2.3. Політико-правові основи діяльності нато

Нормативно-правова база НАТО - це різні міжнародно-правові норми, що регламентують функціонування усіх структур НАТО, які розробляють та приймають учасники Альянсу.

До політичних норм належать концепції, політичні декларації, заяви, договори та інші рішення керівних органів Альянсу, що, як правило, визначають бачення геополітичної ситуації у той чи інший проміжок часу. Політичні норми оцінюють існуючі загрози для організації, ставлять цілі та завдання структурам та визначають механізми досягнення цілей.

Розроблення та втілення в життя міжнародно-правових норм обумовлена конкретною геополітичною ситуацією, інтересами країн, які визначають її зміни, та цілями усіх суб'єктів міжнародних відносин у той чи інший час.

У діяльності НАТО можна виокремити період становлення організації, упродовж якого узгоджувалися погляди країн Західної Європи і Північної Америки та відбувалося політико-правове оформлення системи безпеки після

Другої світової війни. Період становлення завершився підписанням Північноатлантичного договору, у якому були визначені основні функції НАТО.

Другий період пов'язано із розвитком НАТО, де виокремлюється п'ять основних етапів, кожний з яких характеризується складним переплетенням відносин між країнами-союзниками і противниками. Кожен із цих етапів відрізняється часовими межами і переліком завдань, які складали його зміст, що зафіксовано у відповідних документах, прийнятих для організації практичних

ДІЙ.

На першому етапі Альянс розробляв стратегію військового захисту своєї зони відповідальності та розгортав відповідні засоби для цього, вирішуючи правові, а потім організаційні питання розширення присутності збройних сил США у Європі.

На другому етапі на підставі відповідних стратегій розгорнулась безпрецедентна гонка озброєнь, коли НАТО будувало відносини з ОВД з позиції сили, підкріпленої перевагою у ядерній зброї.

Третій етап характеризувався паритетом сил та балансуванням двох воєнно-політичних блоків на межі ракетно-ядерної війни, але розуміння безперспективності взаємознищення привело до прийняття рішень про початок діалогу між ворогуючими сторонами, який відкрив нові можливості розвитку ситуації: значне зниження військового протистояння, а потім і завершення холодної війни та розпуск ОВД. Це дало можливість розвивати політичну складову функціонування НАТО та зробити Альянс привабливим для країн Центральної та Східної Європи.

Четвертий етап характеризувався трансформацією однієї з основних функцій НАТО - забезпечення спільної оборони - у функцію забезпечення безпеки у її широкому розумінні. Альянс створює організації, які забезпечують діалог та розроблення проектів спільних дій між країнами-членами Північноатлантичного союзу і державами Центральної та Східної Європи, а також країнами СНД, поступово беручи на себе роль лідера у системі європейської безпеки за рахунок великого політичного та військового потенціалу. На цих підставах Альянс розпочав активні дії щодо розв'язання цілої низки криз та забезпечення миру. На цьому етапі було прийнято рішення розпочати процес розширення організації.

П'ятий етап знаменував собою розроблення стратегії НАТО і трансформацію організації для вирішення нових завдань щодо забезпечення безпеки у XXI ст. Альянс розпочав широкомасштабні зміни у своїй військовій структурі для підготовки до дій, а потім і участі в операціях за межами зони відповідальності НАТО відповідно до широкого підходу щодо забезпечення безпеки і завдань боротьби з тероризмом. Альянс, з одного боку, широкомасштабно розширюється, а з іншого - сприяє розвитку та зміцненню системи європейської безпеки.

111

Розглянемо детальніше зміст політико-правових документів у процесі становлення та розвитку НАТО.

Період становлення НАТО розпочався після завершення Другої світової війни у 1945 р. та завершився підписанням Північноатлантичного договору у 1949 p., який заклав підвалини існування та подальшого розвитку НАТО.

Основною рисою міжнародних відносин цього періоду був перехід від співробітництва між колишніми союзниками по антигітлерівській коаліції до конфронтації. Згодом цей період отримав назву холодної війни.

Передумовою створення Організації Північноатлантичного договору був ряд важливих політичних подій післявоєнного часу, найважливішими серед яких можна назвати такі.

1. Перехід Європи від стану війни до мирного розвитку та відновлення усього устрою мирного життя: економічної структури, політичного ладу країн, демілітаризації Німеччини, скорочення кількості військ у Європі, налагодження нових відносин між державами, як колишніми союзниками у війні, так і ворогами.

2. Невизначеність подальшого шляху розвитку повоєнної Європи, коли сформувалися дві конкуруючі моделі соціально-економічного розвитку Європи та відповідні системи оборони і безпеки - західна, яку відстоювали США, Великобританія, Франція, та східна, яку пропонував СССР. Ці моделі будувались на принципово різних основах, тому йшла безкомпромісна боротьба за те, яка з них буде втілена у життя.

Держави Західної Європи активно шукали нові форми об'єднання. Одним з перших договорів, підписаним 17 березня 1947 р., став Брюссельський договір про співробітництво в економічній, соціальній і культурній сферах та колективну самооборону, укладений Бельгією, Люксембургом, Нідерландами, Великобританією та Францією. На підставі цього договору почалось налагодження відносин у різних сферах суспільного життя на територіях, окупованих західними країнами.

Єдиною силою, спроможною у той час протистояти могутності СРСР, були лише США, тому з липня 1948 р. до березня 1949 р. учасники Брюссельського договору вели переговори зі Сполученими Штатами про їх участь у побудові системи європейської безпеки, а 4 квітня 1949 р. за результатами цих переговорів був підписаний Північноатлантичний договір, який у загальному вигляді оформив пошуки європейської ідентичності країн, що увійшли до його складу.

Головною метою НАТО було визначено захист свободи і безпеки всіх членів Альянсу політичними та військовими засобами відповідно до Статуту ООН.

Договір визначив лише загальні функції нової організації та причину об'єднання країн в Альянс, якою вважалась необхідність захисту від можливого нападу.

112

Організація Північноатлантичного договору була створена відповідно до тогочасного розуміння керівництвом держав загроз західному світові і передбачала необхідність реалізації новоствореною структурою принаймні двох головних функцій:

вирішення усіх виникаючих міжнародних протиріч мирними засобами;

забезпечення спільної безпеки та оборони країн-членів організації.

Виходячи з цього, у договорі були проголошені принципові положення побудови відносин між країнами на євроатлантичних просторах. До них належать такі:

прагнення держав-членів Альянсу до миру;

організація спільної оборони у разі нападу на будь-кого із членів організації;

можливість розширення Альянсу та виходу з нього.

Найважливішою метою НАТО було визначено захист свободи і безпеки всіх членів Альянсу політичними та військовими засобами відповідно до Статуту ООН. Головні функції Організації Північноатлантичного договору: вирішення усіх виникаючих міжнародних протиріч мирними засобами; забезпечення спільної безпеки та оборони країн-членів організації.

Розглянемо детальніше зміст функцій НАТО, зафіксованих у Північноатлантичному договорі.

Зміст першої функції - вирішення усіх виникаючих міжнародних протиріч мирними засобами - зафіксовано у 1, 2, 4, 10 статтях Договору. Згідно з цим документом НАТО вважає головною цінністю у міжнародних відносинах безпеку, гарантовану тільки мирними засобами в результаті переговорів. У статті 1 Договору йдеться про сторони, які зобов'язуються вирішувати усі міжнародні суперечки, учасниками яких вони можуть стати, мирними засобами і так, щоб не ставити під загрозу міжнародний мир, безпеку та справедливість, а також утримуватись у міжнародних відносинах від погроз силою чи застосування сили у будь-який спосіб.

Члени Альянсу зобов'язались будувати тільки дружні міжнародні відносини, підтримка яких повинна здійснюватися завдяки налагодженню розуміння між усіма країнами, що є запорукою забезпечення гідного життя народів. Ці положення відображено у статті 2 Договору, в якій йдеться про те, що сторони сприятимуть подальшому розвитку мирних дружніх міжнародних відносин, зміцнюючи свої незалежні інституції, домагаючись кращого розуміння принципів, на яких ці інституції засновані, та створюючи умови для забезпечення стабільності і добробуту. Вони намагатимуться усувати конф-

113

лікти у своїй зовнішній економічній політиці та сприятимуть економічному співробітництву між окремими або між усіма учасниками Договору.

