Ковешников, анатомия человека, том 1

Короткі трубчасті кістки. До них належать п'ясткові та плеснові кістки і фаланги пальців. Ці кістки мають лише по одному епіфізу в ділянці головок або основи (моноепіфізні кістки).

Губчасті кістки побудовані переважно із губчастої речовини з тонким шаром щільної речовини, розташованої зовні. Серед них можна розрізнити довгі (ребра і груднина), короткі (хребці, зап'ясткові та заплеснові кістки, сесамоподібні) і плоскі (лопатки, тазові, тім'яні, лобова) кістки.

Атипові кістки (os irregulare) мають складну і різноманітну форму, яка не піддається класифікації (кістки основи черепа)

Кістковий мозок. У середині

кісток знаходиться жовтий і черв ний кістковий мозок;

шmedulla ossium rubra (червоні кістковий мозок) виконує кров творну та імунну функції. У л рослих червоний КІСТКОВИЙ МОЗі розміщується в епіфізах трубчг тих кісток, а також у комірках іл частої речовини хребців, реб< груднини, кісток черепа і крі клубових кісток;

шmedulla ossium flava (жовт кістковий мозок) складається основному із жирової тканні У дорослих він заповнює кісті во-мозкові порожнини трубч; тих кісток. В ембріональному плідному періоді і у новонарх жених в кістках є лише червон кістковий мозок.

Опорна функція скелета дає можливість зберігати певне (вертикальне) положення тіла людини (рис. 4). Кістки служать місцем прикріплення м'язів, інших м'яких тканин і внутрішніх органів. Кістковий скелет протистоїть силі земного тяжіння, тому його називають антигравітаційною конструкцією.

Функція руху не може виконуватися без кісток, які є важелями, що з'єднані рухомо і приводяться в рух м'язами.

Захисна функція проявляється в утворенні кісткових порожнин

(порожнина черепа, хребтовий нал, грудна клітка, малий таз).: служать для захисту життєво ві ливих органів.

Кровотворна та імунна фуни кісток пов'язані з червоним кіст вим мозком.

Біологічна функція скелета являється в активній участі кіс у обмінних процесах, зокрем обміні мінеральних солей (фос< ру, кальцію та ін.).

Кісткова тканина являє cof депо для неорганічних речовиі ній можуть накопичуватися ра. активні речовини.

Три стадії розвитку скелета. В ембріональному періоді у зародка людини скелет проходить три стадії розвитку, що відображають процеси філогенезу — сполучнотканинну, хрящову і кісткову. Виняток становлять кістки склепіння черепа, ключиця, які в еволюції обминають хрящову стадію, і їх розвиток відбувається із сполучної тканини.

Джерелом формування кісткової тканини скелету є мезенхіма, яка концентрується навколо хорди та нервової трубки і утворює склеротоми зародка.

Розвиток кістки із хряща. На початку другого місяця розвитку зародка людини сполучнотканинна стадія швидко переходить в хрящову, під час якої формується скелет, котрий складається із хряща. Хрящові зачатки зовні оточуються ущільненою мезенхімою, яка утворює охрястя (реrichondrium). Ріст хряща відбувається як за рахунок розмноження хрящових клітин всередині хряща (інтерстиціальний ріст), так і за рахунок охрястя, яке утворює хрящ на поверхні (аппозиційний ріст).

Кісткова тканина з'являється на другому місяці ембріонального розвитку (6 - 8 тижні). Ріст хряща приводить до дозрівання хрящових клітин у центрі зачатка. Міжклітинна речовина тут руйнується і в ній починається відкладання солей, в результаті чого хрящові клітини гинуть. У цей період в охрястя проростають кровоносні капіляри.

Остеобласти — клітини, що утворюють кістку. Клітини внутріш-

нього шару охрястя, які оточені капілярами, перетворюються в остеобласти, що починають продукувати міжклітинну речовину. Остеобласти являють собою досить великі клітини округлої форми, основною функцією яких є синтез і секреція органічної міжклітинної речовини кістки. В присутності капілярів у міжклітинній речовині починається відкладання солей кальцію і утворюється кісткова тканина, при цьому остеобласти перетворюються в остеоцити. Спочатку кісткова тканина утворюється в діафізі у вигляді кісткової муфточки.

