- •Передмова
- •ВСТУП
- •1. ТЕРЕЗИ І ЗВАЖУВАННЯ
- •1.2. Аналітичні терези АД-200
- •1.3. Аналітичні терези АДВ-200М і ВЛА-200М
- •1.4. Лабораторні аналітичні одноплечі терези
- •1.5. Експериментальна частина
- •1.5.3. Визначення еквівалента елемента
- •1.6. Запитання і задачі
- •1.7. Література
- •2. ТЕПЛОВІ ЕФЕКТИ ХІМІЧНОЇ РЕАКЦІЇ
- •2.1. Вступ
- •2.2. Експериментальна частина
- •2.2.1. Визначення теплоти нейтралізації
- •2.3. Запитання і задачі
- •2.4. Література
- •3. КОМПЛЕКСНІ СПОЛУКИ
- •3.1. Будова комплексних сполук
- •3.2. Номенклатура комплексних сполук
- •3.2.1 Комплексні сполуки - неелектроліти
- •3.2.2. Сполуки з комплексними катіонами
- •3.2.3. Сполуки з комплексними аніонами
- •3.3. Стійкість комплексних іонів
- •3.4. Експериментальна частина
- •3.4.1. Відмінність між простими і комплексними іонами заліза
- •3.4.2. Комплексні катіони
- •3.4.4. Дисоціація комплексних іонів
- •3.4.5. Комплексні аніони
- •3.4.5. Дисоціація подвійних солей
- •3.4.6. Утворення амінів міді
- •3.5. Запитання і задачі
- •3.6. Література
- •4. ВОДНЕВИЙ ПОКАЗНИК рН
- •4.1. Визначення кислотності
- •4.2. Концентрація водневих іонів і показник концентрації водневих іонів рН
- •4.3. Експериментальна частина
- •4.3.1. Вимірювання рН з допомогою індикаторів
- •4.3.2. Колориметричний метод визначення рН
- •4.4. Запитання і задачі
- •4.5. Література
- •5. БУФЕРНІ РОЗЧИНИ
- •5.1. Обчислення рН буферних розчинів, утворених слабкою кислотою та її сіллю
- •5.2. Обчислення рН буферних систем, утворених слабкими основами та їх солями
- •5.3. Експериментальна частина
- •5.3.1. Приготування буферних розчинів
- •5.3.2. Буферна дія
- •5.3.3. Вплив розбавлення на рН буферного розчину
- •5.3.4. Втрата буферної дії
- •5.4. Запитання і задачі
- •5.5. Література
- •6. ШВИДКІСТЬ ХІМІЧНИХ РЕАКЦІЙ І ХІМІЧНА РІВНОВАГА
- •6.1. Швидкість хімічних реакцій
- •6.2. Хімічна рівновага
- •6.3. Експериментальна частина
- •6.3.1. Вплив ступеня подрібнення (величини поверхні зіткнення речовин) на швидкість реакції в гетерогенній системі
- •6.3.2. Розчинення карбонату кальцію в соляній кислоті
- •6.3.3. Залежність швидкості реакції від концентрації
- •6.3.4. Вплив температури на швидкість реакції
- •6.3.5. Вплив концентрації реагуючих речовин на хімічну рівновагу
- •6.3.6. Оборотність зміщення хімічної рівноваги
- •6.3.7. Вплив температури на хімічну рівновагу (груповий дослід)
- •6.4. Запитання і задачі
- •6.5. Література
- •7. ВЛАСТИВОСТІ S-ЕЛЕМЕНТІВ
- •7.2. Елементи ІА-підгрупи (водень, натрій, калій)
- •7.3. Елементи ІІА-підгрупи (магній і кальцій)
- •7.4. Експериментальна частина
- •7.4.1. Одержання водню
- •7.4.2. Окислювальні і відновлювальні властивості пероксиду водню
- •7.4.3. Реакції катіона натрію
- •7.4.4. Реакція катіона калію
- •7.4.5. Реакції катіона магнію
- •7.4.6. Реакції катіона кальцію
- •7.5. Запитання і задачі
- •7.6. Література
- •8.2. Елементи ІІІА-підгруш (бор і алюміній)
- •8.3. Елементи ІVА-підгруп (вуглець і кремній)
- •8.4. Елементи VА-підгрупи (азот і фосфор)
- •8.6. Елементи VІА-підгрупи (кисень і сірка)
- •8.7. Елементи VІІА-групи (галогени)
- •8.8.2. Гідроліз бури
- •8.8.3. Якісний аналіз бору
- •8.8.4. Дія лугів і кислот на алюміній (під тягою)
- •8.8.8. Відновлювальні властивості вугілля
- •8.8.9. Гідроліз солей вугільної кислоти
- •8.8.10. Одержання і властивості кремнію
- •8.8.11. Одержання і властивості аміаку
- •8.8.12. Одержання і властивості кальцієвих солей ортофосфорної кислоти
- •8.8.14. Одержання кисню і вплив каталізатора на швидкість розкладу KСlO3
- •8.8.16. Реакція хлорид-іона
- •9.2. Біологічна роль деяких важливих d-елементів
- •9.2.1. Реакції катіона марганцю з лугами (NаОН і KOH)
- •9.2.2. Реакції катіона цинку
- •9.2.3. Реакції катіона кобальту
- •9.2.4. Реакції катіонів срібла
- •9.2.5. Реакції катіонів свинцю
- •9.2.6. Реакції катіонів ртуті (І)
- •9.2.7. Реакції катіонів міді
- •9.3. Література
32
3.2.4. Сполуки з комплексним катіоном і аніоном
Найменування таких сполук складаються із назв катіона й аніона.
