73

73. соціально –економічне і політичне становище китаю на рубежі нової і новітньої історії. Рух 4 травня 1919 р. створення КПК.Китай був напівколонією великих держав. Велику активність щодо проникнення в Китай виявляли США. Для їх торгівлі було відкрито 100 портів. Імпортні товари звільнялись від внутрішніх мит, а ввізні мита не могли перевищувати 5%. Держави мали право тримати в Китаї свої війська, флот, поліцію, органи розвідки. 254 тис. іноземців на території Китаю користувались правом екстериторіальності .Іноземні монополії панували в економіці країни. На початок новітнього часу в Китаї діяло 6,5 тис. іноземних фірм. В 1918 р. загальна сума іноземних капіталовкладень оцінювалась в 1 млрд. 691 млн. дол. В роки Першої світової війни зміцнилися позиції національної буржуазії. Кількість китайських підприємств збільшилася в 2,5 рази, а чисельність робітників на них -у 2 рази. Капітал китайських компаній зріс у 1,5 рази. Досить швидко розвивались такі галузі національного виробництва, як харчова, паперова, шовкомотальна.В ньому склалося два уряди. Північний, або центральний, уряд знаходився в Пекіні. В провінції Гуан-дун Сунь Ятсен створив південний уряд Китаю. Його столицею було місто Гуанчжоу. Ні північний, ні південний уряд не контролювали ситуацію на своїй території. Реальна влада належала мілітаристським угрупованням. Мілітаризм різко погіршував ситуацію в країні, доводив населення до повного зубожіння.На антиімперіалістичну боротьбу готові були піднятися широкі верстви китайського народу. їх інтереси об'єктивно виражала Національна партія - Гоміндан, створена Сунь Ятсеном. В 1917-1919 pp. Сунь Ятсен написав працю «Програма будівництва країни», що складалась із трьох книг - «Соціальне будівництво », «Духовне будівництво», він пропонував ввести період політичної опіки Гоміндану над народом, під час якого необхідно виховувати маси і формувати передумови для справжнього народовладдя. Провідну і регулюючу роль в економічних процесах, на його думку, мала відігравати держава. Соціальну систему майбутнього Китаю Сунь Ятсен назвав «державним соціалізмом», Фактично, Сунь Ятсен виступав за побудову буржуазно-демократичної республіки.«Рух 4 травня» 1919 р.Приводом до нього послужило рішення Паризької мирної конференції про передачу Японії китайських територій колишніх володінь Німеччини в провінції Паньдун з портом Ціндао. 4 травня 1919 р. студенти Пекіна вийшли на демонстрацію з вимогами захистити суверенітет Китаю, не підписувати Версальський договір, покарати зрадників національних інтересів. Глава пекінського уряду генерал Дуань Ціжуй кинув проти студентів поліцію і війська. «Рух 4 травня» охопив більшість великих міст Китаю. В ньому на патріотичній основі об'єдналися студенти, інтелігенція, ремісники, торговці, підприємці, пролетаріат. Вони проводили мітинги, демонстрації, збори. Почався бойкот японських товарів. Під тиском широких верств населення про японський пекінський уряд дав розпорядження звільнити заарештованих учасників руху і заявив про свою відмову підписати Версальский договір. «Рух 4 травня» 1919 р. сприяв консолідації антиімперіалістичних сил у Китаї. Створення КПК. І і II з'їзди КПК Із середовища радикально настроєної інтелігенції, активістів «Руху 4 травня» вийшли перші китайські марксисти – Чень Дусю, Лі Дачжао, Ден Чжунся, та ін. Інтерес викликали ідеї революційного перетворення світу і запровадження соціальної справедливості, які вони трактували, виходячи з конкретних умов своєї країни. Був перекладений на китайську мову ряд; робіт К. Маркса і Ф. Енгельса, твори В. Леніна і Л. Троцького написані після жовтневого перевороту 1917 р. В 1920 р. в Кита почали виникати марксистські