3.4. Відносини між нато і Росією

Початок офіційним відносинам між НАТО і Росією було покладено в 1991 р. на установчому засіданні Ради північноатлантичного співробітництва.

На основі співпраці, розпочатої у межах Ради північноатлантичного співробітництва (РПАС), та подальшого рішення Росії приєднатись до програми ПЗМ, 22 червня 1994 р. додатково до заходів, передбачених у ПЗМ, було підписано Угоду "Про широкий, поглиблений діалог та співпрацю".

На рівні міністрів, послів та експертів було проведено наради між 16 членами Альянсу і Росією, що дало змогу обмінятись інформацією та здійснити консультації з питань, які цікавлять обидві сторони. Галузями, відібраними для удосконалення співпраці, стали підтримання миру, екологічна безпека та наука. У галузі інформування громадськості було прийнято нові іні-

198

ціативи, зокрема поліпшення доступу в Росії до інформації стосовно НАТО, у межах цієї ініціативи влітку 1995 р. у Москві в контактному посольстві Альянсу розпочав роботу представник НАТО з інформаційних питань.

Більш тісного та нового виміру партнерству між Росією та НАТО надала безпрецедентна участь російських підрозділів з 1995 р. разом із силами Альянсу в ІФОР та СФОР під проводом НАТО для подолання кризи на Балканах (зокрема в Боснії та Герцеговині).

Підписавши 27 травня 1997 р. у Парижі "Основоположний акт про взаємні відносини, співробітництво і безпеку між Російською Федерацією й Організацією північноатлантичного договору", НАТО і Росія оформили і значно вдосконалили своє партнерство. Вони зобов'язалися розвивати свої відносини на підставі спільних інтересів і для досягнення цієї мети створили новий форум - Постійну спільну раду НАТО - Росія (ПСР). Із липня 1997 р. ПСР є головним місцем проведення консультацій між НАТО і Росією. її головна мета - підвищення рівня довіри через механізм проведення регулярних і відвертих консультацій. Так, під егідою ПСР було створено мережу робочих груп, проведено низку засідань експертів, спільних проектів і контактів на штабному рівні, які втілюють у життя результати консультацій у ПСР, а 18 березня 1998 р. Російська Федерація офіційно відкрила свою місію при НАТО і для сприяння співпраці у військовій та оборонній галузях призначила свого вищого військового представника у складі місії.

Однак взаємна упередженість, що залишилася з часів холодної війни, та "великодержавницькі" амбіції Росії із самого початку ускладнювали відносини НАТО - Росія і перешкодили ПСР реалізувати свій потенціал. Зокрема, незважаючи на зобов'язання НАТО не розміщувати ядерну зброю або іноземні війська на території нових держав-членів, російські лідери продовжували з підозрою ставитися до розширення НАТО в регіоні, який вони традиційно розглядали як власну буферну зону. Російських високопосадовців не влаштовувало, що у процесі роботи РПАС (РЄАП) до них ставляться так, як і до їх колег з інших колишніх країн Варшавського договору та СРСР. Крім того, значно вплинули на діалог НАТО - Росія виконання договорів про скорочення наступальних озброєнь (СНО-1, СНО-2, СНО-3), флангові обмеження відповідно до Договору про обмеження збройних сил у Європі (ДОЗСЄ) та методи вирішення Росією чеченської кризи, а криза, що розвивалася в Косові, ще більше загострила протиріччя між Росією та НАТО.

Після початку повітряних ударів НАТО в Косово 24 березня 1999 р. Росія тимчасово припинила співпрацю у межах ПСР, офіційно не виходячи з Основоположного акта, припинила участь у засіданнях у межах РЄАП і відправила двох інформаційних представників НАТО з Москви.

Проте Росія зіграла і ключову дипломатичну роль: протягом усієї кризи російські військові разом з військовослужбовцями НАТО продовжували

199

нести службу в Боснії і Герцеговині, а у межах Наукової програми НАТО тривало співробітництво з російськими ученими.

