1.4. Види міжнародних організацій

Прискорена динаміка процесів глобалізації та раціоналізації, постійне розширення сфер взаємодії держав, активізація інтеграції та посилення ролі міжнародних організацій у міжнародному співробітництві країн та народів -основні риси XXI ст.

Міжнародні організації є найрозвинутішими і різноманітними інститут-ціональними формами співробітництва. Визначення сутності та ролі міжнародних організацій у світовій політиці доцільно розпочати з аналізу поняття міжнародного співробітництва.

Міжнародне співробітництво - певний напрямок і рівень розвитку міжнародних відносин, за якого учасники міжнародного життя регулярно координують свої зв'язки в різних галузях.

У сучасній світовій політиці міжнародне співробітництво розуміють як альтернативу конфронтації, зміцнення взаєморозуміння та довіри між народами.

На цей час міжнародне співробітництво охоплює питання безпеки і скорочення озброєнь, співробітництва у галузях економіки, науки і техніки, охорони навколишнього середовища, культурної і гуманітарної взаємодії, а також контактів між людьми, дотримання основних прав і свобод людей.

Міжнародне співробітництво здійснюється в межах двосторонніх та багатосторонніх відносин, а також на глобальному, регіональному та субрегіо-нальному рівнях. Суб'єктами міжнародного співробітництва є: держави і

32

уряди держав; окремі юридичні особи (міжнародні і громадські організації, установи, підприємства тощо) та фізичні особи.

Міжнародні організації є найважливішою організаційною формою багатостороннього співробітництва держав у різних сферах суспільної діяльності. Вони виконують функцію організатора і координатора міжнародного спілкування на постійній основі.

Серед науковців продовжуються дискусії щодо визначення поняття міжнародних організацій через їх велику кількість і застосування різних механізмів упорядкування міжнародного життя (порівняйте: міжнародні міжурядові і міжнародні неурядові організації).

Узагальнюючи різні підходи, можна погодитись з таким визначенням.

Міжнародна організація - це об'єднання держав, установ, фізичних осіб, що спільно реалізують програму або мету на основі певних правил і процедур, діяльність яких виходить за національні кордони.

Ознаками будь-якої міжнародної організації є:

членство трьох і більше держав (при наявності меншої кількості держав виникає їх спілка);

повага і гарантія суверенітету держав-членів і невтручання у їх внутрішні справи;

створення відповідно до міжнародного права;

заснування на основі міжнародного договору (конвенції, угоди, протоколу тощо);

здійснення співробітництва в конкретних галузях діяльності;

наявність відповідної організаційної структури (постійних органів і штаб-квартири);

наявність прав і обов'язків організації;

установлення порядку прийняття рішень і їх юридичної чинності.

Утворення міжнародних організацій є об'єктивним наслідком процесу розвитку суспільств та посиленням міжнародної співпраці. Чинниками їх виникнення є такі: міжнародний поділ праці, інтернаціоналізація господарського життя, поглиблення політичних відносин між країнами, глобалізація світу, проблеми забезпечення стабільності, миру і безпеки та інші.

Найголовнішою умовою утворення міжнародних організацій є інтернаціоналізація світової економіки і виникнення світового господарства. З другої половини XX ст. інтернаціоналізація світової економіки дедалі більше виявляється в міжнародній економічній інтеграції, поширення якої залежить від колективної політичної волі учасників цього процесу, наявності політико-правових механізмів співпраці і розгалуженої системи міжнародних організацій. Значно впливають на динаміку формування міжнародних організацій глобальні виклики та загрози: проблема обмеженості природних ресурсів, екологічна небезпека, продовольча проблема, проблеми роззброєння, боротьби з міжнародним тероризмом, незаконною наркоторгівлею тощо.

33

Усвідомлення об'єктивних процесів та незалежності країн призвели до поглиблення співпраці держав і народів, об'єднання зусиль з метою протидії викликам та загрозам. Поступово склалися і спеціальні постійнодіючі органи координації зусиль - міжнародні організації.

Прийнято вважати, що міжнародні організації виникли у XIX ст., однак перші форми колективних міжнародних органів можна спостерігати ще у давнину. Наприклад, у Давній Греції ще у IV ст. до н. є. з'явилися перші постійні міжнародні об'єднання у вигляді союзів племен і міст - симмакії й амфік-тонії (амфіктонія - релігійно-політичний союз племен і міст із загальним святилищем, казною, правилами ведення війни, найвідоміша - Дельфійсько-Фермопільська амфіктонія, до якої входило 12 громад Середньої Греції і Фессалії).

Досвід розвитку перших міждержавних міжнародних організацій пов'язаний зі створенням у XIV ст. Ганзейського союзу - торгового і політичного союзу північно-німецьких міст на чолі з містом Любеком. Першою міжнародною міжурядовою організацією вважають Центральну комісію із судноплавства по Рейну, створену 1815 р.

У 1815 р. після Віденського конгресу п'ять великих держав (Англія, Франція, Пруссія, Росія та Австрія) сформували так званий Європейський концерн -систему конгресів та конференцій, у межах яких врегульовувалися міжнародні кризи та конфлікти. Це можна вважати першою спробою створення міжнародної організації. Основним принципом діяльності концерну був принцип рівноваги. Деякі науковці, зокрема В. Снапковський, вважають його попередником міжнародної організації у сфері європейської безпеки. Нині цікаво з'ясувати, чому спроба створення системи європейської безпеки так і залишилася на тривалий час тільки спробою.