гуртки. В липні 1920 р. виник перший марксистський гурток у Шанхаї (керівник Чень Дусю) в жовтні 1920 р. - в Пекіні (керівник Лі Дачжао).) З листопада 1920 р. почав напівлегально видаватися журнал «Комуніст». Допомогу китайським марксистам надав Комінтерн Виникли умови для створення Комуністичної партії Китаю.23 липня - 5 серпня 1921 р. в Шанхаї нелегально відбувся з'їзд представників марксистських гуртків, який оголосив себе І з'їздом. Комуністичної партії^Китаю^ В його роботі взяли участі 12 делегатів від 7 гуртків, в яких нараховувалось 53 чол. Булі присутніми представник виконкому Комінтерну Г. Маринг і уповноважений Далекосхідного секретаріату Комінтерну Нікольський. З'їзд розглянув такі питання: об'єднання марксистська гуртків у комуністичну партію; вироблення програмних і статутних положень; прийняття плану практичної роботи; обрання керівних органів. Були прийняті програмні документи: «Перша програма Комуністичної партії Китаю», «Перше рішення завдання Комуністичної партії Китаю З'їзд обрав тимчасове бюро КПК у складі Чень Дусю (секретар) Чжан Готао і Лі Да. 1922 p. в Шанхаї нелегально відбувся II з'їзд КПКЛі його роботі взяли участь 12 делегатів від 123 членів партії. Обговорювались зміст програми-мінімум і тактика національно-визвольного руху в китайських умовах. Делегати прийняли резолюції: про міжнародне становище і КПК; про міжнародний імперіалізм і КПК; про єдиний національний фронт; про вступ у Комінтерн; про парламентську діяльність; про профспілковий рух і КПК; про молодіжний рух; про жіночий рух; про Статут КПК. Основним рішенням з'їзду було прийняття програми-мінімум. Вона була опублікована під назвою «Декларація II з'їзду КПК» і містила такі вимоги: звільнення від гніту імперіалізму, ліквідація мілітаризму, створення демократичної республіки, автономія для національних меншин, прийняття трудового законодавства і створення єдиного антиімперіалістичного фронту з Гомінданом.

46.Проблема створення національно – релігійного фронту в Китаї (1922 – 1924 рр). Визрівання революційної ситуаціїНа початку 20-х років у країні склалася революційна ситуація. Перед китайським суспільством стояли такі завдання: звільнення від панування імперіалістичних держав; завоювання політичної і економічної незалежності; знищення мілітаризму; створення єдиної демократичної держави; проведення соціально-економічних реформ. Всі вони були тісно пов'язані й переплетені. В їх радикальному вирішенні були зацікавлені різні класи і соціальні групи.В 1923 р. провідні політичні партії Китаю Гоміндан і КПК домовились про спільні дії в революції. І з'їзд Гоміндану (1924) організаційно оформив створення єдиного фронту національно-революційних сил. Програма фронту була викладена в маніфесті. Вона представляла собою «три принципи» Сунь Ятсена - націоналізм, народовладдя, народне благоденство в новому трактуванні. Принцип націоналізму означав вигнання імперіалістичних держав з Китаю. Принцип народовладдя передбачав створення суверенної демократичної республіки, в якій влада належала б усьому народу. Принцип народного благоденства означав наділення селян землею і обмеження великого капіталу. «Три нових принципи» Сунь Ятсен доповнив трьома новими політичними лозунгами: союз із СРСР, союз із КПК, опора на маси.Першим реальним кроком спільних дій фронту стало створення збройних сил. В 1924 р. на острові Вамяу недалеко від Гуанчжоу за допомогою СРСР була створена військово-політична школа, яка готувала кадри для революційної армії. Начальником військової школи Вампу був призначений Чан Кайші (1887-1975). В 1924-1925 pp. тут здобули підготовку 1700 офіцерів, а всього за період існування школи - близько 8 тис. офіцерів.

