- •§1. Соціалізм у новітній українській політичній думці
- •§2. Предки з XIX ст.: соціалізм Драгоманова
- •§3. Моделі української державності під час революції
- •§4. Соціалізм в Європі та «українське питання»
- •§5. Михайло Грушевський: якої України ми хочемо?
- •§6. Директорія: глухий кут українського соціалізму
- •§7. Національно-культурна автономія
- •§8. Ленінська модель
- •§9. Розкольники української революції
- •§10. «Модельна радянська республіка»
- •§11. Сталінський варіант пролетарського інтернаціоналізму
- •§2. Головні ідеї чинного націоналізму Дмитра Донцова
- •§3. Чинний націоналізм як ідеологічне підґрунтя оун
- •§4. «Націократична держава» Миколи Сціборського
- •§5. Трансформації «інтеґрального» націоналізму
- •§1. Нація та держава
- •§2. Гетьман, еліта і хліборобський клас
- •§3. Селянин із мечем та ралом
- •§4. Територіальна свідомість як державна ідеологія
- •§5. Філософ української політики
- •§6. В.Липинський про загрози українській державності
- •§1. Поширення ліберальних ідей в Україні
- •§2. Пріоритет прав особи
- •§3. Пріоритет права
- •§4. Самоврядування
- •§5. Національна ідея
- •§6. Ознаки сучасного українського «лібералізму»
- •§1. Зародки української політичної географії
- •§2. Росія як геополітична проблема
- •§3. Плани для майбутнього
- •§4. Східний вектор українських інтересів
- •§1. Державницька думка в умовах підпілля
- •§2. Ідеї українських шестидесятників
- •§3. Загальнолюдські цінності в непідцензурній думці
- •§4 Тоталітарні інституції проти українських «неформалів»
- •§5. Національна ідея та «Демплатформа»
- •§1. Р.Челлен: Україна в Першій світовій війні
- •§2. Х.Макіндер: Євро-Азія та Україна
- •§3. «Середня Європа» та Україна
- •§4. Україна в геополітичних міркуваннях м.Вебера
- •§5. «Нова Європа» р.Сетон-Вотсона
- •§6. Східна Європа як «Зелений Інтернаціонал»
- •§1. Українська незалежність як загроза цілісності Польщі
- •§2. «Польща для поляків» та проект «Великої України»
- •§3. Польсько-українськи відносини в період Другої світової війни
- •§4. «Пролетарський інтернаціоналізм» як засіб етнічної асиміляції
- •§5. Проукраїнські настрої у польському суспільстві
- •§6. Становлення міждержавних відносин
- •§1. Угорська державність так у першій третині XX століття та український чинник
- •§2. Угорські геополітичні комбінації у Другій світовій війні
- •§3. Угорська політика щодо України на сучасному етапі
- •§1. Утворення Чехословацької республіки та «українське питання»
- •§2. Розвиток двосторонніх зв’язків
- •§3. Українці в чср, проблема Підкарпатської Русі
- •§4. Закарпатська Україна у роки Другої світової війни
- •§5. «Українське питання» у комуністичній Чехословаччині
- •§6. Незалежна Україна в зовнішній політиці Чехії і Словаччини
- •§1. Політика Румунії щодо Північної Буковини у роки Першої світової війни
- •§2. «Румунія для румунів» та етнічні українські землі
- •§3. Геополітичні проекти Бухареста в Другій світовій війні та Україна
- •§4. «Національний патріотизм» як засіб асиміляції національних меншин
- •§5. Суперечності розвитку сучасних румунсько-українських відносин
- •§1. Турецько-українські контакти періоду Першої світової війни
- •§2. Турецько-українські відносини у 1918—1921 рр.
- •§3. Радянська Україна у зовнішній політиці Туреччини
- •§4. Відновлення та розвиток двосторонніх відносин на сучасному етапі
- •§1. Україна у німецькій східній стратегії на початку XX ст.