Підписанням Військово-технічної угоди між військовими командувачами НАТО і Югославії 9 червня 1999 р. та прийняттям Радою Безпеки ООН резолюції 1244 від 12 червня були закладені підвалини для введення міжнародних сил безпеки в Косово (КФОР). Участь Росії у КФОР стала можливою завдяки підписанню окремої угоди в Гельсінкі.

Відповідно до цих подій у червні 1999 р. відновилися засідання ПСР, але Росія протягом кількох місяців обмежувала її роботу темами, пов'язаними із кризою у Косово. Зі свого боку, маючи обов'язок співпрацювати в усьому спектрі, передбаченому Основоположним актом НАТО - Росія, Альянс закликав Росію відновити широку співпрацю, передбачену Робочою програмою ПСР на 1999 р.

У жовтні 1999 р. генеральним секретарем НАТО став лорд Робертсон, що визначив собі завдання вивести з глухого кута відносини між Росією і НАТО. Обраний у 2000 р. на посаду президента Російської Федерації Володимир Путін виступив із заявою, що в дусі прагматизму буде прагнути до відновлення відносин з НАТО.

Коли Генеральний секретар НАТО лорд Робертсон на запрошення російського керівництва відвідав Москву 16 лютого 2000 p., була опублікована спільна заява, в якій НАТО і Росія погодились поступово повернутись до широкої співпраці на підставі Основоположного акта. На засідання ПСР, яке відбулось після цього візиту, був винесений вже ширший порядок денний, а відвертий і чесний обмін думками щодо відповідних військових стратегій та доктрин продемонстрував, що ПСР може відіграти важливу роль у розв'язанні непорозумінь і посиленні прозорості та довіри.

Значна зміна у відносинах НАТО - Росія сталася після терактів 11 вересня 2001 р. у США, коли Росія виявилася оперативнішою, ніж союзники США по НАТО: Північноатлантичній Раді знадобилася доба для вирішення питання про принципову можливість застосування статті 5 Вашингтонського договору, і кілька тижнів для фактичного її застосування, Росія ж через кілька годин повідомила Сполучені Штати про свою підтримку і запропонувала конкретні заходи допомоги.

На момент формування антитерористичної коаліції Росія мала завершену концепцію своєї участі у ній, відразу відкрила свій повітряний простір для учасників кампанії, яку проводила міжнародна коаліція в Афганістані, і вжила заходів для обміну розвідувальними даними з питань боротьби з тероризмом. Країни Заходу були допущені у Середню Азію і до антиталібської коаліції Афганістану, спонсором якої була Росія, що міцно закріпило місце Росії в боротьбі з тероризмом на одному боці з НАТО. В обмін Росія отримувала певну переоцінку Заходом ставлення до подій у Чечні, яку "визнали" республікою, пов'язаною із режимом Талібан та Аль-Каїдою.

200

У наступні місяці контакти на високому рівні між Росією і НАТО, у тому числі дві зустрічі лорда Робертсона із президентом Путіним і зустріч міністрів закордонних справ Росії і країн НАТО у грудні 2001 p., визначили можливість надати нової динаміки відносинам між Росією і НАТО і наповнити їх новим змістом.

Для сприяння прозорості та розвитку практичної військової співпраці шляхом контактів між Військовим комітетом НАТО та Міністерством оборони РФ та знаменуючи п'яту річницю підписання Основоположного акта, 27 травня 2002 р. у Москві було відкрито Військову місію зв'язку НАТО.

Враховуючи, що честолюбні цілі, викладені в Основоположному акті, так і не вдалося цілком реалізувати у межах діяльності ПСР, після інтенсивних переговорів кінця 2001 р. - початку 2002 р. відбулася домовленість про спільну декларацію "Відносини Росія - НАТО: нова якість". Декларація була підписана і прийнята главами держав і урядів Росії і Північноатлантичного альянсу на зустрічі на вищому рівні, що відбулася 28 травня 2002 р. у Римі, відкривши шлях до заснування нової Ради Росія - НАТО (РРН).

