- •Тема 1. Українська мова – національна мова українського народу
- •Походження й функціонування мови
- •Походження й функціонування української національної мови
- •Мова стає не тільки засобом спілкування, а й засобом спільності нації, яка здобула незалежність.
- •Національна мова й мовна політика
- •Тема 2. Усна і писемна форми мовлення. Функціональні стилі української літературної мови
- •Характеристика усної і писемної форм мовлення
- •Стилі мовлення. Характеристика наукового та офіційно-ділового стилів
- •Зразок наукового стилю
- •Зразок офіційно-ділового стилю закон україни
- •Зразок розмовного (розмовно-побутового) стилю
- •Зразок публіцистичного стилю
- •Зразок художнього стилю
- •Тема 3. Документ – основний вид ділового спілкування
- •Поняття про документ
- •Реквізити як основні елементи документа
- •Логічні елементи тексту документа
- •Класифікація документів
- •Вимоги до мови документів
- •Тема 4. Фонетичні, графічні та лексичні особливості української мовної системи
- •Графічні особливості
- •Лексичні особливості
- •Тема 5. Труднощі, пов’язані з уживанням деяких граматичних форм у практиці професійного спілкування
- •Уживання прийменників «по», «в», «у», «на»
- •Тема 8. Значення і функції власних назв у мові та суспільстві
- •2. Принципи передачі власних назв українською мовою.
- •Принципи передачі власних назв російського походження
- •Принцип статевої ідентифікації слід враховувати при відмінюванні прізвищ.
- •Особливості передачі російської букви «и» українською мовою
- •Особливості передачі російського звука [е] українською мовою
- •Тема 9. Документи щодо особового складу
- •Чухальова Олександра Володимировича
- •Маю публікації в газетах та журналах. Працюю на комп’ютері.
- •Накази щодо особового складу
- •Автобіографія
- •Автобіографія
- •Характеристика
- •Тема 10. Граматика як розділ мовознавства. Морфемна будова слова
- •Поняття граматики і характеристика її основних розділів
- •Тема 12. Способи словотвору. Правопис деяких префіксів та суфіксів у практиці професійного спілкування Способи афіксального словотвору
- •Тема 13. Загальна характеристика частин мови
- •Тема 14. Особливості вживання частин мови у професійному спілкуванні
- •Термінологічний словник
- •Правопис числівників, займенників і дієслів
- •Службові частини мови
- •Тема 15. Укладання довідково-інформаційних документів
- •Пояснювальна записка
- •Пояснювальна записка
- •Доповідна записка
- •Доповідна записка
- •Протокол
- •Протокол № 10
- •Витяг з протоколу
- •Витяг з протоколу № 6
- •Службові листи
- •Обов'язкові реквізити листа
- •Загальноприйняті правила в діловому листуванні
- •Типи службових листів
- •Тема 16. Синтаксис словосполучень і речень
- •Синтаксис словосполучень і класифікація членів речення
- •Синтаксис речень і їх класифікація
- •Тема 17. Синтаксис і пунктуація. Значення і функції розділових знаків
- •Тема 18. Синтаксис писемної форми професійного спілкування
- •Тема 19. Правила синтаксичного оформлення документів
- •Тема 20. Особливості усного ділового спілкування
- •Особливості усного ділового спілкування
- •Тема 21. Особливості публічного ділового спілкування
- •Тема 22. Лексикологія у професійному спілкуванні
- •Тема 23. Фразеологізми і практика їх уживання в діловому стилі
- •Тема 24. Етимологія на службі у професії
Тема 2. Усна і писемна форми мовлення. Функціональні стилі української літературної мови
1. Характеристика усної і писемної форм мовлення.
2. Функціональні стилі української літературної мови:
а) науковий стиль;
б) офіційно-діловий стиль.
