Тема 22. Лексикологія у професійному спілкуванні

1. Лексикологія як наука.

2. Практика вживання багатозначних слів.

3. Синоніми (визначення, типи).

4. Практика вживання термінологічної і професійної лексики.

Для більшості з нас вивчення рідної мови асоціюється з опануванням фонетичних, граматичних та орфографічних норм і правил. Для грамотної побудови слів і речень це дійсно має принципове значення. Проте для практики професійного спілкування найважливішим є точний вибір потрібного слова з його вписаним у контекст значенням, яке не можна трактувати абияк. В останньому випадку документ як засіб закріплення різними способами точної інформації про факти, події, явища об’єктивної дійсності і розумову діяльність людини перестане існувати як такий.

Для української мови, де найтонші нюанси значень передаються різними словами, неправильна оцінка контексту і неправильне вживання лексичних та фразеологічних одиниць призводить не тільки до двозначності, але й до повного руйнування висловлювання або тексту. Згадайте хоча б «комп’ютерні виверти» зі словосполученнями вище утворення (рос. высшее образование), виробничий шлюб (рос. производственный брак), роздягнув третій (рос. раздел третий), в ув’язненні я прийшов до висновку (рос. в заключении я пришел к выводу) та ін. Ось чому робота над лексикою й фразеологією набуває в українській мові не тільки теоретичного, але й суто практичного, професійного значення.

Лексикологія як наука. Багатозначні слова, омоніми,

синоніми, антоніми й пароніми

Лексикологія як наука. Класифікація лексичних пластів сучасної української мови. Уживання багатозначних слів, омонімів, синонімів, антонімів і паронімів у діловому стилі. Історичні зміни у складі української лексики. Практика вживання архаїзмів, історизмів, неологізмів, термінологічної і професійної лексики.

Лексикологія є одним із найважливіших розділів мовознавства, який вивчає слово, його походження і лексичні значення (від гр. lexikos – «слово» і logos – «вчення»). Іншими словами, це наука про лексику, тобто про сукупність усіх слів і висловів певної мови.

Таким чином, основним об’єктом лексикології є слово. Воно може вивчатися з фонетичної, морфологічної та інших точок зору. Але і фонетика, і граматика вивчає слово безвідносно до лексичного значення. І тільки лексикологія займається словом як таким: його походженням, етимологією, історичними змінами й сучасним лексичним значенням.

Слово (якщо воно самостійне) – це комплекс звуків, який має лексичне значення і використовується в мовленні як єдине ціле.

Слова можуть буги однозначними і багатозначними. Візьмемо, наприклад, слово йти. Ми кажемо солдати йдуть, машина йде, дощ іде, час іде, але ж у кожному такому словосполученні значення руху набувають своїх відтінків: «рухатися, пересуваючи ногами», «пересуватися», «падати», «минати, плинути».

Таким чином, це слово багатозначне, або полісемічне. Усі значення в ньому тісно пов’язані між собою, але перше значення є прямим, а всі інші – переносними.

Багатозначні слова не слід плугати з омонімами – словами, які мають однакове звучання (або написання), але різні лексичні значення.

Наприклад, коса (дівоча, морська, гостра). Омоніми поділяються на омофони, що звучать однаково, а пишуться по-різному (по три карбованці – потри руку; Як тільки світанок настав, гусак чимчикує на став), і омографи, які пишуться однаково, а звучать по-різному (приклад – приклад, жила – жила, дорога – дорога).

Синоніми – це різні за звучанням, але однакові або близькі за лексичним значенням слова. Перший тип належить до абсолютних синонімів (мовознавство – лінгвістика, тому що - бо). Якщо ж слова лише близькі за значенням, вони належать до понятійних синонімів (тепло –жарко) – другий тип. Третій тип синонімів – стилістичні, які розрізнюються залежно від стилів мовлення (вивіз – експорт, очі – шари, процент – відсоток).

Антоніми – це слова з протилежними лексичними значеннями: великий – маленький, починати – закінчувати тощо. Антонімів не мають слова з конкретними значеннями типу ніж, стакан, сто і т. ін.. Найчастіше антоніми спостерігаються серед прикметників, прислівників та іменників з якісними ознаками: любов – ненависть, добрий – поганий, тихо – голосно. У багатозначних слів для різних значень можуть існувати різні антоніми. Так, для слова голова у значенні «частина тіла людини» антонімом є слово ноги, а для значення «розумний» – дурний.