У XX ст. кількість міжнародних міжурядових організацій зростала швидкими темпами, якщо на початку XX ст. існувало приблизно ЗО міжнародних організацій, то на початку XXI ст. - понад 4000.

Знаковим етапом у розвитку міжнародних організацій було створення Ліги Націй та ООН. Ліга Націй була створена в 1919 р. відповідно до Вер-сальської договірної системи і проіснувала до квітня 1946 р. Головним недоліком цієї організації було її військово-політичне безсилля, оскільки принцип колективної безпеки фактично не втілився у її діяльності, проте досвід Ліги Націй враховували при створенні у 1945 р. ООН, яка стала універсальним

34

впливовим інструментом підтримки міжнародного миру та безпеки, а також розвитку співробітництва у неполітичній сфері.

Спочатку передбачалось, що міжнародні організації стануть своєрідними провідниками політики держав у тій чи іншій галузі, наприклад, у торгівлі (COT) або військово-політичній сфері (НАТО). Але міжнародну організацію не можна розглядати як колективного уповноваженого. Слід погодитися з думкою Т. Кремень, що міжнародна організація має певну автономію щодо своїх членів і значно впливає на своїх засновників та міжнародні відносини в цілому.

У розвитку складної, багатоманітної системи міжнародних організацій визначають такі основні етапи:

I етап (середина XIX ст. — середина 40-х років XX ст.) — становлення системи міжнародних організацій;

II етап (середина 40-х років - кінець 50-х років XX ст.) — формування системи ООН;

3. етап (кінець 50-х років - кінець 80-х років XX ст.) - бурхливий розвиток міжнародних регіональних організацій;

4. етап (з початку 90-х років XX ст.) - трансформація характеру діяльності міжнародних інституцій внаслідок розпаду світової соціалістичної системи, поглиблення інтеграційних процесів та утворення міжнародних об'єднань (докладніше про це - у п. 1.6).

Досвід діяльності сучасних міжнародних організацій дозволяє узагальнити деякі політико-правові особливості їх функціонування:

всі держави-члени організації мають рівні права й обов'язки як суб'єкти міжнародного права (діяльність Північноатлантичного договору, ООН);

не допускається втручання у внутрішні справи держави-члена організації, за винятком випадків, коли така держава порушила міжнародні зобов'язання, узяті в межах цієї організації відповідно до її статуту;

будь-яка міжнародна організація повинна бути створена правомірно, якщо її діяльність суперечить міжнародному праву, установчий акт такої організації повинен бути визнаний недійсним і дія його припинена в найкорот-ший термін;

останнім часом повноправними учасниками міжнародних організацій є не тільки суверенні держави, але й інші міжурядові та неурядові організації;

суб'єктами міжнародного права є лише суверенні держави і міжнародні міжурядові організації; міжнародні неурядові організації такими не є;

права й обов'язки міжнародних організацій похідні від прав і обов'язків держав-членів, організація не може домінувати у своїх повноваженнях над повноваженнями своїх членів;

кожна з міжнародних міжурядових організацій має власні правила і процедури: юридичну чинність рішень, прийнятих у межах міжнародної організації, установлюють самі держави-члени міжнародної організації;

35

розширення міжнародної співпраці та інтеграційні процеси привели до залучення в міжнародні організації значної кількості держав та появи нових, відмінних від членства, статусів (країна-партнер, країна-стратегічний партнер, асоційований член тощо).

Процес утворення двох основних видів міжнародних (міжнародних міжурядових і міжнародних неурядових) організацій має певні відмінності.

Міждержавні (міжурядові) міжнародні організації (ММО) утворюють держави укладанням багатостороннього міжнародного договору згідно з міжнародним правом та прийняттям установчого документа (статуту, положення тощо). Дата набуття документом чинності вважається датою утворення міжнародної організації. Слід також пам'ятати, що існує і спрощений порядок заснування міжнародної організації - рішенням іншої міжнародної організації, наприклад, прийняттям відповідних резолюцій ООН були утворені автономні міжнародні організації зі статусом допоміжного органу ГА ООН -Конференція ООН з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД), Програма розвитку ООН (ПР ООН) та інші.

Актом волевиявлення при утворенні міжнародних недержавних організацій (MHO) є домовленість юридичних і фізичних осіб про заснування відповідної організації. Статут недержавної міжнародної організації за своєю правовою природою не може бути міжнародним договором, тому такі організації не є суб'єктами міжнародного права. Припинення діяльності будь-якої міжнародної організації здійснюється через взаємну домовленість членів організації.

Основою правової природи міжнародних організацій є спільна мета та інтереси її членів, яких наділяють зафіксованою в установчому акті компетенцією. Частина міжнародних організацій бере участь у дипломатичних відносинах. При міжнародних організаціях акредитуються представництва держав, а самі міжнародні організації можуть мати представництва в інших державах.

Серед загальних тенденцій розвитку міжнародного співробітництва функціонування міжнародних організацій науковці звичайно виділяють:

збільшення кількості міжнародних організацій (особливо неурядових) і посилення їх ролі у вирішенні міжнародних проблем;

застосування нових механізмів та напрямів співпраці між державами і міжнародним організаціями в галузі безпеки і оборони, боротьби з міжнародним тероризмом тощо;

посилення інтеграційних процесів і створення інтеграційних об'єднань;

розроблення нових підходів до міжнародно-правової відповідальності міжнародних організацій та санкцій, які можуть застосовувати міжнародні організації;

поширення процесів регіоналізації.