У Римській декларації заснування РРН визначено як створення "механізму для консультацій, формування консенсусу, співробітництва, спільних рішень і спільних дій між державами-членами НАТО і Росією з широкого спектра питань безпеки в Євроатлантичному регіоні".

Рада працює за принципом консенсусу під головуванням генерального секретаря НАТО. її засідання проходять не рідше одного разу на місяць на рівні послів і військових представників; двічі на рік - на рівні міністрів закордонних справ і міністрів оборони і начальників генеральних штабів; іноді - на вищому рівні. Важливим нововведенням є створення підготовчого комітету РРН, який засідає не рідше двох разів на місяць для підготовки обговорення питань на рівні послів і спостереження за усіма видами діяльності експертів під егідою РРН.

Співробітництво між Росією і країнами-членами НАТО скеровує РРН, воно розвивається через різноманітні підпорядковані робочі групи і комітети. Щороку країни у складі РРН узгоджують щорічну робочу програму, ключовими сферами є боротьба з тероризмом, оборонна реформа, співпраця між військовими, підготовка персоналу з Афганістану та країн Центральної Азії у галузі протидії наркотикам, тактична протиракетна оборона, врегулювання кризових ситуацій і боротьба з розповсюдженням ЗМЗ.

Розвивається співробітництво з управління повітряним простором, цивільного планування на випадок надзвичайних ситуацій, наукової співпраці та екологічної безпеки. Крім того, країни-члени Альянсу та Росія регулярно обмінюються думками про поточні питання безпеки у євроатлантичній зоні, створюючи у такий спосіб постійний механізм консультацій з широкого кола політичних питань.

201

Засідання РРН на тому чи іншому рівні відбуваються у дружній і робочій атмосфері майже щодня, що робить контакти і неформальні консультації у різних сферах як ніколи інтенсивними.

Рада Росія - НАТО стала форумом для розвитку тривалого політичного діалогу з поточних питань безпеки, який стабільно розширювався і сприяв відвертим та конструктивним обмінам поглядами з актуальних, часто болючих, питань: ситуація на Балканах, в Афганістані, Грузії, Україні, Білорусі, країнах Центральної Азії, Близького Сходу та в Іраку, а також дискусії з питань трансформації НАТО, енергетичної безпеки та протиракетної оборони.

У межах діалогу також народилися ідеї практичного співробітництва, як, наприклад, рішення про запровадження пілотного проекту РРН у галузі підготовки персоналу із боротьби з наркотиками для Афганістану та країн Центральної Азії. Ця ініціатива спрямована на допомогу у подоланні проблем, пов'язаних із поширенням наркотиків з Афганістану. Ініціатива має на меті створити власний потенціал країни з цього питання і підтримати розвиток регіональних контактів та співпраці шляхом обміну досвідом між державами-членами РРН та офіцерами середньої ланки з Афганістану, Казахстану, Киргизької Республіки, Таджикистану, Туркменістану та Узбекистану. Росія і Туреччина прийняли навчальні курси для персоналу з Афганістану та Центральної Азії, безпосередньо на місці також проводили виїзні курси. Виконавчою агенцією цього проекту виступило Бюро ООН з питань боротьби з наркотиками та злочинністю.

Співпраця у галузі боротьби з тероризмом набула форми регулярних обмінів інформацією, глибинних консультацій, спільних досліджень з оцінки ризиків, планування на випадок надзвичайних станів цивільного характеру (наприклад, терористичних нападів), діалогу на високому рівні про роль військових у боротьбі з тероризмом та набутий досвід внаслідок останніх терористичних актів, а також науково-технічне співробітництво. Країни-члени НАТО та Росія також співпрацюють в інших галузях, пов'язаних із боротьбою з тероризмом - прикордонному контролі, запобіганні розповсюдженню зброї масового знищення, управлінні космічним простором та ядерній безпеці.

