Ковешников, анатомия человека, том 1

•canalis nasolacrimalis, нососльозовий канал, веде із ямки сльозового мішка вниз, в носову порожнину.

•foramen ethmoidale anterius et posterius, передній і задній решітчасті отвори, знаходяться на медіальній стінці очної ямки по ходу лобово-решітчастого шва. Через них проходять судини та нерви.

Очна ямка сполучається: 1) з

порожниною черепа через canalis opticus і fissura orbitalis superior; 2)

з підскроневою і крилопіднебінною ямками через fissura orbitalis in-

ferior; 3) з носовою порожниною через canalis nasolacrimalis; 4) з

ікловою ямкою через canalis infraorbitalis.

ПОРОЖНИНА НОСА

Кісткова носова порожнина, саvitas nasalis ossea (Рис. 47), це широка порожнина, яка поділена кістковою перегородкою на дві половини. Спереду носова порожнина відкривається широким грушоподібним отвором, apertura piriformis, ззаду — парними хоанами, choanae.

Стінки. В носовій порожнині є верхня, нижня і дві латеральні стінки:

носовими гребенями верхніх щелеп і піднебінних кісток.

Носові раковини. На кожній біч-

ній стінці порожнини носа є по три носових раковини:

•concha nasalis superior, верхня но-

сова раковина, невелика, розташована вгорі і ззаду, належить до решітчастої кістки;

•concha nasalis media, середня но-

сова раковина, розташована посередині, належить до решітчастої кістки;

•concha nasalis inferior, нижня но

сова раковина, розташована під

середньою, найбільша, є самостійною кісткою.

Носови ходи. Простори, які ле-

жать між раковинами, називається носовими ходами, їх три пари:

•meatus nasi superior, верхній но-

совий хід, пролягає між верхньою і середньою раковинами, в нього відкриваються задні комірки решітчастої кістки, а вище — пазуха клиноподібної кістки;

•meatus nasi medius, середній носо-

вий хід, розташований між середньою і нижньою раковинами, в нього відкриваються лобова і верхньо-

1

щелепна пазухи, а також передні і середні комірки решітчастої кістки;

•meatus nasi inferior, нижній носо-

вий хід, розташований під нижньою раковиною, в нього відкривається нососльозовий канал, са-

nalis nasolacrimalis.

ГІовітроносні пазухи в клиноподібній, лобовій, решітчастій кістках та у верхній щелепі називаються додатковими пазухами носа. Про їх фізіологічне і клінічне значення дивись в розділі «Дихальна система».

Перетинчастий череп. Мозко-

вий череп є переднім відділом осьового скелета і так, як і скелет тулуба, служить для захисту центральної нервової системи і органів чуття.

У ланцетника немає головного мозку, тому і немає черепа. Вперше він з'являється у круглоротих (міноги, міксини). У цих тварин мозковий череп являє собою сполучнотканинну капсулу, яка оточує примітивний головний мозок. У ділянці основи цієї капсули є окремі невеликі хрящики.

Хрящовий череп. У хрящових риб

(акули, скати) мозковий череп утворений хрящовою капсулою, що розташована навколо головного мозку. Хрящовий череп є також і в кістковохрящових риб (осетрові), однак зверху він покритий панцирем із великої кількості шкірних кісток, які являють собою плакоїдну луску, котра розвивається в шкірі голови. Це залишки зовнішнього скелета, які були у стародавніх викопних риб. Ці кістки носять назву покривних (первинних) кісток.

Кістковий череп. Вперше кістковий череп з'являється у кісткових (вищих) риб. В процесі еволюції покривні кістки із шкіри занурюються в глибину, насуваються на хрящовий череп,

поступово витісняють хрящ, якии зникає. При цьому формується кісткова коробка навколо головного мозку.

Хрящова тканина в ділянці основи черепа також замінюється кістковою, однак тут кістка розвивається всередині хряща (енхондрально), так само, як і в інших частинах внутрішнього скелета. Такі кістки називаються замінними (або вторинними).