- •§2. Німецько-Австрійський блок та «українське питання»
- •§3. Гітлерівська концепція завоювання життєвого простору та Україна
- •§4. Генеральний план «Ост»
- •§5. Політика нацистів щодо оун
- •§6. Східна зовнішньополітична стратегія фрн та Україна (1949–1989)
- •§7. Незалежна Україна в зовнішньополітичній концепції об’єднаної Німеччини
- •§1. Terra incognita
- •§2. На периферії інтересів
- •§3. «Українське питання» і «холодна війна»
- •§4. Дезінтеґрація срср і Україна: виклик для сша
- •§5. Прорив у двосторонніх відносинах
- •§1. «Українське питання» в Державній думі
- •§2. Українська політика самодержавства у Першій світовій війні
- •§3. Тимчасовий уряд і Україна
- •§4. Більшовицька «Декларація прав народів Росії»
- •§5. «Воєнно-політичний союз» як форма відтворення імперії
- •§6. Доба договірних відносин
- •§7. «Добровільне об’єднання»: доктрина і практика
- •§8. Україна в сучасній російській стратегії
- •§1. Тоталітаризм і влада: потреба переосмислення
- •§2. Посткомуністичний неототалітаризм: генеза та особливості становлення 1
- •§3. Геополітичні «гени» посткомуністичної влади
- •§4. Неототалітарна парадигма державотворення в Україні
- •§1. Проблема леґітимації
- •§2. Ідеологія і утопія в посткомуністичних трансформаціях
- •§3. Національна ідея, громадянське суспільство, політична нація
- •§4. Рятівний етатизм
- •§5. Спадщина авторитарної особи
- •§6. Вторинність геополітичної леґітимації
- •§1. Етноменшини як чинник геополітики.
- •§2. Етнополітична реальність України.
- •§ 1. Стратегії економічних перетворень
- •§ 2. Стартові умови трансформаційного процесу
- •§3. Формування посткомуністичної економічної системи
- •§1. Людина корпоративна
- •§2. Радянський цех
- •§3. Пострадянська фратрія
- •§1. Про непроблематичність «п’ятого світу»
- •§2. Orbis Quintus
- •§3. Простір і час
- •§4. Фактичність громадянства
- •§1. Соціалізм у новітній українській політичній думці
- •§2. Предки з XIX ст.: соціалізм Драгоманова
- •§3. Моделі української державності під час революції
- •§4. Соціалізм в Європі та «українське питання»
- •§5. Михайло Грушевський: якої України ми хочемо?
- •§6. Директорія: глухий кут українського соціалізму
- •§7. Національно-культурна автономія
- •§8. Ленінська модель
- •§9. Розкольники української революції
- •§10. «Модельна радянська республіка»
- •§11. Сталінський варіант пролетарського інтернаціоналізму
- •§1. Микола Міхновський — романтик української ідеї
- •§2. Головні ідеї чинного націоналізму Дмитра Донцова
- •§3. Чинний націоналізм як ідеологічне підґрунтя оун
- •§4. «Націократична держава» Миколи Сціборського
- •§5. Трансформації «інтеґрального» націоналізму
- •§1. Нація та держава
- •§2. Гетьман, еліта і хліборобський клас
- •§3. Селянин із мечем та ралом
- •§4. Територіальна свідомість як державна ідеологія
- •§5. Філософ української політики
- •§6. В.Липинський про загрози українській державності
- •§1. Поширення ліберальних ідей в Україні
- •§2. Пріоритет прав особи
- •§3. Пріоритет права
- •§4. Самоврядування
- •§5. Національна ідея
- •§6. Ознаки сучасного українського «лібералізму»
- •§1. Зародки української політичної географії
- •§2. Росія як геополітична проблема
- •§3. Плани для майбутнього
- •§4. Східний вектор українських інтересів
- •§1. Державницька думка в умовах підпілля
- •§2. Ідеї українських шестидесятників
- •§3. Загальнолюдські цінності в непідцензурній думці
- •§4 Тоталітарні інституції проти українських «неформалів»
- •§5. Національна ідея та «Демплатформа»
- •§1. Р.Челлен: Україна в Першій світовій війні
- •§2. Х.Макіндер: Євро-Азія та Україна
- •§3. «Середня Європа» та Україна
- •§4. Україна в геополітичних міркуваннях м.Вебера
- •§5. «Нова Європа» р.Сетон-Вотсона
- •§6. Східна Європа як «Зелений Інтернаціонал»
- •§1. Українська незалежність як загроза цілісності Польщі
- •§2. «Польща для поляків» та проект «Великої України»
- •§3. Польсько-українськи відносини в період Другої світової війни
- •§4. «Пролетарський інтернаціоналізм» як засіб етнічної асиміляції
- •§5. Проукраїнські настрої у польському суспільстві
- •§6. Становлення міждержавних відносин
- •§1. Угорська державність так у першій третині XX століття та український чинник
- •§2. Угорські геополітичні комбінації у Другій світовій війні
- •§3. Угорська політика щодо України на сучасному етапі
- •§1. Утворення Чехословацької республіки та «українське питання»
- •§2. Розвиток двосторонніх зв’язків
- •§3. Українці в чср, проблема Підкарпатської Русі
- •§4. Закарпатська Україна у роки Другої світової війни
- •§5. «Українське питання» у комуністичній Чехословаччині
- •§6. Незалежна Україна в зовнішній політиці Чехії і Словаччини
- •§1. Політика Румунії щодо Північної Буковини у роки Першої світової війни
- •§2. «Румунія для румунів» та етнічні українські землі
- •§3. Геополітичні проекти Бухареста в Другій світовій війні та Україна
- •§4. «Національний патріотизм» як засіб асиміляції національних меншин
- •§5. Суперечності розвитку сучасних румунсько-українських відносин
- •§1. Турецько-українські контакти періоду Першої світової війни
- •§2. Турецько-українські відносини у 1918—1921 рр.
