Принципи передачі власних назв російського походження

Неможливість перекладу (приклади й винятки). Специфіка передачі фонетичних і структурних особливостей у зв’язку з соціальними функціями власних назв. Національна ідентифікація й інтернаціоналізація власних назв. Особливості передачі російських букв «и» та «е» в основах власних назв. Відмінювання прізвищ. Особливості звертань і творення імен по батькові. Особливості мовного етикету при перекладі або складанні ділових документів з використанням звертань.

Принципи передачі власних назв спираються на їх особливий статус, а отже, фонетичні процеси та їх формальна передача засобами української мови відрізнятимуться від принципів передачі загальних назв. Передусім треба пам’ятати про таке:

1. Власні назви іншою мовою не перекладаються (принцип недоторканної власності). Як правило, передаються лише фонетичні й структурні особливості української (чи якоїсь іншої) мови, якщо вони не руйнують адресну або інформативну функцію. Треба пам’ятати, що будь-який переклад власних назв насправді є актом перейменування, який має спиратися на рішення відповідних органів, що уособлюють у собі права певного власника.

Наприклад, Кузнецов – Кузнецов (а не Ковалів), Дьяков – Дьяков (а не Дяков чи Дяків), Красноармейск – Красноармійськ (не Червоноармійськ) з чергуванням [е] – [і] і пом’якшеним суфіксом -ськ-, Святогорск – Святогірськ з пом’якшеним суфіксом -ськ- і чергуванням [о] – [і] в закритому складі (бо йдеться про «Святі гори»), але Углегорск – Вуглегорськ (а не Вуглегірськ, бо йдеться про місто) з фонетичною «протезою» [в] і пом’якшеним суфіксом -ськ-, село Красне («красиве»), а не Червоне чи Красноє тощо.

Отже, при передачі російських (іншомовних) власних назв у першу чергу слід орієнтуватися на об’єкт, на його соціальний, національний або культурно-історичний контекст, а вже потім працювати зі словом, відображаючи фонетичні й структурні особливості української мови.

2. Проте при інтернаціоналізації або регіоналізації власної назви з прозорим значенням компонентів (але з яскраво вираженою адресною функцією) переклад стає єдино можливим способом підкреслити загальносвітову або невизначену належність об’єкта (принцип спільної або невизначеної власності): Северный Ледовитый океан – Північний Льодовитий океан, проспект Освобождения Донбасса – проспект Визволення Донбасу, Первое мая – Перше травня, Южные авиалинии – Південні авіалінії, улица Большая Житомирская – вулиця Велика Житомирська, площадь Независимости – майдан Незалежності (але Сєвероморськ, Владивосток, Первомайськ). Такі власні назви, як правило, не вживаються без номенклатурних термінів (Аравійське море, мис Доброї Надії, Перська затока) або мають при собі прикметники на означення розмірів, взаємного розміщення та сторін світу, що виступають у складі географічних назв (Великий каньйон, Нижній Новгород, Південна Америка, Північний полюс).

3. Принцип національно-адресної ідентифікації враховується:

- при передачі власних назв типу Ворошиловськ, Єнакієве з суфіксом –ов-, -ев-, -єв- (бо в їх основі російські прізвища Ворошилов, Єнакієв) і Васильків, Київ (суфікси -ів-, -їв- в українських назвах від Василь, Кий); при передачі закінчень у присвійних прикметниках на -о або -е: Іваново, Домодєдово, Внуково (населені пункти Росії) і Єнакієве, Ханжонкове, Мукачеве, Рівне (населені пункти України), при варіюванні коренів -поль- // -піль-: Севастополь, Маріуполь, Костянтинополь (об’єкти, пов’язані з грецькою культурою, де -поль- має значення «місто») і Тернопіль, Добропілля (міста, пов’язані зі слов’янською культурою «тернове поле» – Тернопіль, Тернопілля, «добре поле» – Добропілля) тощо. Слід також пам’ятати, що закінчення -(ь)е в російських географічних назвах передається українською мовою як -я: Забайкалье – Забайкалля, Затишье – Затишшя, Заволжье – Заволжя;

- при відтворенні російських прізвищ типу Толстой, Крамськой (рос. Толстой, Крамской) і українських типу Чепурний (рос. Чепурной). У цих випадках варіанти закінчень – яскраве свідчення належності цих людей до певної національності (у російській мові під наголосом у прикметників чоловічого роду закінчення -ой, а в українській – завжди -ий). Проте в російських географічних назвах прикметникового походження завжди буде закінчення -ий: Белый Яр – Бєлий Яр, Великий Устюг – Великий Устюг, Крутой Лог – Крутий Лог;

- при пом’якшенні кінцевого [ц’] у власних назвах слов’янського походження: Кравець, Швець, Кролевець (але Ліфшиц, Клаузевіц, Кац).