Тема 24. Етимологія на службі у професії

1. Етимологія як розділ мовознавства (визначення, специфіка).

2. Етимологія й уживання деяких варіантів іншомовних власних назв у діловому стилі (Австрія, Відень, Німеччина, Польща тощо).

3. Етимологія професійних термінів.

При вивченні теми звернути увагу на етимологію вживання варіантів іншомовних власних назв, а також на походження професійних термінів.

У процесі історичного розвитку лексики в цілому і її окремих слів спостерігаються настільки серйозні фонетичні, граматичні й семантичні зміни, що в деяких випадках неможливо з погляду сучасної людини встановити, звідки походить те чи інше слово, та чи інша його форма. Цією й іншими проблемами займається етимологія (від гр. етюмос – «істина» і логос – «вчення») – розділ мовознавства, який вивчає походження слів для встановлення їх первинного лексичного значення.

Великим здобутком української лексикографії (розділу мовознавства, об’єктом якого є вивчення принципів систематизації слів та фразеологічних зворотів, укладання їх у словники) є створення «Етимологічного словника української мови». У 1982 р. вийшов у світ перший, у 1985 р. – другий, а в 1989 р. – третій том цього семитомного словника, який укладають учені Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні.

У словнику знаходять етимологічне висвітлення зафіксовані в ХІХ і ХХ ст. слова української літературної мови й українських діалектів, як здавна успадковані, так і запозичені з інших мов.

У Канаді з 1962 р. почав видаватися етимологічний словник української мови Я. Рудницького.

Протягом 1977–1978 рр. видано двотомний «Словник староукраїнської мови» (ХІV – ХV ст.), підготовлений колективом мовознавців Інституту суспільних наук АН України у Львові. Він охоплює матеріали пам’яток української мови в початковий період її розвитку і, звичайно, містить важливу інформацію про історичні особливості становлення форм і семантики слів.

Звичайно, що вивчення джерел і процесу формування словникового складу мови, реконструкція найдавнішого періоду його існування (як правило, дописемного) – прерогатива спеціалістів-мовників. Але іноді знайомство з первинним значенням слова дозволяє зовсім по-іншому подивитися на практику нашого повсякденного спілкування.

Так, при професійному спілкуванні часто виникають проблеми з «незрозумілим» міжмовним варіюванням слів, які постійно вживаються у діловій сфері. Ідеться про такі варіанти, як Угорщина – Венгрия, Відень –Вена, Німеччина – Германия тощо. Сподіваючись на те, що прояснення їх етимології дозволить осмислено і правильно користуватися ними при спілкуванні різними слов'янськими мовами (у першу чергу, українською і російською), ми надали змогу читачам ознайомитися з деякими етимологічними етюдами.

Австрія (рос. Австрия). У німецькій мові, якою спілкуються в Австрії, назва цієї країни звучить як Остеррайх, хоча у більшості мов перевага віддається латинізованій формі Аустрія (див., наприклад, англ., ісп., рос.). В українську мову ця форма (із середньолатинської Austrya потрапила через польський варіант Austrya. Спочатку так називали східну частину Північної Ґалії (від давньоверхньонімецького ostar або давньоісландського austr «схід»), буквально Східна країна.

Цікаво, що в російській мові аж до кінця XVII століття переважали форми, зорієнтовані на німецьку вимову (Остерейх, Устеритцкая земля), тоді як в українській мові – Аустрія, зорієнтована на польську вимову. Проте у XVIII столітті польські й українські варіанти перемогли і стали провідними.

При цьому дифтонг [аи], нехарактерний для української і російської мов, постійно руйнувався і замінювався спочатку звуком [у] (Устрейя), а пізніше звукосполученням [ав] – Австрія.

Відень (рос. Вена). Для пояснення розбіжностей між російською й українською формами цієї назви достатньо подивитися на її фіксацію в інших європейських мовах: нім. Wien, фр. Vienne, іт. Vienna, англ. Vienna, польськ. Wieden, чеськ. Viden.

У XVI столітті таких розбіжностей не було. І в російській, і в українській мовах частіше зустрічалася форма Виден (з польськ. Wieden). Але в російській мові паралельно вживалися варіанти, які зазнали впливу французької, італійської або німецької мов (Виена, Вена, Виен), що й було зафіксовано пізніше як норма у формі Вена.

Німеччина (рос. Германия). В українській і російській мовах аж до кінця XVI століття переважали традиційні форми цієї власної назви, пов'язані з типово слов'янським варіантом етноніма – німці (немцы) від «німий», який стосувався будь-яких іноземців (пор. польськ. Nіетсу, чеськ. Nemesko). Етнонім спочатку став основою для топоніма Німці (Немцы), а потім для подальшої появи форм типу Немецкая земля.

Починаючи з XVI століття, у російській мові паралельно почали вживатися й форми Германия, Ермания, Германская земля. Спочатку вони вимагали пояснень: Германия, сиречь Немецкое королевство, але потім стали цілком зрозумілими і до кінця XVII століття перемогли усі попередні. Вони виникли як книжне запозичення із середньо-латинського Germania. Цікаво, що у французів та іспанців варіанти назв «побудовані» на латинському запозиченні gallus («галл»), що означає «француз» (фр. Allemagne, ісп. Allemania), а самі німці називають свою країну Deutschland (Дойчланд) – «країна дойчерів». В українській традиції нормою став давній варіант Німеччина (від німці), оформлений українським суфіксом -чин.