- •§3. Радянська Україна у зовнішній політиці Туреччини
- •§4. Відновлення та розвиток двосторонніх відносин на сучасному етапі
- •§1. Україна у німецькій східній стратегії на початку XX ст.
- •§2. Німецько-Австрійський блок та «українське питання»
- •§3. Гітлерівська концепція завоювання життєвого простору та Україна
- •§4. Генеральний план «Ост»
- •§5. Політика нацистів щодо оун
- •§6. Східна зовнішньополітична стратегія фрн та Україна (1949–1989)
- •§7. Незалежна Україна в зовнішньополітичній концепції об’єднаної Німеччини
- •§1. Terra incognita
- •§2. На периферії інтересів
- •§3. «Українське питання» і «холодна війна»
- •§4. Дезінтеґрація срср і Україна: виклик для сша
- •§5. Прорив у двосторонніх відносинах
§4. Відновлення та розвиток двосторонніх відносин на сучасному етапі
Реальні двосторонні стосунки починають відтворюватися вже в умовах глибокої кризи CРСР і виникнення передумов для незалежності України. Першим документальним свідченням цього став протокол між Турецькою Республікою та Українською РСР про розвиток торговельно-економічних відносин від 1989 р.
Навесні 1991 р. офіційний візит до України здійснив тодішній президент Турецької Республіки Т.Озал. 13 березня 1991 р. відбулася зустріч голови українського парламенту з турецьким президентом. Керівники двох країн прийняли Спільну заяву та підписали Декларацію про принципи та цілі відносин між обома державами. У Декларації, зокрема, відзначалось: «Виходячи з обопільних намірів продовжувати добрі традиції, закладені Договором про дружбу і братерство від 2 січня 1922 р., Україна і Туреччина заявляють про прагнення розвивати взаємовигідне співробітництво у політичній, економічній, екологічній, науково-технічній, інформаційній, культурній, гуманітарній та інших сферах» 19.
Українська сторона підкреслила свою зацікавленість у підтримці ініціативи турецького президента щодо створення зони Чорноморського економічного співробітництва як одного з шляхів розвитку інтеґраційних процесів в Європі. У зв’язку з цим Декларація виявила згоду двох країн спільно працювати у справі охорони навколишнього середовища, передусім Чорного моря, а також вироблення відповідної екологічної конвенції. Під час цього візиту було підписано документи про співробітництво у сфері телекомунікацій, в галузі культури, досягнуто домовленості про утворення українсько-турецької Асоціації зовнішньоторговельних та зовнішньоекономічних зв’язків. Ще 20 листопада 1991 р., тобто до українського референдуму щодо незалежності, Туреччина оголосила про встановлення консульських зносин з Україною.
Розпад Радянського Союзу і утворення незалежної України поставили перед Туреччиною нові завдання і виявили нові перспективи. 5–6 березня 1992 р. відбувся офіційний візит до Києва міністра закордонних справ Туреччини Х.Четіна, під час якого було підписано Протокол про консультації з питань зовнішньополітичної діяльності. Вже в травні 1992 р. відбувся перший в історії наших двосторонніх відносин офіційний візит до Туреччини Президента України Л.Кравчука та був підписаний Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Турецькою Республікою.
Сторони підтвердили «свої зобов’язання в рамках усіх підписаних між ними раніше та нині діючих актів, особливо Договору про дружбу і братерство між Україною і Туреччиною від 2 січня 1922 р.». Договір від 4 травня 1992 р. заклав основу для всебічного двостороннього співробітництва в політичній, економічній, культурній та інших сферах. Він передбачає розвиток прямих зв’язків між підприємствами, а також тісне співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища, науки і техніки, зв’язку, інформатики, туризму та спорту. Зафіксовано, що «сторони погоджуються проводити консультації з метою упорядкованого розвитку їхніх відносин та обміну думками з міжнародних і реґіональних питань». Особлива увага надається взаємодії в Чорноморському реґіоні на основі «Декларації про Чорноморське економічне співробітництво», яка була підписана в Стамбулі 25 червня 1992 р. одинадцятьма країнами причорноморського реґіону і включає взаємні зобов’язання країн-учасниць щодо поступового зняття обмежень на пересування капіталів, товарів, послуг і людей. Угода передбачає розвиток інфраструктури, а також максимальне заохочення ділового партнерства 20.
