Службові частини мови

Прийменник – це службова частина мови, яка разом з відмінковими закінченнями служить для вираження підрядних зв'язків між словами, вказуючи на відмінок іменника або займенника (від кого? – родовий відмінок, у чому? – місцевий відмінок тощо).

Їх правопис досить часто залежить від способу словотвору. За будовою прийменники бувають прості (без, в, для, до, коло, перед), складні (з-під, з-поза, внаслідок, завдяки, навкруги) і складені (незважаючи на, відповідно до, згідно з, залежно від, у зв'язку з). Складні прийменники пишуться разом (їх більшість) і через дефіс, якщо вони починаються з частини з- або із- (з-за, із-за, з-поза, з-на, з-під, з-серед).

Оскільки більшість складних і складених прийменників утворювалися поєднанням різних частин мови, їх треба відрізняти від однозвучних сполучень прийменника з іменником (порівняйте: назустріч бурі – на зустріч з дівчиною) або від прислівників: в бік річки – дивитися вбік, з краю поля – знаходитися скраю, на початку місяця – напочатку треба встановити регламент та ін.

Прийменники дають змогу чіткіше виражати смислові зв’язки між словами в реченні, їх точне використання у відповідному контексті дозволяє уникнути небажаних двозначностей, особливо при перекладі українською мовою. Це в першу чергу стосується прийменників по, в, на, до, про, за, через, відповідно до, згідно з, залежно від, протягом тощо.

Сполучник. Особливості правопису і вживання.

Сполучник – це службова частина мови, яка поєднує однорідні члени речення або речення (Професор Бердвіста й ряд інших учених наполягають, що вербальне спілкування складає всього 35%, а 65% інформації передається невербальними шляхами).

За значенням розрізнюють сурядні сполучники (вони з'єднують однорідні члени речення або рівноправні речення: і, зате, або), підрядні сполучники (вони приєднують підрядні речення до головного: що, як, щоб, якби, якщо, хоч, бо, тому що, через те що, ось чому, немовбито, начебто) і пояснювальні (вживаються при уточнюючих словах: тобто, або, а саме, як-от). Серед сурядних сполучників виділяють єднальні (і (й), також, ні...ні , і... і), єднально-протиставні (та, як... , так і, не тільки ... , а й), протиставні (а, але, зате, проте, однак, все ж) і розділові (або, або... , або; чи, чи... , чи; то... , то; не то ..., не то; чи то ... , чи то).

За способом уживання сполучники поділяються на одиничні (і), повторювальні (н , ні) і парні (не тільки... , а; як..., так і).

За будовою сполучники бувають прості (і, а, бо), складні (якщо, щоб, проте) і складені (та й, або й, коли б, тому що, через те що). У складених сполучниках, утворених поєднанням самостійних слів, усі складові частини пишуться окремо: так що, тому що, через те що, після того як, та й, крім сполучників тимчасом як, незважаючи на те що.

При вживанні складних сполучників слід пам’ятати про те, що їх можна сплутати з однозвучними поєднаннями повнозначного слова (займенника чи прислівника) з прийменником або часткою. Сполучники як службові частини мови з’єднують члени речення або цілі речення й не відповідають на питання, а повнозначні слова мають лексичне значення і виступають членами речення. Порівняйте: Удар словом так, щоб аж дзвеніло міддю (П. Тичина) і Неба тут було так багато, що очі тонули в нім, як в морі, та шукали, за що б зачепитись (М. Коцюбинський). У другому випадку слово що – займенник, а б – частка на позначення умовного способу дієслова.

Частка. Особливості правопису і вживання.

Частка – це службова частина мови, яка передає ставлення мовця до викладеної інформації, що надає висловлюванню чи окремому слову певного змістового або емоційного відтінку (Хіба він не приїхав? Що ж мені робити? Він не прийшов).

За значенням частки поділяються на підсилювально-видільні (навіть, тільки, лише, аж, ні... ні), уточнювальні (саме, якраз, рівно, майже), вказівні (то, от, це), спонукальні (бодай, бо, годі, ну, давай), заперечні (не, ні, ані), питальні (чи, хіба, невже, що за), стверджувальні (авжеж, так), окличні (Що за золота у вас дитина! Ну й день!), приєднувальні (теж, також, до того ж, значить, так, то). У практиці наукового й ділового стилів зустрічаються, як правило, підсилювально-видільні, уточнювальні, вказівні, заперечні і приєднувальні частки, які мають мінімальні можливості емоційності і суб'єктивного оцінювання.

Частки, що утворюють граматичні форми (хай, нехай, би), уточнюють або підсилюють зміст речення (же, то, це, що то, що за, чи то, дарма що, хіба що, поки що), пишуться окремо. Через дефіс пишуться частки -бо, -но, -от, -то, -таки, -будь-, -небудь, казна-, хтозна-, бозна-, чортзна- (стій-бо, працюй-но, як-от, як-то, будь-хто, будь-який, казна-куди, бозна-де, чортзна- як, хтозна-що, але: кому би то, таки умів, казна в чому).

Окремо стоїть питання про правопис часток не й ні (ні... ні). Для правильного вживання цих часток перш за все треба знати їх функцію у реченні: частка не – заперечна, а частка ні – підсилювально-видільна (стверджувальна). Порівняйте: Ця річка не широка (широка? – ні). Робота не виконана (виконана? – ні). Я не знаю, ні хто він, ні до кого він приїхав (хто? –так, приїхав? – так; але знаю? – ні).

Частка не вживається:

а) при наявності реального або домисленого протиставлення (не воля, а рабство; це не президентська функція);

б) зі словами аж ніяк не, далеко не, нітрохи не, зовсім не;

в) у дієприкметниках, якщо вони мають при собі залежні слова або виконують функцію присудків: ніким не скорений народ, кімната не провітрена. Але непровітрена кімната, незадовільно, пепоширене речення неправдиві цифри – слова і словосполучення, у яких заперечення нема, а просто констатується певний факт (дивись про це докладніше у розділі «Способи словотвору і вживання деяких афіксів при діловому спілкуванні»).

Підсилювально-видільна частка ні (ні... ні) вживається:

а) у реченнях із заперечним присудком (Вона його ні словом не вкорила);

б) при повторюванні єднального сполучника (Був ні гарний, ні поганий, ні старий, ні молодий);

в) у фразеологізмах типу ні риба ні м'ясо, ні світ ні зоря, ні се ні те, ні за що.

Частку ні треба відрізняти від префікса ні- у складі слів, що без нього не вживаються (ніяковість, нікчемний, німота), або від займенників і прислівників без підсилювальної частки (ніхто не відвідує, нікуди не дінешся).