4.3. Актуальні питання євроатлантичної інтеграції України

Останнім часом багато чуємо, що у майбутньому Україні слід набути нейтрального статусу, проте чимало наших співвітчизників переконані, що відповідно до чинної Конституції Україна вже є нейтральною державою, однак ні в тексті Конституції України від 28 червня 1996 p., ні у зміненому варіанті, що діє з 1 січня 2006 p., немає положень про нейтралітет України.

Чому у свідомості багатьох українських громадян міцно закріпилася думка про "позаблоковий, без'ядерний" статус нашої держави? Насамперед тому, що цю тезу було проголошено в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 p., де у розділі IX вказано, що Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.

Не можна не взяти до уваги, що зазначене формулювання з юридичної точки зору не означало законодавчого закріплення за Україною статусу постійного нейтралітету, оскільки у Декларації проголошено лише її намір стати у майбутньому нейтральною державою.

Що стосується волевиявлення українського народу на референдумі

I грудня 1991 р., то відповідно до Постанови Верховної Ради України від

II жовтня 1991 р. № 1660-ХП "Про проведення всеукраїнського референдуму в питанні про проголошення незалежності України" до бюлетеня для таємного голосування був включений текст Акту проголошення незалежності України (а не Декларації про державний суверенітет). Саме Акт проголошення неза лежності, а не Декларацію згадано й у Преамбулі Конституції, де зазначено, що Верховна Рада приймає Конституцію, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 p., схваленим 1 грудня 1991 р. все народним голосуванням.

Крім того, юридичні терміни "декларація" і "референдум" не мають обов'язкової сили. Це стосується і "преамбули", в якій зазвичай викладають принципові положення, спонукальні мотиви, "норми-цілі" й "норми-принци-пи", що не мають безпосередньої юридичної сили.

Чому майже всі положення Декларації про державний суверенітет України увійшли до тексту Конституції, а положення, які б прямо визначали нейтралітет або, навпаки, участь у військових блоках як засіб досягнення національної безпеки або як форму існування України в системі міжнародних відносин, - ні? Декларацію було прийнято у 1990 p., а Конституцію - у 1996 р. У 1990 р. фактично закінчилася холодна війна, однак у свідомості більшості громадян та політиків (у тому числі депутатів Верховної Ради) усе ще зберігався сформований за багато десятиліть конфронтації стереотип про біполярний політичний устрій світу, тим більше, що ще існували СРСР і Організація Варшавського договору.

238

Згадаємо атмосферу демократичної ейфорії та романтизму, піднесення національної самосвідомості, надії на те, що із завершенням протистояння двох ідеологічних систем у світі більше немає непереборних протиріч, і, відповідно, причин для глобального протистояння, що настає той час, коли війни йдуть у минуле. Цілком природним було прагнення відзначити миролюбний характер нової, незалежної України.

З 1990 по 1996 р. відбулися події, які вплинули на прийняття рішень, що визначили подальшу долю української держави:

1 липня 1991 р. - підписання Протоколу про повне припинення дії Організації Варшавського договору;

24 серпня 1991 р. - прийняття Акту "Про проголошення незалежності України";

грудень 1991 р. - денонсація договору про утворення СРСР, утворення СНД;

грудень 1991 р. - створення Ради північноатлантичного співробітництва (РПАС);

1992 р. - вступ України до РПАС;

1992 р. - початок громадянської війни на території колишньої Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії;

7 лютого 1992 р. - підписання Договору про Європейський Союз (набрав чинності 1 листопада 1993 р.) - утворення ще одного полюсу політичної й економічної сили у світі безпосередньо біля України;

січень 1994 р. - керівники урядів і держав-членів НАТО заявили про очікування і вітання розширення НАТО за рахунок демократичних держав Центральної та Східної Європи;

5 грудня 1994 р. - підписання "Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку із приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї"", що є фактичною відмовою України від статусу ядерної держави в обмін на гарантії безпеки з боку США, Росії, Великобританії, а пізніше - Франції і Китаю.

