§2. «Польща для поляків» та проект «Великої України»

У міжвоєнний період на перший план вийшла проблема ставлення до українців, що опинилися в складі Польщі в результаті окупації нею західноукраїнських земель. На озброєння була взята стратегія асиміляції українців. «Польща для поляків» — так можна коротко визначити національну політику табору народової демократії. Відомий ендецький політик і публіцист Станіслав Грабський писав, що «нині необхідною умовою утримання наявних кордонів є перетворення державної території Речі Посполитої в національну польську територію» ⁴. Звичайно, національна асиміляція корінного населення у польському середовищі здійснювалася методами економічної, політичної, ідеологічної і культурно-освітньої дискримінації українців. Шовінистичну політику ополячення Східної Галичини і Західної Волині табір народової демократії здійснював послідовно і безкомпромісно, за допомогою жорстоких репресій та переслідувань ⁵. У такий спосіб ендеки сподівалися довести, що приналежність західноукраїнських земель до Польщі забезпечена назавжди і таким чином покласти край сподіванням українців на власну незалежну державу.

Конкуруюча «федералістична» концепція подвижників Пілсудського, зазнавши деякого оновлення і модернізації, в 20–30-х роках стала відомою як доктрина «польського прометеїзму» ⁶.

Зовнішню політику Другої Речі Посполитої прометеїсти розглядали через призму майбутнього конфлікту цивілізованого Заходу, до якого вони зараховували, звичайно, й Польщу, з комуністичною Росією. Результатом такого зіткнення, як передбачалося, буде розпад багатонаціональної більшовицької імперії. Звільненим, але, на думку пілсудчиків, політично і національно недостатньо зрілим народам потрібна буде допомога у формуванні власної державності. Цю «цивілізаційну» місію брала на себе Польща. Планувалося, що потенційні держави утворять єдину федерацію, провідні позиції в якій займатиме Друга Річ Посполита.

Українській проблемі відводилася головна роль в реалізації федералістичної програми ⁷. Передбачалося, що в результаті розпаду СРСР за допомогою Польщі постане самостійна українська держава — Велика Україна. Вона, по-перше, відмовиться від Західної України, а по-друге, уклавши унію з Польщею, увійде до польської федерації. На думку прометеїстів, створення так званої «Великої» України у всьому відповідає «польським державним інтересам як засіб зміцнення Польщі» ⁸.

Однак програма прометеїстів мала і певні відмінності порівняно з поглядами своїх попередників. Вони стосувалися, переважно, ролі Західної України в реалізації східної програми Пілсудського за нових історичних умов з урахованням набутого досвіду. Прометеїсти критикували Варшавський договір 1920 р. за іґнорування інтересів галицьких українців, що призвело, начебто, до провалу «київського походу» взагалі. На новому етапі, на думку пілсудчиків, галицькі українці можуть стати не лише каталізатором руху за утворення Великої України на руїнах більшовицької імперії — вони будуть аванґардом і потужною силою нового походу на Схід.

Після державного перевороту (травень 1926 р.), що його здійснив Юзеф Пілсудський, політика уряду з національного питання була скореґована. Зазначимо, сама зміна влади і встановлення так званого режиму «санації» були значною мірою детерміновані невдачею в реалізації ендецької програми «національної асиміляції», активізацією національно-визвольної боротьби. Однак, як вказує один з найавторитетних польських дослідників даної проблематики Єжи Томашевський, «травневий переворот змодифікував практику внутрішньої політики тільки в обмеженому розмірі і лише на кілька років... Був то, однак, короткий період своєрідного флірту з національними меншинами». Тим більше, що, за його ж словами, «практика діяльності державної адміністрації на Східних кресах — байдуже, хто стояв на чолі її — від самого початку була близька програмі народових демократів» ⁹.

У міжвоєнний період єдиною політичною силою Польщі, що визнавала право українців до самовизначення, була Комуністична робітнича партія Польщі (пізніше Комуністична партія Польщі) та її складові Комуністична партія Західної України і Комуністична партія Західної Білорусі. Ставлення комуністів до «східних кресів» було визначене вже назвами двох останніх організацій. Конкретно гасло про право націй на самовизначення у різні періоди набувало різного змісту. Так, до 1925 р. комуністи виступали за возз’єднання Західної України і Західної Білорусі відповідно з УРСР і БРСР. Пізніше вживалася лише загальна фразеологія без констатації устремлінь і можливих наслідків ¹⁰.