Ринолалія

1. Загальна характеристика ринолалій

2. Анатомо-фізіологічні особливості піднебінно-глоткового апарату в нормі і патологія

3. Відкрита ринолалія

4. Закрита і змішана форми ринолалії

5. Особливості обстеження при ринолалія

6. Методика корекційної роботи при ринолаліях

а) загальна характеристика системи корекційної роботи

б) характеристика етапів корекційної роботи

в) система тренувальних вправ

г)особливості постановки звуків при ринолаліях

1. Загальна характеристика ринолалій

Ринолалія – порушення тембру голосу і звуковимови, зумовлені анатомо-фізіологічними дефектами периферичного мовленнєвого апарату.

Ринофонія – збільшення носового резонансу під час фонації, при якому відсутні вади звуковимови.

Згідно класифікації ВООЗ ринолалію та ринофонію відносять до голосових розладів. Першопричиною цих порушень вважають незбалансований резонанс голосу, який призводить до патологічних змін фонації звуків мови.

Виразною ознакою ринолалії є порушення усіх голосових характеристик. Голос позбавлений дзвінкості, плавності, стає глухим, монотонним, нерегульованим за силою і висотою.

При ринолалія порушені аеродинамічні умови творення мовлення:

• змінюється напрямок повітряних потоків у порожнинах рота і носа;

• знижується тиск повітряного струменя в порожнині рота

• артикуляційні органи пристосовуються до нових умов, що часто призводить до порушення артикуляції.

При ринолалія наявні особливості фізіологічного дихання, мовленнєвого дихання і голосоутворення. Мовлення ринолаліка в загальному є нерозбірливим і без спеціальної допомоги нормалізуватися не може.

При ринофоніях мовлення в цілому є зрозумілим, присутні лише патологічні ознаки під час вимови задньоязикових звуків, голосних [о], [у], [і].

Прогноз ринолалія сприятливий за умови своєчасної діагностики порушення, усунення анатомічного дефекту та систематичної корекційної роботи. При важких формах ринолалій діти не оволодівають мовленням у відповідні терміни, а тому не готові до шкільного навчання (відправляються у спеціалізовані школи ч и класи для дітей з важкими порушеннями мови).

2. Анатомо-фізіологічні особливості піднебінно-глоткового апарату в нормі і патологія

Піднебіння – кісткове утворення, яке розмежовує порожнину рота, носа і носоглотки; складається з твердого і м’якого піднебіння. Тверде піднебіння має кісткову основу, яка вкрита м’язево-слизовою оболонкою, спереду і з боків його обрамляє альвеолярний відросток. Тверде піднебіння переходить у м’яке шляхом витончення задньої частини його кісткової основи, переростанням у хрящову, а потім у м’язеву тканину. Поверхня твердого піднебіння за альвеолами має підвищену тактильну чутливість. Висота і конфігурація твердого піднебіння впливають на резонанс.

М’яке піднебіння – це м’язове утворення, передня частина майже нерухома, середня частина бере активну участь у процесі мовлення, задня третина бере участь у ковтанні. Під час мовлення м’яке піднебіння піднімається в напрямку вверх і назад, видовжується і при цьому витончується передня третина і потовщується задня третина. М’яке піднебіння анатомічно і функціонально пов’язане з глоткою: зміни тонусу м’якого піднебіння взаємопов’язані з тонусом м’язів глотки. Під час дихання м’яке піднебіння опущене і частково прикриває отвір між глоткою і порожниною рота. Під час ковтання м’яке піднебіння натягнуте, піднімається і наближується до задньої стінки глотки, яка в свою чергу рухається на зустріч і вступає в контакт з піднебінням. Одночасно скорочуються стінки язика і бокових стінок глотки.

Під час мовлення м’яке піднебіння постійно виконує швидкі скорочувальні рухи в напрямку назад (вверх). При фонації відбувається потовщення задньої стінки глотки (потовщення = валик Пас савана). М’яке піднебіння рухається швидко і час відкриття чи закриття носоглотки триває від 0,01 до 1 секунди. Ступінь підняття м’якого піднебіння залежить від конкретних фонем та також від швидкості мовлення.

Найвище підняття – звуки [а], [є]

Найбільше напруження - [і]

Менше напруження - [о], [у], [е]

Найслабше зімкнення - [в]

Найсильніше зімкнення - [с]

Під час дуття і свисту м’яке піднебіння піднімається ще вище, ніж при фонації.

Фізіологічний зв’язок між м’яким піднебінням і гортанню проявляється в наступному: найменша зміна положення піднебінної завіси впливає на зміну положення голосових складок. Підвищення тонусу у гортані призводить до більш високого підйому м’якого піднебіння.

Патології піднебінно-глоткового апарату пов’язані передусім з вродженими розщепленнями піднебіння. Причинами таких дефектів є різні етіологічні фактори, які впливають на плід у ранні періоди його розвитку (від 7 до 14 тижнів вагітності).

За формами розщеплення піднебіння зводяться до двох типів:

• ізольовані

• наскрізні

Ізольовані розщеплення поділяють піднебіння навпіл, можуть розповсюджуватись на язичок, на частину або все м’яке піднебіння, на тверде піднебіння , може досягати альвеолярного відростка. При ізольованих розщепленнях цілісність альвеолярного відростка не порушена, сегменти м’якого піднебіння розведені в сторони, а в цілому піднебінна завіса вкорочена.

