Ковешников, анатомия человека, том 1

ня. Нижні кінцівки повністю взяли на себе локомоторну функцію, тому в будові кінцівок є значна різниця.

Рука перетворилася на орган праці, пристосувалась для захоплювання і виготовлення знарядь. Будова кісток, суглобів і м'язів верхньої кінцівки, особливо кисті, дозволяє їй виконувати роботу внаслідок протиставлення великого пальця кисті решті пальців (схоплювальна функція). Нижні кінцівки складаються з масивних скелетних і м'язових утворів, на стопі чітко виявляється склепіння, яке пов'язане з прямоходінням.

Людина характеризується сильним розвитком головного мозку,

особливо великих півкуль і їх кори. Структурні і функціональні особливості нервових клітин кори головного мозку дають можливість людині в повній мірі володіти абстрактним мисленням, на базі якого розвинулась мовна функція, притаманна лише людині.

Мозковий череп людини різко переважає над лицевим. Щелепи розвинуті порівняно слабо, помітна редукція зубної системи. Людина, її структурна організація невіддільні від її соціальної суті. Тому слід говорити про біосоціальну природу людини, про єдність її біологічних і соціальних процесів.

Анатомічні відмінності будови органів у різних людей добре відомі. Вони обумовлені статтю, віком, типом будови тіла та іншими факторами.

Статеві відмінності належать до первинних і вторинних статевих ознак і проявляються у різниці будови статевих органів, а також довжини тіла, розмірів грудної клітки, живота, кінцівок і окремих органів. Особливо ця різниця помітна в органах соми — в будові кісток, м'язової системи, а також у ступені розвитку волосяного покриву.

Вікові особливості полягають в різниці пропорції тіла, яка спостерігається в різні вікові періоди, вони виявляються у всіх органах і систе-

мах організму і стосуються основних анатомічних характеристик — будови, форми, кількості і топографії органів.

У 1965 році на Всесоюзній конференції АПН СРСР була затверджена вікова періодизація, що відображує морфологічні та функціональні критерії біологічного віку людини (табл. 1).

Індивідуальні особливості будови кожної людини настільки великі, що можна говорити про неповторність кожної людини. Ще в давнину були спроби узагальнити і класифікувати ці особливості (Гіппократ, Гален). В II столітті н. е. К. Гален запровадив в медицину поняття habitus (зовнішність,

зовнішній вигляд). Він пов'язував розвиток певних хвороб і схильність до них з особливостями зовнішнього вигляду людини, способом її життя.

Досить продуктивним було опрацьоване В.М. Шевкуненко (1872

— 1952) вчення про індивідуальну мінливість людини, що дало йому можливість виділити крайні типи мінливості і створити так звану типову анатомію. В.М. Шевкуненко розрізняв гри крайні типи будови тіла (Рис. 2) — доліхоморфний (вузький), брахіморфний (широкий) і мезоморфний (середній). У людей з різними типами будови тіла спостерігаються певні особли-

вості будови і топографії органів, що має важливе значення в практиці. Типи будови тіла в поєднанні з функціональними (фізіологічними і біохімічними) особливостями дають можливість виділити типи конституції людини. Під конституцією (constitutio — упорядкування, організація) розуміється сукупність анатомічних і фізіологічних особливостей даного індивідууму, яка обумовлена спадковими та середовищними факторами.

На цих принципах побудовані різноманітні сучасні класифікації конституціональних типів людини, які мають важливе значення в клініці.

Regiones capitis: 1 - regio frontalis; 2 - regio parietalis; 3 - regio occipitalis; 4 - regio temporalis; 5 - regio auricularis; 6 - regio mastoidea; 7 - regio facialis.

Regiones cervicales: 8 - regio cervicalis anterior; 9 - regio sternocleidomastoidea; 10 - regio cervicalis lateralis; 11 - regio cervicalis posterior.

Regiones thoracicae anteriores et laterales: 12 - regio presternalis; 13 - regio pectoralis; 14 - regio axillaris.

Regiones abdominales: 15 -re- gio hypochondriaca; 16 - regio

epigastrica; 17 - regio lateralis; 18 - regio umbilicalis; 19 - regio inguinalis; 20 - regio pubica,

Regiones dorsales: 21 - regio vertebralis; 22 - regio sacralis; 23 - regio scapularis; 24 - regio infrascapularis; 25 - regio lumbalis.

Regiones membri superioris: 26 - regio deltoidea; 27 - regio brachialis; 28 - regio cubitalis; 29 - regio antebrachialis; 30 - regio manus.

Regiones membri inferioris: 31 - regio glutealis; 32 - regio coxae; 33 - regio femoris; 34 - regio genus; 35 - regio cruris; 36 - regio pedis.

ція зі столицею в Афінах. Тут розвивається висока культура, процвітають науки. Грецькі вчені античного періоду заклали основи знань в багатьох галузях науки, в тому числі в медицині.

Найяскравішою постаттю в стародавній Греції був знаменитий лікар, батько медицини Гіппократ (460 — 377 р.р. до н. е.). В його медичних працях, які дійшли до нас, є багато вірних анатомічних фактів, що стосуються будови кісток, м'язів, серця, нутрощів і судин.