Колективний характер вирішення проблем, які постають перед організацією, запропоновано у статті 10 Договору, в якій передбачено розширення Альянсу за рахунок країн, які поділяють цінності та принципи організації, та можуть за одностайною згодою запросити приєднатися до цього Договору будь-яку іншу європейську державу.

Стаття 10 Північноатлантичного договору проголошує відкритий характер діяльності Альянсу і вказує на можливість для будь-якої європейської країни вступити до НАТО. З 1949 року цим правом скористалися 16 країн Європи, кількість країн-членів організації збільшилась більш ніж удвічі.

Головними об'єктами захисту НАТО вважає досягнення західної цивілізації, а засобом забезпечення міжнародної безпеки проголошена спільна оборона членів Альянсу. Друга функція Альянсу - здійснення спільної оборони країнами-членами організації, яка забезпечить їх безпеку та мир - розкривається у преамбулі Договору та у 3, 5, 9, 11 його статтях.

У преамбулі Договору йдеться про те, що, підтверджуючи своє прагнення жити у мирі з усіма народами й урядами, сповнені рішучості захистити свободу, спільну спадщину своїх народів і їх цивілізацію, засновану на принципах демократії, свободи особистості і верховенства права, прагнучи сприяти стабільності і добробуту в Північноатлантичному регіоні, вирішивши об'єднати свої зусилля для здійснення колективної оборони та підтримання миру і безпеки, сторони уклали між собою Північноатлантичний договір.

Договір заклав принципові положення організації оборони. У статті З йде мова про здатність протистояти збройному нападу, тобто для забезпечення ефективнішої реалізації цілей цього Договору сторони підтримуватимуть і розвиватимуть свою індивідуальну та колективну здатність протистояти збройному нападу.

У статті 5 зафіксовано колективний характер захисту у разі агресії проти НАТО та погоджено, що збройний напад на одну або кілька країн-членів Альянсу у Європі чи у Північній Америці вважатиметься нападом на них усіх. Єдиний раз, коли ця стаття була задіяна на практиці, - це визнання терористичного акту 11 вересня 2001 р. у США як нападу на Альянс у цілому.

Для здійснення безпосередніх завдань оборони у статті 9 передбачено заснування Ради, яка створить такі допоміжні органи, яких потребуватиме, зокрема Комітету оборони.

У межах спільної оборони Договором передбачається можливість розширення зони безпеки за рахунок приєднання до Альянсу нових членів. У

114

статті 10 йдеться про те, що сторони можуть запросити приєднатися до цього Договору будь-яку іншу європейську державу, здатну сприяти безпеці у Північноатлантичному регіоні.

Таким чином, Договір, з одного боку, у загальному вигляді окреслює основні функції, які на себе покладає Організація Північноатлантичного договору, та визначає структури, які повинні відповідати за організацію практичних дій; з іншого боку, на підставі зафіксованих у Договорі положень, була закладена можливість розвитку його окремих статей відповідно до конкретної ситуації в зоні відповідальності Альянсу. Усі подальші рішення, прийняті у НАТО, надалі конкретизували положення цього Договору.

Підписання Північноатлантичного договору зафіксувало у правовому відношенні з боку Заходу новий розподіл сил у міжнародних відносинах після довгого пошуку політичного підґрунтя для об'єднання країн у післявоєнній Європі на нових засадах. Почався новий період у розвитку Європи.

Період розвитку НАТО розпочався після підписання Північноатлантичного договору у 1949 р. і триває донині.

Відповідно до змін реальної ситуації в міжнародних відносинах можна умовно виділити п'ять основних етапів цього періоду, на кожному з яких змінювалися політико-правові норми Альянсу.

На першому етапі (1949-1955) у заявах керівників країн колишніх союзників, рішеннях їх країн та спільних домовленостях між ними спостерігалися все більш зростаючі розбіжності поглядів на післявоєнний устрій Європи. Неузгодженість цих поглядів щодо практики побудови міжнародних відносин призводить до наростання конфронтації між державами. Обидві сторони усвідомлювали, що за таких умов конфлікти можуть мати будь-який характер - від прямих зіткнень до різних форм непрямих дій.

Проявом напруженості стала війна у Кореї (1950-1953), в якій вперше зіштовхнулися країни-союзники у Другій світовій війні. Корейська війна підштовхнула процес напрацювання воєнно-політичних стратегій, на основі яких пізніше зміцнювалась військова могутність з обох сторін.

Перша версія стратегії НАТО була розроблена у жовтні 1949 - квітні 1950 pp. Вона визначала умови та порядок проведення широкомасштабних операцій з територіальної оборони і мала назву "Стратегічна концепція оборони північноатлантичної території".

На цьому етапі воєнно-політична стратегія Альянсу базувалася на американській концепції, в основу якої були покладені уявлення Другої світової війни. Ядерна зброя, якою розпоряджалося американське командування, ще не вважалася головним засобом ведення війни через суперечливі оцінки властивостей та наслідків використання ядерної зброї, а також обмежену кількість накопичених боєприпасів (на початок 1949 р. запаси ядерних бомб у США оцінювалися у 100-150 одиниць).

115

На початку 1951 р. починається створення об'єднаних збройних сил НАТО. Розвиток цього процесу забезпечила прийнята у 1951 р. в Лондоні угода про статус своїх збройних сил, яка підготувала міжнародно-правову основу перебування збройних сил одних країн на території інших, що надало можливість підрозділам збройних сил США бути присутніми у Європі. Розвиваючи положення Північноатлантичного договору про організацію спільної оборони, держави-учасниці 19 червня 1953 р. підписують у Лондоні "Угоду між учасниками Північноатлантичного договору про статус їх сил", де детально регламентовано правовий статус збройних формувань і цивільного персоналу одних країн, які перебувають на територіях інших країн. Підписання цієї Угоди дало змогу НАТО розташувати у Європі підрозділи збройних сил США - єдині, здатні у післявоєнний період протистояти могутній Радянській Армії.

Цього року 20 вересня була укладена Оттавська "Угода про статус НАТО, національних представників і Міжнародного секретаріату", що дозволила розпочати спільну роботу управлінських структур Альянсу щодо організації практичної діяльності організації.

Крім того, Альянс починає розширюватися. У 1952 р. до нього вступають Туреччина та Греція.

Таким чином, після прийняття політичних рішень про заснування НАТО організація розвивалася в напрямку вирішення організаційних питань та створення військової складової Альянсу, тобто основна увага приділялась реалізації другої функції, визначеної Північноатлантичним договором, - забезпеченню його оборони.

Другий етап розвитку НАТО (1955-1967) характеризувався подальшим загостренням воєнного протистояння, яке остаточно оформилося з подальшим розширенням Альянсу, коли 9 травня 1955 р. членом НАТО стала ФРН, та створенням 14 травня цього ж року Організації Варшавського договору (ОВД).

Конфронтація двох воєнних організацій відбувалася через значне розширення арсеналів ядерної зброї. Вважаючи, що в галузі ядерних озброєнь США і НАТО мали "незаперечну перевагу" над СРСР, керівництво НАТО змінило свої погляди на характер можливих війн і будівництво збройних сил, зафіксувавши їх у стратегіях використання військової сили, які були таємними і не підлягали розголошенню.

Найбільше впливали на формування політико-військового курсу Альянсу США, що у ці роки розробили національні воєнно-політичні стратегії "Стримування" та "Масованої відплати" (масованого удару у відповідь).

У середині 50-х років XX ст. Альянс виробив коаліційну воєнно-політичну стратегію "Масованого контрудару", де наголошувалося на стримуванні, яке грунтувалося на готовності НАТО дати відсіч будь-якій агресії проти її членів усіма наявними засобами, зокрема і ядерною зброєю.

116

Внаслідок вжитих Радянським Союзом відповідних заходів, особливо в галузі створення принципово нового виду зброї - ракетно-ядерної, "незаперечну перевагу" США і НАТО було ліквідовано. Це, в свою чергу, підірвало основи стратегії "Щит і меч" яка, за оцінками спеціалістів НАТО, на той час вже не відповідала воєнно-стратегічним цілям Альянсу.

Таким чином, на другому етапі розвитку Альянсу найбільше розвивалась функція захисту своїх членів та одержання перемоги над противником. Вважалося, що безпека євроатлантичного регіону може бути забезпечена, перш за все, могутніми збройними силами, тому політика НАТО у цей період була спрямована на пряме протиборство з ОВД. Основним засобом реалізації цього курсу була військова сила, здатна виконати будь-яке політичне рішення. Розвитку військової сфери приділялась першочергова увага: ворогуючі сторони активно готувались до війни з використанням ядерної зброї та інших засобів масового ураження.