Скостеніння діафізів. Після формування кісткової муфточки навколо середини хрящового зачатка охрястя перетворюється на окістя. Клітини внутрішнього шару окістя є остеогенними і формують кісткову тканину шляхом апозиційного росту. Такий процес утворення кісткової тканини, коли вона формується з поверхні органа, називають перихондральним і периостальним скостенінням. Одночасно в центральну частину хрящового діафізу із окістя проникають капіляри і супроводжуючі їх молоді клітини сполучної тканини, які диференціюються в остеобласти, що починають продукувати кісткову тканину всередині хряща. Такий процес називають енхондральним скостенінням.

Скостеніння епіфізів. Протягом тривалого часу кінці кісток (епіфізи) залишаються хрящовими. В результаті інтенсивного розмноження хрящових клітин епіфізи рос-

туть як у довжину, так і в ширину. Кісткова тканина в епіфізах з'являється лише в кінці внутрішньоутробного періоду і після народження дитини. Її утворення пов'язане з проростанням кровоносних судин і сполучнотканинних остеогенних клітин у центр епіфізу. При цьому в хрящовому епіфізі диференціюються остеобласти, відбувається зменшення вмісту ванна і руйнування хряща. В результаті енхондрального скостеніння в епіфізі утворюється центр скостеніння (centrum ossificationis), який, поступово розростаючись, спричиняє скостеніння епіфізу.

Остеокласти — клітини, що руйнують кістку. Поряд з формуванням остеобластів у кістці, що розвивається, утворюються великі багатоядерні клітини — остеокласти, функцією яких є резорбція (руйнування і розсмоктування) кісткової тканини. Два процеси — утворення нової кістки і її резорбція проходять одночасно. Саме ці процеси і призводять до росту кістки.

Ріст кістки в ширину. В ділянці діафізу трубчасті кістки ростуть в ширину завдяки апозиційному росту. При цьому кісткова тканина відкладається навколо кровоносних судин, які занурюються в кістку. Внаслідок цього процесу утворюються пластинки остеону, що оточують кровоносні судини. Одночасно відбуваються процеси розсмоктування кісткової тканини і формується кісткова порожнина. Врешті решт від початкової кісткової тканини не залишається нічого, вона замінюється новою кістковою тканиною. Так, стегнова

кістка трирічної дитини не має жодної часточки кісткової тканини новонародженого.

Ріст кістки у довжину. Протягом всього періоду росту кістки між епіфізом та діафізом зберігається хрящова пластинка, яка називається епіфізним хрящем (cartilago epiphysialis). За рахунок цієї пластинки відбувається ріст кісток у довжину. Справа в тому, що хрящові клітини епіфізної пластинки постійно розмножуються. Це повинно вести до її потовщення. Однак, цього не відбувається, тому що з боку діафізу хрящ звапнюється і заміняється кісткою. Таким чином, ріст хряща і його руйнування з утворенням кісткової тканини ідуть одночасно, що і приводить до росту кістки у довжину. Цей процес завершується у період від 17 до 24 років, коли зникає епіфізний хрящ і відбувається синостозування (зрощення) епіфізу з діафізом.

Структурно-функціональні одиниці кістки. В кістці розрізняють структурно-функціональні одиниці двох видів: остеон та трабекулярний пакет.

1. Остеон — структурно-функці- ональна одиниця компактної речовини діафізів трубчастих кісток. Остеон має форму циліндра, ось якого паралельна осі трубчастої кістки, діаметром 100-500 мкм і довжиною до декількох сантиметрів. В центрі остеона є канал (гаверсов канал) діаметром від 20 до 100 мкм, який містить кровоносний капіляр та тонкий прошарок сполучної тканини; в каналах більшого діаметра проходять артеріоли, венули, нервові волокна. Навколо каналу остеона концентрично розташовані

от 8 до 15-ти кісткових пластинок товщиною від 10 до 13,5 мкм.

