ФІЗІОЛОГІЯ АНАЛІЗАТОРНИХ СИСТЕМ.

1. Загальна будова аналізатору.

2. Принцип багатоканальності та багаторівневості.

3. Принцип конвергенції та дивергенції.

4. Принцип зворотних зв’язків.

5. Принцип кортикалізації.

6. Принцип двобічної симетрії.

7. Принцип функціональної кореляції.

8. Поняття про реактивність, дражливість, збудливість.

9. Закономірності виявлення сенсорних сигналів.

10. Кодування у нервовій системі.

11. Латеральне гальмування у нервовій системі.

12. Поняття про детектори.

13. Біологічна роль сенсорних систем.

14. Декодування у нервовій системі.

15. Сенсорна увага.

16. Значення рецепторів у сприйнятті різних видів чутливості. Види чутливості.

17. Компенсація порушених сенсорних функцій.

18. Провідні шляхи глибокої чутливості.

19. Провідні шляхи поверхневої чутливості.

20. Дослідження чутливості.

21. Топічна діагностика чутливих уражень.

22.Адаптаційні, захисні та компенсаторні механізми аналізаторів.

23. Взаємодія аналізаторів.

24. Рух як функція нервової системи.

25. Будова периферійного мотонейрону.

26. Пірамідний шлях.

27. Будова стріапалідарної системи.

28. Анатомічна будова мозочка.

29. Синдроми ураження кірково-м'язового шляху.

30. Бульбарний параліч.

31. Псевдо бульбарний параліч.

32. Стріарний синдром.

33. Палідарний синдром.

34. Синдроми ураження мозочку.

35. Статичні відчуття.

36. Кінестетичні відчуття.

37. Особливості рухових порушень у дітей звадами фізичного та психічного розвитку.

38. Анатомічна будова шкіри.

39. Вікові особливості шкіри та причини її уражень.

40. Тактильні відчуття.

41. Больові відчуття. Види больових рецепторів.

42. Шляхи проведення больової чутливості.

43. Різновиди болю.

44. Температурні відчуття.

45. Шкірно – оптичні відчуття.

46. Анатомічна будова ока.

47. Центральний зір, дослідження гостроти зору.

48. Периферійний зір, поле зору.

49. Відчуття світла.

50. Відчуття кольору.

51. Бінокулярний зір.

52. Акомодація ока.

53. Конвергенція ока.

54. Косоокість та ністагм.

55. Короткозорість.

56. Далекозорість.

57. Гігієна зору та профілактика порушень зору у дітей.

58. Анатомічна будова органу смаку.

59. Фізіологія органу смаку.

60. Пороги смакового відчуття.

61. Адаптація смаку.

62. Анатомія та фізіологія органу нюху.

63. Нюхові відчуття.

64. Запахи і їх класифікація.

65. Теорії нюху.

66. Адаптація нюхової чутливості.

67. Сенсибілізація нюхової чутливості.

68. Мовлення як вища психічна функція людини.

69. Мовлення як акустичний процес.

70. Мовлення як функція мозку.

71. Контроль за мовленнєвою системою.

Контрольні питання з теми № 1.

Варіант №1

1. Визначить та обґрунтуйте поняття «аналізаторні системи».

2. Охарактеризуйте роль ЦНС у роботі рецептивних органів.

Варіант № 2.

1. Охарактеризуйте загальну будову аналізаторних систем.

2. Дайте визначення «кодування» у нервовій системі.

Варіант № 3.

1. Назвіть види сенсорних систем.

2. Охарактеризуйте роль «латерального гальмування» у нервовій системі.

Варіант № 4.

1. Охарактеризуйте принцип багатоканальності та багатовекторності.

2. Дайте визначення поняттю «детектор» та назвіть види детекторів.

Варіант № 5.

1. Охарактеризуйте принцип конвергенції та дивергенції у ЦНС.

2. Визначить біологічну значимість сенсорних сигналів.

Варіант № 6.

1. Охарактеризуйте принцип зворотних зв’язків у ЦНС.

2. Що являє собою процес «декодування» у нервовій системі?

Варіант №7.

1. Охарактеризуйте принцип кортикалізації ЦНС.

2. Визначить умови, необхідні для оцінки біологічної значимості сенсорних сигналів.

Варіант №8.

1. Охарактеризуйте принцип двосторонньої симетрії та функціональної асиметрії у ЦНС.

