Ковешников, анатомия человека, том 1

Частина тіла І хребця ще в хрящовому стані відокремлюється від нього і з'єднується з тілом II хребця, утворюючи його зуб. Атлант має дві точки скостеніння в бічних масах і одне ядро скостеніння — у передній дузі.

Кожен крижовий хребець розвивається із трьох точок скостеніння, а зрощення хребців у одну кістку відбувається в 20 — 25 років.

Куприкові хребці мають лише по одній точці скостеніння.

Розвиток ребер. Закладка ребер відбувається у вигляді вентральних відростків склеротомів, які ростуть у вентральному напрямку. Заміна перетинчастих ребер хрящовою тканиною починається з дорсального кінця, де формуються суглобові поверхні. Скостеніння ребер виникає із ядра, яке розташоване у ділянці кута ребра, і розповсюджується на периферію.

Закладка ребер простежується біля кожного хребця, але повного розвитку вони досягають лише у грудному відділі. В інших відділах хребтового стовпа вони залишаються недорозвинутими. Зачатки шийних ребер зростаються з поперечними відростками шийних хребців, утворюючи передні (реберні) горбки. Поперекові ребра зростаються з поперечними відростками поперекових хребців. Крижові ребра входять до складу бічних мас крижової кістки.

Розвиток груднини. Одночасно із закладкою ребер з вентрального боку майбутньої грудної клітки зародка утворюються парні ме-

зенхімні смужки, котрі є зачатками груднини. У процесі розвитку груднинні смужки з'єднуються з передніми кінцями ребер, які ростуть вентрально. Замінюючись хрящем, груднинні смужки зближуються по серединній лінії і зростаються в один непарний хрящовий зачаток груднини, з яким з'єднані передні кінці 7 верхніх ребер.

Скостеніння груднини виникає із декількох центрів (6-9). Зрощення центрів скостеніння відбувається пізно, у віці 15-18 років. Найпізніше відбувається скостеніння мечоподібного відростка (20 років).

Зміна кількості хребців і ребер.

У зародка людини відбувається закладка 43-44 пар сомітів, але каудальні 5-6 сомітів безслідно розсмоктуються. Решта сомітів формує закладки 38 хребців. У шийному відділі утворюється 7 шийних хребців, у грудному — 13 грудних і 13 пар ребер. Потім спостерігаються закладки 5 поперекових і 13 крижово — куприкових хребців. У процесі розвитку 13-а пара грудних ребер розсмоктується, а відповідний хребець стає І поперековим. У цей же час останній поперековий хребець входить до складу крижової кістки. Таким чином, в грудному відділі утворюється 12 грудних хребців з ребрами, а в поперековому відділі залишається 5 хребців. Внаслідок розсмоктування решти хребців, у крижовій ділянці формується 5 хребців, а в куприку залишається 3-5 хребців. На час народження у плода є 32-34 хребці.

Зміна кількості передкрижових хребців. У дорослої людини є 24 передкрижових хребців. Справжнє зменшення їх кількості до 23 зустрічається від 1 до 3% випадків. Протилежний процес — збільшення передкрижових хребців до 25 спостерігається у 4-5% випадків.

При зміні кількості передкрижових хребців зустрічаються такі аномалії.

Асиміляція атланта проявляється у зрощенні І шийного хребця з потиличною кісткою (0,3-0,4%). При цьому рухи голови не страждають, бо компенсуються шийним відділом хребта.

Маніфестація (прояв) атланта виражається у виявленні на потиличній кістці елементів хребця (проатланта), який з'єднується з атлантом. Наявність проатланта характерна для деяких рептилій.

Сакралізація V поперекового хребця відбувається на основі зрощення його з крижовою кісткою, внаслідок чого він входить до складу крижової кістки (3 % випадків).

Люмбалізація І крижового хребця проявляється у його незрощенні з крижовою кісткою і наявністю міжхребцевого диску між І і II крижовими хребцями (1% випадків). При цьому кількість крижових хребців може компенсуватися за рахунок зрощення їх з І куприковим хребцем.

