- •§1. Соціалізм у новітній українській політичній думці
- •§2. Предки з XIX ст.: соціалізм Драгоманова
- •§3. Моделі української державності під час революції
- •§4. Соціалізм в Європі та «українське питання»
- •§5. Михайло Грушевський: якої України ми хочемо?
- •§6. Директорія: глухий кут українського соціалізму
- •§7. Національно-культурна автономія
- •§8. Ленінська модель
- •§9. Розкольники української революції
- •§10. «Модельна радянська республіка»
- •§11. Сталінський варіант пролетарського інтернаціоналізму
- •§2. Головні ідеї чинного націоналізму Дмитра Донцова
- •§3. Чинний націоналізм як ідеологічне підґрунтя оун
- •§4. «Націократична держава» Миколи Сціборського
- •§5. Трансформації «інтеґрального» націоналізму
- •§1. Нація та держава
- •§2. Гетьман, еліта і хліборобський клас
- •§3. Селянин із мечем та ралом
- •§4. Територіальна свідомість як державна ідеологія
- •§5. Філософ української політики
- •§6. В.Липинський про загрози українській державності
- •§1. Поширення ліберальних ідей в Україні
- •§2. Пріоритет прав особи
- •§3. Пріоритет права
- •§4. Самоврядування
- •§5. Національна ідея
- •§6. Ознаки сучасного українського «лібералізму»
- •§1. Зародки української політичної географії
- •§2. Росія як геополітична проблема
- •§3. Плани для майбутнього
- •§4. Східний вектор українських інтересів
- •§1. Державницька думка в умовах підпілля
- •§2. Ідеї українських шестидесятників
- •§3. Загальнолюдські цінності в непідцензурній думці
- •§4 Тоталітарні інституції проти українських «неформалів»
- •§5. Національна ідея та «Демплатформа»
- •§1. Р.Челлен: Україна в Першій світовій війні
- •§2. Х.Макіндер: Євро-Азія та Україна
- •§3. «Середня Європа» та Україна
- •§4. Україна в геополітичних міркуваннях м.Вебера
- •§5. «Нова Європа» р.Сетон-Вотсона
- •§6. Східна Європа як «Зелений Інтернаціонал»
- •§1. Українська незалежність як загроза цілісності Польщі
- •§2. «Польща для поляків» та проект «Великої України»
- •§3. Польсько-українськи відносини в період Другої світової війни
- •§4. «Пролетарський інтернаціоналізм» як засіб етнічної асиміляції
- •§5. Проукраїнські настрої у польському суспільстві
- •§6. Становлення міждержавних відносин
- •§1. Угорська державність так у першій третині XX століття та український чинник
- •§2. Угорські геополітичні комбінації у Другій світовій війні
- •§3. Угорська політика щодо України на сучасному етапі
- •§1. Утворення Чехословацької республіки та «українське питання»
- •§2. Розвиток двосторонніх зв’язків
- •§3. Українці в чср, проблема Підкарпатської Русі
- •§4. Закарпатська Україна у роки Другої світової війни
- •§5. «Українське питання» у комуністичній Чехословаччині
- •§6. Незалежна Україна в зовнішній політиці Чехії і Словаччини
- •§1. Політика Румунії щодо Північної Буковини у роки Першої світової війни
- •§2. «Румунія для румунів» та етнічні українські землі
- •§3. Геополітичні проекти Бухареста в Другій світовій війні та Україна
- •§4. «Національний патріотизм» як засіб асиміляції національних меншин
- •§5. Суперечності розвитку сучасних румунсько-українських відносин
- •§1. Турецько-українські контакти періоду Першої світової війни
- •§2. Турецько-українські відносини у 1918—1921 рр.
- •§3. Радянська Україна у зовнішній політиці Туреччини
- •§4. Відновлення та розвиток двосторонніх відносин на сучасному етапі
- •§1. Україна у німецькій східній стратегії на початку XX ст.
