- •§1. Соціалізм у новітній українській політичній думці
- •§2. Предки з XIX ст.: соціалізм Драгоманова
- •§3. Моделі української державності під час революції
- •§4. Соціалізм в Європі та «українське питання»
- •§5. Михайло Грушевський: якої України ми хочемо?
- •§6. Директорія: глухий кут українського соціалізму
- •§7. Національно-культурна автономія
- •§8. Ленінська модель
- •§9. Розкольники української революції
- •§10. «Модельна радянська республіка»
- •§11. Сталінський варіант пролетарського інтернаціоналізму
- •§2. Головні ідеї чинного націоналізму Дмитра Донцова
- •§3. Чинний націоналізм як ідеологічне підґрунтя оун
- •§4. «Націократична держава» Миколи Сціборського
- •§5. Трансформації «інтеґрального» націоналізму
- •§1. Нація та держава
- •§2. Гетьман, еліта і хліборобський клас
- •§3. Селянин із мечем та ралом
- •§4. Територіальна свідомість як державна ідеологія
- •§5. Філософ української політики
- •§6. В.Липинський про загрози українській державності
- •§1. Поширення ліберальних ідей в Україні
- •§2. Пріоритет прав особи
- •§3. Пріоритет права
- •§4. Самоврядування
- •§5. Національна ідея
- •§6. Ознаки сучасного українського «лібералізму»
- •§1. Зародки української політичної географії
- •§2. Росія як геополітична проблема
- •§3. Плани для майбутнього
- •§4. Східний вектор українських інтересів
- •§1. Державницька думка в умовах підпілля
- •§2. Ідеї українських шестидесятників
- •§3. Загальнолюдські цінності в непідцензурній думці
- •§4 Тоталітарні інституції проти українських «неформалів»
- •§5. Національна ідея та «Демплатформа»
- •§1. Р.Челлен: Україна в Першій світовій війні
- •§2. Х.Макіндер: Євро-Азія та Україна
- •§3. «Середня Європа» та Україна
- •§4. Україна в геополітичних міркуваннях м.Вебера
- •§5. «Нова Європа» р.Сетон-Вотсона
- •§6. Східна Європа як «Зелений Інтернаціонал»
- •§1. Українська незалежність як загроза цілісності Польщі
- •§2. «Польща для поляків» та проект «Великої України»
- •§3. Польсько-українськи відносини в період Другої світової війни
- •§4. «Пролетарський інтернаціоналізм» як засіб етнічної асиміляції
- •§5. Проукраїнські настрої у польському суспільстві
- •§6. Становлення міждержавних відносин
- •§1. Угорська державність так у першій третині XX століття та український чинник
- •§2. Угорські геополітичні комбінації у Другій світовій війні
- •§3. Угорська політика щодо України на сучасному етапі
- •§1. Утворення Чехословацької республіки та «українське питання»
- •§2. Розвиток двосторонніх зв’язків
- •§3. Українці в чср, проблема Підкарпатської Русі
- •§4. Закарпатська Україна у роки Другої світової війни
- •§5. «Українське питання» у комуністичній Чехословаччині
- •§6. Незалежна Україна в зовнішній політиці Чехії і Словаччини
- •§1. Політика Румунії щодо Північної Буковини у роки Першої світової війни
- •§2. «Румунія для румунів» та етнічні українські землі
- •§3. Геополітичні проекти Бухареста в Другій світовій війні та Україна
- •§4. «Національний патріотизм» як засіб асиміляції національних меншин
- •§5. Суперечності розвитку сучасних румунсько-українських відносин
- •§1. Турецько-українські контакти періоду Першої світової війни
- •§2. Турецько-українські відносини у 1918—1921 рр.
- •§3. Радянська Україна у зовнішній політиці Туреччини
- •§4. Відновлення та розвиток двосторонніх відносин на сучасному етапі
- •§1. Україна у німецькій східній стратегії на початку XX ст.
- •§2. Німецько-Австрійський блок та «українське питання»
- •§3. Гітлерівська концепція завоювання життєвого простору та Україна
- •§4. Генеральний план «Ост»
- •§5. Політика нацистів щодо оун
- •§6. Східна зовнішньополітична стратегія фрн та Україна (1949–1989)
- •§7. Незалежна Україна в зовнішньополітичній концепції об’єднаної Німеччини
- •§1. Terra incognita
- •§2. На периферії інтересів
- •§3. «Українське питання» і «холодна війна»
- •§4. Дезінтеґрація срср і Україна: виклик для сша
- •§5. Прорив у двосторонніх відносинах
- •§1. «Українське питання» в Державній думі
- •§2. Українська політика самодержавства у Першій світовій війні
- •§3. Тимчасовий уряд і Україна
- •§4. Більшовицька «Декларація прав народів Росії»
- •§5. «Воєнно-політичний союз» як форма відтворення імперії
- •§6. Доба договірних відносин
- •§7. «Добровільне об’єднання»: доктрина і практика
- •§8. Україна в сучасній російській стратегії
- •§1. Тоталітаризм і влада: потреба переосмислення
- •§2. Посткомуністичний неототалітаризм: генеза та особливості становлення 1
- •§3. Геополітичні «гени» посткомуністичної влади
- •§4. Неототалітарна парадигма державотворення в Україні
- •§1. Проблема леґітимації
- •§2. Ідеологія і утопія в посткомуністичних трансформаціях
- •§3. Національна ідея, громадянське суспільство, політична нація
- •§4. Рятівний етатизм
- •§5. Спадщина авторитарної особи
- •§6. Вторинність геополітичної леґітимації
- •§1. Етноменшини як чинник геополітики.