36

Нині загальновизнаним є посилення впливу на світову політику розвинених країн ("Велика сімка"), які істотно корегують діяльність Світового банку, Світової організації торгівлі, Міжнародного валютного фонду та інших організацій. Безперечний лідер в інтеграційних процесах - Європейський Союз, членами якого вже є 27 країн, в яких проживає 7,2% населення світу.

Значні трансформації відбуваються в НАТО. Кількість держав-членів в березні 2004 р. досягла 26. Внаслідок вступу до НАТО нових членів (п'ятий раунд розширення у 2004 р.) розширилася зона безпеки і стабільності на європейському континенті.

Разом з тим у деяких організаціях на часі постала необхідність реформування та удосконалення форм діяльності (ООН, ОБСЄ).

Міжнародні організації у своїй діяльності спираються на норми і принципи міжнародного права. Правові норми утворюються на основі узгоджень між учасниками міжнародних відносин.

Джерелами формування нормативної основи діяльності міжнародних організацій є: міжнародні угоди; рішення міжнародних організацій і конференцій; міжнародні звичаї; міжнародні кодекси поведінки.

Якщо суб'єкти офіційно декларують угоду, то така норма називається договірною, якщо норму не декларують, але мають на увазі і не заперечують, її називають міжнародним звичаєм.

Більшість договорів міжнародних організацій є загальними. У них втілюються норми, визначені як універсальні та розраховані на тривалий час.

Рішення міжнародних організацій можуть мати обов'язковий або рекомендаційний характер. Більшість рішень Генеральної Асамблеї ООН мають рекомендаційний характер, але у практиці міжнародних організацій їх рідко наважуються ігнорувати. Рекомендаційні рішення приймають переважно пленарні органи організацій, вони адресовані державам-членам. Обов'язкові рішення міжнародних організацій мають виконувати внутрішні органи (затвердження бюджету, фінансова політика, прийняття нових членів тощо).

Окрім правових норм (договірних і звичаєвих) важливу роль у правовому регулюванні діяльності міжнародних організацій відіграють принципи міжнародного права.

Принципи трактуються як обов'язкові норми для всіх учасників міжнародних організацій. Принципи поділяються на загальні та спеціальні. Загальні принципи базуються на природних законах поведінки, які складалися в суспільних відносинах протягом століть, задекларовані ООН чітко сформульовані в Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі (Гель-сінкі, 1975 рік) та відомі як десять принципів, що регулюють міжнародні відносини в усьому світі. До загальних принципів належать:

суверенна рівність, повага до прав, притаманних суверенітету;

незастосування сили або погрози силою;

37

непорушність кордонів;

територіальна цілісність держав;

мирне урегулювання суперечок;

невтручання у внутрішні справи інших держав;

повага до прав людини і основних свобод, у тому числі свободи думки, совісті, релігії та переконань;

рівноправність і право народів на самовизначення;

співробітництво між державами;

сумлінне виконання міжнародно-правових обов'язків.

Загальні принципи Заключного акта Гельсінської наради використовуються у статутах, програмах, угодах багатьох міжнародних організацій, однак у деяких випадках ці принципи порушуються (при прийнятті рішень різні члени організацій наділені неоднаковою кількістю голосів; опосередкований тиск з боку "Великої сімки" чи окремої держави тощо).

Спеціальні принципи часто приймають тільки певні організації, вони є підставою для дії в конкретній сфері. Щоб виконувати свої функції, організація повинна мати особливу правосуб'єктність, яка на думку науковців, включає такі чотири елементи: правоздатність (здатність мати права і обов'язки); дієздатність; здатність брати участь у процесі міжнародної правотворчості; здатність нести юридичну відповідальність за свої дії. Межі правосуб'єкт-ності визначають в установчому акті організації.

Особливого значення в сучасних умовах набувають проблеми, пов'язані з визначенням прав і обоє 'язків міжнародних організацій. Права організації можна умовно поділити на загальні та особливі (закріплені в установчому акті, резолюції вищих і виконавчих органів, угоди між організаціями тощо).

Загальними правами міжнародних міжурядових організацій є такі:

виступ на міжнародному рівні від свого імені;

початок відносин з іншими суб'єктами міжнародного права;

взяття участі у створенні норм міжнародного права;

вільне виконання своїх функцій;

створення будь-яких допоміжних органів, необхідних для виконання функцій організації;

укладання договорів;

наявність привілеїв та імунітетів;

забезпечення виконання норм міжнародного права та інші.

Особливістю компетенції міжнародної організації є те, що її права й обов'язки похідні від прав і обов'язків держав-членів, тобто жодна організація без згоди держав-членів не може почати дій, які зачіпають інтереси її членів. Міжнародні міжурядові організації мають відособлені права й обов'язки, такі, що відрізняються від прав і обов'язків держав і можуть бути здійснені тільки на міжнародному рівні.

38

Міжнародні міжурядові організації можуть нести відповідальність:

політичну - у разі порушення організацією своїх функцій, невиконання угод, укладених з іншими організаціями та державами, втручання у внутрішні справи суб'єктів міжнародного права;

матеріальну - у разі порушення законних прав своїх співробітників, експертів, перевищення використання грошових сум та за протиправні дії на території держави, де розміщуються їх штаб-квартири.