На поперечному перетині діафиза стегнової кістки людини налічується до 3200 остеонів.

2. Трабекулярний пакет — струк- турно-функціональна одиниця губчастої речовини кісток. Він складається з паралельно розташованих кісткових пластинок, між якими знаходяться остеоцити. Трабекулярні пакети мають товщину близько 50 мкм і довжину близько 1 мм, вони відмежовані друг від друга спайною лінією. З'єднуючись між собою трабекулярні пакети формують кісткові трабекули у вигляді дуг, арок та формують трьохвимірну сіть губчастої речовини кістки.

Скостеніння на основі сполучної тканини. Процес утворення кістки на місці сполучної тканини проходить значно простіше. Так відбувається скостеніння у покривних кістках черепа і ключиці. Спочатку клітини мезенхіми починають розміщуватися густіше і формувати сполучнотканинну капсулу навколо головного мозку, який розвивається. Потім у певних ділянках (центрах скостеніння) з мезенхіми формуються капіляри і диференціюються остеобласти. Діяльність остеобластів приводить до утворення органічної міжклітинної речовини, яка незабаром збагачується солями кальцію. Остеобласти перетворюються в остеоцити. Центри скостеніння розростаються і формують кістку. Розвиток кістки із сполучної тканини називають ендесмальним скостенінням1. До моменту народжен-

ня череп також має широкі ділянки, що не пройшли стадії скостеніння — тім'ячка, які проходять її після народжєння.

Первинні центри (ядра) скостеніння. Центри (або ядра) скостеніння, які з'являються в діафізах довгих кісток, а також у ключицях і кістках черепа, називають первинними

(centrum ossificationis primarium).

Вони з'являються на 2-3 місяці ембріонального розвитку і являють собою початкові ділянки кісткової тканини у тілі зародка.

На 6-7 тижні виникає перший центр скостеніння у ключиці. Дещо пізніше, на другому місяці ембріонального розвитку, первинні ядра скостеніння виявляються в кістках черепа, в діафізах плечової і стегнової кісток, а потім — у кістках передпліччя та гомілки. На 3-му місяці центри скостеніння виникають у діафізах п'ясткових і плеснових кісток, а також у фалангах пальців кисті і стопи.

Вторинні центри скостеніння.

Центри скостеніння, що виникають в епіфізах кісток, формуються значно пізніше від первинних, тому їх називають вторинними центрами скостеніння (centrum ossificationis secundarium). Вони з'являються в кінці утробного періоду і незабаром після народження.

На 9-му місяці утробного розвитку виникає центр скостеніння в дистальному епіфізі стегнової кістки, трошки пізніше — в проксимальному епіфізі великогомілкової кістки. Ці центри скостеніння є ознакою доношеності плода.

Вплив внутрішніх факторів. У

процесі росту кісткова тканина має високу метаболічну активність, тому для нормального формування скелета необхідна достатня кількість білків, жирів, вуглеводів, а також вітамінів (особливо вітамінів С і D). Внаслідок того, що в основній речовині кістки постійно відбувається відкладання солей, організм повинен одержувати достатню кількість кальцію.

Розвиток кісток перебуває під регулюючим впливом залоз внутрішньої секреції. Особливо на ріст кісток впливають гормони гіпофізу, щитоподібної, прищитоподібної та статевих залоз.

Кісткова тканина дуже чутлива до будь — яких порушень обмінних процесів в організмі. При нестачі вітамінів С і D розвиваються важкі порушення (цинга і рахіт). Неповноцінне харчування з недостатнім вмістом білка і мінераль-

них солей (кальцію) веде до розм'- якшення скелета (остеомаляція). У старечому віці можна спостерігати розсмоктування і розрідження кісткової тканини (остеопороз), яке призводить до зміни міцності кісток. Поряд з цим в окремих місцях скелета у літньому віці виникають ділянки надлишкового утворення кісткової тканини у вигляді кісткових шипів, виступів (остеофітів).