- •§2. Німецько-Австрійський блок та «українське питання»
- •§3. Гітлерівська концепція завоювання життєвого простору та Україна
- •§4. Генеральний план «Ост»
- •§5. Політика нацистів щодо оун
- •§6. Східна зовнішньополітична стратегія фрн та Україна (1949–1989)
- •§7. Незалежна Україна в зовнішньополітичній концепції об’єднаної Німеччини
- •§1. Terra incognita
- •§2. На периферії інтересів
- •§3. «Українське питання» і «холодна війна»
- •§4. Дезінтеґрація срср і Україна: виклик для сша
- •§5. Прорив у двосторонніх відносинах
- •§1. «Українське питання» в Державній думі
- •§2. Українська політика самодержавства у Першій світовій війні
- •§3. Тимчасовий уряд і Україна
- •§4. Більшовицька «Декларація прав народів Росії»
- •§5. «Воєнно-політичний союз» як форма відтворення імперії
- •§6. Доба договірних відносин
- •§7. «Добровільне об’єднання»: доктрина і практика
- •§8. Україна в сучасній російській стратегії
- •§1. Тоталітаризм і влада: потреба переосмислення
- •§2. Посткомуністичний неототалітаризм: генеза та особливості становлення 1
- •§3. Геополітичні «гени» посткомуністичної влади
- •§4. Неототалітарна парадигма державотворення в Україні
- •§1. Проблема леґітимації
- •§2. Ідеологія і утопія в посткомуністичних трансформаціях
- •§3. Національна ідея, громадянське суспільство, політична нація
- •§4. Рятівний етатизм
- •§5. Спадщина авторитарної особи
- •§6. Вторинність геополітичної леґітимації
- •§1. Етноменшини як чинник геополітики.
- •§2. Етнополітична реальність України.
- •§ 1. Стратегії економічних перетворень
- •§ 2. Стартові умови трансформаційного процесу
- •§3. Формування посткомуністичної економічної системи
- •§1. Людина корпоративна
- •§2. Радянський цех
- •§3. Пострадянська фратрія
- •§1. Про непроблематичність «п’ятого світу»
- •§2. Orbis Quintus
- •§3. Простір і час
- •§4. Фактичність громадянства
- •§1. Соціалізм у новітній українській політичній думці
- •§2. Предки з XIX ст.: соціалізм Драгоманова
- •§3. Моделі української державності під час революції
- •§4. Соціалізм в Європі та «українське питання»
- •§5. Михайло Грушевський: якої України ми хочемо?
- •§6. Директорія: глухий кут українського соціалізму
- •§7. Національно-культурна автономія
- •§8. Ленінська модель
- •§9. Розкольники української революції
- •§10. «Модельна радянська республіка»
- •§11. Сталінський варіант пролетарського інтернаціоналізму
- •§1. Микола Міхновський — романтик української ідеї
- •§2. Головні ідеї чинного націоналізму Дмитра Донцова
- •§3. Чинний націоналізм як ідеологічне підґрунтя оун
- •§4. «Націократична держава» Миколи Сціборського
- •§5. Трансформації «інтеґрального» націоналізму
- •§1. Нація та держава
- •§2. Гетьман, еліта і хліборобський клас
- •§3. Селянин із мечем та ралом
- •§4. Територіальна свідомість як державна ідеологія
- •§5. Філософ української політики
- •§6. В.Липинський про загрози українській державності
- •§1. Поширення ліберальних ідей в Україні
- •§2. Пріоритет прав особи
- •§3. Пріоритет права
- •§4. Самоврядування
- •§5. Національна ідея
- •§6. Ознаки сучасного українського «лібералізму»
- •§1. Зародки української політичної географії
- •§2. Росія як геополітична проблема
- •§3. Плани для майбутнього
- •§4. Східний вектор українських інтересів
- •§1. Державницька думка в умовах підпілля
- •§2. Ідеї українських шестидесятників
- •§3. Загальнолюдські цінності в непідцензурній думці
- •§4 Тоталітарні інституції проти українських «неформалів»
- •§5. Національна ідея та «Демплатформа»
- •§1. Р.Челлен: Україна в Першій світовій війні
- •§2. Х.Макіндер: Євро-Азія та Україна