Спрямованість діяльності Альянсу визначалась відповідними рішеннями, основні документи щодо стратегії Альянсу саме у цій сфері були і залишаються таємними донині.

Третій етап розвитку НАТО (1967-1991) характеризувався балансуванням військово-політичних блоків на межі ракетно-ядерної війни. Досягнення стратегічного паритету між ОВД і НАТО створило ситуацію стабільності на основі страху взаємознищення.

У цей період у США були розроблені воєнно-політичні стратегії "Гнучкого реагування", "Реалістичного залякування", "Компенсуючої протидії"", "Прямого протиборства", у яких наголошувалося на можливості використання проти блоку Варшавського договору ядерної зброї.

Враховуючи це, у 1967 р. Північноатлантичний альянс прийняв доктрину Хармеля. З одного боку вона передбачала утримання адекватного рівня оборони, на що була спрямована нова воєнна стратегія - "Гнучкого реагування НАТО. В її установках, як і раніше, центральне місце було відведене ядерній війні, яка вже не вважалася єдиним засобом досягнення політичних цілей Альянсу, допускалося і ведення різних за цілями, наслідками і засобами обмежених війн. Ця концепція була розроблена, щоб будь-яка агресія розглядалась як пов'язана з неприйнятним ризиком для противника.

Названі стратегії НАТО та США були викладені в закритих документах про основоположні принципи підтримання обороноздатності для національних урядів та органів військового планування і не адресувалися громадськості, хоча суть їх була відома.

З іншого боку, доктрина Хармеля одночасно націлювала на пошук шляхів послаблення напруження у відносинах між Сходом та Заходом. У цьому документі було зроблено висновок про те, що політика мирного співіснування впродовж тривалого часу змінила природу конфронтації Заходу і Сходу, але головної проблеми відносин між ворогуючими сторонами не зняла. До-

117

сягнутий баланс сили між ОВД та НАТО дозволяє підтримувати певний рівень безпеки та стабільності. Воєнна безпека не суперечить політиці розрядки міжнародного напруження і потрібно спрямувати зусилля на рух саме в цьому напрямку.

Головною проблемою забезпечення європейської безпеки вважалося розділення Німеччини. Вирішити це питання пропонувалося у загальному тривалому процесі досягнення розрядки в міжнародних відносинах та гарантій безпеки в регіоні. Основним засобом розв'язання цієї проблеми мали стати дискусії і діалог між країнами Західної Європи та СРСР.

Східна політика канцлера ФРН В. Брандта, спрямована на розвиток позитивних відносин зі східноєвропейськими державами та СРСР, прийняття Гельсінського Заключного акту НБСЄ у серпні 1975 р. сприяли взаємній довірі між Сходом і Заходом.

Таким чином, доктрина Хармеля проголосила перспективу поступового відходу від реалізації забезпечення безпеки та оборони країн-членів НАТО переважно суто військовими засобами і визначила пріоритетність переходу до мирного врегулювання протиріч політичними засобами. Функція вирішення усіх суперечностей мирними засобами поступово декларується як головна, але, звичайно, за наявності політичної солідарності країн-членів Альянсу та значної військової сили. Плоди реалізації визначеного курсу з'явились набагато пізніше.

Деякі зміни у ставленні політиків до розвитку протистояння відбулися через активні виступи учених світу на початку 80-х років XX ст., коли вони спрогнозували наслідки можливої ядерної війни, у своїх висновках не залишивши жодної надії на перемогу жодній із сторін.

Згодом це уявлення вплинуло на політичні процеси і почалось скорочення ядерної зброї в Європі, що заклало підґрунтя поступовому налагодженню відносин між ворогуючими блоками, а відповідні домовленості згодом були зафіксовані у різноманітних документах.

Брюссельський саміт НАТО 1989 p. прийняв всебічну Концепцію контролю за озброєнням та роззброєнням на тлі переговорів з питань контролю над звичайними збройними силами у Європі між країнами-членами НАТО та ОВД, які відбувалися в межах НБСЄ. Декларація саміту наголошувала на подоланні розділення Європи і досягненні далекосяжної мети формування справедливого, мирного європейського порядку, пропонуючи програму розширення співпраці між Сходом і Заходом. Крім того, була підтверджена потреба в надійних та ефективних силах стримування й адекватній обороні.

Наприкінці 80-х - на початку 90-х років зміна політичних цілей Альянсу була оприлюднена у відповідних відкритих політичних рішеннях, які стали реакцією на послаблення, а згодом і розпуск Варшавського договору у 1991р. та розпад СРСР.

118

Перший документ, який зафіксував суттєву зміну політичного курсу НАТО, - "Лондонська Декларація про оновлений Північноатлантичний альянс" (6 липня 1990 p.), що заклала підвалини розширення функцій організації і визначила інші засоби їх здійснення у тогочасній ситуації. У Лондонській декларації було зазначено, що безпека і стабільність у міжнародних відносинах не перебувають винятково у військовому вимірі, як вважалося у роки холодної війни, тому потрібно збільшувати політичний компонент діяльності Альянсу, що є необхідним головним його перетворенням для "створення нового світу", встановлення нової якості відкритості Європи.

Таким чином, Декларація окреслила нові цілі діяльності Альянсу та перспективу основних змін у політичному курсі. Послідовна реалізація визначеного курсу привела до докорінних змін усієї ситуації в Європі.

Прийняті рішення знаменували кінець епохи холодної війни після поразки Радянського Союзу й ОВД і падіння Берлінської стіни (1989).

Якісна зміна геополітичної ситуації в Європі і світі привела глав держав і урядів країн-членів Альянсу до висновку про необхідність прийняття нової воєнно-політичної стратегії НАТО, яка визначила б наступний етап у розвитку Північноатлантичного альянсу.

Четвертий етап розвитку НАТО (1991-1999) характеризувався загальною трансформацією воєнно-політичної стратегії Альянсу. Була прийнята низка міжнародних нормативно-правових документів, які, на відміну від попередніх військово-політичних концепцій, стали більш політично відкритими.

Радикальні зміни у діяльності Альянсу починаються з Римського саміту (листопад 1991 р.), на якому було прийнято нову Стратегічну концепцію, розроблену для розвитку положень Лондонської декларації впродовж двох років після падіння Берлінської стіни. Це був перший відкритий документ такого рівня, де відверто проголошувались цілі Альянсу, механізми та засоби їх досягнення.

До 1991 року всі стратегічні концепції НАТО та переважна більшість нормативно-правових документів були таємними. Стратегічна концепція, прийнята Римським самітом 1991 p., стала першим відкритим документом, що свідчить про прагнення Альянсу до діалогу та відкритий характер його діяльності.

Принципові зміни, відображені у Стратегічній концепції, полягали в тому, що воснний фактор, згідно з новими реаліями світу та Європи, перестав бути единим фактором безпеки країн блоку.

Стратегічна концепція 1991 р. була покликана сформулювати нові підходи до забезпечення регіональної безпеки, суттєво відрізняючись від попе-

119

редніх концепцій тим, що наголошувала на співробітництві з колишніми супротивниками замість конфронтації.

Цей документ декларував досягнення безпеки країн-членів НАТО як фундаментальну мету, але поєднував її із зобов'язанням працювати для поліпшення і поглиблення безпеки Європи в цілому.

У концепції основна увага була зосереджена на трьох напрямах діяльності НАТО і трансформації інституційної та політичної структури Альянсу та створенні умов для розвитку відносин між НАТО і партнерами у Центральній та Східній Європі; розвитку співробітництва в оборонній та військовій сферах; підвищенні ролі НАТО у врегулюванні кризових ситуацій та підтриманні миру.

Головною рисою Концепції став перехід від забезпечення оборони Альянсу та збереження безпеки і стабільності до стратегії забезпечення безпеки як більш широкого завдання. У документі зафіксовано, що безпека потребує не тільки побудови оборони території, а й включає цілий комплекс заходів політичного, економічного, воєнного і соціального характеру.