Міжнародні організації теж можуть застосовувати різноманітні санкції, але в наукових і політичних колах продовжується дискусія щодо їх ефективності в окремих випадках. Санкції поділяють на дві групи:

санкції, на здійснення яких мають право будь-які міжнародні організації - призупинення членства в організації; припинення права голосування в органах організації; виключення з організації; відмова у членстві; виключення із міжнародного спілкування з певних питань співробітництва; позбавлення технічної і фінансової допомоги;

санкції, право на застосування яких мають тільки певні організації.

Наприклад, Рада Безпеки ООН із метою підтримки або відновлення міжнародного миру та безпеки, відповідно до статті 42 Статуту ООН, має право застосовувати певні примусові дії повітряними, морськими або сухопутними силами. Міжнародний валютний фонд неодноразово відмовляв у наданні чергових траншів державам, що не сплачували борг. Через політику апартеїду Південно-Африканську Республіку виключили з багатьох міжнародних організацій.

У міжнародно-політичній науці та дипломатичній діяльності прийнято виокремлювати функціональну та організаційну структуру міжнародних організацій.

Функціональна структура - це цілі, сфера компетенції, функції та механізм (процедури) прийняття рішень.

Найважливішим елементом функціональної структури є цілі діяльності організації, які мають бути чітко визначені і сформульовані в установчих документах, статуті організації. Вирізняють головну мету організації та підпорядковані цілі, які конкретизують головну мету. Наприклад, у Статуті Співдружності Незалежних Держав головною метою зафіксовано "сприяння подальшому розвитку і зміцненню відносин дружби, добросусідства, міжнаціональної згоди, довіри, взаєморозуміння та взаємовигідного співробітництва між державами-членами". Підпорядковані цілі викладені так:

здійснення співробітництва в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній та інших галузях;

всебічний і збалансований економічний і соціальний розвиток держав-членів у межах спільного економічного простору, міждержавна кооперація та інтеграція;

39

забезпечення прав і основних свобод людини відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права;

співробітництво в забезпеченні міжнародного миру і безпеки, здійснення ефективних заходів зі скорочення озброєнь і воєнних витрат.

Цілі організацій значною мірою окреслюють межі її компетенції, тобто сферу предметної діяльності (організації загальної та спеціальної компетенції).

У межах визначеної компетенції міжнародна організація може виконувати свої функції - зовнішній прояв діяльності з виконання своїх завдань. Функції поділяють так:

головна - визначення відповідності інтересів учасників організації її цілям (функція цілепокладання);

координуюча - узгодження інтересів і дій учасників організації;

регулююча - розроблення стандартів поведінки організації, методів і форм досягнення цілей, регулювання відносин з іншими суб'єктами міжнародного права;

оперативна - виконання конкретної роботи організації відповідно до її цілей;

контролююча - спостереження за виконанням рішень організації.

Організаційна структура - це органи, які утворює міжнародна організація з метою виконання певних функцій.

Важливу роль у діяльності міжнародних організацій відіграють їх колективні органи, які формуються на таких засадах: справедливе географічне представництво; специфіка інтересів; рівноправне представництво держав або груп держав; найбільший фінансовий внесок політичного представництва. За характером членства виділяють такі органи міжнародних організацій:

міжурядові;

міжпарламентські;

адміністративні;

органи, які складаються з незалежних фахівців.

Розрізняють також органи: за ієрархією - головні і допоміжні; за періодичністю засідань - постійні та сесійні; за характером діяльності - колективні та одноособові.

Міжурядові органи складаються з осіб, призначених урядами дер-жав-членів. Вищим органом ООН є Генеральна Асамблея, яка складається з усіх учасників; вищий орган у Європейському Союзі - Європейська Рада, до якої входять усі глави держав або урядів членів організації. Вищий орган НАТО - Північноатлантична рада (ПАР), що складається з постійних представників усіх країн-членів, які збираються на засідання щонайменше раз на тиждень. Північноатлантична рада наділена реальною політичною владою і повноваженнями приймати рішення. Засідання Ради проводяться також і на вищому рівні за участю міністрів закордонних справ, міністрів оборони або глав урядів, при цьому її повноваження зберігаються повною мірою, а рішен-

40

ня мають однакові статус і чинність. Головними органами Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ) є Рада колективної безпеки (очолює один з президентів держав-членів) та Постійна Рада при ОДКБ. Виконавчі функції в ЄС належать Раді Європейського Союзу та Європейській комісії.

Міжпарламентські органи складаються із депутатів, яких обирає населення країн-членів у процесі загальних прямих виборів (Європейський парламент) або призначають національні парламенти. Так, СНД має Міжпарламентську асамблею, ОБСЄ - Парламентську асамблею, а ЄС - Європейський парламент. Міжпарламентські органи зазвичай приймають рішення рекомендаційного характеру.

Адміністративні органи займаються організацією повсякденної діяльності. Найчастіше ці функції виконує секретаріат, який інколи очолює Генеральний секретар, у НАТО існують посади Генерального секретаря, заступника Генерального секретаря та помічників.

Органи, які складаються з незалежних фахівців, працюють як у міжнародних міжурядових організаціях, так і в міжнародних неурядових організаціях, а до їх складу входять найняті за контрактом або запрошені висококваліфіковані фахівці. Так, наприклад, у Секретаріаті ООН працюють десятки тисяч фахівців-неурядовців, органи Римського клубу складаються з провідних вчених.

У міжнародних неурядових організаціях можуть бути органи з національних комітетів та груп.

Найважливіші рішення міжнародні організації приймають голосуванням членів або колегіального органу міжнародної організації.

Рішення можуть прийматися простою більшістю голосів, кваліфікованою більшістю і консенсусом.