Другим визначним вченим і філософом в стародавній Греції був Арістотель (384 — 322 р.р. до н.е.). У своїх творах він узагальнив багато даних з анатомії людини і тварин, хоча сам анатомією не займався. Погляди Арістотеля мали вплив на медицину тривалий час.

Нове піднесення культури і науки відбулося в III — II ст. до н. е. і було пов'язане з Олександрією, містом, яке заснував Олександр

Македонський в гирлі Нілу після

завоювання Єгипту. Відомими лікарями і анатомами Олександрійського періоду були Герофіл (народ, біля 304 р. до н. е.) і Еразистрат (300 — 250 р.р. до н.е.). Обидва вчені препарували і розтинали трупи.

Встародавньому Римі анатомія

імедицина тривалий час розвивалися слабо. Це було пов'язано з тим, що лікуванням хворих займалися головним чином раби. Проте до кінця II ст. до н. е. після ряду завоювань Рим стає столицею могутньої імперії, до складу якої входять всі країни, що прилягають до Середземного моря, а також багато країн За-

хідної Європи. В цей час в Рим переселяються грецькі лікарі, починають займатися медициною й вільні римські громадяни.

Видатним представником античного Риму був знаменитий лікар і вчений Клавдій Гален (130 — 200 р.р. н. е.), грек за національністю. К. Гален написав багато робіт з медицини і анатомії, в яких були нові дані. Протягом 13 століть він вважався незаперечним авторитетом і його праці були канонізовані церквою.

Анатомія в епоху Середньовіччя. Період Середньовіччя, який почався після падіння Римської імперії (IV — XIV ст.), характеризується неподільною владою церкви, занепадом наук і культури. Соціальною базою цього періоду був феодальний лад. В Європі католицька церква визначила панування галенізму, зробивши праці К. Галена основою незаперечних дога. Розтин трупів був заборонений.

На сході після завоювань Середньої та Малої Азії арабами традиції грецької і римської науки продовжувались. Заслуга вчених середньовічного Сходу полягала в тому, що вони переклали арабською мовою багато праць античної Греції і Риму і тим самим зберегли їх для нащадків.

Найвидатнішим вченим стародавнього Сходу був Авіценна (Абу- Алі-Ібн-Сіна, 980 - 1037 р.р.). Його праця «Канон медичної науки» в п'яти книгах містила анатомічні відомості, запозичені у Гіппократа і Галена, які супроводжувалися коментарями. Авіценна вважав, що

організмом керують чотири органи — серце, мозок, печінка і яєчко.

Вцей період Ібн-Аль-Нафіз із Дамаска вірно описав мале коло кровообігу (1288 р.), випередивши праці Сервета і Коломбо.

ВЄвропі в XIII — XV століттях виникають університети з самостійними медичними факультетами. Періодично церква починає дозволяти розтин трупів. В цей час вирізняється визначний анатом з Болоньї Мондіно де Люцці (1270 — 1326). Він зробив декілька розтинів

ісклав підручник з анатомії, який тривалий час був головним учбовим посібником для тих, хто вивчав медицину.

Анатомія в епоху Відродження.

В XV — XVII століттях в Західній Європі відбувалися великі зміни. В цей час на зміну феодалізму приходить новий клас — буржуазія, яка була зацікавлена в розвитку науки і техніки. Відбувається бурхливий ріст науки і мистецтва. Загальний культурний рух цього періоду дістав назву епохи Відродження (Ренесанс). Ця епоха породила плеяду геніїв і талантів. Досить назвати імена Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Коперника, Мікельанджело, щоб уявити собі цю епоху.

Визначний художник і вчений епохи Відродження Леонардо да Вінчі (1452 — 1519) вивчав анатомію. Є відомості, що він зробив розтин 30-и трупів і залишив сотні малюнків кісток, м'язів, нутрощів, серця, головного і спинного мозку. Своїми дослідженнями Леонардо да Вінчі вніс великий вклад у розвиток анатомії.

Реформатором і засновником сучасної анатомічної науки по праву вважається геніальний вчений Андрій Везалій (1514 — 1564), який вперше для вивчення анатомії застосував метод детального і ретельного препарування на трупі.

Завдяки вивченню значної кількості трупів людей А. Везалій опублікував знамениту працю «Сім книг про будову людського тіла». І.П. Павлов так характеризував цю книгу: «Праця Везалія — це перша анатомія людини в новій історії людства, яка не повторює думки авторитетів, а спирається на працю вільного розуму, який досліджує».

Учні та послідовники А. Везалія, серед яких вирізнялись Г. Фаллопій (1523 - 1562) і Б. Євстахій (1510 - 1574), сприяли розвитку нових анатомічних досліджень і поширенню анатомічних знань з надзвичайною швидкістю.

В XVII столітті англійський вчений В. Гарвей (1578 — 1657) вперше правильно подав процеси кровообігу в своїй книзі: «Анатомічні дослідження про рух серця і крові у тварин» (1628). Дещо пізніше М. Мальпігі, користуючись мікроскопом, відкрив капіляри.