Принципова різниця в еволюції

склепіння і основи черепа. Отже,

кістки склепіння черепа в процесі історичного розвитку походять із шкірних скостенінь зовнішнього скелета, формуючи покривні кістки. Ці кістки в ембріональному розвитку минають хрящову стадію, і їх скостеніння відбувається на грунті сполучної тканини (ендесмальне скостеніння). Кістки основи черепа являють собою елементи осьового внутрішнього скелета хребтових тварин. Як і всі інші кістки внутрішнього скелета, вони розвиваються із хряща.

Уназемних хребтових, а також і

влюдини, мозковий череп є кістковою коробкою, яка захищає головний мозок. Покрівля цієї коробки сформувалась за рахунок покривних кісток, а основа — за рахунок внутрішнього осьового скелета.

Зяброві дуги — первинний вісцеральний череп хребтових. Вісцеральний відділ черепа у хребтових тварин розвивається незалежно від

мозкового черепа у вигляді хрящових (а потім і кісткових) дужок, які

єскелетом зябрового апарату.

Укруглоротих щелепи відсутні

(безщелепні), а передня частина вісцерального черепа складається із губних хрящів, які є основою смоктального апарату.

Виникнення щелеп. У риб перші

дві зяброві дути сильно змінюються і одержують назву вісцеральних дуг. Перша вісцеральна дуга (щелепна) у хрящових риб поділена на дві частини — верхню і нижню. Верхній відділ щелепної дуги представлений підне- бінно-квадратним хрящем, який є верхньою щелепою. Нижній її відділ

— хрящ Меккеля1 є нижньою щелепою. Верхня щелепа з'єднана з черепом лише зв'язками, тому мозковий і вісцеральний черепи у хрящових риб є незалежними. Друга вісцеральна дуга називається під'язиковою. Власне зяброві дуги являють собою хрящі, які розташовані в основі зябер. У риб, як правило, буває п'ять метамерно розташованих зябрових дуг.

Таким чином, щелепи, що є основою вісцерального черепа, формуються в процесі філогенезу із скелета першої зябрової дуги. Поява щелеп в еволюції хребтових була прогресивним явищем, яке підвищило функцію живлення, нападу і захисту тварин.

Вторинні щелепи. У вищих риб

вісцеральний череп стає кістковим. Кісткова тканина як верхньої, так і нижньої щелеп формується із шкірних скостенінь, які поступово замінюють піднебінно-квадратний хрящ (верхню щелепу) і хрящ Меккеля (нижню щелепу).

Роль верхньої щелепи у кісткових риб починають виконувати покривні кістки, що розвиваються у верхній губі;

навколо хряща Меккеля формується декілька покривних кісток. Хрящі первинних щелеп поступово зникають.

Особливості черепа у людини, У

людини мозковий череп має опуклу, округлу форму і значно превалює над лицевим черепом. Лобова ділянка дуже розвинута, при цьому луска лобової кістки розташована у фронтальній площині. В процесі еволюції відбувається неухильне збільшення об'єму мозкового черепа, який у мавп становить 600-650 см3, у пітекантропа — 900 см3 і у сучасної людини — 1400 см3. Ці особливості людського черепа пов'язані з прогресивним розвитком головного мозку. Надбрівні дуги, які дуже виступають у мавп і на викопних людських черепах, у сучасної людини значно зменшені. Зовнішня поверхня мозкового черепа гладенька, в той час як у мавп є добре виражені гребені, які служать для прикріплення сильних потиличних і жувальних м'язів.

Великий потиличний отвір, який у ссавців спрямований назад, у людини переміщується на основу черепа і спрямований вниз, що зумовлено вертикальним положенням тіла.

Лицевий череп людини в порівнянні з черепами інших ссавців характеризується слабо розвинутими щелепами, які в значній мірі редуковані. В зв'язку з цим мозковий череп різко превалює над лицевим.

Специфічною рисою людського черепа є наявність виступаючого вперед підборідного виступу, що зумовлено відходженням назад коміркової дуги і слабким розвитком зубів.