Процедура голосування рішень у міжнародних організаціях має певні особливості. Наприклад, при голосуванні в пленарних органах, незважаючи на політичну и економічну потужність країни-члена, кожна делегація мас один голос. У деяких інших органах існує зважена система прийняття рішень: кожна країна-член має певну квоту голосів відповідно до свого економічного потенціалу або внеску у спільний фонд організації. У Міжнародному валютному фонді "Велика сімка" має 45% голосів, при голосуванні у Раді Європейського Союзу Німеччина, Франція, Велика Британія й Італія мали по 10 голосів, тоді як Фінляндія - 3 голоси. Для прийняття рішення в Раді Безпеки ООН достатньо дев'ять голосів з п'ятнадцяти, але п'ять постійних членів (США, Росія, Китай, Велика Британія, Франція) мають право "вето".

Здебільшого голосування відбувається простою більшістю голосів (50% + 1 голос), але застосовуються також принцип кваліфікованої більшості (не менше двох третин голосів членів організації) та прийняття рішення шляхом акламації (прийняття рішень без голосувань). У практиці діяльності міжнародних організацій поширений метод прийняття рішень на основі консен-

41

сусу, що полягає у попередньому узгодженні інтересів усіх членів організації і досягненні спільного погодження (резолюцію приймають без голосування).

Офіцери, які беруть участь у плануванні заходів міжнародного співробітництва або виконують завдання у складі миротворчих місій, повинні пам'ятати, що міжнародні міжурядові організації та їх персонал користуються привілеями та імунітетами міжнародних організацій, які розроблені та закріплені в установчій угоді (статуті, конвенції тощо); багатосторонній угоді між державами-членами міжнародної міжурядової організації; в окремих випадках - у двосторонній угоді між ММО та країною її перебування.

Керівні посадові особи ММО зазвичай користуються більшим обсягом привілеїв та імунітетом, який наближається або дорівнює обсягу дипломатичного.

Класифікація міжнародних організацій має важливе теоретичне і практичне значення в аналізі сучасних міжнародних організацій. Коли вчені розробляють класифікаційні моделі, то, як правило, користуються такими критеріями: характер членства в організації; коло учасників (географічний вимір); сфери діяльності (функціональний вимір); порядок прийому до організації нових членів; цілі та принципи діяльності, їх відповідність нормам міжнародного права; предмет діяльності тощо.

У переважній більшості досліджень сучасного міжнародного життя найактивніше застосовують поділ за характером членства в організації, що пов'язаний з міжнародним правовим статусом членів міжнародних організацій і, відповідно, з особливостями їх впливу на міжнародні процеси. Однак вказані критерії не дозволяють зробити однозначного поділу міжнародних організацій на певні групи без будь-яких винятків, тобто будь-яка їх класифікація залишається певною мірою недосконалою.

За умовами організації, напрямком діяльності, правовим статусом міжнародні організації теж розрізняються, що ускладнює їх чітку класифікацію. Існує декілька загальновизнаних критеріїв (підстав) класифікації міжнародних організацій, три з яких є базовими - характер членства, коло учасників та сфери діяльності.

Відповідно до характеру членства вирізняють два види міжнародних організацій:

міжнародні міжурядові організації (ММО);

міжнародні неурядові організації (MHO).

Міжнародні міжурядові організації створюються шляхом укладання угод між державами, а їх членами є національні уряди. Міжнародна право-суб'єктність цих організацій обмежена, оскільки вони діють у межах тільки тих повноважень, що були передані їм державами. На початок XXI ст. нараховувалось 254 ММО.

Якщо ММО створені з метою розвитку міжнародного співробітництва в економічній, соціальній, культурній чи інших галузях і вступили в угоду з

42

ООН через її Економічну чи Соціальну раду, то вони отримують назву спеціалізованої установи ООН, до яких належать: Міжнародна організація цивільної авіації, Всесвітня організація охорони здоров'я, Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) та інші.

Міжнародна міжурядова організація - це добровільне об'єднання суверенних держав, створене на основі міждержавного договору або резолюції міжнародної організації загальної компетенції для координації діяльності держав у конкретній галузі співробітництва, що має відповідну систему головних і допоміжних органів, автономну волю, що відрізняється від волі її членів.

Майно організації не може націоналізувати чи конфіскувати уряд країни, в якій вона розташована. Керівні особи та службовці організації за свої дії відповідають тільки перед організацією. Уряд країни, де розташовані офіси організації, не оподатковує її і не може порушувати судової справи щодо неї, користуючись нормами національного права.

Найвпливовішими ММО на початок XXI ст. є:

Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН);

Європейський Союз (ЄС);

Ліга арабських держав (ЛАД);

Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ);

Африканський Союз (АС);

Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК);

Організація Північноатлантичного договору (НАТО);

Західноєвропейський союз (ЗЄС);

Співдружність Незалежних Держав (СНД).

Міжнародні неурядові організації утворюють громадські (суспільні) групи та юридичні особи для встановлення міжнародного співробітництва з актуальних питань міжнародного життя, надання професійних консультацій тощо.

Як правило, до офіційного створення кожної ММО її майбутні члени попередньо проводять консультації стосовно цілей, принципів та повноважень і сфери відповідальності організації. При створенні СНД цього не було. Можливо, саме в цьому основна причина її недостатньо ефективної діяльності?

Міжнародних неурядових організацій нині налічується більше 10 тис. (у 1905 р. - 134 організації; у 1958 р. - майже 1000). Найвідомішими ММО є: Всесвітня рада церков;

43

Міжнародний комітет Червоного Хреста;

Міжнародна асоціація політичних наук;

Лікарі без кордонів;

Міжнародна амністія.