- •§2. Етнополітична реальність України.
- •§ 1. Стратегії економічних перетворень
- •§ 2. Стартові умови трансформаційного процесу
- •§3. Формування посткомуністичної економічної системи
- •§1. Людина корпоративна
- •§2. Радянський цех
- •§3. Пострадянська фратрія
- •§1. Про непроблематичність «п’ятого світу»
- •§2. Orbis Quintus
- •§3. Простір і час
- •§4. Фактичність громадянства
- •§1. Соціалізм у новітній українській політичній думці
- •§2. Предки з XIX ст.: соціалізм Драгоманова
- •§3. Моделі української державності під час революції
- •§4. Соціалізм в Європі та «українське питання»
- •§5. Михайло Грушевський: якої України ми хочемо?
- •§6. Директорія: глухий кут українського соціалізму
- •§7. Національно-культурна автономія
- •§8. Ленінська модель
- •§9. Розкольники української революції
- •§10. «Модельна радянська республіка»
- •§11. Сталінський варіант пролетарського інтернаціоналізму
- •§1. Микола Міхновський — романтик української ідеї
- •§2. Головні ідеї чинного націоналізму Дмитра Донцова
- •§3. Чинний націоналізм як ідеологічне підґрунтя оун
- •§4. «Націократична держава» Миколи Сціборського
- •§5. Трансформації «інтеґрального» націоналізму
- •§1. Нація та держава
- •§2. Гетьман, еліта і хліборобський клас
- •§3. Селянин із мечем та ралом
- •§4. Територіальна свідомість як державна ідеологія
- •§5. Філософ української політики
- •§6. В.Липинський про загрози українській державності
- •§1. Поширення ліберальних ідей в Україні
- •§2. Пріоритет прав особи
- •§3. Пріоритет права
- •§4. Самоврядування
- •§5. Національна ідея
- •§6. Ознаки сучасного українського «лібералізму»
- •§1. Зародки української політичної географії
- •§2. Росія як геополітична проблема
- •§3. Плани для майбутнього
- •§4. Східний вектор українських інтересів
- •§1. Державницька думка в умовах підпілля
- •§2. Ідеї українських шестидесятників
- •§3. Загальнолюдські цінності в непідцензурній думці
- •§4 Тоталітарні інституції проти українських «неформалів»
- •§5. Національна ідея та «Демплатформа»
- •§1. Р.Челлен: Україна в Першій світовій війні
- •§2. Х.Макіндер: Євро-Азія та Україна
- •§3. «Середня Європа» та Україна
- •§4. Україна в геополітичних міркуваннях м.Вебера
- •§5. «Нова Європа» р.Сетон-Вотсона
- •§6. Східна Європа як «Зелений Інтернаціонал»
- •§1. Українська незалежність як загроза цілісності Польщі
- •§2. «Польща для поляків» та проект «Великої України»
- •§3. Польсько-українськи відносини в період Другої світової війни
- •§4. «Пролетарський інтернаціоналізм» як засіб етнічної асиміляції
- •§5. Проукраїнські настрої у польському суспільстві
- •§6. Становлення міждержавних відносин
- •§1. Угорська державність так у першій третині XX століття та український чинник
- •§2. Угорські геополітичні комбінації у Другій світовій війні
- •§3. Угорська політика щодо України на сучасному етапі
- •§1. Утворення Чехословацької республіки та «українське питання»
- •§2. Розвиток двосторонніх зв’язків
- •§3. Українці в чср, проблема Підкарпатської Русі
- •§4. Закарпатська Україна у роки Другої світової війни
- •§5. «Українське питання» у комуністичній Чехословаччині
- •§6. Незалежна Україна в зовнішній політиці Чехії і Словаччини
- •§1. Політика Румунії щодо Північної Буковини у роки Першої світової війни
- •§2. «Румунія для румунів» та етнічні українські землі
- •§3. Геополітичні проекти Бухареста в Другій світовій війні та Україна
- •§4. «Національний патріотизм» як засіб асиміляції національних меншин
- •§5. Суперечності розвитку сучасних румунсько-українських відносин
- •§1. Турецько-українські контакти періоду Першої світової війни
- •§2. Турецько-українські відносини у 1918—1921 рр.
- •§3. Радянська Україна у зовнішній політиці Туреччини
- •§4. Відновлення та розвиток двосторонніх відносин на сучасному етапі
- •§1. Україна у німецькій східній стратегії на початку XX ст.