10. Внутрішня і зовнішня політика гомінданівського уряду у китаю у кніці 20 – поч. 30 х рр.. ХХ ст.Влада Гоміндану утверджувалась у боротьбі з мілітаристами. В 1928 р. Чан Кайші продовжив північний похід, вступивши в блок з деякими генералами. Були зайняті Тяньзцин і Пекін. Ряд мілітаристів були розбиті, інші припинили боротьбу. Найбільш серйозний противник, командувач маньчжурського угруповання Чжан Сюелян оголосив про перехід на бік нанкінського уряду. В березні 1929 р. духовний і світський правитель Тибету далай-лама теж визнав владу Гоміндану.В кінці 1928 р. ЦВК Гоміндану заявив про завершення військового етапу революції і про вступ Китаю в період політичної опіки (1929-1935). Були прийняті «Програма політичної опіки» і «Органічний закон національного уряду». На період опіки встановлювалась монополія Гоміндану на владу. Він створював Центральний Виконавчий Комітет, якому підпорядковувався уряд. Вводилась система п'яти влад (юанів) - законодавчої, виконавчої, судової, екзаменаційної, контрольної. В самому Гоміндані не було єдності. Він поділявся на численні фракції, які боролися за вплив і привілеї, що негативно позначалось на централізації держави.В економіці Китаю провідні позиції, як і раніше, займав англійський капітал, але за рівнем інвестицій його швидко наздоганяв японський. Частка приватного національного капіталу була незначною, дещо більшу роль відігравали державні підприємства. Гомінданівський уряд поставив розширення і зміцнення державного сектора економіки. Проводились заходи по створенню державно-приватних підприємств. Схвалювались вклади національних інвесторів, Вводилося планування господарства. Здійснювалась фінансова реформа, був створений державний банк. Дещо обмежувались економічні права іноземців. Зокрема, підвищувались мита на імпортні товари, укладались митні договори з іноземними державами.У 1930 р. нанкінський уряд видав закон про сільське господарство, який передбачав встановлення максимуму земельних володінь, зниження орендної плати на землю до 37,5% урожаю, ліквідацію суборенди І права вічної оренди. Було прийняте трудове законодавство, за яким встановлювався 8-годинний робочий день, рівна оплата праці для чоловіков і жінок, вводились оплачувані відпустки тощо.У цілому економічна політика Гоміндану сприяла розширенню ринкових відносин, зростанню національного капіталізму. В той же час вона не дала великого практичного ефекту.Першою великою державою, яка визнала гомінданівський режим, були США (25 липня 1928 p.), чиї позиції в Китаї поступово зміцнювались. У 1928-1930 pp. гомінданівський уряд домігся повернення деяких концесій і орендних територій. Відмінялось право екстериторіальності для іноземців. Напруженими були відносини гомінданівського режиму з Радянським Союзом. Чан Кайші постійно звинувачував СРСР у «червоному імперіалізмі» й у втручанні у внутрішні справи Китаю. Була проведена ціла серія ворожих антирадянських акцій. У травні 1929 р. війська Чжан Сюеляна напали на радянське консульство в Харбіні і захопили Китайсько-Східну залізницю . У відповідь радянський уряд заявив про розрив дипломатичних відносин із Китаєм (17 липня 1929 p.). Була створена Особлива Далекосхідна армія під командуванням В.К. Блюхера, яка розгромила китайські війська в листопаді 1929 р. Китайська сторона пішла на переговори. Були підписані угоди з представниками Чжан Сюеляна і нанкінського уряду про відновлення статусу. Лише після початку японської агресії в Маньчжурії в грудні 1932 р. були відновлені дипломатичні відносини між Радянським Союзом і Китайською Республікою. 18 вересня 1931 р. японська Квантунська армія розпочала наступ у Маньчжурії і зайняла її майже без боїв протягом нетривалого часу. В січні-березні 1932 р. японці намагалися захопити Шанхай, але зустріли рішучу відсіч 19-ї армії і населення. Тоді вони організували в Манчьжурії «Рух за незалежність від Китаю» і в березні 1932 р. проголосили там державу Манчь-жоу-го на чолі з колишнім останнім імператором Китаю Пу