У межах РРН ведеться діалог з дедалі ширшого кола питань, пов'язаних із запобіганням розповсюдженню зброї масового знищення: вироблено конкретні рекомендації для зміцнення поточних механізмів запобігання розповсюдженню ЗМЗ, проведено низку фундаментальних обговорень та експертних семінарів для вивчення можливостей практичної співпраці у галузі захисту від ядерної, біологічної та хімічної зброї.

Рада Росія - НАТО також стала форумом для відвертого обговорення питань щодо звичайних озброєнь та контролю над озброєннями.

Співпраця у сфері тактичної протиракетної оборони (ТПО) спрямована проти безпрецедентної загрози, яку становить доступність дедалі точніших балістичних ракет. У 2003 р. було започатковано дослідження з оцінки мож-

202

ливих рівнів оперативної сумісності між системами тактичної протиракетної оборони Росії і країн-членів НАТО.

Досягнуто відчутний прогрес у виконанні Спільної ініціативи у галузі повітряного простору, яка має на меті сприяння розвиткові співпраці між країнами РРН щодо нагляду за ситуацією у повітрі та управлінням повітряним рухом. Основною метою є підвищення прозорості, передбачуваності та колективної спроможності у протистоянні загрозі тероризму.

З часу створення РРН було значно удосконалено механізми військового зв'язку як при Об'єднаному командуванні з питань операцій та трансформації, так і безпосередньо у Москві. Метою безпосередньої військової співпраці є підвищення спроможності сил НАТО та Росії у спільних діях з підготовки та проведення можливих спільних військових операцій. Було введено в дію програму розвитку оперативної сумісності, важливою складовою якої є організація спільних тренувань та навчань. Документ "Політико-військові настанови щодо підвищення оперативної сумісності військ держав НАТО та Росії", ухвалений Радою Росія - НАТО на рівні міністрів оборони у червні 2005 p., дав новий імпульс цим зусиллям.

Іншим ключовим документом с Угода про статус сил ПЗМ, яку Росія підписала у 2004 p., а російський парламент ратифікував у травні 2007 р. Угода полегшує продовження безпосередньої військової співпраці та інших заходів практичної співпраці, зокрема, у розгортанні військових сил, які беруть участь у спільних операціях та навчаннях, а також тилову підтримку Росією функціонування Міжнародних сил сприяння безпеці під проводом НАТО на території Афганістану.

Ініціативи у галузі оборонної реформи зосереджені на розвитку збройних сил, управлінні людськими та фінансовими ресурсами, реформуванні оборонно-промислового комплексу та врегулюванні негативних наслідків оборонної реформи.

Одним із ключових проектів, який свідчить про практичну користь співпраці під егідою РРН у цій галузі, стало створення Центру перепідготовки НАТО - Росія, що опікується полегшенням адаптації колишніх російських військовослужбовців до цивільного життя. Центр було відкрито у Москві в липні 2002 р. Відтоді він поширив свою діяльність на регіони, а нині його діяльність включає не лише надання консультативної допомоги у пошуку роботи та соціальній адаптації, а й проведення курсів із професійної підготовки, допомогу у працевлаштуванні, проведення курсів англійської мови і менеджменту для малих та середніх підприємств.

Починаючи з 1996 р., НАТО та Росія завдяки співпраці розвинули спроможність спільно діяти у разі цивільних надзвичайних станів (землетрусів та повеней), а також координувати дії з виявлення та запобігання катастрофам. Окрім цього, за пропозицією Росії у 1998 р. при штаб-квартирі НАТО було створено Євроатлантичний центр координації реагування на катастрофи.

— 203

який координує дії з реагування на лиха між усіма державами-учасницями Ради євроатлантичного партнерства, до складу якої входить 26 членів Альянсу та 23 держави-партнери.

Співпрацю під егідою РРН було зосереджено на розвитку здатності проводити операції з ліквідації наслідків терористичних нападів.