Ризик виникнення нових небезпек потребував відповідної реакції з боку організації. Небезпеками у Концепції були названі: швидке поширення зброї масового ураження; зрив постачання життєво необхідних ресурсів; тероризм і саботаж; несприятливі наслідки економічних, соціальних, політичних труднощів; територіальні суперечки між країнами; ризик виникнення різноманітних криз, які можуть розвиватися швидко і потребують негайної реакції.

Ці небезпеки вже не вписувались у традиційну парадигму оборони проти визначеного заздалегідь противника, а нова ситуація, що склалась у євроатлантичному регіоні, вимагала розроблення відповідного підходу до дій Альянсу в умовах, які швидко змінювались. Стратегія оборони змінюється на стратегію забезпечення безпеки, яка отримує назву широкого підходу до безпеки в Європі та світі. Крім того, поступово змінюється і розуміння безпеки.

Таким чином, Стратегічна концепція Альянсу (1991) намітила перехід від політики підтримання миру за рахунок військового протистояння та страху взаємознищення до політики співробітництва всіх країн Європи, що мало забезпечити їх безпеку та мирний розвиток на основі цінностей західної цивілізації.

Згідно з визначеним Концепцією політичним курсом Альянс здійснив кілька кроків зі зміни політичного клімату в Європі:

1) задля розвитку партнерства країн у Центральній та Східній Європі 20 грудня 1991 р. була створена Рада північноатлантичного співробітництва (РПАС), куди були запрошені як колишні соціалістичні країни Європи, так і держави СНД. Організація сприяла співробітництву на усіх рівнях між краї-нами-учасницями в галузі безпеки та з інших, пов'язаних з цим, питань, а також наглядала за процесом розвитку тісних інституційних зв'язків і неформальних контактів;

120

2. в оборонній та військовій сферах були започатковані зустрічі керівників вищого рівня: 1 квітня 1992 р. відбулася перша зустріч міністрів оборони країн-членів НАТО з колегами країн-партнерів, де розглядались шляхи поглиблення діалогу і сприяння співробітництву;

3. на тлі кризових ситуацій, які супроводжували процес змін у Європі, НАТО починає активно діяти як на підтримку миротворчих зусиль ООН, ОБСЄ, так і самостійно.

Брюссельський саміт НАТО у січні 1994 р. започаткував ініціативу з посилення стабільності й безпеки в Європі під назвою "Партнерство заради миру" (ПЗМ), яка була викладена у Рамковому документі. Ініціатива мала на меті посилення стабільності й безпеки в Європі. Країни-члени РПАС та учасниці Наради з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ) були запрошені приєднатись до неї для "поглиблення своїх політичних і військових зв'язків (з НАТО) та сприяння подальшому зміцненню безпеки в євроатлантичному регіоні".

Вкотре було підтверджено, що НАТО наполягає на вирішенні усіх виникаючих міжнародних протиріч мирними засобами і країни, які мають намір приєднуватися до Програми, повинні дотримуватися цієї вимоги.

Значну увагу в Документі зосереджено на налагодженні відносин у військовій галузі НАТО з країнами, які запрошують до ПЗМ.

Альянс запропонував низку цілей, досягнення яких відповідає завданню підтримання стабільності миру у Європі:

сприяння відкритості у плануванні національної оборони та формуванні військового бюджету;

забезпечення демократичного контролю над збройними силами;

підтримання здатності та готовності брати участь (у межах, дозволених конституцією) в операціях, здійснюваних під егідою ООН і/чи у межах відповідальності ОБСЄ;

розвиток відносин співробітництва з НАТО у військовій сфері для здійснення спільного планування, військової підготовки та навчальних маневрів, покликаних підвищити спроможність до виконання завдань, пов'язаних з миротворчою діяльністю, пошуковими і рятувальними операціями, наданням гуманітарної допомоги та іншими, про які згодом може бути домовлено;

формування у тривалій перспективі таких збройних сил, які зможуть краще взаємодіяти із збройними силами держав-членів Північноатлантичного Альянсу.

На Брюссельському саміті було підтверджено, що згідно з Вашингтонським договором Альянс відкрий для членства інших європейських держав, які розділяють принципи, на яких заснована організація, та бажають робити свій внесок у безпеку північноатлантичного регіону.

Для з'ясування узгодженої позиції згідно з рішенням міністрів закордонних справ протягом 1995 р. було проведено "Дослідження з питань роз-

121

ширення НАТО", у якому було оформлено бачення в НАТО перспектив побудови нової архітектури безпеки в Європі, місце Альянсу у цьому процесі за умов усунення загрози повномасштабного нападу на НАТО, основні принципи розширення організації у межах широкого підходу Північноатлантичного союзу до безпеки в Європі.

Наступним кроком у діяльності НАТО було вдосконалення політичної складової забезпечення миру і стабільності в регіоні та перехід від процесу консультацій щодо налагодження співробітництва та узгодження інтересів у галузі безпеки у межах РПАС до безпосередніх практичних дій. Реалізація останнього завдання була покладена на Раду євроатлантичного партнерства (РЄАП), яка змінила РПАС у травні 1997 р.

Подальший розвиток функції забезпечення безпеки у регіоні відбувся завдяки розширенню організації. Відповідне рішення було прийнято на Мадридському саміті (липень 1997 p.), коли Польщу, Чехію та Угорщину запросили приєднатися до Альянсу.

На саміті підвели перші підсумки діяльності НАТО щодо реалізації широкого підходу до безпеки, сформулювали нові цілі Альянсу та окреслили основні напрямки стратегічного курсу "нового НАТО" у "новій і неподільній Європі".

У межах роботи саміту відбулась нарада глав держав та урядів країн-союзників і країн-партнерів під егідою РЄАП. У резюме наради наголошувалось, що ця організація виконує важливу роль нового механізму співробітництва з НАТО у забезпеченні безпеки і стабільності в Європі.

Абсолютно нова сторінка була відкрита у відносинах між НАТО і Росією; офіційно закріплено особливе партнерство з Україною; інтенсифіковано діалог із країнами Середземномор'я.

Таким чином, Мадридський саміт НАТО завершує четвертий етап розвитку НАТО. У його рішеннях відображено ті суттєві зміни у побудові нової архітектури європейської безпеки, де роль лідера все помітніше починає відігравати НАТО.

Головною ідеєю, яку Альянс наполегливо втілює в життя, є уявлення про нерозривний зв'язок між безпекою країн-членів Північноатлантичного союзу та безпекою Європи взагалі. Розширення Альянсу переходить у практичну площину з прийняттям "Плану дій щодо членства в НАТО" (ПДЧ), який є практичним маніфестом політики відкритих дверей Альянсу.

П'ятий етап (з 1999 р. до цього часу) розвитку НАТО характеризується остаточним закріпленням лідируючої ролі організації у побудові нової архітектури безпеки в євроатлантичному регіоні. Спільними зусиллями усіх зацікавлених сторін у Європі вдалося знизити воєнну напруженість зменшенням ядерних сил США та РФ, виведенням ядерної зброї з Білорусі, Казахстану, України, а також зменшенням чисельності звичайних збройних сил. Політика Північноатлантичного союзу позитивно сприйнята більшістю постсоціаліс-

122

тичних європейських країн, 12 з яких вже вступили до організації, чимало інших країн беруть участь у різних структурах, створених Альянсом задля реалізації політичних та оборонних функцій у встановленні нового порядку в регіоні. Альянс значною мірою узяв на себе функції врегулювання кризових ситуацій.

Політичні наслідки цих зрушень у галузі безпеки в Європі та розроблення нової стратегії Альянсу були в центрі уваги Вашингтонського саміту НАТО (1999), який прийняв нову Стратегічну концепцію Альянсу. Документ віддзеркалює нову ситуацію в Європі та основні завдання, які організація вважає за необхідне виконати в галузі безпеки, головні характеристики нового простору безпеки та складові широкого підходу Альянсу до її забезпечення, а також окреслює основні напрями подальшої адаптації збройних сил організації до вирішення нових завдань.

У Стратегічній концепції охарактеризовано основні функції Альянсу в нових умовах:

вирішення усіх виникаючих міжнародних протиріч мирними засобами (визначено у Вашингтонському договорі 1949 р. - подальшого розвитку не набуло, розглянуто як умову існування безпеки і стабільності регіону);

забезпечення безпеки і стабільності в євроатлантичному регіоні:

а) характеристика стратегічної обстановки у євроатлантичному регіоні - позитивний для Альянсу характер зрушень у міжнародних відносинах після закінчення холодної війни, в результаті чого "широкомасштабна агресія про ти Альянсу із застосуванням звичайних озброєнь є малоймовірною"; постійні зміни середовища, в якому діє організація, призводять до появи нових небез пек та загроз поряд зі зміцненням євроатлантичної безпеки;

б) характеристика простору безпеки - розгляд у глобальному контексті з точки зору можливості здійснення нападу на територію союзників НАТО з будь-якого місця на планеті; рівність та неподільність для усіх членів органі зації; виділення двох рівнів безпеки: безпека євроатлантичного регіону за ра хунок підтримання трансатлантичного зв'язку та європейська система безпе ки й оборони, яка "розвиватиметься в межах НАТО" у співпраці НАТО із ЗЄС та ЄС.

в) основні загрози безпеці - утиски, етнічні конфлікти, економічний за непад, руйнація політичного ладу та розповсюдження зброї масового ура ження; кризи і конфлікти, що загрожують безпеці євроатлантичного регіону; територіальні претензії; неадекватні або невдалі спроби провести реформи; порушення прав людини; розпад держав.

г) комплексна адаптація підходу НАТО до політики і безпеки через їх суттєві зміни - подальша конкретизація широкого підходу до безпеки, "який враховує важливість політичних, економічних, соціальних та екологічних чинників на додачу до незмінного оборонного виміру. Цей широкий підхід створює підґрунтя для ефективного виконання Альянсом основних завдань у

123

сфері безпеки і для його зусиль, спрямованих на розбудову ефективної співпраці з іншими європейськими і євроатлантичними організаціями, а також з ООН".

Стратегічна концепція Альянсу 1999 року окреслила бачення майбутнього розвитку євроатлантичного регіону та та провідної ролі НАТО. Набуває подальшої конкретизації широкий підхід до безпеки, який враховує важливість політичних, економічних, соціальних та екологічних чинників на додачу до незмінного військового потенціалу. Основні зусилля Альянсу спрямовуються на розбудову ефективної співпраці з міжнародними організаціями, розвиток партнерства, співпраці та діалогу з іншими державами, приєднання нових членів, розширення гео-політичних інтересів Альянсу.

Таким чином, Стратегічна концепція Альянсу окреслила бачення майбутнього розвитку євроатлантичного регіону та провідну роль НАТО у забезпеченні безпеки та оборони.

Концепція про можливість застосування військової сили у відповідь на кризи, які несуть небезпеку для членів організації, була реалізована 73-ден-ною повітряною операцією Альянсу проти Югославії. У результаті бойових дій було повалено режим С. Мілошевича.

Новий етап розвитку НАТО розпочався з військової операції в центрі Європи і чітко визначив необхідні пріоритети у розвитку організації, що були відображені у двох важливих рішеннях, прийнятих на саміті, які конкретизували положення Концепції.

1. Документ "Ініціатива щодо посилення обороноздатності" визначав сучасні небезпеки, до яких потрібно готуватись, та напрямки посилення обороноздатності Альянсу. Вважалось, що майбутні військові операції Альянсу, в тому числі й операції щодо реагування на кризи, не передбачені Статтею 5 Вашингтонського договору, можуть бути тривалішими, проводитись поза межами території Альянсу без доступу до існуючої інфраструктури НАТО.

Основними напрямками посилення боєздатності були визначені:

оперативна сумісність багатонаціональних підрозділів;

підготовка до ведення тривалих бойових дій;

матеріально-технічне забезпечення;

розвиток управлінських та інформаційних систем;

координація між окремими дисциплінами, що складають процес військового планування;

увага до військової підготовки, доктрин, людського чинника, розроблення концепцій та їх перевірка на практиці, а також стандартизація.

124

2. У "Плані дій щодо членства в НАТО" стверджувалось, що двері до вступу в організацію відчинені, але для вступу в Альянс потрібна відповідна підготовка. Цей план розроблено для надання допомоги країнам, які бажали приєднатися до НАТО. У ньому запропоновано перелік заходів, з якого краї-ни-кандидати можуть вибрати лише ті, що на їх думку є найважливішим для полегшення підготовки до вступу в організацію.

Таким чином, ПДЧ став основним документом, який регламентує процес вступу до НАТО.

План дій щодо членства в НАТО мав на меті упорядкувати процес вступу до Альянсу країн Центральної і Східної Європи та допомогти їм перейти від командно-адміністративної системи до демократії. Приєднання країни до ПДЧ не є гарантією її вступу в НАТО.

Наступний важливий крок у розвитку Альянсу було зроблено на Празькому саміті НАТО (21-22 листопада 2002 p.). Глави держав та урядів країн-членів Альянсу прийняли ряд важливих рішень щодо ролі Альянсу в забезпеченні євроатлантичної безпеки та його адаптації до вимог міжнародної ситуації, яка суттєво змінилась після терактів у США 11 вересня 2001 р. Ці рішення були спрямовані на розширення, трансформацію і посилення Альянсу.

Основну увагу в Декларації Празького саміту приділено розвитку та конкретизації функції забезпечення безпеки і стабільності в євроатлантичному регіоні. Реалізувати її передбачалось за такими основними напрямками:

1. розширення Альянсу шляхом переговорів про вступ до Альянсу Болгарії, Естонії, Латвії, Литви, Румунії, Словаччини та Словенії;

2. співпраця з міжнародними організаціями, які забезпечують мир та стабільність в євроатлантичному регіоні (ОБСЄ та ЄС);

3. виведення співпраці з країнами-членами РЄАП / ПЗМ на новий рівень та залучення до участі у цих програмах "країн стратегічно важливих регіонів - Кавказу та Центральної Азії"; "удосконалення політичного та практичного виміру ініціативи Середземноморського діалогу";

4. продовження двосторонньої співпраці з Росією, Україною, надання підтримки Албанії, Боснії і Герцеговині, Македонії, Хорватії, допомога уряду Афганістану;

5. формування збройних сил, здатних швидко розгортатися там, де в них виникає потреба, спроможних забезпечувати довготермінові операції на віддалі, зокрема й у такому середовищі, де військам може загрожувати застосування ядерної, біологічної та хімічної зброї. Для реалізації цього завдання передбачалося:

125

а) "створити сили НАТО швидкого реагування" (СШР), "...готові негай но прибути у будь-який район за рішенням Ради НАТО";

б) реформувати військову командну структуру НАТО, створивши два штаби сил НАТО - оперативний та функціональний;

в) поліпшити оборонний потенціал за рахунок спеціалізації країн-членів Альянсу у галузях захисту від хімічної, біологічної, радіологічної та ядерної зброї; розвідки, спостереження та виявлення цілей; системи командування, управління та зв'язку; стратегічних повітряних та морських перевезень; до- заправлення у повітрі; здатності до розгортання підрозділів безпосередньої підтримки і тилового забезпечення;

г) ввести в дію узгоджену військову концепцію захисту від тероризму та Програму дій у галузі планування на випадок цивільних надзвичайних станів;

д) створити моделі пересувної аналітичної лабораторії з питань ЯХБ зброї, моделі групи реагування у разі застосування ЯХБ зброї, віртуального центру майстерності у сфері захисту від ЗМЗ та запаси засобів захисту від бі ологічної та хімічної зброї, а також систему контролю захворювань;

є) поліпшити здатність боротися з комп'ютерним тероризмом;

є) визначити можливості запобігання загрозі потенційного застосування ракет проти територій держав-членів Альянсу, військових сил та щільно населених районів.

Крім Декларації, на Празькому саміті було прийнято:

"План дій Партнерства проти тероризму "(21.11.2002), де звернуто увагу на цю небезпеку і конкретизовано завдання у боротьбі з нею у межах РЄАП;

"План дій Україна -НАТО", в якому Україна взяла на себе політичні зобов'язання щодо інтеграції у євроатлантичні структури безпеки.

Таким чином, у рішеннях Празького саміту НАТО було оперативно від-реаговано на терористичний акт 11 вересня 2001 р. у США, а також зроблені відповідні кроки щодо розширення Альянсу і трансформації всієї його військової структури відповідно до викликів часу. Головнокомандувач об'єднаних ЗС НАТО в Європі Джеймс Джонс заявив: "Альянс трансформується зі статичної, захисної, реагентної організації в таку, що вважає себе більш відповідальною для глобальних майбутніх місій".