- •§3. «Середня Європа» та Україна
- •§4. Україна в геополітичних міркуваннях м.Вебера
- •§5. «Нова Європа» р.Сетон-Вотсона
- •§6. Східна Європа як «Зелений Інтернаціонал»
- •§1. Українська незалежність як загроза цілісності Польщі
- •§2. «Польща для поляків» та проект «Великої України»
- •§3. Польсько-українськи відносини в період Другої світової війни
- •§4. «Пролетарський інтернаціоналізм» як засіб етнічної асиміляції
- •§5. Проукраїнські настрої у польському суспільстві
- •§6. Становлення міждержавних відносин
- •§1. Угорська державність так у першій третині XX століття та український чинник
- •§2. Угорські геополітичні комбінації у Другій світовій війні
- •§3. Угорська політика щодо України на сучасному етапі
- •§1. Утворення Чехословацької республіки та «українське питання»
- •§2. Розвиток двосторонніх зв’язків
- •§3. Українці в чср, проблема Підкарпатської Русі
- •§4. Закарпатська Україна у роки Другої світової війни
- •§5. «Українське питання» у комуністичній Чехословаччині
- •§6. Незалежна Україна в зовнішній політиці Чехії і Словаччини
- •§1. Політика Румунії щодо Північної Буковини у роки Першої світової війни
- •§2. «Румунія для румунів» та етнічні українські землі
- •§3. Геополітичні проекти Бухареста в Другій світовій війні та Україна
- •§4. «Національний патріотизм» як засіб асиміляції національних меншин
- •§5. Суперечності розвитку сучасних румунсько-українських відносин
- •§1. Турецько-українські контакти періоду Першої світової війни
- •§2. Турецько-українські відносини у 1918—1921 рр.
- •§3. Радянська Україна у зовнішній політиці Туреччини
- •§4. Відновлення та розвиток двосторонніх відносин на сучасному етапі
- •§1. Україна у німецькій східній стратегії на початку XX ст.
- •§2. Німецько-Австрійський блок та «українське питання»
- •§3. Гітлерівська концепція завоювання життєвого простору та Україна
- •§4. Генеральний план «Ост»
- •§5. Політика нацистів щодо оун
- •§6. Східна зовнішньополітична стратегія фрн та Україна (1949–1989)
- •§7. Незалежна Україна в зовнішньополітичній концепції об’єднаної Німеччини
- •§1. Terra incognita
- •§2. На периферії інтересів
- •§3. «Українське питання» і «холодна війна»
- •§4. Дезінтеґрація срср і Україна: виклик для сша
- •§5. Прорив у двосторонніх відносинах
§4. Генеральний план «Ост»
Апогеєм масового нищення людей на територіях Сходу мало стати виконання ґрандіозної програми етноциду, розробка якої почалася відразу після розгрому та окупації Польщі. 7 жовтня 1939 р. Гітлер підписав декрет про посилення німецької нації. Зокрема, передбачалось повернути з-за кордону німецьких громадян та фольксдойчів, створити нові німецькі колонії та нове німецьке селянство 30. Саме цей декрет започаткував усі наведені вище та ряд інших людожерлих директив і наказів, що їх виконання стало змістом німецької політики в окупованій Україні. Саме він поклав початок створенню і запустив у дію механізм знелюднення східних територій — від розстрілу заручників до газових камер — «фабрик смерті».
Замисливши здобути нові величезні території на Сході, Гітлер дивився на них як на простір для зростання німецького сільського населення, котре вважав найціннішою частиною нації. Тому посилення німецької нації бачилося як зростання німецького сільського населення, але не в самій Німеччині, бо там уже всі ґрунти розібрано. Україна завжди розглядалася з Німеччини як ідеальний реґіон для сільського господарства. Тому вона не могла не стати об’єктом виняткового значення у майбутній нацистській політиці онімечення Сходу. Українському народові це несло особливу загрозу 31.