2. Дайте визначення «сенсорної уваги» та охарактеризуйте її значення.

Варіант № 9.

1. Охарактеризуйте принцип структурно-функціональної кореляції.

2. Визначить адаптаційні механізми сенсорних систем.

Варіант № 10.

1. Охарактеризуйте фізіологічну основу сприйняття сенсорної інформації (реактивність, дражливість, збудливість).

2. У чому полягають захисні механізми сенсорних систем?

Варіант № 11.

1. Охарактеризуйте закономірність виявлення сенсорних сигналів у ЦНС.

2. Визначить компенсаторні механізми сенсорних систем.

ФІЗІОЛОГІЯ CЕНСОРНИХ СИСТЕМ.

Тема № 1 : БУДОВА ТА ФУНКЦІЇ СЕНСОРНИХ СИСТЕМ.

План лекції.

1. Поняття про аналізаторні системи. Загальна будова аналізатору.

2. Принципи організації сенсорних систем

3.Закономірності виявлення сигналів.

4. Системна організація процесів кодування інформації.

5. Біологічна роль сенсорних сигналів.

6. Адаптаційні, захисні та компенсаторні механізми аналізаторів.

7. Взаємодія аналізаторів.

Усі живі істоти для забезпечення умов своєї життєдіяльності (пошуку їжі та осіб іншої статі, орієнтації в просторі, запобіганні небезпеки, адаптації до зміни умов існування тощо) потребують постійного надходження інформації про стан їх внутрішнього та зовнішнього середовища. Така інформація надходить до організму через різноманітні подразники, сприйняття яких забезпечують сенсорні системи. Ці системи ще мають назву аналізаторних, тому що вони не тільки сприймають подразники, але й аналізують отриману інформацію. На основі такого аналізу організм виробляє відповідну реакцію у залежності від виду і сили подразника.

Різноманітні подразники поділяються перш за все за їх модальністю - тобто за тією формою енергії, яка властива кожному з них. За такою ознакою їх ділять на хімічні, теплові, осмотичні, світлові, електричні та ін. Ці подразники передаються за допомогою різних форм енергії: світло – фотонами, хімічні подразники – молекулами та іонами, теплові – за допомогою температури, механічні – через механічні форми енергії.

Крім того, незалежно від модальності, усі подразники поділяються на адекватні та неадекватні. Адекватність подразника проявляється у тому, що його межова інтенсивність значно нижче порівняно з неадекватними подразниками. У якості прикладу можна розглянути вплив світлового та механічного стимулу на рецептор ока. Відчуття світла виникає у людини, коли мінімальна інтенсивність світлового подразника складає всього 10¯¹.

Але відчуття спалаху можна викликати під час механічного впливу на очне яблуко шляхом натискання або удару. Таке відчуття виникає при силі механічного стимулу більше 10¯ Вт Відповідно, різниця між світловим та механічним межовими подразниками для рецептора людського ока складає 13 – 14 порядків.

Для отримання інформації із внутрішнього та зовнішнього середовища слугують рецептори. Завдяки їх різноманітності в організмі людини та тварин, створюється можливість сприймати подразники різної модальності.

Загальна будова аналізатору.

Діяльність будь-якої сенсорної системи починається зі сприйняття рецепторами енергії нервового подразника, трансформації її у енергію нервового імпульсу з наступною передачею цих імпульсів у мозок через ланки нейронів, що утворюють ряд рівнів.

Збудження, що виникає в рецепторі, поступає через систему аферентних нервів і провідних шляхів у певний відділ кори великих півкуль головного мозку, де відбувається остаточний аналіз явищ зовнішнього або внутрішнього середовища, внаслідок чого складається цілісна реакція організму.

Рецептори, система аферентних нервів з повідними шляхами і певний відділ кори мозку складають, таким чином, єдину функціональну систему, яка називається аналізаторною (сенсорною).

Будь-який аналізатор складається з трьох відділів:

• периферійного (специфічний рецептор);

• провідникового (провідні нервові шляхи);

• центрального (ділянка кори головного мозку).

Периферійні відділи аналізаторів – утворення високо розвинені, мають складну будову, сприймають певний вид фізичної енергії із зовнішнього середовища і перетворюють її у специфічне нервове збудження. Вони називаються органами відчуття. До них відносяться: око, вухо, органи смаку, нюху, дотику.