У практиці ділового мовлення слід також розрізняти й пароніми – слова, які мають подібне звучання, але не мають спільного лексичного значення: абонент – абонемент, повстати – постати, туристичний – туристський, тактичний – тактовний та ін. Кількість паронімів у мові постійно зростає, особливо у термінологічних системах, наприклад, комунікативний – комунікаційний, музичний – музикальний, дипломат – дипломант – дипломник, тому треба точно знати значення таких слів, щоб уникнути двозначності й непорозуміння.

Отже, явище паронімії – досить велика небезпека. Щоб уникнути її при будь-якій неясності треба звертатися до словників.

Найчастіше у професійному мовленні трапляються ситуації, коли при незнанні точного значення слів-відповідників у російській і українській мовах або морфем в однокореневих словах виникає явище їх сплутування. Вище ми вже наводили приклади помилок, пов'язаних з цими явищами.

Історичні зміни у складі української лексики. Практика вживання архаїзмів, історизмів, неологізмів, термінологічної і професійної лексики

Характеристика лексичних шарів української мови залежно від її історичного розвитку: типово українські слова і запозичена лексика. Мови, з яких відбувалося запозичення. Неологізми – слова з новим значенням. Архаїзми – старі слова, які зараз не вживаються, бо не існує таких понять. Історизми – слова, які позначають поняття, відомі з історії. Терміни – слова для точного вираження спеціальних понять. Професіоналізми – слова, властиві вузькій професійній групі людей, поставлених в особливі умови життя і праці. Вимоги до вживання термінологічної і професійної лексики у практиці ділового спілкування.

Лексика української мови багата й різноманітна. Вона є результатом тривалого історичного розвитку і складається з двох частин.

Основний шар лексики – типово українські слова, які складають 90% сучасної української мови. Вони виникли в її надрах або перейшли із спільнослов'янської і східнослов'янських мов. Як правило, ці лексичні одиниці означають основні поняття життя й діяльності людини: чоловік, хліб, сім'я, село тощо. Вони є базою, основою української мови.

Запозичені, або іншомовні слова із старослов'янської (влада, старість), польської (пан), грецької (історія, поезія, космос, граматика), латинської (професор, декан, республіка), німецької (фронт, солдат), англійської (футбол, бокс, мітинг, джаз), французької (балет, кафе, екран), італійської (макарони, карикатура), фінської (тундра, якір), тюркських (базар, халат, лоша) та інших мов.

Запозичення відбувалося в різні часи усним і письмовим шляхом, безпосередньо й через мови-посередники. Слова приходили з інших мов і народжувалися в українській мові разом з новими поняттями, предметами, явищами. Звичайно, вони підлягали змінам, пристосовуючись до мовної системи, соціально-економічного, культурного й політичного простору, і сприймалися спочатку як неологізми (неп, колгосп, піонер, СНД, відеомагнітофон, космодром, телефакс, менеджмент, істеблішмент), потім як звичайні слова і, нарешті, при старінні й умиранні, як архаїзми й історизми (цар, поміщик, конка, партком, КПРС, СРСР). Перший тип слів поступово замінявся іншими, а другий починав вживатися тільки при аналізі історичних процесів.

Іноді застарілі й обмежені історичним уживанням слова повертаються до активного обігу з новими значеннями або у новій економічній чи соціальній парадигмі. Так, наприклад, сталося зі словами і словосполученнями кооператив, консорціум, біржа, корпорація, товариство (з обмеженою відповідальністю) та ін.

Зникнення одних слів і поява інших – історично зумовлений процес. Але збагачення мови новими словами не означає докорінних змін у складі лексики. Основні поняття, які означають явища природи, важливі процеси праці, предмети побуту (робота, молоко, стіл, батько, мати, сестра тощо), вживаються сьогодні, як і сотні років тому. З них і складається активний словник української мови.

Усі ці процеси накладають свій відбиток перш за все на науковий і діловий стилі мовлення.

Оскільки ділове мовлення належить передусім до книжних стилів і ним користуються для написання різноманітних законодавчих актів, наказів, розпоряджень, для офіційного листування між установами, то в ньому не дозволяються художньо-поетичні образні вислови та емоційно забарвлені слова і допускається часткове використання застарілих слів (нижчепідписаний, вищезгаданий, вельмишановний тощо), а також сталих форм синтаксичних конструкцій письма з використанням канцелярської термінології і «книжних» слів на -ання, -ення, -іння, -ство, -цтво, -ість, -ува, -ти, -ння, -ття, -ен-, -учи, -ючи, -вши (зайнятість, здійснення, сумісництво, виконувати, здійснювати, посвідчення, прибуття, знайдений, працюючий, призначений, враховуючи, розглянувши). Більшість такої термінології прийшла в українську ділову мову з російської, яка довгий час визначала «моду» і зразки ділової документації. Проте нині українська ділова мова починає все більше виробляти власні лексичні звороти.