- •§2. Німецько-Австрійський блок та «українське питання»
- •§3. Гітлерівська концепція завоювання життєвого простору та Україна
- •§4. Генеральний план «Ост»
- •§5. Політика нацистів щодо оун
- •§6. Східна зовнішньополітична стратегія фрн та Україна (1949–1989)
- •§7. Незалежна Україна в зовнішньополітичній концепції об’єднаної Німеччини
- •§1. Terra incognita
- •§2. На периферії інтересів
- •§3. «Українське питання» і «холодна війна»
- •§4. Дезінтеґрація срср і Україна: виклик для сша
- •§5. Прорив у двосторонніх відносинах
§3. Плани для майбутнього
Багато в чому особливості історії України та її перспективи випливають з особливостей території, що її посідає український народ. «Українська земля творить виразну географічну цілість, самостійну й окремішну супроти сусідніх земель: Молдави, Угорщини, Польщі, Білоруси, Московщини. Вона опирається від півдня о Чорне море, Карпати й Кавказ, на півночи о багна і ліси Полісся. Хоч нема в України добрих природних границь від заходу, північного сходу і сходу, то вона як північна побережна країна Чорного моря, має важні ціхи одноцільності... український народ має свою питому землю, що творить виразну й одноцільну географічну одиницю» 18. Перевага згаданої одноцільності, що в нормальних умовах мала бути однією з важливих умов нормального розвитку держави, практично повністю перекреслювалась іншою географічною особливістю української території — браком на значних ділянках природних кордонів. У зв’язку з цим і «політичні границі мали на Україні завсіди непостійний і неготовий характер» 19.
Брак природних кордонів стояв на заваді політичній самостійності. Набуття політичної незалежності створює для України умови реалізації свого призначення. Географічне розташування та особливості історії розкривають суть цього призначення. Після Росії, Україна є найбільшою за територією державою Європи із великим промисловим та людським потенціалом, з родючими ґрунтами та помірним кліматом. «Український нарід належить до західньо-европейського, чи, коротше сказати, — просто-таки европейського кругу не силою тільки історичних зв’язків, які протягом століть зв’язали українське життє з західним, а й самим складом народнього характеру» 20. Саме тому серед перших необхідно відновлювати традиційні зв’язки з європейськими країнами, насамперед Німеччиною 21.
Контакти з Європою мають допомогти ліквідувати технологічний розрив і відновити культурні взаємини, ґарантуючи зовнішньополітичну безпеку. З цього виводить М.Грушевський необхідність нашої західної орієнтації, заміну нею орієнтації московської.
Ясна річ, що така ідея могла бути реалізована лише самостійною Україною. Говорячи ж про її геополітичне становище у складі Радянського Союзу, А.Синявський, наприклад, 1927 року констатував: «Україна є також мостом між східною частиною нашого Союзу, Азією й Західною Європою. Україна є виступ на Захід в вороже оточення Західної Європи» 22
На противагу ідеям М.Грушевського про орієнтації на Захід український політичний діяч, прибічник монархічної ідеї В’ячеслав Липинський в середині 20-х років вважав, що «в даний момент ніхто в Європі сильної і великої Української Держави собі не бажає. Навпаки, єсть багато сил, що власне заінтересовані в тому, щоб ніякої України не було, або щоб вона була якнайслабша. Тому при відбудовуванні нашої державно-національної традиції і при реставрації Гетьманства ми не тільки не можемо покладати надій на допомогу якоїсь «орієнтації», а навпаки мусимо бути готові, що ріжні зовнішні сили будуть нам у тому на скільки можливо заважати» 23. Історичний досвід показує, що навіть коли в України і з’являються союзники, то вони починають досить швидко лякатися перспективи міцної України й однією рукою руйнують те, що іншою допомагали будувати. Така сама ситуація була за часів Хмельниччини та Руїни, коли українські гетьмани у пошуках зовнішньої підтримки хилилися і до Варшави, і до Стамбула, і до Бахчисарая, і до Москви, але всі «помічники» лише розоряли наш край. Під час революції 1917–1920 рр. підтримка німців, австрійців та Польщі Пілсудського також коштувала надто дорого. Тому Липинський і певен, що зовнішня підтримка в кращому разі допоможе Україні стати країною-буфером між Європою і Росією.
М.Грушевський, розуміючи недоліки односторонньої західної орієнтації, відзначає, що «коли народність наша, дух нашого народу тягне нас на захід, край завертає енерґію, нашу працю на схід і полуденне, в сферу нашого моря, нашого комунікаційного центру, до котрого ведуть нас наші ріки і повинні б були повести всі наші дороги, коли б вони будувались нами, в орієнтованню нашими інтересами, а не мали ми своєю метою — навпаки — боротись з природною орієнтацією нашого економичного й культурного життя» 24. Країни на Півдні і на Сході можуть постачати в Україну сировину для промисловості і стати ринками збуту її товарів, якість яких не дозволяє поки що експортувати їх на Захід. Широкі зв’язки з Середньою, Центральною, Передньою Азією, Середземномор’ям повинні створити зовнішні умови для економічної стабільності країни.