження кожного виду колбочок і залежить колірний зір.

Сприйняття оком того чи іншого кольору залежить від довжини вилучення. За цією ознакою можна виділити три групи кольорів: довгохвильові (червоний і помаранчевий); середньохвильові (жовтий, зелений); короткохвильові (блакитний, синій, фіолетовий).

За хроматичністю усі кольори поділяються на дві групи: ахроматичні – білий, синій і чорний, у межах яких людина розрізняє до 500 відтінків; і хроматичні: усі кольори спектру, які відрізняються один від одного за трьома ознакам: колірному тону, яскравості і насиченості.

Колірний тон – синонім кольору, яких око розрізняє до 200.

Яскравість характеризується своєю близькістю до білого. Око розрізняє до 600 градацій кожного тону за яскравістю.

Насиченість – це щільність, або густина кольору. Око розрізняє до 10 градацій різної насиченості тону кольору.

Колір має великі інформаційні властивості, він фіксується візуально і на довгий час зберігається у свідомості дитини. Відтінки спектру емоційно пов’язуються з чуттєвим сприйняттям температури об’єкту, що розглядається. Окрім передачі відчуття тепла (червоний, жовтий, помаранчовий) або холоду (блакитний, синій, фіолетовий), колір активно впливає на настрій. Наприклад, червоний збуджує і мобілізує, а зелений та блакитний діють заспокійливо. Ці властивості кольору використовуються з лікувальною метою за методом хромотерапії.

Наприкінці ХVІІІ ст. Дж. Даль тон описав розлад колірного зору, яким страждав сам. Він не відрізняв червоний колір від зеленого, а темно- червоний здавався йому сірим або чорним. Це порушення, що дістало назву дальтонізм, зустрічається частіше у чоловіків і передається через покоління за жіночою лінією. Дане захворювання не піддається лікуванню, але поступово дитина вчиться розрізняти кольори за ступенем їх яскравості.

5. Бінокулярний або просторовий зір.

Бінокулярний зір – це здатність бачити обома очима одночасно, при цьому предмет, що розглядається, сприймається як єдине ціле. Бінокулярний зір забезпечує просторове, стереоскопічне сприйняття світу. Формується такий зір до 7-15 років.

За бінокулярного зору зображення кожної частини предмету займає в обох сітківках абсолютно однакове положення. Клітини зорової ділянки кори великих півкуль, до яких приходять імпульси від ідентичних крапок на обох сітківках, тісно пов’язані між собою. Їх одночасне збудження дозволяє чітко бачити предмет, але варто тільки трохи змістити його, як зображення роздвоюється, стає нечітким.

Коли людина дивиться на ближній предмет обома очима, дальній предмет роздвоюється, а під час переведення погляду на дальній – роздвоюється ближній предмет. Це відбувається тому, що зображення нефіксованої точки потрапляє на не ідентичні точки сітківки.

6. Окорухові механізми зору та їх порушення.

Для отримання чіткого зображення на сітківці важливо, щоб предмет знаходився на зоровій вісі ока, яка проходить через центр кришталика і ямку сітківки. Необхідно, щоб зорові вісі обох очей сходились на предметі. Правильне положення предмету зображення на зоровій вісі досягається шляхом:

• грубої установки ( рухами тіла та поворотами голови);

• тонкої установки (рухами прямих і косих м’язів);

• найтоншої установки (акомодацією кришталика).

Акомодація ока – це процес його пристосування до чіткого бачення предмету на різній відстані шляхом зміни сили переломлення кришталика й постійного фокусування зображення на сітківці.

Механізм акомодації був описаний П. Гельмгольцем. Кришталик оточений капсулою і прикріплений до війчастого (циліарного) тіла за допомогою циннової зв’язки. Під час погляду вдалечінь, циліарний м’яз розслаблений, внаслідок чого циннові зв’язки туго натягнуті і кришталик сплющений. У таких умовах сила переломлення ока є мінімальною. Під час розгляданні предметів зблизька, війчастий м’яз скорочується, циліарне тіло зміщується вперед і в середину, слідом за ним циннова зв’язка розслабляється і кришталик набуває опуклої форми. Радіус кривини кришталика зменшується з 10 до 5.5мм, внаслідок чого сила переломлення збільшується і зображення фокусується на сітківці.

Критерієм нормального зору є сходження на сітківці паралельних променів від предметів, розташованих на відстані.

Зміна ступеню сили переломлення ока під час переходу від спокою війчастого м’язу до здійснення максимальної акомодації, називається силою

(об’ємом) акомодації. Об’єм акомодації змінюються за різних фізіологічних та патологічних станів.

Встановлено, що сила переломлення лінзи зворотно пропорційна її фокусній відстані; вона вимірюються у діоптріях (дптр).

Недостатність освітлення може викликати напруження, або спазм акомодації (судомні скорочення м’язів), яке продовжується й після того, як очі перестали фіксувати ближній предмет. Іноді спазм акомодації в дітей хибно вважають розвитком короткозорості.

Конвергенція – це процес зведення зорових вісів до їх пересічення на об’єкті – в точці фіксації.

Під час розгляданні предметів в далечині, зорові вісі очей розташовуються паралельно завдяки тому, що м’язовий апарат знаходиться у стані відносного спокою. Сприйняття предметів зблизька забезпечується зведенням зорових вісей за допомогою м’язів ока, або конвергенції.

