20. Суть, цілі та види міжнародної торгівельної політики

Міжнародна торговельна політика - сукупність принципів, підходів, а також засобів регулювання міжнародної торгівлі. Міжнародну торговельну політи­ку можна розглядати як цілеспрямований вплив дер­жави на торговельні відносини з іншими країнами. Цей вид політики прийнято називати зовнішньоторговель­ною політикою.

Види міжнародної торгівельної політики:

1)вільна торгівля або фритредерство - політика мінімального держ-го втручання в зов­нішню торгівлю, яка розвивається на основі вільних ринкових цін, попиту і пропозиції;

2)протекціонізм - державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання ек-чних і неек-чних засобів втручання в зовнішню торгівлю.

Сьогодні в світі домінує поміркований протекціонізм, здебільшого колектив­ний. Форми протекціонізму: а)колективний - об'єднання країн проти країн, що не входять в угрупування; б)селективний - направлений проти окремих країн або проти окремих товарів; в)прихований - здійснюється методами внутрішньої ек-чної політики; г)галузевий - захищає окремі галузі нац-ної ек-ки.

Головна ціль держави в галузі зовнішньої торгівлі – допомога експортерам вивозити більше своєї продукції і зробити її більш конкурентоспроможною на зовнішньому ринку і обмежити імпорт, зробити імпортні товари менш конкурентоспроможними на внутрішньому ринку.

Міжнародна торговельна політика може про­водитись колективно: угрупуваннями країн, міжнарод­ними наддержавними торговельними органами як, наприклад, СОТ, міжна­родними інституціями. В цьому випадку ек-чна політика зачіпає якщо не всю світову спільноту, то значну її частину. А це вже, власне, і є міжнародна торговельна політика, її більш розвинена форма порівняно з зовнішньоторговельною політикою. Саме в колективній формі міжнародна торговельна політика виступає все частіше і все владніше.

СОТ регулює міжнародну торгівлю на основі узгодже­них принципів поведінки, за яких країни повинні:

1)надавати всім країнам однакові тор­говельні режими і це мають бути режими найбільшого сприяння; для іноземних товарів має забезпечуватися той самий режим, що і нац-ні;

2)постійно шукати шляхи зниження рівня митних тарифів і усунення інших перепон на шляху міжнародної торгівлі;

3)використовувати заходи обмеження імпорту на основі правил СОТ, відмовитись від протекціонізму як засобу торговельної політики;

4)дотримуватись принципу передбачуваності і прозорості торговельної політики, на основі прийнятих ними зобов'язань не збільшувати ставку імпортно­го тарифу понад установленої межі;

5)сприяти конкуренції, відмовившись від використання несправедливих методів торговельної політики (демпінгу, експортної субсидії).

21. Тарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі

До тарифних методів регулювання зовнішньої торгівлі відносять ті з них, в основі яких лежить використання митного тарифу - перелік митних ставок, що застосовуються до товарів, які переміщуються через митний кордон. Митні ставки систематизуються відповідно до товар­ної номенклатури зовнішньоек-чної діяльності. Митний тариф складається з конкретних ставок мита, тобто обов'язкового внеску, що його сплачують торговельні агенти митним органам при здійсненні імпорту або експорту товарів.

Мито класифікується за критеріями:

1)за способом сплати: а)адвалорне - мито, яке нараховується в процентах до митної вартості товару, що склалась на відкритому ринку в момент подачі митної декларації; б)специфічне - нараховується в уста­новленому розмірі на одиницю товару; в)комбіноване - використовує обидва вказані вище способи нарахування - вартісний і кількісний;

2)за об'єктом обкладення: а)імпортне - таке, яким обкладаються імпортні товари перед їх випуском на внутрішній ринок; б)експортне - таке, яким обкладаються товари перед випуском за межі митної території країни; в)транзитне - таке, яким обкладаються това­ри, що перевозяться через територію країни;

3)за хар-ром дії: а)сезонним - використовується для оперативно­го регулювання міжнародної торгівлі продукцією се­зонного характеру; б)антидемпінговим - застосовується у випадках ввезення на територію країни товарів за ціною, ниж­чою за нормальні ціни в середині країни-експортера; в)компенсаційним - таким, що ним обклада­ються імпортні товари, у вир-цтві яких викори­стовують субсидію;

4)за походженням: а)автономне - запроваджене на основі односто­ронніх рішень органів державної влади; б)конвенційне (договірне) - запроваджене на базі угод; в)преференціальне - таке, що має більш низьку ставку порівняно зі звичайним тарифом;

5)за типами ставок: а)постійним - таким, що не змінюється залеж­но від умов, наприклад, руху цін; б)змінним - таким, що змінюється зі зміною обставин, наприклад, рухом цін;

6)за способом підрахунку: а)номінальне - відповідає тарифним ставкам, указаним у митному тарифі; б)ефективним - митом на кінцевий товар з врахуванням мита на імпортні вузли і деталі для цих товарів.