Слід відзначити, що Російська Федерація негативно ставиться до розширення Північноатлантичного альянсу у східному напрямку та вважає, що розширення зони відповідальності НАТО не відповідає її національним інтересам. Крім того, на думку багатьох російських політологів НАТО перетворюється на інструмент розширення гегемонії Сполучених Штатів, що послабляє позиції Росії у світі.

Проте Росія і НАТО розвивають політичний діалог і конкретні проекти з широкого кола питань міжнародної безпеки, де вони мають спільні цілі та інтереси. У Декларації Бухарестського саміту (3 квітня 2008 р.) відзначено: "Партнерство НАТО - Росія було започатковано як стратегічний елемент підтримки безпеки на Євроатлантичному просторі, базується на паритетних принципах, цінностях та зобов'язаннях, зокрема демократії, громадянських свободах та політичному плюралізмі".

Географія й історія розпорядилися, що величезний масив Росії розташувався між Заходом і Сходом. Рано чи пізно Росія має зробити свій геострате-гічний вибір між цими центрами. Завдання вибору стало більш визначеним та деякою мірою спростилося з висуванням по обидва боки певних лідерів. Сьогодні Захід уособлюється з НАТО, Схід - із Китайською Народною Республікою. Незаперечним є факт існування багатьох переконливих причин історичного, культурного, економічного і демографічного характеру, через які російська зовнішня політика має бути орієнтована на Захід. Так, більше двох третин населення й економічного потенціалу Росії зосереджено в регіонах, прилеглих до Європи, а більше 50% її зовнішньої торгівлі припадає на країни Євросоюзу.

У прогнозі фірми "Goldman Sachs", опублікованому у 2003 p., стосовно Бразилії, Росії, Індії і Китаю стверджувалося, що до 2050 р. найбільшими економічними державами світу будуть Китай, США й Індія (обсяг їх ВВП повинен досягти відповідно $44, 35 і 28 трлн), за ними ітимуть Японія, Бразилія і Росія (ВВП складе приблизно по $5 трлн). У доповіді не оцінювали розвитку країн-учасниць ЄС, але, швидше за все, сукупний ВВП Європейського Союзу буде як мінімум порівнянний з показниками першої трійки.

204

Коли-небудь політичні еліти Росії зрозуміють, що розширення Альянсу зумовлене насамперед внутрішніми європейськими і трансатлантичними чинниками і не має на меті конфронтації з Росією. Крім того, Альянс вимагає від претендентів на членство, у тому числі пострадянських, внутрішньої політичної та економічної відкритості, що відповідає інтересам не лише західного, але й великого російського бізнесу.

^— Запитання для перевірки знань >

1. Які фактори ускладнювали відносини НАТО - Росія у 90-х роках XX ст.?

2. Причини створення Ради Росія - НАТО та її відмінності від Постійної спільної ради НАТО - Росія.

3. Що викликано зміну взаємовідносин між НАТО та Росією на початку XXI ст.?

4. Які основоположні документи регулюють взаємовідносини між НАТО та Росією?

5. Основні галузі співробітництва між НАТО та Росією.

/• Список літератури ^

1. Балуев Ю. Н. Россия и НАТО: принципы взаимоотношений, проблемы и перспективы сотрудничества / Ю. Н. Балуєв // Военная мысль. - 2003. - № 6. - С. 12-17.

2. Довідник НАТО. - Брюссель, 2006. - 383 с.

3. Міжнародні відносини і євроатлантична інтеграція України : навч. посіб. / за заг. ред. О. І. Пошедіна. - К. : НАОУ, 2008. - 104 с

4. Палій О. Навіщо Україні НАТО? / О. Палій. - К. : Дніпро, 2006. - 144 с

5. Абрамов В. І. Україна-НАТО в запитаннях і відповідях / В. І. Абрамов, О. Ф. Деменко, П. О. Демчук та ін. - Черкаси : Відлуння-Плюс, 2006. - 56 с

6. Сайт Організації Північноатлантичного договору. - http://www.nato.int.