Порушення окорухового апарату.

Косоокість – це відхилення одного з очей від загальної точки фіксації. Умовно її поділяють на спів дружну та паралітичну.

Спів дружна косоокість може бути постійною або періодичною; що сходиться (око відхиляється у бік носу) і що розходиться (око відхилене зовні); однобічною (відхиляється одне око), такою, що альтернує (відхиляються обидва ока) та перемінною (косить то одне око, то інше). Виникає така косоокість при захворюваннях ЦНС, аномаліях окорухового апарату тощо.

Паралітична косоокість характеризується обмеженням (парез), або відсутністю (параліч) рухомості ока, що косить у бік паралізованого м’яза. Її спричиняють травми, пухлини, крововиливи тощо.

Гострота зору ока, що косить, різко знижується, погіршується можливість вірно визначати відстань між предметами, їх розміри та об’єм. При цьому все зорове навантаження переноситься на здорове око, а хворе око не працює.

Ністагм – являє собою мимовільні коливальні рухи очних яблук і може бути фізіологічним або патологічним.

7. Оптичні механізми зору та їх порушення.

Оптичні механізми зору забезпечуються:

• побудовою зображення;

• взаємозв’язком зображення об’єкту із зображенням суб’єкту, або кінцевим сенсорним об’єктом;

• розсіяним джерелом зображення у оці.

Побудова образу зображення визначається чіткістю зору, його гостротою, величиною поля сітківки, що подразнюється, та локалізацією зображення. Формування зображення залежить від процесу переломлення в оці.

Неправильне переломлення (аметропія) може бути зумовлено:

• зміною довжини вісі очного яблука ;

• зсувами у кривизні поверхні рогової оболонки ока або кришталика;

• порушеннями іннервації, яка змінює силу переломлення кришталика.

Короткозорість (міопія) – це аномалія рефракції ока, за якої головний фокус оптичної системи ока знаходиться між сітківкою та кришталиком. Зображення предмету у такому випадку виникає по переду сітківки.

Розрізняють дві форми короткозорості: вдавана короткозорість і проста.

При вдаваній короткозорості, дитина може чітко бачити на відстані

4-6см, що значно менше, ніж у нормі. Це пояснюється більшою силою акомодації. У процесі росту дитини збільшується діаметр ока, відбувається розвиток очних м'язів. Тому вдавана короткозорість може тривати до закінчення ростових процесів ока (6-7 років).

Проста короткозорість, як правило, розвивається у ослаблених дітей старше трьох років і пов’язана зі збільшенням передньо-заднього діаметру ока.

У розвитку короткозорості задіяні усі механізми зору: анатомічний, оптичний, фізіологічний та окоруховий. На думку В.С.Бєляєва, вона пов’язана з двома основними моментами: перевантаженням циліарного м’язу і загальною гіподинамією.

Далекозорість (гіперметропія) – аномалія рефракції ока, за якої головний фокус оптичної системи ока знаходиться за сітківкою. Розрізняють два її види: природну і звичайну. Природна далекозорість пов’язана з віковими змінами у кривизні кришталика. У немовлят роговиця і кришталик більш опуклі, ніж у дорослих, що зумовлює далекозорість. З віком кривизна кришталика також збільшується, що зумовлює розвиток далекозорості у людей старшого віку.

Тема № 5: ШКІРНИЙ АНАЛІЗАТОР.

План лекції.

1. Анатомічна будова шкіри.

2.Вікові особливості шкіри та причини її ураження.

3. Фізіологія шкіри – шкірні відчуття:

1). Тактильні відчуття.

2). Больові відчуття.

3). Температурні відчуття.

4). Шкірно-оптичні відчуття.

1. Анатомічна будова шкіри.

Периферійний відділ шкірного аналізатору представлений тактильними, температурними, больовими , вібраційними та іншими рецепторами.

Шкіра людини складається з кількох шарів: епідерміс, власне шкіра (дерма), і підшкірна жирова клітковина.

Епідерміс – це багатошарове утворення. Глибокий шар епідермісу називається роговим, або базальним. За рахунок цього шару відбувається оновлення шкіри вподовж життя людини. Старі клітини верхнього шару роговіють і злущуються. Епідерміс утворює різні види залоз, нігті та волосся.

Власне шкіра, або дерма, складається з сосочкового та сітчастого шарів. У сітчастому шарі розташовані потові та сальні залози, а також коріння волосся. Усі ці утворення виконують різноманітні захисні функції.

Під сітчастим шаром розташовані підшкірна жирова клітковина та м’язовий шар. Клітковина містить жирову тканину.

Рецептори шкіри можуть підлягати впливу кількох подразників. У такому випадку вони утворюють рецептивне поле. Від різних рецепторів інформація по провідним шляхам поступає у кірковий відділ шкірного аналізатору, у верхню частину пост центральної звивини, де знаходиться представництво рецептивних полів рук, обличчя, губів та язика.

В сліпих та слабозорих дітей тактильна чутливість може компенсувати вади зору – сприймання форми, розмірів та інших якостей предметів; а також здійснювати читання та письмо за допомогою рельєфного шрифту.