- •Передмова
- •ВСТУП
- •1. ТЕРЕЗИ І ЗВАЖУВАННЯ
- •1.2. Аналітичні терези АД-200
- •1.3. Аналітичні терези АДВ-200М і ВЛА-200М
- •1.4. Лабораторні аналітичні одноплечі терези
- •1.5. Експериментальна частина
- •1.5.3. Визначення еквівалента елемента
- •1.6. Запитання і задачі
- •1.7. Література
- •2. ТЕПЛОВІ ЕФЕКТИ ХІМІЧНОЇ РЕАКЦІЇ
- •2.1. Вступ
- •2.2. Експериментальна частина
- •2.2.1. Визначення теплоти нейтралізації
- •2.3. Запитання і задачі
- •2.4. Література
- •3. КОМПЛЕКСНІ СПОЛУКИ
- •3.1. Будова комплексних сполук
- •3.2. Номенклатура комплексних сполук
- •3.2.1 Комплексні сполуки - неелектроліти
- •3.2.2. Сполуки з комплексними катіонами
- •3.2.3. Сполуки з комплексними аніонами
- •3.3. Стійкість комплексних іонів
- •3.4. Експериментальна частина
- •3.4.1. Відмінність між простими і комплексними іонами заліза
- •3.4.2. Комплексні катіони
- •3.4.4. Дисоціація комплексних іонів
- •3.4.5. Комплексні аніони
- •3.4.5. Дисоціація подвійних солей
- •3.4.6. Утворення амінів міді
- •3.5. Запитання і задачі
- •3.6. Література
- •4. ВОДНЕВИЙ ПОКАЗНИК рН
- •4.1. Визначення кислотності
- •4.2. Концентрація водневих іонів і показник концентрації водневих іонів рН
- •4.3. Експериментальна частина
- •4.3.1. Вимірювання рН з допомогою індикаторів
- •4.3.2. Колориметричний метод визначення рН
- •4.4. Запитання і задачі
- •4.5. Література
- •5. БУФЕРНІ РОЗЧИНИ
- •5.1. Обчислення рН буферних розчинів, утворених слабкою кислотою та її сіллю
- •5.2. Обчислення рН буферних систем, утворених слабкими основами та їх солями
- •5.3. Експериментальна частина
- •5.3.1. Приготування буферних розчинів
- •5.3.2. Буферна дія
- •5.3.3. Вплив розбавлення на рН буферного розчину
- •5.3.4. Втрата буферної дії
- •5.4. Запитання і задачі
- •5.5. Література
- •6. ШВИДКІСТЬ ХІМІЧНИХ РЕАКЦІЙ І ХІМІЧНА РІВНОВАГА
- •6.1. Швидкість хімічних реакцій
- •6.2. Хімічна рівновага
- •6.3. Експериментальна частина
- •6.3.1. Вплив ступеня подрібнення (величини поверхні зіткнення речовин) на швидкість реакції в гетерогенній системі
- •6.3.2. Розчинення карбонату кальцію в соляній кислоті
- •6.3.3. Залежність швидкості реакції від концентрації
- •6.3.4. Вплив температури на швидкість реакції
- •6.3.5. Вплив концентрації реагуючих речовин на хімічну рівновагу
- •6.3.6. Оборотність зміщення хімічної рівноваги
- •6.3.7. Вплив температури на хімічну рівновагу (груповий дослід)
- •6.4. Запитання і задачі
- •6.5. Література
- •7. ВЛАСТИВОСТІ S-ЕЛЕМЕНТІВ
- •7.2. Елементи ІА-підгрупи (водень, натрій, калій)
- •7.3. Елементи ІІА-підгрупи (магній і кальцій)
- •7.4. Експериментальна частина
- •7.4.1. Одержання водню
- •7.4.2. Окислювальні і відновлювальні властивості пероксиду водню
- •7.4.3. Реакції катіона натрію
- •7.4.4. Реакція катіона калію
- •7.4.5. Реакції катіона магнію
- •7.4.6. Реакції катіона кальцію
- •7.5. Запитання і задачі
- •7.6. Література
- •8.2. Елементи ІІІА-підгруш (бор і алюміній)
- •8.3. Елементи ІVА-підгруп (вуглець і кремній)
- •8.4. Елементи VА-підгрупи (азот і фосфор)
- •8.6. Елементи VІА-підгрупи (кисень і сірка)
- •8.7. Елементи VІІА-групи (галогени)
- •8.8.2. Гідроліз бури
- •8.8.3. Якісний аналіз бору
- •8.8.4. Дія лугів і кислот на алюміній (під тягою)
- •8.8.8. Відновлювальні властивості вугілля