Зробившись райхскомісаром із проблем посилення німецької нації, Гіммлер негайно створив відповідний райхскомісаріат також у системі СС. Його плановий відділ заходився розробляти план понімечення Сходу, що дістав назву ґенерального плану «Ост» (Схід).
Генеральна ідея плану полягала в тому, що слов’янське населення в основній своїй масі підлягало депортації до Сибіру, а на його місце мали селитися німці та люди інших національностей германського кореня. Відомі тільки фраґменти плану «Ост». Зокрема, в них фігурує Галичина, з якої планувалося депортувати 65 % місцевого населення 32.
Перший етап здійснення плану був розрахований на 25–30 повоєнних років. Протягом цього періоду на просторах європейської частини СРСР мала бути утворена мережа «марок» — колоній з німецьким населенням 33. Понімеченню підлягала саме територія, а не населення.
У своїх розмовах за вечірнім столом, що стенографувалися, Гітлер найчастіше згадував Україну. Він казав: «Ми візьмемо південну частину України, перш за все Крим, і зробимо її суто німецькою колонією. Буде неважко вигнати геть населення, яке тут є зараз... За сотню років тут житимуть мільйони німецьких селян. Сто тридцять мільйонів населення в райху, дев’яносто в Україні» 34. Багатства України доводили його до екстазу: «Де ще є район, здатний давати залізо, що своєю якістю рівнялося б із українським? Україна має марґанець, за яким до неї звертається навіть Америка. А крім того — стільки інших можливостей!» 35.
До понімечення української землі гітлерівці взялися, не чекаючи закінчення війни. Першою його формою було утворення сільськогосподарських маєтків для есесівців на Україні. Про долю місцевого населення виразно говорить те, що головним управителем цих маєтків у липні 1942 р. було призначено О.Поля — начальника всієї системи гітлерівських концтаборів, яка теж являла собою одну з ланок організації СС.
Власниками нових маєтків, що їх загальна площа на території від України до Прибалтики досягла 600 тис. га 36, не випадково були есесівці, бо вся справа понімечення від початку до кінця мала перебувати винятково у віданні есесівських органів. Займаючи привілейоване становище в державній структурі гітлерівської Німеччини, вони прагнули зняти всі вершки зі здобичі, не рахуючись з апетитами своїх колеґ із вермахту. Описування майбутнього збагачення німецьких солдатів і офіцерів за рахунок загарбаних радянських земель було одним із головних мотивів фашистської пропаґанди. Тим часом есесівські офіцери здобували маєтки, прагнучи нахапати якнайбільше. Дійшло до того, що 26 жовтня 1942 р. Гіммлер змушений був видати циркуляр, у якому говорилося, що деякі його підлеглі втратили чуття міри у надбанні власності на Сході 37.
Вже 1942 р. були зроблені перші кроки до здійснення основної ідеї ґенерального плану «Ост». У липні 1942 р., у зв’язку з перенесенням центру ваги воєнних операцій на південне крило радянсько-німецького фронту, ставка Гітлера була переведена в околиці Вінниці, звідки почалось виселення українців і куди Гіммлер наказав переселити 10 тис. німців 38. 15 жовтня розпорядженням Коха, райхскомісара України, суцільна зона виселення була поширена на південну частину суміжної Житомирської області. Тут вона охоплювала до 60 населених пунктів 39. Весь цей район одержав назву «Хеґельвальд». 12 грудня, після того, як операцію в основному було завершено, Кох видав наказ про утворення «німецької переселенської округи Хеґельвальд» площею 500 кв.км і з населенням близько 9 тис. чол 40. Відповідно до ґенерального плану «Ост» округа була вилучена з відання райхскомісаріату Україна і передана під управління есесівських органів 41.