Крім того, до середини 90-х років Україна усвідомила себе як незалежна держава зі своїми національними геополітичними інтересами, загрозами цим інтересам, оцінила можливі напрями, варіанти й способи реалізації власної зовнішньої політики.

Безсумнівно, включення у Конституцію прямого положення про нейтральний, позаблоковий статус України було б неадекватним реальному гео-політичному положенню України та обмежувало б можливості держави надійно забезпечувати національну безпеку у світі, який змінюється, тим більше, що реальний нейтралітет вимагає величезних військових витрат, непосильних для нашої економіки.

Невипадково ще у 1993 р. Верховна Рада України прийняла постанову "Про Основні напрями зовнішньої політики України", де було зазначено, що

239

з огляду на кардинальні зміни, які відбулися після розпаду СРСР і визначили сучасне геополітичне становище України, проголошений нею намір стати у майбутньому нейтральною та позаблоковою державою має бути адаптований до нових умов і не може вважатися перешкодою її повномасштабній участі у загальноєвропейській структурі безпеки.

У статті 8 Закону України "Про основи національної безпеки України", який набув чинності ЗО липня 2003 p., підкреслено, що одним із напрямів державної політики з питань національної безпеки є забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства у ЄС та НАТО при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією та іншими країнами СНД, а також іншими державами світу.

Проте заклики щодо набуття Україною нейтрального і позаблокового статусу залишаються досить поширеними серед певної частини нашого суспільства. Чи вигідний нейтральний статус нашій державі?

По-перше, однією з особливостей і перспективних тенденцій розвитку міжнародного середовища є його регіоналізація, тобто формування регіональних систем безпеки і соціально-економічного розвитку. Україна перебуває на межі євразійської та європейської регіональних систем, які функціонують в інституйованих формах СНД та ОДКБ з одного боку та ЄС і НАТО -з іншого. Усі країни цього геополітичного простору якщо не приєдналися до цих структур, то, щонайменше, однозначно визначили свої перспективи.

По-друге, реальністю є неподільність національної, регіональної і глобальної безпеки, тобто жодна, навіть найпотужніша держава, одноосібно не може гарантувати власної національної безпеки, а належність країни до того чи іншого воєнно-політичного блоку сприятиме зміцненню її воєнної та економічної безпеки як ключових складових національної безпеки в цілому.

По-третє, входження країни до тієї чи іншої соціально-економічної або воєнно-політичної міжнародної міжурядової організації забезпечує їй рівне право з іншими реалізувати власні національні інтереси у відповідних галузях суспільного життя, тобто членство у міжнародній міжурядовій організації дозволяє країні "грати" на чужому полі як на власному у питаннях безпеки, торгівлі, мита, міграції людей тощо, знімає необхідність щоразу витрачати час і ресурси на розв'язання проблем, які у системі міжнародної організації вирішують раз і назавжди.

По-четверте, не можна не враховувати й того факту, що країну, яка не належить до авторитетної міжнародної структури, часто не достатньо поважають великі держави та міжнародні організації, навіть нехтують інтересами держави-одиначки, яка може розраховувати лише на власні сили. З іншого боку, кожна з потужних міжнародних сил намагається впливати на країну-одиначку, а зіткнення впливів дестабілізує внутрішню ситуацію в позаблоко-вій країні, тобто позаблокова країна стає полем боротьби інших суб'єктів мі-

240

жнародних відносин за розширення сфери їх впливу. Цю ситуацію українське суспільство особливо болісно відчуває під час парламентських і президентських виборів, коли протиборство як внутрішніх, так і зовнішніх про-європейських і проєвразійських впливів буквально розриває Україну.