Формула |
Назва сполуки |
||
сполуки |
за Вернером |
сучасна |
|
[Co(NH3)6][Co(NO2)6] |
Гексаамінокобальті- |
Гексаамін-кобальт(ІІІ)- |
|
|
гексанітро-кобальтіат |
гексанітро-(ІІІ)кобальтат |
|
[Cu(NH3)4]PtCl4 |
Тетраамінкупротетра- |
Тетраамін-мідь(ІІ)тетра- |
|
хлороплатоат |
хлоро-(ІІ)платинат |
||
|
|||
[Pd(NH3)4][Pd(NO2)3Cl] |
Тетраамінпаладохлоро- |
Тетраамін-паладій- |
|
тринітропаладоат |
(ІІ)хлоротринітро- |
||
|
|
(ІІ)паладат |
|
[Pt(NH3)4]PtCl6 |
Тетраамінплатогекса- |
Тетраамін-платина(ІІ)- |
|
хлороплатеат |
гексахлоро-(ІV)платинат |
||
|
3.3. Стійкість комплексних іонів
Комплексні сполуки при дисоціації утворюють комплексні іони, наприклад: [Ag(NH3)2]Cl ↔ [Ag(NH3)2]+ + Cl −;
K[Ag(CN)2] ↔ K+ + [Ag(CN)2] −.
Така дисоціація протікає повністю.
Комплексні іони в свою чергу зазнають повторної дисоціації:
[Ag(NH3)2]+ ↔ Ag+ + 2NH3 |
(a) |
[Ag(CN)2] − ↔ Ag+ + 2CN − |
(б) |
Ця дисоціація звичайно протікає незначною мірою.
Застосовуючи закон діючих мас до оборотних процесів (а) і (б), одержимо вирази констант нестійкості комплексних іонів:
[Ag+ ][NH3 ]2 |
|
= |
KH[Ag(NH ) ] = 6,8 10-8 і |
|||
[[Ag(NH3 )2 ] |
+ |
] |
||||
|
|
3 2 |
||||
|
|
|
|
|
||
|
[Ag+ ][CN ]2 |
= |
KH[Ag(CN) |
] = 1,0 10-21. |
||
[[Ag(CN) 2 ] |
|
|||||
|
|
2 |
|
Константа нестійкості комплексного іона характеризує міцністі (стійкість) внутрішньої сфери комплексної сполуки. В наведених прикладах
комплекс [Ag(CN)2]− більш міцний, ніж комплекс [Ag(NH3)2]+.
Сполуки з малостійкою внутрішньою сферою називаються подвійними солями. Позначають їх інакше, ніж комплексні сполуки, а саме як сполуки молекул, наприклад, K2SO4 Al2(SO4)3. Подвійна сіль відрізняється від ком-
33
плексної солі лише дисоціацією комплексного іона: у першої − вона практично повна, у другої − незначна.
Подвійні солі − досить поширені сполуки. До них належать сіль Мора (NH4)2SO4 FeSO4 6H2O, подвійний хлорид калію і міді 2КСl СuСl2 2Н2О та багато інших. При розчиненні у воді, наприклад, подвійного хлориду відбувається дисоціація:
2КСl СuСl2 2Н2О ↔ 2K+ + Cu2+ + 4Cl − + 2H2O
і всі утворені в розчині іони можна виявити з допомогою відповідних реакцій. Та якщо цю сполуку розглядати як комплексну, то її формулу треба
зобразити так: К2[СuСl4] 2Н2О. Дисоціація К2[СuСl4] 2Н2О протікає за рівнянням:
К2[СuСl4] 2Н2О ↔ 2K+ + [СuСl4]2− + 2Н2О [СuСl4]2− ↔ Cu2+ + 4Cl −.
Утворений комплексний іон стійкий тільки в концентрованих розчинах і його константа нестійкості при кімнатній температурі:
KH[CuCl ]2 |
= |
[Cu 2+ ][Cl |
]4 |
= |
2 10-4. |
|||
|
[[CuCl4 |
] |
2 |
] |
||||
4 |
|
|
|
|
|
|||
|
|
|
|
|
|
|
|
Порівняємо значення KH[CuCl4]2 зі значенням константи нестійкості одного з комплексних іоні в міді, наприклад, KH[Cu(NH3)4]2+ = 2 1013. Тоді ми побачимо, що KH[CuCl4]2 > KH[Cu(NH3)4]2+ на декілька порядків, а що менша константа нестійкості комплексу, то більша його стійкість.
Оскільки дисоціація комплексного іона є процесом оборотним, то, виводячи зі сфери реакції послані ним іони, можна практично зруйнувати комплекс. Як приклад розглянемо взаємодію HNO3 з [Ag(NH3)2]Cl, який пов-
ністю дисоціює на [Ag(NH3)2]+ і Cl −. Комплексний іон дисоціює частково: [Ag(NH3)2]+ ↔ Ag+ + 2NH3.
Іони водню зв'язують молекули аміаку
NH3 + H+ → NH4+
і виводять їх із сфери реакції, внаслідок чого нові іони [Ag(NH3)2]+ зазнають дисоціації (для відновлення рівноваги), у розчині збільшується концентрація Ag+. А оскільки там є хлорид-іони, то добуток концентрацій вільних іонів
Ag+ і Cl− перевищує ДРAgCl і AgCl випадає в осад. Сумарно весь процес можна записати так:
[Ag(NH3)2]Cl + HNO3 → AgCl ↓ + 2 NH4NO3
або
[Ag(NH3)2]+ + Cl − + 2H+ → AgCl ↓ + 2 NH4+.