§6. Незалежна Україна в зовнішній політиці Чехії і Словаччини

Чехія і Словаччина об’єктивно зацікавлені в стабільному розвитку незалежної демократичної України, так само як і в економічному співробітництві з нею. Для країн Центральної Європи Україна залишається стратегічним транзитним шляхом до ринків країн СНД. Словаччина і Чехія по-різному визначають свої концепції розвитку співробітництва з Україною, хоч визначальними й спільними в цьому процесі є такі чинники: динамічний розвиток двосторонніх міждержавних стосунків, пошук можливостей реґіонального інтеґраційного зближення, інтенсифікація співробітництва в загально-європейських структурах.

Чехія не має спільного кордону з Україною. «Східна політика» Чехії концептуально відійшла на другий план порівняно з розвитком відносин із країнами Європейського Союзу. Словаччина має більше спільних інтересів з Україною, зокрема в Карпатському реґіоні. Українсько-словацькі відносини після розпаду ЧСФР розвивались димамічніше порівняно з українсько-чеськими. Під час візиту в Київ 29–30 червня 1993 р. президента Словаччини Міхала Ковача було підписано Договір про дружбу і співробітництво. Важливою є фіксація відсутності територіальних претензій. Політичне порозуміння між Україною і Словаччиною сприяє плідному розвитку економічних зв’язків.

У Празі 26 квітня 1995 р. президенти Л.Кучма та В.Гавел підписали Договір про дружні відносини та співробітництво між Україною і Чеською Республікою. Діє спільна комісія з питань торговельно-економічного співробітництва.

Дуже важливе в політиці і Чехії й Словаччини щодо України є залучення її до реґіональних інтеґраційних процесів. Завдяки позиції Чехії та Словаччини Україна в червні 1996 р. стала членом Центральноєвропейської ініціативи. Водночас, головним чином через глибоку економічну кризу в Україні, Чехія та Словаччина дуже обережно ставляться до перспективи вступу України у Вишеградський блок і до можливості приєднання України до центральноєвропейської зони вільної торгівлі.

Словаччина, Україна і Чехія активно співпрацюють у Раді Європи. З більшості проблем сучасної європейської політики концептуальні парадигми України, Чехії, Словаччини гармонують та реально сприяють розбудові нової інтеґрованої Європи.

 ¹Бибо Иштван. Нищета духа малых восточноевропейских государств//Венгерский меридиан (Будапешт).—1991.—№2.—С.52-53.

 ² Внешняя политика Чехословакии. 1918—1939.—Сборник статей.—М.,1959.—С.58.

 ³Див.: Віднянський С. В. Т. Масарик про Україну і українців//Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки.—Вип.4.—К., 1993.—С.132-147.

 ⁴Masaryk T. G. Slovanskй problйmy.—Praha, 1928.—S.91-92.

 ⁵Masaryk T. Novб Evropa (Stanovisko slovanskй).—Praha, 1920.—S.219-220.

 ⁶ Sladek Zdenek, Jaroslav Valenta. Sprawy ukrainskie w czechoslowackiej polityce wschodniej w latach 1918-1912// Z dziejуw stosunkуw polsko-radzieckich. Stud. i mater.—1968.—№3.—S.147-148.

⁷ Бенеш Эдвард. Речь о Подкарпаторусской проблеме.—Ужгород, 1934.—С.23.

 ⁸ ЦДАВОВ України.—Ф.3696.—оп. 2.—спр.—576.—Арк.6.

⁹ «Нова Україна».—1922.—Ч.13-15.—С.6.

¹⁰ Necas J. Uprimnй slovo o stycich cesko- ukrajinskэch.—Kyjiv—Praha, 1919.—S.27-28.

¹¹ Sladek Zdenek, Jaroslav Valenta. Sprawy...—S.152.

¹² Ibid.—S.153.

¹³ Петерс И. А. Чехословацко-советские отношения (1918—1934).—К., 1965.—С.125.

¹⁴Українська РСР на міжнародній арені. — Збірник документів (1917 —1923 рр.).—К., 1966.—С.506-510.

¹⁵ Політика і час.—1992.—№3.— С.50-51.

¹⁶ ЦДАВОВ України.—Ф.3696.—Оп.2.—Спр.271.—Арк.11.