По-п 'яте, досить часто можна почути, що й у статусі нейтральної держави можна забезпечити надійний захист національних інтересів, як, наприклад, це роблять в Австрії, Швейцарії, Швеції та Фінляндії. Необхідно враховувати, що ці країни, не будучи членами НАТО, тісно співпрацюють з Альянсом на двосторонній основі, будучи учасниками програми ПЗМ, започаткованої Альянсом у січні 1994 р. Відповідно до Рамкового документа ПЗМ НАТО зобов'язується проводити консультації з будь-яким активним партнером, якщо він вважає, що існує безпосередня загроза його територіальній цілісності, політичній незалежності або безпеці. Одним із завдань цієї програми є розвиток відносин військового співробітництва з НАТО з метою спільного планування, підготовки та навчань, спрямованих на розвиток можливостей учасників ПЗМ здійснювати місії у галузях підтримання миру, пошукових та рятувальних робіт, гуманітарних операцій тощо. Крім того, Австрія, Швеція та Фінляндія як члени Європейського Союзу беруть активну участь у реалізації Спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС, складовою частиною якої є Спільна європейська політика безпеки і оборони (СЄПБО). Завданням СЄПБО є посилення можливостей Євросоюзу у забезпеченні миру та зміцненні міжнародної безпеки. З цією метою ЄС створює певні структури та інструменти (у тому числі військові) для подолання кризових ситуацій. Отже, використовувати приклад нейтралітету цих країн на користь необхідності набуття Україною нейтрального статусу щонайменше не коректно.

По-шосте, не можна не враховувати, що геополітичне положення України, яке можна охарактеризувати як серединну зону між європейською та євразійською культурами, ускладнює проблему вибору ціннісних орієнтацій -європейських або євразійських. Щоб зберегти свій суверенітет і самобутність у статусі нейтральної країни, слід бути потужною супердержавою, що здатна протистояти як європейській, так і євразійській експансії. Нейтралітет Австрії, Швейцарії, Швеції та Фінляндії можливий через перебування їх у єдиному західноєвропейському геополітичному й культурно-цивілізаційному просторі, відмінною особливістю якого є верховенство права і повага до прав людини. Геополітичне положення України як серединної зони між різними ку-льтурно-цивілізаційними, політико-правовими й економічними системами не тільки не сприяє набуттю нею нейтрального статусу, а, навпаки, вимагає рішучого й однозначного визначення своїх геополітичних перспектив.

Слід також наголосити, що країни, які мають на своїй території іноземні військові бази, не можуть претендувати на право називатися нейтральними. Зважаючи на те, що строк оренди Російським Чорноморським флотом військової бази в Криму завершується лише у 2017 p., сьогодні говорити про нейт-

241

ральний статус України взагалі не доречно. З огляду на це можливий майбутній статус України можна визначити як позаблоковість без права на нейтралітет, але цінність такої форми безпекової політики є сумнівною.

Відповідно до статті 17 Конституції України на території України не допускається розташування іноземних військових баз. Отже, навіть у разі вступу України в НАТО на її території не будуть розміщені військові бази.

Іноді можна почути, що наявність Російського Чорноморського флоту в Криму унеможливлює вступ України до НАТО, проте, як неодноразово заявляли вищі представники Альянсу, це не є перешкодою для набуття нашою державою членства в Організації Північноатлантичного договору.

Важко зрозуміти, чому можливе набуття нашою державою членства в НАТО видається противниками євроатлантичної інтеграції України як діяльність, спрямована проти Російської Федерації? Чи є країни НАТО ворогами Російської Федерації? Чи є НАТО як міжнародна міжурядова організація колективної безпеки ворогом Росії? У статті 8 Закону України "Про основи національної безпеки України" зазначено, що напрямом державної політики з питань національної безпеки є забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства у ЄС та НАТО при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією, іншими країнами СНД та іншими державами світу. Зазначимо, що не Україна псує відносини з Росією, а посадовці Російської Федерації псують відносини з Україною, використовуючи агресивну, ворожу риторику та погрожуючи різноманітними санкціями у разі приєднання України до НАТО.