Черговий Стамбульський саміт НАТО відбувся 28-29 червня 2004 р. На ньому було розглянуто питання діяльності Альянсу із забезпечення стабільності в ситуації, яка динамічно змінюється, трансформації самої організації та вдосконалення військового потенціалу, відносин з чинними партнерами та розвитку співпраці з новими.

На саміті були обговорені операції, які проводить НАТО:

операція в Афганістані була визначена першочерговим завданням НАТО для сприяння безпеці в цій країні. Лідери країн Альянсу домовились про розширення операції Міжнародних сил сприяння безпеці (МССБ) та надання допомоги цій країні у підготовці до президентських і парламентських виборів;

126

ситуація в Іраку вимагала від країн НАТО надання допомоги тимчасовому уряду Іраку у підготовці особового складу національних структур безпеки;

подальше підтримання стабільності в Югославії шляхом помітної військової присутності у Косові і переданням функції підтримання безпеки у Боснії та Герцеговині новим силам на чолі з Європейським Союзом;

антитерористична операція НАТО "Активні зусилля" у Середземному морі, яка ставить за мету протистояння росту контрабанди або застосування терористами ядерної, хімічної та біологічної зброї та засобів її доставляння до цілі, де Росія та Україна запропонували свою участь.

Особливу увагу було приділено вдосконаленню військового потенціалу Альянсу. Було зазначено, що за час після Празького саміту створено Командування ОЗС НАТО з питань трансформації, сформовано Сили НАТО швидкого реагування, поліпшилась спроможність Альянсу здійснювати стратегічні повітряні та морські перевезення, триває робота у галузі протиракетної оборони, боєздатним став новостворений батальйон захисту від хімічної, біологічної, радіологічної та ядерної зброї, але потрібні зміни у процесі оборонного планування, ухвалення політичних рішень про початок операцій, які мають реалістично співвідноситись з військовими ресурсами, необхідними для їх проведення.

Лідери країн Альянсу запровадили "Стамбульську ініціативу співробітництва", яка охоплює не тільки країни-учасниці Середземноморського діалогу, а й країни Ради співробітництва у Перській затоці - Бахрейн, Кувейт, Катар, Саудівську Аравію та об'єднані Арабські Емірати з метою розвитку взаємовигідних двосторонніх відносин та зміцнення безпеки і стабільності у регіоні. Ініціативу було зосереджено на тих галузях, у яких НАТО може поділитися корисним досвідом, наприклад, з питань безпеки й оборони.

У ході саміту були проведені засідання комісії Україна-НАТО, а також Ради Росія - НАТО на рівні міністрів закордонних справ.

Під час засідання Комісії Україна -НАТО за участю Президента України була проведена дискусія, що підтвердила стратегічний характер відносин України з НАТО, принципову підтримку країнами-членами Альянсу курсу України на повну інтеграцію до євроатлантичних структур безпеки. Одностайну високу оцінку учасників саміту здобув вагомий практичний внесок України у межах миротворчих операцій у Косово та Іраку, її підтримка багатонаціональної операції в Афганістані.

Важливим етапом у розвитку Північноатлантичного Альянсу став Ризький саміт 2006 р.

Вкотре було заявлено, що принцип неподільності безпеки країн Альянсу є фундаментальним, і солідарність країн-членів НАТО робить їх сильними у протистоянні новим викликам сьогодення - тероризму, що стає масштабні-шим за поширенням та руйнівними наслідками, поширенню зброї масового знищення та засобів її доставления до цілі, а також загрозам, що походять від

127

нестабільності через існування кризи державної влади в окремих країнах. Це висуває на передній план ключову роль НАТО як важливого форуму консультацій з питань безпеки між союзниками у Північній Америці та Європі і підкреслює важливість спільних дій проти цих загроз, зокрема, операцій з реагування на кризи за мандатом ООН. Це також свідчить про важливість продовження трансформації потенціалу та партнерських відносин НАТО. На са-міті були ухвалені Комплексні політичні настанови, що забезпечили межі та політичний напрям продовження трансформації, встановлюючи на наступні 10-15 років пріоритети з усіх аспектів військового потенціалу Альянсу, планування, підготовки та розвідки.

Масштаби діяльності Альянсу поширились на значну територію: від Афганістану до Балкан, від Середземного моря до Дарфуру, у шести складних місіях та операціях у трьох географічних регіонах НАТО реалізує цілі, закріплені у Вашингтонському договорі.

У Декларації Ризького саміту було зазначено, що сприяння миру і стабільності в Афганістані - першорядний пріоритет для НАТО. Разом із Силами національної безпеки Афганістану та у координації з іншими міжнародними гравцями Альянс підтримує керівництво Афганістану у виконанні ним обов'язків щодо гарантування безпеки, стабільності та відбудови по всій країні у межах діяльності Міжнародних сил сприяння безпеці (МССБ). Уряд Афганістану та НАТО разом розбудовують оборонні установи під належним демократичним контролем. На саміті досягнута домовленість про нарощування обсягів підтримки з тренування та подальшого розвитку національних Збройних Сил Афганістану та збільшення національних внесків у підготовку поліцейських сил.

Щодо ситуації в Косово Альянс заявив про можливість знайдення рішення, яке б сприяло підвищенню рівня стабільності у Південно-Східній Європі, поліпшуючи перспективи усього регіону у плані інтеграції до євроатлантичних структур, яке було б прийнятним для народу Косова.

Політика НАТО у галузі партнерства, діалогу та співпраці має ключове значення для виконання завдань та цілей Альянсу, сприяє розвитку міцних відносин з країнами-учасницями РЄАП, Середземноморського діалогу (СД) та Стамбульської ініціативи співпраці (С1С), а також контактними країнами. Партнерські відносини НАТО є постійними, сприяють безпеці та стабільності на євроатлантичному просторі та поза його межами.

Ризький саміт НАТО запровадив Ініціативу співпраці НАТО із країнами близького Сходу у галузі освіти з метою модернізації оборонних структур та підготовки сил безпеки у країнах СД та СІС. На початковому етапі планувалося розширити участь цих партнерів у відповідних поточних програмах НАТО у галузі освіти та підготовки, заходах партнерства та навчання в освітніх закладах НАТО для задоволення потреб у цій галузі країн НАТО та кра-їн-партнерів, включаючи заснування при Оборонному коледжі НАТО близь-

128

косхідного факультету. На другому етапі НАТО передбачало розглянути можливість підтримання створення в регіоні Центру співпраці у галузі безпеки, який належатиме країнам СД та СІС і фінансуватиметься країнами регіону за підтримки НАТО.

Країни Альянсу підтвердили продовження виконання Місії НАТО в Іраку щодо розвитку сил безпеки країни шляхом їх підготовки, надання оснащення або виділення внесків до цільових фондів.

Також Альянс заявив про підтримку місії Африканського Союзу (АС) і готовність (після консультацій та за умови згоди АС) розширити цю підтримку, продовжувати координацію з усіма залученими учасниками, зокрема АС, ООН та ЄС, шляхом здійснення авіаперевезень та підготовки особового складу.

Альянс продовжив забезпечення трансатлантичного виміру у боротьбі з тероризмом. Військово-морська операція у Середземномор'ї "Активні зусилля" залишилася важливим внеском у боротьбу з тероризмом і НАТО вітає участь у ній країн-партнерів, що значно підвищило її ефективність. Альянс відданий діалогу і співпраці з партнерами та іншими міжнародними організаціями у галузі боротьби з тероризмом та підтверджує рішучість захищати населення власних країн, територію, інфраструктуру та збройні сили від наслідків терористичних актів. На це була спрямована Ініціатива НАТО у галузі захисту від тероризму, зокрема розроблення найсучасніших технологій протистояння терористичній загрозі для захисту сил НАТО в Афганістані від саморобних вибухових пристроїв.

На Ризькому саміті НАТО було підкреслено, що Сили реагування НАТО (СР НАТО) відіграють провідну роль у реагуванні на кризи, стимулюють трансформацію та оперативну сумісність і поліпшують загальну якість підготовки збройних сил не лише НАТО, а й ЄС, ООН або національних військ.