Польща (рос. Польша). Українська (як і російська) назва цієї країни з'явилася під впливом давньопольської форми місцевого відмінка однини w Polszcze (в Польщі) від Polska (Польська).

Щодо етимології цієї назви, то вона мала в давні часи значення «польова (рівнинна) країна^», «земля полян» (*Polska zemla).

У пізніші часи (ХУІІ – ХУШ століття) Польща мала назву Річ Посполита (рос. Речь Посполитая). Цей варіант – майже точна копія польського Rzecz Pospolita, що калькує латинське res publica (республіка – «справа народу»). Паралельно з цим уживається форма Польща, а також варіанти Королівство Польське, Коруна Польська, Польська земля та ін.

В усній народній творчості, а також у пам'ятках давньоруської мови дуже часто зустрічається ще один варіант назви цієї країни та етносу – Ляхи, Лядсъкая земля. Корені ляд(ъ)- і пол- у різних назвах Польщі мають подібне значення «поле» (пор., наприклад, з українським лядо – «місце в лісі, що заросло сосною», білоруським лядо – «нове місце», діалектним російським ляда – «поле, яке заросло молодим лісом», болгарським леда – «луг у горах», сербохорватським ледина, словенським ledina, чеським lada - «цілина», польським lad – «материк»).

Можна сказати, що Лядська земля і Польща (Польська земля) – це дублетні варіанти однієї назви. Що стосується етноніма лях «поляк», то він з'явився в давньоруській мові під впливом знахідного відмінка множини ляхи «поляки», звідки попав уже до польської мови (lach < давньопольськ. *lech «поляк»).

Колись нейтральна назва країни (Лядская земля) та етносу (ляхи) у ХУІ-ХІХ століттях стала вживатися з негативним забарвленням. Тепер вживається лише форма Польща, а варіанти, про які йшлося вище, вважаються історизмами.

Походження професійних термінів

Слово бюджет пов’язується завжди з майбутнім; це кошторис, зіставлення прибутків і видатків держави або окремого підприємства на певний період. Це сума прибутків окремої людини або сім’ї на певний час. Прийшло до нас це слово з французької (bougette – бужет) або англійської (budget – баджіт) мов, де воно означало «шкіряний мішечок на гроші», «мішок скарбника».

Слово баланс – це підсумок прибутків і видатків під час завершення розрахунків, а також відомість, у якій зафіксовано цей підсумок.

Слово походить з латинської мови, де воно складалося з двох частин: ланкс – «блюдо», «миска» і біс – «двічі».

Тут біс скоротилося до бі, яке зараз ми бачимо в багатьох словах, що називають подвійні предмети: біцепс, біатлон, бінокль та ін. У деяких словах біс збереглося: викликати на біс, бісектриса та ін.

Таким чином, баланс був колись біланкс – «дві миски», тобто «ваги – терези».

А чи знаєте Ви, звідки походять слова клієнт, капітал, дефіцит, біржа, криза, банкрот тощо?

Якщо хочете довідатися про пригоди слів-термінів, цікавтеся довідковою літературою, яка збагатить Ваші знання про слова, що стали активними у професійному, офіційно-діловому мовленні.

До англійської мови термін «менеджмент» прийшов із французької.

Французьке слово «manage» означає буквально «домоведення». Проте в англійській мові дієслово «to manage» набуло сучасного значення: «управляти», «керувати», «завідувати», «бути на чолі», «бути здатним справитися з чимось, з якоюсь проблемою».

Від слова «manage» утворився іменник «management» із подібними значеннями: «управління», «керівництво», «завідування» тощо.

Багатозначність слова «менеджмент» віддзеркалює Оксфордський словник, у якому подаються чотири його значення:

1) спосіб, манера спілкування з людьми;

2) влада і мистецтво управління;

3) особливого роду вміння, адміністративні навички;

4) орган управління, адміністративна одиниця.

Слово «бухгалтер» походить від нім. «Buch» – книга і «gahen» – держати.

Раніше бухгалтерами називали скарбників, касирів, кураторів, економів, контролерів, рахівників тощо.

Перші торгові операції було зареєстровано в Шумері (південна територія сучасного Іраку) на каміннях 3600 року до н. е. З 3200 року до н. е. там виникло рахівництво на глиняних табличках.

У Єгипті, Вавилоні, Іудеї, Ірані працювала велика кількість писарів-рахівників, зайнятих господарським обліком і складанням звітності. Уже тоді використовували папірус, пергамент, примітивні лічильні пристрої – абак. В Індії рахунками – регістрами служив кухоль, в який клали камінці – первинні документи.

У Греції, Римі для обліку використовували воскові таблички, мідні дошки, шкіру, папірус.

У Римі облік державних, наприклад армійських фінансів, вели квестори, які контролювали всі операції, пов’язані з виплатою грошей, яку здійснювали лише після пред’явлення одержувачем первинних документів.

Якщо вірити «батькові історії» давньогрецькому історикові Геродоту (він у 450 р. до н. е. відвідав місто-поліс Ольвію (село Парутине Миколаївської області), то на піраміді Хеопса було вирізано, скільки яких продуктів було видано робітникам, зайнятим на будівництві піраміди. Загальна вартість робіт за Геродотом складала 1500 талантів (1 талант = 26 кг срібла). Облік стародавнього світу – це облік фактів, який у цілому був статичний.

61