Україна й Туреччина, виходячи з прийнятих на себе міжнародних зобов’язань, домовились також про тісне співробітництво в рамках Наради з безпеки і співробітництва в Європі, а також в органах ООН.
Концептуальний підхід турецького уряду до вибудови стратегій у реґіоні полягає в тому, що політика балансування між Росією та Україною може бути відхилена в український бік, якщо і українська сторона буде докладати зусиль у цьому напрямку. Росія — країна, політику якої важко прогнозувати внаслідок цілої низки геополітичних, національних і соціальних причин. Україна продемонструвала своє прагнення підтримувати мир та безпеку не тільки в країні, а й у всьому реґіоні, її політика більш прогнозована і може в цілому відповідати національним інтересам Туреччини.
Одне з головних завдань, яке поставила перед собою Туреччина, — допомагати новим незалежним державам у перехідний період до ринку. Однією з причин цього є те, що всі ці держави — її сусіди. «Перша причина — це наші власні інтереси, ми хочемо сусідів без проблем, ми хочемо, щоб вони стояли на власних ногах і робили цей перехід. Ми хочемо допомогти цьому процесові». Серед своїх перших сусідів турецький президент назвав Україну — «одного з могутніх сусідів Туреччини» 21. Виступаючи з промовою в українському парламенті 31 травня 1994 р., президент Туреччини, зокрема, сказав: «Туреччина надає значення тому, щоб бути для України надійним другом, корисним сусідом та серйозним економічним і торговельним партнером, і докладає зусиль у цьому напрямі. Ми з задоволенням бачимо, що й Україна з подібними почуттями та підходами простягає нам руку дружби й співробітництва» 22.
Іншою причиною особливої зацікавленості Туреччини у своїх північних сусідах є тюркський, а щодо України конкретно — кримсько-татарський чинник. У Криму проживають, як відзначив турецький президент, «наші брати» 23. Туреччина вважає не тільки своїм обов’язком, але й обов’язком інших держав надати їм допомогу. І якщо зараз сотні тисяч кримських татар повернулися до Криму, то сьогодні — це проблема не тільки України, яка не в змозі розв’язати її самостійно, а й усіх цивілізованих країн.
У зв’язку з 50-річчям депортації татарського населення з Криму, турецький президент підкреслив у своєму виступі: «Наші брати татари... — є велика гілка турецької нації, вони зайняли своє місце серед тих, хто писав історію України, є найміцнішим мостом дружби між Туреччиною та Україною». Турецька сторона з вдячністю відзначила зусилля уряду України щодо повернення кримських татар на їхню історичну батьківщину і висловила готовність сприяти вирішенню їхніх житлових проблем 24. Помітна тенденція активізації економічної та гуманітарної діяльності турецьких організацій і фірм на півострові 25.
Взагалі кримське питання займає серйозне місце у турецькій зовнішній політиці щодо України.
* * *
Перші кроки Туреччини та України у справі розвитку двосторонніх стосунків у нових історичних умовах продемонстрували взаємну зацікавленість, наміри досягнути якісно нового рівня міждержавної взаємодії. Про це свідчать високі темпи зближення позицій України й Туреччини з широкого кола актуальних проблем, вирішення яких може відіграти важливу роль в економічному, соціальному та культурному житті обох країн. Подальша активізація контактів між обома державами сформувала по суті новий вектор у їхніх зовнішньополітичних курсах, спроможний радикально змінити пріоритети міжнародних орієнтацій держав Близького та Середнього Сходу, Центральної та Східної Європи.
1 Вісник Союзу визволення України.—Відень, 1914.—Ч.2.—С.9.
2 К.Левицький. Iсторія визвольних змагань галицьких українців з часу світової війни 1914-1918.—Львів, 1929.—С.11.
3 Вісник СВУ.—1915.—Ч.15-16.—С.9.
4 Вісник СВУ.—1915.—Ч.9-10.— С.17.