Вплив зовнішніх факторів.

Зміни у будові кісток під впливом фізичних навантажень були досліджені в кінці минулого століття П.Ф. Лесгафтом. Він зауважив, що кістки розвиваються завдяки діяльності м'язів і, навпаки, при недостатній м'язовій роботі кістки стають тонкішими, слабшими. Виявилось, що кістки досить пластичні, вони швидко реагують на зміну тиску, скорочення м'язів і на інші зовнішні подразники. Пізніше

були проведені численні дослідження, які показали, що під впливом напруженої трудової діяльності і фізичного навантаження у людей різних професій та спортсменів відбувається перебудова як зовнішньої, так і внутрішньої

структури кістки (М.Г. Привес, В.Г. Ковешніков).

Соціальні фактори — повноцінне харчування, умови праці та побуту, заняття спортом мають важливе значення для росту і формування скелета.

1.Що таке окістя і охрястя?

2.Назвіть два шари окістя і охрястя.

3.Яке значення внутрішнього шару окістя і охрястя?

4.Як розташовуються щільна і губчаста речовини кістки?

5.Які принципи розміщення перекладин губчастої речовини?

6.Якими є принципи класифікації кісток?

7.Назвіть частини довгих трубчастих кісток.

8.Перелічіть:

а) короткі трубчасті, б) губчасті (короткі, довгі і

плоскі), в) атипові,

г) повітроносні кістки.

9.Де розташований: 1) червоний

і2) жовтий кістковий мозок?

10.Перелічіть основні функції скелета

11.Назвіть три стадії розвитку скелета у людини.

12.Які особливості розвитку кістки із хряща?

13.Яка функція остеобластів, остеокластів?

14.Що є структурно-функціо- нальною одиницею кістки?

15.Як відбувається перихондральне (периостальне) і енхондральне скостеніння?

16.Які особливості скостеніння діафізів?

17.Як відбувається скостеніння епіфізів?

18.Як росте кістка в ширину і довжину?

19.Яке значення має епіфізний хрящ?

20. Що таке ендесмальне скостеніння?

21.Коли з'являються первинні центри скостеніння?

22.У якому віці утворюються вторинні центри скостеніння?

23.Коли відбувається синостозування епіфізів та діафізів?

24.Назвіть внутрішні фактори, що впливають на ріст і будову кісток.

25.Як впливають зовнішні фактори на розвиток і будову кісток?

ХРЕБТОВИЙ СТОВП

Хребтовий стовп, columna vertebralis; синонім: rhachis (грец.) —

хребет. Звідси походять ряд медичних термінів, зокрема — рахіт.

Хребтовий стовп являє собою основу скелету тулуба, він має сегментарну будову і складається із окремих сегментів — хребців, з'єднаних між собою в єдине ціле. Розрізняють 7 шийних, 12 грудних, 5 поперекових, 5 крижових і 3-5 куприкових хребців, які утворюють відповідні відділи хребтового стовпа. Всього хребців 32-34.

ХРЕБЕЦЬ

Хребець, vertebra, синонім — spondylus (грец.). Звідси — спондиліт (запалення хребців) і інші медичні терміни.

Частини хребця. Кожний хребець (Рис.5) має такі частини:

•corpus vertebrae, тіло хребця, являє собою передню, потовщену частину; воно має вигляд низької колони, опуклої спереду і з боків;

•arcus vertebrae, дуга хребця, розміщена позаду тіла і разом з ним обмежує хребцевий отвір;

•foramen vertebrale, хребцевий отвір, обмежений тілом і дугою хребця; з'єднуючись разом, хребцеві отвори утворюють хребтовий канал, canalis vertebralis, в якому розміщений спинний мозок.

