Ковешников, анатомия человека, том 1

М'ЯЗОВА ТКАНИНА

Посмуговані і непосмуговані м'язові волокна. Виділяють два види м'язової тканини — посмуговану (поперсчно-смугасту) і непосмуговану (гладку), які розрізняються своєю структурою.

М'язове волокно — структурна одиниця скелетної м'язової тканини (посмугованої).

М'язова тканина складається з довгих і вузьких м'язових волокон, які являють собою гігантські багатоядерні клітини, що утворилися внаслідок злиття багатьох клітин. Середня довжина м'язових волокон становить 10-40 мм, хоча окремі волокна можуть досягати 10 см і більше. Товщина волокон коливається в межах від 10 до 100 мкм. Кількість ядер в одному м'язовому волокні залежить від його величини і вимірюється сотнями. Ядра мають видовжено-овальну форму і знаходяться на периферії волокна.

ЗЗОЕНІ кожне волокно покрите оболонкою (плазматичною мембраною), яка називається сарколемою1. Цитоплазма м'язового волокна називається саркоплазмою.

Міофібрили. В саркоплазмі знаходиться багато поздовжньо орієнтованих ниток — міофібрил, які мають довжину близько 1 мкм. Міофібрили в свою чергу складаються з більш тонких ниток (міофіламентів), що утворені великими нитко-

подібними молекулами актину і міозину. Вони мають здатність скорочуватися, за рахунок чого і відбувається скорочення м'язового волокна.

М'язові волокна посмугованої тканини під мікроскопом мають вигляд характерної поперечної посмугованості з чергуванням темних і світлих смуг. Посмугованість залежить від особливостей ультраструктури і взаєморозташування тонких та товстих міофіламентів, які неоднаково заломлюють світло.

Скорочення посмугованої м'язової тканини залежить від нашої волі, тому м'язи, які складаються з такої тканини, називають довільними. Вони утворюють всю мускулатуру, що зв'язана зі скелетом. Посмуговані м'язи мають здатність скорочуватися швидко і енергійно.

Непосмуговані м'язові волокна

мають видовжену форму з загостреними кінцями. Кожне волокно — це одна м'язова клітина (міоцит) з одним видовженим ядром. Міофібрили, які знаходяться в саркоплазмі, не мають поперечної посмугованості, тому що вони в просторі розташовані не так, як посмуговані волокна.

Непосмугована (гладка) м'язова тканина функціонує автоматично, не залежить від нашої волі. Її скорочення відбувається повільно, хвилеподібно і називається перисталь-

такою. З точки зору еволюції гладка мускулатура є більш давньою, ніж поперечно-смугаста. Вона розташована в стінках внутрішніх органів та кровоносних судин.

Серцева м'язова тканина. Окремо виділяють посмуговану м'язову тканину серця. Вона від скелетних м'язів відрізняється тим, що м'язові волокна міцно з'єднуються між собою, утворюючи єдину сітку. Крім тою, серцева мускулатура скорочується автоматично, незалежно від нашої волі.

Червоні і білі м'язові волокна. Саркоплазма містить пігментний білок — міоглобін червоного кольору, подібний за будовою і функцією до гемоглобіну, вміст якого в різних волокнах різний. За цією прикметою визначають червоні і білі м'язові волокна. Червоні волокна містять більше міоглобіну і відзначаються невеликою товщиною. їх скорочення відбувається повільно і довго. Білі волокна товстіші, вони містять менш міоглобіну і скорочуються швидше, але й швидко втомлюються.

У птахів можна виділити м'язи, які складаються лише з червоних або білих волокон. У людини більшість м'язів має обидва види волокон, але статичні м'язи, які виконують тривале навантаження, мають більше червоних волокон, а в м'язах, які здатні до коротких спалахів активності, переважають білі волокна.

Дослідниками (В.Купріянов, П.Шапаренко), було звернуто увагу на те, що остов тіла та кінцівок за формою наближується до циліндрів. У них формуються спіралеподібні кінематичні ланцюги, що утворені ске-

летними м'язами. Таке взаєморозташування скелетних м'язів, і навіть окремих волокон в них, забезпечують збільшення сили їх скорочень.

БУДОВА М'ЯЗІВ

М'язові волокна поєднуються в окремі м'язи за допомогою сполучної тканини, яка є обов'язковим структурним елементом кожного м'яза. Завдяки їй м'язи набувають пучкового характеру будови. По ходу сполучнотканинних прошарків в м'яз проникають кровоносні судини і нерви. В м'язах розрізняють такі сполучнотканинні утвори:

•endomysium, ендомізій, оточує окремі м'язові волокна і найменші їх пучки, утворений пухкою сполучною тканиною;

•perimysium, перимізій, оточує пучки волокон різних порядків, складається з більш щільних сполучнотканинних прошарків;

яepimysium, епімізій, оточує м'яз зовні, утворюючи для нього сполучнотканинну оболонку.

Сухожилки. М'язові сполучнотканинні елементи на кінцях м'язів продовжуються в сухожилки, за рахунок яких м'язи фіксуються. Сухожилки мають світлозолотистий колір, досить міцні і практично не розтягуються. Вони утворені щільною оформленою сполучною тканиною, яка складається із клітин — фібробластів і численних паралельних колагенових волокон, що переплітаються і утворюють основну масу сухожилка.

Широкі і плоскі сухожилки називаються апоневрозами. їх структура відзначається тим, що колагенові волокна розташовуються в

одній площині, але йдуть в тих напрямках, які відповідають розтягуванню апоневрозів.

Сухожилки прикріплюються головним чином до кісток, але можуть фіксуватися до фасцій, хрящів, капсул суглобів, або до шкіри. В ділянці прикріплення сухожилків до кісток формуються горби, гребені, горбистості, шорсткі поверхні, або ямки, які збільшують поверхню зрощення. Волокна сухожилка занурюються в окістя і вростають усередину кістки у вигляді шарпеївських волокон. Таким чином між сухожилком і кісткою утворюється досить міцне з'єднання. Про це свідчать випадки відривів фрагментів кістки в місцях прикріплення сухожилків при травмах.

Практичні зауваження. Травматичні розриви сухожилків вимагають хірургічного втручання.

Сухожилки добре регенерують і на місці розриву відбувається міцне зрощення за рахунок розмноження фібробластів. Зрощення сухожилків краще відбувається в оточенні пухкої сполучної тканини, через яку проходять кровоносні судини, необхідні для регенерації.

Кровопостачання м'язів. М'язи характеризуються наявністю великої кількості кровоносних судин, це пов'язано з інтенсивною втратою енергії при їх скороченні. Артеріальні судини входять у м'яз в ділянці судинних воріт і, розгалужуючись, проходять в сполучнотканинних прошарках між м'язовими пучками. Капіляри розташовані паралельно до м'язових волокон і утворюють навколо них густі сітки.

Кисень і живильні речовини і капілярів дифундують через саркс лему усередину м'язового волоки; Після значних навантажень у не тренованих осіб в м'язах виникают болі внаслідок недостатнього кро вопостачання. При тренуванні кро вопостачання м'язів значно покра щується

Венозний відтік здійснюється п< венах, які йдуть поряд з артеріями Є дані, що червоні м'язові волоки; постачаються капілярами більп інтенсивно, ніж білі.

Рухова іннервація м'язів. Н;

ранніх стадіях розвитку в м'язі: вростають нервові елементи. В подальвюму м'язи розвиваються функціонують у тісному зв'язку Е нервами, які їх іннервують.

Рухові нерви несуть імпульси, які призводять до скорочення м'язів. Вони закінчуються, контактуючи із сарколемою. Тут утворюється нервово-м'язове з'єднання у вигляді рухової кінцевої пластинки.

Рухова іннервація необхідна не лише для скорочення м'язів, але й для регуляції обмінних процесів і трофіки. Якщо перерізати руховий нерв, м'яз буде перероджуватися і атрофуватися.

Рухова одиниця м'яза — міон.

Кожне нервове волокно (аксон), що відходить від однієї рухової нервової клітини, розгалужуючись, іннервує десятки і сотні м'язових волокон. Таким чином, нервова клітина разом із з'єднаними з нею м'язовими волокнами об'єднуються в рухову одиницю, яка називається міоном. В м'язах, котрі виконують

стандартну, статичну роботу (наприклад, м'язи тулуба), одна нервова клітина зв'язана з великою кількістю м'язових волокон. А в м'язах, які виконують тонкі диференційовані рухи (м'язи очного яблука), одна нервова клітина інервує лише одне м'язове волокно.

Чутлива іннервація м'язів. Для чого вона потрібна?

Скелетні (посмуговані) м'язи одержують не лише рухову, але й чутливу іннервацію. Чутливі нерви передають інформацію від м'яза про ступінь його скорочення.

Рецептори, які реагують на ступінь розтягування м'язів, складаються з 3 - 12 особливих інтрафузальних1 м'язових волокон, оточених сполучнотканинною капсулою. Вони називаються м'язовими веретенами і містяться в сухожилках. До кожного веретена підходять чутливі нервові волокна, утворюючи спіралеподібні та гроноподібні нервові закінчення. Інформація про ступінь скорочення і розтягнення м'яза передається в центральну нервову систему, внаслідок чого відбувається координована дія м'язів.

СКЕЛЕТНІ М'ЯЗИ

М'язи, які прикріплюються до скелета і приводять в рух кістки, називають скелетними. Крім того, є м'язи, які входять до складу внутрішніх органів. Вони складаються, в основному, з непосмугованої (гладкої) м'язової тканини.

Всі скелетні м'язи побудовані з посмугованої (поперечно-смугас-

1 — fusus (лат.) — веретено

тої) м'язової тканини і скорочення їх залежить від нашої волі. Існує майже 400 окремих скелетних м'я- зів, що становить 35 - 40% маси тіла дорослої людини. В старечому віці частина мускулатури атрофується, внаслідок чого її маса зменшується до 25 - ЗО %. У новонародженого маса скелетних м'язів становить 20

- 2 2 % .

КЛАСИФІКАЦІЯ М'ЯЗІВ

Скелетним м'язам притаманна велика різноманітність форми, положення, напрямку м'язових пучків та інших ознак (рис. 92). Тому існуючі класифікації не зовсім повно відображають цю різноманітність.

Класифікація м'язів за формою. Незважаючи на різноманітну форму, можна виділити довгі, короткі та широкі м'язи.

Довгі м'язи розташовані, в основному, на кінцівках і найчастіше мають веретеноподібну форму ( т . fusiformis). В таких м'язах розрізняють головку, черевце і хвіст:

•caput, головка, є сухожилково-м'я- зовою частиною, що відповідає

початку м'яза (origo); зустрічаються двоголові, триголові і чотириголові м'язи;

•venter, черевце, являє собою м'я- систу середню частину м'яза; трапляються м'язи, які мають два черевця (двочеревцеві);

•cauda, хвіст — це довгий сухожилок, за допомогою якого м'яз прикріплюється до кісток (insertio); у одного м'яза може бути один, два, гри і чотири хвости.

К і Ю И

Широкі м'язи лежать, в основному, в межах тулуба, вони обмежують порожнини тіла (наприклад, зовнішні і внутрішні косі м'язи живота та інші).

с - г ї ї

Короткі м'язи розташовані на голові, в глибоких шарах спини, а також на кисті та стопі.

Класифікація за напрямком м'язових пучків. За цією ознакою

виділяють м'язи з паралельним, косим, коловим і перехрещеним ходом м'язових пучків.

Серед м'язів з косим напрямком пучків є перисті м'язи, в яких сухожилки проходять через увесь м'яз, а м'язові пучки розташовані косо, під кутом до сухожилка. В них розрізняють одно-, дво- і багатоперисті м'язи:

•m. unipennatus, одноперистий м'яз, має косі м'язові волокна, які прикріплюються з одного боку довгого сухожилка;

•m. bipennatus, двоперистий м'яз,

його сухожилок проходить через середину м'яза і косі м'язові волокна, прикріплюються з двох боків сухожилка;

•ш. multipennatus, багатоперистий м'яз, складається з декількох сухожилків, які проходять через м'яз і до яких з кожного боку прикріплюються косі м'язові волокна.

Перисті м'язи розвивають вели-

ку силу, але їх сухожилки переміщуються на меншу відстань, ніж у м'язів з паралельним ходом волокон.

Колові м'язи (mm. orbiculares) мають циркулярний напрям м'язових пучків і розташовані навколо природних отворів (рота, очної ямки, анального отвору).

Класифікація м'язів по відношенню до суглобів. В залежності від дії на суглоби розрізняють одно-, дво- і багатосуглобові м'язи.

Односуглобові м'язи прикріплюються до кісток, прекидаючись лише через один суглоб, на який вони і діють. Двосуглобові м'язи перекида-

1 — fascia (лат.) — бинт, пов'язка

ються через два суглоби. Багатосуглобові м'язи мають довгі сухожилки (на кисті і стопі), що проходять через декілька суглобів і діють на них.

Розташування м'язів навколо суглобів залежить від характеру рухів у даному суглобі. При цьому м'язи перехрещують ту вісь, навколо якої виконуються рухи.

Принципи визначення назви м'язів. Назви м'язам даються за багатьма ознаками:

•за формою: трапецієподібний, ромбоподібний, квадратний та ін.;

•за функцією: згиначі, розгиначі, привертачі, відвертачі, тощо;

•за величиною: великий, малий, довгий, короткий, тощо;

•за місцем початку і прикріплення: груднинно-ключично-соскоподі- бний, плечо-променевий, тощо;

•за положенням: сідничний, плечовий, підошвовий, тощо.

ДОПОМІЖНИЙ АПАРАТ

М'ЯЗІВ Анатомічні утвори, які в тій чи

іншій мірі сприяють кращому забезпеченню функції м'язів, називають допоміжним апаратом м'язів. До таких утворів належать фасції, утримувачі сухожилків, фіброзні і синовіальні піхви сухожилків, синовіальні і слизові сумки, блоки м'язів і сесамоподібні кістки.

Фасції

Фасції1 являють собою щільні сполучнотканинні оболонки, що оточують окремі м'язи або групи м'язів. Розрізняють поверхневу і власну фасції:

фасція, розташована під шкірою, є загальною для всього тіла, але мало помітна. В деяких місцях (склепіння черепа, долоня, підошва тощо) вона зовсім відсутня, її замінюють міцні апоневрози;

•fascia ргоргіа, власна фасція, розташована під поверхневою, вона оточує групи м'язів та окремі м'я- зи в певній ділянці тіла і досить добре розвинена.

Футлярний принцип будови

фасцій. Дослідження М. І. Пирогова. Власна фасція оточує групи м'язів, віддає в глибину міжм'язові перегородки, septa intermuscularia,

які прикріплюються до кісток. При цьому формуються замкнені кіст- ково-фасціальні футляри, в яких містяться групи м'язів. Для деяких м'язів власна фасція утворює окремі фасціальні футляри.

М. І. Пирогов в своїй знаменитій роботі «Хірургічна анатомія артеріальних стовбурів і фасцій» (1840) детально вивчив футлярний принцип будови фасцій і звернув увагу на практичне значення фасцій під час хірургічних втручань. Він показав, що на верхній і нижній кінцівках ступінь розвитку та кількість фасціальних футлярів уздовж кінцівки значно змінюються, що необхідно враховувати в практичній діяльності.

М.І. Пирогов виявив, що фасції утворюють футляри не лише для м'язів, але й для кровоносних судин у вигляді фасціальних судинних піхв призматичної форми.

Практичні зауваження. Знання топографії кістково-фасціальних і

значення для визначення шляхів поширення крововиливів, а також запальних, особливо гнійних, процесів. Фасції мають практичне значення: вони відіграють роль орієнтирів під час операцій. Футлярний принцип будови фасцій необхідно враховувати при проведенні місцевого знеболювання.

Функціональне значення фасцій. Оточуючи окремі м'язи і групи м'язів, фасції збільшують боковий опір під час їх скорочення, утримують м'язи і не дозволяють їм розпластатися. Фасціальні футляри спрямовують рухи м'язів. При ушкодженні фасції в будь якій ділянці, під час скорочення м'яза відбувається його випинання через цю ділянку — утворюється м'язова кила.

Фасції мають важливе значення як місця початку і прикріпленім м'язів. Значна частина м'язів повністю або частково фіксується до фасцій. В місцях початку і прикріплення м'язів фасції потовщуються. Таким чином, фасції виконують роль опорної м'якої основи (скелета) тіла.

Тримачі сухожилків. В ділянці променево-зап'ясткового і надп'ят- ково-гомілкового суглобів фасції потовщуються за рахунок поперечних фіброзних пучків, ці ділянки фасцій називають тримачами

(retinacula) сухожилків.

Віддаючи в глибину сполучнотканинні перегородки до кісток, тримачі сухожилків формують кістко- во-фіброзні канали, в яких проходять сухожилки. Ці канали утримують сухожилки від сильного зміщення при рухах.

Фіброзні і синовіальні піхви сухожилків

Фіброзні піхви (vaginae fibrosae)

утворені щільною сполучною тканиною і кістками. Вони формують канали для проходження сухожилків і служать для їх утримування на своєму місці. Такі фіброзні піхви є на кисті і стопі.

Синовіальні піхви (vaginae synoviales), оточують сухожилки у фіброзних і кістково-фіброзних каналах. Вони утворені синовіальною оболонкою, яка має вісцеральний і парієтальний листки.

Вісцеральний листок зростається з сухожилком, а парієтальний — зі стінками фіброзного каналу. Там, де вісцеральний листок переходить в парієтальний, утворюється дуплікатура синовіальної оболонки, яка носить назву брижі сухожилка (те- sotendineum).

Через брижу до сухожилка підходять кровоносні судини і нерви. Між двома листками синовіальної оболонки є замкнена порожнина, що заповнена синовіальною рідиною, яка служить для зменшення тертя під час рухів сухожилків.

Синовіальні і слизові сумки

Синовіальні сумки (bursae synoviales) являють собою випинання синовіальної оболонки суглобів у вигляді сліпих мішечків із синовіальною рідиною. Деякі сумки в процесі розвитку втрачають зв'язки з порожниною суглоба і стають ізольованими. В таких сумках вміст стає густішим, тому їх називають слизовими сумками (bursae mucosae).

В синовіальних і слизових сумках можуть протікати запальні процеси — бурсити.

Блоки м'язів і сесамоподібні кістки являють собою пристосування для зміни напрямку тяги сухожилка. Блоки бувають кісткові, хрящові і сполучнотканинні. Сесамоподібні кістки вплітаються в деякі сухожилки (наприклад, наколінок).

РОБОТА М'ЯЗІВ

При скороченні скелетні м'язи вкорочуються на 30-40 %.

Це викликає зближення двох точок, до яких фіксуються м'язи. В процесі скорочення м'язи виконують певну роботу (рис. 93).

Під час рухів в більшості випадків один з кінців м'яза залишається нерухомим (punctum fixum), а другий рухається (punc- tum mobile) і тягне за собою кістку, до якої він прикріплений. В залежності від особливостей рухів ці точки можуть мінятися місцями.

Антагоністи і синергісти. М'язи здатні до односторонньої дії (за рахунок їх скорочення), тому для виконання повних рухів (наприклад, згинання-розгинання) необхідно, щоб діяли два м'язи або дві групи м'язів. Тому групи м'язів, дії яких спрямовані в одному напрямку, називають синергістами, а антагоністи діють в протилежних напрямках.

Три режими роботи м'язів.

Аналізуючи роботу м'язів, можна виділити три режими їх діяльності:

1)долаючий — м'яз виконує роботу в межах рухів частин тіла;

2)поступливий — м'яз активно розтягується і протидіє м'язу антагоністу;

3)утримуючий — робота м'язів в спокої, необхідна для утримування постави або вантажу без рухів.

Наприклад, при згинанні кисті згиначі і розгиначі працюють разом, але в різних режимах, тому досягається пластичність рухів і можливе дозоване скорочення. В будь який момент рух може бути припи-

на З

нений за рахунок скорочення об груп м'язів.

Статична і динамічна робо м'язів. Розрізняють статичну і д намічну роботу м'язів. При сі тичній роботі тіло або його части утримуються в певному положен і не переміщуються в просторі. Н обхідно зазначити, що м'язи ті. знаходяться в стані постійного н свідомого напруження, яке наз вається тонусом м'язів. Тонус м'я: визначає позу і вигляд людини.

При динамічній роботі відб вається рух окремих частин аі

' = 3 0 1 "

всього тіла. Розрізняють активні і пасивні рухи. Активні рухи приводять до свідомого скорочення м'язів, яке долає силу тяжіння. Пасивні рухи відбуваються без скорочення м'язів під впливом зовнішніх сил (сили тяжіння, дій іншої особи).

Сила м'яза. Сила м'язів залежить від кількості м'язових волокон, які входять до його складу. Із збільшенням кількості волокон м'яз стає сильнішим. Для функціональної характеристики м'яза користуються таким показником як фізіологічний поперечник м'яза. Це сумарна площа поперечного перерізу всіх м'язових волокон, що входять до складу м'я- за. Якщо фізіологічний поперечник має 1см2, то сила м'яза в середньому становить 5 - 10 кг. Якщо скласти силу всіх м'язів, користуючись цим показником, то вона набагато переважить масу тіла і реальну силу даної людини. В дійсності людина може розвивати значно меншу силу.

Анатомічний поперечник являє собою площу поперечного перерізу м'яза в його найширшій ділянці.

Вплив тренувань. Працюючий

м'яз росте значно швидше, ніж м'яз, що навантажений слабо. В період після народження тільки на протязі першого року життя відбувається поділ м'язових волокон і збільшення їх кількості. Постійні тренування покращують кровопостачання м'язів, відбувається гіпертрофія м'язових волокон і м'язи значно збільшуються в об'ємі. При цьому збільшується їх фізіологічний поперечник і сила.

Бездіяльний м'яз зазнає атрофічних змін, м'язові волокна стають тоншими, сила м'яза зменшується. До атрофії м'язів призводить порушення їх інервації і кровопостачання, яке виникає при деяких захворюваннях.