5 Al. Skoropys—Joltuchovskyj. Ezwдgungen bezuglich der Konstantinopel der Aktion und der Verlegung des Sitzes des Prasidiums des Bundes nach Konstantinopel. Wien, 20. Dezember 1914.—HHSt. A.P.A. 903 Kr. 8b. Ausfertigung.
6 Ця мета була бажана у зв’язку з обіцянкою Туреччини, що повсталі російські кораблі могли б кинути якір у Константинополі і за сприятливих обставин перейти під турецький прапор. Див.: Telegramm in Ziffern an Markfraf Pallavicini in Konstantinopel, nr. 602.—Wien, am. 9. Oktober 1914.—HHSt. P.A. 902 Kr. 8b. Konzept.
7 Детальніше див.: Privatschreiben des Grafen Hoyos an den Oberst Hranilovich, Armeeoberkommando. Wien, am 8. November 1914. Streng geheim.—HHSt. A.P.A. 902 Kr. 8 b. Konzept. Provisorischer Bericht... Wien, den 16. Desember 1914.—HHSt. A.P.A. 903 Kr. 8 b. Ausfertigung. Kabinett des Ministers. Privatschreiben des Grafen Hoyos an Oberst von Hranilovish. Wien, am 14. November 1914.—HHSt. A.P.A. 902 Kr. 8 b. Konzert. Streng geheim. Chiffre—Telegramm des K.u.K. Ministeriums des AuЯern an Markgraf Pallavicini in Konstantinopel, Nr. 744. Wien, 13. November 1914.—HHSt. A.P.A. 902 Liasse Kr. 8 b.
8 Al. Skoropys-Joltuchovskyj. Erwagungen bezuglich der Konstantinopler. Aktion...—HHSt. A.P.A. 903 Kr. 8b. Ausfertigung.
9 Українсько-Турецький Додатковий Договір до мирного договору, заключеного 9 лютого 1918 року в Берестю-Литовськiм між Українською Народною Республікою, з одної сторони, і Туреччиною, Німеччиною, Австро-Угорщиною і Болгарією, з другої сторони.—Мирний договір між Українською Народною Республікою, з одної, і Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною, з другої сторони.—К., 1918, друкарня Р.К.Лубківськогою— С.14.
10 «Нова Рада».—№ 46.—31 (18) березня 1918.
11 ЦДАВО України.—ф. 3766. Оп. І. Спр. 111.—Арк. 5.
12 ЦЛАВO України.—ф. 3766. Оп. І. Спр. 114.—Арк. 22. «Нова Рада».—№164.—14 (1) вересня 1918.
13 Цей короткий період, зокрема, пов’язаний з діяльністю нового українського посла в Туреччині Олександра Лотоцького. «Туреччина така ж натуральна союзниця України на півдні, як Польща—на заході,—вважав О.Лотоцький. Див.: О.Лотоцький. В Царгороді.—Варшава, 1939. Праці Українського Наукового Інституту.—Т.40.—С.15-24.
14 Черніков І. З глибин століть. Про миротворчу тенденцію у взаєминах України і Туреччини в контексті історії // Політика і час.— 1994.—№7.—С.82.
15 Повний текст договору див. у кн.: Документы внешней политики СССР.—Т.V.—М, 1961.—С.9-14.
16 Київському контрактовому, Харківському Хрешенському та Одеському.
17 Україна та Туреччина // Східний світ.—1929.—№1-2.—С.8-9.
18 Детальніше див.: Черников И. «...Решили укрепить между собой навсегда самые лучшие и сердечные отношения...» // Политика и время.—1992.—№4.—С.39; Подорож делегації членів ВУНАС до Туреччини // Східний світ.—1929.—№1-2.—С.375-385.
19 Голос України.—1992.—21 жовтня.
20 Milliyet.—1992—26 Haziran.
21 Eurasia Todey // Eurasian Studies.—1994. vol. I, № 3, Fall-p. 102.
22 Sayin Cumhurlar kanimizin Ukrayna Parlamentosunda (Verkhovna Rada-Yuksek Sivyet) yapacaklare konusma (Kiev, 31 Mayis, 1994 Sali. Saat 10.00)
23 Eurasia Todey // Eurasian Studies. —1994. vol. I, № 3, Fall-p. 107.
24 Sayin Cumhurlar kanimizin Ukrayna Parlamentosunda (Verkhovna Rada-Yuksek Sivyet) yapacaklare konusma (Kiev, 31 Mayis, 1994 Sali. Saat 10.00)
25 Всеукраинские ведомости.—1996. — 29 мая.
УКРАЇНА В СТРАТЕГІЧНИХ ПЛАНАХ НІМЕЧЧИНИ