Розщеплення хребців. Ця аномалія пов'язана з порушенням процесу злиття ядер скостеніння хребця. Найчастіше спостерігається роз-

щеплення дуг хребців (spina bifida), котре може досягати різних ступенів. Частіше зустрічається розщеплення дуги V поперекового і крижових хребців, при цьому крижовий канал може бути розкритий по всій довжині. Спостерігається також розщеплення задньої дуги атланта. Іноді зустрічається незрощення дуги хребця з тілом, відсутність половини дуги хребця, або навіть тіла хребця.

Аномалії ребер. Досить частою аномалією (1-2%) є наявність ребра біля VII шийного хребця. Шийне ребро може досягати різної довжини. У випадку сильного розвитку воно досягає груднини і може тиснути на плечове нервове сплетення, викликаючи іноді такі сильні болі, що доводиться видаляти ребро.

У 1-2% випадків спостерігається повна відсутність XI і XII ребер, які у людини є рудиментарними. Іноді біля І поперекового хребця може зустрічатися добре розвинуте поперекове ребро (0,5-1%).

Аномалії груднини. На передніх кінцях ребер, які з'єднуються з грудниною, спостерігається їх розщеплення або зрощення суміжних ребер у вигляді лопатоподібних розширень. Аномалії, які пов'язані з відсутністю зрощення закладок груднини, призводять до її розщеплення по серединній лінії. Такі аномалії зустрічаються дуже рідко. Мечоподібний відросток варіює досить часто. Він може мати зазубрену форму, різну довжину або отвір.

вий (рис. 14). Цей поділ обумовлений різним історичним та індивідуальним розвитком цих відділів:

•viscerocranium, лицевий череп,

представлений верхньою і нижньою щелепами, піднебінними, виличними, носовими, сльозовими кістками, а також нижніми носовими раковинами, лемішем і під'язиковою кісткою.

•neurocranium, мозковий череп,

складається з лобової, тім'яних, потиличної, скроневих, клиноподібної і решітчастої кісток; Крім того, в черепі розрізняють

склепіння, зовнішню і внутрішню основи:

•calvaria, склепіння (покрівля) черепа, являє собою верхню опуклу його частину;

•basis cranii externa, зовнішня основа черепа, являє собою його нижню частину, обернуту назовні;

•basis cranii interna, внутрішня осно - ва черепа, є його нижньою частиною, повернутою в порожнину черепа.

Структура плоских кісток черепа.

Плоскі кістки черепа складаються із зовнішнього і внутрішнього щільних

шарів (пластинок) і губчастої речовини, яка розташована між ними:

•lamina externa, зовнішня пластин - ка, складається із щільної речовини;

•diploe, губчатка, в якій проходять

диплоїчні канали, canales diploici,

котрі містять венозні судини;

•lamina interna, внутрішня плас-

тинка, складається із тонкого шару щільної речовини.

Практичні зауваження. Внутрішню пластинку інакше називають склоподібною (lamina vitrea), бо під час травм черепа вона ламається навіть при цілості зовнішньої пластинки (при цьому можуть бути пошкоджені оболони мозку).

Частини потиличної кістки.

•pars basilaris, основна частина,

непарна, розташована спереду від великого отвору;

•pars lateralis, латеральна (бічна) частина, парна, розташована по боках від великого отвору;

•squama occipitalis, потилична луска, знаходиться позаду від отвору і являє собою непарну більшу частину кістки.

На потиличній кістці є такі утвори:

Основна частина:

•tuberculum pharyngeum, глотковий горбок, знаходиться на зовнішній поверхні цієї частини (місце фіксації глотки);

•clivus, схил, знаходиться на внутрішній (мозковій) поверхні;

•sulcus sinus petrosi inferioris, борозна нижньої кам'янистої пазухи, знаходиться на внутрішній поверхні по боках від схилу.