Останнім часом актуальним стало питання проведення всеукраїнського референдуму про вступ України до НАТО, проте вступ до Альянсу, передбачаючи дотримання певних обов'язкових процедур, вимог щодо проведення загальнонаціонального референдуму в країні-претенденті не має. З десяти останніх країн, які приєдналися до НАТО, лише Угорщина і Словенія виносили питання членства в Альянсі на референдум.

Відповідно до Конституції України виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України (стаття 73). Згідно із Законом України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" виключно всеукраїнським референдумом вирішується питання про реалізацію права народу України на самовизначення та входження України до державних федеративних і конфедеративних утворень або вихід з них (стаття 5).

242

Вступ України до НАТО не пов'язаний зі зміною території чи входженням до федеративних і конфедеративних утворень. Альянс є міжнародною міжурядовою організацією, у якій кожна країна-учасник зберігає цілковитий суверенітет.

Отже, у чинному національному законодавстві донедавна не було будь-яких перешкод на шляху України до НАТО, а, навпаки, створені всі передумови для набуття нашою державою в майбутньому повноправного членства в Організації Північноатлантичного договору.

Після запеклих політичних дискусій 6 березня 2008 р. Верховна Рада України ухвалила Постанову "Про питання вступу України до Організації Північноатлантичного договору (НАТО)", де зазначено, що рішення щодо міжнародного договору про вступ України до НАТО приймається лише за наслідками всеукраїнського референдуму, який може бути проведений за народною ініціативою відповідно до Закону України "Про всеукраїнський референдум".

Більшість українських громадян схвалюють шлях до європейської інтеграції на відміну від євроатлантичної. Та чи існує зв'язок між цими процесами? Відзначимо сфери, у яких вимоги ЄС та НАТО до країн-претендентів на членство практично збігаються - ринкова економіка, соціальна сфера та демократичний політичний устрій.

Економічні критерії ЄС дуже детальні: "існування діючої ринкової економіки, а також спроможність впоратися з конкурентним тиском та ринковими силами в межах Європейського Союзу" (економічний критерій) та "здатність взяти на себе обов'язки членства, включаючи дотримання цілей політичного, економічного та валютного союзу" (критерій членства).

З боку НАТО вимоги до економічної моделі не такі жорсткі, проте у ПДЧ наголошено: від країн-претендентів очікують, що вони будуть демонструвати відданість справі поглиблення стабільності та благополуччя через дотримання принципів економічної свободи, соціальної справедливості та відповідальності за охорону довкілля. Отже, виконання вимог ПДЧ об'єктивно веде до виконання економічного критерію ЄС.

Соціальні прагнення є предметом створення і роботи НАТО і ЄС, що зафіксовано у відповідних документах обох союзів. У Договорі про Європейський Союз відмічено непохитне прагнення членів "сприяти соціальному поступові своїх народів з огляду на принцип стабільного розвитку", у Північноатлантичному договорі підкреслено прагнення "сприяти стабільності і добробуту в Північноатлантичному регіоні".

Аналізуючи політичні параметри, необхідно визначити, хто може приєднатися до НАТО та ЄС та якими є політичні критерії набуття членства у цих організаціях.

Проаналізувавши Договір про Європейський Союз та Північноатлантичний договір, побачимо, що до них можуть приєднатися тільки демократичні

243

європейські держави, віддані принципам свободи, демократії, верховенства права та шанування прав людини.

