§4. «Націократична держава» Миколи Сціборського

Донцов був не єдиним оунівським ідеологом. Свою модель націократичної української держави в середині тридцятих років запропонував Микола Сціборський — на той час, фактично, друга після Є.Коновальця людина в ОУН. 1935 року він видав у Парижі книжку «Націократія», в якій окреслив своє бачення української державності.

У цій роботі він піддав гострій і подекуди справедливій критиці демократичний, соціалістичний, комуністичний та монархічний суспільні устрої. Натомість дуже схвально трактує фашизм італійської моделі. Для Сціборського «фашизм — це насамперед націоналізм — любов до власної батьківщини й патріотичні почування, доведені до самопосвяти й культу жертовного фанатизму» ²⁰.

Тут-таки Сціборський роз’яснює і сам термін «націократія». «Націократією називаємо режим панування нації у власній державі, що здійснюється владою всіх соціяльно-корисних верств, об’єднаних — відповідно до їхніх суспільно-продукційних функцій — у представницьких органах державного управління» ²¹. Здавалося б, життєздатна схема, яку цілком можливо реалізувати. Але — за однієї умови, а саме — наявності не абстрактної, а реальної політичної нації. Націократи ж вирішили це питання дуже просто: вони, не надто дбаючи про арґументацію, заявили, що «нація — це вічність», а, отже, бажане оголосили дійсним. Звідси випливає їхня неспроможність до будь-яких дискусій стосовно реальності пропонованого ними устрою. «Рішаючим є те, — пише Сціборський, — що націоналізм — це не плитка партійна теорійка; це універсальний і непримиримий у своїй внутрішній рації світогляд. «Погоджувати» його з кимсь методами «конґресових дискусій» і торгів немислимо... Поєднання ідеологічного наставлення націоналізму з політичною тактикою «всеукраїнських конґресів» — було б для нього рівнозначне самогубству» ²².

Згідно з моделлю Сціборського, формою суспільної організації є для націократії державний синдикалізм. Націократія відкидає участь політичних партій в державному управлінні. Вона обстоює диктатуру, опорою якої має стати ударний, бойовий загін революції — організований націоналізм. Оскільки ж М.Сціборський був одним з найвпливовіших членів проводу ОУН, зрозуміло, яку організацію він мав на увазі. Водночас, на відміну від фашистської доктрини, яка визнає диктатуру єдиною формою організації суспільства, Сціборський наголошував, що в націократичній державі влада диктатора буде тимчасовою. «Покладаючи на диктатуру надзвичайні історичні завдання в переконанні, що лише вона зможе їх виконати, — пише він, — націоналізм водночас усвідомлює собі небезпеку її самоконсервації і застарілості, коли вона стане ціллю для самої себе... У відмінність до інших авторитарних концепцій, він визнає диктатуру не за незмінний принцип, лише за виправдуваний доцільністю тимчасовий період» ²³.

У розрізі націократична українська держава уявлялася Сціборському так: народні маси беруть участь у громадському та політичному житті через представництво в органах місцевої самоуправи та в синдикалістських організаціях. Держава за адміністративним принципом має поділятися на краї, повіти й громади, що керуються власними органами самоуправи. Вибори до останніх відбуваються на засадах прямого, загального, рівного й таємного голосування. У всіх ланках адміністративного поділу є також загальнодержавні, адміністративні, господарські та інші установи, що виконуватимуть своє призначення під безпосереднім керівництвом державного уряду.

Законодавчою установою є Державна Рада, яка обирається за тими ж принципами, що і місцеві, з кандидатів, визначених синдикатами. На чолі нації та державної організації стоятиме Голова Держави.

Отже, перед нами дещо примітивна, але цілком ймовірна схема державного устрою. До речі, її елементи (скажімо, представники президента на місцях) запозичувалися свого часу режимом Леоніда Кравчука, а про інші (цілковите обмеження прав Верховної Ради), здається, мріє нинішній. Єдине, що перетворює плани Сціборського на явну утопію — це, як ми вже зазначали, спрощене тлумачення процесів формування української нації.

Сціборський декларував, що ОУН змагається не за панування над нацією — «лише за панування самої нації — ось місія, що перед нею стоїть і стоятиме організований націоналізм» ²⁴. Однак згодом, коли фашистські режими в європейських країнах ще більш зміцніли, ОУН відкинула будь-які реверанси щодо свого слугування народові.