Саміт ухвалив низку ініціатив, найважливішими з яких стали:

1. поліпшення спроможності проводити та підтримувати спільні багатонаціональні експедиційні операції далеко від територій базування за обмеженої або за відсутності підтримки країни, що приймає, та утримувати їх протягом тривалого періоду часу;

2. готовність збільшити потенціал стратегічних авіаперевезень, який є ключовим для забезпечення оперативного розгортання, необхідність подолання виявлених недоліків. З часу Празького саміту були також досягнуті домовленості про колективний потенціал стратегічних морських перевезень;

3. запровадження Ініціативи трансформації сил спеціального призначення для підвищення їх спроможності проводити підготовку та взаємодіяти, зокрема шляхом поліпшення їх оснащення;

4. забезпечення можливості військової підтримки під час стабілізаційних операцій та зусиль під час відбудови на усіх етапах кризи;

5. робота над розвитком Мережі НАТО із забезпечення здатності обміну інформацією, даними та розвідданими із гарантуванням їх надійності, захис-

129

ту, таємності та вчасності в інтересах операцій Альянсу з одночасним поліпшенням захисту важливих інформаційних систем від комп'ютерних атак;

6. активація Центру об'єднання розвідданих для поліпшення обміну інформацією та розвідданими в інтересах операцій Альянсу;

7. подальше вдосконалення програми наземного спостереження Альянсу з метою досягнення практичних можливостей для сил НАТО;

8. продовження розвитку потенціалу захисту від хімічної, біологічної, радіологічної та ядерної загрози;

9. трансформація підходу НАТО до тилового забезпечення;

10. зусилля щодо приведення командної структури до менш чисельного та більш ефективного формату;

11. підписання першого великомасштабного контракту на Активну багатошарову систему НАТО у галузі захисту від балістичних ракет для захисту особового складу НАТО, який перебуває в польових умовах.

Ризький саміт НАТО вкотре зазначив, що двері Альянсу залишаються відчиненими для нових членів у Європі згідно зі статтею 10 Північноатлантичного договору. План дій щодо набуття членства (ПДЧ) є важливим етапом у підготовці країн до можливого членства в НАТО. Було також підтверджено, що Альянс продовжуватиме інтенсифікований діалог з Грузією та Україною, який охоплюватиме широке коло політичних, військових, фінансових та безпекових питань, пов'язаних із прагненням цих країн набути членства в Альянсі без випередження щодо будь-якого майбутнього рішення Альянсу.

Підтверджено стратегічне партнерство НАТО та ЄС, яке охоплює широке коло питань спільних інтересів, пов'язаних із безпекою, обороною та врегулюванням криз, включаючи боротьбу з тероризмом, підсиленням військових спроможностей обох організацій і потенціалу у галузі планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру.

На Ризькому саміті НАТО вперше було заявлено про можливу участь Альянсу у вирішенні проблем енергетичної безпеки, що засвідчило дедалі більше перетворення НАТО із суто військової організації на політико-війсь-кову структуру, яка опікується широким колом проблем.

У Декларації Ризького саміту зазначено, що інтереси Альянсу у галузі безпеки можуть постраждати від порушення потоку життєво необхідних ресурсів, тому необхідні узгоджені міжнародні зусилля щодо оцінки ризиків для енергетичної інфраструктури та підвищення рівня безпеки енергетичної інфраструктури. Альянс зобов'язався провести консультації про найвірогід-ніші ризики у сфері енергетичної безпеки для визначення тих галузей, у яких

130

НАТО могла б бути корисною з метою підвищення рівня захисту та забезпечення інтересів країн Альянсу і підтримання національних та міжнародних зусиль.

Політико-правова основа Північноатлантичного Альянсу набула подальшого розвитку під час роботи Бухарестського салііту НАТО, який відбувся у квітні 2008 р.

Саміт підтвердив солідарність країн-членів НАТО та їх зобов'язання щодо спільного бачення демократичних цінностей, закладених в основу Вашингтонського договору. Принцип неподільності союзної безпеки залишився фундаментальним. Потужна колективна оборона націй, території та сил - головне призначення та найважливіше завдання для НАТО у галузі безпеки.

На саміті було прийнято рішення розпочати переговори з Албанією та Хорватією про вступ до Альянсу, відзначивши, що вступ цих країн зміцнить безпеку всіх учасників євроатлантичного простору та наблизить НАТО до європейської мети щодо неподільності, свободи та миру. Запрошення колишній Югославській Республіці Македонії буде надано після прийняття взаємоприйнятного рішення щодо назви цієї країни.

Глави держав та урядів Альянсу заявили, що євроатлантична та широка міжнародна безпека тісно пов'язана з майбутнім Афганістану як мирної, демократичної країни, яка поважає права людини та вільна від терористичних загроз. Мандат місії МССБ, яка нараховує 40 країн, визначила ООН. Майбутнє Афганістану базується на чотирьох принципах: рішуче та спільне довготривале зобов'язання; підтримка афганських лідерів та їх відповідальність; всеосяжний підхід міжнародного співтовариства з боку цивільних та військових фахівців; посилене співробітництво із сусідніми країнами, зокрема Пакистаном.

Колишню Югославську Республіку Македонію, разом із Хорватією і Албанією, напередодні Бухарестського саміту розглядали як імовірного кандидата на вступ до НАТО. Але рішення запросити Македонію до Альянсу було заблоковано Грецією, яка вимагає від колишньої Югославської Республіки Македонії змінити назву держави. Таким чином було підтверджено демократичну сутність Альянсу, в якому кожна країна, не зважаючи на розмір і потенціал, може ефективно відстоювати власні національні інтереси.

Альянс підтримав дії ООН щодо забезпечення верховенства права у Косово та висловив сподівання на продовження повного виконання зобов'язань, що стосуються верховенства права та захисту етнічних меншин, місць історичної та релігійної спадщини, боротьби зі злочинністю та корупцією.

131

Досвід Афганістану та Балкан продемонстрував, що міжнародне співтовариство вимагає тіснішої співпраці та всеосяжного підходу для успішної відповіді викликам безпеки. Ефективна імплементація всеосяжного підходу вимагає співробітництва усіх ключових гравців, включно з неурядовими організаціями та відповідними місцевими органами. Саме тому головним завданням для усіх ключових гравців мають стати скоординовані дії із залученням усього спектру цивільних та військових інструментів узгоджених зусиль, які б враховували їх відповідні повноваження та мандати.

У Бухаресті НАТО привітало більш ніж десятирічну співпрацю із ООН зі збереження міжнародного миру та безпеки. Спільний досвід продемонстрував значимість ефективної координації, а подальша співпраця стане значним внеском у реагування на виклики та загрози, на які повинна відповідати міжнародна спільнота. Альянс підтвердив свою відданість цілям та принципам Статуту ООН, включаючи невід'ємне право на індивідуальну або колективну самооборону, визнану статтею 51 Статуту ООН, як це визначено у Вашингтонському договорі. У Декларації зазначено, що основна відповідальність за збереження міжнародного миру та безпеки залишається за Радою Безпеки ООН.

Бухарестський саміт вкотре підтвердив стратегічне партнерство між НАТО та ЄС. Відносини між цими організаціями охоплюють широке коло спільних інтересів, пов'язаних із безпекою, обороною, врегулюванням кризових ситуацій, включаючи боротьбу проти тероризму, створення узгодженого та взаємозміцнюючого військового потенціалу, планування на випадок надзвичайних ситуацій. Альянс визнає значущість більш сильної та дієздатної європейської оборони, яка може відреагувати на спільні виклики, що постають перед НАТО та ЄС.

Альянс однозначно засудив всі акти тероризму, якими б не були їх мотивація та прояви, і заявив про рішучу налаштованість на боротьбу проти цього лиха так довго, як це буде потрібно та відповідно до міжнародного права та принципів ООН. Ефективна протидія терористичним проявам вимагає зміцнення можливостей Альянсу з обміну інформацією та розвідувальними даними щодо тероризму, особливо на підтримку операцій НАТО. Діалог та співробітництво з іншими міжнародними організаціями є надзвичайно важливими.

Лідери держав та урядів країн-членів НАТО висловили занепокоєння насильством та злочинністю, що тривають у Дарфурі, та підтвердили готовність, за результатами консультацій з ООН і АС та за їх згодою, підтримати миротворчі зусилля в регіоні. Крім цього, за запитом АС, Альянс погодився надати підтримку Місії АС у Сомалі та привітав операцію ЄС у Чаді і Центральноафриканській Республіці (EUFOR), високо оцінивши внесок ЄС у стабільність та безпеку в регіоні.

132

Альянс підтвердив зобов'язання підтримувати уряд і народ Іраку та надавати допомогу у розвитку Сил безпеки Іраку, розширивши з цією метою Тренувальну Місію НАТО в Іраку, роблячи важливий внесок до міжнародних зусиль із тренування та оснащення Сил безпеки Іраку та забезпечивши підготовку 10 тис. осіб.

