2. Нюхові відчуття.

Нюхова чутливість є дистантним типом рецепції. З цим видом рецепції пов’язано розрізнення більш як 400 видів різних запахів.

Орган нюху має дуже велику чутливість. Для збудження однієї нюхальної клітини достатньо від 1 до 8 молекул бутилмеркаптана. Для дослідження нюхової чутливості використовують прибор. що дозволяє точно визначати інтенсивність подразника – ольфактометр.

Мінімальну кількість або концентрацію пахучої речовини, при подразненні якими реєструється збудження органу нюху, називають нюховим порогом.

Якщо концентрація пахучої речовини невелика, нюхові відчуття не специфічні – людина не може визначити, що це за запах; вона просто відчуває, що чімсь пахне. При збільшенні концентрації запах стає таким що пізнається, тому говорять про пороги визначення запаху і порогах їх впізнання.

Чутливість до запахів залежить від виду пахучої речовини, її концентрації, місця її знаходження ( у воді, в повітрі і т.д.), температури та вологості повітря, наявності інших речовин, тривалості впливу та інших чинників. Пороги абсолютної чутливості залежать від концентрації пахучої речовини у повітрі, що вдихає людина, фізіологічного та патофізіологічного стану людини. Вони підвищуються після прийому їжі, або змінюються після захворювань носової порожнини.

За спектром чутливості виділяють 3 типи нюхових рецепторів:

1) рецептори, що спеціалізуються по запаху феромонів;

2) рецептори, що спеціалізуються по запахам їжі – усі клітини цього типу подібні, хоча і не тотожні за спектрами реактивності до різних спиртів, ефірів та інших сполук, що створюють запахи натуральних харчових речовин

( таких, як м'ясо або фрукти). Вірогідно, що певні харчові речовини розпізнається за стимуляцією рецепторів різних типів у різних співвідношеннях;

3) рецептори узагальнюючого типу – такі клітини реагують на широкий загал речовин, і спектр кожної клітини являє собою відмінне від інших співвідношення.

3. Запахи та їх класифікація.

Людина може розрізняти тисячі різних речовин за їх запахом. Запахи важко класифікувати, тому що молекули з різною структурою можуть мати однаковий запах і навпаки. Уявлення про запах мають суб’єктивний характер, часто пов’язані з емоційними реакціями, не зважаючи на це, запахи здавна намагалися класифікувати. Найдавніша класифікація запахів належить К. Ліннею (1756), яка тепер має історичний інтерес. У 1914р. голландський вчений Х. Цваардемакер розділив усі пахучі речовини на дев’ять класів, частина з яких має підкласи: ефірний, ароматичний, квітковий (бальзамний), амбро – мускусний, часниковий, підгорілий, каприловий, відштовхуючий, блювотний

Однак, дана класифікація також досить суб’єктивна. Класи запахів відрізняються за належністю їх до природних джерел, або за їх синтетичним похлдженням. Пахучість речовини залежить від її летючості і здатності проникати у орган нюху.

4. Теорії нюху.

Оскільки вченим було не зрозуміло, як нюхальна клітина розрізняє величезну кількість запахів, у різний час була запропонована велика кількість теорій нюхового сприймання. Більшість з них не витримала випробовувань часом.

Зберегла свою актуальність стереохімічна теорія Еймура (1963). Згідно цій теорії, пахучі речовини діють на рецепторну клітину своєю формою і розмірами, по типу «ключ-замок». Якщо розміри і форма молекули запаху відповідає тільки одному типу лунки (заглиблення) на мембрані нюхальної клітини, запах цієї речовини приймається за первинний. Так як більшість пахучих речовин мають складну форму, вони вставляються у різні по формі заглиблення. Внаслідок такі молекули мають складний (змішаний) запах.

Еймур виділив сім «первинних» запахів, подібно до кольорів або основних смакових якостей: камфорний, ефірний, мускусний, квітковий, м’ятний, гострий, гнилісний. Він передбачив запахи деяких речовин та пояснив явище аносмії (відсутності сприйняття запахів). За його теорією, розміри заглиблень (гнізд) на поверхні нюхальної клітини менші, ніж зазвичай і, в наслідок, більші за розміром молекули не можуть в них увійти. Однак, не доведено, чи є у мембрані заглиблення, і яким чином молекули «відкривають замок» нюхальної клітини?

Загальне визнання отримала молекулярна теорія (Ash К. О.,1968; Винников Я.А., 1970), згідно якій, пахучі молекули вступають в хімічні зв’язки з молекулами нюхальних білків мембрани рецепторної клітини, що викликає її збудження, яке передається по центральному відростку в ЦНС.

Заслуговує на увагу також ферментативна теорія Ланцета (Lancet D.W., 1986), згідно якої, в нюхальному епітелії є два ферменти, один з яких знищує старі запахи, а другий готує рецепторну клітину до сприймання нових. У різних людей активність таких ферментів не однакова, що пояснює індивідуальну чутливість до запахів. А у деяких людей запахи руйнуються в носі так швидко, що вони не встигають їх сприймати.

Нюхальні клітини можуть сприймати багато різноманітних запахів, але діапазон можливостей кожної з них обмежений. Кожний запах викликає електричну відповідь багатьох рецепторних клітин нюхового епітелію, в якому утворюються мозаїка електричних сигналів. Така мозаїка, індивідуальна для кожного запаху, і є кодом запаху. Він, у свою чергу, розшифровується у вищих відділах нюхового аналізатору.

Зниження чутливості до якого-не будь запаху чи їх груп, або повна втрата здатності сприймати даний запах називається специфічною (частковою) аносмією, або «нюховою сліпотою». Симптоми такої часткової аносмії полягають у тому, що деякі речовини зі схожими запахами визначаються тільки при дуже високих концентраціях; поріг сприймання для таких речовин специфічно підвищений. Таке явище притаманне не тільки людині, але і іншим ссавцям і є генетично детерміноване.