Політичні критерії членства в обох організаціях чітко визначені і доповнюють один одного: у Європейському Союзі - забезпечення свободи парламентських та президентських виборів і виборів до місцевих органів влади; створення та розширення діяльності демократичних інституцій, неурядових організацій, незалежних засобів масової інформації; прийняття законодавства, що надійно захищає права меншин; посилення боротьби з організованою злочинністю та корупцією; захист особистих прав і свобод людини тощо; у НАТО від країн-претендентів очікують вирішення міжнародних суперечок мирними способами; демонстрації відданості принципам верховенства права та прав людини; вирішення мирними способами міжетнічних конфліктів та зовнішніх територіальних суперечок, у тому числі претензій стосовно не-возз'єднаних земель та суперечливих питань внутрішньої юрисдикції, відповідно до принципів ОБСЄ та з метою встановлення добросусідських відносин; встановлення належного демократичного та цивільного контролю над своїми збройними силами; сприяння розвитку мирних та дружніх міжнародних відносин шляхом зміцнення своїх інститутів свобод та через поглиблення стабільності й благополуччя тощо.

Отже, участь у Плані дій щодо членства в НАТО, безумовно, сприятиме досягненню критеріїв членства в ЄС (політичних, економічних та соціальних), які багато у чому збігаються в обох організаціях.

Необхідно наголосити, що критерії членства в ЄС жорсткіші, ніж у Північноатлантичному альянсі. Це зумовлено тим, що проблеми, вирішувані у межах Європейського Союзу, складніші і стосуються глибинних основ суспільного життя. Не випадково, що країни спочатку набувають членства в НАТО, а лише через якийсь час в ЄС, досягнувши рівня вимог критеріїв членства у цій міжнародній структурі. Так, з 12 країн, що останнім часом приєдналися до ЄС, 10 спочатку набули членства в Північноатлантичному альянсі. Якщо країна стала членом НАТО - це показник того, що у ній все стабільно, прозоро, демократично.

Таким чином, ПДЧ - це не тільки і не стільки аргумент і стимул для реформування сфери безпеки і підвищення ефективності оборонної сфери, скільки засіб і механізм демократизації всіх інститутів держави, розвитку економіки, соціальної сфери. Приєднання до ПДЧ - це перший крок приєднання України до системи демократичних держав із прозорою системою влади і її підконтрольністю суспільству.

У сучасних умовах глобалізації і регіоналізації системи міжнародних відносин, коли інтеграційні процеси охопили сфери економіки, політики і безпеки у глобальному вимірі, намагатися ізолювати країну від цих процесів щонайменше необачно з точки зору національних інтересів власної держави.

244

s~ Запитання для перевірки знань

1. Чи вигідний Україні нейтральний статус?

2. Чому положення про нейтралітет із Декларації про державний суверенітет України не увійшли до тексту Конституції України?

3. Чи заважатиме вступу України в НАТО наявність Російського Чорноморського флоту в Криму?

4. Чи є проведення референдуму у країні-претенденті на вступ до Альянсу обов'язковою вимогою НАТО?

5. Чи сприятиме участь України у Плані дій щодо членства в НАТО досягненню критеріїв членства в ЄС?

S Список літератури -^

1. Довідник НАТО. - Брюссель, 2006. - 383 с

1. Договір про Європейський Союз. Дата прийняття: 1992-02-07 // Довідник з Європейської інтеграції // http://eu-directorv.ea-ua.info

2. Міжнародні міжурядові організації : навч. посіб. / 2-ге вид., доп. та випр. ; за заг. ред. О. І. Пошедіна. - К. : НАОУ, 2008. - 280 с

2. Палій О. Навіщо Україні НАТО? / О. Палій - К. : Дніпро, 2006. - 144 с

3. Сайт Міністерства закордонних справ України. - http://www.mfa.gov.ua.

3. Балабін В. В. Сучасні міжнародні відносини і перспективи інтеграції України в євроатлантичну спільноту : підручник ; за заг. ред. В. В. Балабіна / В. В. Балабін, О. О. Безносюк, О. Г. Заруба та ін. - К. : Інфодрук, 2007. - 300 с

1. Абрамов В. І. Україна-НАТО в запитаннях і відповідях / В. І. Абрамов, О. Ф. Деменко, П. О. Демчук та ін. - Черкаси : Відлуння-Плюс, 2006. - 56 с