Бічні частини:

•condylus occipitalis, потиличний виросток, парний овальний виступ, розташований на зовнішній поверхні, він служить для з'єднання з атлантом;

•canalis nervi hypoglossi, канал під'язикового нерва, проходить через основу виростка;

•fossa condylaris, виросткова ямка,

розташована позаду виростка;

•canalis condylaris, виростковий канал, знаходиться у виростковій ямці;

•processus jugularis, яремний відросток, знаходиться збоку від потиличного виростка;

•incisura jugularis, яремна вирізка,

знаходиться спереду від яремного відростка;

•sulcus sinus sigmoidei, борозна сиг - моподібної пазухи, знаходиться на верхній (мозковій) поверхні яремного відростка.

Зовнішня поверхня луски:

•protuberantia occipitalis externa,

зовнішній потиличний виступ,

розташований в центрі;

•linea nuchalis superior, верхня кар - кова лінія, іде в сторони від виступу;

•linea nuchalis suprema, найвища каркова лінія, розташована вище від верхньої

•linea nuchalis inferior, нижня каркова лінія, розташована нижче від верхньої;

•crista occipitalis externa, зовнішній потиличний гребінь, іде вниз від зовнішнього потиличного виступу.

Внутрішня поверхня луски

(рис. 16):

•eminentia cruciformis, хрестоподібне підвищення, розташоване в центрі;

•protuberantia occipitalis interna,

внутрішній потиличний виступ,

являє собою найбільш виступаючу частину хрестоподібного підвищення;

•sulcus sinus transversi, борозна поперечної пазухи, іде в сторони від внутрішнього потиличного виступа;

•sulcus sinus sagittalis superioris,

борозна верхньої стрілової пазухи, іде вгору від внутрішнього потиличного виступа;

•crista occipitalis interna, внутрішній потиличний гребінь, іде вниз від внутрішнього потиличного виступа.

КЛИНОПОДІБНА КІСТКА

Клиноподібна кістка, os sphenoidale1 (рис. 17) — непарна, розташована в центральному відділі основи черепа. Позаду вона зростається з потиличною кісткою і з'єднується із скроневою кісткою, спереду з'єднується з решітчастою, лобовою та іншими кістками черепа.

Частини кістки. Клиноподібна

кістка (рис. 18) має тіло, великі і малі крила, а також крилоподібні відростки:

•corpus, тіло, непарна частина, розташована посередині;

•ala major, велике крило, парне, має

,мозкову, скроневу, верхньощелепну і очноямкову поверхні;

•ala minor, мале крило, парне, має трикутну форму, розташоване горизонтально;

•processus pterygoideus, крилоподібний відросток, парний, спрямований донизу.

Тіло клиноподібної кістки. На

верхній поверхні тіла знаходиться

турецьке сідло, sella turcica, із такими утворами:

•fossa hypophysialis, гіпофізна ямка, є досить виразною заглибиною в центрі сідла, в якій знаходиться гіпофіз;

в tuberculum sellae, горбок сідла,

розташований попереду ямки гіпофіза (мозкового придатка);

•dorsum sellae, спинка сідла, знаходиться позаду ямки;

•processus clinoideus posteriores,

задні нахилені відростки, знаходяться в бічних відділах спинки сідла та спрямовані кпереду.

Практичні зауваження. Турецьке сідло добре помітне на бічних рентгенівських знімках черепа. За формою, розмірами та контурами ямки мозкового придатка, що визначаються на рентгенограмах, можна судити про гіпофіз, який є важливою ендокринною залозою.

У ділянці тіла клиноподібної кістки, крім того, є такі утвори:

•sulcus prechiasmaticus, передперехресна борозна, розташована попереду від горбка сідла;

•sulcus caroticus, сонна борозна,

знаходиться на бічній поверхні тіла;

•crista sphenoidalis, клиноподібний гребінь, розташований на передній поверхні тіла посередині, він спрямований в носову порожнину;