Характеристика усної і писемної форм мовлення
Більшість сучасних мов існує у двох формах: усній і писемній. Усна форма мовлення виникла на початковому етапі розвитку людства разом з практичною потребою людей безпосередньо обмінюватися думками в процесі трудової діяльності. Це справило величезний вплив на розвиток мислення людства: дало можливість набувати знання не тільки за допомогою власного досвіду, але й досвіду співрозмовників. Кількість інформації, знань ставала все більшою, а безпосередня форма спілкування вже не могла задовольнити потреби суспільства в їх збереженні та збагаченні. Виникла об’єктивна необхідність у появі іншої, опосередкованої форми спілкування – писемної. Ця форма створювала можливість передавати інформацію в будь-який час і на будь-яку відстань. На основі писемної форми мовлення виникла й почала розвиватися літературна мова.
Усна і писемна форми мовлення мають свої особливості й розрізняються за такими ознаками:
За походженням. Усна форма мовлення первинна, а писемна – вторинна і в історичному контексті, і з погляду конкретної ситуації, бо в будь-яких випадках думка спочатку формується усно.
За сприйманням. Усна форма мовлення сприймається на слух (крім жестів і міміки, які сприймаються зором та підсилюють можливості безпосереднього спілкування на відміну від технічно відтвореної картини діалогу при аудіо- чи відеозаписі), а писемна – тільки зором.
За виражальними засобами. Усна форма мовлення матеріалізується у звуках, жестах, міміці, паузах, інтонації, а писемна – у буквах і розділових знаках, які компенсують на письмі можливості більшості виражальних засобів усної форми (жестів, міміки, пауз, інтонації). Ось чому розділові знаки мають розгалужену систему, а пунктуаційні помилки, особливо в діловому й науковому стилях, неприпустимі, бо на сучасному житті невербальні засоби комунікації досить часто відіграють вирішальну роль при передачі інформації.
За основними одиницями. Основною одиницею усної форми мовлення є висловлювання, а писемної – текст, бо саме висловлювання й текст (а не слова чи речення), об’єднуючись із виражальними засобами, надають інформацію при спілкуванні.
За функціонуванням. Усна і писемна форми мовлення, маючи принципово різні джерела походження й різні можливості реалізації основної мети (бути засобом спілкування), різняться й ситуаціями, в яких можливе їх функціонування.
По-перше, усна форма мовлення існує тільки в ситуаціях діалогу чи полілогу (навіть в умовах внутрішнього театрального чи екзаменаційного монологу, де йде психологічно напружений і ситуативно зумовлений діалог з глядачем чи викладачем), а писемна – монологічна.
По-друге, усна форма мовлення завжди ситуативна, непідготовлена, спонтанна, обмежена в часі й просторі, не піддається дублюванню та відтворенню. Ось чому при усній формі мовлення практично виграє завжди той, хто веде діалог активно, примушуючи співрозмовника йти у фарватері активної особистості (цим «золотим» правилом здебільшого користуються керівники при розмові з підлеглими).
Що стосується писемної мови, то, оскільки при її реалізації в умовах монологу є час для підготовки тексту й відшліфовування думки, вона завжди контекстуальна (тут усе залежить не від непередбаченої ситуації діалогу, а від попередньо продуманої структури речення, абзацу чи частини тексту), регламентована, переконлива, послідовна й має практично безмежні можливості щодо збереження інформації в часі та її розповсюдження в просторі. Усе це забезпечує їй можливість дублювання й відтворення в усному мовленні.
По-третє, усна форма революційна, а писемна – консервативна. Ось чому реформи в орфографії треба проводити обережно – постійний і непродуманий перегляд правил написання слів унеможливлює точну передачу знань наступним поколінням.
По-четверте, діалогічність, ситуативність і революційність усної форми зумовлює недбалість у її граматичному й стильовому оформленні, чого не можна допустити в писемній формі мовлення. При професійному спілкуванні, яке здебільшого відбувається в писемному контексті, слід неухильно дотримуватися чинних норм граматики, орфографії й пунктуації і мати на увазі чітку диференціацію за стилями, розуміючи, які мовні засоби краще вжити в кожному з них.