- •Тема 1. Українська мова – національна мова українського народу
- •Походження й функціонування мови
- •Походження й функціонування української національної мови
- •Мова стає не тільки засобом спілкування, а й засобом спільності нації, яка здобула незалежність.
- •Національна мова й мовна політика
- •Тема 2. Усна і писемна форми мовлення. Функціональні стилі української літературної мови
- •Характеристика усної і писемної форм мовлення
- •Стилі мовлення. Характеристика наукового та офіційно-ділового стилів
- •Зразок наукового стилю
- •Зразок офіційно-ділового стилю закон україни
- •Зразок розмовного (розмовно-побутового) стилю
- •Зразок публіцистичного стилю
- •Зразок художнього стилю
- •Тема 3. Документ – основний вид ділового спілкування
- •Поняття про документ
- •Реквізити як основні елементи документа
- •Логічні елементи тексту документа
- •Класифікація документів
- •Вимоги до мови документів
- •Тема 4. Фонетичні, графічні та лексичні особливості української мовної системи
- •Графічні особливості
- •Лексичні особливості
- •Тема 5. Труднощі, пов’язані з уживанням деяких граматичних форм у практиці професійного спілкування
- •Уживання прийменників «по», «в», «у», «на»
- •Тема 8. Значення і функції власних назв у мові та суспільстві
- •2. Принципи передачі власних назв українською мовою.
- •Принципи передачі власних назв російського походження
- •Принцип статевої ідентифікації слід враховувати при відмінюванні прізвищ.
- •Особливості передачі російської букви «и» українською мовою
- •Особливості передачі російського звука [е] українською мовою
- •Тема 9. Документи щодо особового складу
- •Чухальова Олександра Володимировича
- •Маю публікації в газетах та журналах. Працюю на комп’ютері.
- •Накази щодо особового складу
- •Автобіографія
- •Автобіографія
- •Характеристика
- •Тема 10. Граматика як розділ мовознавства. Морфемна будова слова
- •Поняття граматики і характеристика її основних розділів
- •Тема 12. Способи словотвору. Правопис деяких префіксів та суфіксів у практиці професійного спілкування Способи афіксального словотвору
- •Тема 13. Загальна характеристика частин мови
- •Тема 14. Особливості вживання частин мови у професійному спілкуванні
- •Термінологічний словник
- •Правопис числівників, займенників і дієслів
- •Службові частини мови
- •Тема 15. Укладання довідково-інформаційних документів
- •Пояснювальна записка
- •Пояснювальна записка
- •Доповідна записка
- •Доповідна записка
- •Протокол
- •Протокол № 10
- •Витяг з протоколу
- •Витяг з протоколу № 6
- •Службові листи
- •Обов'язкові реквізити листа
- •Загальноприйняті правила в діловому листуванні
- •Типи службових листів
- •Тема 16. Синтаксис словосполучень і речень
- •Синтаксис словосполучень і класифікація членів речення
- •Синтаксис речень і їх класифікація
- •Тема 17. Синтаксис і пунктуація. Значення і функції розділових знаків
- •Тема 18. Синтаксис писемної форми професійного спілкування
- •Тема 19. Правила синтаксичного оформлення документів
- •Тема 20. Особливості усного ділового спілкування
- •Особливості усного ділового спілкування
- •Тема 21. Особливості публічного ділового спілкування
- •Тема 22. Лексикологія у професійному спілкуванні
- •Тема 23. Фразеологізми і практика їх уживання в діловому стилі
- •Тема 24. Етимологія на службі у професії
Тема 16. Синтаксис словосполучень і речень
Вивченням цієї системи й займається синтаксис – розділ граматики, який описує будову і способи поєднання слів у словосполучення й речення.
Що стосується пунктуації, то вона фіксує синтаксичні особливості речення в писемній формі мовлення за допомогою розділових знаків.
Оскільки ділова мова базується на об'єктивній логічній основі, знання синтаксичних законів побудови словосполучень, речень і цілою тексту набувають не меншого значення, ніж вимова звуків, утворення, вживання і написання окремих слів.
Синтаксис словосполучень і класифікація членів речення
Типи зв'язків між словами (сурядний і підрядний). Узгодження, керування, прилягання і координація як форми граматичного й лексичного зв'язку між словами в реченні. Головні члени речення – підмет (тема речення) і присудок (ідея речення). Характеристика підмета: простий, складений. Характеристика присудка: простий (дієслівний), складений (дієслівний, іменний).
Слова в реченні групуються у словосполучення. Словосполучення – це проміжна ланка між окремими словами й реченням.
