§3. Плани для майбутнього

Багато в чому особливості історії України та її перспективи випливають з особливостей території, що її посідає український народ. «Українська земля творить виразну географічну цілість, самостійну й окремішну супроти сусідніх земель: Молдави, Угорщини, Польщі, Білоруси, Московщини. Вона опирається від півдня о Чорне море, Карпати й Кавказ, на півночи о багна і ліси Полісся. Хоч нема в України добрих природних границь від заходу, північного сходу і сходу, то вона як північна побережна країна Чорного моря, має важні ціхи одноцільності... український народ має свою питому землю, що творить виразну й одноцільну географічну одиницю» ¹⁸. Перевага згаданої одноцільності, що в нормальних умовах мала бути однією з важливих умов нормального розвитку держави, практично повністю перекреслювалась іншою географічною особливістю української території — браком на значних ділянках природних кордонів. У зв’язку з цим і «політичні границі мали на Україні завсіди непостійний і неготовий характер» ¹⁹.

Брак природних кордонів стояв на заваді політичній самостійності. Набуття політичної незалежності створює для України умови реалізації свого призначення. Географічне розташування та особливості історії розкривають суть цього призначення. Після Росії, Україна є найбільшою за територією державою Європи із великим промисловим та людським потенціалом, з родючими ґрунтами та помірним кліматом. «Український нарід належить до західньо-европейського, чи, коротше сказати, — просто-таки европейського кругу не силою тільки історичних зв’язків, які протягом століть зв’язали українське життє з західним, а й самим складом народнього характеру» ²⁰. Саме тому серед перших необхідно відновлювати традиційні зв’язки з європейськими країнами, насамперед Німеччиною ²¹.

Контакти з Європою мають допомогти ліквідувати технологічний розрив і відновити культурні взаємини, ґарантуючи зовнішньополітичну безпеку. З цього виводить М.Грушевський необхідність нашої західної орієнтації, заміну нею орієнтації московської.

Ясна річ, що така ідея могла бути реалізована лише самостійною Україною. Говорячи ж про її геополітичне становище у складі Радянського Союзу, А.Синявський, наприклад, 1927 року констатував: «Україна є також мостом між східною частиною нашого Союзу, Азією й Західною Європою. Україна є виступ на Захід в вороже оточення Західної Європи» ²²

На противагу ідеям М.Грушевського про орієнтації на Захід український політичний діяч, прибічник монархічної ідеї В’ячеслав Липинський в середині 20-х років вважав, що «в даний момент ніхто в Європі сильної і великої Української Держави собі не бажає. Навпаки, єсть багато сил, що власне заінтересовані в тому, щоб ніякої України не було, або щоб вона була якнайслабша. Тому при відбудовуванні нашої державно-національної традиції і при реставрації Гетьманства ми не тільки не можемо покладати надій на допомогу якоїсь «орієнтації», а навпаки мусимо бути готові, що ріжні зовнішні сили будуть нам у тому на скільки можливо заважати» ²³. Історичний досвід показує, що навіть коли в України і з’являються союзники, то вони починають досить швидко лякатися перспективи міцної України й однією рукою руйнують те, що іншою допомагали будувати. Така сама ситуація була за часів Хмельниччини та Руїни, коли українські гетьмани у пошуках зовнішньої підтримки хилилися і до Варшави, і до Стамбула, і до Бахчисарая, і до Москви, але всі «помічники» лише розоряли наш край. Під час революції 1917–1920 рр. підтримка німців, австрійців та Польщі Пілсудського також коштувала надто дорого. Тому Липинський і певен, що зовнішня підтримка в кращому разі допоможе Україні стати країною-буфером між Європою і Росією.

М.Грушевський, розуміючи недоліки односторонньої західної орієнтації, відзначає, що «коли народність наша, дух нашого народу тягне нас на захід, край завертає енерґію, нашу працю на схід і полуденне, в сферу нашого моря, нашого комунікаційного центру, до котрого ведуть нас наші ріки і повинні б були повести всі наші дороги, коли б вони будувались нами, в орієнтованню нашими інтересами, а не мали ми своєю метою — навпаки — боротись з природною орієнтацією нашого економичного й культурного життя» ²⁴. Країни на Півдні і на Сході можуть постачати в Україну сировину для промисловості і стати ринками збуту її товарів, якість яких не дозволяє поки що експортувати їх на Захід. Широкі зв’язки з Середньою, Центральною, Передньою Азією, Середземномор’ям повинні створити зовнішні умови для економічної стабільності країни.