Тема 13. Загальна характеристика частин мови

Морфологія вивчає не тільки будову слова і способи словотвору, а й класи слів за їх будовою, формами словозміни і загальним категоріальним значенням. Ці класи слів називаються частинами мови.

Розрізнення частин мови у відповідному контексті впливає на правопис окремих слів і зумовлює юридичну точність і професійну значимість документа, ось чому про практичне користування орфографією в межах ділового спілкування треба говорити окремо.

Усі слова залежно від їхнього значення, граматичних ознак, способів змінювання і ролі в реченні поділяються на десять частин мови: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник, прийменник, сполучник, частка та вигук.

Частини мови, у свою чергу, можуть бути самостійними і службовими (останні без самостійних частин мови не існують). Перші мають лексичне значення, відповідають на питання і виступають членами речення, а другі, навпаки, не мають самостійного лексичного значення, не відповідають на питання і не можуть бути членами речення. Наприклад, слова книга, добрий, читати мають лексичне й граматичне значення і відповідають на питання, а слова але, для, якби, не, ні виконують тільки граматичну функцію: з'єднують слова або речення (але, якби), указують на відмінок (для – Р.в.), заперечують чи підсилюють (не, ні).

Розрізнення самостійних і службових частин мови досить часто дозволяє уникнути орфографічних помилок (особливо при написанні слів разом або окремо): Воронцов мовчав... Зате Самієв, потираючи маленькі, жваві, брунатні руки, говорив невтомно (О. Гончар); Я люблю тебе, друже, за те, що в очах твоїх море синіє (В. Сосюра). У першому випадку слово зате не відповідає на питання, є службовою частиною мови і, таким чином, виконує функцію сполучника. У другому – словосполучення за те відповідає на питання (люблю «за що?»), має лексичне значення вказівного займенника, граматичне значення знахідного відмінка з відповідним закінченням і прийменником за і виступає в ролі додатка.

Подальша класифікація частин мови дозволяє більш повно відчути й передати технічними засобами писемної форми мовлення їх значення та функції.

Самостійні частини мови умовно можна поділити на клас імен, до яких належать іменник, прикметник, числівник, займенник, і клас дій, де виділяються дієслова і прислівники. Дієприкметник і дієприслівник не є окремими частинами мови, вони є формами дієслова. Усі самостійні частини мови, крім прислівника, змінюються.

До службових частин мови належать прийменники, сполучники і частки. Вони не змінюються.

Окреме місце у класифікації частин мови займають вигуки – слова, що не мають лексичного й граматичного значень, а служать для безпосереднього вияву почуттів, емоцій людини (а також звуконаслідувальні слова): о, от, ех, цур, ов-ва, киць-киць, тсс, ура, ку-ку тощо. У практиці ділового і наукового стилів вигуки практично не зустрічаються. В усному мовленні вигуки супроводжуються відповідною інтонацією, жестами, мімікою, а в писемній формі виділяються комами або знаком оклику: Гей, на коні, всі у путь! (П. Тичина); Ай! Як тут гарно! (М. Коцюбинський).