¹⁷ Див.: Віднянський С. В. Культурно-освітня і наукова діяльність української еміґрації в Чехо-Словаччині: Український вільний університет (1921—1945 рр.).—К., 1994.

¹⁸ Бенеш Эдвард. Вказ. пр.—С.26-27.

¹⁹ Масарик Т. Г. Світова революція за війни й у війні 1914—1918: Спомини.—Львів, 1930.—Ч.II.—С.444.

²⁰ Стерчо П. Карпато-українська держава.—Торонто, 1965.—С.21.

²¹ Див.: Худанич В. І. Міжвоєнний період в історії Закарпаття // Українські Карпати.—Ужгород, 1993.—С.538-545; Віднянський С. Закарпаття у складі Чехо-Словацької республіки: переломний етап у національно- культурному й етнополітичному розвитку русинів-українців // Культура українських Карпат.—Ужгород, 1994.—С.130-140.

²² Нариси історії Закарпаття. Т.II (1918—1945).—Ужгород, 1995.—С.264—270.

²³ Автономний уряд А.Волошина почав створювати українські військові формування—«Карпатську Січ», провідну роль у яких відігравали численні добровольці з УГА.

²⁴ Вегеш М. Події 13—14 березня 1939 р. в Карпатській Україні. (У кн.: Молодь—Україні.—Т.5—6.—Ужгород, 1995.—С.186—190).

²⁵ Симоненко Р. Міжнародне утвердження України // Політика і час.—1996.—№1.—С.69.

²⁶ Гранчак І. М., Поп І. І. Закарпаття в чехословацько-радянських відносинах періоду Другої світової війни // Карпатика. Актуальні питання історії, історіографії і культури країн Центральної і Південно-Східної Європи.—Вип.2.—Ужгород, 1993.—С.227.

²⁷ Kaplan K. Pravda o Ceskoslovensku 1945—1948.—Praha, 1990.—S.23.

²⁸ Див.: Поп И. И. Чехословакия—Советский Союз. 1941—1947 гг.—М., 1990.

²⁹ Див.: Політика і час.—1993.—№12.—С.52—53.

³⁰ Fierlinger Z. Ve sluzbach CSR. Pameti z druheho zahrahacniho odboje.—Praha, 1948.—D.2.—S.452.

³¹Шляхом Жовтня. Збірник документів.—Вип.VI.—Ужгород,1965.—С.284.

³² Україна згідно з затвердженим Х сесією Верховної Ради СРСР 1 лютого 1944 р. Законом отримала поряд з іншими союзними республіками право створити власний наркомат закордонних справ для укладання угод та встановлення дипломатичних і консульських відносин з іноземними країнами. (Радянська Україна. — 1944. — 2 лютого).

³³ Aspaturian Vernon V. The Union Republics in Soviet Diplomacy: A Study of Soviet Federalism in the Service of Soviet Foreign Policy—Geneve—Paris, 1960.—Р.196.

³⁴ Сборник Действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР и иностpанными государствами.—Т.XI.—М., 1955.—С.31—32.

³⁵ Мушинка М. Українці Чехо-Словаччини // Українська діаспора.—1993.—№3.—С.43.

³⁶ У цьому реґіоні збереглося близько 250 українських сіл і містечок і мешкало, згідно з офіційною статистикою, в 50—60-х роках близько 60 тис. українців (до війни їх нараховувалося понад 100 тисяч).

³⁷ Гайдош М., Конєчни С. До питання про політико-правове становище русинів-українців у Словаччині (1944—1948 рр.) // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки.—Вип.5.—К., 1995.—С.97-106.

УКРАЇНА В РУМУНСЬКИХ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИХ КОНЦЕПЦІЯХ

Зовнішньополітична стратегія правлячих кіл Румунії на початку XX ст. базувалася на концепції об’єднання усіх «румунських історичних провінцій» в «унітарну національну румунську державу», причому українські землі північної частини Буковини і півдня Бессарабії розглядались як частина «Великої Румунії». До розробки концепції «Великої Румунії» залучалися відомі румунські історики Н.Йорґа, К.Джуреску, А.Ксенопол, І.Ністор та ін. Їхні зусилля були спрямовані на пошук етнічних, історичних і географічних арґументів, які б підтверджували «право» Румунії на всю територію Буковини і Бессарабії. Ця ідея інтенсивно пропаґувалася і всередині країни, і за її межами.