Виділення трьох частин черепа, які розвиваються неоднаково. Розвиток черепа у людини відбувається досить складно, відображуючи процеси його історичного розвитку. При розгляді ембріонального розвитку черепа необхідно виділити три його частини, які розвиваються неоднаково:

—розвиток основи мозкового черепа як осьового внутрішнього скелета, який зазнає скостеніння на основі хряща;

—розвиток покривних кісток покрівлі черепа на основі сполучної тканини як кісток, що походять із шкірних скостенінь зовнішнього скелета;

—розвиток вісцерального черепа із зябрових дуг.

Розвиток основи черепа. Основа черепа являє собою найдавнішу його частину. В ембріональному періоді її розвиток проходить, як і в інших кістках осьового скелета, три стадії. Спочатку на 6-7 тижнях біля переднього кінця хорди утворюються згущення мезенхіми, які є зачатком перетинчастої основи черепа. В кінці 7-го тижня в мезенхімній закладці утворюються хрящові пластинки (парахордальні і прехордальні хрящі), які незабаром зливаються між собою, формуючи хрящову основу черепа. Крім того, навколо органів чуття, які розвиваються, утворюються хрящові капсули — нюхова і слухова. Для ока спеціальна капсула не утворюється. Найбільшого розвитку хрящова основа черепа досягає на початку 3-го міся-

ця ембріонального життя. В цей період існує єдина хрящова закладка основи, а майбутні кістки ще не відділилися одна від одної.

Скостеніння хряща основи черепа починається в кінці 2-го місяця розвитку зародка. Енхондральним шляхом із загальної хрящової закладки формуються і зазнають скостеніння такі кістки: решітчаста і клиноподібна, кам'яниста частина скроневої кістки, тіло і бічні частини потиличної кістки, а також нижня носова раковина.

У дорослих на основі черепа зберігається хрящова тканина у вигляді синходрозів: клиноподібно-поти- личного, клиноподібно-кам'янисто- го і кам'янисто-потиличного. Рваний отвір також закритий хрящем.

Розвиток покривних кісток покрівлі черепа. Одночасно з мезенхімною закладкою основи черепа, навколо головного мозку, що росте, утворюється сполучнотканинна оболонка, яка становить перетинчастий череп. Починаючи з 7-го тижня, в сполучнотканинній капсулі з'являються точки скостеніння, які дають початок ендесмальному скостенінню кісток покрівлі черепа. Так зазнають скостеніння лобова і тім'яна кістки, верхня частина луски потиличної кістки і луска скроневої кістки.

Отже, кістки покрівлі черепа минають хрящову стадію та їх скостеніння відбувається на основі сполучної тканини.

На час народження покрівля черепа зазнає скостеніння не повністю, між кістками залишаються

ділянки сполучної тканини у вигляді тім'ячок і широких прошарків між кістками, де згодом формуються шви черепа.

Розвиток вісцерального черепа.

Кістки вісцерального черепа розвиваються із вісцеральних (зябрових) дуг зародка. В кінці першого і на початку другого місяців ембріонального розвитку на обох сторонах головного кінця зародка утворюються дугоподібні поперечні виступи, які називаються зябровими дугами. Першу і другу дуги називають вісцеральними. Між дугами знаходяться заглибини — зяброві кишені.

З мезодерми першої вісцеральної (мандібулярної) дуги розвиваються верхня і нижня щелепи, вилична кістка, слухові кісточки: молоточок та коваделко. З другої (гіоїдної) вісцеральної дуги розвиваються: слухова кісточка — стремінце, шилоподібний відросток скроневої кістки, малі роги під'язикової кістки, м'язи. Третя і четверта зяброві дуги перетворюються в під'я- зикову кістку та хрящі гортані.

Нижня щелепа в ембріональному періоді складається із двох половин, які зростаються лише після народження, протягом 1 року життя.