79. Радянський рух в китаї та його поразка (1928 – 1935)Війна з Гоміньданом стала боротьбою за збереження КПК. Повстання, підняті комуністами в містах, зазнали важкі поразки. Гомінданівських репресії і ліво-радикальна лінія КПК призвели до різкого ослаблення політичних позицій На противагу цьому, обстановка в китайському селі складалася для комуністів досить сприятлива. Поміщицький гніт, нескінченні війни мілітаристів, збільшення податків - призвели до хронічного кризи сільського господарства. Значну роль у формуванні політики партії на новому етапі відіграв У1 з'їзд партії. Він же підвів і деякі підсумки революції. Через гоміньданівських репресій з'їзд довелося проводити поза межами Китаю. Він проходив з 18 червня по 11 липня 1928 недалеко від Москви. З'їзд сформулював три основні завдання китайської революції: завоювання національної незалежності і об'єднання країни; ліквідація феодальних пережитків; повалення влади Гоміньдану Керівництво КПК вважало за необхідне термінове створення окремих самостійних територій в сільській місцевості, які служили б опорними базами КПК і революції, створення регулярних частин Червоної армії і Рад робітничих і селянських депутатів Вже на початку 1928 р. залишки військ Наньчанського повстання під керівництвом ЧЖУ ДЕ вийшли з Гуандуна в південну Хунань. У ході партизанських дій загін значно поповнився за рахунок селянських загонів і перетворився в підсумку в значну військову силу - близько 10 тис. бійців. У квітні цей загін з'єднався з невеликим загоном Мао Цзедуна. Цей сільн6ий і добре організований загін Чжу Де дозволив створити на стику провінцій Хунань і Цзянси велику і стійку революційну базу - пізніше вони отримали назву 4-го корпусу Червоної Армії. Аграрна програма і політика радянських районів складалася поступово і болісно. Розроблений Мао Цзедуном у 1928 р. закон передбачав конфіскацію всієї землі, у тому числі і селянської. Перенесення центру ваги революційної роботи з міських центрів у сільську периферію поступово привело і до зміни соціально-політичного образу КПК. Причини цих змін були пов'язані з перетворенням громадянської війни в основну форму боротьби КПК. Організаційно КПК все більше починає збігатися зі структурою Червоної армії. Мао Цзедун, який до початку 30-х рр.. став одним з керівників КПК, членом її ЦК і мав велику вагу в збройних силах. Ухил висловлювався у неправильній політиці з аграрного питання. У протягом 1931 р. силами місцевих мілітаристів і частково нанскінского уряду були зроблено три каральних походу проти Центрального радянського району. Умілі партизанські дії Червоної армії і відсутність єдиного керівництва в коаліції призвели до перемоги радянського руху. У вересні 1931 р. Нанкін терміново відкликав свої війська з причини вторгнення Японії на територію Маньчжурії. Провал цих операцій привів до появи ще декількох стабільних радянських районів. У листопаді 1931 року перший Всекитайський з'їзд представників радянських районів. З'їзд проголосив Китайську Радянську Республіку і прийняв її Конституцію, а також закони про працю, про землю. Конституція визначала Поради як органи демократичної диктатури пролетаріату і селянства, представляючи право обрати і бути обраним всім працівникам по досягненні 16-річного віку. розширення і зміцнення Червоної армії. У 1933 році її чисельність досягла 300 тис. чоловік. Одночасно з Червоною армією зростала і чисельність партії. Вже четвертий каральний похід влітку 1932 року змусив Червону армію покинути важливі радянські райони. Зберіг свої військові та територіальні позиції Центральний радянський район. Проте через рік Гоміньдан організував ще більшу військову експедицію проти радянських районів. Новий каральний похід користувався широкою підтримкою зах.держав.. У результаті Чан Кайши зібрав армію - майже 1 мільйон солдатів, добре підготовлену і організовану. Сили комуністів значно поступалися і в кількісному відношенні (близько 250 тис.), і були більш гірше озброєні. Гоміньданівским військам вдалося оточити Центральний радянський район і заблокувати його. Вони проводили тактику повільного концентрованого просування вглиб по всьому фронту. У результаті - Червона армія опинилася перед загрозою повного знищення. У цих умовах у вересні 1934 р. ЦК КПК прийняв рішення вийти з оточення і залишити Центральний радянський район. Розпочався безприкладний за героїзму і найважчий по втратах Червоної армії похід на захід. Його протяжність становила 25 тис. Чи і він отримав назву Великого походу. Протягом цього року відступу були втрачені всі основні радянські райони, виявилися розгромленими майже всі боєздатні частини Червоної армії. Потім перехід перетворився на масове і панічну втечу, коли за ніч частини проходили по 40 - 50 км. Радянське рух зазнав найтяжчої поразки.

52. Початок національної революції в китаї 1925 – 1927 рр Її характер рушійні сили та особливості.У травні 1924 р. Сунь Ятсен приступив до створення основ революційної армії. Однак думки делегатів з'їзду розійшлися у питанні про єдність партії. Поступки Сунь Ятсена комуністам викликали незадоволення більшості членів Гоміндану. Проте створення єдиного фронту і ядра революційної армії зміцнило позиції уряду Сунь Ятсена, сприяло посиленню національно-визвольної боротьби китайського народу. Влітку 1925 р. революційні виступи охопили основні центри країни. Іноземні держави, які переслідували свої інтереси в Китаї, спробували збити хвилю революційного піднесення. 30 травня 1925 р. англійська поліція міжнародного поселення в Шанхаї відкрила вогонь по учасниках демонстрації протесту проти свавілля і безчинств японців у Шанхаї і Циндао. Це спричинило вибух обурення, який став початком революції 1925-1927 pp. 1 червня 1925 р. в Шанхаї розпочався загальний страйк, у якому взяло участь 200 тис. робітників. Торговці закрили свої магазини, 50 тис. студентів припинили заняття. Бойкот японських товарів став загальним. Шанхайські підприємці також підтримали антияпонські виступи. набирали. Вони започаткували «рух 30 травня»: хвилю страйків, демонстрацій і мітингів проти засилля іноземців. 19 червня 1925 р. застрайкували робітники Гонконгу та Гуанчжоу. Припинили роботу банки, шанхайський торговий порт, магазини, хлібопекарні, телефонні компанії. В середині червні 1925 р. страйкувало майже 500 тис. чол. Гонконг-Гуанчжоуський страйк тривав 16 місяців. Після смерті у березні 1925 р. Сунь Ятсена внутрішньополітична боротьба у Гоміндані загострилася. На початку травня головнокомандувачем збройними силами став один із лідерів Гоміндану Чан Кайші. Невдовзі в Гуанчжоу було створено національний уряд Китайської республіки. У березні 1926 р. Чан Кайші здійснив військовий переворот. Він позбавив комуністів керівних посад у партії, водночас намагаючись зберегти єдність антиімперіалістичного фронту. 9 липня 1926 р. Чан Кайші розпочав похід на Північ, щоб об'єднати Китай і створити демократичну республіку. У серпні 100-тисячна Національно-революційна армія звільнила провінцію Хунань, а до кінця 1926 р. владу гуанчжоуського уряду було встановлено в семи провінціях Південного Китаю та в долині р. Янцзи. Внаслідок Північного походу на початку 1927 р. Китаю були повернуті колишні англійські концесії в портах на річках Янцзи-Ханькоу і Цзигоцзян. У лютому-березні 1927 р. Національно-революційна армія при підтримці місцевого населення звільнила Шанхай і Нанкін від мілітаристських сил та їх іноземних союзників. Ці події, з одного боку, ознаменували значний успіх революційно-визвольних сил, а з іншого – початок прямої інтервенції проти Китаю. 24 березня американські й англійські військові кораблі обстріляли Нанкін. 11 квітня 1927 р. представники обох держав направили уханьському уряду ультимативну вимогу покарати «винних» у виступах проти іноземців, вибачитися, сплатити компенсацію за збитки і не допускати подібних дій у майбутньому. В єдиному антиімперіалістичному фронті стався розкол, внаслідок чого Чан Кайші 18 квітня 1927 р. створив у Нанкіні власний уряд. Він підтвердив вірність трьом принципам Сунь Ятсена, засудив втручання іноземних держав у внутрішні справи Китаю і закликав до розриву з комуністами. Під виглядом представника Комінтерну Москва відрядила до Китаю М. Бородіна, котрий співпрацював у тісному контакті з ЦК компартії Китаю і намагався тиснути на Чан Кайші та гоміндан. У травні-червні 1927 р. Чан Кайші взяв під контроль всі території, а 15 липня 1927 р. уханьський уряд перейшов на бік Чан Кайші. У 1927 р. Гоміндан остаточно розірвав стосунки з комуністами, які прагнули нав'язати Китаю більшовицьку схему.

43. Арєгарні бої національної революції в китаї (серпень – грудень 1927 р.) та їх наслідки. Причини поразки та історичне значення революції.з серпня по грудень 1927 комуністи під гаслами рад та афарной революції намагалися підняти селянські повстання в провінціях Хунань, Хубей, Цзянсі, Гуандун. однак ці виступи не отримали тієї широкою і масової підтримки селянства, на яку розраховували кпк керівники. повстання носили розрізнений характер, спалахували, як правило, тільки в тих небагатьох місцях, де комуністи мали міцну позицію в селянських спілках, і не перетворювалися на загальну війну під афарнимі гаслами. найбільших успіхів повстанці добилися в повітах Хайфен і Луфен. на основі селянських збройних загонів і прийшли сюди Наньчан-ких повстанців комуністи дивізію створили робітничо-селянській революційної армії, яка зуміла захопити центри повітові. тут у листопаді 1927 р. була проголошена радянська влада і утворено радянський уряд. повстанці знищували великих землевласників, ділили їх землю, анулювали селянські борги, знизили податки. радянська влада протрималася тут усю зиму.одночасно відповідно до вересневих рішенням тимчасового політбюро ЦК КПК комуністи зробили спробу підняти повстання в містах й в деяких повітових центрах. найбільший політичний резонанс мало повстання 11-13 грудня 1927 р. у Гуанчжоу ( «кантонська комуна») - кпк остання спроба відтворити південну революційну базу і розпочати революцію спочатку.завершення ар'єргардних боїв до грудня 1927 означало завершення і національної революції 1925-1927 рр.. як однієї «хвилі», одного етапу національно-визвольної революції. саме в ці роки були зроблені перші, а тому і найбільш важкі кроки із подолання напівколоніальні залежності Китаю. головний підсумок національної революції 1925-1927 рр.. - Відновлення національної державності як найважливішого важеля завершення національно-визвольної революції. при всій своїй слабості і внутрішньої суперечливості гоміньданівського державність, становлення якої стало можливо тільки в результаті завоювання національної революції 1925-1927 рр.., виявилася в остаточному підсумку здатної до вирішення ряду національних завдань. все це змушує відмовитися розглядати результати політичних битв цих років як поразка революційного руху. спроба ж комуністів завоювати гегемонію в визвольної боротьби в єдиному фронті і прискорити її переростання, тобто рішуче вийти за рамки національно-визвольної революції, закінчилася поразкою. ар'єргардні бої революції виявили причини цієї поразки. разом з тим сумним підсумком Національної Революції 1925-1927 рр.. був глибокий розкол національно-визвольного руху. саме в ці роки склалися два непримиренні ідейно-політичних перебігу - «націоналістичний» і «комуністичний», смертельна боротьба між якими фактично відсувала на другий план завдання завершення національного визволення і оновлення Китаю. боротьба гоміньдана і кпк, незважаючи на їхню ідейну близькість, з того часу стала визначальним чинником політичного Китаю розвитку.