Відростки дуги хребця. Від дуги

хребця відходить 7 відростків — 4 суглобових, 2 поперечних і 1 остистий;

•processus spinosus, остистий відросток, непарний, відходить від дуги назад, він є найдовшим;

•processus transversus, поперечний відросток, парний, відходить в сторони від дуги, спрямований в латеральному напрямку;

•processus articularis superior, верхній суглобовий відросток, парний, відходить від дуги вгору, має суглобову

поверхню, яка спрямована назад;

з'єднуючись між собою, утворюють міжхребцеві суглоби.

Хребцеві вирізки і міжхребцеві отвори. У тому місці, де від тіла

хребця відходить дуга, вгорі і внизу знаходяться хребцеві вирізки:

•incisura vertebralis superior, верхня хребцева вирізка, парна, знаходиться вгорі у тому місці, де дуга відходить від тіла, ззаду обмежена верхнім суглобовим відростком;

•incisura vertebralis inferior, нижня хребцева вирізка, парна, знаходиться у тому місці де дуга відходить від тіла, ззаду обмежена нижнім суглобовим відростком. Нижня хребцева вирізка більш глибока, ніж верхня;

•foramen intervertebrale, міжхребцевий отвір, знаходиться збоку між суміжними хребцями, він утворюється при з'єднанні верхньої і нижньої хребцевих вирізок. Че-

рез міжхребцеві отвори виходять спинномозкові нерви, які відходять від спинного мозку.

ШИЙНІ ХРЕБЦІ

Сім шийних хребців, vertebrae cervicales Cj — CVn (Рис. 6), утворюють шийний відділ хребтового стовпа. Крім С, і Сп, які відрізняються від усіх інших, шийні хребці мають такі особливості:

•їхні тіла невеликі, овальної форми, вони поступово розширюються донизу;

•остисті відростки короткі і розд-

воєні (за винятком CVI і CVII), вони мають ледве помітний нахил;

•поперечні відростки короткі, ма-

ють отвір, foramen transversarium

і два горбки — передній, tuberculum anterius, та задній, tuberculum posterius.

Передні горбки є рудиментами шийних ребер, а задні — це, власне, поперечні відростки.

6

Рис. 6. Шийний хребець, вид зверху. 1 — corpus vertebrae; 2 — tuberculum anterius; 3 — sulcus nervi spinalis; 4 — tuberculum posterius; 5 — foramen vertebrale; 6 — processus spinosus; 7 — arcus vertebrae; 8 — processus articularis superior; 9 — foramen transversarium.

Сьомий шийний хребець (CVII)

має довгий нероздвоєний остистий відросток, який виступає далі від інших і добре промацується. Тому його називають виступним хребцем, vertebra prominens. Він відіграє роль орієнтира для відрахування хребців.

Шостий шийний хребець (Суі)

має більш помітний передній горбок поперечного відростка. Попереду горбка проходить загальна сон-

на артерія, яку можна до нього притиснути для зупинки кровотечі, тому його називають сонним горбком, tuberculum caroticum. Остистий відросток його теж не роздвоєний.

Атлант, atlas1 (Cj) — перший шийний хребець (Рис.7), відрізняється від усіх інших хребців. Він не має тіла і являє собою попереч- но-овальне кільце, яке складається із двох дуг і бічних мас;

•arcus anterior atlantis, передня дуга атланта, має на задній поверхні ямку зуба, fovea dentis, а

спереду — передній горбок, tuberculum anterius;

•arcus posterior atlantis, задня дуга атланта, має задній горбок, tuberculum posterius, і парну бо-

розну хребтової артерії, sulcus а. vertebralis, яка знаходиться на верхній поверхні;

•massa lateralis atlantis, бічна маса атланта, являє собою парне

бічне потовщення, розташоване у ділянці з'єднання передньої і задньої дуг. На її верхній і нижній поверхнях знаходяться суглобові поверхні, facies articulares superiores et inferiores, які служать для з'єднання з черепом і другим шийним хребцем.

Осьовий хребець, axis (Сп), другий шийний хребець (Рис.7), на верхній поверхні тіла має вертикально розташований товстий відросток — зуб осьового хребця, dens axis. Він має передню і задню суглобові поверхні, facies articularis an-