Череп новонародженого (рис. 49). Внаслідок того, що до народження скостеніння покрівлі черепа ще не завершується, в черепі новонародженої дитини між кістками залишаються широкі сполучнотканинні прошарки, які називаються тім'ячками. Є такі тім'ячка:

•fonticulus anterior, переднє (лобове) тім'ячко, найбільше, воно має ромбоподібну форму і обмежене спереду двома частинами лобової кістки, ззаду — двома тім'яними кістками;

•fonticulus posterior, заднє (потиличне) тім'ячко, трикутної форми, невеликих розмірів, розташоване між потиличною кісткою і двома тім'яними кістками;

•та два бокових ( fonticuli lateralis ):

•fonticulus sphenoidalis, клиноподібне тім'ячко, знаходиться в ділянці з'єднання тім'яної, лобової, клиноподібної та скроневої кісток;

•fonticulus mastoideus, соскоподібне тім'ячко, обмежене тім'я- ною, скроневою і потиличною кістками.

Практичні зауваження. Найбільше переднє тім'ячко заростає в кінці 1-го року життя. В залежності від ступеня швидкості його заростання можна судити про процеси скостеніння. При рахіті переднє тім'ячко залишається відкритим довше.

Заднє тім'ячко заростає на 1-2 місяці після народження. Під час пологів воно служить орієнтиром положення голови і доношеності плоду.

Клиноподібне і соскоподібне тім'ячка заростають на 1 місяці життя.

Наявність тім'ячок і перетинчастих проміжків між кістками дають можливість останнім під час пологів зміщуватися, при цьому конфігурація головки плоду пристосовується до родового каналу.

подібної, решітчастої, лобової кісток і верхньої щелепи перебувають в зачатковому стані. Горби, горбистості і гребені на черепі новонародженого слабо розвинуті.

В подальшому відбувається швидкий ріст кісток лицевого черепа, при цьому мозковий череп відстає в рості, і у дорослих лицевий череп становить 25%, а мозковий — 75%.

Формування і заростання швів.

Шви черепа формуються в процесі росту кісток на 3-4 році життя дитини. Сполучна тканина, яка міститься між кістками в ділянці швів, є джерелом утворення кісткової тканини в період росту черепа.

Після ЗО років відбувається по-

ступове закриття (синостозування) швів, причому цей процес починається з внутрішньої поверхні черепа. Першим закривається сагітальний шов, потім — вінцевий, лямбдоподібний та інші шви. Строки заростання швів індивідуально варіюють. Іноді шви залишаються відкритими до глибокої старості. У жінок синостозування швів починається дещо пізніше, ніж у чоловіків.

Череп у людей похилого віку. В

старечому віці кістки черепа стають тонкими і досить крихкими. Внаслідок випадання зубів відбувається розсмоктування коміркових відростків щелеп, які теж стають тоншими і змінюють свою форму.

Додаткові кістки покрівлі черепа. Ці аномалії зустрічаються найчастіше і є наслідком появи додаткових точок скостеніння.

Міжтім'яна кістка (кістка інків) утворюється внаслідок появи поперечного шва, який відділяє верхній відділ луски потиличної кістки. Таким чином, ця додаткова кістка лежить між двома тім'яними і потиличною кістками. Вона може бути поодинокою або поділеною на дві, три і дуже рідко — на чотири окремі кістки. Міжтім'яна кістка трапляється на черепах інків (вимерле плем'я Південної Америки) в 20% випадків. В різних групах населення її частота становить від 4 до 10%. Ця аномалія нагадує потиличну кістку стегоцефалів та рептилій.

Лобовий (метопічний) шов у 10%

випадків розділяє лобову кістку на дві половини. Це є наслідком незрощення парних симетричних точок скостеніння, з яких розвивається лобова кістка. В нормі обидві половини лобової кістки зростаються на 2-3 році життя дитини.

Поділ тім'яної кістки на дві частини — верхню і нижню — трапляється рідко (близько 0,1% випадків). Подібні взаємозв'язки характерні для черепів амфібій і рептилій.

Кістки швів (ossa suturalia) часто представлені у вигляді невеликих вставних кісточок, що розташовані в ділянці швів. Кістки швів (Вормієві кістки) утворюються в лямбдоподібному шві (15%), рідше — в стріловому (1-4%) і у вінцевому — (близько 1%).

Кістки тім'ячок (ossa fonticulorum) формуються із додаткових