Значна кількість неурядових організацій функціонує в економічній сфері: Міжнародна торговельна палата, Міжнародний кооперативний альянс, Світова конференція праці тощо.

Міжнародні неурядові організації повинні відповідати трьом критеріям: міжнародний характер складу і цілей діяльності; приватний характер; добровільність діяльності. Ці організації не ставлять за мету одержання прибутку.

Відмінність у підходах до визначення міжнародних неурядових організацій є суттєвою і потребує пояснень. Відповідно до вузького розуміння MHO до складу міжнародних неурядових організацій не входять суспільно-політичні рухи, транснаціональні корпорації, організації, які створені та існують під егідою держав. Навпаки, багато західних вчених вважають за доцільне застосовувати розширене тлумачення поняття MHO. Такі організації вони називають "новими акторами'' світової політики, "транснаціональними силами" або "транснаціональними організаціями". Теоретики транснаціона-лізму до MHO зараховують три види організацій або інститутів:

"сили громадської (суспільної) думки" - Соцінтерн, Екуменічна рада церков, Міжнародний комітет Червоного Хреста та ін.;

"представники транснаціональної влади" - транснаціональні підприємства і транснаціональні синдикати;

"асоціації держав-виробників" (організації, які за структурою та складом є міждержавними, але за характером діяльності належать до транснаціональних корпорацій) -ОПЕК, організація країн-експортерів заліза тощо.

Разом з тим транснаціональні корпорації (ТНК) прийнято вважати специфічними неурядовими організаціями (на відміну від MHO їх метою є отримання прибутку). Вони суттєво впливають на стан і характер змін міжнародних відносин, оскільки володіють потужними економічними ресурсами, які надають їм перевагу не тільки над малими, але нерідко й середніми державами.

Діяльність ТНК нині визначає систему світового господарства: їх більше 63 тис; їм належить понад 690 тис. іноземних представництв у різних країнах світу; вони контролюють майже половину світового промислового виробництва, 69% зовнішньої торгівлі та приблизно 80% світових патентів і ліцензій на нову техніку й ноу-хау. Основна частина ТНК зосереджена в США (45%), країнах ЄС (приблизно 29%) та Японії (14%).

Основні засоби MHO у сфері міжнародної політики - мобілізація міжнародної громадської думки, а метод досягнення цілей - тиск на міжнародні міжурядові організації (в першу чергу ООН) та безпосередньо на окремі держави. Саме так діють, наприклад, Грінпіс, Міжнародна амністія, Міжнародна

44

федерація з прав людини та інші. Деякі MHO мають консультативний статус при Економічній і соціальній раді ООН (ЕКОСОР) та її інститутах.

Слід особливо наголосити, що інколи буває важко зарахувати деякі організації до міжнародних міжурядових організацій чи міжнародних неурядових організацій. Наприклад, Міжнародна організація кримінальної поліції є асоціацією спеціальних служб більш ніж 100 країн, тобто членами її є державні структури, але з юридичного боку її розглядають як MHO. Так само складно визначити статус транснаціональних корпорацій, які інколи вважають особливим різновидом міжнародних неурядових організацій.

За колом учасників міжнародні організації поділяють так:

глобальні - об'єднують країни або інші суб'єкти незалежно від того, в якій частині світу вони розташовані - ООН, Міжнародний валютний фонд, Світова організація торгівлі, Червоний Хрест, Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) і деякі інші;

регіональні - членами є держави певного регіону світу - ЄС, АСЕАН, Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА), Організація африканської єдності (ОАЄ);

міжрегіональні - членами є держави різних регіонів світу - НАТО (входять країни Європи і Північної Америки), асоціація Азіатсько-тихоокеанського співробітництва (входять країни Азії, Північної Америки, Південної Америки, Австралії), СНД та Євразійське економічне співробітництво (входять країни Східної Європи та Азії);

субрегіональні - членами є групи держав усередині географічного регіону - Організація Чорноморського економічного співробітництва.

Переважна більшість ММО є регіональними. Це пояснюється тим, що на регіональному рівні легше відстоювати свої інтереси, налагоджувати транскордонне співробітництво, крім того, діяльність вимагає менших матеріальних витрат. На думку російських учених П. А. Циганкова, Г. А. Дробота та Д. М. Фельдмана, приблизно 25% MHO можна вважати глобальними, а 75% -регіональними та субрегіональними.

З точки зору сфер діяльності (функціонального виміру) міжнародні організації поділяють так:

організації із загальною компетенцією, багатофункціональні - мають право розглядати будь-яке питання міжнародного життя - ООН, ОАЄ, Організація американських держав (ОАД);

організації зі спеціальною компетенцією, заздалегідь обговореною у статутних документах, - одна з функцій є головною, а решта - допоміжні - воєнні (НАТО), економічні (Всесвітній банк), соціальні і культурні (ЮНЕСКО) та ін.

Найчисленнішу групу ММО зі спеціальною компетенцією складають економічні організації, а МНО майже всі є організаціями зі спеціальною ком-

45

петенцією. Разом з тим слід враховувати стійку тенденцію залучення міжнародних організацій не тільки до профільних видів діяльності в окремих сферах, але й до багатьох інших. Наприклад, НАТО створювалася як військово-політична організація, але в наш час опікується не лише питаннями оборони і безпеки, але й питаннями стабільності економічних систем, наукового і науково-технічного співробітництва тощо.

