- •Виникнення науки про менеджмент та напрями еволюції управлінської думки
- •3.Принципи наукового управління за Тейлором
- •5. Особенности целевого управления Питера Друкера
- •6.Социальная философия менеджмента Мари Фоллет
- •7. Теория «7-с», ее роль в развитии менеджмента
- •8. А.Файоль. Принципи менеджменту
- •9. Внесок вітчизняних вчених і практиків у розвиток науки управління.
- •10. Перспективи менеджменту: можливе й ймовірне.
- •11. Система менеджменту організації.
- •12. Організація як об’єкт управління. Необхідність та передумови формування інституту організації у суспільстві.
- •13. Організація як відкрита система. Принципи системного підходу до організації управління.
- •14. Організації та їх ознаки. Види організацій.
- •15. Зовнішнє та внутрішнє середовища організації.
- •Фактори середовища непрямої дії (макросередовища)
- •16. Місія, цілі та культура організації
- •17. Життєвий цикл організації та його стадії
- •19. Загальна характеристика і класифікація функцій менеджменту
- •20. Поняття організаційної структури управління і фактори, що її визначають
- •21. Організаційні структури – принципи їх побудови.
- •22.Типи організаційних структур
- •23. Вплив ситуаційних чинників на проектування організації. Головні форми проектування організації
- •24. Типи організацій щодо взаємодії з людиною
- •25.Розвиток організаційних структур управління виробництвом у сучасних умовах.
- •26. Принципи формування організаційних структур управління виробництвом.
- •27. Типи організаційних структур:лінійний, функціональний та комбінований.
- •28. Процес формування структури управління. Проблеми, пов'язані з невідповідністю структури управління операційним або виробничим процесам організації.
- •29. Особливості концепції адаптивних стратегій організацій Раймонда Майлса та Чарльза Сноу.
- •31. Вплив ситуаційних чинників на проектування організації. Основні форми проектування організацій.
- •1. Зовнішнє середовище.
- •2.Технологія роботи
- •Основні форми проектування структур управління
- •32. Технократизм і формалізм організаційної управлінської структури.
- •Хофстеде і концепція ділової культури
- •Ансофф і теорія організаційного потенціалу
- •35. Методи моніторингу зовнішнього середовища організації та оцінка економічної ефективності моніторингу
- •54. Оперативне планування, мета, завдання та методи
- •57.Моделі стратегічного планування
- •61. Підходи до формування стратегічного плану. Планування від "досягнутого", оптимізаційне та адаптивне планування.
- •62 Сутність і значення інформації
- •63. Классификация информации. Носители информации.
- •64. Комунікаційний процес.
- •67. До основних форм спілкування менеджера з клієнтами можна віднести:
- •68. Методи поширення інформації про діяльність організації
- •69. Неформальні комунікації в організації
- •70. Управлінські рішення, та вимоги, що до них подаються.
- •71. Класифікація управлінських рішень.
- •72. Этапы рационального принятия решений. Факторы,что влияют на процесс принятия решений.
- •73. Подходы к оптимизации управленческих решений.
- •75. Поведінкові аспекти ухвалення рішень
- •76. Групове ухвалення рішень в організаціях.
- •83. Моделювання , як складова частина наукового пiдходу до ухвалення рiшення.
- •85. Типи моделей : фізична, аналогова, математична
- •87. Шляхи подолання основних перешкод моделювання
- •90. Феномен влади в менеджменті
- •92 Основні підходи до вивчення сутності лідерства
- •93. Модель «управлінської решітки» Блейка і Моутона
- •94. Концепція лідерсько поведінки Танненбаума-Шмідта
- •95. Модель ситуаційного лідерства Філдера
- •96. Модель ситуаційноо лідерства Херсея і Бланшарда
- •97. Ситуаційні стилі керівництва «Шлях – мета» Мітчела і Хауса
- •98. Ситуаційна модель використання стилів керівництва Врума та Йєттона для прийняття рішень керівником
- •99. Поняття керівництва і лідерства в менеджменті
- •100. Підхід до керівництва на засадах вертикальних попарних зв’язків Гріна
- •101. Підходи до керівництва українського економіста Терещенка
- •102. Формальне і неформальне лідерство.
- •103. Поняття про стилі керівництва. Автократиячні, ліберальні і демократичні.
- •104. Вплив на діяльність організації стилю керівництва окремих керівників у масштабах всієї організації та окремих підрозділів.
- •105. Проблеми пошуку найефективнішого стилю
- •106. Поняття кар’єри та сфери її реалізації
- •107. Модель ситуаційного лідерства Стінсона-Джонсона
- •108. Концепція атрибутивного лідерства
- •109. Концепція зміни лідерства
- •110. Конфлікти у сучасному менеджменті
- •112. Рівні конфлікту в організації та їх джерела.
- •113. Структурні методи вирішення конфліктав
103. Поняття про стилі керівництва. Автократиячні, ліберальні і демократичні.
Стиль керівництва – це звична манера поведінки керівника щодо підлеглих.
Основними стилями керівництва є автократичний, демократичний, ліберальний.
8.2. Автократичний стиль управління
Автократичний стиль – це поведінка керівника, який має достатній обсяг влади для нав’язування своєї волі підлеглим.
Основними позитивними характеристиками керівника-автократа є: відданість, ризикованість, оперативність, настирливість тощо.