Повнозначні слова можуть поєднуватися між собою як рівноправні. Такий зв'язок називається сурядним. Наприклад, у реченні Законодавчі акти містять рішення щодо законів, указів, постанов слова законів, указів, постанов граматично не залежні між собою, тобто поєднані сурядним зв'язком.
Але частіше слова у словосполученні залежать одне від одного, з'єднуючись підрядним зв'язком. У такому випадку одне слово є головним (від нього ставиться питання), а інше залежним (воно відповідає на питання), і тому між ними не може ставитися кома.
Розрізнюють три способи зв'язку між словами в підрядному словосполученні. До граматичного зв'язку належить узгодження й керування, а до лексичного – прилягання.
При узгодженні головне й залежне слова стоять в одній граматичній формі. Наприклад, у словосполученні законодавчі акти обидва слова стоять у називному відмінку множини, а кожна зміна головного слова вимагає відповідної зміни залежного актів (яких?) законодавчих (родовий відмінок множини). Узгоджуватися можуть частини мови, які мають однакові граматичні категорії, тобто прикметник (дієприкметник), числівник або займенник з іменником (займенником).
При керуванні головне слово вимагає від залежного певної і постійної граматичної форми. Як правило, головним словом, яке здатне керувати, є дієслово. Наприклад, у словосполученні брати до уваги слово брати, як би ми його не змінювали (беру, буду брати, брав), вимагає після себе тільки родового відмінка (до уваги).
При приляганні залежне слово приєднується до головного за змістом. Прилягати можуть прислівники або дієприслівники як незмінні частини мови працювати (як?) сумлінно; створити комісію (на підставі чого?), керуючись постановою.
Зв’язані у словосполучення слова називаються членами речення. До головних членів речення належать підмет і присудок (вони не залежать один від одного, координуючи між собою і складаючи спільний граматичний центр), а до другорядних – означення, обставина й додаток.
Підмет – це головний член речення, який інформує, про що йдеться мова (тема речення). Як правило, підмет виражається іменником або займенником у називному відмінку, але ним можуть бути й інші частини мови чи навіть цілі словосполучення: Фахівець має право па позачергову відпустку (іменник). Вони вирішили проблему конкурентоспроможності (займенник). Десять ділиться на два (числівник). Нарощувати обсяг виробництва – мета кожного підприємства (дієслово). Більшість із працівників адміністрації пройшли підвищення кваліфікації в магістратурі державного управління (словосполучення) тощо.
Присудок – це головний член речення, який розкриває основну інформацію про підмет (ідея речення).
Простий присудок виражається дієсловом і називається дієслівним: Згідно з теорією Хекмана й Олдхема існують три психологічних стани, що визначають задоволеність людини працею і мотивацію (З газети).
Складений присудок може бути дієслівним, коли одне з дієслів стоїть в інфінітиві (Необхідно розглянути кожну із форм держкредиту окремо), й іменним, якщо основна інформація зосереджена в іменнику, числівнику, прикметнику або займеннику, а дієслово виконує допоміжну роль і може пропускатися: Акт – документ правової чинності. Два плюс сім буде дев'ять. Фірма «А.В.К» вважається конкурентоспроможною у сфері харчової промисловості (3 газети). Це був він.
Додаток – другорядний член речення, який означає предмет і відповідає на питання непрямих відмінків. Як правило, додаток пояснює присудок і може бути прямим, коли стоїть у знахідному відмінку без прийменника (Величина й динаміка державного боргу характеризує стан економіки й фінансів держави. З журналу) і непрямим, коли відповідає на питання інших відмінків (Харизма – це влада, побудована на силі особистих якостей лідера. З журналу).
Означення – другорядний член речення, що вказує на ознаку предмета і відповідає на питання який?, чий?, котрий? Означення можуть бути узгодженими (пов'язуються з головним словом за допомогою узгодження: неупереджений погляд, неупередженого погляду, неупередженому погляду тощо; п'ята година, п'ятої години, п'ятою годиною тощо) і неузгодженими (пов'язуються з головним словом за допомогою керування: чемпіонат із футболу, чемпіонату із футболу, чемпіонатом із футболу тощо; вулиця Артема, вулиці Артема тощо).
Обставина – другорядний члени речення, який означає місце, час, причину, мету, спосіб дії і відповідає на питання де?, коли?, з якою метою?, як? та ін.: Постачання нафтопродуктів (куди?) до районів, де ведуться сільськогосподарські роботи, (коли?) у вересні буде збільшено (наскільки?) втричі (3 газети).