Анатомія в епоху розвинутого капіталізму. В епоху розвинутого капіталізму (XVIII — XIX ст.) анатомічні дослідження проводились з надзвичайним успіхом. Цьому сприяло одержане в ряді міст право на розтин трупів. Інтенсивно розвивається анатомічна техніка і мистецтво приготування анатомічних препаратів (Ф. Рюіш, 1638 - 1731).

Винахід мікроскопа і широке

його використання для вивчення будови тіла людини привело до створення нового напрямку — мікроскопічної анатомії. Основоположником цього напрямку був визначний італійський вчений М.Мальпігі (1628 - 1694). Другий італійський анатом Дж. Морганьї (1682 — 1771) був засновником патологічної анатомії. Видатні праці французького анатома Ф.К. Біша (1771 — 1802) стали основою розвитку теоретичної анатомії. Великі досягнення у вивченні анатомії людини в цей період були нерозривно пов'язані з розвитком порівняльної анатомії (Ж. Кюв'є), ембріології (К. Бер) і особливо еволюційної теорії Ч. Дарвина (1809 - 1882) і його попередників К. Ліннея (1707 — 1778), К. Вольфа (1733 - 1794) і Ж. Ламарка (1774 - 1828).

Сучасна анатомія. Сучасний етап розвитку анатомії обумовлюється науково — технічним прогресом. Прагнучи глибше збагнути особливості структури людського тіла, сучасні анатоми широко використовують електронний мікроскоп, комп'ю- терну томографію та інші сучасні методи досліджень. В сучасних умовах для анатома стало неминучим вторгнення в суміжні з анатомією галузі науки — гістологію, патологію, фізіологію. Важливі завдання, які виникають перед анатомією як медико-біо- логічною дисципліною, потребують еволюційного і онтогенетичного підходів для вірної оцінки тих чи інших морфологічних даних.

Функціональний підхід з широким використанням експерименту теж є характерним для сучасної анатомії.

Гіппократ, Hippocratus (460 —

377 до н.е.). Великий грецький лікар, «батько медицини». Народився на острові Кос, працював в Афінах. В 20 років став знаменитим. Зібрав і систематизував відомі до нього факти і спостереження з анатомії. Протягом двох тисячоліть був незаперечним авторитетом в анатомії і медицині. В своїх творах «Про анатомію», «Про серце», «Про залози», «Про переломи кісток» Гіппократ описує анатомічні деталі будови кісток (черепа, груднини, ребер) м'язів, нутрощів, судин.

За Гіппократом, основу організму становлять 4 соки: кров (sanguis),

слиз (phlegma), жовч (chole) і чорна жовч (melanchole). Від правильної суміші цих рідин залежать здоров'я і психічний стан людини. Соки поновлюються харчуванням, життя залежить від тепла. Над усім стоїть життєва сила.

Арістотель, Aristoteles (384 — 322 р.р. до н.е.). Великий грецький філософ, учень Платона. Поділяв погляди Гіппократа. В своїх творах зібрав і виклав цінні для медицини і анатомії факти. Його праці мали великий вплив на науку протягол тривалого часу.

Герофіл, Herophilus (народ, бш 304 р. до н. е.). Грецький лікар, вчив

ся в Олександрії. Першим почав вивчати анатомію на трупах. Описав шлуночки та оболони мозку, деякі черепні нерви, очне яблуко. Герофіл ввів термін «дванадцятипала кишка», відкрив передміхурову залозу Відома його книга «Про анатомію», де він узагальнив анатомічні дані.

Еразистрат, Erasistratus (300 — 250 р.р. до н. е.). Грецький лікар, жив в Олександрії, потім — в Антиохії. Його анатомічні дослідження торкаються кровоносної і нервової систем. Описав правильно ряд органів, зокрема печінку і жовчні ходи, клапани серця, великі артерії і вени, доказав існування чутливих і рухових нервів. Запропонував термін «паренхіма». З його творів збереглися лише деякі, зібрані Галеном.

Гален Клавдій, Galenos С. (131 — 200 р.р. н. е.). Видатний лікар і анатом античного Риму, грек за національністю. Народився в м. Пергамі (Мала Азія). Жив і працював у Римі, був лікарем гладіаторів і при-

дворним лікарем імператора Марка Аврелія. Написав більше за 100 праць з медицини і анатомії, велика частина яких загинула під час пожежі у Римі (191 р.).

Анатомію вивчав головним чином на собаках, свинях і мавпах, здобувши багато нових відомостей. Вперше дав класифікацію кісток, яка має значення і в наш час. Гален вніс багато нового в анатомію м'язів, суглобів, нервової системи, доказав, що в артеріях тече кров, а не повітря, створив першу теорію кровообігу, згідно з якою центральним органом кровотворення є печінка, звідки кров прямує до серця, де змішується з «пневмою» і розноситься по всьому організму. Шлуночки серця, за Галеном, сполучаються між собою через найдрібніші отвори в перегородці. Рух крові по судинах відбувається у вигляді приливів і відливів. Ці уявлення панували аж до XVII століття, коли Гарвей правильно зобразив процеси кровообігу.