Провідниковий відділ проводить нервове збудження від рецептора до мозкових центрів. Він складається з окремих відрізків – невронів. У залежності від кількості невронів провідні шляхи можуть бути двох невронними, трьох невронними, або складатися з більшої кількості невронів.

Центральний відділ представлений нервовими центрами, що відповідають за сприйняття даного подразника і здійснюють вищий аналіз та синтез сенсорної інформації та перетворення її у відповідне відчуття.

Таким чином, сенсорні системи – це анатомічно організована у структурах мозку система ядерних утворень і зв’язків, яка служить для знаходження і кодування інформації певної модальності.

Сенсорні системи поділяються на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні сенсорні системи забезпечені екстерорецепторами, які сприймають подразнення із зовнішнього середовища. Екстерорецептори поділяються на дистантні ( світлові, звукові, нюхові) та контактні (шкірні, смакові).

Внутрішні сенсорні системи мають рецепторні апарати – інтерорецептори – по всьому внутрішньому середовищу організму ( в стінках судин, внутрішніх органах, м’язах, суглобах, кістках скелету).

В звичайному житті на організм діють складні комплексні подразники, які сприймаються одночасно різними рецепторними апаратами, тому у нормі сенсорні системи діють в тісному взаємозв’язку одна з одною.

2. Принципи організації сенсорних систем.

Перетворена в рецепторах сенсорна інформація у вигляді нервового імпульсу по відповідним сенсорним нервам надходить у центральну нервову систему через низку нервових центрів, кожен з яких пристосований до переробки сигналів та їх узгодження з іншими типами інформації.

Центральні шляхи передачі інформації бувають кількох видів. Одні оцінюють інформацію переважно фізичні параметри стимулу і переважно від рецептора одного типу. Тому їх називають специфічними сенсорними шляхами. Інші внаслідок розгалуження їх невронів (дивергенції) та з'єднання з іншими сенсорними входами (конвергенції) стають мультімодальними, або не специфічними. Треті – асоціативні таламокортикальні шляхи з їх проекцією у відповідні ділянки кори великих півкуль – пов'язані з оцінкою біологічної значимості стимулу. З їх діяльністю пов'язана між аналізаторна інтеграція.

1. Принцип багатоканальності та багаторівневості.

Одним з суттєвих результатів еволюції сенсорних систем є поступове формування багатоканальності передачі сигналів у вищі поверхи мозку. Наприклад, у межах зорової системи можна виділити чутливі шляхи, просторово розподілені в мозкових структурах , які передають інформацію про переміщення предмету в полі зору, його кольорі властивості, тощо.

Проведення сигналізації по каналам передбачає багаторівневий, або багатоповерховий характер передачі і обробки сенсорних повідомлень: чим більша кількість каналів знаходиться у межах даної сенсорної системи, тим більша кількість перемикань характерно для кожного із них. Уся система перемикань будується так, щоб забезпечити і точний зв'язок однакових елементів системи на всіх рівнях, і більш широкий взаємозв'язок між усіма елементами кожного рівня.

Дублювання каналів зв’язку є одним з шляхів забезпечення надійності роботи сенсорних систем – запобігання спотворення передачі інформації про окремі ознаки та деталі поряд з об'єднанням їх під час формування цілісного образу.

Поряд з тим, разом з описаними, в межах сенсорних систем існують і спрямленні шляхи – аферентні канали термінової передачі інформації, які характеризуються зменшеним числом проміжних ланок переключення імпульсації, що збільшує коефіцієнт інформативності сигналу, який передається у вищі мозкові центри. Вважається, що по таким каналам здійснюється пере налаштовування вищих мозкових центрів на сприймання наступної інформації

2. Принцип конвергенції і дивергенції.

Надійність каналів зв’язку значно збільшується завдяки частковому взаємному перекриттю нейронів. Навіть на рецепторному рівні (наприклад, у сітківці) кінцеві розгалуження одного й того ж нейрону контактує з кількома нейронами більш високого рівня (дивергенція, мультиплікація). Разом з тим, той самий нейрон контактує, отримуючи імпульсацію, одразу з кількома нейронами попереднього рівню (конвергенція). Таким чином, чіткої лінійності проведення інформації по незалежним каналам не дотримується.

Поверхня, на якій находяться усі без винятку периферійні розгалуження волокон першого чутливого (аферентного) нейрону, називається периферійним рецептивним полем даного нейрону.