Міжнародні організації можна також класифікувати за іншими критеріями.

За предметом діяльності виокремлюють такі організації:

універсальні (ООН, ЄС, Союз між Росією і Білорусією);

політичні - поєднують країни, для яких політична мета має визначальний характер (ОБСЄ, Рада Європи, Організація Ісламська конференція);

економічні (велика кількість організацій та інституцій, які входять до ЕКОСОР, - 9 функціональних та 5 регіональних комісій, МВФ, Світовий банк, Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО) та інші глобальні, міжрегіональні і регіональні організації);

військово-політичні (НАТО, ОДКБ, ЗЄС, колишня (до 1990 р.) Організація Варшавського договору (ОВД), колишня (до 1977 р.) Організація договору Південно-Східної Азії (СЕАТО), колишня (до 1979 р.) Організація Центрального договору (СЕНТО) та деякі інші;

з питань освіти і культури тощо.

За принципами діяльності, відповідності нормам міжнародного права існують такі організації:

правомірні - створені відповідно до норм міжнародного права;

протиправні — створені з порушенням загальновизнаних норм міжнародного права та з цілями, що суперечать інтересам міжнародного миру та міжнародної безпеки.

За порядком прийняття нових членів виділяють такі організації:

відкриті - може увійти будь-яка держава, яка поділяє принципи та статут організації;

закриті - ті, у статутних документах яких заздалегідь визначено конкретних учасників організації або ті, у які нових членів приймають тільки за запрошенням засновників організації.

Міжнародні організації мають багато спільного з іншою формою міжнародного співробітництва - міжнародними конференціями. Міжнародні конференції як інституціональний механізм міжнародних відносин з'явилися у другій половині XIX ст. Нині щорічно на різноманітних рівнях міжнародних відносин проводиться більше 1000 конференцій, які скликають як у межах міжнародних організацій, так і поза ними. Деякі з конференцій скликають через певний період часу і в подальшому на їх грунті можуть бути утворені певні міжнародні організації. Наприклад, конференції, що проводилися у ме-

46

жах Наради з питань безпеки і співробітництва в Європі, об'єктивно поставили на порядок денний необхідність створення постійно діючих органів з метою забезпечення їх діяльності, тому відповідно до рішення Будапештської наради в 1994 р. Нарада трансформувалася в Організацію з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ).

Міжнародні конференції мають багато спільного з міжнародними організаціями: це збори представників держав; для забезпечення діяльності конференції створюються робочі органи, які діють на основі правил, установлених державами-учасницями конференції. Основна відмінність конференцій -у тимчасовості усіх органів.

Після закінчення холодної війни і краху біполярної системи відносин тенденція до збільшення кількості міжнародних організацій та зростання їх активності в міжнародному житті не втратила своєї динаміки, проте дещо змінила якісні параметри. Найвиразнішими були такі зміни:

діяльність західних військово-політичних організацій, на розвиток яких вплинули процеси пошуку (побудови) нової структури безпеки на різних рівнях та нові загрози, що набрали чітких обрисів;

перерозподіл функцій та ролей основних міжнародних організацій, пов'язаний із застосуванням деякими країнами методів силової геополітичної гри та прагненням США закріпити своє домінування на міжнародній арені;

формування нової системи відносин у галузі безпеки в Європі на основі євроатлантичних структур, що виникли в період холодної війни, але при уточненні форм, методів і сфер їх взаємодії;

активізація взаємодії у військовій сфері та боротьбі з міжнародним тероризмом між державами на Євразійському просторі (створення Організації Договору про колективну безпеку, Шанхайська організація співробітництва та ін.);

суперечливість реагування провідних держав євроатлантичної спільноти на системні зміни в міжнародних відносинах і трансформації в пострадянських країнах, що обумовила відмінність процесів розширення НАТО і ЄС та сприяла започаткуванню довгострокових програм багатосторонньої взаємодії країн, які прагнули інтегруватися до європейських та євроатлантичних структур.

Значних трансформацій щодо перегляду та розширення функцій, а також залучення до співпраці нових країн зазнало НАТО: активізувалася політична діяльність Альянсу, з'явилися нові загрози, що змусили прийняти нову стратегічну концепцію та започаткувати програму "Партнерство заради миру". Започаткуванням довгострокових програм багатосторонньої взаємодії було побудовано систему асоційованих зв'язків та впливів, яка дозволила встановити нові (не лише військово-політичні) критерії членства у міжнародних інституціях: відповідність високим стандартам політичної демократії, економічного розвитку, західним цінностям тощо.

47

Оновилася і Рада Європи як загальнополітична організація, яка офіційно вирішує усі загальноєвропейські проблеми, окрім питань військової безпеки.

В ОБСЄ суттєво трансформувалися пріоритети у бік гуманітарної проблематики, що помітно звузило її можливість протидіяти новим загрозам та регулювати конфлікти.

Відбувся сплеск активності ЗЄС у військово-політичній сфері. Подальші інтеграційні процеси в Європейському Союзі та формування спільної зовнішньої політики і політики у сфері безпеки привели до суттєвої трансформації ЗЄС, виникнення інших структур.

Починаючи з другої половини 90-х років XX ст. відбулося поступове розмежування функцій та уточнення методів взаємодії між організаціями, відповідальними за відносини безпеки, на трьох умовних асиметричних рівнях:

європейському (ЄС, НАТО, ОБСЄ, Рада Європи);

євроатлантичному (НАТО, Рада Євроатлантичного партнерства, ОБСЄ);

трансатлантичному (НАТО, ОБСЄ, Спільна постійна рада НАТО - Росія і залежно від обставин "Велика сімка" чи "Велика вісімка", сфера компетенції якої поширюється на глобальні проблеми).