Так, певна різниця спостерігається у використанні архаїчної лексики. Вона, як правило, замінюється словами сучасної української мови. Порівняйте: рос. нижеподписавшийся, вышепоименованный, содеянное, возмезмездие (старослов’янізми) і укр. нижчепідписаний (підписаний нижче), вищеназваний, учинене (зроблене), відплата. Неологізми ж у більшості випадків у російській і українській мовах мають паралельні словесні форми. Побудовані за одним принципом, вони розрізнюються хіба що елементами калькованого перекладу: стыковка // стиковка, состыковаться // зістикуватися, лунник // місячник, прилуниться // примісячитися, реактор // реактор, капрон // капрон, лавсан // лавсан, универсам // універсам тощо.

Остання традиція пов'язана із загальною тенденцією до вживання іншомовних термінів, більшість з яких починають своє існування як неологізми.

Терміни – це слова або словосполучення, які створюються для точного вираження відомих у світі спеціальних понять, процесів, явищ, предметів і вживаються у специфічній сфері мовлення, а отже, вони прагнуть до інтернаціоналізації. Зміни в їх складі зумовлені, як правило, фонетичними або структурними особливостями мови: атом, молекула, маркетинг, ангідрид, мікроелемент, квадрат, куб, меморандум, ультиматум, наукоємке виробництво (а не наукомістке), стартова доріжка (а не стежка), вібраційний грохот (а не гуркіт).

Проте не можна або не рекомендується вживати в діловому і науковому стилях російський чи інтернаціональний варіанти, якщо в українській мові є власний усталений термін: не справка, а довідка; не час (60 хвилин), а година; не неділя (7 днів), а тиждень; не відзив, а відгук; не положительний, отрицательний, а позитивний, негативний; не угол, а кут; не раствор, а розчин; не гелікоптер, а вертоліт тощо.

Крім цих основних правил і вимог, слід пам’ятати:

1. Термін повинен вживатися тільки з одним значенням у зафіксованій у словнику формі, наприклад: закритий склад (грам.), зачинений склад (приміщення для зберігання чогось).

2. При користуванні терміном слід суворо дотримуватися правил утворення від нього похідних форм, наприклад: акт (документ), акта, актувати, актований, актування; але акт (процес), акту.

3. При наявності кількох варіантів (українських чи іншомовних, загальновживаних чи неологізмів) у діловому стилі слід вибирати той, який немає експресивних або емоційних відтінків, тобто кодифікований варіант, що ввійшов до загального вжитку і зрозумілий для більшості: краще не відсоток, а процент; не консалтинґ, а консультування. При цьому в межах одного документа слід уживати тільки один варіант, бо синонімія руйнує точність і ясність тексту.

4. Терміни слід відрізняти від професіоналізмів – слів або висловлювань, властивих певній вузькій професійній групі людей, поставлених в особливі умови життя і праці. Оскільки це, як правило, звичайні слова, вжиті у незвичайному значенні або в незвичній формі, їх використання у діловому стилі неприпустиме – вони базуються на метафоричних асоціаціях, невідомих для більшості, тому провокують двозначність (наприклад, козел у металургів, будівників; уточнити свої обсяги в управлінців; арбуз, гарбуз, кавун, каун, куватка, аршинник, астраханка, білом’ясий із загальним значенням «кавун» у баштанників).

Термінологічний словник

Антоніми – це слова з протилежним лексичним значенням.

Історизми – застарілі й обмежені історичним уживанням слова.

Лексикологія – розділ мовознавства, що вивчає словниковий склад мови.

Неологізми – нові слова, словосполучення, фразеологічні звороти, що з’являються в мові у зв’язку з розвитком суспільного життя, культури, науки, техніки.

Омоніми – слова, які мають однакове звучання (або написання), але різні лексичні значення.

Пароніми – це різні за значенням слова, що схожі за вимовою та в деяких випадках мають споріднені корені.

Професійна лексика – це слова або висловлювання, властиві певній вузькій професійній групі людей, поставлених в особливі умови життя і праці.

Синоніми – це різні за звучанням, але однакові або близькі за лексичним значенням слова.

Терміни – спеціальні слова або словосполучення, що вживаються для точного вираження поняття з якої-небудь галузі знання – науки, техніки, політики, мистецтва.