Тема 1.1. Наука і освіта Лекція План

1. Історичні передумови виникнення науки.

2. Основні етапи розвитку науки.

3. Класифікація наук.

4. Наука як соціальний інститут.

Література

Основна
Електронні ресурси

Опорний конспект лекції

1. Історичні передумови виникнення науки

Виникнення науки в Європі сягає 6 – 5 століття до н.е. Одним із головних ареалів її виникнення була Давня Греція. Соціально-економічні, культурні, духовні умови, що склалися у містах-державах, сприяли зруйнуванню міфологічних систем, а рівень розвитку виробництва і соціально-економічних відносин спричинив розділення розумової та фізичної праці. Справа у тому, що окремі елементи наукових знань існували і у більш давньому суспільстві, але вони мали розрізнений характер.

Ще Платон, Сократ і Аристотель висунули на перший план діалектичну природу мислення. Так, Аристотель вивчав принципи побудови суджень, питання термінології, правила умовисновків та ін. А Ф. Бекон та Г. Галілей у XVI – XVII столітті обґрунтували, що наукове пізнання базується лише на планомірному експерименті.

Рене Декарт розробив правила раціоналістичного методу, відповідно до якого достовірними слід вважати тільки ті положення, які чітко і виразно усвідомлюються. Гегель затвердив діалектику, як загальний метод пізнання й духовної діяльності, а також зробив спробу розкрити протиріччя розвитку буття і мислення.

Відомо, що кожна конкретна наука використовує свою методологію і свої (спеціальні) методи.

Методологія – це система принципів і засобів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності.

(У XX столітті відбулося зростання методологічних досліджень і методологія перетворилася у спеціальну сферу філософського знання).

Метод – це сукупність прийомів та організацій практичного і теоретичного засвоєння дійсності.

Соціальні функції науки змінювалися й розвивалися протягом історії людства, як і сама людина. Можна виділити три групи соціальних функцій науки:

• культурно-світоглядну;

• функцію науки як безпосередньої виробничої сили;

• функцію науки як соціальної сили.

У різні епохи ці функції були представлені по-різному, наприклад, у середньовіччі культурно-світоглядні проблеми в суспільстві обговорювалися у теології. В епоху Відродження право формування світогляду у значній мірі стала відвойовувати наука, а для сучасного виробництва характерним є широке застосування наукових знань.

Сьогодні дослідження і методи науки широко використовуються у розробці програм соціального та економічного розвитку. Наукове пізнання істотно відрізняється від звичайного пізнання. Науковий та життєвий досвід відрізняються своєю глибиною, спрямованістю і мовою (справа у тому, що звичайна мова не є достатньою для адекватного, чіткого і багатозначного відбиття навколишньої дійсності). Тому, щоб описати феномени, наука виробляє свою, спеціальну мову, яка здатна описати явища, що вивчаються.

Вироблення чіткої термінології – неодмінна вимога наукового підходу. Наукове знання передбачає більшу глибину обґрунтування і системності, а наукове дослідження й т. д рівняється від звичайного методами пізнання.

У чому ж полягають етичні норми науки?

Сучасна наука по-новому осмислює взаємодію свободи і відповідальності.

Історичний досвід доводить, що наука має величезну потенційну силу як прогресивного, так і руйнівного характеру. Наслідки наукового пошуку завжди повинні осмислюватися у моральному плані. Дії вчених підкоряються певній системі етичних норм.

Питання співвідношення істини і добра обговорювалися як на Сході, так і на Заході.

Вже у першому тисячолітті до н.е. Сократ, наприклад, вважав, що людина за своєю природою прагне до кращого, а зло чинить внаслідок незнання. Пророки і мислителі Старого і Нового Заповіту у релігійному плані вирішують ту ж саму дилему. Любов до Бога і ближнього проголошується вищою цінністю релігії, науки та мистецтва.

Актуальними є моральні, духовні питання і в сучасній науці. Так, у генній інженерії, біотехнології та низці інших наук вони визначають навіть межі дослідження. Будь-яка наука базується на безкорисливому відстоюванні та пошуці істини, прагне до універсалізму знань.

Складність науки обумовила різноманітність визначення її предмету. Вихідною основою розуміння науки є сама наукова діяльність, наукова творчість, а також вивчення загальних та специфічних законів природи і суспільства.

Поняття наука формується на основі єдиного гносеологічного і соціологічного підходу до розкриття її природи. З огляду на принципове значення цього поняття в методології наукового пізнання наведемо деякі типові визначення науки.

Відповідно до І. І. Леммана, наука – це цілісна, самостійна соціальна система, особлива форма діяльності людей, що об'єднує вчених, техніку, установи. Наука служить для пізнання об'єктивних законів природи, суспільства і людської свідомості з метою передбачення подій та практично революційного перетворення дійсності.

І. С. Алексєєв розкриває сутність науки наступним чином. Це сфера людської діяльності, функцією якої є утворення і теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність, що оточує людину. Наука – це одна із форм суспільної свідомості людини. У перебігу історичних подій наука перетворюється у продуктивну силу суспільства та найважливіший соціальний інститут.

Наука містить у собі не лише власну діяльність людини, спрямовану на одержання знань, але й результат цієї діяльності – суму отриманих на даний момент наукових знань, які у сукупності утворюють наукову картину світу.

Термін «наука» вживається для позначення окремих галузей наукового знання. Безпосередня мета науки – описання, пояснення, передбачення процесів і явищ дійсності, які складають предмет її вивчення на основі законів, що нею вивчаються. Тобто у широкому значенні, мета науки – це теоретичне віддзеркалення дійсності.

Заслуговує на увагу й таке визначення поняття «наука». Наука – це сфера дослідницької діяльності, що спрямована на виробництво нових знань про природу, суспільство і процеси мислення. Вона містить у собі всі умови і моменти цього виробництва, а саме: вчених з їх знаннями і здібностями, кваліфікацією і досвідом, з поділом і кооперацією наукової праці, наукові установи, експериментальне і лабораторне устаткування, методи науково-дослідної роботи, поняття і категоріальний апарат, систему наукової інформації, а також усю суму знань, що виступають як попередні посилання або засоби (чи результати) наукового пізнання.