Негативним у керівника-автократа є: надмірна централізація влади, свідоме обмеження контактів з підлеглими, нетерпімість до заперечень, формальне проведення нарад, перевищення меж законів, часте застосування адміністративних стягнень тощо.
8.3. Демократичний стиль управління
Демократичний стиль – це поведінка керівника, який намагається не нав’язувати свою волю підлеглим, а створює клімат у колективі, де працівники мотивують себе самі до праці через потреби вищого рівня.
Основними позитивними характеристиками керівника-демократа є справедливість, повага до підлеглих, турбота про них, делегування другорядних питань підлеглим, прислуховування до думок підлеглих, доведення вказівок підлеглим у вигляді пропозицій, порад і навіть прохань, інформування колективу про стан справ та перспективи розвитку організації тощо.
8.4. Ліберальний стиль управління
Ліберальний стиль – це поведінка керівника, який надає своїм підлеглим майже повну волю у виборі завдань та контролю за ними.
Основними позитивними характеристиками керівника-ліберала є: ввічливість, добродушність до підлеглих, готовність вислуховувати пропозиції і навіть критику підлеглих тощо.
Негативним у керівника-ліберала є: відсутність ініціативи, очікування вказівок зверху, невпевненість, легкість впливу оточуючих, невимогливість до підлеглих, легко роздає нереальні обіцянки, безконтрольність, якщо вказівка не виконується підлеглим, може виконувати її сам тощо.
104. Вплив на діяльність організації стилю керівництва окремих керівників у масштабах всієї організації та окремих підрозділів.
Протягом всієї історії розвитку суспільства точаться суперечки навколо визначення суті і природи керівництва. При цьому слід враховувати і ту обставину, що більшість людей підсвідоме переконана - керувати вони вміють якнайкраще (навіть не володіючи теоретичними знаннями чи практичним досвідом), на відміну від будь-якої іншої галузі чи виду діяльності.
Чи керівником треба народитися, чи керівні здібності та якості можна культивувати або набути з досвідом, чи можна зарадити у виборі керівного стилю? Ці питання - одні з найбільш дискусійних в дослідженні управління.
Керівництво - це процес використання влади задля досягнення впливу на людей. Влада — це можливість реально вплинути на поведінку інших людей, знаряддя впливу.
Керівництво організацією є істотним компонентом ефективності її управління. У процесі розвитку об‘єкта і суб‘єкта управління розуміння поняття "керівництво" суттєво змінюється. Результатом цих змін є нова філософія менеджменту, у центрі якої перебуває згода і взаємопідтримка, а не відносини панування і підпорядкування. За цією концепцією до основних факторів керівництва сучасною організацією можна зарахувати такі: підтримка підлеглих, спрямована на виховання в них почуття власної гідності; гармонізація ефективних зв‘язків між персоналом фірми; акцент на досягненні групової мети, досконалості в роботі; сприяння ефективній роботі колективу за допомогою різноманітних програм, координації та планування; забезпечення необхідними ресурсами. Стилі керівництва - це звична манера стосунків керівника з підлеглими, ступінь зусиль, які він прикладає, щоб вплинути на них, спонукати їх до досягнення цілей організації, ступінь делегування повноважень, типи влади, які він використовує, та його ставлення до виробничих завдань і людських стосунків у колективі.
Виходячи з цього, стиль керівництва - це явище суто індивідуальне, тому що він визначається специфічними характеристиками конкретної особистості, відображає особливості роботи не тільки з людьми, а й з технологією прийняття рішень, стиль керівництва регламентується особистими рисами керівника, менеджера. Однак особа може вплинути лише на характер роботи, яку виконує, а не на її зміст.
У процесі трудової діяльності формується індивідуальний тип керівника, дії якого повторити в деталях практично неможливо.
Якщо проаналізувати різні погляди на стиль, що в різні часи висувалися різними фахівцями сфери управління, неважко переконатися в термінологічній неузгодженості їх, хоча в більшості випадків мова йде про одне й те ж саме. Найбільше приділяють увагу автократичному, демократичному, ліберальному та змішаному стилям керівництва.
Автократичний стиль відрізняється схильністю до одноособового керівництва в гіпертрофованих формах, надмірною централізацією влади, особистим вирішенням абсолютної більшості питань, свідомим обмеженням контактів з підлеглими.
Демократичний стиль керівництва прагне надати підлеглим самостійності відповідно до їх кваліфікації і функцій, які вони виконують, залучає до таких видів діяльності, як визначення цілей, оцінка роботи, підготовка та прийняття рішень, створює необхідні для виконання роботи передумови і справедливо оцінює зусилля, з повагою ставиться до людей і турбується про них.
Ліберальний стиль відрізняється відсутністю розмаху в діяльності, безініціативністю і постійним очікуванням вказівок зверху, небажанням приймати на себе відповідальність за рішення та їх наслідки.
Змішаний стиль керівництва фактично виступає в ролі консультанта, забезпечуючи втілення в життя ідей своїх підлеглих, висловлюючи свої погляди або судження лише тоді, коли його про це попросять. Такий підхід заохочує персонал до творчого самовираження, але може виявитися згубним, якщо колектив переслідує мету, яка не збігається з метою організації.
Оскільки будь-який керівник в своїй діяльності найчастіше займається "гасінням пожеж", то характерними рисами його діяльності, пов‘язаними з виконанням цієї ролі, є обговорення стратегічних та операційних питань, в тому числі кризових ситуацій.