22. Вплив імпортного мита на добробут виробників і споживачів

23.Чистий ефект для країни від запровадження імпортного мита

24. Вплив експортного мита на добробут виробників і споживачів

25. Чистий ефект для країни від запровадження експортного мита

26. Сутність і інструменти нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі

Фінансові методи:

1)експортні субсидії - грошові випла­ти, що надаються державою, банками, фондами і при­ватними особами експортерам для збільшення обсягу вивезення товарів за кордон. Можуть бути прямими (дотація сплачується виробнику під час його виходу на зовнішній ринок) або непрямими (застосовується пільгове оподаткування, страх-ня, повернення імпортного мита). СОТ забороняє експортне субсидіювання, а тому сьогодні набула значного поширення практика прихованого субсидіювання - звільнення товарів від місцевих податків, орг-ція торговельних виставок, встановлення контактів для ведення справ за кордо­ном, надання інформаційних послуг;

2)експортне кредитування - засіб фінансової зов­нішньоторговельної політики з метою держ-го сти­мулювання розвитку експорту нац-ними вироб­никами. Може виступати у фор­мах: а)субсидійованих кредитів нац-ним експорте­рам, що надаються нац-ними державними банками за процентною ставкою, нижчою за ринкову; б)держ-х кредитів іноземним імпортерам за обо­в'язкової умови закупівлі товарів тільки у п-ств країни-кредитора; в)страх-ня експортних ризиків нац-них експортерів - передбачає можливість несплати ім­портером вартості поставки, а також компенсацію по­літичного ризику;

3)демпінг - експорт товарів за ціна­ми, нижчими за собівартість товарів у конкурентів або ж за цінами, нижчими за ціни внутрішнього ринку. Види дем­пінгу: а)постійний - постійний експорт товарів за цінами, нижчими за внутрішні, які монопольне підтримуються на нац-ному ринку на рівні, ви­щому від рівня цін на міжнародному ринку. За умов нееластичного внутрішнього попиту, який досягається за рахунок ізоляції нац-ного ринку, за допомогою транспортних витрат і торговельних бар'єрів, монополіст-експортер максимізує загальний прибуток. На зовнішньому ринку максимізація досягається за раху­нок зниження ціни і розширення обсягів продажу; б)спорадичний - епізодичний про­даж товарів на міжнародному ринку за зниженою по­рівняно з нац-ним ринком ціною з метою отримання тимчасового виграшу. Необхідність в виникає тоді, коли експортер-виробник по­стає перед фактом перевир-цтва товарів і можли­вістю їх збуту за кордоном за більш низьку ціну; в)хижацький - тимчасова реалізація то­варів за кордоном за ціною, нижчою вартості аналогіч­них закордонних товарів. Мета - усунення іноземних виробників з бізнесу. Після цього ціна піднімається, а монополія без перепон реалізує свою владу у формі монопольного прибутку.

Неекономічні засоби протекціонізму є інстру­ментом захисту сегментованого ринку від іноземних конкурентів. Їх умовно можна поділити на:

1)кількісні обмеження - адміністратив­на форма держ-го регулювання торговельного обігу, яке визначає кількість і номенклатуру товарів, що експортуються і імпортуються. Найбільш по­ширені кількісні інструменти: 1.1.квотування - обмеження в кількісному або вар­тісному вираженні обсягу продукції, яку дозволено ввезти (імпортна квота) чи вивезти (експортна квота). Залежно від масштабу і дії квоти поділяються на гло­бальні (надаються для здійснен­ня експорту або імпорту певного товару на певний термін. При цьому напрямок операцій або країни-контрагенти не називаються) і індивідуальні (передбачають кількісні обмеження для кожної країни-контрагента); 1.2.ліцензування - регулювання зовнішньоек-ч­ної діяльності шляхом надання державними органами дозволу на експорт або імпорт товару в певній кількості на певний термін. Може бути складовою процесу квотування або ж самостійним інструментом регулювання зовнішньоек-чної діяльності. Основ­ним документом, що надає дозвіл на здійснення експорт­но-імпортних операцій, є ліцензія. У випадку квоту­вання ліцензія виконує спрощену роль, а в другому ви­падку ліцензія виконує складніші ф-ції, які кон­кретизують її. Форми ліцензій: а)разова - письмовий дозвіл уряду на здійснення однієї експортної або імпортної угоди тер­міном до одного року; б)генеральна - дозволяє здійснити необмежену кількість експортних або імпортних операції з певним товаром протягом року; в)глобальна - передбачає необмежену кіль­кість експортних або імпортних операцій з певним то­варом будь-якої вартості і в будь-яку країну; г)автоматична - дозволяє здійснювати зовнішньоторговельні угоди зразу ж після отримання від експортера чи імпортера заявки, яка не може бути відхилена державною інституцією; 1.3."добровільне" обмеження експорту відображає си­туацію, коли країна-імпортер спонукає свого партнера по торгівлі "добровільно" скоротити свій експорт. Країна-імпортер тис­не на країну-експортера, вимагаючи від неї введення обмежень на вивезення певного товару. Засобом тиску на торговельного партнера виступає погроза запрова­дити торгові обмеження на рівні, який стане перепоною для будь-якої міжнародної торгівлі між країна­ми. Це робиться з метою дискримінації закордонного контрагента і створення сприятливих умов для вітчиз­няних виробників. За своїми наслідками "добровільне" обме­ження експорту рівноцінне імпортній квоті;

2)приховані обмеження: 2.1.технічні бар'єри - запровадження норм і пра­вил з метою завадити імпорту (стандарти, вимоги до упаковки, маркування, санітарно-гігієнічні норми); 2.2.політика в рамках держзакупівель - метод тор­говельної політики, що зобов'язує купувати товари тільки у нац-них фірм, хоча імпортні товари можуть бути дешевшими; 2.3.вимога про вміст місцевих компонентів - метод торговельної політики, що законодавче встановлює ча­стку нац-ного вир-цтва у кінцевому продукті; 2.4.режим найбільшого сприяння - надання торговельними партнерами переваг і пільг один одному; 2.5.нац-ний режим - встановлення прав іно­земних фізичних і юр-чних осіб на рівні з нац-­ними.