Урахування означених рівнів, на думку О. Г. Білоруса та Ю. М. Мацей-ко, є вкрай важливим і плідним для аналізу сучасної міжнародної політики.

Спрощення функціональної схеми європейської безпеки виділенням найбільш принципових її учасників дозволяє визначити перехідну структуру європейської безпеки як трикомпонентну: США, Західна Європа, Росія. При цьому НАТО і ЄС виступають як асоційовані члени у межах євроатлантичного механізму, домінуючу позицію, безумовно, зберігає НАТО. На думку багатьох дослідників, у подальшому слід очікувати формування чотирикомпо-нентної структури безпеки (за участю Китаю) та поширення субрегіональних структур взаємодії на Кавказі та у Центральній Азії.

Україна з часу проголошення незалежності проводить активну політику щодо участі у провідних світових і європейських структурах та відстоювання своїх інтересів на міжнародній арені. На сьогодні вона є державою-засновни-ком, повноправним членом або спостерігачем у більш ніж 100 міжнародних політичних, економічних, екологічних і галузевих організаціях. Станом на 1 жовтня 2003 р. в Україні було зареєстровано 1352 всеукраїнські громадські організації і 381 міжнародну неурядову організацію. Обласні управління юстиції зареєстрували також понад 4,8 тис. осередків всеукраїнських і міжнародних громадських організацій. Неурядові організації покликані не лише вирішувати конкретні проблеми населення, а й генерувати ідеї, позитивно впливати на систему міжнародних відносин. Україна докладає значних зусиль щодо інтеграції в НАТО і ЄС.

У подальшому роль міжнародних організацій, безперечно, буде підвищуватися. Міжурядові структури будуть впливати на стан міжнародної спів-

48

праці більше, ніж неурядові організації. Разом з тим вплив міжнародних неурядових організацій буде посилюватись. Питання щодо майбутньої ролі та місця міжнародних організацій у світі залишається предметом дебатів серед аналітиків. Можна виокремити три різні підходи:

школа політичного реалізму вважає, що міжнародні організації важливі та впливові лише тією мірою, якою вони відповідають інтересам держав-членів цих організацій;

школа транснаціоналізму вважає, що міжнародні міжурядові організації за своїм впливом на міжнародне життя в майбутньому перевищать роль держав, наприклад, вже зараз такі організації як ООН, Організація економічного співробітництва та розвитку, Всесвітній банк і Міжнародний валютний фонд, НАТО відіграють більш важливу роль, ніж деякі держави:

ліберальний конституціоналізм визначає, що діяльність міждержавних міжурядових організацій не стільки віддзеркалює, скільки продовжує інтереси держав, тому що у сучасному глобалізованому світі кожна держава має фундаментальну потребу координації своєї діяльності, в тому числі й отримання певної допомоги з боку колективних структур міжнародних відносин.

Таким чином, міжнародні організації - одна з найважливіших форм співробітництва держав і народів, вони є організаторами і координаторами міжнародного спілкування на постійній основі.

Серед довгочасних тенденцій міжнародного співробітництва виокремлюють такі: поглиблення міжнародної взаємодії, збільшення кількості міжнародних організацій та застосування ними нових механізмів і напрямків співпраці. Особливо слід наголосити на посиленні за останні роки інтеграційних процесів у світі. Найважливішу роль у міжнародному співробітництві відіграють міжнародні міжурядові організації та інтеграційні об'єднання держав.

З другої половини 90-х років XX ст. відбувається поступове відмежування функцій та форм взаємодії між організаціями, що опікуються проблемами забезпечення миру, стабільності та безпеки. Визначальну роль у цих процесах відіграють Європейський Союз і НАТО.

^— Запитання для перевірки знань х

1. Які основні інституціональні форми організації міжнародного співробітництва існують зараз? Що в них спільного і в чому відмінність?

2. Які основні ознаки притаманні будь-якій міжнародній організації?

3. У чому полягає роль міжнародних організацій у справі забезпечення миру і безпеки?

4. Які, на Вашу думку, тенденції світової політики будуть у майбутньому визначати роль міжнародних організацій?

49

^ Список літератури ^

1. Демчук П. О. Обережно, політичні міфи! / П. О. Демчук. - К. : Молодь, 2006. -204 с

2. Демчук П. О. Міжнародні відносини та проблеми євроатлантичної інтеграції : навч. посіб. / П. О. Демчук. - К. : ППП, 2004. - 264 є.

3. Європейський Союз ; [за заг. ред. О. І. Пошедіна]. - К. : НАОУ, 2008. - 397 с

4. Кириченко О. А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності : підручник [за заг. ред. О. А. Кириченка] / О. А. Кириченко, В. Я. Шевчук, А. А. Мазаракі та ін. -[2-ге вид., перероб. і доп.]. - К. : Знання, 2008. - 518 с.

5. Міжнародні відносини і євроатлантична інтеграція України : навч. посіб. [за заг. ред. О. І. Пошедіна] - К. : НАОУ, 2008. - 104 с

6. Міжнародні міжурядові організації : навч. посіб. [за заг. ред. О. І. Пошедіна] / [2-ге вид., доп. та випр.]. - К. : НАОУ, 2008. - 280 с