91 Північний похід Національної революційної армії Китаю Переворот чан кайші та криза революції (липень 1926 –серпень 1927 рр).Ідея Північного походу, що ставив за мету об'єднання Китаю під владою Гоміньдану, належала ще Сунь. Однак, реальні умови для здійснення цієї мети склалися тільки до літа 1926 р. 1 липня 1926 Національний уряд офіційно проголосило маніфест про початок Північного походу. 9 липня частини почали свій рух. План Північного походу був розроблений при участі радянських військових спеціалістів на чолі з В.К. Блюхером. Цей план враховував значну чисельну перевагу мілітаристських сил, тому припускав нанесення нищівних ударів концентрованими силами НРА за окремими мілітаристським угрупованням. Головні сили НРА в липні-серпні завершили визволення Хунані і повели наступ на важливий політичний та економічний центр середньої течії Яцзи - м. Ухань. У жовтні з боями він був звільнений. Інша частина військ у вересні почала наступ на Цзянсі, що дозволило у листопаді звільнити м. Наньчан. До кінця 1926 р. під контролем Національного уряду виявилося 7 провінцій, а в ряді інших НРА вела успішні бої. У лютому 1927 частини НРА почали просування на схід, поставивши собі за мету звільнення найбільшого центру - м. Шанхаю. Після запеклих боїв і початку повстання в самому місті - в березні він був узятий. Майже одночасно був звільнений Нанкін. Гоміньдан широко декларував свою підтримку селянського руху і прагнув спертися на селянські організації. Криза єдиного фронту. Починаючи з грудня 1926 можна говорити про початок кризи єдиного фронту. У цей час мав місце серйозне протистояння між представниками правого і лівого Гоміньдану. Ліві зробили останню спробу повернути свою владу в самому Гоміньдані і в цілому в країні. У грудні лівим вдалося ухвалити рішення про переведення національного уряду з Гуанчжоу в м. Ухань У результаті, 1 січня 1927 керівництво Гоміньдану проголосило Ухань столицею Китаю. Однак Чан Кайші цій вимозі не підкорився. Так у Китаї стало складатися два центри: ліві сили - в Ухані, праві - в Наньчані. Останнім часом і, особливо в ході Північного походу, КПК стала перетворюватися на масову організацію. До початку 1927 року в її лавах налічувалося близько 25 тис. членів робочих і селян.У березні - квітні 1927 містом, в якому всі ці протиріччя виплеснуться назовні стане ШАНХАЙ. Війська під командуванням Чан Кайші підійшли до нього в березні і повсталі трудящі практично самі його звільнили. Відразу після цього в Шанхаї починається різка активізація правих сил на чолі з генералітетом і Чан Кайши. 12 квітня війська Чан Кайши, роззброїв робочі пікети на вулицях, застосували зброю і близько 300 пікетників було вбито. У відповідь почалися масові демонстрації, які також були розігнані і розстріляні. Армійські сили починають розганяти робочі, профспілкові організації, які вважалися призвідниками цих заворушень. Одночасно починається переслідування шанхайських комуністів. Усього було розстріляно близько 13 тис. чоловік і приблизно 35 тис. кинуто в тюрми. У наступні кілька днів майже аналогічні події за участю гоміньданівських правих генералів мали місце ще в Нанкіні, Ханчжоу, Нінбо, Фучжоу, Гуанчжоу. Встановивши військовий режим у Шанхаї і Нанкіні, виступивши проти політики Ухані, закликаючи до чищення Гоміньдану від комуністів, Чан Кайши в той же час проголошував вірність заповітам Сунь Ятсена і цілям національної революції. Говорив про необхідність продовження співпраці з Радянським Союзом. Таким чином, навесні 1927 Гоміньдан і сам гоміньданівський режим виявився розколотим. Утворилися два самостійних і конкуруючих центру - УХАНЬ і Нанкін. У цих тяжких умовах в Ухані з 27 квітня по 11 травня 1927 проходив У З'ЇЗД КПК. З'їзд невиправдано оптимістично оцінив нинішній стан і перспективи розвитку революції. Зрада Чан Кайши і розкол у Гоміньдану були розцінені керівництвом КПК як явище сприятливе для поглиблення революції та виходу її за рамки буржуазно-демократичної. Ще більш радикальні рішення були прийняті на Нараді ЦК КПК 7 серпня 1927 общекітайскім політична обстановка знову була розцінена як сприятлива для наступу революції. Був розроблений курс на негайне збройне повстання. Грунтуючись на цих рішеннях, керівництво КПК з серпня по грудень 1927 р. під гаслами Рад і радикальної аграрної революції намагалося підняти селянські повстання в декількох великих провінціях. Однак ці виступи не отримали широкої і масової підтримки селянства і були придушені.