49. Природне право як методологічний принцип філософського висвітлення правових проблем.

Розгляд природного права як методологічної категорії дозволяє визначити, перш за все, спільний підхід до явищ правової дійсності. Філософське бачення правових явищ - це й є їх розгляд під кутом зору природного права.

Що ж дає природничо-правовий підхід до явищ правової дійсності? Основна цінність даного підходу з позицій природного права полягає в тому, що він дозволяє виявити базисні основи права. Суть ідеї природного права § І полягає в тому, що поряд із правом, створеним людьми і Янн вираженим у законах (позитивним правом), існує природне право - сума вимог, у своїй вихідній основі народжених безпосередньо, без будь-якої людської участі самим життям суспільства , об'єктивними умовами життєдіяльності людини, тобто природним перебігом речей. Норми природної права покликані захищати права людини, які зумовлені особливостями його природи. Це - право на життя, продовження роду, спілкування, самоствердження, власність, особисту гідність, вільне волевиявлення, свободу совісті, думки, слова та ін Природно-правові доктрини припускають, що всі ці права є безумовним надбанням людини і дано йому вже самим фактом його народження і існування як людини.

Природно-правовий підхід при розгляді питань права має істотне значення ще й тому, що вимоги природного права мають безумовної непохитністю, категоричністю, непідвладність конкретних ситуацій (у тому числі окремих сваволі осіб), невідворотністю спонтанного настання негативних наслідків при ігноруванні природно-правових вимог.

Таким чином, з огляду на історичний генезис природного права, а також рівень сучасний наукових розробок в цьому напрямку, під природним правом можна розуміти сукупність об'єктивних соціальних цінностей і потреб людського буття (свободу, рівність, справедливість і т. д.), а також універсальних норм і принципів, що знаходяться в підставі всіх правових систем світовій цивілізації. Використання природно-правового підходу до права дає можливість виснувати таке: – право в природно-правовій традиції мислиться природним регулятором суспільного життя, на противагу легістському праворозумінню, в якому воно трактується як штучне, інструментальне, політично-державне явище; – значеннєвими характеристиками права виступають такі загальнолюдські цінності, як людина, справедли- вість, свобода, рівність людей у повазі до їхніх гідності й честі, спільне благо, людське життя і т. ін.; – з позицій юснатуралізму право виступає засобом людинотворення, утвердження людської гідності, захи- сту людини та її життя, а не винятково втіленням державної (групової) волі, як у легізмі, – і в цьому проявляється його гуманістичний потенціал; – через норми і принципи природного права індивідуальна правосвідомість зв’язує людину з космосом,Богом, з універсальними, загальними

– природно-правовий підхід стверджує невідчужувані права людини на життя, свободу і власність, повагу до людської гідності, честі тощо – вони вважаються такими, що «видані» людині розумом, природою та Богом, зумовлені її людською природою та сутністю, і з’являються разом із появою людини на світ, а тому оголошені невідчужуваними. В позитивному праві ці права вважаються «виданими» людині державою тією мірою і в тому порядку, в якому держава вважає за потрібне їх «видати».Держава,якщо вважає за потрібне, може їх і відібрати; – з позицій природно-правового підходу випливає, що на підставі своєї органічності, іманентності буттю людини, природи, життю, здатності відображати фундаментальні зв’язки засад буття загалом, природне право мислиться первинним і визначальним стосовно позитивного права, яке має бути його наслідком; – природне право знаходить відображення не лише у приписах позитивного права, а й існує в неписаному вигляді у змісті релігійних і етичних вимог, тобто воно пов’язане з етикою та релігією. Тоді як позитивнееправо, будучи ототожненим із законом, не потребує для себе релігійних та етичних обґрунтувань, природне право систематично звертається до них. Через релігійно-метафізичне та етичне підґрунтя природне правопов’язує себе з культурою, багатьма її цінностями,трактується як духовнокультурне явище, тоді як позитивне право є скорше явищем цивілізації, а не культури. Тоді як природне