Різновидами ізольованих розщеплень є субмукозні розщеплення. Вони стосуються лише твердого піднебіння, при відкритому роті жодного дефекту не помітно. Субмукозне розщеплення ( приховане, слизове) являє собою розщеплення кісткової тканини твердого піднебіння при збереженій цілісності м’язевої та слизової тканин. Ознакою такого вкорочення є незначне вкорочення і витончення м’якого піднебіння. Виявляється під час вимови звука [а] (тривалої вимови) - слизова оболонка втягується вверх у формі трикутника.

Наскрізні розщеплення порушують цілісність м’якого та твердого піднебіння, альвеолярного відростка, може бути порушена цілісність щелепної дуги і зубного ряду. Також може поєднуватися із розщепленнями губи, носо-губного хряща і носа. Наскрізні розщеплення бувають однобічними і двобічними.

При розщеплення порушується функція м’якого піднебіння: воно відстає у рості і затримується у рості навіть після оперативного втручання (ринопластики). При розщепленні відсутній зв’язок між парними м’язами тому сегменти м’якого піднебіння розводяться у сторони. В нормі м’язи, які піднімають м’яке піднебіння, прикріплюються на рівні середньої третини м’якого піднебіння. При розщепленні місце кріплення цих м’язів зміщується далеко вперед (на рівні передньої третини м’якого піднебіння). Рухливість м’якого піднебіння після усунення розщеплення не досягає повної норми, тому що ті м’язи, які в нормі повинні його піднімати, залишаються прикріпленими на рівні передньої третини м’якого піднебіння.

Розщеплення піднебіння викликають не тільки розлади мовлення і фонації (тембр), виникають розлади дихання, харчування і слуху.

Розлади дихання: при ринолалія відсутнє розмежування порожнин носа і рота, тому діти користуються змішаним ротоносовим диханням, при цьому тривалість видиху скорочується внаслідок того, що частина об’єму вдихуваного повітря потрапляю у ротову порожнину, а не надходить одразу в легені. Дихання стає частим, тому знижується ЖЕЛ (життєва ємність легень) і відстає у рості грудна клітина. Фонаційне дихання теж порушене адже діти з розщепленнями під час мовлення продовжують користуватися ротоносовим диханням; характерним для цих дітей є ключичний тип дихання; під час видиху близько 30 % об’єму повітря виходить через ніс і тому:

• різко скорочується тривалість видиху

• знижується тиск повітря у над складковому просторі – фонаційне дихання є поверхневе і часте.

Намагаючись скоротити витік повітря через ніс, у дітей виникає напруження м’язів лоба і стискання крил носа. Такі рухи отримали назву компенсаторні гримаси, які поступово переходять у звичку, постійно супроводжують мовлення дитини.

Особливості голосу: розщеплення піднебіння впливають на акустичні зміни у спектрі голосу – голоси глухі, здавлені, слабкі, виснажуванні, приглушені, з виразним носовим резонансом. Зміни у тембрі голосу пов’язані із об’єднанням порожнини носа і рота. Відсутність цілісної піднебінної завіси обмежує її рухливість і патологічні зміни в глотковій порожнині впливають на порушення координації гортані та піднебіння.

Але у ранньому віці голоси ринолаліків практично не відрізняються від голосів у нормі. Під час лепету ринолаліка артикулюють наближені фонеми – можна вперше почути носовий резонанс. До 7- ми років (до операції чи після) ринолаліка розмовляють голосом із носовим резонансом, але за іншими якостями їх голос не різко відрізняється від нормального голосу. Після 7-ми років голос погіршується, з’являється виснажуваність, сиплість, діапазон припиняє розширюватися. На міограмі з’являється несиметрична реакція мускулатури глотки, візуально спостерігаються витончення слизової оболонки і пониження глоткового рефлексу. Електроглотограма показує нерівномірну роботу правої і лівої голосових складок (не синхронність). Розлад рухової функції голосового апарату триває і надалі і закріплюється до 12-14 років. Ринолаліки намагаються уникати голосного мовлення: не підвищують силу голосу ні за яких умов – іде закріплення тихого голосоведіння.

Розлади харчування: вродженні розщелини піднебіння спричиняють розлади харчування ще у грудному віці, адже неможливою є герметизація ротової порожнини, що є необхідним для смоктання і ковтання. Тому молоко, яке потрапляє у ротову порожнину одразу виливається у носові ходи – процес вигодовування порушується, а у окремих випадках дитина взагалі відмовляється від їжі. В наслідок цих особливостей настає нервово-психічне виснаження.

Розлади (особливості) слухової функції: порушення діяльності м’якого піднебіння при розщеплення викликає зміни у діяльності слухової труби. В нормі м’язи, які розтягують м’яке піднебіння під час скорочення одночасно розширюють просвіт слухової труби. Порушення функції таких м’язів і наявність хронічних запальних процесів у носоглотці спричиняють виникнення євстахніта (катар слухової труби), порушують вентиляцію барабанної порожнини, процес всмоктування повітря з неї до капілярів слизової оболонки (всмоктується вуглекислота) – це призводить до зниження атмосферного тиску в барабанній порожнині і до втягування барабанної перетинки (ринолаліки відчувають шум у вухах і закладання.

Для ринолаліків характерні часті захворювання верхніх дихальних шляхів через постійне ротоносове дихання, через що повітря у порожнину носоглотки потрапляє недостатньо обробленим.