- •8.8.9. Гідроліз солей вугільної кислоти
- •8.8.10. Одержання і властивості кремнію
- •8.8.11. Одержання і властивості аміаку
- •8.8.12. Одержання і властивості кальцієвих солей ортофосфорної кислоти
- •8.8.14. Одержання кисню і вплив каталізатора на швидкість розкладу KСlO3
- •8.8.16. Реакція хлорид-іона
- •9.2. Біологічна роль деяких важливих d-елементів
- •9.2.1. Реакції катіона марганцю з лугами (NаОН і KOH)
- •9.2.2. Реакції катіона цинку
- •9.2.3. Реакції катіона кобальту
- •9.2.4. Реакції катіонів срібла
- •9.2.5. Реакції катіонів свинцю
- •9.2.6. Реакції катіонів ртуті (І)
- •9.2.7. Реакції катіонів міді
- •9.3. Література
29
3. КОМПЛЕКСНІ СПОЛУКИ
Комплексні сполуки вельми численні і різноманітні. Вони широко застосовуються в аналітичній хімії, в металургії (для отримання хімічно чистих металів − платини, золота, урану та ін.), як барвники, що дають міцні покриття, для сріблення та в багатьох інших галузях науки і техніки. Хлорофіл, гемоглобін, чимало ферментів є комплексними (точніше внутрішньокомплексними) органічними сполуками.
Комплексними сполуками називаються певні молекулярні сполуки, при поєднанні компонентів яких утворюються позитивно або негативно заряджені складні іони, здатні до існування як у кристалі, так і в розчині.
Однак існують комплексні сполуки, які не утворюють іонів (неелектроліти), наприклад, [Ni(Со)4], [Fe(Co)5] та ін.
3.1.Будова комплексних сполук
Воснові сучасних уявлень про будову комплексних сполук лежить координаційна теорія швейцарського вченого Вернера (1893). У розвитку вчення про комплексні сполуки, особливо велика роль належить російським вченим
(проф. Д.О.Чугаєву та його школі − В.Г.Хлопіну, І.І.Черняеву, А.А.Грінбергу та ін.), які зайняли провідне місце в цій галузі світової хімічної науки.
Зміст координаційної теорії зводиться до таких положень: 1) центральне місце в комплексній сполуці займає комплексоутворовач − звичайно позитивно заряджений іон (найчастіше метал); 2) навколо комплексоутворювача розташовані (координовані) ліганди (аденди) − іони протилежного йому знака, або полярні молекули; 3) комплексоутворювач і ліганди складають внутрішню сферу комплексної сполуки, яка при написанні формули сполуки береться в квадратні дужки; 4) у більшості випадків у комплексній сполуці є зовнішня сфера, що складається найчастіше із негативно або позитивно заряджених іонів. Так у молекулі К4[Fе(СN)6] комплексoутворювачем є іон Fе3+, лігандами − іони СN−, комплексний іон [Fе(СN)6]3+ складає внутрішню сферу, а у зовнішній сфері знаходяться іони К+.
Типовими комплексоутворювачами є d-елементи періодичної системи Д.І. Менделєєва. Це Аg+, Аu+, Си2+, Zп2+, Fе3+, Cо3+ та ін. Одначе й іони інших
елементів за певних умов здатні до комплексоутворення (Al3+, Si4+, Ba2+, B3+ та ін.). Важливими лігандами є:
1)іони OH −, Cl −, F −, NO2−, CN −, SCN − та ін.;
2)полярні молекули Н2О, NH3, СО, NО та ін.;
3)неполярні молекули етилендіаміну (CH2)2(NH2)2, які легко поляризуються, та ін.
Число лігандів, пов'язаних із комплексоутворювачем, називається координаційним числом, яке залежить в основному від хімічної природи комплексоутворювача і лігандів та умов утворення комплексної сполуки. Найбільш характерні координаційні числа деяких іонів-комплексоутворювачів: