Ковешников, анатомия человека, том 1

Череп є важливим об'єктом антропологічних досліджень. При вивченні знайдених решток тварин, які добре збереглися, можна робити висновок про розвиток головного мозку, органів чуття та інших важливих органів.

Форма, об'єм і розміри черепа.

Місткість мозкового черепа знаходиться в межах від 1000 до 2000 см3, становлячи в середньому 1400 см3. При візуальному дослідженні черепа зверху (norma verticalis) контури покрівлі мають овоїдну або еліпсоподібну форму, яка досить варіює у різних людей. Для більш точного визначення форми і розмірів черепа широко використовують вимірювання (краніометрію) його поздовжнього, поперечного і висотного розмірів та їх взаємовідношення. В середньому поздовжній розмір чере-

па становить 17,5 см, поперечний — 13,8 см, висотний — 13,4 см.

Черепний показник. Найбільше значення в антропології має попереч- но-поздовжній індекс, який вираховується як відношення поперечного діаметра, помноженого на 100, до поздовжнього діаметра. При цьому одержуємо число, яке називається черепним показником. В залежності від величини цього показника виділяють три варіанти форми черепа — доліхокранний (подовжений) з показником нижче ніж 75, мезокранний (середній) з показником від 75 до 79, 9 і брахікранний (широкий), у якого показник вище 80. Границі між цими формами надто умовні. Певна форма черепа (голови) може бути характерною для етнічних груп населення деяких районів, однак розподіл черепного показ-

ника на земній кулі доволі різноманітний. Був час, коли висувалися расистські теорії про наявність вищих і нижчих рас. При цьому подовжені (доліхокранні) черепи вважались вмістилищем більш розвинутого головного мозку, що ніби є характерним для нордичної (арійської) раси. Немає необхідності доводити безпідставність таких теорій, досить вказати, що тепер антропологи доходять висновку, що у всіх сучасних людей відбувається брахіцефалізація і голова набуває більш округлої форми. Це, мабуть, поряд з іншими причинами, пов'язано із збільшенням маси головного мозку, яке відбувається в останні сторіччя.

Аномальні деформації форми

черепа. Такі деформації пов'язані з передчасним заростанням швів черепа. Заростання шва або його частини в період росту черепа призводить до зупинки росту кісток в певному напрямку. При цьому череп росте в інших напрямках, які визначаються функціонуючими швами.

Передчасне заростання сагітального шва призводить до зупинки росту черепа в ширину. Череп збільшується в поздовжньому напрямку за рахунок функціонуючих вінцевого і лямбдоподібного швів. Така деформація носить назву скафоцефалії1, тому що череп приймає видовжену вузьку форму, подібну до човна. Досить сильний ступінь скафоцефалії описаний у минулому столітті у «штеттинського ткача», у якого потилиця впиралася в спину.

При ранньому заростанні вінце-

вого і лямбдоподібного швів череп посилено росте в ширину і у висоту (за рахунок сагітального шва) і набирає форми вежі. В деяких випадках ріст припиняється в окремих ділянках швів з одного боку черепа, при цьому виникає різка його асиметрія. Причини передчасного заростання швів невідомі, але можливо, пов'язані з гормональними порушеннями.

Штучні деформації черепа. Де-

які племена мали дивні звичаї цілеспрямованої штучної зміни форми черепа, яка вважалася модною, красивою. Археологічні розкопки в Північній і Південній Америці, Центральній Африці, на Кавказі і у нас в Криму виявили велику кількість штучно деформованих черепів. Найбільше була поширена деформація, при якій голова дитини бинтувалась поперечною пов'язкою через лобову і потиличну кістки, внаслідок чого череп набирав подовженої вгору і назад форми.

Другий спосіб (в Перу, Мексиці) полягав у стисненні голови дитини спереду назад спеціальним пристосуванням. В таких випадках череп набирав форми клина з двома бічними опуклостями. Ці дані свідчать про велику пластичність черепа в процесі росту. При цьому великий вплив на череп, що росте, справляють м'язи, особливо жувальні, ріст очних яблук, зуби та інші органи голови.

Статеві особливості черепа. На

чоловічих черепах краще виявляються надбрівні дуги, горби, горбистості і гребені, що пов'язано з розвитком м'язів. У жінок очні ямки

округлі і мають відносно великі розміри, кістки черепа тонші, ніж у чоловіків. Об'єм черепа у чоловіків становить 1450 см3, у жінок — 1350 см3, в зв'язку з меншими загальними розмірами їх тіла.

Однак ці ознаки не завжди добре

виявляються. На жіночих черепах можуть траплятися чоловічі ознаки і навпаки. Це значно утруднює визначення статі за черепом, що іноді буває необхідним у судово-медичній практиці. До 14-16 років статеві особливості черепа визначаються не повністю.

Поділ на відділи. Скелет верхньої кінцівки поділяється на два відділи — пояс і вільну верхню кінцівку:

•cingulum membri superioris, пояс верхньої кінцівки (грудний пояс),

включає ключицю (clavicula) і лопатку (scapula), за допомогою

яких верхня кінцівка з'єднується з тулубом;

• pars libera membri superioris,

вільна частина верхньої кінцівки, включає плечову кістку (bu- merus), кістки передпліччя (ossa antebrachii) і кістки кисті (ossa manus).

і ПОЯС

рова) поверхня повернута до ребер (facies costalis), а задня — до шкіри спини (facies posterior).

Задня поверхня:

•spina scapulae, ость лопатки, являє собою великий гребінь, що йде поперечно;

•acromion, акроміон\ — плоске потовщення латеральної частини ості лопатки, має суглобову поверхню для з'єднання з ключицею;

•fossa supraspinata, надостьова ямка, розташована над остю лопатки, заповнена однойменним м'язом;

•fossa infraspiiiata, підостьова ямка, розташована під остю лопатки, заповнена однойменним м'я- зом;

•incisura scapulae, вирізка лопатки, розташована на верхньому краї кістки.

Латеральний кут:

•cavitas glenoidalis, суглобова западина, служить для з'єднання з плечовою кісткою;

•collum scapulae, шийка лопатки, являє собою звужене місце під суглобовою западиною;

•tuberculum supraglenoidale, надсуглобовий горбок, розташований над суглобовою западиною;

•tuberculum infiraglenoidale, підсуглобовий горбок, розташований під суглобовою западиною;

•processus coracoideus2, дзьобоподібний відросток, сильно виступає над суглобовою западиною;

Реберна поверхня лопатки має слабо визначену підлопаткову ямку, fossa subscapularis, яка заповнена однойменним м'язом.

КЛЮЧИЦЯ

Ключиця, clavicula3 (Рис. 51), розташована між грудниною і акроміоном лопатки, вона являє собою вигнуту у вигляді букви S кістку з верхньою і нижньою поверхнями, тілом і двома кінцями:

•corpus elaviculae, тіло ключиці, є середньою частиною кістки;

•extremitas sternalis, груднинний кінець, потовщений, має суглобову поверхню для з'єднання з ручкою груднини;

•extremitas acromialis, акроміальний кінець, сплющений і широкий, має суглобову поверхню для з'єднання з акроміоном;

Тіло ключиці біля груднинного кінця вигнуте вперед, а біля акроміального кінця — назад. На тілі ключиці знаходяться:

•impressio ligamenti costoclavicularis, втиснення реброво-клю- чичної зв'язки, розташоване на нижній поверхні ближче до груднинного кінця;

•tuberculum conoideum, конусоподібний горбок, розташований на нижній поверхні ближче до акроміального кінця;

•linea trapezoidea, трапецієподібна лінія, знаходиться поряд з конусоподібним горбком.

ПЛЕЧОВА КІСТКА

Плечова кістка, humerus (Рис. 52), є довгою трубчастою, вона має тіло (діафіз) і два епіфізи — проксимальний і дистальний. На плечовій кістці є такі анатомічні утвори:

Проксимальний кінець:

•caput humeri, головка плечової кістки, має широку суглобову поверхню для з'єднання з лопаткою; головка є проксимальним епіфізом кістки;

collum anatomicum, анатомічна шийка, являє собою косу борозну, яка обмежує суглобову поверхню;

coiinm chirurgicijm, хірургічна шийка, — звужене місце під головкою, в цьому місці найчастіше бувають переломи плечової кістки; tubercuium majus, великий горбок, розташований латерально; tuberculum minus, малий горбок,

розташований спереду;

Дистальний кінець:

•facies articularis carpalis, зап'ясткова суглобова поверхня, розташована на дистальному кінці кістки, вона спрямована вниз;

•processus styloideus, шилоподібний відросток, являє собою виступ на латеральному краї дистального епіфіза;

•incisura ulnaris, ліктьова вирізка,

розташована на медіальному краї дистального епіфіза кістки.

Практичні зауваження. Найчастіше переломи променевої кістки зустрічаються в її нижньому відділі над дистальним епіфізом. Такі переломи через свою частоту дістали назву класичних або типових переломів. Переломи у ділянці діафіза променевої кістки теж зустрічаються часто.

ЛІКТЬОВА КІСТКА

Ліктьова кістка, ulna (Рис. 54), є довгою трубчастою з діафізом і двома епіфізами — проксимальним і дистальним. Вона розташована на передпліччі з медіальної сторони (з боку мізинця). На ліктьовій кістці є такі анатомічні утвори:

Проксимальний кінець:

аolecranon1, ліктьовий відросток, являє собою масивний виступ, розташований ззаду і вгорі;

•processus coronoides, вінцевий відросток, розташований спереду і нижче ліктьового;

•incisura trochlearis, блокова вирізка, міститься між ліктьовим і вінцевим відростками, вирізка з'єднується з блоком плечової кістки;

•tuberositas ulnae, горбистість ліктьової кістки, розташована під вінцевим відростком на передній поверхні;

аincisura radialis, променева вирізка, міститься на променевому боці вінцевого відростка; вирізка з'єднується з головкою променевої кістки.

В середньому відділі тіла ліктьової кістки є міжкістковий край, margo interosseus, спрямований до променевої кістки, а також передній і задній краї. Вони розділяють три поверхні: передню, задню і присередню.

Дистальний кінець:

•caput ulnae, головка ліктьової кістки, є її дистальним епіфізом;

•circumferentia articularis, суглобовий обвід, розташований навколо головки, він з'єднується з променевою кісткою;

•processus styloideus, шилоподібний відросток, знаходиться з медіальної сторони головки.

КІСТКИ КИСТІ

Кістки кисті, ossa manus (Рис. 55), поділяється на три відділи — зап'я- сткові кістки (ossa сагрі), п'ясткові кістки (ossa metacarpi) і кістки пальців (ossa digitorum).

Зап'ясткові кістки

Зап'ясткові кістки, ossa сагрі,

складаються з восьми невеликих кісток, які утворюють два ряди — проксимальний і дистальний. Обидва ряди складаються з таких кісток (починаючи від великого пальця):

Проксимальний ряд:

•os scaphoideum, човноподібна кістка;

•os lunatum, півмісяцева кістка;

ш os triquetrum, тригранна кістка; ш os pisiforme2, горохоподібна кістка.