У Бухаресті вкотре було заявлено, що двері НАТО залишаються відчиненими для європейських демократій, які хочуть і можуть брати відповідальність та зобов'язання членства згідно зі статтею 10 Вашингтонської угоди. Саміт привітав євроатлантичні прагнення щодо членства в НАТО України та Грузії, заявивши, що ці держави стануть членами НАТО, а ПДЧ буде наступним кроком для України та Грузії на шляху до членства в НАТО.

Альянс відзначив, що партнерство НАТО - Росія є стратегічним елементом зміцнення безпеки на євроатлантичному просторі, яке базується на наріжних принципах, цінностях та зобов'язаннях, зокрема демократії, громадянських свободах та політичному плюралізмі. Альянс очікує від Росії продовження співпраці у військовій взаємосумісності, протиракетній обороні театру воєнних дій, пошуку та рятуванні на морі, сфері цивільного планування на випадок надзвичайних ситуацій.

Саміт Північноатлантичного Альянсу у Бухаресті підкреслив, що двері НАТО залишаються відчиненими для європейських країн, які прагнуть членства та готові нести зобов'язання, які випливають із Вашингтонської угоди. Рішення з розширення організації буде прийнято виключно НАТО. Таким чином, прагнення Російської Федерації оголосити колишні радянські республіки сферою свого впливу та намагання зупинити подальше розширення НАТО були рішуче відкинуті Альянсом.

Альянс підтвердив, що його політика спрямована на розширення партнерства, діалогу і співпраці та є невід'ємною частиною функцій НАТО. У цьому контексті важлива роль належить РЄАП та програмі "Партнерство заради миру". Значний прогрес досягнуто у межах Середземноморського діалогу та Стамбульської ініціативи співробітництва. Альянс привітав значний внесок Австралії, Японії, Нової Зеландії, Республіки Корея та Сінгапуру до зусиль, докладених під егідою НАТО в Афганістані, підкресливши готовність до подальшого розвитку існуючих та відкриття нових, індивідуальних відносин, рішення щодо яких має ухвалити Північноатлантична Рада, та у спосіб, що враховуватиме взаємний інтерес у цій справі.

Бухарестський саміт зазначив, що розповсюдження балістичних ракет становить зростаючу загрозу силам, території та населенню Альянсу, тому

133

протиракетна оборона є частиною реагування на загрозу. Суттєвий внесок у захист союзників від балістичних ракет дальнього радіусу дії буде зроблено планованим встановленням Європейських елементів системи ПРО США. Беручи до уваги принцип неподільності союзної безпеки і солідарності НАТО, Північноатлантична рада у форматі постійної сесії (на рівні послів) повинна розробити варіанти всеохоплюючої архітектури ПРО для розширення ії зони покриття на всю територію Альянсу.

Альянс підкреслив, що контроль над озброєнням, роззброєння та нероз-повсюдження зброї масового ураження роблять важливий внесок у мир, безпеку та стабільність.

У Бухаресті Альянс підтвердив відданість Договору про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ) та відзначив стурбованість продовженням одностороннього виходу Російської Федерації із правових зобов'язань у межах ДЗЗСЄ. Альянс запропонував пакет конструктивних та зорієнтованих на майбутнє пропозицій щодо паралельних дій з ключових питань, включаючи кроки з боку союзників по НАТО щодо ратифікації Адаптованого ДЗЗСЄ та прострочених зобов'язань, пов'язаних з Грузією та Республікою Молдова з боку Російської Федерації.

Країни-члени НАТО підтримали територіальну цілісність, незалежність та суверенітет Вірменії, Азербайджану, Грузії та Республіки Молдова та висловилися за необхідність продовження дій, спрямованих на мирне розв 'я-зання регіональних конфліктів у цих країнах.

Трансформація НАТО - це процес, що триває і вимагає постійної та активної уваги, тому Альянс заявив про зосередження зусиль у таких сферах:

1. підтримка СР НАТО наданням необхідних ресурсів та поліпшенням доступності оперативних і стратегічних резервів для проведення операцій;

2. розвиток спроможностей, необхідних для проведення повного спектру спільних місій та подолання окремих недоліків, зокрема поліпшення стратегічних перевезень у межах театру воєнних дій, насамперед гелікоптерами, удосконалення багатонаціональної логістики, збільшення ситуативної обізнаності на морі, поліпшення спроможностей Альянсу у сфері наземної розвідки та взаємосумісності сил для спеціальних операцій, співпраця у сфері оборонної промисловості тощо;

3. розвиток всеосяжної політики для запобігання розповсюдженню ЗМУ та захист від хімічної, бактеріологічної, радіологічної та ядерної загроз;

4. реформування структур і процесів Альянсу - зміна командної структури НАТО мирного часу для її більшої ефективності та кваліфікованості, реформування процесів оборонного планування.

Альянс вкотре виступив із закликом до країн-членів зупинити зменшення оборонних витрат і виділяти необхідну кількість ресурсів на оборонні потреби.

134

Бухарестський саміт НАТО також прийняв рішення про зміцнення ключових інформаційних систем Альянсу від кібератак та продовження консультацій щодо нагальних ризиків у сфері енергетичної безпеки.

Важливою подією для розвитку НАТО став Саміт Північноатлантичного Альянсу, який відбувся 3—4 квітні 2009 р. у Страсбурзі та Келі з нагоди 60-річчя Організації Північноатлантичного договору. Саміт підтвердив відданість НАТО цінностям, цілям та зобов'язанням Вашингтонського договору 1949 р.

Країни-члени НАТО заявили про неподільність їх спільної безпеки, підтвердили власну солідарність та зобов'язання щодо єдності Альянсу. Головним завданням Альянсу залишається міцна колективна оборона. Подальша трансформація НАТО повинна зміцнити здатність Альянсу протидіяти існуючим та новим безпековим загрозам. Динамічні зміни міжнародної обстановки спонукали Альянс прийняти рішення про початок розроблення нової Стратегічної концепції, у якій буде визначена довгострокова роль НАТО у новому безпековому середовищі XXI століття.

Аналіз політико-правових документів Північноатлантичного Альянсу дозволяє наочно прослідкувати еволюцію цієї організації від моменту створення і до цього часу. Слід відзначити швидке й адекватне пристосування НАТО до змін міжнародної обстановки, формування і постійне удосконалення відповідних організаційних структур, сил і засобів, необхідних для реалізації поставлених цілей, відкритість та демократичність Альянсу. Не зважаючи на постійну трансформацію НАТО, практично незмінними залишаються дві функції Альянсу: вирішення виникаючих міжнародних протиріч мирними засобами і забезпечення спільної безпеки та оборони країн-членів організації. Саме цим пояснюються успішність Організації Північноатлантичного договору, її авторитет, міжнародний вплив та притягальна сила для багатьох країн, які прагнуть вступити до Альянсу.

^- Запитання для перевірки знань -^

1. Проаналізуйте історичні передумови підписання Північноатлантичного договору 1949 року та назвіть основні функції НАТО, які були ним визначені.

2. Якими нормативними документами регламентувалась діяльність НАТО під час холодної війни?

3. Які зміни відбулись у міжнародних відносинах після закінчення холодної війни та як вони відобразились у політико-правових документах Альянсу?

1. Проаналізуйте еволюцію стратегічних концепцій НАТО.

2. Назвіть основні положення Стратегічної концепції Альянсу 1999 року.

4. Які основні зміни у політико-правову основу НАТО були внесені рішеннями Ризького 2006 року та Бухарестського 2008 року самітів Північноатлантичного

, Альянсу? І

135

Список літератури _v

1. Довідник НАТО. - Брюссель, 2006. - 383 с.

2. Міжнародні відносини і євроатлантична інтеграція України : навч. посіб. / за заг. ред. О. І. Пошедіна. - К. : НАОУ, 2008. - 104 с

3. Міжнародні міжурядові організації : навч. посіб. ; [2-ге вид., доп. та випр.] / за заг. ред. О. І. Пошедіна. - К. : НАОУ, 2008. - 280 с

4. Декларація Бухарестського саміту НАТО / http://www.nalo.int.

5. Декларація Празького саміту НАТО / http://www.nato.int.

6. Декларація Ризького саміту НАТО / http://www.nato.int.